Роль Євгена Петрушевича у розвитку українського конституціоналізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Євгена Петрушевича у розвитку українського конституціоналізму

Досліджено внесок Євгена Петрушевича у розвиток українського конституціоналізму. Проаналізовано історико-правовий аспект становлення Західноукраїнської Народної Республіки в 1918-1919 роках, а також законотворчу діяльність вищих органів державної влади. Охарактеризовано державно-правові погляди Євгена Петрушевича в контексті формування української державності, парламентаризму, громадянського суспільства та забезпечення європейських стандартів демократичного розвитку. Вказано роль Є. Петрушевича у створенні конституційного законодавства Західноукраїнської Народної Республіки та розробці низки конституційних проектів за участі знаних вітчизняних правників. Проаналізовано конституційні проекти Західноукраїнської Народної Республіки 1918 та 1920 років крізь призму державно-правових поглядів Євгена Петрушевича.

Ключові слова: Євген Петрушевич, Західноукраїнська Народна Республіка, конституціоналізм, конституція, республіка, державний устрій, парламент.

В надзвичайно короткий термін, будучи фактично в стані війни, Українська Національна Рада ініціює прийняття низки законодавчих актів, які закріплюють не тільки головні засади державо- та правотво- рення в Західноукраїнській Народній Республіці, але й спрямовані на вирішення надважливих питань суспільно-політичного, фінансово-економічного розвитку. Головну роль у законодавчому процесі відіграли конституційні проекти, в розробці яких активну участь брав президент Західноукраїнської Народної Республіки Євген Омелянович Петрушевич.

Стан дослідження. Особливий інтерес для аналізу дослідження державно-правових поглядів Є. Петрушевича становлять праці безпосередніх учасників національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., зокрема: К. Левицького, О. Кузьми, М. Чубатого, В. Панейка, О. Назарука та ін.

Здійснюючи аналіз діаспорних досліджень, у контексті дослідження історико-правового розвитку ЗУНР можна виокремити наукові розвідки С. Барана, С. Волинця, З. Книша, І. Лисяка-Рудницького, О. Лотоцького, І. Максимчука, І. Сохоцького, М. Стахіва, Л. Цегельського, С. Ярославина та ін.

За незалежності України, позбавлені контролю та цензури з боку держави, вітчизняні історики та правники отримали змогу висвітлювати минуле з позицій наукового бачення, використовуючи відкритий доступ до великого масиву архівних документів і закордонних видань. В останні два десятиріччя з'явилась низка наукових праць, присвячених Західноукраїнській Народній Республіці, де особлива роль відводиться її лідеру - Євгену Петрушевичу.

Зокрема, зазначимо праці В. Великочого, П. Гая-Нижника, Д. Забзалюка, О. Карпенка, Ю. Киричука, М. Кобилецького, М. Кугутяка, В. Кульчицького, М. Мацькевича, О. Павлишина, О. Павлюка, П. Стецюка, Б. Тищика та ін.

Метою статті є аналіз ролі Євгена Петрушевича у розвитку українського конституціоналізму. Відповідно до мети поставлені такі завдання: проаналізувати роль Є. Петрушевича у формуванні української державності; розкрити державно-правові погляди Є. Петрушевича в контексті формування основних принципів та засад українського конституціоналізму; дослідити особливості конституційних проектів періоду національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях.

Виклад основних положень. Конституційний процес на західноукраїнських землях відбувався доволі непросто. Насамперед це пояснюється складними політичними обставинами, в яких опинилась Західноукраїнська Народна Республіка із перших днів свого існування. Однак зазначимо, що, на відміну від Української Народної Республіки періоду Центральної Ради, в якій Конституцію ухвалили занадто пізно, конституційний процес у Західній Україні розпочався одразу ж. Крім того, галицькі політики заздалегідь готувались до розпаду Австро-Угорської імперії, а тому доручили знаному правнику зі світовим ім'ям, професорові Станіславу Дністрянському розробити проект основного закону майбутньої суверенної демократичної держави. Ця праця, по-суті, розпочала конституційний розвиток держави.

В основних положеннях конституційного проекту були зафіксовані територія, право народів на самовизначення, розвиток мови та культури, рівноправність та народна влада. Саме ці принципи були домінантними та пріоритетними для більшості українського політику- му, зокрема і для майбутнього президента ЗУНР (юриста за фахом - авт.) Євгена Петрушевича.

Головним принципом формування національної державності вважалось право українського народу на самовизначення. Національним меншинам таким, як поляки, євреї та німці гарантувалося право на самоуправління. Щодо вирішення мовного питання, то поряд із статусом української мови як внутрішньоурядової була задекларована норма, що визнавала державними мовами українську, польську та німецьку. Як бачимо, принцип самовизначення народу та нації був дотриманий у всьому та відповідав кращим зразкам демократії.

Відзначимо цей конституційний проект з погляду наявності норм, що передбачали широкий спектр конституційних прав і свобод. Зокрема, в проекті Конституції були гарантовані свобода слова, преси, науки, релігійна свобода, право на вільну організацію зібрань та товариств, які не містили загрозу державному ладу, свобода зміни місця проживання, право внесення прохань або скарг, а також поштова та телеграфна таємниця.

Будучи прихильником парламентаризму, Євген Петрушевич у цьому конституційному проекті реалізував своє бачення про майбутній загальнодержавний Народний Сейм, керуючись власними розробками та напрацюваннями у сфері виборчого законодавства. Зокрема, майбутній Народний Сейм, на його думку, повинен бути обраним відповідно до загальних, безпосередніх, рівних та таємних виборчих прав.

Надзвичайно важливим було питання майбутнього державного устрою, адже на західноукраїнських землях проживало багато національностей. Крім того, етнічні українські землі, які б мали утворити майбутню єдину державу, були впродовж тривалого часу під різними сферами впливу іноземних держав - Австрії, Польщі, Румунії та Угорщини. Тому головним завданням, зокрема, Євгена Петрушевича як голови Української Національної Ради було забезпечення оптимальної форми правління, яка б була справді народною та виразником прагнень та сподівань усіх націй та народностей, що проживали на західноукраїнських землях.

Як зазначалося в Конституції, на чолі держави повинна була стояти створена на базі колишньої Української Національної Ради Народна Рада, на яку покладались основні законодавчі функції. До складу Народної Ради повинні були ввійти представники всіх національних меншин, які проживали на західноукраїнських землях, взявши за основу процентний принцип їхнього представництва, відповідно до загальної чисельності населення. Голова Народної Ради одночасно був главою держави. Отже, найперше Західноукраїнська Народна Республіка повинна була стати парламентською республікою.

Місцевим громадам, своєю чергою, надавалася повна автономія у вирішенні питань власного розвитку. Вибори в громадах та радах повинні були проводитися на основі загального, рівного, прямого та таємного голосування. Окрім того, Народні Управи мали забезпечити виконання нагляду над місцевими громадами.

У цьому конституційному проекті були практично всі постулати правової держави та громадянського суспільства. Констатуємо, що цей документ повністю відображав державно-правові погляди Є. Петрушевича як голови парламенту й як фактичного очільника держави.

Щоправда цей нормативно-правовий акт був ухвалений як основа майбутньої Конституції Західноукраїнської Народної Республіки. Окрім того, на нашу думку, ухвалення першого конституційного проекту ЗУНР мало більше політичне значення, оскільки слід було наглядно продемонструвати всій світовій спільноті політичну волю та єдність українського народу в його прагненні до незалежності. В умовах розпаду Австро-Угорщини, український народ чітко висловив своє бачення щодо власного майбутнього, і виразив готовність до творення державності.

Головні положення цього конституційного проекту застосовано в ухваленому Українською Національною Радою 13 листопада 1918 року Тимчасовому основному законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. По-суті, це була перша де-юре Конституція держави, яка була підготовлена за безпосередньої участі Євгена Петрушевича.

Цей закон складався із п'яти артикулів, які визначали назву, суверенітет, державні символи, кордони та державне заступництво. Артикули Конституції задекларували головні засади суверенітету та державного ладу на території Західноукраїнської Народної Республіки. Були чітко визначені територіальні межі новоствореної держави: «Простір Західноукраїнської Народної Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої авс- тро-угорської монархії...» [1]. Окрім того, в Артикулі 2 зазначається, що «до державної території Галицької Республіки увійдуть також ті етнографічні українські области давної австро-угорської монархії, що її приділять великі держави антанти» [2, арк. 1]. Щоправда, якщо детально аналізувати цей проект, то необхідно зазначити, що питання державного устрою майбутньої держави практично не згадується.

Без сумніву Євген Петрушевич розумів, що цей конституційний закон був тимчасовим та перехідним, оскільки ухвалювався в умовах фактично оголошеної Польщею війни. Але значення цього нормативно-правового акта було колосальним, адже він проголосив незалежну, суверенну та демократичну Західноукраїнську державу.

Продовжити конституційний процес на теренах України проводу ЗУНР не вдалося, оскільки практично через неповних вісім місяців незалежності територія Східної Галичини була окупована польською армією. Для Євгена Петрушевича почався нестерпний, як для кожного політичного діяча, період еміграції, в якому, не покладаючи сил і надії, продовжував боротись за незалежність України.

Перебуваючи в екзилі, Є. Петрушевич активно шукав шлях збереження національної державності, застосовуючи всі можливі методи політичної боротьби та використовуючи весь свій політичний досвід. Розробка конституції посідає в цьому сенсі чільне місце, оскільки політик до останнього вірив у можливість вирішення «українського питання» відповідно до норм міжнародного права та за участі широкої світової спільноти.

За безпосередньої участі Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича відомий український учений-конституціоналіст С. Дністрянський наприкінці 1920 року розробив новий (другий за рахунком - авт.) конституційний проект під назвою «Проект Конституції Г алицької Республіки», який був поданий 30 квітня 1921 року Раді Ліги Націй та Раді послів Антанти на розгляд.

Указаний проект закладав основи конституційного ладу реорганізованої ЗУНР, яка мала стати правовою, самостійною, демократичною та національною державою. Державна влада повинна була формуватися за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Саме в цьому конституційному проекті Євген Петрушевич бачив довершений та кінцевий вигляд основних державних засад розвитку.

В першому розділі Конституції, що мав назву «Держава і право», були зазначені важливі постулати забезпечення демократичного державо- та правотворення. Основним засадним принципом було те, що Галицька Республіка є самостійною правовою державою. В цьому розділі були зазначені людські та громадянські права, відображались такі поняття, як свобода, рівність, охорона та піклування.

Проаналізувавши основні положення Конституції майбутньої держави, констатуємо, що «за формою правління Галицька Республіка мала бути демократичною парламентською республікою» [3, арк. 1-2; 4, арк. 1].

Законодавчі функції в державі мав здійснювати однопалатний парламент - Народна палата, яка обиралася на чотири роки на основі загального, рівного та прямого виборчого права під час таємного голосування. Передбачалося також створення парламентських комітетів, зокрема щодо законодавства. Загальне керівництво парламентом здійснював голова Народної палати та два його заступники, які обиралися з числа депутатів. З метою дотримання національних інтересів члени Народної палати поділялися на три національні курії. Зокрема перша курія об'єднувала всіх українців, друга - поляків, третя - інші національності (євреїв, німців). Як зазначено у вказаній Конституції 1920 р., до сфери дій Народної палати належало «творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі». Зокрема до її сфери дії належало творення нових законів, підготовка міждержавних угод, законів про паспортизацію та поліцію, військову справу, грошову та митну систему молодої республіки. Особлива увага зверталася на підготовку законодавства в усіх галузях соціального забезпечення, охорони здоров'я та ветеринарії, аграрного законодавства та інших. У Конституції підкреслено, що саме Народна палата «оголошує війну і укладає мир», а також здійснює верховний нагляд за всім управлінням та правосуддям [5, с. 169-179].

Главою держави повинен був стати президент, якого населення мало б обирати на шість років шляхом всенародних виборів. Обов'язками президента було формування вищого виконавчого органу влади - уряду, який був підзвітним та мав відповідати і перед президентом, і парламентом.

Десятий і одинадцятий розділи «Основ Державного устрою Г а- лицької Республіки» чітко окреслювали умови функціонування судів- ництва та адміністративної влади в Українській державі.

У проекті конституції підкреслено, що держава визнає людину з її правами та свободами важливою соціальною цінністю. До особистих прав і свобод громадян належать право на недоторканість особи та житла, свобода поселення та пересування, таємниця особистого життя, свобода совісті, свобода наукової творчості та промислу. Визначено й політичні права та свободи громадян: право на свободу зборів, створення громадських спілок, право на подання петицій, свободу думки та слова, виборче право осіб (після 21 року). Конституція також зобов'язувала громадян дотримуватися законів держави, сплачувати обов'язкові податки, а також здобувати початкову освіту [5, с. 67-68, 165].

У конституційному проекті 1920 року планувався комплекс важливих заходів, спрямованих на задоволення культурно-освітніх потреб, забезпечення вільного етнокультурного розвитку українців та національних меншин, створення умов для гармонійного співіснування громадян суверенної республіки незалежно від їх етнічного походження.

Забезпечення національної толерантності, терпимості та рівності були надзвичайно важливим завданням упродовж усього періоду існування ЗУНР. І це підтверджено в численних законодавчих актах держави. Ще у жовтні 1918 року щойно створена у Львові Українська Національна Рада оприлюднила політичний маніфест, в якому проголосила намір створити Українську державу з конституцією, де б «національні меншості дістали національно-культурну автономію та представництво в Українській Національній Раді та уряді» [6, с. 180-181]. Причому із самого початку державотворення на західноукраїнських землях на законодавчому рівні була закріплена процедура та механізм створення таких національних автономій. «Зокрема, планувалося також створити у новій Західноукраїнській державі окремі польське, єврейське і німецьке секретарства як органи державної влади з широкою компетенцією» [7, с. 93]. Толерантність та повага до прав національних меншин, культурно-мовного розвитку - це все зазначало демократичний шлях розвитку Західноукраїнської держави та демонструвало прагнення українців створити правову державу із усіма ознаками громадянського суспільства.

Факт участі у суспільно-політичному житті представників основних національностей мав збільшити ступінь легітимності рішень, які мали ухвалювати законодавчі та виконавчі органи держави, а також стати інструментом розвитку демократичного суспільства, оскільки мав переконати громадян різних національностей ЗУНР у тому, що їхня діяльність реально впливає на державно-політичне життя суспільства.

У часи радянської влади, коли українська історія загалом та національно-визвольні змагання, зокрема, грубо та цинічно фальсифікувалися, можна було почути різноманітні звинувачення в «буржуазному націоналізмі» та «антинародності» політики Західноукраїнської Народної Республіки. Постать же Євгена Петрушевича вітчизняними істориками та правниками взагалі оцінювалась дуже негативно. На думку Б. Тищика, «такі звинувачення абсолютно не відповідають дійсності, засновані на політичному кон'юнктурництві, що по суті є грубою фальсифікацією нашої історії. Навпаки, політика ЗУНР, подобається це комусь чи ні, від самого початку і до кінця базувалася на продуманих врівноважених демократичних принципах і засадах, на основі справедливості та поваги до всіх націй, була спрямована на захист національних і релігійних інтересів усіх народів, які проживали на її території» [8, с. 131].

Як свідчить аналіз «Основ Державного устрою Галицької Республіки», цей важливий документ був сформований із урахуванням європейського досвіду державотворення, зокрема Конституції Чехо- словаччини, яка, на думку Б. Ринажевського, була справді однією з найдемократичніших і справедливих конституцій у післявоєнній Європі [9, с. 124].

Варто зазначити, що цей конституційний проект майбутньої Г а- лицької держави ґрунтувався на демократичних загальноприйнятих нормах міжнародного права та відповідав усім європейським та світовим стандартам державо- та правотворення. Однак через різні обставини (внутрішньополітичні дискусії та зміну військово-політичної ситуації) ця Конституція не була впроваджена у життя.

Висновки. Аналіз державно-правового розвитку на західноукраїнських землях дає підстави стверджувати про важливу роль Євгена Петрушевича в розвитку вітчизняного конституціоналізму. Завдяки політичній діяльності Є. Петрушевича Західноукраїнська Народна Республіка була гідним прикладом європейського державо- та право - творення та поряд з іншими новоствореними країнами Європи зробила свій вклад у формування національних, демократичних держав. Доказом цього факту є конституційні проекти та нормативно-правові акти, ухвалені в ЗУНР, які проголошували принципи народовладдя, суверенітету, сприяли національній рівності та справедливості, вказували на конкретні методи та засоби їх досягнення.

Особливий вияв демократичності відбувався щодо національних меншин, були враховані їхня національна рівноправність, забезпечення та гарантування всім громадянам, які населяли Західну Україну, тих же прав, що й самим українцям.

петрушевич український конституціоналізм

1. Діло. - 1918. - 15 листопада.

2. Центральний державний історичний архів у м. Львові. - Ф. 382. - Оп. 1. - Спр. 7.

3. Центральний державний історичний архів у м. Львові. - Ф. 368. - Оп. 1. - Спр. 23.

4. Центральний державний історичний архів у м. Львові. - Ф. 462. - Оп. 1. - Спр. 216.

5. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст / Петро Стецюк. - Львів, 1999. - 232 с.

6. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Документи і матеріали / за ред. О. Карпенко. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. - Т. 1. - 594 с.

7. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. - К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. - 272 с.

8. Тищик Б. Й. Становлення державності в Україні (1917-1922 рр.): монографія / Б. Й. Тищик, О. А. Вівчаренко, Н. О. Лешкович. - Коломия: Вік, 2000. - 271 с.

9. Ринажевський Б. Правове становище в складі іноземних держав та становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939) / Богдан Ринажевський. - Львів: ЛРІДУ УаДУ, 2002. - 198 с.

ф