Лютнева революція в Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лютнева революція в Росії

Гостроту соціальних суперечностей у Росії на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві об'єднав навколо уряду всі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1914-1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, з'явилися черги за хлібом, процвітала спекуляція.

Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.

Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічно втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонно втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилося протистояння Державної думи й уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.

Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.

У середині лютого 1917 р. внаслідок нестачі хліба, спекуляцій і постійного підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путиловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.

Події стали наростати з дивовижною швидкістю: страйки набували дедалі більшого масштабу, до робітників приєдналися інші верстви населення. 26 лютого влада перейшла до більш активних дій: відбулися розстріли демонстрантів, арешти деяких членів столичного комітету більшовиків. Наступного дня в розвитку подій настав вирішальний злам, коли солдати почали переходити на бік мітингуючих.

Активізувалося і ліворадикальне підпілля. Було оприлюднено Маніфест ЦК РСДРП, що закликав робітничий клас до створення Тимчасового революційного уряду. Меншовики також видали відозву про необхідність згуртування антиурядових сил і створення Тимчасового уряду.

Разом з тим деякі робітничі організації і соціал-демократична фракція Державної думи переконували робітників сформувати Ради робітничих депутатів за зразком 1905 р. 250 депутатів від робітників і солдатів обрали Виконавчий комітет Ради. Його головою став лідер соціал-демократичної фракції Думи меншовик Микола Чхеїдзе. Одночасно лідери ліберальних партій у Державній думі створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку і для відносин з особами й установами. Головою комітету став голова IV Думи Михайло Родзянко. Тимчасовий комітет надсилав царю, який перебував у Могилеві, телеграми з проханням конституційних поступок, проте той не надавав подіям особливого значення. Водночас Тимчасовий комітет взяв під контроль всі міністерства, а Петроградська рада видала наказ про демократизацію армії.

28 лютого Микола П виїхав із Могильова до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата - великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.

Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.

Одне з основних завдань Лютневої революції - повалення самодержавства - було вирішене.

Внутрішня і зовнішня політика Тимчасового уряду

До сформованого 2 березня 1917 р. Тимчасового уряду увійшло 12 осіб: шість кадетів, п'ять октябристів і один соціаліст. Зовнішню політику визначав Павло Мілюков, воєнну - Олександр Гучков, міністром юстиції став Олександр Керенський.

Тимчасовий уряд (2 березня - 25 жовтня 1917р.) - центральний орган державної влади, сформований з перемогою Лютневої революції 1917 р. в Роси Тимчасовим виконавчим комітетом Державної думи за згодою Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів. Створенням Тимчасового уряду (спочатку очолив Г. Львов, потім - О. Керенський) було покладено початок новій демократичній владі в країні. Демократичні перетворення на місцях здійснювали повноважні представники Тимчасового уряду - повітові та губернські комісари, які спиралися на виборні громадські організації дореволюційних часів: земства, різні комітети, міські думи та ін. Система виконавчих органів задовольняла інтереси більшості соціально активного населення. Тимчасовий уряд, різноманітний за партійним складом (кадети, октябристи, есери, соціал-демократи ), орієнтував країну на модернізацію всіх сфер суспільного життя на принципах демократи, приватної власності, збереження "єдиної і неподільної" Росії та захист її стратегічних інтересів участю у світовій війні до переможного кінця. Програму перебудови суспільства уряд оприлюднив у Декларації 3 березня 1917р., де йшлося про демократичні свободи, повну і негайну політичну амністію, скасування станових та національних обмежень, скликання Установчих зборів для встановлення форми правління і прийняття Конституції та ін. Неможливість виконати задекларовані обіцянки, чого вимагали радикально-екстремістські сили, призвела Тимчасовий уряд до кризи, призупинення процесів демократизації, падіння авторитету, чим негайно скористались більшовики, вчинивши переворот 24-25 жовтня і захопивши владу в свої руки. лютневий революція тимчасовий уряд

Керівництво Петроградської ради підтримувало Тимчасовий уряд. У країні стало функціонувати два політичні центри - утворилося двовладдя. Від березня до початку липня 1917 р. уряд змушений був узгоджувати свої дії з Радою робітничих депутатів, що мала значну підтримку широких мас.

У липні - жовтні 1917 р. у країні встановилося єдиновладдя Тимчасового уряду у формі коаліції лібералів (кадетів) з поміркованими соціалістами (меншовики й есери). Уряд очолив О. Керенський.

Уряд обіцяв запровадити політичні свободи, провести амністію, підготувати вибори до Установчих зборів, скасувати смертну кару, заборонити будь-яку станову, релігійну і національну дискримінацію. На місцях губернатори замінювалися комісарами, створювалися нові органи правопорядку (міліція). Проте зберігалися основні органи центрального і місцевого управління (міністерства, міські думи, земства). Були заарештовані цар і його сім'я. До закінчення війни було відкладено введення 8-годинного робочого дня, здійснення аграрної реформи. Уряд використовував війська для придушення селянських виступів. Матеріальне становище мас погіршувалося, зростало безробіття, процвітала спекуляція.

Однак програма Тимчасового уряду "просунула" країну шляхом конституціоналізму і демократизму. Навіть лідер більшовиків В. Ленін визнав, що Росія лише за кілька місяців за політичним устроєм наздогнала передові країни світу. З підпілля вийшли всі політичні партії, виникали нові організації та спілки, було скасовано цензуру на пресу і літературу.

Перша урядова криза, спричинена соціальною напруженістю в краші, вибухнула вже у квітні. її каталізатором стала нота Мілюкова, в якій він звернувся до союзників із запевненням про рішучість Росії довести війну до переможного кінця. Це обурило народ, розпочалися масові мітинги та маніфестації з вимогами негайного припинення війни.

На початку травня Тимчасовий уряд і Виконком Петроградської ради домовилися про створення коаліції і до складу нового уряду увійшло шість меншовиків і есерів. Програма нового уряду проголошувала подальшу демократизацію країни, прискорення розробки аграрної реформи, встановлення державного контролю над виробництвом і досягнення загального миру. Ідею порозуміння всіх політичних сил підтримали практично всі партії (крім більшовиків).

Проте внутрішня і зовнішня політика першого коаліційного уряду викликала новий вибух незадоволення. Воно досягло значного розмаху в червні 1917 р. у зв'язку з підготовкою нового наступу на фронті. Уряд думав, що успіх наступу стабілізує внутрішнє становище в країні. Але все закінчилося панічним відступом російських військ.

Події на фронті збігалися з подіями в столиці. Зі складу уряду вийшли міністри-кадети в знак незгоди з визнанням крайової влади в Україні - Генерального секретаріату Центральної Ради.

Провал наступу на фронті і загроза кадетів розвалити коаліцію викликали нову загальнополітичну кризу. В Петрограді 3-4 липня відбулися масові демонстрації робітників і солдатів, сутички між демонстрантами і вірними уряду військовими частинами. Червневі події засвідчили зростання впливу ліворадикальних партій, особливо більшовиків. Тому розпочалися репресії проти більшовиків і лівих есерів, було розгромлено редакцію газети більшовиків "Правда", лідерів більшовиків звинувачено в шпигунстві на користь Німеччини. Перестав існувати перший коаліційний уряд.

24 липня було проголошено склад другого коаліційного уряду на чолі з О. Керенським, який закликав до примирення всі суспільні сили і політичні партії. Новий головнокомандувач Лавр Корнілов пропонував консолідацію консервативних сил для припинення "революційної анархії". Його метою було встановлення військової диктатури.

25 серпня він розпочав наступ на Петроград, що змусило Керенського не лише звернутися за підтримкою до народу, а й піти на співробітництво з більшовиками. Практично всі соціалістичні партії, ради і загони робітничої Червоної гвардії виступили проти Корнілова, що і вирішило долю корніловського заколоту.

Провал корніловського заколоту черговий раз змінив політичну ситуацію і співвідношення сил, зменшив авторитет правих і посилив вплив більшовиків, для яких відкрились перспективи захоплення влади. Розпочалася більшовизація рад, а Петроградська і Московська ради заявили про взяття всієї повноти державної влади. Напередодні проведення Всеросійської демократичної наради за участю представників політичних партій, земств і дум 1 вересня Керенський проголосив Росію республікою. На самій нараді 14 вересня було створено Передпарламент.

Розвиток політичної ситуації "працював" на ліворадикальні сили. Невдоволення внутрішньою політикою урядів і продовженням війни викликало страйковий рух, селянські бунти, посилення національно-визвольного руху. Розвалювався фронт, дезертирство набуло масового характеру, країна стояла на порозі нової кризи.

Размещено на Allbest.ru