14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бузькі козаки в матеріалах фонду Херсонської губернської креслярні (ф. 14) державного архіву Херсонської області

О.О. Коник

Історію Бузького козацького війська не можна назвати однією з магістральних в українській історії. Проте вона активно присутня в роботах, присвячених історії заселення причорноморських степів, ситуації в порубіжжі, як тепер часто говорять, "фронтири" [16]. Вичерпно охарактеризованою можна вважати ситуацію з джерельним забезпеченням вивчення проблеми та історіографією питання в двох загальнодоступних статтях Олени Бачинської [13,14]. В одній з них згадується про наявність певних матеріалів з козацької тематики, зокрема, у ф.14 Державного архіву Херсонської області (далі - ДАХО. - О. К.). Метою цієї публікації якраз і є ознайомити зацікавленого в цьому читача зі змістом означених матеріалів - частково у викладі з авторським коментарем, частково (в переважній більшості) - з самими документами, і таким чином ввести їх у науковий обіг. Матеріали ці стосуються в основному питань забезпечення землею Бузького козацького війська і дотичних до цієї проблематики питань, оскільки цей фонд має назву "Херсонська губернська креслярня" [15, с.45-47].

Отже, перша згадка про "недосформований бузький козацький полк" в матеріалах ДАХО відноситься до 1786-1787 років, і міститься вона в указі Катеринославського намісницького правління херсонському губернському землеміру титулярному раднику Терентію Федоровичу Мордвинкіну від 6 лютого 1787 р. [1, арк.48-53 зв.]. Окрім іншого, там йшлося про колишніх запорожців ("ушедшие бывшие запорожцы"), які б повернулися до способу свого життя: "Малоросійської породи люди залюбки {рос.: охотно) підуть, коли дізнаються, що з їх поселень ні подушних, ні поземельних окладів немає". Місця тут безлісні, невигідні, тому можуть бути населені військовими людьми за зразком інших військових обивателів. Призначені в володіння вербованих козаків і арнаутів 223800 десятин велінням його світлості (Потьомкіна. - О. К.) залишені без стягнення поземельних грошей за виключенням поміщицьких та ін. [1, арк.48-53 зв.]

Катеринославська казенна палата мала направити для відмежування земель арнаутів і вербованих козаків землемірів. Існувало рішення Катеринославського намісницького правління про те, що означені землі будуть відведені в Херсонському і Ново - миргородському повітах. Отже, землеміри мали скласти плани і межові книги.2 липня 1786 р. правитель намісництва генерал-майор Іван Максимович Синельников підтвердив плани про поселення козаків в Херсонському і Новомиргородському повітах, чим реалізував вказівку Потьомкіна [1, арк.53-53 зв.]. Тому 16 листопада 1786 р. херсонському і новомиргородському повітовим землемірам казенною палатою пропонувалося "найближчим часом", "щоскоріше і точно" та "негайно" (три вказівки на одному аркуші. - О. К.) відмежувати землі, скласти їх плани і надати на затвердження Катеринославському намісницькому правлінню [1, арк.54].

Виявилося, що частина земель на правому березі ріки Інгул (12 тис. десятин) вже була надана для казенної слободи Домахні (інша назва - Пересадівка).1500 десятин в урочищі Калиновий Кут, зарезервованих у Матвіївській окрузі для арнаутських поселень, на той час не були заселеними. Малося на увазі спочатку, що ця земля домахнинська, нікому не призначена під відхід, тож може бути заселена казенними селянами з села Федвар Єлисаветградського повіту. Але намісницьке правління отримало від підполковника "недосформованого бузького козацького полку" Каспарова рапорт зі станиці Матвіївської, внаслідок чого дало казенній палаті іншу вказівку. Зрештою півтори тисячі десятин землі "в Херсонському повіті по течії ріки Інгульця з правої сторони при урочищах балки Єланчика (Широкого)" надали козакам [1, арк.54 - 55].

В 1789 р. за дорученням катеринославського правителя Василя Коховського губернському землеміру Мордвинкіну інтенсивно складаються плани земельних дач і сіл, відданих Потьомкіним у казенне відомство. В цій роботі активну участь беруть єлисаветградський землемір Іван Калинович Горбаненко та олександрійський Яків Григорович Гулевич. Всі плани дач, виконані ними, відправляються на затвердження Потьомкіну [2, арк.64; 3, арк.47-49; 4, арк.21-24].

Робота по відведенню і обстеженню земель, що їх надавали козакам, проводилася і в подальшому. Так, 27 серпня 1793 р. єлисаветградський повітовий землемір підпоручик Іван Горбаненко своїм рапортом у Катеринославську межову експедицію просить допомоги в своїй роботі з бузькими козаками. Як випливає з документа, він, виконуючи приписи цієї експедиції, вимагав від командуючого Бузького козацького полку вказівки д ля сотника Колесникова, щоб той надав робочих людей з поселень, що знаходяться в Єлисаветградському повіті для обстеження "під цими поселеннями належних боєраків". Сотник просив утриматись від такого обстеження, доки не отримає з полку відповідної резолюції, тож землемір просив прискорити її надходження, оскільки його цікавили байраки станиці Плоскої, землі якої треба було межувати [5, арк.40].

Що за цим стоїть - прихований спротив козаків чи звичайна бюрократична тяганина, - наразі сказати важко. Так само важко сказати, якого роду обстеження мав робити землемір із залученням такої кількості робітників, на яку сотнику потрібна була санкція полкового командування (якщо, знову-таки, мова йшла про санкцію щодо робітників, а не самих межувальних робіт. - О. К.), бо плани таких "боєраків" уже існували.

Зустрічаємо відомість про облік байраків у Єлисаветградському повіті, датовану 2 січня 1793 р., де вказані довжина в верстах і сажнях, ширина тощо. Козацьких земель тут стосувалися дві позиції: два байраки села Дицівка (Гутнинський при урочищі вершини річки Ірклійця та Чернечий при урочищі балки Тонконогівської) і байрак Плоский при урочищі річки Інгулець (вершини Інгульця)"Бузького козацького полку села Михайлівки" [5, арк.54 з#.] *.

Цікавим та інформативним є рапорт херсонського повітового землеміра Йосипа (Іранського "Високоблагородному і високошанованому пану Новоросійському губернському землеміру, колезькому асесору і кавалеру Павлові Семеновичу Чуйку", який надає низку відомостей, названих однотипно: "Поселян, що містять бузький козацький полк в селах. повіту" Тут названо три повіти - Єлисаветградський, Ольвіо - польський і Херсонський. Стосовно останнього, Херсонського (вірогідно, це стосується і двох інших), сказано, що відомості ці складено на підставі планів казенних земель, що знаходяться у Новоросійській казенній палаті. Датовано документ 25 лютого 1793 р., створено його в Катеринославі [6, арк.52].

Отже, в Єлисаветградському повіті "Поселян, що містять бузький козацький полк", було [8, арк.43 зв.]:

* Автор принагідно висловлює вдячність співробітнику ДАХО Юлії Коник за важливу археографічну інформацію до цієї статті та консультації в тлумаченні зроблених скорописом записів у документах XVIII ст., зокрема географічних назв та імен.

В Ольвіопольському повіті [6, арк.46 зв.] `:

В Херсонському повіті [6, арк.51 зв.] ~:

' Цей документ має олівцеві виправлення, зокрема, кількість душ у Вознесенську олівцем показана 242.

'* Кількість землі в цьому документі вказана олівцем.

Серед документів міститься рапорт Вознесенської межової експедиції Вознесенсько - му намісництву від 16 січня 1797 р. про казенні села, які стали містами, і між ними про бузькі козацькі села. Серед інших - про колишнє село Соколове по лівій стороні Бугу, яке стало тепер містом Вознесенськом, про їх межування, відстань у верстах від Херсона, Очакова і т.п. [7, арк.24].

З часом проблема козацьких земель набуває подальшого ускладнення: нарізані для них землі далеко не завжди відповідали в кількісному плані існуючому положенню про те, щоб наділ на одну душу переселенців у степи був не меншим 15 десятин. Маємо документ стосовно Єлисаветградського повіту: відомість про козацькі поселення, кількість в них душ, кількість землі за відомістю Новоросійської казенної палати станом на 1798 р., кількість землі, яка мала б бути при розрахунку по 15 десятин на душу, тобто скільки недосгає, і пропозицій від землеміра - звідки (з якого села) було б прирізати - всього 8 позицій [8, арк.70-73]. Відтворимо основну частину цієї відомості, без пропозицій землеміра [8, арк.72-72 зв.]:

Ціле листування, судячи з проекту документа Новоросійської казенної палати, спричинило звертання капітана бузького козацького полку Хмельницького на ім'я імператора з проханням відвести йому землю "на границі до ріки Дніпра від гирла оної вгору до Тирасполя, котра призначена була спершу чорноморському козацькому війську" Імператорська канцелярія дала відповідний указ Сенату 11 лютого 1802 р., який задіяв причетних до цього осіб: новоросійського цивільного губернатора, таємного радника і кавалера Михайла Павловича Міклашевського, генерала від інфантерії генерал-прокурора і кавалера Беклешова та губернського землеміра Чуйка. За їх дорученням у надрах Новоросійської казенної палати була підготовлена 21 березня 1802 р. довідка про ці землі, "придатні-непридатні", з приміткою, що в тому разі, якщо не буде якихось перешкод для віддачі цієї землі бузькому козацькому війську, треба негайно повідомити цю інформацію в Сенат для прийняття рішення [9, арк.27-29 зв.).

Неквапною ходою проблема наділення бузьких козаків необхідною кількістю землі шукала свого вирішення. Про це невпинно нагадував своїми рапортами в 1804 р. військовий отаман генерал-майор Краснов. Він нагадував, зокрема, Херсонському воєнному губернатору і керівнику цивільною частиною в губерніях Херсонській, Катеринославській і Таврійській генералу від інфантерії Андрію Григоровичу Розенбергу, що в час формування бузького козацького війська землі для козаків із збереженням "десятинної пропорції" вже не вистачало. Розенберг через свої служби дав доручення херсонському повітовому землеміру Бобилкіну подати відомості, скільки землі є, а скільки не вистачає [10, арк.1-4 зв.]. Для подальшого розвитку цієї справи губернське правління запропонувало Катеринославській межовій канцелярії "виправити дані", які саме дачі в Єлисаветградському повіті і виділеному з нього Олександрійському належать бузьким козакам, а також в повітах Ольвіопольському і згаданому вже Херсонському. Належало подати дані і про те, чи є в межиріччі вільні казенні землі для наділення ними козаків у достатній кількості (тобто не менше, ніж по 15 десятин в розрахунку на "душу" - О. К.). Знову ж таки, "в наискорейшем времени", повідомити - скільки землі під станицями бузьких козаків, скільки, куди і за чиїм велінням відведені, скільки вільної казенної землі між Бугом та Інгулом і т.п. При цьому підкреслювалась, між іншим, "безвідповідальна поведінка" херсонського повітового землеміра Бобилкіна [10, арк.17-20]. Все це листування з даного сюжету продовжувалося з вересня 1804 року по березень 1805 р. [10, арк.1-20]

Постійні повернення до цієї теми можуть говорити як про не надто велике бажання вирішувати проблему козацького землевлапггування, так і про певні збої в роботі царської бюрократичної машини на далеких південних околицях. Неясно лише з документів, в чому ж проявилася "безвідповідальність" Бобилкіна - можливо, за звичаєм усіх часів і народів, вище начальство перекладало вину за зволікання на нижчих виконавців. Про це тепер можна тільки здогадуватися.

Інформаційно насиченою також є справа 541. Відкривається вона повідомленням Ольвіопольського Нижнього земського суду від 10 жовтня 1804 р. і указом Херсонського губернського правління повітовому землеміру титулярному раднику Анадольському про "створення відомості" по Бузьких станицях, які містяться в Ольвіопольському повіті [11, арк.1]. Йдеться про розвиток сюжету з рапортами військового отамана Краснова на ім'я губернатора Розенберга, зокрема, про один з них, в якому той повідомляє кількість лісів і байраків (заліснених балок. - О. К.) [11, арк.6]. Канцелярист описує його суть: Красносільським станицям не вистачає лісу для сідел і домашніх потреб, і сіна для коней. Вони не мають сінокісних лугів, і де-факто беруть сіно на ближніх казенних землях, які вважають своїми, оскільки з планами земельних ділянок не все ясно. Минулого літа (1803 р. - О. К.) накосили таким чином до ЗО скирт, і от тепер форшмейстер (чиновник, що опікувався казенними лісами, які були в окремій юрисдикції, лісник. - О. К.) Лебедев вимагає або плати грішми (по 12 з половиною копійок за копицю), або третину всього накошеного сіна в казну [11, арк.6 зв.]. Отже, губернатор, реагуючи на скаргу Краснова, наказав форшмейстеру не заважати козакам вивезти заготовлене ними сіно, але щоб зберегти і казенний інтерес, тобто визначити суму грошей, яку мають сплатити козаки за те сіно, велів форшмейстеру детально описати ліси на військових землях і якість деревини. Бо козаки в "сусідніх казенних" лісах, які теж вважали за свої, не обмежувались косінням сіна, але також рубали ліс в лісах Нерубай і Плоский, за що четверо з них були взяті під варту Катеринославським обер-форшмейстером Лебедєвим і не повернулися у військо, на що також скаржився Краснов [11, арк.7]. Загалом губернська канцелярія в своєму обґрунтуванні указу згадує три рапорти Краснова (№ 1127,1128 і 1202) і два форшмейстера (№ 3 і 5).

Щоб припинити цю тяганину, Херсонське губернське правління "учинило опредєлєніє" Катеринославській межовій конторі 27 вересня 1804 р., аби та уточнила, які саме дачі в Єлисаветградському, Ольвіопольському і Херсонському повітах належать бузьким станицям за межуванням, скільки землі перейшло в другі руки і чому перейшло, усе це повідомити найскоріше, але з залученням також інформації нижніх земських судів (про можливий перехід землі. - О. К.) [11, арк.26-27]. Справа виявилася непростою, оскільки Краснов паралельно звернувся безпосередньо до Міністерства внутрішніх справ як до арбітра, і канцелярія до вирішення справи на вищому рівні рекомендувала землемірам з'ясувати всю історію відносин між козаками та іншими казенними поселенцями (зокрема, приписаними до Адміралтейства, як-от поселення Федварське, де були зачинені під замок згадані чотири козаки-лісоруби). Тож поки що було вказано козаків там "не ізнурять" і відпустити, сіно - забрати третину, а решту залишити козакам [11, арк.29-29 зв.].

Результати роботи землеміра АнаДольского з цього приводу показують наявність певних підстав у Краснова бути невдоволеним відсутністю лісів і сінокосів, які в його попередників, арнаутів, були, а до козаків не дійшли, бо були відібрані казною і потрапили в приватні руки. Це засвідчує "Відомість про землі колишніх арнаутських поселень, нині належні бузьким козакам" [1804 рік] [11, арк.17-17зв.].

Певний інтерес являє собою також "Відомість, складена з загальних повітових відомостей про дачі Бузького козацького війська", в тому плані, що має більш чітку географічну прив'язку стосовно "межиріччя Бугу і Інгулу", і ще тому, що складена вона вже під завісу існування власне Бузького козацького війська як окремої одиниці в структурі Російської імперії - у 1816 р. [12, арк.6-6 зв.]

Таким чином, у фонді Херсонської губернської креслярні Державного архіву Херсонської області містяться документи, в яких висвітлюється один з аспектів життєдіяльності Бузького козацького війська - землевідведення і землекористування - практично за весь період існування цього війська, з 1786/1787 по 1816 рр. В основному це матеріали Новоросійської межової канцелярії і губернських і повітових землемірів, у яких про - слідковуються перипетії наділення козацьких поселень (станиць) землею, їх розміщення і зміни з плином часу. Подаються імена і службові посади причетних до цього осіб, за характером листування можна прослідкувати взаємини між різними гілками влади на рівні козацького військового, губернського і центрального правління імперії, частково - соціально-економічні проблеми життя бузьких козаків (зацікавленість у повноті земельних наділів, не менше 15 десятин на душу, особливий інтерес до байраків - заліснених балок - та до сінокосів, нестача деревини для побутових і військових потреб тощо). Є дотична інформація про суперечки з цього приводу з казенними селянами державних сіл або сіл, приписаних до інших відомств, як-от Адміралтейського. Є й інша інформація подібного роду, яка теж потрапила до матеріалів креслярні: наприклад, про суперечки з великими землевласниками, або іноземцями, які також претендували на землі в межиріччі Бугу і Інгулу як такі, що підходять для розвитку вівчарства, і т.п. В даному повідомленні ці матеріали не висвітлюються, оскільки це дещо інша тематика, яка заслуговує на окремий розгляд.

В цілому матеріали ф.14 ДАХО щодо історії Бузького козацького війська стосуються більше аспектів територіального розміщення поселень бузьких козаків та кількості мешканців чоловічої статі в цих поселеннях і можуть бути корисними насамперед фахівцям саме у цій царині історичних досліджень.

бузьке козацьке військо історіографія

Джерела та література

1. Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО). - Ф.14. - On.1. - Спр.215.

2. ДАХО. - Ф.14. - Он.1. - Спр.221.

3. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.222.

4. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.223.

5. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.244.

6. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.333.

7. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.338.

8. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.360.

9. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.466.

10. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.501.

11. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.541.

12. ДАХО. - Ф.14. - On.1. - Спр.882.

13. Бачинська О.А. Бузьке козацьке військо 1785-1817 // http://www.cossackdom.com/articles/ b/bachinska_bugvoisko. htm

14. Бачинська О.А. Джерела з історії козацьких формувань Південної України кінця XVIII - XIX ст. // http://www.cossackdom.com/doc/bachinska_istochniki. htm

15. Державний архів Херсонської області. Путівник. - К., 2003. - 737 с.

16. Чорновол І. Фронтири Росії // http://www.krytyka. kiev.ua/artikles/s.6 6 2007.html

Размещено на Allbest.ru