Діяльність кооперативних сільськогосподарських товариств у Волинській губернії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність кооперативних сільськогосподарських товариств у Волинській губернії (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.)

В.В. Вісин

У статті відображено діяльність кооперативних сільськогосподарських товариств Волинської губ. кінця XIX -- початку ХХ ст. Розкрито динаміку їх виникнення і становлення. Охарактеризовано спектр послуг, які надавали сільськогосподарські кооперативи. Проаналізовано основні показники їх господарської та культурно- просвітницької діяльності. Узагальнено і зроблено відповідний висновок щодо позитивних і негативних аспектів функціонування кооперативних сільськогосподарських товариств Волинської губ. у досліджуваний період.

Кооперація як суспільно-економічне явище виникло з втягненням широких верств населення у товарно-грошові відносини і розумінням ними необхідності об'єднання для вирішення спільних економічних проблем. Кооперативний рух на Волині зародився саме у період утвердження ринкових відносин. У цьому сенсі вивчення досвіду функціонування кооперативних сільськогосподарських товариств Волинської губ. належить до важливих проблем регіональної історії, дозволяє суттєво збільшити повноту та об'єктивність її відтворення, а також використати у сучасній кооперативній практиці аграріїв України.

Окремі аспекти сільськогосподарської кооперації дорадянського періоду певною мірою відображені у роботах В. Марочка [1], І. Фаренія [2], А. Пантелеймо- ненка [3], Ю. Магась-Демидас [4]. Однак, незважаючи на наявний науковий доробок, ґрунтовнішого вивчення потребує діяльність волинських кооперативних сільськогосподарських товариств. Виходячи з актуальності дослідження, а також її недостатньої вивченості, поставлено мету об'єктивно відтворити процес становлення та функціонування сільськогосподарських товариств на Волині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Становлення сільськогосподарської кооперації у Волинській губ., як і у всій Російській імперії, почалося у другій половині ХІХ ст. Її основними організаційними формами були сільськогосподарські асоціації, товариства і артілі. Сільськогосподарські товариства були типовими сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами. Їх зразковий статут був затверджений 1897 р. (нова редакція - 1908 р.) і передбачав створення кооперативів як об'єднання селян для переробки і збуту власної сільськогосподарської продукції та купівлі товарів промисловості. Статутом передбачалося заснування універсальних та спеціальних сільськогосподарських товариств [5, 7]. Це молочарські, бджолярські, хмелярські, садівничі, бурякосіючі, птахівничі товариства, а також кустарні (виробничі) артілі, які більшість дослідників зараховують до сільськогосподарської кооперації. Їх організація та діяльність ґрунтувалися на таких кооперативних принципах, як добровільне членство, демократичний принцип голосування - «один член - один голос», демократичні вибори органів управління, наявність вступних внесків, солідарна відповідальність за зобов'язаннями, просвітницька робота тощо. Радіус дії таких кооперативів був незначним: від одного села - до повіту, рідко поширювалася на кілька повітів чи губернію [6, 9]. Хоч сільськогосподарські товариства й потрібні були для селян, проте, їх засування на початку ХХ ст. було досить кволим.

Після затвердження нової редакції зразкового статуту 1908 р., почалося їх певне кількісне зростання, але кількістю вони значно поступалися асоціаціям. Це пояснювалося домінуванням останніх у постачальницько-збутовій діяльності більшості сільських населених пунктів, а також паралельним існуванням кооперативів інших видів, які надавали необхідні селянським господарствам послуги ще з ХІХ ст. На 1911 р. в українських губерніях функціонували лише 34 сільськогосподарських товариства, у Волинській губ. - 2 [7, 1192, 1193]. Оскільки сільськогосподарська кооперація, за словами І. Витановича, була майже винятково справою земства [8, 128], тому очевидним є те, що розвиток волинських сільськогосподарських кооперативів почався після 1912 р. - моменту запровадження тут земських установ.

Вагоме місце серед сільськогосподарських кооперативів Волині посідали молочарські товариства. Земства виділяли кошти на організацію та закупівлю необхідного обладнання для переробки молока, забезпечували збут переробленої продукції. Вступивши до товариства та заплативши всього 2-3 руб. паю, селянин міг користуватися тарою, апаратом з переробки молока та іншим знаряддям. Ветеринари й агрономи давали селянам поради щодо догляду за тваринами, одержання високих надоїв молока [9]. У Волинській губ. 1912 р. було 10 молочарських товариств [10, 109], а на середину жовтня 1913 р. - вже 15. За пів року вони переробили 31744 пуд. молока і продали масла на суму 19855 руб. За підрахунками губернського інструктора, якби це молоко кожне господарство переробило на масло самостійно, без застосування сепаратора, то за нього отримали б не більше 8500 руб. [1, 43; 11, 26]. Молочарські кооперативи значно підвищували продуктивність селянських господарств. Якщо в домашніх умовах селянин отримував з пуду молока фунт масла, то за допомогою сепараторів товариства - півтора фунта. Відповідно і ціна за домашнє масло становила 30-35 коп. за фунт, а за товариське - 42-50 коп. Такі порівняння демонстрували селянам переваги кооперативної форми господарювання. Крім цього, молочарські кооперативи особливу увагу звертали на якість молока, насамперед на його жирність. Розмір оплати за молоко залежав від цього показника, а відтак, стимулював селян до якісної праці, запобігав махінаціям, зокрема розведенню молока водою. На 1 січня 1916 р. в українських губерніях було 62 молочарні, з них у Волинській губ. - 23 (друге місце після Київської губ.) [3, 95].

У Волинської губ., серед спеціалізованих сільськогосподарських кооперативів, були хмелярські товариства, які відзначалися високою прибутковістю. Виробництво хмелю було у 5-6 разів вигідніше виробництва пшениці. Впародовж 1906-1916 рр. не лише в Правобережній Україні, а й в усій Російській імперії хмелярство найефективніше розвивалося саме на Волині. 1912 р. майже з 2 тис. дес. землі зібрали 129 тис. пуд., з яких продали 127,5 тис. пуд. в середньому - 5,35 руб. за пуд. Господарській діяльності хмелярських товариств сприяли земства, які створювали зразкові хмільники, надавали необхідні кошти тощо. Так, 1912 р. земська управа губернії, спільно з Департаментом землеробства і землекористування, асигнували 500 руб. на нові школи хмелярів, закладення хмільників, будівництво хмелесушарок [12, 26]. Загалом, на початку ХХ ст. у Волинській губ. діяли Дубенське та Волинське товариства хмелярства, відділ хмелярства при Луцькому сільськогосподарському товаристві та Житомирське ощадно-позичкове товариство хмелярства [13, 192-201]. Ду- бенське товариство хмелярства було створене у 1910 р. [14, 230, 630]. Волинське товариство хмелярства до 1913 р. не було самостійним й існувало як відділення при Волинському імператорському російському товаристві садівництва. Його статут, розроблений на основі типового статуту для місцевих сільськогосподарських товариств, був затверджений 11 січня 1913 р., а з 1 червня 1913 р. товариство почало свою самостійну діяльність [15, 104; 16, 2-4]. Товариство діяло в Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах. Кооператив мав завод з пресування хмелю, склад для продукції, продавав хмелярські знаряддя, друкував «Листок хмелевода», проводив щорічні виставки [14, 629]. волинська губернія сільськогосподарська кооперація

Організаційним осередком хмелярських товариств Волинської губ. стало Житомирське ощадно- позичкове товариство хмелярів. Воно почало роботу 3 квітня 1911 р. й діяло у 66 селах з 522 дворами хмелярів. На 1913 р. у товаристві були 528 членів, а чистий дохід склав 6241 руб. 95 коп. [12, 27; 17, 18]. Основна діяльність спрямовувалася на інформування селян щодо кон'юнктури на російських і зарубіжних ринках. Товариство організовувало експорт хмелю, його збут на ярмарках та пивоварні заводи, влаштовувало дешеве кредитування хмелярів, захищаючи їх від шахрайства перекупників. Так, у 1912 р. воно влаштувало ярмарок, на якому за вигідними для селян цінами продали 4546 пудів хмелю. Крім цього, товариство займалося просвітницькою діяльністю. Зокрема у с. Грушки Житомирського повіту відкрито вечірню школу, де тричі на тиждень для селян-хмелярів проводилися заняття з хмелярства [12, 27; 17, 18]. Для згуртування зусиль хмелярів у боротьбі з перекупниками, товариство організувало Волинський губернський з'їзд з хмелярства, який відбувся у Житомирі з 23 лютого - до 1 березня 1914 р. Учасники з'їзду висловилися за необхідність налагодження кооперативного збуту хмелю та доцільність об'єднання хмелярських товариств в єдиний союз [18, 3].

Діяли у Волинській губ. і пасічницькі товариства. Волинь здавна відзначалася розвинутим бджільництвом. Так, 1908 р. тут нараховувалося біля 174 тис. вуликів, у Заславському повіті - 21945, Старокостянтинівсь- кому - 21413, Житомирському - 20969 та Кременецькому - 20946 [19, 24]. Першим бджільницьким товариством стало Кременецьке у м. Вишнівці Кременецького повіту (грудень 1910 р.), до якого входили 200 осіб, з них 150 - селяни. Крім цього, на Волині діяли Рівненське товариство [13, 231] і дві бджолярські артілі: Житомирська та Полонська [10, 24]. Бджільництво було настільки розвинене, що волинські пасічники навіть зверталися до Департаменту землеробства та Волинського губернського земства за грошовою допомогою на будівництво фабрики з виготовлення вуликів. Слід зазначити, що досить часто створення бджолярсь- ких товариств ініціювали земські установи, окремі вчителі та поміщики. Так, у с. Муховець Ковельського повіту земський інструктор з бджільництва у 1913 р. розводив бджіл і роздавав рої селянам, а через створене товариство збував їхню продукцію. Директор Радзиви- лівської школи Дубнівського повіту І. Шудрак 1914 р. створив при школі взірцеву пасіку. У цьому ж повіті на власному хуторі поміщик В. Зайончковський влаштував і передав до оренди земству взірцеві пасіку, поле і сад [20]. Проте, саме земські структури надавали значну допомогу розвитку бджільництва. Вони обстежували господарства селян, організовували спеціалізовані курси, виставки, поширювали фахову літературу, популяризували бджільництво. 1912 р. у Волинській губ. налічувалося 182 тис. вуликів, більшість яких належала селянським господарствам, об'єднаним у бджолярські товариства [12, 35]. Того ж року земський інструктор з бджільництва обстежив біля 300 пасік у дев'ятьох повітах і виявив недостатню обізнаність селян щодо розведення й утримання бджіл. Для покращення роботи цих товариств земство придбало 20 медокачок, 100 рамочних вуликів, 50 ламп, медикаменти для бджіл, а також 300 книг з бджільництва. Втім, і самі бджолярсь- кі товариства вагоме значення надавали проведенню лекцій, бесід, читань, з'їзду бджолярів, організації курсів. Упродовж червня-липня 1912 р. у Житомирі діяла виставка-музей, на якій демонструвалися різні досягнення бджільництва, а зацікавленим відвідувачам читалися популярні лекції [21, 27зв.].

Оцінюючи значення волинських сільськогосподарських кооперативів, можна констатувати, що, в умовах загальної агротехнічної відсталості, вони дозволили землеробам економніше використовувати обмежені грошові ресурси, стримали процеси розорення хліборобів. Надаючи селянським господарствам сталий характер, кооперативні товариства у той же час своєю ефективною товарно-постачальницькою діяльністю сприяли оновленню сільськогосподарських знарядь виробництва, придбанню робочої худоби, земельних угідь, знайомству з агрономією. Останнє, разом з системою кооперативного збуту, перетворювало селянські господарства на повноцінних товаровиробників, повноправних суб'єктів ринкового простору, цілком пристосованих до економічної діяльності в умовах розвинених товарно-грошових відносин. Тому досвід перших волинських сільськогосподарських кооперативних товариств заслуговує на увагу сучасних вчених-аграрни- ків та практиків кооператорів.

Література

1. Марочко В.І. Українська селянська кооперація: істори- ко-теоретичний аспект (1861--1929рр.). -- К., 1995.

2. Фареній І.А. До питання про характер розвитку сільськогосподарської кооперації на початку ХХ ст. // Український селянин: Зб. наук. пр. -- Черкаси, 2002. -- Вип. 6.

3. Пантелеймоненко А.О. Сільськогосподарські товариства -- перші обслуговуючі кооперативи України // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія економічна. -- 2007. -- № 3.

4. Магась-Демидас Ю.І. Сільськогосподарська кооперація Правобережної України у другій половині ХІХ -- на початку XX ст. // Український селянин: Зб. наук. пр. -- Черкаси, 2008. -- Вип. 11.

5. Сельскохозяйственные товарищества в России //Вестник сельского хозяйства. -- 1912. -- № 51--52.

6. Справочные сведения о сельскохозяйственных обществах. Год первый. -- Ч. I: Адрес-календарные сведения к весне 1911 г. / Под ред. В. Морачевского. -- СПб., 1911.

7. Сельскохозяйственные товарищества на Юге России //Хуторянин. -- 1912. -- № 46..

8. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. -- Нью-Йорк, 1964.

9. Муравейник -- Комашня. -- К., 1913. -- № 31.

10. Доклады Волынскому Губернскому земскому собранию Второй очередной сессии. -- Житомир, 1913.

11. Наша кооперація. -- К., 1913--1915рр.; Хроніка//Наша кооперація. -- 1914. -- № 7.

12. Обзор Волынской губернии за 1912 г. -- Житомир, 1913.

13. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. -- Ф. 442. -- Оп. 636. -- Спр. 647.

14. Справочные сведения о сельскохозяйственных обществах по данным на 1915 г. / Под ред. В. Морачевского. -- Пг., 1916.

15. Держархів Житомирської обл. -- Ф. 183. -- Оп. 1. -- Спр. 84.

16. Держархів Житомирської обл. -- Ф. 187. -- Оп. 1. -- Спр. 28.

17. Обзор Волынской губернии за 1914 г. -- Житомир, 1915.

18. Держархів Житомирської обл. -- Ф. 187. -- Оп. 1. -- Спр. 52.

19. Памятная книга Волынской губернии за 1908 г. -- Житомир, 1909.

20. Муравейник -- Комашня. -- К., 1914. -- № 6.

21. Держархів Житомирської обл. -- Ф. 352. -- Оп. 1. -- Спр. 25.

Размещено на Allbest.ru