Соціокультурні процеси в Подунав'ї за скіфської доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В ПОДУНАВ'Ї ЗА СКІФСЬКОЇ ДОБИ

Вивчення соціокультурного розвитку регіонів України у різні періоди сприяє піднесенню національної самосвідомості українців. Скіфська доба представляє для нас особливий інтерес, оскільки в цей час поява кіммерійців, скіфів та інших народів на території України співпадає з початком писемної історії. Землі межиріччя Дністра і Дунаю вже згадуються в окремих найдавніших писемних пам'ятках. З'являються імена народів, правителів, жерців. Водночас загальні уявлення й розвиток спільнот, що фіксуються за археологічними джерелами, змінюються історією народів і держав.

Визначальний внесок у вивчення скіфської доби в Україні зробила київська школа скіфологів: О. Тереножкін, В. Ільїнська, Є. Черненко, Г Ковпаненко, Б. Мозолевський, В. Мурзін, О. Симоненко. Значний вклад у дослідження степовиків І тис. до н. е. в Україні зробили російські вчені Б. Греков, М. Артамонов, Б. Рибаков, К. Смирнов. Вивчення пам'ятників скіфської культури на лівобережжі Нижнього Дунаю було розпочато археологічними експедиціями ІА АН УРСР і Одеського археологічного товариства під керівництвом А. Гудкової й Л. Суботіна, а також молдовськими дослідниками Г Чеботаренко і Г. Щербаковою.

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства залізну. На території України перші знахідки залізних виробів датуються XI IX ст. до н. е. [1, 23]. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням продуктивності праці та появою значної кількості додаткового продукту активно йшов процес посилення військової могутності. Тому за доби заліза зброя стала знаряддям праці, а війна ремеслом, що надало динаміки та драматизму розвиткові історичних подій.

Перехід до ранньозалізного віку на території України та в сусідніх регіонах був зумовлений значною мірою дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці ІІ тис. до н. е. він став надзвичайно посушливим) екологічна міграція населення розрив старих економічних зв'язків дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів розвиток місцевого залізорудного виробництва. Завдяки появі заліза перед людством відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення, посилення торговельних зв'язків, становлення приватної власності, поступова майнова диференціація суспільства, перетворення сім'ї на господарську одиницю, витіснення родової общини територіальною, виділення ієрархічно структурованої військової еліти, утворення організованих воєнно-політичних об'єднань та союзів, зародження державності.

Міграція індоєвропейських номадів з українських степів та лісостепу на захід тривала й у ранньозалізну добу Це засвідчують археологічні дані щодо просування в Подунав'я та Центральну Європу в І тис. до н. е. кіммерійців, скіфів, а в перших століттях нашої ери сарматів та готів.

У ранньоісторичні часи Подунав'я було складовою тогочасної ойкумени, належало до Середземноморського культурного кола й циркумпонтійської зони та було областю активних культурних контактів між народами. На землях Подунав'я творилися долі давніх цивілізацій Євразії, відбувалася активна комунікація в часі й просторі між носіями різних культур та етнічних масивів, закладалися підвалини соціокультурного розвитку населення західної та південно-західної частини континенту.

У часи індоєвропейської колонізації Європи тут проходив кордон між світом осілих землеробських та світом скотарських кочових народів, який був не тільки історико-географічною детермінантою, але й важливою комунікаційною віссю тієї доби у масштабах континенту [2, 78].

На зламі ІІ І тис. до н. е. у Північному Причорномор'ї з'являються кіммерійці найдавніший народ тюркомовного походження на території Східної Європи. До кіммерійських поховань на території Подунав'я відноситься Суворівський могильник [3, 82 86]. Кіммерійці займалися скотарством і землеробством, підтримували торговельні зв'язки з Кавказом і Середземномор'ям, виготовляли і широко застосовували металеві знаряддя і зброю. Вони мали укріплені городища, традиція спорудження яких бере свій початок у зрубній культурі.

Кіммерійці адаптувалися до природних умов східноєвропейських степів і завдяки кочовому способу життя максимально використали наявні тут природні ресурси, багаті пасовиська. Вони створили свою кочову культуру, яка органічно гармонізувалася з довколишнім середовищем. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству. Коні використовувалися не тільки для пересування кіммерійських воїнів і пастухів, але й складали значну частину продуктів харчування. Греки називали кіммерійців “споживачами кобилячого молока”.

До VII VI ст. до н. е. кіммерійське суспільство пройшло вже більшу частину шляху до остаточної ліквідації первіснообщинних відносин і стояло на порозі етносотворення. Саме в цей час життя й еволюція самобутньої культури кіммерійців були перервані новою хвилею кочовиків зі Сходу скіфів, з якими пов'язаний наступний етап у соціокультурному розвитку Подунав'я.

У VII ст. до н. е. античний світ, якому ми зобов'язані більшістю свідчень про цей народ, вступив у зіткнення зі скіфами. Саме в цьому сторіччі грецькі колоністи починають опановувати північне й північно-східне узбережжя Чорного моря. Тут вони були сусідами скіфів. Про це свідчать залишки давньогрецьких міст Причорномор'я: Ольвія (поблизу суч. Очакова), Тіра (у пониззях Дністра), Пантікапей (на місці суч. Керчі) та ін.

Назва “скіфи” в античних творах носила узагальнюючий характер і використовувалася для найменування різних народів Північної й Північно-Східної Євразії. Грецькі й римські автори іноді називали Скіфією всю територію, яка знаходилась між мешканням реальних, історичних скіфів у Причорномор'ї й країною міфічних гипербореїв, які нібито заселяли узбережжя Північного океану. Учені середньовічної Європи, спираючись на традиції античності, продовжували називати землі, які знаходились на північ від Чорного моря, Скіфією, хоча племена скіфів на той час уже зійшли з історичної сцени.

Лінгвісти з'ясували, що скіфи належали до іраномовної гілки індоєвропейців. Прямого етногенетичного зв'язку між скіфами та місцевим населенням східними слов'янами не існує. Проте це не виключає того факту, що скіфи були культурними попередниками східного слов'янства [4, 37 39].

Особливе значення для нас має історична спадщина грецького історика V ст. до н. е. Геродота, який приділяв значну увагу скіфам, їх історії, побуту, традиціям. Він гадає, що прабатьківщина скіфів знаходилась десь на сході від Кіммерії, однак під тиском сусідніх кочових племен массагетів вони покинули свої землі й опанували нові землі на заході. Їхні орди наблизилися до кіммерійських пасовищ і кіммерійці змушені були поступитися своєю територією. Наприкінці VI ст. до н. е. скіфи вже міцно утримували під своїм контролем степи між Дунаєм і Доном [5, 104]. Саме в цей період їх спіткало нове нелегке випробування скіфсько-перська війна. Через землі Нижнього Подунав'я пролягав шлях невдалого походу Дарія в Скіфію, здійснений близько 514 р. до н. е. Перемоги скіфів над одним з наймогутніших володарів тогочасного світу помітно піднесли військово-політичний авторитет скіфів у цьому регіоні.

Боротьба між Скіфією та Фракією не припинялась протягом усього IV ст. до н. е. Зокрема грецький історик Фукідід писав, що жодна з європейських держав не може зрівнятися за кількістю грошових доходів та іншими багатствами з Фракією, але за військовою могутністю остання значно поступається Скіфському царству. “Не лише в Європі, а й в Азії, писав він, немає народу, який сам по собі міг би вистояти проти скіфів, якщо б вони були єдині”. Як відомо, цар Атей об'єднав усі племена Скіфії від Дунаю до Дону, після чого розпочав наступ на захід, переміг гетів та утвердився на правому березі Дунаю, поширивши свій вплив на грецькі міста Західного Причорномор'я. Для війни з фракійцями Атей приблизно 346 р. до н. е. уклав угоду з Філіпом Македонським, згідно з якою, під владу скіфів відходила значна частина фракійців, які були змушені платити данину. Власне Атей і претендував на роль гегемона в цьому регіоні. Фактично центр Скіфії на деякий час переміщується в Добруджу. Наслідком скіфського тиску стає війна з Македонією. У битві на березі Дунаю в 339 р. н. е. Філіп Македонський, використавши свою славнозвісну фалангу, розбив скіфські війська, опанував Нижнє Подунав'я, захопив у полон 20 тисяч жінок і дітей та безліч худоби [6, 182]. В 334 р. до н.е. Олександр Македонський переправився на лівий берег Дунаю, розорив місцеві поселення, але закріпитися тут йому не вдалося. На знак свого перебування в Подунав'ї Олександр Македонський поставив у м. Кілія пам'ятник богу Зевсу [7, 4 5]. Поразка, завдана скіфам Філіпом Македонським та Олександром, стала початком завершення їх могутності.

Скіфська культура увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи, зазнала впливу передньоазіатської та античної цивілізацій. Попри ці впливи, підвалини скіфської культури зберігалися протягом VII IV ст. до н. е. і вона залишалася типовою культурою кочовиків [5, 128].

Про взаємозв'язок трипільської культури, зрубної (кіммерійці), скіфів і населення України I тис. н. е. писав професор П. Курінний. Він зробив такі важливі висновки: 1) поховання скіфів, скорчене під курганами, має аналогію з похованням трипільців та кіммерійців під курганами, а видатних осіб скіфи палили на вогні. Обидва обряди переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та Чернігівщині; 2) скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного звіриного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо; 3) скіфи користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавий є “слов'янський” горщик, оздоблений гребінцевим орнаментом. Початок його ямково-гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кіммерійській, скіфській та антослов'янській культурі і є національною формою посуду; 4) від Скіфії маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо [8, 44]. скіфський культура дунай причорномор'я

На думку О. Пріцака, українці запозичили від скіфів окремі слова (собака, топірець та ін.) [9, 364]. Н. Камінська наголошує, що вплив скіфської культури на слов'ян відчувається не лише в одязі (сорочка, штани), а й у прикрасах, якими користувалися стародавні русичі: браслети, намиста, сережки, підвіски тощо [10, 117].

Тривалий час на території Дунай-Дністровського степу не велося розвідок скіфських поселень. Саме тому дослідники брали під сумнів вірогідність свідчень Геродота про Дунай як межу між скіфами й фракійцями в VI V ст. до н. е. Вивчення одеськими археологами скіфських поховань біля селищ Городнє, Березине, Червоний Яр, Нагірне, Арциз, Плавні, Татарбунари, могильника Чауш біля с. Новосільське, фракійських поселень біля селищ Орлівка та Новосільське Ренійського району підтверджують цю думку [11, 25 33; 12, 146; 13, 106].

Археологічно поява перших пам'ятників скіфів-кочовиків у Дністро-Дунайських степах належить до VI V ст. до н.е. Найдавнішим є поховання в с. Фрикацей. Значна група пам'ятників V ст. до н.е.: це й поховання воїна-дружинника з окремим похованням коня в Червоному Яру й поховання мирного скіфського населення (Помазани, окремі кургани могильників Чауш, Кубей, Кугурлуй, центральний курган могильника Мреснута Могила).

Основний масив скіфських пам'ятників у пониззі Дунаю датується IV ст. до н. е., часом розквіту скіфської культури, консолідації скіфського населення, пов'язаного з політичними подіями на західному кордоні скіфської держави. Саме консолідацією значних сил скіфів на західних окраїнах скіфського світу й пояснюється концентрація значної кількості скіфських пам'ятників у низов'ях Дунаю.

Поховання IV ст. до н. е. (Ізмаїл I, Плавні I, Дервент, Градешка, Троянів Вал, Курчі, Балабани тощо) характеризуються особливостями в похоронному обряді, відрізняються соціальною структурою й датуванням. Якщо могильники Чауш, Плавні I, Балабани, Курчі майже цілком віднесені до середини IV сг. до н.е. і можуть бути пов'язані з політичною діяльністю царя Атея, то інші могильники залишені населенням у низов'ях Дунаю ближче до кінця IV ст. до н. е. [14, 55 57].

Своєрідність цієї групи пам'ятників насамперед зумовлена тим, що землі Нижнього Подунав'я являють собою контактну зону найбільших культурно-етнічних спільнот, що характеризують в VI III ст. до н.е. увесь Північно-західний регіон Північного Причорномор'я. Скіфське, фракійське населення й мешканці західнопонтійських міст контактували, збагачували один одного з неоднаковою силою на різних етапах своєї історії. Як відомо, із середини IV ст. до н.е. починається ланцюг численних військових зіткнень, переміщень племен, складних політичних подій. Це не могло не позначитися на матеріальній культурі скіфів у Нижньому Подунав'ї. Однак поява нових елементів матеріальної культури майже не відчутна до кінця IV ст. до н.е., оскільки ще міцні старі традиції. В міру залучення до складних політичних подій, а також з розпадом єдиного центру починається поступова зміна всього культурного вигляду окремих племінних об'єднань. Дослідження археологічних пам'ятників кінця IV ст. до н.е. дає нам підстави говорити про ряд істотних особливостей у матеріальній культурі скіфів у пониззі Дунаю, які відрізняють її від сусідніх районів Скіфії й виділяють її в окрему локальну групу. Розташування поблизу західнопонтійських центрів Фракії привело до появи в матеріальній культурі скіфів значного відсотка імпорту: фібул фракійського типу, браслетів, незначної кількості кераміки як ліпної фракійської, так і античної, а також предметів, пов'язаних з кельтською культурою (фібули кельтського типу).

Отже, археологічні розвідки скіфських пам'ятників у степах Нижнього Подунав'я, доповнюють загальну історію скіфського населення, підтверджують дані письмових джерел і дозволяють вирішувати спільні завдання з реконструкції соціально-економічних та соціальнокультурних відносин скіфів у Північно-Західному Причорномор'ї.

Размещено на Allbest.ru