Віктор Данилов: життєвий шлях історика-аграрника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віктор Данилов: життєвий шлях історика-аграрника

В.Л. Калитвянська

У статті розкрито життєвий шлях історика, громадсько-політичного та наукового діяча В. Данилова. Проаналізовано основні етапи становлення вченого, його погляди на важливі історичні процеси.

Ключові слова: В. Данилов, наукові дослідження, публікації, Інститут історії СРСР.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення життєвого шляху В. Данилова, адже обставини життя формують погляди особистості; а також тим, що майже немає спеціальних наукових праць, присвячених дослідженню біографії цього вченого. Однак ми маємо віддати належне людині, яка не лише без страху висловлювала свої думки, а відстоювала їх, хоч це було і не легко, а іноді й небезпечно в тогочасному тоталітарному суспільстві. В академічному плані дослідження різних аспектів його життя необхідно для створення біографії В. Данилова як громадсько-політичного діяча й науковця, котрий зробив вагомий внесок у розвиток національної та світової науки, а також історіографічного огляду його численних змістовних праць. Основу аналізу становлять друковані праці дослідника, а також архівні документи періоду роботи В. Данилова в Інституті історії СРСР АН СРСР. На особливу увагу заслуговують відомості з особової справи В. Данилова.

Віктор Петрович Данилов народився 1925 j. у м. Орську Чкаловської обл. у родині робітника. Його батько - Петро Євдокимович до 1917 р. працював наймитом, сторожував в гімназії м. Орська, а згодом був шевцем в майстерні пожежної охорони. Після більшовицького перевороту працював шевцем в майстернях Орська. Помер в 1939 р. Мати - Євдокія Хомівна була домогосподаркою та жила на утриманні доньки [4, 1].

У 1943 р. Віктор закінчив середню школу в м. Чкалов і був призваний до лав радянської армії. В жовтні того ж року він закінчив Чкаловське училище зенітної артилерії і був направлений в 1871-й зенітно-артилерійський полк на посаду командира вогневого взводу. З січня 1944 - до травня 1945 рр. перебував у діючій армії (до травня 1944 р. - І-й Український фронт, потім - Південно-західний фронт). У жовтні 1946 р. звільнений у запас. За роки Другої світової війни з частинами Червоної армії В. Данилов побував у Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Угорщині та Румунії [4, 2]. Причиною того, що В. Данилов почав займатися аграрною історією стала його участь саме в Другій світовій війні, після якої він вирішив розібратися, чому бувають війни, а оскільки його батьківщина більшою мірою- аграрна країна, це питання було для нього ближче, зрозуміліше і важливіше, ніж індустріальне.

У грудні 1946 р. Віктор Петрович вступив до Чкаловського державного педагогічного інституту на історичний факультет, який закінчив у червні 1950 р. З травня 1941 - до квітня 1945 рр. був членом ВЛКСМ. У квітні 1945 р. прийнятий кандидатом у члени КПРС Політвідділом 7 корпусу ІIIІО. До лав КПРС прийнятий у грудні 1947 р. первинною організацією Держпедінститута, Дзержинським райкомом КПРС м. Чкалов. Громадську роботу проводив у статусі пропагандиста, агітатора, секретаря партгрупи. В 1949 р. був вибраний делегатом з правом вирішального голосу на ІХ конференцію ВКП(б) Дзержинського райкому КПРС м. Чкалов від первинної організації педінституту [3, 4]. У жовтні 1950 р. був прийнятий в аспірантуру інституту історії АН СРСР за спеціальністю: історія СРСР періоду соціалізму, теоретичний курс, яку в грудні 1953 р. закінчив. У квітні 1954 р. став молодшим науковим співробітником цього ж інституту і перебував на цій посаді до 1958 р., а потім став старшим науковим співробітником. Кандидатську дисертацію захистив 13 лютого 1956 р.

4 грудня 1951 р. Віктор Петрович одружився з Людмилою Валеріанівною Власовою і незабаром у них народилися син Андрій і донька Олена [4, 7]. Його дружина також працювала в Інституті історії СРСР старшим науковим співробітником. Л. Данилова народилася 7 листопада 1923 р. у с. Спас-Волжин Смоленської губ. Її батько - син священика Валеріан Васильович Авдуєвський поїхав до Москви, де через своє соціальне походження став «позбавленцем», але зумів таки вступити до консерваторії. Згодом він був засланий до Казахстану і з родиною (дружиною і дочкою) більше не возз'єднався. Людмила виховувалася в родині Власових (дівоче прізвище матері Марії Іванівни) і довгий час вважала це прізвище своїм [4, 8]. У 1943 р. вона, після недовгого навчання на хімічному факультеті МДУ, перейшла на історичний факультет, який закінчила 1948 р. Згодом Людмила вступила до аспірантури Інституту історії, де 1952 р. захистила кандидатську дисертацію, під керівництвом члена-ко- респондента АН СРСР М. Тихомирова. Робота була присвячена проблемі становлення великого феодального землеволодіння в Новгородській землі. У 1955 р. ця дисертація в дещо скороченому вигляді вийшла в світ під назвою: «Нариси з історії землеволодіння і господарства в Новгородській землі в XIV-XV ст.».

З квітня 1958 - до березня 1960 рр. В. Данилов працював консультантом редакції журналу «Комуніст», залишаючись при цьому старшим науковим співробітником Інституту історії СРСР за сумісництвом. У березні 1960 р. він остаточно перейшов працювати в цей Інститут, де й очолив роботу групи з історії радянського селянства. З осені 1968 р., після реорганізації Інституту історії, і до квітня 1969 р. виконував обов'язки завідувача сектором історії радянського селянства в Інституті історії СРСР АН СРСР [5, 1]. У 19691986 рр. - старший науковий співробітник цього ж Інституту, а також був заступником голови Комісії з історії сільського господарства і селянства СРСР. З грудня 1965 - до січня 1968 рр. був секретарем парткому Інститут історії АН СРСР. У 1966-1968 рр. - кандидат у члени Жовтневого РК КПРС м. Москви.

У червні 1982 р. В. Данилов захистив як докторську дисертацію монографії - «Радянське доколгоспне село: населення, землекористування, господарство» (1972) та «Радянське доколгоспне село: соціальна структура, соціальні відносини» (1979). Вчений ступінь доктора історичних наук присвоєний йому ВАК рішенням від 11 лютого 1983 р. З жовтня 1986 р. він був уже провідним науковим співробітником Інституту історії СРСР АН СРСР [4, 7].

Ще 1979 р. почалася розробка проекту - «Кооперативно-колгоспне будівництво в СРСР. Радянський період історії» і саме в той час виникла ідея, що кращим редактором цієї серії буде В. Данилов, тому що в нього вже було багато праць зі схожої теми, хоча його попередні праці були зняті з виробництва у видавництві з 1964 р. За збігом обставин, ця серія перейшла в іншу - «Кооперативно-колгоспне будівництво». Це була, звісно, заідеологізована історія колективізації, хоч і піддана об'єктивнішій оцінці, але до торжества об'єктивності та наукового підходу в ній було ще далеко. На чолі з Віктором Петровичем почалася робота над серією і було випущено кілька томів: І-й (1917-1922 рр.) і ІІ-й (1923-1927 рр.). Ці збірники були зроблені на історично перехідний період, оскільки тоді можна було допускати певні ідеологічні вольності, наприклад, в цих збірках були розміщені документи з виступами А. Чаянов, М. Кондратьєва. Вони співпрацювали з організацією «Сільська рада» і частини їхніх виступів зі стенограми увійшли до збірників серії [5, 2].

Також у збірниках були показані кооперативні форми, адже часто забувають, що їх було безліч, були і комуни, і товариства, ТОЗи тощо. Автори хотіли показати що колективізація по суті справи - основа основ кооперації за Чаяновим. В цей період Віктор Петрович приходив дуже часто в Російський державний архів економіки. 1980-і рр. для нього були важкими, оскільки в цей період він мав захистити докторську дисертацію. Втім, передзахист став для нього негативним досвідом, оскільки група товаришів написала лист, в якому піддала сумніву досягнення його дисертації. В. Данилову після цього певний період було неприємно відвідувати інститут і навіть на суботник він приходив до РДАЕ. Тут він з великою цікавістю займався підготовкою збірників, а інститут був тимчасово йому неприємним, тому що Віктор Петрович був людиною емоційною і таким чином висловлював свій настрій.

Потім почалася перебудова й В. Данилов написав у газету «Правда» про історію колективізації, ставши бажаним лектором в усіх аудиторіях країни, зокрема в Історико-архівному інституті, який потім почав перетворюватися в РДГУ. Цей період його діяльності був досить активним, адже він багато працював і вірив у зміни. Однак 19 серпня 1991 р. Віктор Петрович, при зустрічі з О. Тюріною (директор РДАЕ) висловив думку: «Все, що відбувається, - це зовсім не те, на що ми очікували» [5, 2]. Втім, всі на той час були на хвилі підйому, мало аналізували ситуацію, бажали дуже багато, чекали, що країна стане відкритою та можна буде займатися справжньою наукою. Хоча В. Данилов не досить високо оцінював роботу Б. Єльцина й у цей момент вони багато сперечалися. У В. Данилова особливого захвату від подій не було й як зазначає О. Тюрі- на: «Тоді бачити все було важко, багато чого ми не розуміли, а ось зараз ази розуміння, точка зору В. Данилова і В. Цапліна - фронтовика, колишнього директора РДАЕ, починає як дзвін лунати в голові, та вже пізно» [5, 2]. В той час В. Данилов почав більше займатися публіцистичною діяльністю. Він був людиною, яка завжди мала свою думку і з гіркотою розповідала про свої суперечки протягом життя.

Перша збірка - «Кооперативно-колгоспне будівництво» була створена тоді, коли ще не було такої свободи слова. Перебудова вже наближалася, але ще були люди у відділі ЦК, які викликали В. Данилова на обговорення. Тобто, цей перехідний період був непростим і Віктор Петрович хотів, щоб ті знання, які він відкривав, працюючи над документами, були відомі і було зрозуміло, як це все важко відбувалося. Він відвідав майже всі російські великі архіви в Тамбові, Рязані, Вологді, Єкатеринбурзі. Він один з небагатьох, хто міг, не піднімаючи голови, працювати не одну добу й отримувати величезне задоволення [2, 5]. На видання збірника видавалися невеликі гранти і вони розподілялися дуже строго, що надавало роботі в ті тяжкі роки, коли були затримки зарплати, ще більшої зацікавленості, а тому люди ще більше вкладали в роботу. Це теж було великою заслугою В. Данилова. Для плідної роботи треба було створити колектив, все організувати, швидко змусити працювати, домовитися про формування єдиної концепції, а це складна робота.

Тобто, це був Історик з великої літери, яких досить мало [5, 3]. Загалом, за розвитком його можна віднести до істориків-шестидесятників. Особистий архів ученого складається з величезної кількості копій газетних, рукописних, машинописних документів. В кінці радянського періоду він займався також вивченням фольклору. В. Данилов вчив бачити те, що будь-яка подія багатогранна. Він завжди із задоволенням віддавав свої знання, говорив з молоддю, був у дружніх відносинах з Тарновським, Анфімовим. Він був не з тих, хто зраджував своїм принципам, задля потурання чужим поглядам. Був затребуваний за кордоном, відвідував відомі університети. Він був з тих, хто не переставав вірити в прекрасне, любив поезію та музику, зокрема Моцарта, Рахманінова. Це був джентльмен, який ніколи не буде сидіти в присутності жінки й який завжди буде поводити себе гідно.

Таким чином, все вище зазначене характеризує В. Данилова як особу високих моральних принципів, справжнього професіонала, відданого справі, розумного організатора і керівника визначних проектів. Проте, певні сторінки життя вченого потребують глибшого і ґрунтовнішого дослідження.

історик аграрник науковий данилов

Література

1. Данилов В.П. Выступление на совещании историков КПСС и историков СССР 28 апреля 1987 г. //Вопросы истории КПСС. - 1987. - № 7.

2. Научный архив института российской истории РАН (НАИРИ). - Ф. 1841. - Оп. 1. - Д. 52.

3. НАИРИ. - Ф. 1841. - Оп. 1. - Д. 69.

4. НАИРИ. - Ф. 1841. - Оп. 1. - Д. 1.

5. Спогади про В. Данилова: інтерв 'ю О. Тюріної (д-р іст. наук, проф., директор Російського державного архіву економіки (м. Москва, РФ)) від 30.06.2014 [записала В. Калитвянська]. - Особистий архів автора.

6. Данилов В.П. Так куда же пришла Россия?.. // «Куда пришла Россия?..»: Итоги социетальной трансформации: Международный симпозиум. - М., 2003.

Размещено на Allbest.ur