Табори примусових робіт в УСРР в 1920 році

Звільненню «ні в якому разі не підлягають селяни, які брали участь в бандитських і кулацьких виступах» ЦДАВОВУ України. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 371. -- Арк. 54, 58, 60.

279, тобто ті, хто брав активну участь в повстанському антикомуністичному русі.

Як на практиці проводилось розвантаження ТИР і ДГПР та які були умови відбування покарання в них можна проілюструвати на матеріалах протоколу № 130 засідання Президіуму Харківського губвиконкому від 22.12.1920 р. З 7 по 17 грудня 1920 р. Адміністративним підвідділом Харківської губернської робітничо-селянської інспекції (далі -- РСІ) було організовано обслідування комісією в кількості 50 чол. робітників і робітниць фабрик і заводів всіх 3-х районів міста Харкова «Слідчого дому ув'язнення», ДГПР № 1 (він же -- «Концентраційний табір») і камер тюремного підвідділу Губчека.

Загальний підсумок -- відсутність ліжок, постільної та нижньої білизни, одягу, дров, бані, медикаментів, культурно-просвітницької роботи, недостатньо продовольства, суворе ставлення адміністрації «аж до самого биття обличчя», запирання у вологі і холодні карцери. Все це було віднесено на рахунок загальної державної розрухи. При цьому в будинку підслідних загальний стан, на думку комісії, був дещо кращим, ніж в ДГПР № 1. «На даний момент працює розвантажувальна комісія і звільняє людей, які потрапили в будинки ув' язнення за крупну спекуляцію, контрреволюційні діяння, людей, засуджених на 10-15-20 років примусових робіт, а червоноармійці, селяни і робітники за самі незначні справи сидять по 3-5 мес. и сидять навіть без пред'явлення звинувачень. Хоча майже чи не половині всіх ув'язнених (573 чол. -- 45%) слідчого дому не пред'явлено звинувачень... кількість ув'язнених все збільшується і збільшується з кожним днем. багато ув'язнених рахується за штабами військових частин, за особливими відділеннями, які вибувши з Харкова, увезли справи ув'язнених і таким чином за яку-небудь дрібницю приходиться червоноармійцю, який віддав багато сил за справу революції, сидіти чи не до другого пришестя»45.

07.12.1920 р. був обслідуваний ДПГР № 1 і його 1547 засуджених. В майстернях працювало лише 30-40 чол. В 6 корпусах утримувалось: головний корпус -- 735, ротний -- 492, одиночний -- 74, жіночий -- 70 (в 2 камерах), лікарня -- 162, так званий «чорний двір» -- 14. На один тапчан припадало по 3 чол. Масово спали на цементній підлозі, немиті, в лахміттях. Очолював ДПГР № 1 т. Першин. Одяг, постіль, опалення були майже відсутні. Вікна в своїй більшості не мали скла. Кип'яток не видавався зовсім. Освітлення по камерах було або взагалі відсутнє, або давалось на 5 хв. ввечері. Констатувалось виготовлення взуття в майстерні приватним особам без жодного обліку. Засуджені скаржились перевіряючим, що їм не додають продуктів. Санітарний стан характеризувався як самий плачевний. Повсюди був бруд, мило взагалі не видавалось. Баня, пральня не працювали, в кухні текли котли. Лікарня була вологою, ліки були відсутні, деякі хворі спали на підлозі. Заразні в загальній палаті знаходились тижнями. Вночі медпрацівника не було. Спектаклі, які інколи ставились в установі, більше були для співробітників і гостей. Частину наглядачів становили ще старі жандарми. Членами комісії було звернуто увагу на те, що кримінальний елемент спав на хороших матрацах, ліжках, мав привілеї, а робітники, селяни -- на підлозі. Мали місце випадки незаконного тимчасового відпускання додому. Ізоляції засуджених за кримінальні злочини, неповнолітніх від загальної маси не було.

р. був обслідуваний «Слідчий дім ув'язнення» м. Харкова. Функціонував з січня 1920 р. і був розрахований на 300 чол. Фактично утримувалось 1250 осіб: в головному корпусі -- 677, 2-му -- 220, 3-му -- 214, лікарні -- 139. Чоловіки становили 1152 особи, жінки -- 97, неповнолітні -- 1; робітники -- 352, селяни -- 223, червоноармійці -- 470, решта -- 205. На чолі установи стояв комісар Гордієнко, комуніст; мав 3 помічника. Установа знаходилась у віданні ЧК. Обслуговувалась 110 співробітниками, з яких 13 -- комуністи, 27 -- за царату були тюремними жандармами. Добре працювала канцелярія, яка сама нагадувала судовим органам про затягування розгляду справ. Водночас недопрацьовувала господарська канцелярія, була відсутня книга чекових вимог на продукти. Вся її робота базувалась на записках. Грошовий оборот практично був відсутній. Дрібні видатки фінансувались з авансу ЧК. Гроші та цінні речі ув'язнених зберігались в так званому «грошовому ящику», але точного обліку не велось, що створювало умови для зловживань. Установа мала 7 коней. повозки по кількості коней. Баня не функціонувала через відсутність дров. Було відмічено, що пральня працювала для «Губутилю», а не для установи, що породжувало антисанітарію. В слюсарній, столярній майстернях виконувались замовлення для чека і установи, в взуттєвій, швацькій -- виключно замовлення співробітників установи і ЧК. Через нестачу ліжок, тапчанів ув'язнені масово спали на підлогах. Не вистачало білизни. Дров за час існування установи було отримано лише 88 т, які пішли на приготування їжі, а приміщення не опалювались, були вологі, холодні. Через відсутність електрики освітлювались тільки керосином вночі коридори. Культурно-просвітницька робота не проводилась взагалі. Санітарний стан в цілому був визнаний задовільним. Лікарня знаходилась в стадії формування. Здорові перебували разом з хворими. З серйозними епідемічними захворюваннями нараховувалось 39 ув'язнених. Вагітні жінки не виокремлювались окремо. Поширеним було «мордобиття» співробітниками ув'язнених, поміщення них за найменші порушення в вологі холодні карцери. Камери весь час знаходились на замках. Були відсутні щоденні прогулянки, в туалет ув' язнених з камер не випускали. Члени комісії наголошували на необхідності: присутності представника від кожної камери під час виділення 1/3 вмісту передач в загальний фонд, представника РСІ -- при прийманні передач і видачі із загального фонду; вивішувати відповідні списки і доводити до відома ув'язнених. Хліб, цукор надходили централізовано нормально, решта продуктів харчування -- по мірі можливості. Мали місце випадки, коли їжа від неякісних продуктів бувала «огидливою». Посуд був в обмеженій кількості. Кип'яток видавався не завжди. Видавалось на добу на одного ув'язненого 450 гр. хліба, на 24 ув'язнених 409 гр. жовтого цукру (білого цукру в цю ж саму мірку входило 481,38 гр.). Вечеря не видавалась взагалі. Ув'язнені просили надавати їм побачення 3 рази на тиждень тривалістю по 20 хв.

21.12.1920 р. було обслідувано 9 камер, 165 ув'язнених і засуджених тюремного підвідділу Губчека, які опитувались без присутності адміністрації, приймались від них письмові заяви. Комісія виявила наступне. При обстеженні майстерень встановлено, що у великій кількості в швацькій, взуттєвій майстернях виготовлялись дорогі речі без жодного обліку. Велике обурення у членів комісії викликав факт пошиття по 7 шт. штанів на одного співробітника чека, що на той час було немислимою розкішшю. Як наслідок, було висунуто вимогу зробити майстерні державними, а співробітників ЧК обслуговувати лише в самих необхідних випадках. Була відсутня лікарня, здорові перебували разом з хворими. Вразили членів комісії холодні карцери; грубе ставлення співробітників до ув'язнених і засуджених; не надання їм прогулянок і побачень з рідними і знайомими; перевантаженість камер; розподіл продовольства без старост від камер і представника РСІ; заміна співробітниками якісних харчів на неякісні; вологість камер, які знаходились в підвалах; повна відсутність матраців; не видача білизни; гостра нестача води; відсутність освітлення камер. Опалення було в нормі. Пральня була відсутня. В туалет утримуваних з камер виводили лише 2 рази на добу, тоді як «параші» видавались в камери тільки на власний розсуд наглядачів, що породжувало зловживання і було фактично тортурами. Норма харчування була наступною: 450 гр. хліба, 106,5 гр. крупи чи пшона, 106,5 гр. м'яса чи риби, 20,45 гр. жиру, 136,32 гр. муки, яка підмішувалась в гарячу страву, 0,4 гр. чаю, 20,45 гр. цукру, 3,7 кг картоплі, 2,13 гр. овочів, 13,6 гр. солі, 132 гр. приправи. Але адміністрація не дозволяла видавати цукор, чай, приправи. Їжа варилась щоденно. Посуд був відсутній повністю, їли з розбитих пляшок по черзі. Тютюн не видавався взагалі. При цьому констатувалось, що особливих невдоволень ув'язнені та засуджені не виказували (зрозуміло чому) і зловживань адміністрації, як це не дивно, не було виявленоЦДАВОВУ України. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 693. -- Арк. 24, 28, 30, 31, 33, 35..

Від самого початку організації виправно-трудової системи в УСРР в її основу покладався принцип самоокупності за рахунок праці засуджених. Так, в постанові РНК УСРР «Про табори примусових робіт» від 12.10.1920 р. було зазначено, що «Видатки на утримання табору у відповідності до ст. 35 цієї інструкції розподіляються поміж засуджених з таким розрахунком, щоб утримання табору окупалося працею ув'язнених при повній кількості останніх... Утримання табору і адміністрації при повному складі ув'язнених повинно окупатися працею ув'язнених. Відповідальність за дефіцит покладається на адміністрацію і ув'язнених в порядку, передбаченому особливою інструкцією»Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О. Радов, 1.1. Рєзник. -- К.: ВД «Говард Пресс», 1999. -- Т. 2. -- Ч. 1. -- С. 115-116.. Цікавими в зв'язку з цим виглядають зауваження Центрального Карального відділу (далі -- ЦКВ) НКЮ УСРР від 20.08.1920 р. до проекту декрету «Про табори примусових робіт», розробленого НКВС УСРР: «Завдання правильного використання робочої сили представників паразитичного класу населення потребує організації їх попереднього навчання тим чи іншим умінням і ремеслам, що, при досить високому середньому рівні розумового розвитку ув'язнених в цих таборах, потребує всього 2-3 місяці»ЦДАВОВУ України. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 361. -- Арк. 9.. Апелюючи до того, що в структурі ЦКВ і його місцевих органах вже існують технічно-виробничі відділення, які б займались виробничим навчанням засуджених, створенням майстерень в ТИР, а також можливих зловживань комендантів ТИР в питанні працевико- ристання засуджених, відсутності у комендантів відповідних досвіду і знань, ЦКВ висловився за те, щоб ТИР знаходились у його підпорядкуванні.

Після виходу відповідної постанови РНК УСРР про ТИР НКВС розробив і розіслав на місця циркуляр, який деталізував та доповнив ті положення постанови, які стосувались організації, обліку і оплати праці засуджених. Зокрема, в ТИР повинна була вестись щоденна реєстрація характеру та часу виконуваних робіт. У кожного засудженого на руках повинна була бути трудова книжка встановленої форми, в яку записувалися б характер виконуваних робіт, їхня тривалість, розмір заробітку, відрахувань з нього і штрафів. Установи та організації, які мали бажання винайняти засуджених, спочатку повинні були перерахувати на депозитний рахунок ТИР 50% їхньої зарплати. Якщо робота тривала довше, ніж передбачалось спочатку, депозит повинен був своєчасно поповнюватись. Якщо цього працедавець не робив, комендант ТИР мав право відкликати засуджених з робіт і стягнути плату в судовому порядку. Зароблені засудженими кошти після всіх відрахувань на руки видавались лише при звільненні. В разі нужденності засудженого комендант під свою відповідальність міг видати йому аванс на особисті витрати. Ири переведенні засудженого до іншого ТИР гроші пересилались на нове місце. Їхній розмір адміністрація визначала на власний розсуд. Записи робочого щоденника повинні були погоджені із записами в трудовій робочій книжці в касовому щоденнику. Гроші, які відраховувались адміністрацією із засуджених, повинні були відразу перераховуватись на поточний рахунок відділу примусових робіт НКВС. На зовнішніх роботах в разі нужденності засудженого працедавець мав право під свою відповідальність видати йому аванс в розмірі не більше 10% зарплати⁴⁹.

Як бачимо, зароблені ТИР кошти повинні були негайно перераховуватись до центру. А фінансувались ТИР місцевою владою у вигляді губернського виконавчого комітету. І тут починались проблеми з недофінансуванням (логіку місцевої влади теж можна зрозуміти -- кошти віддавались до центру, тож і нехай він і фінансує вас). Розглянемо для прикладу типовий випадок. Чернігівський губернський підвідділ для фінансування себе самого та Чернігівського ТИР запросив у губернського фінвідділу губвиконкому на 1921 р. суму в розмірі 5280759 крб., але отримав лише 4115075 руб. 50 коп. (78% від запиту, що також непогано, якщо порівняти з сучасними умовами). На чому фінвідділ заощадив? Як завжди, на співробітниках: «Кредит, що запитується, на понаднормові роботи, на преміювання співробітників и на можливе збільшення ставок всього в розмірі 100% от кредиту на утримання особового складу як підвідділу примусових робіт, так і для співробітників концентраційного табору не може бути визнаний таким, що підлягає асигнуванню в повному його розмірі. Штат тільки формується і навряд чи досягне в поточному році прогнозованих в кошторисі норм, необхідність же понаднормових робіт при установі, яка тільки почала функціонувати, також відпадає, преміювання службовців не може бути прийняте в розмірі 100%»⁵⁰. А ще недофінансували оплату електроенергії на освітлення в розмірі 715111 крб., придбання 8 коней по 200000 крб. за 1 коня на загальну суму 1600000 крб., колясок и повозок на суму 2000000 крб. Зате збільшили фінансування харчування засуджених аж на 1140 крб.

Таким чином, дослідивши процес створення та функціонування ТИР і паралельно губернських підвідділів в УСРР в 1920 р., можна зробити наступні висновки:

Були створені та функціонували (на різній стадії, особливо це стосується ТИР) губернські підвідділи Харківської, Київської, Катеринославської, Иодільської, Волинської, Донецької,

Полтавської, Кременчуцької, Олександрівської, Миколаївської, Чернігівської, Одеської губерній і ТПР в наступних населених пунктах: Харків, Суми, Полтава, Лубни, Ромни, Кременчук, Катеринослав, Кривий Ріг, Миколаїв, Херсон, Єлисаветград, Одеса, Луганськ, Макіївка, Лисичанськ, Чистяковськ, Олек- сандро-Гружевськ, Бахмут, Таганрог, Дебальцеве, Слов'янськ, Чернігів, Вінниця, Житомир, Київ, Олександрівськ, Кам'янець, Проскурів, Могилів-Подільський, Тульчин, Мелітополь. Даний перелік може вважатися неповним, оскільки хаос громадянської війни та дуже слабка централізація державного апарату в УСРР в 1920 р. породжували ситуацію, коли місцеві органи влади на власний розсуд без санкції відповідних вищих органів влади і без повідомлення останніх створювали та ліквідували ТПР.

1. Більшовики були зацікавлені в створенні розгалуженої системи ТПР (політичний, ідеологічний, соціальний, економічний фактори) і доклали значних зусиль для цього (особливо на фоні тотальної економічної розрухи і суспільного колапсу).

2. Найбільшими за фактичною кількістю утримуваних засуджених були Харківський, Одеський, Київський ТПР.

3. Найбільшою за кількістю ТПР і, відповідно, утримуваних засуджених, була Донецька губернія -- 9 ТПР.

4. Фактична наповнюваність засудженими ТПР від планової в різні періоди в різних ТПР становила від 7% до 74%. В середньому цей показник не перевищував 30-40% і залежав від політичної ситуації та міцності державного апарату.

5. Для ТПР була характерна значна плинність засуджених, яка могла доходити до 400% за місяць від фактичної напов- нюваності.

6. Відсоток залучення засуджених ТПР до оплачуваних зовнішніх робот становив в різні періоди в різних ТПР від 7% до 50%. Збільшенню цього показника заважали загальна економічна розруха та величезний рівень безробіття в суспільстві. В усякому випадку через низьку собівартість облаштування та утримання ТПР останні були дуже економічно вигідними радянській владі.

7. Засуджені масово призначались на штатні посади (до 30% всіх посад) в губернські підвідділи та ТИР, в основному, канцелярії, бухгалтерії, охорони (з числа колишніх червоноармійців). Були випадки, коли засуджені займали навіть посаду фактично 1-го заступника коменданта ТИР. Не призначались засуджені тільки на штатні посади наглядачів.

8. Основну масу утримуваних в ТИР становили особи, засуджені не за суто кримінальні злочини, а за політичними, ідеологічними, соціально-економічними факторами, військовополонені.

9. Середня фактична одномоментна чисельність утримуваних засуджених в ТИР в різні періоди коливалась в межах 510 тис. осіб.

10. Найбільш проблемними питаннями в діяльності ТИР були кадрове, матеріально-побутове, медичне забезпечення, дотримання законності, обладнання майстерень.

11. Рівень оплати праці та продовольчо-речового забезпечення співробітників губернських підвідділів та ТИР був недостатнім для задоволення елементарних першочергових життєвих потреб, але на фоні гіпербезробіття це була хоча б якась можливість більш-менш надійного заробітку. Однак такий підхід держави, як засвідчив історичний досвід, є тупиковим і дуже негативно позначався на стані та якості як кадрової комплектації, так і несення служби. Як відомо, дешевий чиновник в кінцевому підсумку обходиться державі дорого.

Размещено на Allbest.ru