Сучасне осмислення історії Донбасу

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНЕ ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРІЇ ДОНБАСУ

Концептуальне осмислення історії Донбасу, що називається, на часі. Актуальність його обумовлюється не стільки гостротою "донбаського розламу" та необхідністю протистояння "російському виклику", скільки внутрішніми потребами сучасного етапу українського націотворення.

Якщо російські історики під тиском офіційної доктрини Кремля вже визначилися із власними підходами і не мають у загальній своїй масі намірів відхилятися від нині вже академічного дискурсу "Новоросії" Коли колонізатори не можуть обґрунтувати свого права на територію першістю освоєння, вони розвивають ідею вищості їхнього внеску в її освоєння (економічне культурне і т. і.). Саме в такий спосіб і народилася переважна більшість дискурсів, які теревенять про винятковий внесок росіян у освоєння Південної України, Донбасу тощо. Поза цими дискурсами на загал лишаються справжні причини, що унеможливили освоєння територій власними силами "тубільців". (справа лишень за селекцією фактичного матеріалу), а також активно "приватизують" концепт Террі Мартіна "СРСР - імперія позитивної дії", завдання, що постали перед вітчизняними дослідниками, видаються значно більш суперечливими і, по правді, цікавішими. До того ж розмаїття вже наявних історичних, культурологічних, політологічних, етнологічних як вітчизняних, так і зарубіжних підходів надає широке поле для узагальнень та плідної наукової дискусії.

Специфіка Донбасу не є таємницею ані для науковців, ані для суспільства в цілому. Зрозуміло, що вона є продуктом його суперечливої історії та наслідком тривалих соціально-економічних, суспільно-політичних й етнокультурних процесів. Очевидно також, що прагнення держав, у межах яких відбувалося становлення Донбасу, нівелювати його специфіку, підпорядковуючи її природним потребам державної стандартизації та уніфікації, перебувало в постійному протиборстві із об'єктивним процесом українського націотворення, крайньою південно-східною околицею якого, власне, і є сучасний Донбас.

Назва, що закріпилася за частиною території сучасних Донецької та Луганської областей з легкої руки харківського гірничого інженера Є. Ковалевського, який в 1820-і рр. досліджував Донецький кряж і розробив першу карту залягання вугільних пластів на теренах Слобожанщини та Приазов'я, виявилася значно живучішою, ніж назви низки адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких розміщувався Донецький басейн (скорочено - Донбас).

Зазвичай під терміном "Донбас" розуміють територію, що охоплює Луганську й Донецьку області. Втім, як цілком слушно зауважують В. Войналович та Н. Кочан, "поєднання двох адміністративних одиниць в один історико-культурний регіон є до певної міри умовним". Досить поглянути на специфіку Приазов'я на Донеччині чи відмінності між північними та південними районами Луганщини, аби зрозуміти міру цих відмінностей. Проте обидві області дійсно "... мають багато спільного, що дозволяє робити певні узагальнення, висновки, прогностичні оцінки, формулювати практичні рекомендації з етнополітичного менеджменту стосовно регіону в цілому" Войналович В.А., Кочан Н.І. Релігійний чинник етнополітичних процесів на Донбасі: історія і сучасність. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2014. - С. 9.. Термін "Донбас" продовжує залишатися найбільш затребуваним і часто згадуваним визначенням в суспільно-політичному дискурсі України. За мірою генерованого ним негативізму з ним не зрівняється жоден з історичних регіонів України, не кажучи вже про промислові. В чому полягає причина його живучості?

У 1919-1920 рр. більшовики задумували і створювали Донецьку губернію (включивши в неї землі Війська Донського, Катеринославської та Харківської губерній) як комплексну адміністративну одиницю, осердя якої складали вугледобувні райони. Отже, ці райони мали забезпечуватися необхідними продуктами харчування та робочою силою оточуючими сільськогосподарськими повітами. В радянських документах міжвоєнної доби "Донбас" - це не тільки вугільний кряж та відповідні промислові об'єкти, але й вся територія губернії, а згодом - всі створені на її основі адміністративні одиниці незалежно від змін їхніх кордонів (до появи у 1932 р. Донецької області з подальшим розділенням її у 1938 р. на Сталінську (Донецьку) та Ворошиловградську (Луганську) - Авт).

Варта уваги та послідовна упертість, із якою більшовики впродовж міжвоєнної доби попри всі адміністративно-територіальні зміни, суспільні суперечності, економічні й політичні кризи, намагалися зберегти єдність цієї уявної спільноти, перетворити її на прототип майбутнього і орієнтир суспільно-економічного розвитку для всієї України. Варто уваги також, що розмірковування більшовицьких теоретиків та економістів жодною мірою не співпадали із реальним станом масової свідомості. Селяни аграрної округи сприймали "Донбас" як інший світ, а не органічну складову свого буття: "уходити на Донбас" означало поїхати на заробітки на промислові підприємства та шахти, навіть тоді, як цей "інший" Донбас знаходився лишень у 15-20 верстах.

З назви цілком конкретного промислового комплексу та його енергетичної бази на назву значно більшого за територією регіону "Донбас" перетворюється в роки сталінської індустріалізації. Сталося це не раптово. Влада багато років працювала над створенням образу Донбасу - "Всеросійської кочегарки", промислового краю, обличчя якого визначалося "класом-гегемоном" - робітництвом. Мрії й настрої селянства, яке до початку 1930-х рр. становило більшість населення краю, витіснялися на периферію суспільного дискурсу. Справа докорінної соціальної реконструкції регіону була завершена в загальних своїх обрисах наприкінці 30-х рр., коли частка селянства в структурі населення регіону зменшилася до чверті. Тоді ж, визнавши складність управління величезною адміністративно-територіальною одиницею і домігшись докорінного перелому в масовій свідомості, компартійно-радянський провід врешті поділив Донецьку область (Донбас) на дві. Збиральний образ тогочасного промислового серця України - "Донбас" - відтоді існував як мислеформа, що поєднувала незримими зв'язками Сталінську (Донецьку) та Ворошиловградську (Луганську) області, навіть попри той дух змагальності та негативізму, що існував поміж ними.

У зв'язці із терміном "Донбас" усіх років незалежності перебував інший термін - "сепаратизм". Уявний, але від того не менш загрозливий, сепаратизм Донбасу став притчею во язицех в далеких 90-х. Власне, не лише український, а й російський політикуми використовували цього "джокера" у своїх передбаченнях та прогнозах Див. приміром: Мигранян А. Россия и ближнее зарубежье (становление нового внешнеполитического курса РФ) // Независимая газета. - 1994. - 12 января. Студенна-Скруква М. Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності. - К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2014. - С. 304.. Відтоді, за влучним спостереженням, М. Студенної-Скрукви, "до Донбасу прилипла наличка бунтівного регіону, незадоволеного напрямком і якістю політики, яка ведеться в Києві, і самим правом Києва виконувати роль центру рішень, якому слід підпорядковуватись". Впродовж останніх двох років слово "Донбас" несподіваним чином набрало модуляцій, які йому раніше були невластиві. В підоснові критичної негативізації назви перебувало критичне загострення суспільно-політичного протистояння, спричиненого російською інвазією в Україну, яка камуфлювалася в шати донбаського сепаратизму. Шлейф негативних асоціацій, що виникав при його вимові, в якийсь момент затьмарив колишню трудову славу Донбасу. Саме тому мешканці селища Марківка на українсько-російському прикордонні Луганщини/ Старобільщини - колишньої Слобожанщини - з болем вигукують: "Ми - не Донбас!". Дійшло аж до того, що найбільш яскраві постаті суспільної дискусії навколо Донбасу, такі як Олена Стяжкіна, воліють уникати його в розмові, зазначаючи: "Це погане слово, і його треба позбавлятися... Терміни "донєцкіє" і "Донбас" - це складова підготовки військового вторгнення Кремля в Україну, план демонізації Донбасу"⁵.

Відзначаючи безумовно негативне навантаження, якого набув термін "Донбас" впродовж подій весни 2014 р. (й продовжує його нарощувати мірою невдач та буксування так званої антитерористичної операції), слід зауважити, що подібні негативні конотації існували й раніше. Притчею во язицех за останні десять років став соціонім "донецкие". Термін цей давно соціалізувався і активно курсував в політичному просторі України (діячі Верховної Ради України усіх скликань не гребували використовувати кулуарні тертя, виносячи їх на всеукраїнську аудиторію в оправі боротьби кланів - "дніпропетровського", "донецького", "львівського" тощо - за політичне кермо та пострадянську матеріальну спадщину). Слово перетворилося на кліше, під яким розумілася частина представників влади та ділків, які привели перших у політику на кулаках "тітушек". За цим штампом приховувався симулякр, а люди (понад сім мільйонів (!)) залишалися в його затінку. За цим терміном реальних мешканців регіону не було видно. Та, власне, й ними суспільні бойовища навколо "донецьких" сприймалися, скоріше, як аргумент на користь особливого статусу регіону в складі України, підтвердження його, так би мовити, "главності", аніж підвалина сепаратистського руху.

Ситуація кардинально змінилася після "Кримського гамбіту". Слід визнати, що масова свідомість та політичний дискурс, як її віддзеркалення, повноцінно не впоралися з викликами зими-весни 2014 р. Складовою тогочасної інформаційної війни став дискурс про відділення Донбасу і про "донецьких" - принципово відмінних від решти українців людей - які стануть безпосередньою демографічною, етнокультурною і соціальною базою нового політичного проекту під назвою "Новоросія".

Ледь чутні голоси науковців про те, що немає Новоросії, немає автентичної культури донецьких новоросів, немає специфічної спільноти, а існує лише регіональна субкультура, були на той час не в тренді. Спалах соціальної агресії, стократ підсилений фальшивим відчуттям приниження, побореної Майданом "главності" та токсичною пропагандою ідей "русского мира", виніс на авансцену новітньої політичної історії Донбасу таких "лідерів" і такі форми "політичної боротьби", за яких фізичне існування всієї громади донбасівців, які на перших порах активно їх підтримали, було поставлене під великий сумнів.

Тим часом, як цілком слушно зазначила О. Стяжкіна, культурний код "донецьких", "вінницьких", "дніпропетровських" чи "львівських" мало чим відрізнявся. Дослідження українських істориків, мовознавців та етнологів засвідчують, що північна Луганщина є органічною складовою частиною південної Слобожанщини з її своєрідними автентичними мовою та побутовою культурою. Колоритні говірки, що й досі поширені в середовищі мешканців Краснолиманського, Олександрівського, Волноваського та інших районів, закорінені в етнографічних комплексах Полтавщини та Чернігівщини. історія донбас українське націотворення

Після переселення піонери донецьких степів існували в умовах своєрідної ізоляції, яка сприяла збереженню архетипічних етнографічних вогнищ, причому не лише українських В цьому сенсі дуже красномовними є спостереження Л. Гасиджак: "В Волновахском районе я помню бабушек, которые говорили с явно черниговским говором. Я у одной из них об этом спросила, она ответила: "Я тут родилась, и моя мама тут родилась". Я поняла, что эта сельская местность была настолько изолирована, что на нее почти не повлияли урбанизационные процессы, но прабабушки этих людей были теми, кто заселял Приазовье и Южную Украину. И, очевидно, из-за того, что эти села были изолированы, был настолько законсервирован украинский язык". - Див.: Леся Гасиджак: "На этой легенде можно было бы строить новый Донбасс..." // www.ostrovok.lg.ua/.../lesya-gasidzhak-na-etoy-legende-mozhno-bylo-st..., а й етнічних меншин. Неіснуючі з кінця 1930-х рр. етнографічні анклави менонітів, німців, болгар, євреїв становили неабиякий виклик для історичної та етнографічної науки. Ані типологізувати, ані накреслити перспективи розвитку цих скалок давніх етносів, що на той час вже не існували навіть у країнах виходу, радянська історіографія, скована по руках і ногах більшовицькою доктриною, була неспроможна. Від того багатобарв'я сьогодні лишилися лише маріупольські греки. Вони ніби застрягли поміж своєю народженою в Криму, усталеною в Надазов'ї і, щиро кажучи, непотрібною ані Україні, ані Греції ідентичністю, що є незмінним каменем спотикання для багатьох генерацій імперських/радянських/російських/українських науковців, та модерними викликами їй.

Попри це в епіцентрі внутрішнього українського та зовнішнього етнополітичного дискурсу впродовж останніх принаймні 90 років безроздільно домінує концепт українсько-російського протистояння (конкуренції) в його традиційній селянсько-міській конфігурації. Вироблена свого часу більшовицьким проводом так звана "теорія боротьби двох культур", поділивши суспільство за соціальною ознакою і віддавши пріоритет одній із них, на роки заклала підґрунтя постійного суспільного дисонансу. В ньому Донбас традиційно виступає в якості форпосту просування російського проекту в Україні та своєрідного "дамоклова меча", що завис над українською державністю. Врешті, таке розуміння "Донбасу" домінує по обидві сторони українсько-російського політичного кордону, й доволі плідно експлуатується російською стороною. "Проросійськість Донбасу досі залишається одним із патентованих міфів самоідентифікації, що панують у політичному дискурсі", - небезпідставно зазначає Г. Коржов2006. - № 4. - С. 39..

Зауважимо, що за винятком регіональної складової, яка істотно різниться в етнокультурному та політичному ландшафті всіх країн, зокрема й таких найбільш цікавих щодо етнополітичної складової життя держав, як Німеччина, Велика Британія, Канада, Франція, Іспанія, вододіл у ментальності регіональних складників насправді пролягає не в культурній, а в соціально-економічній площині. Не є винятком й Україна. Критичне загострення соціально-економічних суперечностей, як свідчить історичний досвід, традиційно править за каталізатор суспільних спалахів. В якій формі вони відбуватимуться - холерних бунтів, єврейських погромів чи демонстрацій "русскомирцев" - залежить від низки факторів, зокрема й зовнішньополітичних. В будь-якому разі виставляти їх в якості регіональних маркерів не варто.

На підтвердження мінливості й нестабільності обрисів та форм прояву соціальної агресії в умовах стресових перевантажень соціуму можна навести хоча б приклад Слов'янська - "форпоста русского мира", "Сталинграда новітнього часу", бази-штабу І. Гіркина, який розглядався путінськими реконструкторами не інакше як плацдарм переможної ходи "новоросів" на Київ і Львів. Нині там - паради вишиванок, розмірене життя державних установ і громади. Партизанської війни (органічної за умов реального громадянського конфлікту) не спостерігається.

Отож, відділення зерен від плевелів у непростій історії українсько-російської етнокультурної конкуренції на Донбасі, як унікальному культурному просторі, а також з'ясування внутрішніх меж "Донбасу" та окреслення його місця в українському політичному проекті залишатимуться впродовж ближчих років пріоритетним напрямком наукових досліджень. А це вимагатиме перегляду низки звичних вже концептів.

Український Донбас охоплює територію понад 53 тис. км ^2- з населенням близько 7 млн. осіб (до подій весни 2014 р. - Авт.). Попри доволі міцно вкорінені стереотипи, що Донбас - суто шахтарський край, це регіон розвиненої металургійної, хімічної, коксохімічної промисловості. Крім кам'яного вугілля, надра Донецького басейну багаті на поклади солі, срібної руди, цинку, олова з домішками міді, срібла й золота, крейди, крейдяних мергелів, вапняків і доломіту, сланцевих газів, вогнетривких глин, кварцового та формовочних пісків, і навіть - алмазів (Волноваський район).

Не менш багатим є й етнонаціональний склад регіону, що впродовж принаймні останніх трьохсот років вирізняється з-поміж решти регіонів України надзвичайною строкатістю та рухливістю. На запитання: "Що сучасним українським історикам відомо про особливості етнонаціональної історії Степової України загалом, Донбасу зокрема?", - сміливо можна відповідати - "Майже все". Достатньо погортати сторінки видання "Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник" Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник / Упорядн. І. Лиман. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського; Бердянський державний педагогічний університет, Науково-дослід-ний інститут Історичної урбаністики. - Том 1. - К., 2013. - 382 с. та величезної кількості тематичних бібліографічних довідників Див. приміром: Греки Приазовья: аннот. библиогр. указатель / Донец. гос. ун-т, Донец. обл. универс. науч. б-ка им. Н.К. Крупской, Приазов. эллинист. центр; сост. С. А. Калоеров и др. - Донецк: Юго-Восток, 1997. - 196 с.; Донеччина: голодомор 1932-1933 рр.: бібліогр. покажчик / Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н.К. Крупської; уклад. О.В. Кучерява. - Донецьк: [б. и.], 2002. - 12 с., аби ствердитися в думці: майже не лишилося "шпаринок", яких би за роки незалежності оминуло допитливе око українського дослідника. Тривалий час працювали центри дослідження регіональної історії в Донецьку та Луганську, навколо яких гуртувалися ентузіасти вивчення історії Донбасу Михненко А.М. Історія Донбасу (1861-1945 рр). - Донецьк, 1999. - 452 с.; Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. - Київ: Інститут історії НАНУ, 2001. - 178 с.; Курило В.С., Подов В.И. Образование в Донбассе (ХІХ - начало ХХ вв.) - Луганск: ЛГПУ, 1999. - 114 с.; Подов В.И., Курило В.С. История Донбасса: В 3 т. - Т. 2: Донбасс в XIX в. - Луганск: Альма-матер, 2004. - 384 с.; Подов В.І., Климов А.О., Бровченко І.Ю. Історія Луганського краю. Монографія. - Луганськ, 2008. - 400 с.; Подов В.І., Курило В.С. Історія Донбасу. - Луганськ: Вид-во ДЗ "ЛНУ ім. Т.Г. Шевченка", 2009. - 300 с.. Колективними зусиллями вітчизняних науковців соціально-економічна, суспільно-політична та етнонаціональна історія регіону була відтворена у всій своїй суперечливості та різнобарвності.

Традиційно в фокусі дослідницьких інтересів перебувала історія постання Донбасу як потужного промислового осердя. Цікавість до феноменального промислового зростання виявилася синхронно із ним. Перші праці, ще доволі пограничні в своєму дослідницькому інструментарії, висвітлювали широкий спектр соціально-економічних та соціальних змін, що тут відбувалися Воропонов Ф.Ф. Вопрос о крестьянских переселенцах // Вестник Европы. - 1876. - № 1. - С. 176-207; Авдаков Н.С. Рутченковское месторождение каменного угля и эксплуатация его // Горный журнал. - 1877. - № 2. - С. 151-204; Його ж. Современное положение железной промышленности на юге России. - СПб., 1899. - 118 с.; Добролюбов В.А. О положении каменноугольной промышленности Донецкого бассейна и об отношении к ней ее руководителей и руководимых. Ч. 1. - СПб., 1888. - 224 с.; Кеппен А.П. Историко-статистический обзор промышленности. - СПб., 1882. - 164 с.; Носов 2-й. Описание Лисичанского, Успенского и Городищенского камено- угольных рудников // Труды общества испытателей природы при Харьковском универ-ситете. - Харьков, 1870. - Т. II. - С. 1-46; Мевиус А.Ф. Будущность горнозаводского промысла на Юге России. - СПб., 1867. - 225 с.; Рабочий шахтер в Донецком бассейне. Очерск. - СПб. 1893. - 33 с.; КолодубЕ. Труд и жизнь горнорабочих на Грушевських антрацитових рудниках. - М., 1905. - 41 с.; Либерман Л.В. Условия труда горнорабочих в Донецком бассейне // Вестник фабричного законодательства и профессиональной гигиены. - М., 1905. - С. 14-19, Пажитнов К.А. Положение рабо-чего класса в России. - СПб., 1906. - 271 с.. Тоді ж висловлювалися перші думки про аналогії між процесами освоєння Донбасу та Дикого Заходу.

В міжвоєнний період історія промислового розвитку посіла чи не центральне місце в історіографії, дотичній до регіону Гессен Ю.И. История горнорабочих СССР. Т. 1-2. М.-Л., 1926-1929. - Т. 1. - 218 с.; Либерман Л.В. В угольном царстве. - М., 1924. - 117 с.; Либерман Л.В. В стране черного золота. - М., 1926. - 145 с.; Яворський М. В епоху капіталізму: У 3-х т. - Харків-Полтава, 1924-1925; Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX ст.: У 3-х т. - Одеса, 1925-1929; Оглоблин А.П. Очерки истории украинской фабрики. - К., 1925. - 182 с.; Ренке В. Характеристика рабочего состава промышленных предприятий ДонУгля // Хозяйство Донбасса. - 1924. - № 7-8. - С. 92-95; Фесенко В.О. 130 років Луганського ливарного заводу. - Луганськ, 1930. - 75 с.; Його ж. Перша домна Луганського ливарного заводу. - Луганськ., 1930. - 56 с.. Апологетичне ставлення до історії уявного робітничого класу поволі викреслило з історії Донбасу все, що не монтувалося на агітку найяскравішої "вітрини соціалізму": соціальні досягнення кінця ХІХ - початку ХХ ст. ст. замінили страхітливими описами робітничих бараків, "собачівок" та "шанхаїв"; діяльність земств та місцевих органів самоуправління висвітлювалася лише в ключі ленінського кліше про "п'яте колесо у возі державного управління"; радянські громадяни практично втратили знання про життя непролетарських соціальних груп та класів ("кровопивців народу"); на історичному тлі Донбасу лишилися лише постаті бравих більшовиків. Власне, стараннями партійних ідеологів та істориків, які працювали під наглядом "турботливих кураторів", історія Донбасу перетворилася на історію фабрик і заводів, з поля зору якої звичайна людина (не плутати із передовиками виробництва та стахановцями. - Авт.) випала як об'єкт наукової цікавості.

Істориками повоєнної доби, які часто-густо самі були свідками без перебільшення героїчної (але, слід визнати, і трагічної водночас. - Авт.) відбудови Донбасу, цей концепт був доведений до абсолюту Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. - М., 1955. - 671 с.; Його ж. Черная металлургия Юга России. - М., 1953. - 597 с.; Лященко П.И. История народного хозяйства: В 3-х т. - М., 1948-1956; Кузнецов К.К., Лернер Б.И. Технико-экономический обзор угольной промышленности СССР за 1959-1962 гг. - М., 1963; Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні: В 2-х ч. - К., 1959-1962; Гуржій І.О. Україна в системі Всеросійського ринку 60-70-х років ХІХст. - К., 1968. - 378 с.; Лось Ф.Є. Робітничий клас України в 1907-1913 рр. - К., 1962. - 195 с.; Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины (60-90-е годы XIX в.). - К., 1963. - 576 с.; Потолов С. И. Рабочие Донбасса в XIX веке. - М.-Л., 1963. - 186 с. та ін.; Див.: История Украинской ССР / Гл. ред. К.К. Дубина: В 2-х т. - К., 1967-1969; История технического развития угольной промышленности Донбасса. - К., 1969. - Т. 1. - 654 с.; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. - К., 1972. - 120 с.; История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Ворошиловградская область. - К., 1974. - 727 с.; Донецкая область. - К., 1976. - 811 с.; Луганск: Исторический очерк. - Донецк, 1969. - 138 с.; Донецк: Историко-экономический очерк. - Донецк, 1969. - 112 с.; Запорожец М.Я. Макеевка: Историко-краеведческий очерк. - Донецк, 1978. - 137 с.; Ермаков А.П. Торез: Исторический очерк. - Донецк., 1979. - 116 с. та ін..

Проголошення незалежності розмежувало новий історіографічний етап, відмінний від попередніх як за тематичними пріоритетами, так і методологічними підходами. Втім, якщо в радянській історіографії Донбас - "Всесоюзна кочегарка" - підносився як парадна вітрина радянського способу життя та втілення торжества ленінської національної політики, то в пострадянському українському дискурсі він постав передовсім як покруч, покалічений русифікацією. Обидві історіографічні школи, хоча й з різних причин, не бачили в Донбасі ані історичного, ані культурного феномену, розглядаючи цю територію та відповідний їй соціум лише як об'єкт реалізації певної державної доктрини.

Попри це якісний ривок вітчизняної історіографії був наочним: в низці дисертаційних досліджень Алфьоров М.А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний роз-виток Донбасу в 1939-1959 рр.: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2007; Антоненко М.І. Заселення Донбасу: соціально-економічні та етносоціальні аспекті (середина XIX - початок XX століття): дис.... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1994; Бодрухина І.М. Зміни соціально-побутових умов життя населення Донбасу в середині 50-х - першій половині 60-х рр. XX ст.: дис.... канд. іст. наук. - Луганськ, 2013; Бровар О.В. Соціальні умови розвитку вугільної промисловості Донбасу (1943-1964 рр.): дис.... д-ра. іст. наук. - Донецьк, 2010; Буждежан А.В. Чорна металургія Донбасу у 50-80-і рр. ХХ ст.: автореф. дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2008; Герасимова М.С. Повсякденне життя населення Донбасу в 1945-1953 рр.: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2007; Дов- жук І.В. Роль важкої промисловості Донбасу в розвитку економіки Надніпрянської України (друга половина XIX - початок XX ст.): дис.... д-ра. іст. наук. - Донецьк, 2004, Ізмайлова К.В. Повсякденне життя шахтарських родин Донбасу в середині 1960-х - середині 1980-х рр.: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2012; Касьянова Н.М. Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1943-1953 рр.): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2010; Кравчук І.М. Розвиток вищої освіти в Донбасі у XX столітті: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2008; Кузіна К.В. Соціальні проблеми шахтарських міст Донбасу (1950-1980-ті роки): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2009; Малярчук Н.Г. Росіяни в Донбасі (20-ті - 30-ті роки ХХ ст.): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2006; Маргулов А.Х. Урбанізація Донбасу у 1861-1917 роках: Дис.... к.і.н. - Донецьк, 2005; Мартинчук 1.1. Національно-культурне будівництво серед етнічних меншин Донеччини (20-і - початок 30-х рр. ХХ ст.): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 1998; Міхненко А.М. Новітня історія Донецького басейну наприкінці XIX - першій половині XX століть: дис.... д-ра. іст. наук. - Дніпропетровськ., 2002, Обидьонова О.В. Національні меншини Донбасу в 20- 30-ті роки ХХ століття: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2000; Сергєєва М.В. Інже-нерно-технічні кадри важкої промисловості Донбасу (1965-1985 рр.): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2013; Сергієнко Г.С. Творча інтелігенція Донбасу в період конт-рольованого лібералізму (середина 50-х - середина 60-х рр. ХХ ст.): дис.... канд. іст. наук. - Луганськ, 2009; Стуканова Ю.Р. Культурна еліта Донбасу в 1953-1964 роках: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2010; Сучкова О.Ю. Євреї в Донбасі (20-30-ті роки ХХ ст.): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2005; Щербініна О.В. Іноземні капітали в металургійній та вугільній промисловості Донбасу та Придніпров'я (1861-1914): дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 2001; Яковлєв В.О. Проблеми розвитку сільськогоспо-дарського виробництва в Донбасі в 70-ті роки: дис.... канд. іст. наук. - Донецьк, 1995. доби незалежності Донбас та передовсім повсякденне життя його мешканців постали в усій своїй до того незнаності. В усьому своєму неочікуваному багатстві та непередбачуваності постали й історія етнічних громад регіону, й історія урбанізації, й історія дисиденства, і багато інших проблем, що за радянських часів перебували на маргінесі наукового пошуку. До числа повернених з небуття і морально реабілітованих потрапили життя і діяльність таких соціальних груп, як підприємці, чиновництво, імперська адміністрація тощо Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промис-лової статистики XIX ст.). - К., 1999. - 281 с.; Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. - К., 2000. - 360 с., Фридгурт Теодор Г. Иностранные капиталовлажения в индустриализацию России: Джон Юз и "Новороссийское общество" // Нові сторінки історії Донбасу: Збірн. ст. Кн. 1. - Донецьк., 1992. - С. 71-83; Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX - початок XX ст.). - К., 2003. - 340 с., Добров П.В., Гедьо А.В. Промислово-торгівельний роз-виток Маріупольщини (кінець XШ-XIX ст.) // Історичні і політологічні дослідження. - 2001. - № 1(5). - С. 39-46; Пірко В.О. Готліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер і Донбас // Нові сторінки історії Донбасу. Збірн. ст. Вип. 11. - Донецьк., 2000. - С. 228-234; Заднепровський А.И. Новые документы о развитии здравоохранения в Мариуполе (80-90-е годы XIX в.) // Там само. - 1999. - С. 238-243. та ін.. З'явилися перші системні дослідження повоєнної історії Донбасу, написані з позицій комплексності Саржан А.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.: автореф. дис.... д-ра іст. наук. - Донецьк, 2004. - 36 с.; Саржан А.А. Социально-экономические и политические процессы в Донбассе (1945-1998 гг.). - Донецк: Сталкер, 1998. - 298 с.; Саржан А.О. Зміни в соціально-еко-номічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х рр. ХХ ст. - Донецк: ООО "Лебедь", 2004. - 412 с.; Вугільний Донбас у другій половині XX століття. - Донецьк: [б.в.], 2001. - 340 с. .

Вагому групу склали дослідження, присвячені виявленню анти- гуманної суті політики більшовицького упокорення Донбасу. Без перебільшення, етапною віхою в розвитку вітчизняної історіографії регіону став вихід у світ багатотомної науково-документальної серії "Реабілітовані історією", зокрема "Реабілітовані історією. Донецька область" (у 9-ти книгах) та "Реабілітовані історією. Луганська область" (у 4-х книгах) Див.: www.reabit.org.ua/..

Події останніх років змусили науковців активізувати зусилля в дослідженні тих сторінок історії регіону, до яких роками "не доходили руки", почасти й змінивши оптику. Цього вимагали передовсім нагальні потреби суспільства, яке перебувало в стані своєрідного когнітивного дисонансу та ментального шоку: картинки, якими масмедіа ілюстрували події на сході України, здавалося, до самого підґрунтя зруйнували усталену картину світу, разом з усіма її міфами та штампами. Наслідком цього стала суспільна апатія та агресія по обидві сторони конфлікту, вміло режисована та підживлювана російськими медійними маніпуляціями. В обставинах критичного емоційного перенапруження конче потрібно було підкріпити масову свідомість знанням, яке єдине спроможне, активізуючи розум, давати опертя в критичний момент існування української державності.

Саме тому Інститут історії України запустив у масовий доступ серію науково-популярних видань "Студії з регіональної історії. Степова Україна" Верменич Я.В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 69 с.; Головко В. Олигархи из города роз. Становление и развитие крупного капитала Донбасса (1991-2014 гг.) / НАН Украины. Институт истории Украины. - К.: Институт истории Украины, 2014. - 74 с.; Дзюба І.М. Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 78 с.; Кульчицький С. В. Радянська індустріалізація на Донбасі: 1926-1938. Науково- популярний нарис / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 120 с.; Його ж. Колективізація сільського господарства на Донбасі: 1928-1938. Науково-популярний нарис / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 187 с.; Марочко В.І. Голодомор 1932-1933 років на Донбасі / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 96 с.; Молчанов В.Б. Донбас у системі соціально-демографічних та економічних процесів (ХІХ - початок ХХ ст.) / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 106 с.; Папакін Г.В. Донбас на "чорній дошці": 1932-1933. Науково-популярний нарис / НАН України. Інститут історії України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - К.: Інститут істо-рії України, 2014. - 44 с.; Турченко Ф., Турченко Г. Проект "Новоросія" і новітня російсько-українська війна / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 166 с.; Чухліб Т.В. Донеччина та Луганщина - козацькі землі України (ХУІ-ХУІІІ ст.) / Відп. ред. В. Смолій. НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2014. - 105 с.; Шандра В.С. Донеччина: Адміністративно- територіальний і відомчий поділ (кінець ХУІІІ - початок ХХ ст.) / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2015. - 78 с.; Якубова Л.Д. Етнонаціональна історія Донбасу: тенденції, суперечності, перспективи в світлі сучас-ного етапу українського націотворення / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2014. - 109 с. Повнотекстові електронні версії праць містяться на сайті Інституту - режим електронного доступу: www.history.org.ua/ Робота над проектом триває., покликану дати відповіді на найбільш дратівливі питання сучасного суспільно-політичного дискурсу і хоча б почасти нейтралізувати токсичний вплив "русскомирской" пропаганди з її претензіями на приватизацію не лише українських територій, а й української історії. Сьогодні можна сказати, що проект цей був своєчасним і знайшов свою аудиторію.

Доволі активну діяльність у цьому ж напрямі розгорнув Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, під грифом якого вийшли ґрунтовні праці "Донбас в етнополітичному вимірі" Донбас в етнополітичному вимірі. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2014. - 584 с. та "Релігійний чинник етнополітичних процесів на Донбасі: історія і сучасність" Войналович В.А., Кочан Н.І. Релігійний чинник етнополітичних процесів на Донбасі: історія і сучасність / В.А. Войналович, Н.І. Кочан. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 303 с. Окремі аспекти дотичної до конфлікту в Донбасі проблематики порушені також у: Політичні технології регулювання міжетнічної та міжконфесійної взаємодії у новітніх українських реаліях: аналітична доповідь / За ред. С. Ю. Римаренка. - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2014. - 188 с. Студенна-Скруква М. Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності. - К.: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2014. - С. 24, 25..

Жодним чином не можна, вочевидь, погодитися із твердженням М. Студенної-Скрукви стосовно того, що наукова література, яка порушує широкий діапазон проблем, пов'язаних із Донбасом, дуже скромна, а "дослідження Донбасу як регіону мають вельми обмежений характер. Не посягаючи на правомірність цього зауваження стосовно Польщі та Західної Європи, зауважимо, що, принаймні впродовж останніх 15 років, здобутки вітчизняних науковців у напрямку дослідження та сучасної інтерпретації не лише соціально-економічної й суспільно-політичної історії промислового Донбасу, а й Донбасу в сенсі культурного обширу, є доволі вагомими. Інша справа, що методологічний інструментарій, а ще більше - виклад праць вітчизняних істориків замикають їх у вузькому колі фахівців.

Попри це справжній "мозковий штурм" донбаської проблематики, що спостерігається з весни 2014 р., доповнив не лише суспільно-політичний, а й науковий дискурс низкою свіжих нетривіальних ідей. Вони безумовно сприятимуть відповідним якісним змінам, удосконалюючи дослідницьку оптику, надаючи їй ознак універсальності.

"Особливість Донбасу полягає у тому, що до українського центру він завжди був прив'язаний значно меншою мірою, ніж до спочатку адміністративного, а потім і міждержавного північного кордону, а через нього - до Москви", - вважає Я. Верменич і пропонує розглядати його історію й сьогодення через призму уведеної І. Валлерстайном категорії "напівпериферія". "Напівпериферія у визначеннях соціологів - це найбільш динамічна ланка в системі центр- периферійних відносин, з доволі часто невизначеним статусом і підвищеними амбіціями місцевих еліт. Напівпериферія Донбасу була значною мірою штучною, створеною Кремлем на території мінімального впливу Києва для розв'язання власних як економічних, так і геополітичних завдань. Формуючи місцеву регіональну ідентичність за власними лекалами, Москва не лише створювала тут підвладний собі економічний простір за рахунок додаткових фінансових вливань, але й активно пропагувала ідею осібності цієї території, в якій економічна спільність важить, мовляв, набагато більше, ніж, приміром, етноконфесійна" Верменич Я.В. Донбас як порубіжний регіон: територіальний вимір. - К., 2015. - С. 9..

Розглядати Донбас у контексті звичного, традиційного регіоналізму непросто, зазначає Я. Верменич. Типології й класифікаційні параметри в регіоналістиці базуються на виділенні історично сформованих регіонів, які в ході еволюції перетворилися у соціокультурні спільноти. Але ж Донбас не є історичним регіоном, територіально він сформувався з частин Слобожанщини, Запорожжя, земель Війська Донського. За оцінкою визначного знавця економічної географії В. Кубійовича, Донбас виник на економічному фундаменті - як "основна паливна база і найважливіший промисловий район України й усієї Східної Європи" Енциклопедія українознавства. Т. 2. Перевидання в Україні. - Львів, 1993. - С. 563. Схід і Південь України: час, простір, соціум. - Т. 1. - К., 2014. - С. 106-112.. Отож подальше просування досліджень в окресленому напрямку вимагатиме розробки відповідного інструментарію.

У баченні В. Головка базовою світоглядною суперечністю територіальної ідентичності Донеччини стала історично сформована невідповідність між великими можливостями ("степова вольниця") й жорсткими обмеженнями ("галерна праця"). Можливості, які надавав Донбас у період економічного буму останньої третини ХІХ - початку ХХ ст., порівнювали з можливостями колонізації американського Дикого Заходу. Але романтичні ілюзії у приваблюваних ними прибульців швидко зникали - експлуатація робітників тут була жорсткою, а праця - небезпечною. Своєрідна гірничозаводська культура, яка тут формувалася, була проміжною між традиційно народною й індустріальною. Притаманна першій канонічність форм накладалася на властиві другій уявлення про самовираження.

Слід зауважити, що якщо вітчизняні науковці лише останнім часом "підключилися" до з'ясування витоків та визначення складових донбаської ідентичності, їх закордонні колеги вже давно задають тон у розвиткові цього напрямку досліджень - соціальній антропології. Вітчизняні дослідники завжди з цікавістю стежили за роботою закордонних колег, які стимулювали розвиток наукової ініціативи в Україні.

Свіжим поривом свого часу увірвалася в науковий дискурс праця професора Індіанського університету (США) Г. Куромія. Блискуча авторська подача, свіжий виклад, залучення таких історичних ілюстрацій, які були просто-таки неможливими за радянських часів, перетворили книжку Г. Куромії на відкриття для українського та світового читача. І досі вона залишається найбільш цитованим дослідженням, на яке активно посилаються не лише ЗМІ Анастасия Рингис. Японский историк о свободе и терроре на Донбассе // life.pravda.com.ua/person/2015/05/15/193952/view_print/ - З сумом доводиться констату-вати, що попри тепер вже очевидну значущість донбаської проблематики та нагальність пошуку виходів з "донбаського глухого кута", ставлення масмедіа до інформування власного населення, не кажучи вже про вірогідний вплив на світову громадськість, залишається поза межами банальної компетентності. Виявляється це хоча б у тім, що Г. Куромія, який давно живе і працює в США, позиціонується як японський дослідник., а й вітчизняні суспільствознавці. Привабливість праці обумовлюється передовсім її своєрідною оптикою, що вперше для вітчизняного читача актуалізувала проблему донбаської ідентичності та її підкреслено пограничний характер. Гіроакі Куромія точно підмітив, що особлива регіональна ідентичність, що формувалася у цьому порубіжному регіоні, "не може бути легко підпорядкована національним ідентичностям - українській чи російській". Ситуація у Донбасі, доводив він, "демонструє концептуальну небезпеку надмірного зосередження на нації та/або класі за рахунок усіх інших ідентичностей". Відмінності між українцями та росіянами в Донбасі часто були розпливчастими, нечіткими. Подібності в їхніх звичаях та мовна близькість зробили їхні самоідентичності амбівалентними. Корені привабливої сили Донбасу Куромія відшукує у "негативній свободі" окраїнних земель, у "незалежному мисленні вільного степу". Саме тому Донбас упродовж усієї радянської історії, на його думку, залишався економічною та політичною проблемою для Москви. Мешканці Донбасу поводилися як люди межової території - так, ніби це надукраїнська, антиметропольна козацька земля Куромія Г. Донбас поміж Україною та Росією: позанаціональна ідентичність? // Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика. Хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів. - Луганськ, 2002. - С. 541-554..

Вузлові положення свого дослідження Г. Куромія актуалізував у низці статей та інтерв'ю, що побачили світ впродовж 20142015 рр. Анастасия Рингис. Японский историк о свободе и терроре на Донбассе // life.pravda.com.ua/person/2015/05/15/193952/view_print/; "Не думаю, що населення Дон- басу хоче московського самодержавства" // Гіроакі Куромія. Загадка Донбасу: як зрозуміти його минуле та майбутнє. У них він традиційно позиціонується як автор найбільш повного і достовірного дослідження історії Донбасу, експерт міжнародного рівня. Основоположні тези експертного аналізу донбаської ідентичності та історії Донбасу можна резюмувати наступним чином: люди в часи сталінської індустріалізації були ресурсом для держави - людьми завжди розплачувалися за технології; в 1930-ті роки Донбас був українським Клондайком, він приваблював селян можливістю розпочати нове життя; в символічному плані Донбас був пограничною зоною, як колись у XVII ст. козаки їхали покоряти Дике Поле, так у ХХ ст. туди їхали за тим же, за новими можливостями. Чому це важливо розуміти? Тому що ті, хто їхав на Донбас, були внутрішньо вільними, вони прагнули волі; в часи непу "... Донбас приваблював велику кількість людей, що не ладнали з законом. У донбаських шахтах знаходили притулок і роботу не тільки особи, позбавлені громадянських прав, а й колишні "капіталістичні" вороги (переважно інженерно-технічні кадри), що поверталися для відбудови промисловості, цього разу як номінальні підлеглі нового, комуністичного начальства"; люди там ніколи не довіряли владі. Втікали туди від переслідувань. Тому там було багато злочинців, а після Другої світової війни - з'явилися й прибічники забороненої в Радянському Союзі ідеї націоналізму. Там була воля; Донбас, як і ГУЛАГ, перетворився на місце, де поширювалися заборонені політичні ідеї; Донбас приваблював тих, хто хотів змінити свою долю, перекреслити минуле. Або тих, кому важко було зжитися з радянською системою. Це були люди, які воювали за свободу; Напевно можна стверджувати лише, що Донбас як регіон ніколи не був до кінця лояльним до будь-якого керівництва чи ідеології. І це стане проблемою і для Києва, і для Москви, незалежно від того, як завершиться цей конфлікт; Багато в чому тамтешні люди нагадують козаків, які у п'ятнадцятому-шістнадцятому століттях заселили Дике Поле - пограничні землі між Московією, Османською імперією та Польщею, шукаючи там волі та удачі. Перебуваючи в залежності від змінної політичної ситуації, вони укладали союзи з будь-якою з цих держав, щоб захистити власне життя та добробут. Насправді їхній прагматичний і тимчасовий союз із московським царем проти Польщі (Переяславський договір Богдана Хмельницького) вилився в те, що в середині сімнадцятого Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикордоння, 1870- 1990-ті роки. - К., 2002. - С. 176. століття Донбас та прилеглі землі опинилися в руках у Москви. Політичний прагматизм, або, іншими словами, "безпринципність", так повністю й не зникли з цих пограничних земель.

Не заперечуючи великого наукового доробку Г. Куромії та значущість його праці в справі актуалізації проблематики в середовищі світової наукової громадськості, ми все ж змушені наголосити, що його праця - не сучасна наукова Біблія, а її положення не слід абсолютизувати. Не варто забувати, що більшість образів та порівнянь, до яких удався автор, розраховані на західного споживача та його ментальну матрицю. Насправді ж образи "свободи", "терору", донбаського "Дикого Заходу" чи "Клондайку" мають доволі далекий стосунок до дійсної історії Донбасу. Система існування Донбасу як російської колонії навіть наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст., не кажучи вже про сталінську добу, значно ближча за внутрішніми устроєм до рабовласницького американського Півдня, аніж колонізованого на засадах дикого капіталізму Заходу. Інверсія обставин першопочаткової втікацької колонізації ХШ-ХУП ст. на ґрунт XVIII ст. є некоректною, а про дійсно капіталістичний розвиток Донбасу не варто казати раніше останньої чверті ХІХ ст. Читаючи Куромію, слід пам'ятати - питома частка нащадків козацької вольності в Донбасі в часі виявляла тенденцію до постійного і невпинного зменшення. Так, саме вона заклала підвалини колонізації краю, втім теза, що вона й стала генератором його ментальної матриці - не більше, аніж гарний науковоподібний міф.

Своєрідна фактографічна ізоляція Донбасу від загальноукраїнського та загальноімперського контекстів та виокремлення шахтарів у якості центрального носія регіональної ідентичності в низці випадків привело до абсолютизації та гіперболізації авторських висновків. Специфіка Донбасу, як і решти регіонів України, не викликає жодних заперечень, однак, лише розгляд проблем регіону на загальному тлі увиразнює колосальний вплив процесів уніфікації та стандартизації, що ламали кордони (чи принаймні, захисні механізми) будь-якої автентичності. Найбільш потужним цей вплив державної машини був в радянські часи, пік практично тотального тиску припав на сталінську добу. Див.: Анастасия Рингис. Японский историк о свободе и терроре на Донбассе // life.pravda.com.ua/person/2015/05/15/193952/view_print/; "Не думаю, що населення Донбасу хоче московського самодержавства" // Гіроакі Куромія. Загадка Донбасу: як зрозуміти його минуле та майбутнє.

Не лише Донбас, а й уся Україна була некерована на момент включення до новостворюваної радянської імперії. Не лише донецькі пролетарі, а й уся українська пролетарська когорта на той час далеко ще не була цілковито більшовицькою і все ще шукала свою політичну платформу (власне, як і решта соціальних прошарків суспільства, вона мала багато політичних орієнтацій. Це в умовах багатопартійності було абсолютно органічним.). Не лише Донбас, а й уся Україна впродовж років була занурена у пекло хаосу та тотальної дегуманізації. Не лише Донбас, а й Україна загалом розривалася між національною та класовою ідентичністю впродовж 1917-1920 рр. Власне, на Донбасі всі ознаки соціального розбрату, економічної та суспільної деградації найбільш гостро виявлялися внаслідок дії фатальних для нього історичних факторів: Донбас був дорогоцінною енергетичною скринькою, що єдина на той час повноцінно спроможна була наповнити теплом будинки Києва, Одеси, Петрограда та Москви, домни, двигуни паротягів, пароплавів і, що найважливіше, бронепотягів. Внаслідок цього Донбас перетворився на арену багаторічних військових дій ворогуючих геополі- тичних та цивілізаційних конкурентів. Понад те, транскордонне положення перетворило його на "прохідний двір" для всілякого роду військових сил, що зважаючи на тогочасний стан товарно-грошових відносин, використовували місцеве населення та його господарство як матеріальну платформу свого існування, знекровлювали економіку регіону і завели врешті її в стан колапсу. Безконтрольний приток біженців; невиразність національного фактору в політичній свідомості регіональної спільноти ускладнили її орієнтування в розбурханому суспільно-політичному постімперському "океані", перетворивши на забавку в руках низки політичних провокаторів та аферистів.

Автор, звісно, має право на будь-які інтерпретації історичної минувшини, проте вони мають бути аргументовані. Саме непересічна суспільна актуальність проблематики та визнання потужного евристично-трансформаційного потенціалу наукового знання змушують нас закликати колег до відповідального ставлення до історії та історичного факту. Від цієї відповідальності нині залежить фаховий рівень життєво важливих державних рішень і стан масової свідомості. Тим часом, висновки Г. Куромії без жодної наукової критики курсують з книги в книгу. Автори, покладаючись на авторитет шановного науковця, не намагаються не те що проаналізувати, а й навіть упорядкувати цитований матеріал на сторінках власних робіт. Так, наводячи приклади "неймовірної" жорстокості юзівських погромів та специфічних розваг її мешканців, вони на тій же сторінці пишуть про посилене етнокультурне "перемішування" населення робітничих селищ та створення єдиної регіональної культури. Залишається лише здогадуватися, яким чином працював цей "плавильний тигель", якщо переступати межі робітничих "посьолків" було небезпечно навіть для росіян і українців, не кажучи вже про представників менш чисельних національних громад.

Таких курйозів, слід зауважити, не лише в суспільно-політичній, а й фаховій історичній літературі, на жаль, не міряно.

Яскравим, але водночас і вдумливим, продовженням пошуків у напрямку дослідження ідентичності українського Донбасу стала робота польської дослідниці Марти Студенної-Скрукви "Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності" "У Луганську погроми були незначні, зареєстровано лише один смертельний випадок, але численними залишалися пограбування єврейського населення. Головними погромниками ставали представники найнижчих прошарків середнього класу, серед яких було багато мігрантів із російських губерній, які втікали на Донбас від злиднів, прагнучі швидко поправити власне матеріальне становище. Ці люди дивилися на євреїв як на конкурентів у пошуку роботи. Досить поширеними на території Донбасу зали-шалися конфлікти між українцями і росіянами, які доволі часто виливалися у різанину. Окремі поселення ділилися на райони за етнічними ознаками. Перетин кордонів таких районів для осіб іншої національності міг нести реальну загрозу здоров'ю і життю. Причому бійки між українцями і росіянами нерідко сприймалися як один із видів розваг, проведення дозвілля" - Див.: Донбас в етнополітичному вимірі... - С. 56. Книжка не пройшла непоміченою в Україні і нині думки молодої польської дослідниці користуються не меншою популярністю за Г. Куромія. Див.: Марта Студенна- Скруква: "Головною проблемою є те, що після 1991 року Україна не адаптувала Донбас" // Тиждень. иа - 2015. - 15 жовтня., в якій вона намагалася розібратися в регіональній ідентичності, як результаті комплексу практик спільного існування людей на окресленій території. Під прицілом її дослідницької оптики опинилися всі основні найбільш дискусійні складові донецької ідентичності та міфології, що її супроводжує: два полюси української політичної конструкції, "руська" культура, домінуюча українсько-російська коаліція, шахтарська культура, сепаратизм і регіоналізм, російська національна меншість та регіональна еліта тощо. Історичні аспекти колонізації Донбасу, його перетворення на потужний промисловий центр, місце в радянській економічній та суспільно-політичній стратегії, перетворення в 1960-х рр. на "типову совєтську провінцію" і врешті, наслідки і проблеми постіндустріального переходу в регіоні постають крізь призму використання доволі цікавих наукових методів та практик, включаючи соціальну антропологію.