Повсякденне життя євреїв Поділля у I половині XX століття: зміна статусу на тлі суспільно-політичних подій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені

Михайла Коцюбинського

Повсякденне життя євреїв Поділля у I половині XX століття: зміна статусу на тлі суспільно-політичних подій

В.В. Кононенко

Анотації

У статті проаналізовано особливості повсякденного життя єврейського населення Поділля в першій половині XX століття. У роботі здійснено аналіз структури єврейського населення Поділля за місцем проживання, професійною зайнятістю, охарактеризовано соціально-побутові умови життя євреїв, визначено вплив суспільно-політичних процесів на повсякденне життя євреїв у першій половині XX століття. У статті здійснено аналіз динаміки змін кількості єврейського населення Поділля за переписами населення 1926, 1939, 1959 років. Автор проаналізував влив на соціальний статус та побутове життя євреїв приходу до влади більшовиків у 1917 р., економічних експериментів радянської влади 30-х років, окупаційного режиму під час Другої світової війни, економічних реформ у повоєнний період, політичного тиску на дану національну меншину. У дослідженні охарактеризовано місце євреїв серед радянської інтелігенції, освітянської еліти та партійно-державної номенклатури. Також досліджено феномен "червоного єврейського містечка" як форми життя радянської єврейської територіальної громади у першій половинні XX століття.

Ключові слова: євреї; УРСР; Поділля; структура населення; професійна зайнятість; соціально-побутові умови; суспільно-політичні процеси; повсякденне життя.

В.В. Кононенко

ПОВСЕДНЕВНАЯ ЖИЗНЬ ЕВРЕЕВ ПОДОЛЬЯ В I ПОЛОВИНЕ XX СТОЛЕТИЯ: ИЗМЕНЕНИЕ СТАТУСА НА ФОНЕ ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКИХ СОБЫТИЙ

Винницкий государственный педагогический университет, ул. Острожского, 32, г. Винница, 21100, Украина

Кононенко Валерий Васильевич, к. и. н., доц., доцент кафедры правоведения, e-mail: valeri_kononenko@ukr.net

В статье анализируются особенности повседневной жизни еврейского населения Подолья в первой половине XX столетия. В работе осуществлен анализ структуры еврейского населения Подолья в зависимости от места жительства, профессиональной занятости, охарактеризованы социально-бытовые условия жизни евреев, определено влияние общественно-политических процессов на повседневную жизнь евреев в первой половине XX столетия. В статье осуществлен анализ динамики изменений количества еврейского населения Подолья за переписями населения 1926, 1939, 1959 годов. Автор проанализировал влияние на социальный статус и бытовую жизнь евреев прихода к власти большевиков в 1917 г., экономических экспериментов советской власти 30-х годов, оккупационного режима во время Второй мировой войны, экономических реформ послевоенного периода, политического давления на данное национальное меньшинство. В исследовании охарактеризовано место евреев среди советской интеллигенции, элиты в сфере образования и партийно-государственной номенклатуры. Также исследован феномен "красного еврейского местечка" как формы советской еврейской территориальной общины в первой половине XX века. єврейський соціальний політичний

Ключевые слова: евреи; УССР; Подолье; структура населения; профессиональная занятость; социально-бытовые условия; общественно-политические процессы; повседневная жизнь.

V.V. Kononenko

THE DAILY LIFE OF THE JEWS OF PODOLIA IN THE FIRST HALF OF THE TWENTIETH CENTURY: CHANGE OF STATUS ON THE BACKGROUND OF SOCIAL AND POLITICAL EVENTS

Mikhailo Kotsiubynsky Vinnytsia State Pedagogical University 32, Ostroz'koho St, Vinnytsia, 21000

Kononenko Valeriy Vasyliovych, PhD, Associate professor, Assistant professor of the Department of jurisprudence, e-mail: valeri_kononen- ko@ukr.net

The article considers the features of the daily life of the Jewish population of Podillya in the first half of the twentieth century. The author analyzes the structure of the Jewish population in Podillya from the point of view of their place of residence and professional employment. Social and living conditions of the Jews are characterized, the effect of socio-political processes on the daily life of Jews in the first half of the twentieth century is determined. Also analyzed are the dynamics of changes in the number of Jewish population according to the censuses of 1926, 1939 and 1959. The author analyzes how the social status and the everyday life of Jews was influenced by Bolsheviks coming to power in 1917, economic experiments of Soviet power of 1930s, occupation regime during the Second World War, post-war period of economic reform and political pressure on Jewish minority. The study describes the place of Jews among the Soviet intelligentsia, educational elite and state nomenclature. Also the study deals with the phenomenon of "red Jewish town" as a form of Soviet Jewish territorial community in the first half of the twentieth century.

Key words: Jews; USSR; Podillya; population structure; professional employment; social conditions; social and political processes; everyday life.

У першій половині XX століття відбулися значні зміни в історії, суспільно-політичному, економічному, культурному розвитку народів, що були колись у складі Російської імперії, а потім були включені до складу СРСР. Революція 1917 р., громадянська війна, колективізація, індустріалізація, репресії, а потім Друга світова війна були визначальними як у суспільних процесах держави, так і в долі окремих народів. Так, після війни статус одних народів-переможців зростав, на інших було накладено тавро зрадників, а треті - фактично повністю втрачали особливості національного життя, набували соціальних, духовних та культурних ознак нового суспільного об'єднання - радянського народу. На прикладі єврейського народу, що протягом віків зберігав свою самобутність в Україні, ці процеси особливо яскраво виражені. Революція та війна для євреїв стали тим рубіконом, який однозначно змінив єврейське суспільство. За цей час змінилась не тільки загальна чисельність єврейського населення України, а й його структура, ареали розселення (якщо до війни більшість євреїв проживала в невеликих містечках, то у повоєнний період євреї більше зосереджуються у великих містах), економічні підвалини (у тому числі професійна зайнятість), повсякденне життя євреїв України й Поділля.

У своїй статті автор ставить за мету визначити особливості повсякденного життя єврейських громад Поділля в першій половині XX століття, визначити залежність статусу цієї національної меншини від суспільно-політичних подій. Завданнями статті є аналіз структури єврейського населення Поділля за місцем проживання, професійною зайнятістю, визначення соціально-побутових умов життя, соціально-економічних проблем єврейської національної меншини, особливості зміни статусу євреїв, що й визначали особливості повсякденного життя євреїв у цей період. У статті використано дослідження авторів, що безпосередньо вивчали такі питання або торкалися окремих аспектів проблеми. Особливо актуальними стали наукові дослідження В. Константинова, М. Міцеля, Ф. Канделя, О. Зубкової, О. Колятрук, О. Янковської та ряду інших істориків. У статті використано матеріали Центрального архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО) та Державного архіву Вінницької області (ДАВО).

Ще з XIX століття єврейське населення Подільського регіону було зосереджено переважно в містах та містечках. Окремі подільські містечка, у яких була значна кількість єврейського населення (так звані "штетли"), включно до початку Другої світової війни (на думку деяких авторів, і пізніше) зберігали єврейський колорит, що, у свою чергу, визначало їхнє повсякден- ня, соціально-побутові умови життя, економічні особливості.

Наприкінці XIX століття євреї складали значну частину населення Подільської губернії. Так, у 1897 р. населення Вінницького повіту складало 248314 осіб, із яких 30742 (12,38 %) були євреями. У Проскурівському повіті з 226091 особи 27299 (12,07 %) були євреями. В окремих містах губернії єврейське населення мало чисельну перевагу над мешканцями інших національностей або складало значну частину його населення. Так, у Вінниці із 30563 мешканців 11456 (37,48 %) осіб були євреями, тоді коли українців було лише 10862 (35,54 %). В інших містах та містечках Поділля, де була представлена єврейська меншина, пропорційність відношення єврейського до усього населення іноді була ще вищою: Гайсин - 9374 і 4322 (46,11 %), Лети- чів - 7248 і 4105 (56,64 %), Літин - 9420 і 3828 (40,64 %), Хмільник - 11657 і 5979 (51,29 %), Могилів-Подільський - 22315 і 12188 (54,62 %), Бар - 9982 і 5764 (57,74 %), Проскурів - 22855 і 11369 (49,74 %), Нова Ушиця - 6374 і 2214 (34,75 %), Кам'янець-Подільський - 35934 і 16112 (44,84 %), Балта - 23363 і 13164 (56,35 %). Загалом по Подільській губернії з 3018299 мешканців євреями були 369306 (12,24 %) [1, с. 54]. Більшість євреїв проживала у містах та містечках.

Унаслідок того, що протягом довгого періоду життя євреїв визначалося політикою царського уряду через "зону осілості", заборону брати участь у певних видах економічних відносин та інші утиски, у євреїв сформувався особливий тип господарської діяльності. На початку ХХ століття з 5 млн євреїв Російської імперії 1 млн 958 тис. осіб (58,6 %) займалися виключно торгівлею. У "зоні осілості", куди входило й Поділля, торгівлею займалося 43,1 % єврейського населення [2, с. 54]. Із усіх торгівців - 809 тис. осіб займалися виключно торгівлею сільськогосподарськими товарами, збіжжям та хлібом. 20 % зайнятого єврейського населення були ремісниками, 11 % євреїв (555 тис.) працювали у промисловості, проте 276 тис. із них працювали виключно на швейному та взуттєво-шкіряному виробництві. У "зоні осілості" в промисловості працювала майже третина єврейського населення, проте сільським господарством займалося лише 3-4 % євреїв, 5 % були службовцями приватних компаній, перебували на державній службі, належали до інших професій ще 5 % євреїв [2, с. 19]. Унаслідок урядової політики, на думку окремих дослідників, єврейські містечка Правобережної України перетворилися у своєрідний господарський та соціально-економічний феномен [2, с. 18]. Крім цього, слід зазначити, що він певною мірою проіснував до початку Великої Вітчизняної війни, а іноді навіть до більш пізнього періоду, і ніякі радянські експерименти його не зруйнували. Як зазначав один із дослідників феномену "червоного штетлу" Ч. Хоффман, "на відміну від Москви та Ленінграду і міст російської глибинки чи навіть Києва, спадщина штетла усе ще складала частину щоденного побуту в певних районах України і Білорусії, принаймні, до початку 1970-х років" [3, с. 45].

На початку ХХ ст. у Вінницькому повіті євреї складали 30 % серед ремісників (із них: шевці - 41,5 %, столяри - 12,2 %, булочники, м'ясники - 10,5 %, ковалі - 6,3 %, будівельники - 6,3 %), тоді як серед різноробочих у Вінниці євреї складали лише 4,1 % [4, с. 36]. Як стверджують окремі дослідники, висока економічна активність, управлінські здібності, спритність, заощадливість, а з часом і вищий освітній рівень, сприяли перетворенню євреїв на стрижневий елемент господарського комплексу Поділля [5, с. 13]. До 1917 р. євреї володіли 21 % цукрових заводів, 86 % гуралень, 76 % броварень. В єврейській оренді знаходилося 96 % млинів і крупорушок, 92 % усіх будинків і крамниць державного майна губернії, 22,4 % усіх зданих в оренду приватних земель. Серед ремісників Подільської губернії євреї становили 72,2 % [5, с. 13].

Революція 1917 р., національно-визвольні змагання українського народу, а потім і радянські нововведення змінили звичний спосіб життя євреїв. З одного боку, були ліквідовані дискримінаційні акти, що заганяли їх в "зону осілості", євреям було дозволено брати активну участь у суспільно-політичному житті Поділля, а з часом вони стати впливовою силою в партійному й державному будівництві, з іншого - остаточно було ліквідовано звичне єврейське громадське самоврядування та відбулися значні зміни в їхньому соціально-економічному житті. Євреї, як і інші народи України, потрапили у вир радянських експериментів. Влада намагалася прищепити євреям любов до нових професій, у тому числі до сільського господарства. Масово почали створюватися сільськогосподарські артілі та колгоспи. Так, на Вінниччині в м. Барі діяв колгосп "Єврейський селянин", у м. Шаргороді - єврейський колгосп "Червоний хлібороб" [5, с. 18]. У 1923 р. на Хмельниччині в м. Острополі було організовано три єврейські артілі: "Відродження", "Спартак" і "Біднота", а в селі Митинці Красилівського району - артіль імені Д. Мануїльського [6, с. 185]. Проте, як зазначають історики, "єврейські колгоспники, які прийшли в сільське господарство з дрібних містечок, довго не могли звикнути до умов праці на основі суспільної власності. Вони не сприймали ведення спільного сільського господарства ні економічно, ні психологічно" [7, с. 95]. Поступово єврейські сільськогосподарські об'єднання не витримали випробування часом і зникли.

Об'єднувалися євреї і в промислові об'єднання - ремісничі виробничі колективи шевського, пекарського, бондарського та круп'яного напрямків або у кредитні товариства (позичково- ощадні каси). Особливо сприяла росту дрібної єврейської промисловості нова економічна політика (НЕП) радянської влади в 20-х рр. XX століття. Так, на 1927 р. в Кам'янець-Подільській окрузі (з 13 червня 1925 р. постановою ВУЦВК було ліквідовано губернії, а на території колишньої Подільській губернії замість 12 повітів з'явилося 6 округ: Кам'янецька, Проскурів- ська, Вінницька, Могилівська, Тульчинська, Гайсинська, а з 1 січня 1927 р. - Кам'янецька, Проскурівська, Вінницька, Могилівська, Тульчинська, Шепетівська) серед єврейського населення існувало 5 артілей та 278 товариств ремісників по роботі з металом, відповідно, 34 та 193 - деревообробників, 17 та 30 - друкарів, 54 та 138 - текстильників, 147 та 994 - шевців, 82 та 252 - харчовиків, 14 та 58 - виробників мінеральної води, 107 та 406 - чинбарів, а в Шепетівській окрузі 9 єврейських позичкових товариств [6, с. 186].

Проте навіть ці зміни значно не вплинули на загальну соціальну структуру єврейського населення. Так, на кінець 20-х років XX ст. в Кам'янецькій окрузі 82 % зайнятих євреїв були у торгівлі, 5 % - бідними ремісниками, 2 % заможними елементами, у Шепетівській окрузі серед зайнятого єврейського населення було 35,4 % торгівців, 26,1 % - бідних ремісників, 17,4 % - членів різних спілок, 19,6 % - представниками бідноти і людьми невизначених професій і лише 1,7 % були зайняті в сільському господарстві. Серед єврейського населення Проскурівської округи 30 % були ремісниками, 25 % займалися торгівлею, 20 % жили з постійної і сезонної праці за наймом, 20 % були без визначеної професії, 5 % були сільськогосподарськими працівниками [6, с. 184].

Наприкінці 30-х рр. XX ст. економічні реформи в СРСР істотно змінили підвалини соціально-економічного життя євреїв.

За даними перепису 1939 року, кількість зайнятого єврейського населення старше 15 років в СРСР (без урахування безробітних та тих, хто отримував стипендію, військовослужбовців) складала 58 % (на 1926 р. - 46 %). Загалом по галузях виробництва структура зайнятого єврейського виглядала так [11, с. 219]:

Таблиця 1

Галузева структура зайнятого єврейського населення

Отже, питома вага євреїв, зайнятих у торгівлі, поступово зменшувалась, натомість росла кількість євреїв, зайнятих у промисловості (інженерів, кваліфікованих робітників). Відносно невеликою залишалася частка євреїв, зайнятих у сільському господарстві. На нашу думку, низька зайнятість у сільському господарстві була відлунням політики попередньої влади (довгий час діяла заборона володіти землею), і навіть спроби радянської влади залучити євреїв до землі не мали особливого успіху. Як приклад, структура зайнятості в 1930 р. єврейського населення Закарпаття, яке на цей час входило до складу Чехословаччини, значно відрізнялася від структури на цей час в УРСР: 21,5 % євреїв були зайняті в сільському господарстві, 24,3 % - у промисловості та ремісництві, 33,7 % - у торгівлі й фінансовій галузі, 5,5 % - у транспортній сфері, 4,5 % - на державній службі або були службовцями, 0,7 % - у сфері надання послуг, 9,4 % - належали до інших професій або були незайнятими [8, с. 95]. Як бачимо, кількість євреїв Закарпаття, зайнятих у сільському господарстві, майже дорівнювала числи євреїв, зайнятих у промисловості.

Помітно, що навіть у цей період важливим напрямком господарської діяльності євреїв залишалася торгівля. Серед окремих торговельних організацій України євреї навіть у 30-х роках становили більшість. Так, серед працівників крамниць Всеукраїнської контори Всесоюзного об'єднання "Торгсин" (торгівля з іноземцями) більшість становили євреї - 1781 працівник (53,3 %) з 3336. З них: 6 осіб (37,5 %) з 16 - керівників контор та їхніх заступників, 62 (52,5 %) з 118 - завідувачів крамниць та їхніх заступників, 354 (54,9 %) з 645 - продавців, 43 (74,1 %) з 58 - приймальників цінностей, 415 (59,7 %) з 695 - працівників рахункового апарату [9, с. 242].

Війна кардинально вплинула на професійну структуру та соціально-побутові умови населення України. Розорення, карткова система на продукти харчування, голод, відсутність елементарних побутових умов, житла - основні ознаки повоєнного суспільства. Війна змінила звичне життя усіх. Проте для євреїв вона стала тим періодом, після якого більшість єврейських громад назавжди втратила своєрідність організації суспільного життя. Якщо в довоєнний період євреї все-таки проживали єврейською національною, хоч і радянізованою громадою, то пізніше традиції, побут, ті ознаки, що відрізняли євреїв від інших, навіть в умовах радянської дійсності, були вмить знищені. Кардинально змінилася структура єврейського населення Поділля. Значна частина євреїв була знищена, інші не повернулися з евакуації.

На 1939 р. в м. Вінниці проживало 33150 осіб єврейської національності, у Проскурові - 14518 осіб. Певна частина євреїв (з Вінницької області це близько 9500 осіб) була мобілізована до Червоної Армії, інші були евакуйовані, проте значна частина єврейського населення була знищена німецьким окупаційним режимом. Уже ніколи єврейське населення подільських містечок не досягало довоєнного рівня. На 1959 рік єврейське населення м. Вінниці складало лише 19500 осіб, а Хмельницького (до 1953 р. Проскурова) - 6500 осіб, і це при тому, що в цей час, як свідчать дослідження, єврейська національна меншина починає активно поповнюватися євреями - вихідцями із сіл та невеликих містечок. Навіть за цих умов євреїв Вінниці було лише 59 % довоєнного рівня. Встановити остаточну кількість знищених подільських євреїв складно. Проте з впевненістю можемо говорити про геноцид, цілеспрямоване винищення єврейського населення. Особливо непокоїло гітлерівський режим засилля євреїв серед ремісників та в промисловості. Питання про використання єврейських фахівців вивчалося на спеціальному засіданні німецької влади на початку 1942 р., де зазначалося, що в місті на це час було біля 5 тис. вінницьких євреїв, у чиїх руках "всі промисли... і що вони працюють також на всіх важливих підприємствах". У квітні 1942 р. біля 28 000 євреїв- в'язнів вінницького гетто було знищено. Були залишені живими лише 150 євреїв-фахівців, яких знищили в серпні 1942 р. [10, с. 1].

Друга світова війна позначилася для єврейського населення не тільки важкими демографічними наслідками, у цей час остаточно зникла культура "штетлів". Значних демографічних втрат зазнали всі покоління єврейського населення. Зникли цілі покоління. Як наслідок - збереження та передача єврейської традиції нащадкам стала фактично неможливою [5, с. 20]. Проте внаслідок того, що територія Поділля була розділена на декілька зон окупації - Трансністрію та Рейхскомісаріат Україна, наслідки окупаційного впливу в них на єврейське населення дещо різняться. Так, на території Трансністрії (куди входили Балтський, Могилівський, Тульчинський, Бершадський повіти Поділля) окупаційний режим стосовно єврейського населення мав дещо іншу форму, аніж німецький. На думку Ф. Винокурової, румунська адміністрація після грудня 1942 р. у здійсненні політики стосовно єврейського населення орієнтувалася не на масові розстріли, а на поступове вимирання людей у певних створених умовах, що, у свою чергу, призвело до того, що в місцях зосередження єврейського населення зберігалися певні елементи общинного життя: діяли дрібноремісничі майстерні, артілі, створювалися певні соціальні структури [17, с. 158]. У цю зону окупації потрапили такі подільські єврейські містечка, як Бершадь, Шаргород, Могилів-Подільський, Томашпіль, Джурин, Жмеринка, Мурафа, Тиврів, Балта та ін. В окремих селах і містечках зони, де компактно проживало єврейське населення, продовжували діяти навіть синагоги: у с. Красному Тиврівського району, м. Ямполі, с. Дзигівці, м. Жмеринці [17, с. 163]. Саме релігія багато в чому допомогла збереженню існування єврейства в цей трагічний період. Ф. Винокурова наводить слова колишнього в'язня Томашпільського гетто Я. Цаповського: "Під час життя в гетто багато з євреїв почали повертатися до єврейства. Якщо до війни не всі євреї були релігійними, то тепер кожен єврей щоденно молився" [17, с. 163].

Унаслідок зазначеного вище у повоєнний період у деяких районах Поділля, що входили в зону окупації "Трансністрія", що перебувала в управлінні румунської окупаційної адміністрації, єврейській громаді вдалося частково зберегти свою структуру й чисельність. Як згадував у своєму виступі підполковник Радянської Армії, єврей за національністю, Семен Фридман на мітингу на честь визволення містечка Шаргорода Вінницької області від німецько-фашистських загарбників 21 березня 1944 р., це було перше місто, де він зустрів живих євреїв [18, с. 82].

Інформація про надзвичайно важке становище єврейського населення на визволених від окупантів територіях почала надходити до вищих органів влади республіки ще з осені 1943 р. У деяких регіонах євреї протягом тривалого часу не могли покинути гетто, їм не завжди повертали житло й власність, часто створювалися штучні перешкоди в поверненні зі східних регіонів СРСР, вони не завжди отримували гуманітарну допомогу, що надсилалася з-за кордону [12, с. 206]. У травні 1944 р керівники Єврейського Антифашистського Комітету (ЄАК) направили доповідну записку заступникові голови Ради народних комісарів СРСР В. Молотову: "Кожного дня ми отримуємо зі звільнених районів тривожні відомості про вкрай важке моральне і матеріальне становище євреїв, що залишилися живими й уціліли від фашистського винищення. У ряді місцевостей (Бердичів, Могилів-Подільський, Балта, Жмеринка, Вінниця...) багато з тих, хто врятувався, продовжують залишатися на території гетто. Житло їм не повертається. Не повертається їм також упізнане розграбоване майно" [21, с. 16].

Уже в жовтні 1944 р. Л. Берія наказав ЦК КП(б)У та Раднар- кому України (персонально М. Хрущову) вжити "необхідних заходів щодо працевлаштування та побутового облаштування у звільнених районах євреїв, що були репресовані німецькими окупантами (концтабори, гетто тощо)", проте республіканська влада фактично ігнорувала такі заклики [12, с. 207].

Проблеми у євреїв розпочиналися ще з моменту повернення до місць проживання. У постанові бюро Вінницького обкому

КП(б)У від 15 червня 1944 року "Про побутові умови єврейського населення, переселеного з Північної Буковини в райони Вінницької області, що постраждали від німецько-румунських окупантів" пропонувалося відправляти євреїв не до місць звичного проживання, а у "Донбас та інші промислові центри". На думку Ф. Винокурової, за задумом влади це вело до того, що "їдишкайт" (єврейство) остаточно забудеться, розчиниться в масі "єдиного радянського народу" [22, с. 17].

Протягом десятиліть становище єврейського населення ставало об'єктом уваги Американського єврейського об'єднаного розподільчого комітету, що утворився ще під час Першої світової війни в 1914 р., і відомого зараз більше як фонд "Джойнт". Наприкінці Другої світової війни "Джойнт" надавав допомогу СРСР через міжнародну організацію "Червоний Хрест". За угодою з радянським урядом допомога повинна була розподілятися на територіях, де масово було представлене єврейське населення, з розрахунку на те, що значна частина допомоги потрапить євреям. Проте, насправді, так виходило не завжди. Зокрема про це повідомлялося в листі голови ЄАК С. Міхоелса і відповідального секретаря ЄАК Ш. Епштейна секретарю ЦК ВКП(б) і голові Радінформбюро О. Щербакову [23, с. 7]. У листопаді 1945 р. для допомоги євреям України й Білорусії "Джойнт" переправив 1 млн доларів, які в середині 1945 р. були виділені для відновлення єврейського сільського господарства в Криму [24, с. 314]. По завершенню війни і до 1948 р. "Джойнт" сам направляв допомогу релігійним громадам та приватним особам у СРСР. Але надалі допомога євреям СРСР надавалася переважно через посередників. Після фабрикування "Справи лікарів" та "викриття" групи лікарів, в основному євреїв за походженням, що завдяки "шкідливому лікуванню" знищили високопоставлених радянських державних чиновників О. Щербакова та А. Жданова, "Джойнт" було визнано шпигунською терористичною сіоністською організацією, що працювала на американську та англійську розвідку. Проте допомога у вигляді посилок продовжувала надаватися. За даними "Джойнт", навіть на 1963 р. серед євреїв, що проживали в СРСР (без республік Прибалтики), такої допомоги потребували 25 тис. євреїв. Щомісячно фонд надсилав їм до 1000 посилок [24, с. 8].

У перші повоєнні роки у СРСР діяла карткова система розподілу продовольчих та промислових товарів. Саме за рахунок цього вдавалося виживати значній частині єврейського населення. Наприклад, державне забезпечення хлібом поширювалося на робітників і службовців промислових підприємств, будов, організацій, установ, дитячі будинки, лікарні, будинки інвалідів та сільську інтелігенцію - учителів, лікарів, працівники районних підприємств та установ, серед яких звично був великий відсоток єврейського населення, але ця система не поширювалася на працівників колгоспів та ремісничих артілей.

Перші повоєнні роки позначилися фактами побутового антисемітизму, що особливо загострювалися на фоні соціально- економічних негараздів. Крім того, в умовах непослідовної соціальної політики уряду євреями було незадоволене міське населення, яке бачило в них насамперед спекулянтів. Ще під час грошової реформи 1947 р. можна було почути, "що нам, росіянам, все одно краще не буде. Це покращення не для нас, а для євреїв, вони були з грішми і будуть, а ми будемо злидарювати" або "...робітникові тепер прийшов капут. А це тому, що наш уряд дав життя лише євреям, які на сьогоднішній день живуть, а робітничий клас бідує" [25, арк. 27]. А окремі мешканці м. Києва протестували проти того, що "українська столиця перетворилася в єврейську" [26, с. 15]. В унісон їм працівник залізничної станції Котовськ Одеської області М. Запорожець стверджував: "Уся влада в нас єврейська..." [26, с. 9].

У травні 1945 р. в бюлетені "Joint Rescue Commitee" при Єврейському агенстві для Палестини зазначалося, що "українці зустрічають вороже євреїв, що повертаються. У Харкові через декілька тижнів після звільнення ніхто з євреїв не наважувався показуватися один на вулиці вночі... Було багато випадків побиття євреїв на базарах. Євреї, що поверталися у свої будинки, знаходили там тільки частину свого майна, але коли вони зверталися до суду, то українці, часто фальшиві свідки, свідчили проти них. Державні органи пройняті антисемітизмом" [27, с. 146].

Очевидно, лише складним становищем та бажанням змінити ситуацію можна пояснити міграцію єврейського населення Поділля до Єврейської автономної області, що була утворена у складі РРФСР у повоєнний період. Перший український ешелон переселенців до адміністративного центру автономної області Біробіджану вирушив саме з Вінниці у складі 120 родин (450 осіб) 14 грудня 1946 р. А вже 7 травня 1947 р., Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову про переселення на добровільних засадах єврейських родин із Вінницької області, після чого 6 червня 1947 р. було відправлено ешелон із 346 єврейськими родинами (1221 особа) [12, с. 209]. М. Міцель стверджує, що в повоєнний період від'їжджали в основному фахівці, а також значно збільшилася кількість євреїв, що була готова зайнятися сільським господарством. У 1770 єврейських родин, що прибули в 9 ешелонах з території України (Вінницької, Херсонської, Миколаївської. Дніпропетровської областей, Кримської області РРФСР), 830 пішли працювати до колгоспів, радгоспів та МТС [12, с. 210].

Чи не найгострішою проблемою повоєнного суспільства була житлова проблема. Із поверненням до попередніх місць проживання з полону, евакуації, армії євреї натрапляли на типову картину - їхній будинок чи квартира були або зруйновані, або заселені іншими людьми. На думку історика М. Міцеля, саме реевакуація супроводжувалася антисемітськими спалахами, спричиненими дуже часто найгострішою проблемою - житловою кризою [12, с. 208].

В Україні фашистські загарбники зруйнували сотні населених пунктів, знищили більше 40 млн кв. м житла, що складало 50 % довоєнного житлового фонду, майже 10 млн людей залишилося без даху [13, с. 117]. Житловий фонд великих міст України був зруйнований фактично наполовину: вийшли з експлуатації понад 28,2 млн м 2 будівель різного типу. Рівень забезпечення житловою площею на душу населення в містах СРСР катастрофічно впав, 31,8 % городян проживали на площі менше 5 м 2. На кожну вцілілу міську квартиру припадало 1,5-2 сім'ї. На чужій житловій площі (самовільне займання квартир під час окупації, заселення за тимчасовими ордерами) на кінець війни проживало 400 тис. громадян [14, с. 132].

Розпочалася боротьба за повернення житла або за його надання. Йшли скарги до партійних органів. Через неможливість розв'язання цього питання на місцях мешканці зверталися до вищих органів влади. Лише в 1945 р. в Приймальні Президії

Верховної Ради СРСР було зареєстровано 10 148 звернень громадян із житлового питання, серед яких 45,2 % були скаргами колишніх мешканців квартир. У 1946 р. число звернень збільшилось до 133405 і тільки в 1947 р. різко зменшилося - до 4 875 звернень [15, с. 55]. Як стверджує О. Зубкова, це не означає, що проблема була розв'язана, оскільки масове будівництво житла розпочалося лише із середини 1950-х рр. Радше ці проблеми перейшли на рутинний рівень, перетворились в побутову проблему [15, с. 55]. Зауважимо, що влада вживала заходів щодо відновлення житлового фонду республіки. У містах Вінницької області на кінець 1945 р. було відремонтовано значну кількість наявної житлової площі: Вінниця - 41 %, Могилів-Подільський - 53 %, Жмеринка - 51 %, Гайсин - 14 %, Козятин - 43 %, Тульчин - 23 %, Бар - 8 %. Проте, при плані відремонтувати 10180 м 2, фактично було відбудовано лише 4162, тобто 40,8 % [16, арк. 89].

До 1948 р. радянська влада, що була зацікавлена в підтримці міжнародного іміджу стосовно єврейського питання, змогла забезпечити доволі високий соціально-політичний статус єврейської громади, принаймні на державному рівні. У цей період продовжували існувати єврейські навчальні заклади, збільшувалася кількість студентів-євреїв, представництво євреїв у наукових, культурних, мистецьких колах. Після початку втілення в життя політики "жданівщини" розпочалося планомірне витіснення євреїв із керівних органів, наукових установ, було введено негласне обмеження прийому до вузів абітурієнтів єврейського походження, особливо на престижні спеціальності. Проте навіть у подальші десятиліття євреї залишалися високоосвіченою нацією. На 1959 р. доля осіб із вищою освітою серед євреїв складала - 12,6 %, тоді як серед росіян - 7,1 %, серед українців - 5,2 %, серед білорусів - 4,8 % [11, с. 212, 213].

За переписом населення 1959 р. структура зайнятості єврейського населення змінилася порівняно з довоєнним періодом. Більшість євреїв республіки була зосереджена в промисловості, торгівлі, громадському харчуванні, охороні здоров'я та освіті. До сільського та лісного господарства було залучено лише 1,5 % євреїв, тоді як в сільському господарстві було зайнято 40,6 % усього населення країни.

Таблиця 2

Галузева структура зайнятого єврейського населення за переписом населення 1959 р. [11, с. 221]

Таблиця 3

Соціально-професійна структура зайнятого єврейського населення за переписом населення 1959 р. [11, с. 221]

Євреї продовжували займати чільне місце серед науковців та освітян. У 1947 р. у СРСР євреїв серед науковців було 26,2 тис. осіб (18,0 % від усіх науковців). В Україні на цей період євреїв-науковців було 5234 особи. Доля українських євреїв серед науковців та викладачів вузів у 1947 р. склала 26,4 %, і цей показник поступався лише кількості білоруських євреїв- науковців - 27,1 %. Проте, в подальші роки відсоток євреїв серед науковців Радянського Союзу неухильно зменшувався: 1950 р. - 15,5 %, 1955 р. - 11,0 % [11, с. 224-226].

У місцях компактного проживання євреї часто представляли всю сільську громаду. Так, наприклад, у селі Мурафа Шаргородського району Вінницької області, де в перші повоєнні роки нараховувалося 788 господарств, 87 були єврейськими, з чисельністю кожного господарства 8-9 осіб за рахунок того, що воно складалося з кількох поколінь [19, с.230].

І. Батирєва, проаналізувавши господарські книги за 19471949 та 1950-1952 рр., дійшла висновку, що єврейська громада зберегла свою національну монолітність і навіть деяку замкненість, оскільки в ці роки шлюбів між українцями та євреями зафіксовано не було [19, с. 230]. Частина єврейського населення с. Мурафи входила до національного єврейського колгоспу, інша частина займалася ремісництвом у єврейських артілях. Зовсім невелика частина єврейського населення працювала в українських колгоспах, але на посадах агронома, рахівника, комірника, контролера тощо. Серед учителів і медсестр с. Мурафи найбільшу частку складали жінки-єврейки. Значна частина євреїв була службовцями: голова сільради, секретар сільської ради, бухгалтер, завідуюча буфетом, завідуюча бібліотекою, голова сільпо, завідувач ковбасного цеху. Євреями були також заготівельник сільпо, комірник, базарком, завідувач дитячого садка, завідувач районного промислового комбінату [19, с. 231]. Більшість євреїв була безземельними (2-3 сотки), і лише ті євреї, які працювали у артілях, мали 15-20 соток землі, де вирощували городину, особливо велику кількість квасолі та кукурудзи, а от розведенням худоби фактично ніхто не займався [19, с. 231-232]. Очевидно, що саме це дало змогу окремим історикам стверджувати, що спадщина штетла складала частину щоденного побуту в деяких районах України і Білорусії аж до початку 1970-х рр.

У повоєнний період євреї невеличких містечок були більше пов'язані з єврейською мовою, традиціями, музикою, фольклором, ніж євреї інших міст [3, с. 46]. Єврейські громади Вінниччини жили компактною радянізованою групою традиційного єврейського містечка. Окремі дослідники вважають, що почався новий етап історії радянського єврейства, коли для євреїв опорою передусім стала єврейська сім'я [20, с. 1].

Після "жданівщини" наприкінці 40-х років XX століття, у повоєнний період вплив євреїв у партійному та державному будівництві республіки було зведено нанівець. У 1946 р. серед секретарів міськкомів та райкомів партії було 1918 українців (70 %), 739 росіян (27 %) і лише 4 євреї (0,15 %). На 1 січня 1953 р. в МВС України нараховувались 21081 українець (59,3 %), 11753 росіянина (33 %), 1521 єврей (4,3 %) [21, с. 46, 58]. Станом на 10 липня 1950 р. серед відповідальних працівників апарату Вінницького обласного комітету ЛКСМУ євреїв було лише 2 особи (інструктор відділу комсомольських органів та інструктор відділу пропаганди й агітації) з 23 осіб [28, арк. 10, 11]. Проте серед рядового складу партійних та громадських організацій євреї були представлені більше.

У складі ЛКСМУ Вінницького районного та міського комітетів станом на 1 січня 1952 року перебувало 1415 євреїв (15,4 %) з 9175 [29, арк. 5]. На 1955 р. серед членів обласного комітету ЛКСМУ - 115068 осіб, євреїв було 5149 осіб (4,5 %) [30, арк. 1].

На 1 травня 1956 р. серед кадрів районних будинків культури Вінницької області (завідуючі районними відділами культури - 44 особи, заступники завідуючих районними відділами культури із експлуатації кіномережі - 44 особи, інспектори районних відділів культури - 36 осіб, усього - 124 особи) працювало лише 11 євреїв (8,9 %), в обласному музично-драматичному театрі з 58 осіб лише 3 (5,2 %), в обласній філармонії - 4 з 32 (12,5 %), найбільше серед кадрів музичних шкіл - 15 з 41 особи (36,6 %) [31, арк. 18-20].

Зменшення частки євреїв в органах партійного та державного будівництва, серед керівників підприємств, установ і організацій - прямий наслідок політики вищого керівництва СРСР. Незважаючи на те, що євреї продовжували займати вагому частку серед населення Подільського регіону, їх вплив поступово звужувався.

В цій статті автор проаналізував лише основні аспекти розвитку єврейської національної меншини у повоєнний період. Проте навіть із зазначеного матеріалу можемо зробити висновок, що у повоєнний період єврейська меншина фактично втратила більшість істотних рис національного розвитку, за певним винятком особливостей соціально-побутової, звичаєво-традиційної, професійної сфер.

Література та джерела

1. Чорний С. Національний склад населення України в XX сторіччі. Довідник. (2007) / С. Чорний. - К.: ДНВП "Картографія", 2001. - 88 с.

2. Доценко В. Становище єврейської людності України та Кримської АРСР на початку 20-х років XX століття [Електронний ресурс] / В. Доценко // Вопросы духовной культуры. Исторические науки. - С. 18-22. - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv. gov.ua/ bitstream/handle/123456789...

3. Хоффман Ч. Размышления о наследии штетла для советского еврейства (из книги "Красный штетл") / Ч. Хоффман // Общинная жизнь. - 2004. - Листопад, № 2. - С. 45-46.

4. Плясовица Ю. Дети Иакова и Рахиль в Виннице / Ю. Плясо- вица // Подільські джерела: Шалом, Віннице!: Альманах. - Вінниця: ПП "Правда арт", 2012. - С. 30-39.

5. Кушнір М. Понад шість століть спільної історії (Короткий нарис історії євреїв Поділля) / М. Кушнір // Подільські джерела: Шалом, Віннице!: Альманах. - Вінниця: ПП "Правда арт", 2012. - С. 5-23.

6. Місінкевич Л. Економічне становище національних меншин Поділля у 20-ті рр. XX століття / Л. Місінкевич // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 3. - С. 182-187.

7. Гуцало Л. Єврейське населення УСРР в системі соціально-економічних експериментів / Л. Гуцало // XX століття - етнонаціо- нальний вимір та проблеми Голокосту: збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції, Житомир, 22-23 жовтня 2010 р. - Дніпропетровськ: Центр "Ткума", 2011. - С. 86-100.

8. Nesladkova, L 2009, 'The Professional and Social Characteristics of the Jewish Population in the First Czechoslovak Republic', Czech Demography, no. 3, pp. 89-103.

9. Горох М. Етнічне обличчя "Торгсину" (на прикладі Чернігівської облконтори) / М. Горох // XX століття - етнонаціональ- ний вимір та проблеми Голокосту: збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції, Житомир, 22-23 жовтня 2010 р. - Дніпропетровськ: Центр "Ткума", 2011. - С. 236-246.

10. Электроннаяеврейскаяэнциклопедия[Електроннийресурс]. --Режим доступу: http://www.eleven.co.il/ ?mode=article&id=10929&query=

11. Константинов В. Еврейское население бывшего СССР в XX веке (социально-демографический анализ) / В. Константинов. - Иерусалим, 2007. - 305 с.

12. Міцель М. Євреї України у 1950-1990-х роках XX ст. / М. Міцель // Нариси з історії та культури євреїв України. - Видання друге. - К.: Дух і літера, 2008. - С. 206-231.

13. Янковська О. Житлова проблема в УРСР у повоєнні роки / О. Ян- ковська // Україна XX ст.: культура, ідеологія політика: [зб. наук. ст.] / Ін-т історії України НАН України. - К., 2008. - Вип. 14. - С. 117-126.

14. Коляструк О. Повсякденне життя українського суспільства у перші повоєнні роки (1944-1947) / О. Коляструк // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2012. Вип. 20. - С. 131-135.

15. Зубкова Е.Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945-1953 / Е.Ю. Зубкова. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1999. - 229 с.

16. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). - Ф.1. - Оп. 30, ч. 1. - Спр. 266.

17. Винокурова Ф. Національне життя єврейської спільноти на окупованій території Вінницької області, що входила до складу Трансністрії. Огляд архівних джерел / Ф. Финокурова // Друга світова війна і доля народів України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Київ. 23-24 червня 2005 р. - К.: Сфера, 2005. - С.156-164.

18. Винокурова Ф. Пять кругов ада / Ф. Финокурова // Подільські джерела: Шалом, Віннице!: Альманах. - Вінниця: ПП "Правда арт", 2012. - С. 80-89.

19. Батирєва І. Етносоціальна структура населення с. Мурафа Шарго- родського району Вінницької області 1940-1950-х рр. / І. Батирєва // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник науковиї праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2012. - Вип. 20. - С. 229-232.

20. Кантор А. Советские евреи: психоаналитический очерк / А. Кантор // Еврейское слово. - № 28 [Електронний ресурс]. - 2005. Режим доступу: http://www.e-slovo.ru/251/6pol1.htm.

21. Кандель Ф. Книга времен и событий. История евреев Советского Союза (1945-1970) / Ф. Кандель. - М.: Мосты культуры, 2007. - Т. 6. - 520 с.

22. Винокурова Ф. Доля буковинських євреїв у гетто та таборах Трансністрії в період 1941-1944 рр. (огляд документальних джерел Державного архіву Вінницької області) / Ф. Винокурова // Голокост і сучасність. - 2010. - № 2. - С. 9-17.

23. Рибакофф Ю. Дж. История "Джойнта" в России, СССР и СНГ / Ю. Дж. Рибакофф // Общественная жизнь. - 2004. - Листопад, № 1. - С. 3-8.

24. Костырченко Г. Сталин против "космополитов". Власть и еврейская интеллигенция в СССР / Г. Костырченко. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н. Ельцина, 2010. - 415 с.

25. Державний архів Вінницької області (ДАВО). - Ф. 87. - Оп. 3. - Спр. 441.

26. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1477.

27. Шварц С. Биробиджан // Книга о русском еврействе. 1917-1967 / Под ред. Я.Г. Фрумкина, Г.Я. Аронсона, А.А. Гольденвейзера. - Нью-Йорк: Союз русских евреев, 1968. - 469 с.

28. ДАВО - Ф. 457. - Оп. 3. - Спр. 480.

29. ДАВО - Ф. 457. - Оп. 3. - Спр. 1372.

30. ДАВО - Ф. 457. - Оп. 3. - Спр. 1956.

31. ДАВО - Ф. 136. - Оп. 43. - Спр. 282.References

1. CHORNYY, S. (2001) Natsionalnyy sklad naselenniya Ukrayiny v XX storichchi. Dovidnyk --National composition of Ukraine's population in the twentieth century. Directory. Kyiv: DNVP "Kartohrafija". (in Ukrainian)

2. DOTSENKO, V. (2007) Stanovyshche yevreiskoi liudnosti Ukrainy ta Krymskoi ARSR na pochatku 20-kh rokiv XX stolittia - The situation of the Jewish population of Ukraine and the Crimean Autonomous Republic in the early 20-ies of XX century. Voprosy duhovnoy kultury - istoricheskie nauki - Questions spiritual culture - Historical Sciences. [online]. 122. pp. 18-22. Available from: http:// www.nbuv.gov.ua/ Portal/Soc_Gum/KNP/143/knp143_99-103.pdf. [Accessed 2 Dec. 2014]. (in Ukrainian)

3. HOFFMAN, Ch. (2004) Razmyshleniya o nasledii shtetla dlya sovetsk- ogo evreystva (iz knigi "Krasnyy shtetl") - Reflections on shtetla's heritage for Soviet Jewry (From the book "Red shtetl"). Obschinnaya zhizn - Community Life. November (2). pp. 45-46. (in Russian)

4. PLYASOVICA, Yu. (2012) Deti Iakova i Rahil v Vinnice - The children of Jacob and Rachel, in Vinnitsa. Podilski dzherela: Shalom, Vinnytse! Almanakh - Podolski source: Shalom, Vinnitsa! Almanac. Vinnytsia: PP "PRAVDA ART". рр. 30-39. (in Russian)

5. KUSHNIR, M. (2012) Ponad shist stolit spilbnoi istorii (Korotkyi narys istorii yevreiv Podillia) - More than six centuries of common history (Short History of the Jews of Podolia) Podilski dzherela: Shalom, Vinnytse! Almanakh - Podolski source: Shalom, Vinnitsa! Almanac. Vinnytsia: PP "PRAVDA ART". pp. 5-23. (in Ukrainian)

6. MISINKEVYCH, L. (2002) Ekonomichne stanovyshche natsionalnykh menshyn Podillia u 20-ti rr. XX stolittia - The economic situation of national minorities Podolia in 1920s. Visnyk Khmelnytskoho instytutu rehionalnoho upravlinnia ta prava - Journal of Khmelnytsky Regional Institute of Management and Law. 3. pp. 182-187. (in Ukrainian)

7. HUTSALO, L. (2011) Yevreiske naselennia USRR v systemi sotsial- no-ekonomichnykh eksperymentiv - The Jewish population of the USSR in the social and economic experiments. In: V. I. Gusev (et al.) (eds.) XX stolittia - etnonatsionalnyi vymir ta problemy Holokostu: zbirnyk naukovykh prats za materialam mizhnarodnoi naukovo-prak- tychnoi konferentsii - XX century - and the problems of ethno- national dimension of the Holocaust: scientific research works on materials of the international scientific conference. held 22-23 October 2010 in Zhytomyr. Dnipropetrovsk: vydavnytstvo Tsentr "Tkuma". pp. 86-99. (in Ukrainian)

8. NESLBDKOVB, L. (2009) The Professional and Social Characteristics of the Jewish Population in the First Czechoslovak Republic. Czech Demography. 3. pp. 89-103.

9. HOROKH, M. (2011) Etnichne oblychchia "Torhsynu" (na prykladi Chernihivskoi oblkontory) - Ethnic face of "Torhsynu" (on the example of Chernihiv oblkontora). In: V. I. Gusev (et al.) (eds.) XX stolittia - etnonatsionalnyi vymir ta problemy Holokostu: zbirnyk naukovykh prats za materialam mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii - XX century - Ethno-national dimension and problems of the Holocaust: scientific research studies based on materials of the international scientific conference. Zhytomyr. 22-23 October 2010. Dnipropetrovsk: vydavnytstvo Tsentr "Tkuma". pp. 236-245. (in Ukrainian)

10. Elektronnaia evreiskaia entsyklopedyia - Electronic Jewish encyclopedia (1976-2015) [online] Available from: http://www.eleven.co.il/ ?mode=article&id=10929&query. [Accessed 21 February 2015]. (in Russian)

11. KONSTANTYNOV, V. (2007) Evreiskoe naselenye bHvsheho SSSR v XX veke (sotsyalno-demohrafycheskyi analyz) - The Jewish population of the former Soviet Union in the twentieth century (the sociodemographic analysis). Yerusalem. (in Russian)

12. MITSEL, M. (2008) Yevrei Ukrainy u 1950-1990-kh rokakh XX st. - Jews in Ukraine 1950-1990 of the twentieth century. In: FINBERG, L. & LUBCHENCO, V. (eds.) Narysy z istorii ta kultury yevreiv Ukrainy - Essays on Jewish history and culture Ukraine. 2nd edition. Kiev: Dukh i litera. pp. 206-231. (in Ukrainian)

13. YANKOVSKA, O. (2008) Zhytlova problema v URSR u povoienni roky - Housing problem in the USSR in the postwar years. In: Danilenko V. M. (ed.) Ukraina XXst. : kultura, ideolohiia polityka - Ukraine XX century: culture, ideology politics. 14. Kiev: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy - Institute of History of Ukraine, NAS of Ukraine. pp. 117-126. (in Ukrainian)

14. KOLIASTRUK, O. (2012) Povsiakdenne zhyttia ukrainskoho suspilst- va u pershi povoienni roky (1944-1947) - The daily life of Ukrainian society in the early postwar years (1944-1947). Naukovi zapysky Vin- nytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia: Zbirnyk naukovyi prats - Scientific notes Vinnytsia State Pedagogical University. Series: History: Collected Works. 20. pp. 131-135. (in Ukrainian)

15. ZUBKOVA, E. (1999) Poslevoennoe sovetskoe obschestvo: politika i povsednevnost. 1945-1953. - The post-war Soviet society: politics and everyday life. 1945-1953. Moscow: "Rossiyskaya politicheskaya enciklopediya" (ROSSPEN). (in Russian)

16. Fund 1. Description 30. Part 1. Case 266. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy - Central State Archive of Public Organizations of Ukraine. Kiev.

17. VYNOKUROVA, F. (2005) Natsionalne zhyttia yevreiskoi spilnoty na okupovanii terytorii Vinnytskoi oblasti, shcho vkhodyla do skladu Transnistrii. Ohliad arkhivnykh dzherel - National Jewish community life in the occupied territory of Vinnitsa region that was part of Transnistria. Review of archival sources. In: Voronin V. M. (et al.) (eds.) Druha svitova viina i dolia narodiv Ukrainy: Materialy Vseu- krainskoi naukovoi konferentsii - The Second World War and the fate of the peoples of Ukraine. Materials of All-Ukrainian scientific conference. Kiev. 23-24 June. Kiev: Sfera. pp. 156-164. (in Ukrainian)

18. VYNOKUROVA, F. (2012) Piat kruhov ada - Five circles of hell. // Podilski dzherela: Shalom, Vinnytse! Almanakh. Podilski dzherela: Shalom, Vinnytse! Almanakh - Podolski source: Shalom, Vinnitsa! Almanac. Vinnytsia: PP "PRAVDA ART". (in Russian)