Українські історики діаспори та їх внесок в історіографічні дослідження Руси-України

Размещено на http://allbest.ru

1

Українські історики діаспори та їх внесок в історіографічні дослідження Руси-України

Ю.О. Лєбєдєва

Українська історіографія здійснила досить важкий путь щодо справжнього розкриття ролі і місця Руси-України в становленні та розвитку української історичної науки та її державотворчих процесів. Розкриваючи це питання, не завадить підкреслити його сталу актуальність не тільки для вчених материкової України, а й для науковців у цілому.

Передусім це зумовлено тим, що на території давньої України існувала державність у образі Київської Русі. Як наслідок, майже кожен історик вважає за необхідне скористатися даним фактом для аргументації особистих тверджень.

Тому мета даної статті полягає у дослідженні внеску істориків діаспори, а саме яскравих представників державницької школи української історіографії, в розвиток нових українознавчих знань про зародження та розвиток держави Русь-Україна.

Зі встановленням на теренах України тоталітарного комуністичного режиму, значна частина талановитих українських істориків вимушена була мігрувати за кордон. Разом із представниками інших наук вони активно долучилися до створення українських наукових установ у Чехословаччині, Польщі, Австрії, Німеччині тощо. їхні дослідження в руслі державницького напряму української історіографії розвивалися в основному в стінах Українського вільного університету (УВУ) та в Українському науковому інституті в Берліні (УНІ-Б). Головним осередком української історичної науки в еміграції став УВУ, заснування якого підготували М.Грушевський, Д.Антонович та інші.

Діяльність українських істориків еміграції міжвоєнних років, їх внесок у розвиток державницького напряму української історіографії або замовчувалися, або спотворено висвітлювалися в радянській історіографії. Натомість у працях істориків діаспори В.Липинського, Д.Дорошенка, М.Андрусяка, М.Чубатого Л.Винара, Н.Полонсько-Василенко та ін. знайшли відображення основні надбання української історіографії, її державницька спрямованість.

Видатний історик М.Грушевський, створюючи нову схему історії України, важливе місце в ній відвів історії давньоруської держави - Київської Русі, яка аналізується та досліджується не лише як країна, а в першу чергу як держава.

Ця схема обґрунтовувала самобутність, окремішність і безперервність історичного буття українського народу та була покладена в основу його фундаментальної “Історії України-Руси”, що підтвердив її перший том, випущений у світ в 1898 р. у Львові. Вивчення Руси-України як держави є дуже важливим для вчених в цілому, тому що дає змогу розкрити місце і ступінь розвитку держави, період завершеності суспільної структури східного слов'янства ІХ - початку ХІІ ст. в загальнокультурній еволюції українського народу.

Сьогодні, продовжуючи піднесення України як широковідомої у світі незалежної держави, актуально ще раз повернутися до дослідження того, як утворилася, існувала і прийшла в занепад наша найперша та найбільша східнослов'янська держава.

Схема Грушевського, як зазначав Л.Винар [2, c.632], на основі глибинного аналізу джерел до історії Руси-України, стала національною схемою української історіографії, де стверджувалося, що культура та політичний розвиток ранньої Русі були українськими та автохтонними.

М. Грушевський першим виступив з концепцією, що родоначальником Київської держави була південна група східних слов'ян - предків українського народу, на землях яких вона була створена. Тих племен, із яких сформувався руський (український) народ, передовсім полянами. “Русь - це земля полян, - писав Грушевський, - русини - це поляни передовсім, хоч в ширшому значенні се ім'я обіймало в ХІ - ХІІ ст. всю Україну, а і все східне слов'янство, зв'язане київськими князями в одну державу, під іменем Русі протиставлялося теж часом іншим політичним організмам” [3, с.191]. Помітну роль в даних наукових дослідженнях відіграло питання перших державних союзів.

Так, талановита представниця державницької школи української історіографії Н.Полонська-Василенко допускала, що “факт об'єднання антів дуже важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті” [8, с.69]. На думку Н.Полонської-Василенко, прикладом існування в середині ІХ ст. потужного державного об'єднання були енергійна зовнішня політика, численні договори і угоди, прийняття християнства та ін. [8, с.93-94]

Д. Дорошенко теж не сумнівався в тому, що початки української державності пов'язані в першу чергу з Київською державою [5, c.16, 32]. Так, науковець постійно нагадував пильно вглядітися до природи тієї землі, на якій розмістилися родоначальники українців і на якій досі, на тих самих місцях, мешкають їх потомки. Український народ, наголошував автор, - автохтон. Власну землю здобув з початку свого розселення в Східній Європі, дуже мало уступивши території чужим народам, а те, що здобув, - продукт колонізації порожніх просторів, де не треба було когось виганяти [4, с.27].

Також Д.Дорошенко зазначав, що в різноманітті несхожих між собою народів, котрі мандрували українською територією, визначається обличчя слов'ян - прямих праотців українського народу. Загалом, питання розбудови української держави завжди було в епіцентрі наукових уподобань дослідника. український історіографія грушевський

У 1933 р. побачила світ німецькомовна праця Д.Дорошенка “Що таке історія Східної Європи?”, в якій автор приміром написав: “Відокремлення північної Руси від Руси південної, української, і розходження їхніх історичних шляхів повело за собою і певну зміну історико-географічних назв. Для Володимиро-Суздальської, північної Руси,...назва “Русь” стає лиш ...спомином про колишню приналежність до держави Київської Руси...” [6].

Загалом, Д.Дорошенко належить до кола істориків-норманістів. За його словами, варяги були “ролю зав'язи, ролю цементу, яким скріплено в одне ціле окремі руські племена” й таким чином “звели їх в єдину політичну систему, в одну державу” [5, с.24]. На думку вченого, саме варяги нагородили нову державу йменням - “Русь”. Появу варягів Д. Дорошенко називав ключовим моментом старої української історії, саме з ними пов'язував зміну суспільного устрою, коли “племінні інтереси відступали на другий план, даючи місце інтересам політичним, державним”. Але й поряд з цим, історик не спростовував державницьких потуг слов'янських племен у доварязький період: “Розуміється, не можна заперечити, що деякі, може і всі східнослов'янські племена мали свою державну організацію із своїми місцевими династіями на чолі.

Сліди цих місцевих династій задержались подекуди аж до ХІІ в. Але се була, видно, досить слабка організація, як ми бачили, вона не могла охоронити деякі племена від залежності до хазарів. І ось появляються серед цих племен варяги, скидають місцевих князів, силою підбивають окремі племена під владу своїх конунгів і сформовують одну велику державу, на чолі якої стоїть варяжська династія Рурика” [5, с.36].

До того ж, Д.Дорошенко надрукував на німецькій мові працю про історичну ґенезу та вагомість слова Русь, Росія та Україна. Дослідник увів у науковий обіг німецької термінології стару назву Русь та продемонстрував її роль та важливість передусім як назви полян, а згодом сьогоднішньої України [12].

Натхненник Д.Дорошенка - В.Липинський також був послідовником норманської теорії походження Київської Русі, що він затвердив в своїх “Листах до братів-хліборобів”. Наведемо для прикладу одну із цитат: “... сама назва й основи Руси були покладені розселенням полукочових добичників войовників, так званих варягів, між різними племенами, що жили між Балтійським і Чорним морями.

Центр того розселення врешті означився в Києві, де серед місцевого колоніального хаосу, на руїнах попередніх розложених державних організмів, почалась організація нової охлократичної держави, спертої на силі неосілих, не володіючих землею, а живучих тільки з дані і зі здобичі - князівських дружин. Під охлократичною варязькою владою відбулась уніфікація різних завойованих ними племен. їм прищеплена була одна державна назва Руси.” [7]

Цій же думці вторив і інший вчений - М. Андрусяк: “Імена перших князів промовляють за варязьке походження династії”, але вже з зауваженням, що “варяги не підбили ні Києва, ні Великого Новгорода й не накинули слов'янам форм державного ладу”. Поряд з цим, аналізуючи літопис, М. Андрусяк робив спроби обґрунтувати теорію, що “Рюрика та його братів запросили північні слов'яни. Аскольд і Дір стали князями київських полян на основі обосторонньої згоди” [1, с.80].

Учень М. Грушевського - Микола Чубатий також наголошував, що Русь-Україна у др. пол. IX ст. вже була сталим державним утворенням, що обіймала землі на схід і захід від середнього Дніпра, неабиякий вплив мали географічні умови, а саме кліматично-рослинні зони та водно-комунікаційні артерії. Степ і лісостеп, що простягався від р. Дінця до Карпат, впродовж сотні років був центральним простором українського народу. Саме на цих придніпрових землях у сер. IX ст. була вже сформована Київська Русь [10, c.26]. Зона східноєвропейського степу і лісостепу була придатна для розвитку землеробства і скотарства. “Це територія українського народу та його предків”, - як писав М.Чубатий [10, с.25].

Історик доводив, що початком історичного відліку українського народу була Русь-Україна, як державний організм, створена антськими слов'янами. Довкола Руси-України розпочали об'єднуватися всі інші етнічно споріднені народи.

Таким чином, до неї як одноетнічної держави долучалися місцевості з людністю цілком протилежного походження, економічного та духовного життя і нижчої цивілізації: “Найраніше з-поміж трьох східнослов'янських народів почав формуватися народ русинів-українців на просторі степової та лісостепової смуги на північ від Чорного моря, по обох сторонах серед долішного Дніпра” [9, с.86].

Дослідник намагався довести, що на просторах Руси-України ще до вторгнення татар - назва Русь - несла в собі автохтонне розуміння території та народу сьогоднішньої України, а північні землі - це apriori самобутні колонії Руси-України. Тому М.Чубатий підкреслював, що Русь-Україна була переважаючим елементом і творцем даної держави. Від середини ХІ ст. юридичне поняття “Руська земля” поволі поширилося на всю територію держави, а поняття “земля” в часи “Руської Правди” було рівноцінне терміну “держава”. Таким чином, історик обґрунтовував, що в ту добу “Русь була етнічним поняттям нинішньої України, а Руська земля - поняттям політичним, держави, створеної Руссю, значить Київської імперії” [9, с.16].

Крім всього переліченого, у публікації “The Meaning of “Russia” and “Ukraine” (“Значення назв “Росія” та “Україна”) дослідник підкреслив, що в етнічній теорії давня Русь була Україною, але ніколи не була Росією [11, р. 358]. М.Чубатий писав, що в дотатарський період термін Русь поширювався на території теперішньої України і на землі Русі, на той час не існувало етнічних російських земель [11, р.360].

Аналізуючи дану концепцію, історик дійшов висновку, що “Русь, Русин - це стара наша назва, під якою наш нарід був могутньою державною нацією, власником могутньої імперії” [10, c.11-12]. Отож, М. Чубатому поталанило реалізувати поглиблене наукове дослідження, створити власну концепцію етногенезу українського народу у контексті розвитку й двох інших східнослов'янських народів. Наукові твори досвідченого історика спиралися на різносторонню історичну та філологічну підготовку.

У низці своїх робіт М. Чубатий резонно включився у суперечку з радянськими науковцями, де переконливо доводив невмотивованість переконань радянської історіографії щодо Київської Русі як “колиски трьох братніх народів” з єдиною давньоруською народністю, мовою та культурою. Теорія М. Чубатого опиралася на джерела та досягнення української історіографії, зокрема праці М.Грушевського. Як бачимо, українські історики, опинившись після поразки української революції в еміграції, гідно розвинули та збагатили історичні знання про велику українську державу Русь-Україну. їх творчий доробок, всупереч фальсифікаціям і спотворенням, зробленим радянською історіографією, відіграв велику роль у створенні наукової історії України, а саме: доводив історичне право українців на власну державу; узагальнював багатовіковий досвід українського державницького руху; знайомив європейську і світову громадськість із самобутньою історією та культурою українського народу, готуючи ґрунт для моральної підтримки і майбутнього визнання державності України.

Тому сподіваємося, що нарешті очевидним буде порівняння основ української державності з державотворчим напрямком Руси-України, яка за своєю національною природою залишилася українською державою.

Джерела та література

1. Андрусяк М. Історія України. Княжа доба / Микола Андрусяк. - Т. 1. - Прага, 1941. - 176 с.

2. Винар Л. Християнизація України і розвиток писемної культури й освіти в Києві в Х і ХІ століттях / Любомир Винар // Науковий конгрес у 1000-ліття хрещення Руси-України. - Мюнхен, 1988/1989. - С. 630 - 677.

3. Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн.: Репринт. вид. / Редкол.: П.Сохань (голова) та ін. / Михайло Грушевський. - К.: Наукова думка, 1991. - Т.1: До початку ХІ віка. - 736 c.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах / Дмитро Дорошенко. - К.: Глобус, 1992. - Т.1. - 238 с.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України / Дмитро Дорошенко. - Варшава, 1932. - Т. 1. - 232 с.

6. Дорошенко Д. Що таке історія Східної Європи / Дмитро Дорошенко // Український історик. - 1982 - 1983. - № 3 - 4; № 1. - С. 106 - 118; 1983 - № 2 - 3. - С. 113 - 131. - С. 108 - 109.

7. Липинський В. Листи до братів-хліборобів / Вячеслав Липинський // Хліборобська Україна. - Відень, 1920 - 1925.

8. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - Т. 1. До середини XVII століття. - 3-тє вид. / Наталія Полонська- Василенко. - К.: Либідь, 1995. - 672 с.

9. Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй / Микола Чубатий // Записки НТШ. - Т. 178. - Нью-Йорк; Париж: Організація оборони 4-х свобод України, 1964. - 159 с.

10. Чубатий М. Українська історична наука (її розвиток та досягнення) / Микола Чубатий. - Філадельфія, Па: В-во “Америка”, 1971. - 52 с.

11. Chubatyi M. The Meaning of “Russia” and “Ukraine” // The Ukrainian Quarterly. - 1945. - Vol. 1. - No. 4. - P. 351 - 364.

12. Doroschenko Dm. Die Ukzaine und das Reich. Neun Jahrhunderte deutsch-ukrainischer Beziehungen im Spiegel der deutschen Wissenschaft und Literatur. - Leipzig: S.Hirzel, 1942. - 304 p.

Анотація

Українські історики діаспори та їх внесок в історіографічні дослідження Руси-України. Ю.О. Лєбєдєва

Висвітлено роль української діаспори у дослідженні історії Руси-України на засадах державницького напряму української історіографії. Проаналізовано державотворчі концепції істориків діаспори та тлумачення ними низки теорій заснування Руси-України як держави українського народу. В статті розглянуто питання походження терміну “Русь” та його трактування видатними вченими діаспори.

Автор доводить, що праці видатних українських талановитих українських істориків мають не лише беззаперечну історичну цінність, але й зберігають своє наукове значення як один з результативних підходів до вивчення проблеми зародження й розвитку української традиції державотворення.

Ключові слова: діаспора, державницький напрям, Русь-Україна, концепція, історіографія.

Аннотация

Украинские историки диаспоры и их вклад в историографические исследования Руси-Украины. Лебедева Ю.О.

В статье рассмотрены вопросы происхождения термина “Русь” и его трактовка выдающимися учеными диаспоры. Автор доказывает, что труды талантливых украинских историков имеют не только историческую ценность, но и сохраняют свое научное значение как один из результативных подходов к изучению проблемы зарождения и развития украинской государственной традиции.

Ключевые слова: диаспора, государственное направление, Русь-Украина, концепция, историография.

Annotation

Ukrainian historians from the diaspora and their contribution to the historiographic research of Rus-Ukraine. Lebedeva Yu.O.

The role of the Ukrainian diaspora in the study of the history of Rus-Ukraine on the basis of the state guidelines of the Ukrainian historiography is presented. The concepts of the generation of the nation by the historians from the diaspora and their interpretation of a number of theories about the Rus-Ukraine foundation as a state of the Ukrainian nation are analyzed. In this article the origin of the term “Rus” and its interpretation by outstanding diaspora scientists are considered. The author proves that the works of the prominent Ukrainian historians have not only undeniable historical value, but retain their scientific value as one of the effective approaches to the study of the origin and development of the Ukrainian traditions and the generation of the nation.

Keywords: diaspora, Rus-Ukraine, historiography, conception, state, statehood.

Размещено на Allbest.ru