Освіта жінок радянської України крізь призму їх повсякденного життя у 1920-1928X рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСВІТА ЖІНОК РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЇХ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ У 1920-1928X РР.

Бабюк Л.Я.,

аспірантка, Переяслав-Хмельницький

З метою з'ясування основних принципів радянської освітньої політики серед жінок досліджується освітній аспект радянської жіночої політики в Україні у 1920-х рр. Зроблено акцент на розкритті тенденції зростання рівня освіченості жінок, зумовленого радянською політикою ліквідації не писемності Завдяки порівняльно-історичному, джерелознавчому методах вдалося з'ясувати мотиви радянської влади у проведенні освітньої кампанії серед жінок. У даному дослідженні здійснена спроба узагальнення та систематичного аналізу праць науковців, присвячених проблемам гендерної та освітньої політики радянської влади. У результаті дослідження встановлені основні мотиви підвищення рівня населення УСРР, у тому числі жіночого.

жінка радянський освіта

Babyuk L. Y., graduate, Pereyaslav-Khmelnitsky Pedagogical Skovoroda University (Ukraine, Pereyaslav-Khmelnitsky), babiuk09@mail.ru

Education women Soviet Ukraine through the prism of their daily lives in the 1920-1928's

In order to clarify the basic principles of the Soviet educational policies for women investigated the educational aspect of the Soviet women's policy in Ukraine in the 1920s. It is focused on the discovery trend growth level of education of women, due to the elimination of the Soviet policy of not writing. Through comparative historical, a source methods possible to find out the motives of the Soviet government to conduct educational campaigns among women. In this study, an attempt to summarize and systematic analysis of scientific papers on the problems of gender and educational policy of the Soviet power. The study establishes the basic motifs enhance the USSR population level, including women.

В сучасних умовах забезпечення гендерної рівності в Україні досить актуальною серед кола вітчизняних та зарубіжних дослідників історії повсякденності є проблема емансипації жінки, її розвиток та руйнування усталених стереотипів. Одним з важливих елементів дослідження є політика держави спрямована на процес звільнення жінки від тотальної залежності від чоловіка та її соціалізації у суспільстві як особистості. Зважаючи на те, що в Україні емансипація жінки проходила в умовах формування радянської влади, досить актуальним лишається питання політики уряду УСРР у цій проблематиці.

Вважаючи за необхідне використати жіночий ресурс для розбудови радянської держави та зруйнувати сімейну патріархальну общину, більшовики стали фактично запроваджувати власну освітню політику спрямовану на уніфікацію навчальних програм для жінок та чоловіків. Радянська влада передувала і політику виробництва шляхом надання їм спеціальної освіти. Тому, дослідження освітнього аспекту радянської жіночої політики в Україні в умовах нової економічної політики та ліквідації неписемності серед населення є актуальним на сьогоднішній день.

Аналіз досліджень. Однією з найбільш актуальних тем серед дослідників історії України у 1920-1930-х рр. є проблема радянської освітньої політики. Проте у цих працях ми знаходимо лише окремі аспекти. Так, зокрема Лариса Сігаєва, досліджуючи розвиток освіти серед дорослого населення зазначила факт існування у Києві у 1918 р. окремих наукових установ, які надавали освіту жінкам. Розкриваючи процес розвитку радянської освітньої системи, вона відзначала проблему не писемності серед жінок сільської місцевості [21]. Проблему низького рівня освіти серед жінок розкриває у своїй праці дослідник І. П. Дерман [3]. Він висвітлює еволюційний процес ліквідації безграмотності серед населення, у тому числі серед жінок та називає позитивні тенденції щодо збільшення кількості освіченого жіноцтва наприкінці 1920-х рр.

Дисертаційне дослідження проблеми формування нового образу жінки в Радянському союзі, її роль у суспільно-політичних процесах здійснила О. О. Коха- нова [9]. Розглядаючи процес емансипації жіночого населення у Радянській державі, вона показала освітню підготовку жінки як один із аспектів забезпечення гендерної рівності.

Проблему ліквідації неписемності розглядали науковці С. М. Бараненко, І. П. Єсіп [1], В. В. Козир [8] та С. М. Свистович [20]. Дослідники, розкриваючи сутність процесу лікнепу на території України, зазначали окремі дані стосовно освітньої кампанії серед жінок.

Метою пропонованого дослідження є дослідження освітнього процесу у радянській Україні та його впливу на підвищення рівня освіченості жіночого населення республіки у 1920-ті рр.

Для досягнення поставленої мети у ході дослідження були вирішенні наступні завдання:

- проведено аналіз низки архівних документів, історичних наукових праць та періодичних видань, присвяченні проблемам освітніх процесів в УСРР;

- шляхом узагальнення основних принципів політики радянської влади у питаннях освіти були з'ясовані причини залучення жіночого населення до освітніх процесів;

- розкрито тенденцію зростання популярності професійно-технічної та вищої освіти серед жінок.

Консервативна політика царизму зумовила значну відсталість населення у рівні освіченості порівняно з країнами Європи. Дослідниця Шейла Фіцпатрік зазначила, що у 1918 р. кількісний показник неписем- ного населення Російської імперії був найвищим у Європі [23].

У 1918-1919-х рр. Українська народна республіка (УНР) проголошувала принцип гендерної рівності серед населення, цей принцип розповсюджувався і на освітні процеси. Попит на освіту в Україні серед простого населення значно зростав, зокрема серед жіночого населення. 1918 р. функціонувало 362 дівочі гімназії, 4 жіночі інститути та 9 жіночих єпархіальних шкіл [21, с. 257]. Однак недовге існування української державності унеможливило повну практичну реалізацію освітньо-кваліфікаційної підготовки жінок. Зважаючи на значний попит на освіту серед населення і розуміючи необхідність використання жіночого населення як надважливого робочого та політичного ресурсу радянська влада впровадила власну освітню систему, орієнтовану на всі верстви населення.

Громадянське протистояння на території України протягом 1918-1920-х рр. спричинило значні втрати серед чоловічого населення, що ставало причиною для залучення жінки до роботи за різними спеціальностями. У цих умовах радянський уряд особливу увагу звертає на підготовку кваліфікованих спеціалістів з різних галузей виробництва та науки. Більшовики вважали жінок однією з найбільш рушійних сил - то підготовка у розряд кваліфікованих робітниць була одним із основоположних питань в освіті.

Протягом 1918 - поч. 1920-х рр. більшовики не мали змоги остаточно сформувати нову систему освіти, оскільки відбувалася досить часта зміна влади в Україні. Враховуючи силу жіноцтва, ЦК КП(б)У приймає рішення про підготовку спеціальних інструкторів та організаторів просвітницької роботи серед жіночого населення. Долучалися до цієї кампанії в більшій мірі жінки. Партія сформувала спеціальну програму лекцій, за якими відбувала навчання жінок. Особливу увагу партійне керівництво приділяло наступним тематикам: життя робітниць у капіталістичних країнах, переваги радянського устрою для жінок, просвітницька робота серед жінок на селі та історія емансипації жінки [17, арк. 3]. Фактично тематика лекцій була спрямована на ідеологічну підготовку з метою формування потужного жіночого руху в політичному, економічному та соціальному житті країни.

Варто зазначити, що у дореволюційний період значна частина жіночого населення не могла отримати навіть початкову освіту [16, с. 24]. Значно гіршою була ситуація з вищою та спеціальною освітою для жінок - лише 10% жіночого населення мали змогу її отримати. Користуючись такою ситуацією, більшовики проголошують курс на формування нового образу «радянської жінки», одним із основних завдань якого була ліквідація не писемності та підвищення рівня освіти жіночого населення [7, с. 86]. Зважаючи на це НКО УСРР розпочав утворення системи освітніх та позашкільних закладів, до яких приймали чоловіче та жіноче населення без винятку [16, с. 24]. Однак у процесі формування нової системи радянської початкової, загальної, професійної, вищої та позашкільної освіти особливе місце приділялося освіті жінки, з метою її підготовки як необхідної ланки для соціалістичного будівництва.

У доповіді заступника Народного комісара освіти УСРР Я. П. Ряппо зазначалося, що система початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти мала реорганізуватися. Особливу увагу він акцентував на підготовці кваліфікованих кадрів у галузях промисловості, сільського господарства, медичній та освітній. Відповідно з реорганізацією системи освіти змінилися і організаційні форми навчання, навчальні плани та програми [18, арк. 103-105]. Варто зазначити, що в цьому випадку радянська влада не розглядала окремо поняття «жіноча» та «чоловіча» освіта, а отже відбувалася своєрідна уніфікація - навчання жінок та чоловіків за однією програмою.

Уперше принцип спільного навчання у вищих навчальних закладах України був втілений влітку 1919 р. в університеті св. Володимира. Проте 30 серпня 1919 р. Київ був звільнений військами УНР, а через день окупований «денікінцями», які мали консервативні погляди у питанні освіти. Тому на базі університету знову булу сформовані Вищі жіночі курси - як основна інституція жіночої освіти. Остаточно принцип спільного навчання чоловіків та жінок був втілений у 1920 р., внаслідок політики радянської влади спрямованої на реорганізацію освіти [6, с. 93]. У 1920 р. радянська влада прийняла та розіслала спеціальну інструкцію до всіх вищих навчальних закладів УСРР, яка юридично відчиняла двері вищої школи для жіночого населення. У першому пункті цього документа зазначалося, що на навчання приймаються всі громадяни незалежно від їх статі [5, с. 47]. Таким чином, жіноче робітниче чи селянське населення, маючи рівні можливості з чоловіками, від початку 1920-х рр. почали освоювати вищу освіту.

З метою знищення пережитків царського режиму та ідеологічної обробки населення Народний комісаріат освіти УСРР, керуючись пленумами комуністичної партії, розпочав реформування системи освіти. Однією із ключових подій у цьому плані стала ІІ Всеукраїнська освітня нарада, яка відбулася 17-25 серпня 1919 р. Метою наради стало підбиття підсумків початку реорганізації освітньої системи на території України. Варто відзначити, що серед 254 делегатів 12 представниць були від жіночих відділів, які зазначили основні проблеми освіти та пропаганди серед жіночого населення. Проте важливою подією в історії формування освітньої системи УСРР був ІІІ Всеукраїнський освітній з'їзд, який відбувся у липні 1920 р., результатом якого стало об'єднання різних установ з питань освіти навколо НКО [2, с. 10-15]. Названі з'їзди мали за завдання вирішити проблеми не писемності та неосвіченості серед населення України. На з'їзді обговорювалися шляхи залучення жінок до освіти. Проте відкрив двері освітніх закладів всіх типів для жінок V Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувся 16 березня 1921 р. Його результатом стало прийняття резолюції «Про народну освіту», у якій відзначалися принципи побудови системи освіти, а також заохочувалася участь пролетарського складу населення, зокрема і жінок. Фактично ці події ознаменували початок існування нової системи радянської освіти, яка протягом 1920-х рр. зазнавала лише окремих змін.

Варто згадати виступ наркома освіти Г. Ф. Гринька на з'їзді, присвяченому проблемі освіти в УСРР. У ній нарком наголошував на необхідності виховання нового покоління, формування системи загальноосвітньої, професійно-технічної і позашкільної системи освіти та ліквідацію безграмотності серед дорослого населення. У підтримку проголошених ідей Г Ф. Гринька, І Всеукраїнський з'їзд робітниць та селянок прийняв відповідну резолюцію. Делегатки цього з'їзду наголошували на необхідності створення системи позашкільної освіти, яка на їхню думку, мала забезпечити інтелектуальний розвиток робітниць [19, с. 52]. Таким чином, з'їзд делегаток не лише підтримав ідеї наркома освіти стосовно організації нової системи радянської освіти в Україні, але визнав власну готовність у практичній реалізації планів НКО УСРР, у тому числі питань, що стосуються вищої, спеціальної освіти серед жінок, ліквідації неписемності та вихованню дітей.

В умовах кампанії ліквідації неписемності серед населення (НКО) УСРР розпочинав облік освіти населення. На підприємствах цією роботою займалися спеціальні організації. Облік малоосвіченого жіночого населення проводили спеціальні жінвідділи партійних організацій на місцях. Процес обліку малограмотного населення, з метою передачі даних у відділи НКО для формування загального плану шкільної освіти проводився на початку 1920-х рр. [3]. У результаті проведення цієї кампанії виявилося, що значна кількість жінок, особливо сільської місцевості були не письменними. У зв'язку з цим партійне керівництво утворює спеціальні вечірні школи та інструкторські курси з метою організації освітньої роботи на селі. Завданням інструкторів було проведення окремих лекцій у сільських клубах та організація зборів делегаток, на яких провадилася політична освітня робота [1].

В умовах ліквідації не писемності серед населення УСРР формувалася мережа шкіл грамоти та спеціальні пункти лікнепу. Головним завданням цих установ була ліквідація не писемності. Школи лікнепу відкривалися на заводах, у бібліотеках, клубах та гуртожитках. Однак головною особливістю цих установ стало залучення до освіти жінок. Так, робітниця, яка мала дітей і не могла відвідувати пункти лікнепу, мала можливість навчатися вдома [11, с. 181]. Варто зазначити, що інколи це була не просто можливість навчатися, а безвихідь, оскільки згідно з проголошеними постановами та декретами РНК УСРР, всі не писемні, хто не проходив навчання у лікнепах, могли втратити роботу. У такому випадку жінка-робітниця, яка крім основної праці, догляду за дитиною повинна була навчатися.

Крім того, жінвідділи та жінради, керуючись постановою РНК УСРР «Про боротьбу з неписемністю» від 21 травня 1921 р., поставили собі за мету організацію контролю роботи шкіл лікнепу. Зважаючи на особливу активність партійної частини жіночого населення у організації освітньої роботи, НКО УРСР видав «Інструкцію про приєднання до роботи навколо просвіти жінок-робітниць», згідно з якою жінвідділи та відділи освіти на місцях мали співпрацювати [1]. Прийнята інструкція слугувала своєрідним підгрунтям для формування інструкторських та освітніх кадрів серед жінок. Радянська влада покладала освітню та просвітницьку місію здебільшого на жінок через дві причини: 1) необхідність залучення жіноцтва до розбудови радянського устрою; 2) через мобілізацію значної частини чоловічого населення [4, с. 18-19]. Фактично це означало формування з жіноцтва агітаторського, викладацького та інструкторсько-організаційного складу шкільних та позашкільних навчальних закладів.

Незважаючи на всі заходи радянської влади, спрямовані на ліквідацію неписемності, значна частина жіночого населення все ж залишалася не освіченою. Так, за даними перепису 1926 р. близько 65,5% від всього жіночого населення УСРР лишалося неосвіченим - особливо у сільській місцевості [10, с. 198]. Тому ЦК КП(б)У приймає низку заходів, мета яких - стимулювати посилення роботи установ лікнепу, щорічно ліквідовуючи неписемність не менше 2 млн. осіб [20, с. 79]. Незважаючи на це, до кінця 1920-х - поч. 1930-х рр. існувала позитивна тенденція зростання грамотності серед жіночого населення. Зокрема, в період з 1922 до 1929 р. певний рівень освіти через пункти лікнепу отримали 2 800 тис. осіб, серед яких 1 060 тис. жінки [22, с.76].

Зважаючи на значну кількість робітниць, які не мали можливості відвідувати навчальні заклади для отримання вищої чи спеціальної освіти, РНК УСРР організував створення робітничих факультетів відповідним декретом від 7 березня 1921 р. Робітфаки фактично ставали проміжною ланкою для жінки у процесі здобуття вищої освіти. Відтак вони стали досить популярними, про що свідчить збільшення їхньої кількості. Згідно із статистичними даними у 1922 р. на п'ятьох робітфаках Харкова навчалося 115 жінок, на п'ятьох робітфаках Одеси - 135, на чотирьох Києва - 86, на двох Катеринослава (Дніпро) - 28 [9, с. 124-125]. Навчання на робітничих факультетах на давало гарантії першочергового вступу до вузу, проте підвищували можливості жінок до освоєння нових робітничих чи наукових спеціальностей.

Протягом 1920-х рр. радянська влада в Україні чітко сформувала систему освітніх закладів, визначивши при цьому їхній пролетарський склад. Відтак всі робітниці, селянки чи батрачки зараховувалися на навчання навіть у випадку не складання двох іспитів з неосновних дисциплін [1]. Очевидно більшовики намагалися збільшити рівень освіченості серед жіночого населення, тим самим забезпечивши ріст кваліфікованих робітничих кадрів.

Потреба у вихованні та просвіті населення у руслі комуністичної ідеології, змусила РНК УСРР прийняти постанову «Про організацію державної інспектури просвіти», метою якої був моніторинг за освітніми закладами та методична допомога їм. Державна інспектура мала вирішити низку завдань, зокрема: провести заходи щодо розширення мережі навчальних закладів, планомірне спостереження за навчальними закладами, методична підтримка педагогічного складу та інші [15, арк. 238-239]. Варто зазначити, що одним із завдань інспекторів було сприяння підвищенню рівня освіти серед населення, у тому числі серед жіночого, вважаючи їхню освітню та кваліфікаційну підготовку необхідною ланкою в організації виробничого процесу всієї республіки.

Нестача професійних педагогічних кадрів змушувала радянське керівництво заохочувати жіноче населення здобувати відповідну освіту та займати викладацькі посади у навчальних закладах. Паралельно із навчанням у педагогічних вузах НКО УСРР організовував спеціальні підготовчі курси для вчителів, які були вихідцями з робітників чи селян. Особливо ці курси цікавили здебільшого жіноче населення. Очевидно, що в умовах НЕПу, чоловіки відмовлялися від педагогічної діяльності, оскільки утримання вчителя та викладача було досить низьким. Тому, зважаючи на цей фактор, а також на проблеми працевлаштування жіночого населення, особливо актуальною ставала педагогічна освіта для жінок. Фактично праця у школах була для жінки найпростішим та найдоступнішим заробітком в УСРР [1]. Зважаючи на це, радянський уряд всіляко заохочував жінок ставати педагогами та вихователями, зокрема їм надавалося місце проживання, проводилися спеціальні курси та намагалися підняти авторитет жінки-вчителя, що частково вдалося особливо у сільській місцевості.

Переламні події 1917-1920-х рр. вплинули зрушення у становищі жінок не лише в освіті, але й в науці [14, с. 132]. В умовах реорганізації Всеукраїнської академії наук до наукової роботи починають залучатися жінки. Процес фемінізації в українській науці розпочався ще задовго до революційних подій 1917 р., однак значної уваги у підготовці жінок науковців приділяла саме радянська влада. Хоча освітня політика не була цілковито спрямована на підготовку із жіночого населення кваліфікованих науковців, проте вона надавала підґрунтя для формування жінки-науковця [12, с. 234].

Підготовка наукового персоналу відбувалася при установах НКО УСРР, Народного комісаріату земельних справ (НКЗС) та Всеукраїнській академії наук. Жінки, як і чоловіки, мали змогу отримати науковий ступінь та стати академіком, маючи при цьому вищу освіту. Зважаючи на необхідність формування наукового кадрового резерву, протягом 1920-х рр. все більше представниць отримували наукові ступені. Крім того, жінки освоювали не лише гуманітарні дисципліни, але й точні, зокрема Павлова Марія Василівна у 1921 р. стала першим дійсним членом ВУАН у сфері палеозоології [12, с. 235]. Фактично протягом 20-х рр. ХХ ст. формувався інтелектуальний потенціал з жіночого населення, який цілковито використовувався в умовах форсування наукових досліджень у 1930-х рр.

Слід зазначити, що всі освітні заходи радянської влади на початку 1920-х рр. дали певний результат у підвищенні рівня освіченості жіночого населення. Зокрема, протягом 1922-1924 рр. начального року загальний відсоток студенток становив 27,7%. Однією з поширених тенденцій у жінок того часу стала популярність медичної освіти. Так, у 1922 р. у медичних вищих навчальних закладах УСРР навчалося 46,4% жінок. Збільшився також відсоток жінок, які навчалися на педагогів. Станом на 1923 р. 54,8% студентства педагогічних інститутів становили саме жінки. Фактично збільшується кількість студенток вузів, які раніше вважали суто чоловічими: технічні (5,9% станом на 1923 р.) та сільськогосподарські інститути (14,7%) [9, с. 124]. Хоча відсоток жіночого населення у названих вузах збільшився не багато, проте тенденція зростання кількості студенток у цих інститутах говорить про бажання не лише освоїти «чоловічі» професії, але й саморозвиватися.

Кількість охочих серед жінок освоїти вищу освіту збільшувалося. Так, у 1925-1926-х рр. кількість жінок- студенток становила 28,6% серед всього студентства УСРР, і близько 28,8% навчалося у технікумах. У 1927 р. показник студенток у вищих навчальних закладах зростає до 31%. Проте вже наприкінці 1920-х рр. кількість жінок, які здобували вищу освіту, зменшилося до 25,8% [9, с. 125].

Найбільшу перевагу жінки надавали медичній та педагогічній освіті. Згідно зі статистичними даними за січень 1927 р. 52,8% жінок отримували педагогічну освіту, а 47,5% - медичну. Незважаючи на значну кількісну перевагу чоловіків у навчальних закладах технічного, сільськогосподарського, мистецького та соціально-економічного профілю, відсоток жінок у порівнянні з початком 1920-х рр. був значним. Зокрема, 37,5% навчалося у мистецьких вишах, у соціально- економічних - 15,2%, у сільськогосподарських - 15,2% і у індустріально-технічних - 4,6% [9, с. 125]. До 1928 р. відбулися певні зрушення у свідомості жіноцтва, що у свою чергу підвищило рівень їхньої освіченості, зокрема у технічній сфері. На території Донбасу значний відсоток жінок відвідував спеціальні курси фабрично- заводського учнівства (ФЗУ), на яких вони отримували навики з різних галузей важкої промисловості [1]. До цього варто додати, що наприкінці 1920-х рр. партійне керівництво УСРР приймає низку заходів для заохочення жінок до навчання в індустріально-технічних та сільськогосподарських вузах. Зокрема, ЦК КП(б)У намагався збільшити мінімальний відсоток жінок у вищих навчальних закладах сільськогосподарського та технічного профілю до 15% та 20% відповідно. До того ж згідно з довідки управління професійною освітою цей відсоток мав щороку зростати [13]. Враховуючи наведені статистичні дані, слід припустити, що жінки все більше намагалися здобувати вищу освіту та освоювати чоловічі професії, а радянське керівництво приймало відповідні заходи для заохочення жіночого населення вступати до технічних та сільськогосподарських вишів. Незважаючи на це, тенденція зростання кількості студенток була у педагогічних та медичних вищих навчальних закладах.

Отже, потреба у кваліфікованих кадрах у промисловій, сільськогосподарській, медичній, педагогічній галузях спричинила прийняття радянською владою низки заходів для заохочення жінок до отримання відповідної освіти. Зважаючи на уніфікацію освіти для всього населення незалежно від статі, жінки отримали рівні можливості отримувати спеціальності, які досить довгий час вважалися суто чоловічими. Враховуючи всі освітні заходи, проведенні радянським керівництвом, варто відмітити певну позитивну тенденцію зростання рівня освіченості жіночого населення та збільшення кількості кваліфікованих працівниць у різних сферах діяльності.

Список використаних джерел

1. Бараненко С. М. Роль жінки у культурі Донбасу 1920 30-х рр. [Електронний ресурс] / С. М. Бараненко, І. П. Єсіп. - Режим доступу: http://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/view/1382/1411

2. Березівська Л. Д. Розробка Наркомосом УРСР системи шкільної освіти та її апробація в контексті соціально- економічних та суспільно-політичних детермінант (19201924) / Л. Д. Березівська // Іст.-пед. альм. - 2007. - №1. - С.9-19.

3. Дерман І. П. Ліквідація серед населення Північного Приазов'я в 20-ті - на початку 40-х рр. ХХ століття [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/ konfer29/987.pdf

4. Інструкція про приєднання до роботи коло просвіти жінок- робітниць // Збірник декретів, постанов, наказів та розпоряджень по Народному комісаріату освіти УСРР - Х., 1920. - №1. - С.18-21.

5. Інструкція про прийоми до вищих шкіл // Там само. - Х., 1920. - №1. - С.47-48.

6. Кобченко К. Входження жінок у «чоловічий» храм науки: Університет Св. Володимира і жіноцтво / К. Кобченко // Українознавство - 2009: Календар-щорічник. - К., 2008. - С.84-95.

7. Коваль Б. Вища та середня спеціальна освіта на Україні / Б. Коваль // Українська радянська культура: зб. статей. - К., 1957. - С.78-97.

8. Козир В. В. Ідеологічний вимір феномену лікнепу в Україні у 20-30-і рр. ХХ ст. / В. В. Козир // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2014. - Вип. ХХХІХ. - С.97-101.

9. Коханова О. О. Суспільно-політичне становище жінки в радянській Україні / О. О. Коханова // дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - Харків, 2015. - 208 с.

10. Маркова С. В. «Жіноче питання» як фактор розши

рення соціальної бази радянської влади (20-30-ті рр. ХХ ст.) / С. В. Маркова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2009. - Вип. XXVII. - С.197-201.

11. Мартіросян О. І. Розвиток освіти дорослих в Україні в 1920-х - 1930-х рр. ХХ ст. [Електронний ресурс] / О. І. Мартіросян. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/ soc_gum/pptp/2009_2/martirosyan.pdf

12. Михайлюк О. І. Внесок жінок-учених у розвиток радянської науки в Україні 20-30 рр. ХХ ст. / О. І. Михайлюк, О. А. Маврина // Історичні записки: збірник наукових праць. - Луганськ, 2012. - Вип.36. - С.233-240.

13. Москальова Н. П. Жінки в історії Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства (1930- ті рр. ХХ ст.) [Електронний ресурс] / Н. П. Москальова. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Gileya/2012_67/ Gileya67/I15_doc.pdf

14. Музичко О. Жінки-історики-козакознавці в історіографічному процесі південної України наприкінці ХІХ - першій третині ХХ ст. [Електронний ресурс] / О. Музичко // Чорноморська минувшина. - 2013. - Вип.8. - С.120-137. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chormyn_2013_8_14

15. Постановления СНК УССР «О учреждении государственной инспектуры по просвещению» // ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.1245.

16. Про загальноосвітні та професійно-технічні завдання позашкільної справи // Вісник НКО УсРр. - Х., 1920. - №1. - С.19-27.

17. Программа лекций курсов инструкторов организаторов по работе среди женщин при женотделах // ЦДАГО. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.825.

18. Профессиональное и специальное научное образования // Там само.

19. Резолюція по докладу тов. Гринька, ухвалена Всеукраїнським з'їздом робітниць та селянок // Вісник НКО УСРР. - Х., 1920. - №2-5. - С.52.

20. Свистович С. М. Діяльність громадсько-освітніх об'єднань України (1920 - початок 1930-х рр.) / С. М. Свистович // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2013. - Вип. ХХХVI. - С.76-80.

21. Сігаєва Л. Розвиток освіти дорослих в Україні (20- 30-ті роки. ХХ ст.) / Л. Сігаєва // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи: зб. наук. пр. - 2012. - Вип.4. - С.257-267.

22. Фільова Т В. Культурний розвиток 1920 - поч.1930-х рр. у контексті політики уряду УСРР Т. В. Фільова // Культура України. - 2013. - Вип.44. - С.73-81.

23. Sheila Fitzpatrick Everyday Stalinism: Ordinary Life in Extraordinary Times: Soviet Russia in the 1930s [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://static.freelibr.net/fiction/Sheila%20 Fitzpatrick%20-%20Everyday%20Stalinism-%20Soviet%20 Russia%20in%20the%201930s%20(pdf).pdf

References

1. Baranenko S. M. Rol' zhinky u kul'turi Donbasu 1920-30-h rr. [Elektronnyj resurs] / S. M. Baranenko, I. P Jesip. - Rezhym dostupu: http://jvestnik-sss.donnu.edu.ua/article/view/1382/1411

2. Berezivs'ka L. D. Rozrobka Narkomosom URSR systemy shkil'noi' osvity ta i'i' aprobacija v konteksti social'no-ekonomichnyh ta suspil'no-politychnyh determinant (1920-1924) / L. D. Bere- zivs'ka // Ist.-ped. al'm. - 2007. - №1. - S.9-19.

3. Derman I. P Likvidacija sered naselennja Pivnichnogo Pryazov'ja v 20-ti - na pochatku 40-h rr. ХХ stolittja [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.sworld.com.ua/konfer29/987. pdf

4. Instrukcija pro pryjednannja do roboty kolo prosvity zhinok- robitnyc' // Zbirnyk dekretiv, postanov, nakaziv ta rozporjadzhen' po Narodnomu komisariatu osvity USRR. - H., 1920. - №1. - S.18-21.

5. Instrukcija pro pryjomy do vyshhyh shkil // Tam samo. - H., 1920. - №1. - S.47-48.

6. Kobchenko K. Vhodzhennja zhinok u «cholovichyj» hram nauky: Universytet Sv. Volodymyra i zhinoctvo / K. Kobchenko // Ukrai'noznavstvo - 2009: Kalendar-shhorichnyk. - K., 2008. - S.84-95.

7. Koval' B. Vyshha ta serednja special'na osvita na Ukrai'ni / B. Koval' // Ukrai'ns'ka radjans'ka kul'tura: zb. statej. - K., 1957. - S.78-97.

8. Kozyr V. V. Ideologichnyj vymir fenomenu liknepu v Ukrai'ni u 20-30-i rr. ХХ st. / V. V. Kozyr // Naukovi praci istorychnogo fakul'tetu Zaporiz'kogo nacional'nogo universytetu. - Zaporizhzhja, 2014. - Vyp. ХХХК. - S.97-101.

9. Kohanova O. O. Suspil'no-politychne stanovyshhe zhinky v radjans'kij Ukrai'ni / O. O. Kohanova // dys. kand. ist. nauk: 07.00.01. - Harkiv, 2015. - 208 s.

10. Markova S. V. «Zhinoche pytannja» jak faktor rozshyrennja social'noi' bazy radjans'koi' vlady (20-30-ti rr. ХХ st.) / S. V. Markova // Naukovi praci istorychnogo fakul'tetu Zaporiz'kogo nacional'nogo universytetu. - Zaporizhzhja, 2009. - Vyp. XXVII. - S.197-201.

11. Martirosjan O. I. Rozvytok osvity doroslyh v Ukrai'ni v

1920-h - 1930-h rr. ХХ st. [Elektronnyj resurs] / O. I. Martirosjan. - Rezhym dostupu: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/

pptp/2009_2/martirosyan.pdf

12. Myhajljuk O. I. Vnesok zhinok-uchenyh u rozvytok radjans'koi' nauky v Ukrai'ni 20-30 rr. ХХ st. / O. I. Myhajljuk, O. A. Mavryna // Istorychni zapysky: zbirnyk naukovyh prac'. - Lugans'k, 2012. - Vyp.36. - S.233-240.

13. Moskal'ova N. P. Zhinky v istorii' Harkivs'kogo instytutu mehanizacii' ta elektryfikacii' sil's'kogo gospodarstva (1930-ti rr. ХХ st.) [Elektronnyj resurs] / N. P. Moskal'ova. - Rezhym dostupu: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Gileya/2012_67/Gileya67/ I15_doc.pdf

14. Muzychko O. Zhinky-istoryky-kozakoznavci v istoriogra- fichnomu procesi pivdennoi' Ukrai'ny naprykinci ХГХ - pershij tretyni ХХ st. [Elektronnyj resurs] / O. Muzychko // Chornomors'ka mynuvshyna. - 2013. - Vyp.8. - S.120-137. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chormyn_2013_8_14

15. Postanovlenija SNK USSR «O uchrezhdenii gosudarstvennoj inspektury po prosveshheniju» // CDAGO. - F.1. - Op.20. - Spr.1245.

16. Pro zagal'noosvitni ta profesijno-tehnichni zavdannja pozashkil'noi' spravy // Visnyk NKO USRR. - H., 1920. - №1. - S.19-27.

17. Programma lekcij kursov instruktorov organizatorov po rabote sredi zhenshhin pri zhenotdelah // CDAGO. - F.1. - Op.20. - Spr.825.

18. Professional'noe i special'noe nauchnoe obrazovanija // Tam samo.

19. Rezoljucija po dokladu tov. Gryn'ka, uhvalena Vseukrai'n- s'kym z'i'zdom robitnyc' ta seljanok // Visnyk NKO USRR. - H., 1920. - №2-5. - S.52.

20. Svystovych S. M. Dijal'nist' gromads'ko-osvitnih ob'jednan' Ukrai'ny (1920 - pochatok 1930-h rr.) / S. M. Svystovych // Naukovi praci istorychnogo fakul'tetu Zaporiz'kogo nacional'nogo universytetu. - Zaporizhzhja, 2013. - Vyp. ХХХVI. - S.76-80.

21. Sigajeva L. Rozvytok osvity doroslyh v Ukrai'ni (20-30- ti roky. ХХ st.) / L. Sigajeva // Osvita doroslyh: teorija, dosvid, perspektyvy: zb. nauk. pr. - 2012. - Vyp.4. - S.257-267.

22. Fil'ova T. V. Kul'turnyj rozvytok 1920 - poch.1930-h rr. u konteksti polityky urjadu USRR T. V. Fil'ova // Kul'tura Ukrai'ny. - 2013. - Vyp.44. - S.73-81.

23. Sheila Fitzpatrick Everyday Stalinism: Ordinary Life in Extraordinary Times: Soviet Russia in the 1930s [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://static.freelibr.net/fiction/Sheila%20 Fitzpatrick%20-%20Everyday%20Stalinism-%20Soviet%20 Russia%20in%20the%201930s%20(pdf).pdf

Размещено на Allbest.ru