Відновлення радянської системи шкільної освіти в західноукраїнському регіоні після війни (1944-1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відновлення радянської системи шкільної освіти в західноукраїнському регіоні після війни (1944-1953 рр.)

Старжець В.І.

Автором проаналізовано процес відновлення радянської освітньої системи та відбудови шкільної мережі в післявоєнний період на західноукраїнських землях. На основі залучення широкого архівного матеріалу, радянської та сучасної історіографії визначено основні заходи та методи які проводила радянська влада для подолання післявоєнної розрухи в освітній сфері. На прикладах показано важке становище вчительства у післявоєнний період. Висвітлена складна ідеологічна та політична ситуація в регіоні. Акцентовано увагу на тому факті, що комуністична влада як і Організація українських націоналістів намагалися взяти під свій контроль молодь та систему шкільної освіти. Обґрунтовано, що радянській владі вдалося в короткі терміни відновити широку освітню мережу, але негативним виявилась ідеологізація навчально- виховного процесу.

Ключові слова: освіта, школа, ідеологія, радянська влада, ОУН, західні області УРСР, післявоєнний період.

In the article author analyzes the process of restoration of the Soviet educational system and the recovery of the school network in the post war period in Western Ukraine. Through the involvement of the wide range of archival material, Soviet and modern historiography identifies the main measures and methods, which were conducted by the Soviet government to overcome the post war chaos in education. The examples show the dire situation of teaching in the post war period. Lit complex ideological and political situation in the region. The attention isfocused on thefact that the communist authority and the Organization of Ukrainian nationalists tried to take control ofthe youth and the school system. It isproved that the Soviet authorities managed to quickly restore a wide educational network, but the negative was the ideologization ofthe educational process.

Keywords: education, school, ideology, Soviet power, the OUN, the Western regions of USSR, postwar period.

Запорукою розвитку та процвітання держави є національно свідоме громадянське суспільство, якісний рівень якого залежить від становища освіти. Основою освітньої системи є загальноосвітня школа, де відбувається складний та тривалий процес навчання та виховання молодого покоління. В світлі проведення сучасних освітніх реформ надзвичайно важливо використати досвід і врахувати помилки, допущені у попередні роки. Водночас потребує більш глибокого вивчення проблема місця західноукраїнського вчительства у повоєнному ідеологічному протистоянні радянської влади та націоналістичного підпілля.

До проблематики становища освітньої системи в повоєнний період звертались у своїх працях Н. Красножон [15], С. Сворак [17; 18], І. Сушик [19], Л. Романець [16], Н. Улітова [20]. Частково дана тема досліджувалася науковцями у контексті аналізу повоєнної історії України, зокрема збройної та ідеологічної боротьби повстанців з радянським тоталітарним режимом, процесів радянізації: О. Бажан [1], В. Баран [2], Б. Ярош [27] та ін.

Основу джерельної бази дослідження склали документи, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) [21], Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України) [22-26]. Державних архівах Рівненської [7-14], Волинської [4; 5] та Львівської областей [6].

Аналіз джерельної бази та історіографії з означеної проблеми засвідчує, що питання відновлення освітньої системи та становища вчительства у західноукраїнському регіоні 1944-1953 рр. потребує залучення ширшого спектру архівних джерел, суттєвих доопрацювань та висновків.

Післявоєнний період вітчизняної історії виявився неоднозначним та суперечливим. Відбудовчі процеси в усіх сферах суспільного життя розпочались вже у процесі звільнення українських земель від нацистів. У планах комуністичного керівництва надзвичайно важливим було відновлення радянської ідеологічної системи. Особливе місце в цьому плані відводилось західноукраїнському регіону, адже в «щасливій сім'ї народів» ці землі були порівняно недовго. Відтак тут розпочалась «друга радянізація».

Далеко не остання роль в цьому плані відводилась освіті, адже через шкільну мережу, професійно- виробничу та вищу школу суспільству насаджувались потрібні комуністичній владі ідеали. Сталінський режим якнайшвидше прагнув здійснити соціалістичні перетворення (індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію) та створити необхідні умови для остаточної інтеграції західноукраїнського регіону до складу СРСР [1, с. 340]. У минулому цей регіон перебував у складі різних держав та політичних систем: Польщі, Австро-Угорщини, Російської імперії, Другої Речі Посполитої, УРСР, Третього Рейху, а кожна наступна влада намагалась асимілювати місцеве населення і активно використовувала для цього систему освіти. Нацистський окупаційний режим завдав величезної шкоди економіці західноукраїнського регіону, зокрема матеріальній базі освітньої системи. Не дивно, що з поверненням у 1944 р. більшовиків освітня мережа Західної України знаходилася на стадії зламу та реорганізації, характеризувалася відбудовою зруйнованого господарства та культурно-освітніх закладів. радянський освітня західноукраїнський пропаганда

Катастрофічну ситуацію в освітній сфері засвідчує «Доповідна записка про стан підготовки шкіл західних областей УРСР до 1944/45 навчального року». У документі відзначалось, що у 1940/41 навчальному році у західних областях республіки нараховувалося 7 596 шкіл та 1 455 048 учнів [25, арк. 26]. За час нацистської окупації значна частина шкіл була цілком зруйнована або серйозно постраждала, відтак станом на 1 вересня 1944 р. змогли розпочати роботу лише 4 460 шкіл західних областей (Станиславівській - 625, Дрогобицькій - 672, Тернопільській - 743, Львівській - 869, Волинській - 284, Ровенській - 884) [25, арк. 28]. Масштаб руйнувань по областях різнився і найбільше постраждали регіони, де проходили фронтові бої та повстанська боротьба: «Німці у Волинській обл. зруйнували - 480 і наполовину зруйнували 315, Станиславівській обл. - 56 і 118, Дрогобицькій - 39, Тернопільській 50 і 203 відповідно» [25, арк. 26]. Також потрібно враховувати, що у вцілілих школах майже не збереглось меблів, навчального обладнання, не було шкільного приладдя.

Для відновлення мережі навчальних закладів першочерговим було питання фінансове, тому на центральному рівні і засіданнях обкомів КП(б) У воно постійно було на порядку денному. У березні 1944 р. на VI сесії Верховної Ради УРСР, де обговорювалися проблеми відбудови народного господарства на 1944 рік, завдання у галузі освіти виклав народний комісар освіти УРСР Павло Тичина. Урядовець констатував, що кошти, виділені на розвиток народної освіти, насамперед будуть витрачатися на відбудову шкіл, дитячих садків, на підготовку педагогічних кадрів, політосвітню роботу, відбудову зруйнованих приміщень бібліотек, клубів, музеїв та ін. Вже у 1944 р. на утримання шкіл загального навчання з державного бюджету виділили 585 076 тис. крб. [14, с. 9]. Незважаючи на регулярні надходження коштів на освіту, для відновлення культурно-освітніх установ їх не вистачало. Нагадаємо, що основна частина державних коштів спрямовувалася на відновлення важкої та оборонної промисловості. Звіти Міністерства освіти УРСР засвідчують значне недофінансування державного плану шкільного будівництва. У 1946 р. недовиконання плану капіталовкладень по шкільному будівництву складало: 28,3% (у 1944 р. - 69,5%), у 1947 р. - 45%, 1948 р. - 17%, 1949 р. - 19,5% і в 1950 р. - 4,2% [15, с. 126]. Наслідком складної ситуації у системі освіти була необлаштованість навчальних приміщень, нестача підручників, наочності, шкільних меблів, канцелярського приладдя. Багато шкільних приміщень, особливо в містах використовувались не за призначенням, в більшості шкіл не було їдалень. У міністерських звітах відмічалася як надзвичайно гостра проблема опалення шкіл: у 1947 р. кількість палива в Дрогобицькій обл. складала лише 6% від потреби [21, арк. 228]. Внаслідок сукупності посталих проблем значна кількість дітей не була охоплена навчанням. Провина за невиконання урядових постанов покладалась на відділи народної освіти.

Місцеві органи влади залучили до процесу відбудови шкільної мережі громадськість сіл та міст. Набув поширення рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами і руками самого населення - «методом народної будови» [З, с. 55], який виник з ініціативи жителів с. Верхівня на Житомирщині. У липні-серпні 1944 р. цей рух поширився на всю Україну. Не винятком стали і західноукраїнські землі, завдяки чому сотні шкіл у таких складних умовах відбудовувались і ремонтувалися колективними зусиллями. Наприклад вчителі, батьки й учні Стебниківської семирічної школи Дрогобицької області, не витрачаючи державних коштів, своїми силами відремонтували шкільні приміщення, підвели до них газ, обладнали електроосвітлення [3, с. 56]. На теренах Львівщини з 16 по 23 червня 1946 р. відбулись недільники по всій області, в результаті чого було відремонтовано 683 школи і 898 квартир вчителів, було завезено паливо [26, арк. 5]. На Волині вчителі разом з учнями та батьками, працівниками школи самостійно виготовляли шкільне обладнання, наочність [5, арк. 30]. Таким методом у 1944-1950 рр. у республіці було побудовано, а також відбудовано зруйнованих повністю або частково, 1 669 шкіл на півмільйона учнівських місць [2, с. 44]. Можна підсумувати, що адміністративно-командна система вміло використала емоційне піднесення народу, намагання наблизити своєю працею справжнє мирне життя. Водночас головним позитивним наслідком стало те, що означений рух відіграв важливу роль у відбудові та обладнанні всім необхідним шкіл, зруйнованих в роки війни, і в дальшому розширенні шкільної сітки.

Проведені владою заходи по відновленню шкільної мережі дали помітні результати. У наступні роки відбудова шкіл була завершена і розгорнулося широке будівництво нових шкільних приміщень, відбувалася реорганізація системи народної освіти. Весь навчально- виховний процес впроваджувався відповідно до загальної радянської системи з обов'язковою ідеологічно- політичною складовою у навчанні. Здобутком стало загальнообов'язкове та безкоштовне навчання в початкових та середніх школах, як також те, що спочатку проводилося воно рідною мовою більшості учнів закладу [17, с. 71].

Процесу відбудови шкіл, налагодженню навчально- виховного процесу не перешкоджало націоналістичне підпілля, яке всіляко поборювало радянізацію та колективізацію. У секретних інструкція, відозвах і зверненнях до народу провід чітко підкреслював, що потрібно сприяти якомога ширшому залученню молоді та суспільства до навчання. У повідомленні до директорів, завідувачів та вчителів говорилось про дієву допомогу налагодженню освіти: «Ми, українські Повстанці допоможемо вчителям в охопленні молоді шкільним навчанням...» [23, арк. 4]. Також керівництво українського підпілля наказувало надрайонним і станичним провідникам сприяти тому, щоб батьки відправляли своїх дітей до школи, а вчителі навчали дітей, щоб не допустити «неуцтва української молоді» [23, арк. 13]. Водночас діячі ОУН та УПА вимагали від шкільних очільників та вчителів уникати ідеологічної складової у навчанні.

Налагодити учбовий процес в західноукраїнському регіоні було надзвичайно важко. Давалися взнаки відсутність повноцінної шкільної мережі для українців у період Другої Речі Посполитої, відірваність дітей від школи у воєнні роки, відставання значної частини в навчанні від своїх ровесників. Навчально-матеріальна база багатьох шкіл, як зазначалося вище, була в поганому стані [19, с. 174]. У цих умовах основний тягар за становлення освітньої системи у повоєнні роки ліг на вчительство краю.

У перші повоєнні роки вагомою залишалася проблема педагогічних кадрів, підсилена тим, що у період війни республіка втратила близько 30% довоєнного складу вчителів [16, с. 11]. Дефіцит вчительських кадрів призвів до того, що у західноукраїнських областях спостерігався колосальний недокомплект фахівців: у Львівській області станом на 1944/45 н. р. працювало З 729 вчителів за потреби 5 658 спеціалістів (не вистачало 1 929) [6, арк. 4-5]; у Рівненській області працювало 3 100 осіб, а не вистачало 1 664 [13, арк. 1]; у Волинській області працювало 2 145 вчителів [4, арк. 19] і через нестачу вчителів не змогли відновили роботу 196 шкіл [4, арк. 7]. Кадровий «голод» вирішувався шляхом перепідготовки вчителів на короткострокових курсах у середніх та вищих педагогічних закладах, мережі заочної освіти, а також шляхом направлення в західні області вчителів з інших областей України.

У перші повоєнні роки масштаби направлення вчителів з інших регіонів УРСР, переважно східних, вражає. Згідно інформації заступника начальника управління шкіл НКО УРСР М. Грищенка, складеної станом на 1 жовтня 1944 р., із східних областей було відряджено 7 000 вчителів, з них випускників вузів - 685, педшкіл - 1 426, відкликано з евакуації - 1 191, підготовлено на курсах на місцях - 2 850 [25, арк. 1]. Зауважимо, що у цей же час частина місцевих вчителів позбавлялися права займатися педагогічною діяльністю через політичну неблагонадійність. У подальшому ідеологічний тиск та переслідування західноукраїнської інтелігенції сталінським режимом лише посилювалися.

Бажання швидко відновити максимальну кількість навчальних закладів та заповнити їх кадрами призвело до того, що часто до педагогічної роботи залучалися спеціалісти, які не мали фахової освіти. Зокрема в Івано-Франківській області, у 1945/46 навчальному році із загальної кількості 3 767 учителів вищу і незакінчену вищу освіту мали лише 20,4%, середню - 47,4%, незакінчену середню - 32,2% [18, с. 32]. Подібний стан щодо якості педагогічних кадрів прослідковувався і в інших областях Західної України. У подальшому ситуація в освітній сфері поступово стабілізувалася, але дефіцит кадрів існував до початку 50-х років.

Актуальною проблемою для вчительства було їхнє матеріальне забезпечення. Освіта фінансувалася за залишковим принципом, тому коштів на забезпечення освітян житлом не передбачалося, це питання мали вирішувати місцеві органи управління. Заробітна плата вчителів суттєво відставала від рівня державних цін на промислові товари та продукти харчування [20, с. 162].

Освітяни, як і інші групи населення зазнавали тиску з боку працівників радянських партійних та силових структур. За повідомленням «Учительської газети» у вчительки із м. Дубно квартиру з ремонтом, який вона зробила самотужки, незаконно відібрав працівник Держбанку [13, арк. 26]. Непоодинокими були випадки, коли продовольчі та мануфактурні товари, що виділялися вчителям, отримували працівники партійних відомств. Тривалий час тисячі українських вчителів, особливо на селі вимушені були жити у напівзруйнованих будинках, про що свідчать численні скарги у різні установи та державні структури [16, с. 12]. Важке матеріальне становище вчителів впливало на їх фаховий рівень, негативно відбивалося на якості навчально-виховного процесу.

До економічних проблем західноукраїнського вчительства додавалася складна ідеологічно-політична обстановка у регіоні. Відновлення радянської влади та освітньої системи проходило в умовах безкомпромісної боротьби між комуністичним режимом з однієї сторони та українським націоналістичним підпіллям з іншої. Через науково-освітні установи та заклади культури держава впливала на населення, поширюючи свою ідеологію. У цьому протистоянні на інтелігенцію загалом, а особливо на вчительство, з огляду на його місце і роль в житті суспільства, звертали особливу увагу як радянська влада, так і сили українського опору [19, с. 174].

Більшовицькі функціонери зазначали, що вчителі виконують «велику і почесну місію у здійсненні завдань поставлених комуністичною партією», «формуючи світогляд майбутнього будівника комуністичного суспільства» [8, арк. 2]. Відтак, основним завданням радянської школи було виховання підростаючого покоління в дусі відданості комуністичним ідеалам, партії, любові до «батька Сталіна», «великого російського народу» та ненависті до класових ворогів, особливо «українських буржуазних націоналістів».

Так звана «боротьба за уми» у західноукраїнському суспільстві розпочалась відразу після звільнення цих території, а з перемогою СРСР у війні з Німеччиною всі сили були кинуті на тотальну ідеологічну радянізацію. Міжобласна нарада активу вчителів західних областей УРСР, скликана за рішенням РНК УРСР та ЦК КП(б)У на початку січня 1945 р. у Львові, широко пропагувалася через пресу та радіо. У роботі наради брали участь керівники партії та уряду республіки - Д. Мануїльський, Л. Корнієць, П. Тичина, були присутні також вчителі з Києва, Харкова, вчені, письменники, артисти. Повідомлялося, що на нараді будуть обговорюватися нагальні проблеми відбудови загальноосвітньої школи, але по суті відбувалось «розтлумачення» вчителям ідеологічних настанов, генеральної лінії партії та завдань які стоять перед «зразковим радянським вчителем». Центральне питання на нараді відвели боротьбі з ОУН, про що свідчить доповідь Д. Мануїпьського «Українсько-німецькі націоналісти - на службі у фашистської Німеччини» [14, с. 47]. Ця доповідь активізувала широкомасштабні акції з переслідування та цькування західноукраїнської інтелігенції.

Солідаризуємося із думкою дослідника Степана Сворака, що «у всій радянській навчально-виховній системі чітко проявляється тенденція вважати людину не метою виховання, а лише засобом досягнення мети. Неодмінними умовами такої системи були уніфікація та русифікація» [17, с. 75]. Намагаючись перетворити людину у сліпого виконавця наказів згори, придушити будь-який спротив, сталінський режим толерував пристосуванство, провокував таке явище як роздвоєність психології особистості [27, с. 32]. Боячись переслідувань українці почасти відрікалися від особистісних переконань та національних ідеалів, намагалися не виділятися з гурту.

Розуміючи наслідки комуністичної практики в сфері освіти, проти насильного насаджування чужої ідеології виступили українські націоналісти. Головною метою їх боротьби було утворення Української самостійної соборної держави: «тільки власна національна суверенна держава є єдиною умовою і опорою нормального життя і розвитку нації, її культури, матеріального і духовного стану» [12, арк. 1-2].

Поряд із збройним опором націоналістичне підпілля вело активну ідеологічну війну з більшовицькою владою. Провід ОУН відмічав, що організація є лише авангардом боротьби, а досягнення національної мети можливе лише з підтримки народу, чим більш свідоме, морально здорове та освічене буде суспільство тим коротший буде шлях до свободи [11, арк. 82-83]. У реалізації цих планів важливе місце займали навчально- виховні та культурно-освітні установи, передусім школа. У брошурі «За нову людину» відмічалось, що основною рушійною силою має бути молодь, для цього треба дати їй велику ідею і хороших провідників» [10, арк. 103], ставилося питання: «чи сміємо ми робити своїх дітей ягнятами, коли сусід виховує своїх на вовків?» [10, арк. 104], підкреслювалось, що кожна цивілізована держава дбає про виховання національно свідомої молоді, а здійснюється це через систему шкільної та вищої освіти [10, арк. 104].

Націоналістичне підпілля організувало активну ідеологічно-політичну пропаганду в суспільстві загалом та серед молоді, зокрема. Підпільники застосовували широкий спектр засобів впливу на учнів та вчителів: випускали журнали для юнацтва («Молодий революціонер», «На чатах», «На зміну», «Юнацький шлях», «За волю України»); видавали брошури та короткі повідомлення про рідну історію та культуру, викривали злочини більшовицького режиму, повідомляли про реальне становище народу; навідуючись до школи розповідали дітям про свою боротьбу; забороняли вступати в піонери та комсомол [22, арк. 72]. Від вчителів вимагалося зосередитись лише на навчанні дітей, не займатися ідеологічним вихованням та русифікацією. Освітян, які втілювати урядову політику, спочатку попереджали, проводили «бесіди», згодом переслідували, змушували виїхати з краю, іноді знищували.

Українському підпіллю було складно протистояти більшовицькій владі, яка володіла великим адміністративно-управлінським апаратом, спиралася на потужну репресивну систему. Незважаючи на це, зламати збройний опір повстанців вдалося лише у кінці 50-х рр., а знищити пам'ять про українські національні ідеали так і не вдалося. Радянська влада застосовувала всі доступні методи, щоб втримати контроль над освітянами: від виплати премій та інших заохочень до ув'язнення та вислання у виправно-трудові табори, звинувачень «ворог народу». Відзначаючи, що у школах західноукраїнських областей робота знаходиться на низькому ідейно-політичному рівні, влада велике значення надавала ідейному вихованню «корисних партії» людей, встановлювала контроль за педагогічними кадрами [24, арк. 19].

Для ідеологічної обробки освітян створювались гуртки з вивчення короткого курсу ВКП(б), біографії И. Сталіна, праць з основ марксизму-ленінізму. Від вчителів повсякчас вимагали підвищувати «ідейний рівень викладання», брати участь у суспільному житті, долучатися до проведення комуністичної агітації, пропагувати соціалістичний спосіб життя. Практикувалися міністерські перевірки освітніх установ, створювались спеціальні комісії, до яких крім партійних діячів входили і представники каральних структур. За результатами однієї з таких перевірок впродовж 1949/50 н. р. із 46 822 вчителів західних областей УРСР підлягало заміні 1 529, у тому числі за зв'язки з ОУН - 617, «зкомпроментованих» - 141, «куркулів» - 59, за релігійними мотивами - 84, за іншу діяльність - 628 [19, с. 177].

Таким чином, розуміючи значення освіти, її вплив на маси радянська влада та українське націоналістичне підпілля вели запеклу боротьбу за вчителя. Це призводило до того, що освітяни краю перш за все ставали жертвами цієї боротьби.

Висновки. Процес встановлення радянської освітньої системи в західноукраїнських областях післявоєнного періоду характеризувався низкою особливостей: відновлення освітньої системи, насамперед, шкільництва відбувалось за умов руйнацій, спричинених Другою світовою війною, нестачею коштів, слабкою навчально- матеріальною базою освітніх установ, гострим дефіцитом педагогічних кадрів; недовірою комуністичної влади до західноукраїнського населення, у результаті чого керівні посади займали ідеологічно перевірені, як правило приїжджі працівники, що провокувало недовіру до них з боку місцевого населення; становлення системи освіти супроводжувалося безкомпромісною боротьбою радянської влади та українського націоналістичного підпілля, яка поширювалася на все суспільством, часто в епіцентр цього протистояння потрапляли вчителі та учні.

Список використаних джерел

1. Бажан О. Радянізація західних областей України в другій половині 1940 - початку 1950-х років: наслідки в національно- культурній сфері / О. Бажан Н Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: 36. ст. - К., 2007. - Вип.12. - С.340-356.

2. Баран В. К. Україна в умовах системної кризи (1946--1980-- і рр.) / В. К. Баран, В. М. Даниленко. - К.: Альтернативи, 1999. - 304 с.; іл.

3. Грищенко М. М. Народна освіта в західних областях Української РСР / М. М. Грищенко. - К.: Рад. шк., I960. - 158 с.

4. Державний архів Волинської області. - Ф. Р-59. - Оп.З. - Спр.5.

5. Там само. - Оп.6. - Спр.З.

6. Державний архів Львівської області. - Ф. Р-163. - Оп.4. - Спр.1.

7. Державний архів Рівненської області. - Ф. Р-2. - Оп.З. - Спр.26.

8. Там само. - Оп.4. - Спр.88.

9. Там само. - Спр.92.

10. Там само. - Ф. Р-30. - Оп.2. - Спр.9.

11. Там само. - Спр.31.

12. Там само. - Спр.52 а.

13. Там само. - Ф. Р-400. - Оп.З. - Спр.77.

14. Зубань О. К. Боротьба комуністичної партії України за розвиток народної освіти та підготовку кадрів для народного господарства (1945-1952) / О. К. Зубань. - Львів: Вид. Львів, унту, 1967. - 232 с.

15. Красножон Н. Г. Фінансове забезпечення загальноосвітньої школи України (1943-1953 рр.) // Збірник наукових праць НДІ Українознавства. - К.: Поліграфічний центр «Фоліант» 2007. - Т. XVIII. - С.122-128.

16. Романець Л. М. Вчителі загальноосвітніх шкіл УРСР післявоєнного періоду (1945 - друга половина 1950-х років): соціальний статус та повсякденне життя: автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Л. М. Романець; Черкас, нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2010. - 20 с.

17. Сворак С. Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.) / С. Д. Сворак. - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 239 с.

18. Сворак С. Д. Освіта на західноукраїнських землях у повоєнний період / С. Д. Сворак // Український історичний журнал. - 1997. - №2. - С.28-42.

19. Сушик І. В. Формування вчительських кадрів загальноосвітніх шкіл Волині у 40-50-х рр. XX ст. / І. В. Сушик // Інтелігенція і влада. - 2009. - Вип.15. - С.171-180.

20. Улітова Н. С. Основні тенденції та процеси у справі відновлення діяльності закладів освіти в повоєнній Україні / Н. С. Улітова // Чорноморський літопис. - 2012. - Вип.6. - С.161-165.

21. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф.166. - Оп.15. - Спр.243.

22. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1. - Оп.23. - Спр.2979.

23. Там само. - Оп.23. 4.2. - Спр.1716.

24. Там само. - Оп.24. - Спр.213.

25. Там само. - Оп.73. - Спр.75.

26. Там само. - Спр.450.

27. Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-ті роки XX століття: (Історико-політологічний аспект) / Б. О. Ярош. - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 171 с.

28. Bazhan О. Radjanizacija zahidnyh oblastej Ukrai'ny v drugij polovyni 1940 - pochatku 1950-h rokiv: naslidky v nacional'no- kul'tumij sferi / O. Bazhan // Ukrai'na XX st.: kul'tura, ideologija, polityka: Zb. st. - K., 2007. - Vyp.12. - S.340-356.

29. Baran V. K. Ukrai'na v umovah systemnoi' kryzy (1946-1980- i rr.) I V. K. Baran, V. M. Danylenko. - K.: Al'tematyvy, 1999. - 304 s.; il.

30. Gryshhenko M. M. Narodna osvita v zahidnyh oblastjah Ukrai'ns'koi' RSR I M. M. Gryshhenko. - K.: Rad. shk., I960. - 158 s.

31. Derzhavnyj arhiv Volyns'koi' oblasti. - F. R-59. - Op.3. - Spr.5.

32. Tam samo. - Op.6. - Spr.3.

33. Derzhavnyj arhiv L'vivs'koi' oblasti. - F. R-163. - Op.4. - Spr.l.

34. Derzhavnyj arhiv Rivnens'koi' oblasti. - F. R-2. - Op.3. - Spr.26.

35. Tam samo. - Op.4. - Spr.88.

36. Tam samo. - Spr.92.

37. Tam samo. - F. R-30. - Op.2. - Spr.9.

38. Tam samo. - Spr.31.

39. Tam samo. - Spr.52 a.

40. Tam samo. - F. R-400. - Op.3. - Spr.77.

41. Zuban' О. K. Borot'ba komunistychnoi' partii' Ukrai'ny za rozvytok narodnoi' osvity ta pidgotovku kadriv dlja narodnogo gospodarstva (1945-1952) / О. K. Zuban'. - L'viv: Vyd. L'viv. un-tu, 1967.- 232 s.

42. Krasnozhon N. G. Finansove zabezpechennja zagal'no- osvitn'oi' shkoly Ukrai'ny (1943-1953 rr.) // Zbimyk naukovyh prac' NDI Ukrai'noznavstva. - K.: Poligrafichnyj centr «Foliant» 2007. - T. XVIII. - S.122-128.

43. Romanec' L. M. Vchyteli zagal'noosvitnih shkil URSR pisljavojennogo periodu (1945 - druga polovyna 1950-h rokiv): social'nyj status ta povsjakdenne zhyttja: avtoref. dys. kand. ist. nauk: 07.00.01 / L. M. Romanec'; Cherkas. nac. un-t im. B. Hmel'nyc'kogo. - Cherkasy, 2010. - 20 s.

44. Svorak S. D. Narodna osvita u zahidnoukrai'ns'komu regioni: istorija ta etnopolityka (1944-1964 rr.) / S. D. Svorak. - K.: Pravda Jaroslavychiv, 1998. - 239 s.

45. Svorak S. D. Osvita na zahidnoukrai'ns'kyh zemljah u povojennyj period / S. D. Svorak // Ukrai'ns'kyj istorychnyj zhumal. - 1997. -№2. -S.28-42.

46. Sushyk I. V. Formuvannja vchytel's'kyh kadriv zagal'noosvitnih shkil Volyni u 40-50-h rr. XX st. / I. V. Sushyk // Inteligencija і vlada. - 2009. - Vyp.15. - S.171-180.

47. Ulitova N. S. Osnovni tendencii' ta procesy u spravi vidnov- lennja dijal'nosti zakladiv osvity v povojennij Ukrai'ni / N. S. Ulitova ll Chomomors'kyj litopys. - 2012. - Vyp.6. - S.161-165.

48. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravlinnja Ukrai'ny. - F.166. - Op.15. - Spr.243.

49. Central'nyj derzhavnyj arhiv gromads'kyh ob'jednan' Ukrai'ny. - F.l. - Op.23. - Spr.2979.

50. Tam samo. - Op.23. Ch.2. - Spr.1716.

51. Tam samo. - Op.24. - Spr.213.

52. Tam samo. - Op.73. - Spr.75.

53. Tam samo. - Spr.450.

54. Jarosh B. O. Totalitamyj rezhym na zahidnoukrai'ns'kyh zemljah 30--50--ti roky XX stolittja: (Istoryko-politologichnyj aspekt) / B. O. Jarosh. -Luc'k: Nadstyr'ja, 1995. - 171 s.

Размещено на Allbest.ru