Вплив монголо-татарської навали на розвиток української державності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Вітчизняна історія включає в себе джерело різноманітних подій, що роблять величезний вплив на формування Української держави. Одне з них - нашестя монголо-татар.

Монголо-татари - племена кочівників ,які прийшли зі сходу та постійно організовували завойовницькі походи на довколишні землі, а потім і на більш далекі міста і країни. До вторгнення на Київську Русь монгольському війську вдалося захопити Корею, Китай, Середню Азію, вторгнутися на Кавказ, Азербайджан. Таким чином, кочівники опинилися на кордоні Київської Русі, маючи чудово організовану армію з високою дисципліною і завойовницький досвід. Монголи підкорили багато держав, не обминувши і території Української землі. За двадцять п'ять років армія монголів підкорила більше царств і народів, ніж Римська імперія за чотири століття. Лише героїчна боротьба українського і інших народів зберегла європейську цивілізацію, зірвала безглузді плани завойовників про створення світової імперії.

Київські землі прийняли від монголо-татар найпотужніший удар, який залишив значний слід в історії нашої країни. Нашестя уплинуло на розвиток політичної, економічної, культурної та інших сфер життя українського народу. Велика кількість людей загинули, були викрадені в рабство. Багато міст були розорені і знищені, зникли ремесла, стався занепад селянського господарства. Були порушені торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами. Багато пам'яток культури загублені під час ординських набігів, стався занепад літопису. Аж до XIV століття монголо-татари брали участь в житті української держави, виступаючи в якості «гальма» для всебічного розвитку. А ,значить, доля українських земель без участі загарбників могла б скластися інакше. Саме тому, дана тема завжди буде актуальною в нашій історії.

Метою дослідження є відтворення картини історичних подій в період навали монголо-татар у другій половині XIII століття, ходу взаємин між кочівниками й українським народом, наслідків цієї події для Української держави.

Щоб досягти поставленої мети, необхідно визначити ряд завдань:

- дослідити становище Київської Русі напередодні походів;

- дати оцінку оборонним вмінням воїнів Київської Русі ;

- охарактеризувати методи оборони міст;

- дати оцінку монголо-татарському війську;

- розкрити перебіг битв;

- зґясувати наслідки монголо-татарського нашестя .

русь київський кочівник держава

РОЗДІЛ І

Причини навали

1.1 Становище Київської Русі напередодні походів

У X-XI століття Київська держава досягла свого розквіту. Стався потужний економічний підйом. Поширювалося орне землеробство, з'являлися нові знаряддя праці, зростала кількість міст. Міста перетворювалися на великі ремісничі центри, розвивалася торгівля і культура. Панувало натуральне господарство, ослабли зв'язки вотчин і громад з державою. Кожен регіон отримував можливість відокремитися від центру та існувати самостійно. Подальший економічний розвиток деяких земель вів до соціальних конфліктів.

Подібно до інших ранньо - середньовічних держав Київська держава існувала недовгий час. Через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоча це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами.

Причин занепаду Київської Русі було багато. Перша з них - надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Європі і до складу її входили не лише українці, але й цілий конгломерат народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередком влади був Київ. Колосальні простори мало залюднених земель утворювали і так слабу комунікацію. Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздрібненості. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди дедалі глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське[1,62]. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.

Дуже показовою була спроба в кінці ХІ ст.. встановити колегіальність рішень, скріплених хресними цілуваннями на з'їздах князів, снемах. Але вже перший Любецький з'їзд 1097 року не дав позитивних наслідків. У середині

ХІІ ст. снеми припинились, не ставши постійною інституцією федеративної держави. [2, 211-212]

Одночасно з послабленням влади князя, знов збирали голос віча, орган переважно боярства та міського купецтва, патриціату. Бували випадки, коли віче скликав князь, бувало, збиралося воно само. Віче втручалось у всі справи, ламало спадкові права князя, обирало любих йому осіб, відчиняло їм міські брами і „ показувало путь” нелюбим.

Послаблення Київської держави, природно, викликало її зубожіння: припинилися данини, які надходили з різних частин, військо, яке держава могла виставити, залежало вже від тих князівств, на які вона розпалася.

Водночас із послабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівській стіл і між окремими князівствами - за Київ та інші міста. Трагедією міжусобиць було ще й те, що князі часто закликали собі на допомогу половців. [3, 180-181]

Київ з прилеглими територіями стали називатися «Руською землею» - у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит, і там були головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієї Київської Русі. Навіть із зменшенням свого населення й територій Київ з довколишніми землями залишався одним із найбільш розвинених і густозаселених князівств на всій Русі[1, 62-63].

Протягом двох століть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які заперечували права Києва на загальний провід . І одні краще, інші гірше організовували своє власне життя, як суверенні держави.

Процес розпаду великої держави був властивий не тільки Україні. Монархія Карла Великого поділилася на три частини - Італію, Францію, Німеччину, а ці частини ділилися на менші. Європейські держави вийшли з того поділу обновленими, відродженими , але цього не сталося з Київською державою, бо якраз в часи її найбільшого ослаблення на неї чатував новий ворог - монгольські орди, що дістали у нас назву татар. Ці орди довершили занепад Київської держави, на тлі якої піднімалося Галицько-Волинське князівство, що продовжило на сто років існування Української держави з новим політичним осередком на заході, об'єднало всю Правобережну Україну і зберегло її історичні традиції.

1.2 Монгольська держава до походу на Київську Русь

У XII XIII столітті територія від Китаю до Байкалу була населена монгольськими племенами. Татари, що жили там же спочатку, були заклятими ворогами монголів, але їм довелося примиритися з тим, що монголи їх підкорили. Таким чином, обидва цих племені Західна Європа і Київська Русь стали називати просто татарами.

У монголів були свої вожді, які називалися ханами. У ханів в підпорядкуванні були нойони, що були вождями племен. Саме вони захопили для своєї худоби найкращі землі для випасу. Хани мали бойові дружини, що складалися з аратів, які були просто бідними одноплемінниками. Великі хани могли дозволити собі мати добірну гвардію, в якій служили нукери. Ближче до XIII століття монгольські хани стали вести боротьбу за першість. Переможці підкоряли собі переможених, і ті ставали підданими сильнішого хана і воювали на його боці.

1196 року племінний хан Темучин (1155/1167-1227) після винищення своїх супротивників стає Чингісханом, і 1206 року на курултаї всіх монгольських, тюрських і татарських степових народів проголошується верховним правителем. Він виділявся підступністю і жорстокістю, умінням підбурювати ворогів між собою і відступати, коли це необхідно.

Держава монголо-татар в цей період переживало свій розквіт. Воно вирізнялася військово-адміністративним поділом, державним апаратом, поштовим зв'язком та оподаткуванням. Але кочове скотарство було неефективним для забезпечення безбідного життя монголів. Спосіб накопичення багатств знать бачила у пограбуванні інших народів.

І так, головним завданням політики нової держави була завойовницька війна. Чингісхан створив сильну, агресивну державу і приступив до завоювання сусідніх країн і народів, більшість з яких переживала період феодальної роздробленості, що сприяла завоюванню. Всі підкорені народи обкладалися величезними податками і були змушені поповнити армію монголів.

Чингісхан мав унікальну розвідку. Через купців, мандрівників, своїх таємних агентів монголи ретельно збирали інформацію про майбутніх супротивників, політичне становище в державі, про ворогів і союзників, про оборонні споруди.

Монгольська армія була чудово організована. Військо могло швидко виготовити облогові знаряддя на місці, форсувати велику річку за короткий термін. Основною силою була кіннота, яка могла пересуватися з величезною швидкістю. Все це забезпечувало перевагу при зіткненні із нашвидкуруч зібраною армією супротивника.

Результатом завойовницьких походів Чингісхана була ціла імперія, до якої увійшли Монголія, Китай, Середня Азія, Корея, Ірак, Іран, Афганістан, Закавказзя, Сирія і степи Східної Європи та Казахстану. Саме такий жорстокий і дисциплінований ворог з'явився в 1223 році на кордонах київських земель.

Розглянувши устрій Київської і Монгольської держави до навали, можна зробити висновок про причини успішного наступу монгольських військ. Основною причиною є роз'єднаність руських князівств, наслідком якої стало ослаблення Київської Русі. Ці землі переживали в той час період феодальної роздробленості та виявилися не здатні відбити натиск сильного ворога.

Монгольська держава, навпаки, перебувала в епосі розквіту. Жорстка централізація, вміле і дисципліноване військо підкорило безліч земель і народів.

РОЗДІЛ ІІ

Хід протистояння

2.1 Перша битва і поразка князів на річці Калці з монголо-татарами

Давніми ворогами Київської русі були кочові племена, які здійснювали набіги на Українські землі. Але найтяжчого удару завдали не половці. Після довгих років затятої та виснажливої боротьби, між Київською Руссю та половцями було встановлено постійні взаємини, а деякі князі вступали у шлюб з представниками половецької знаті. Найтяжчого удару завдали Києву орди монголо-татар.

Вторгненню монголо-татар на українські землі передували монгольські походи в Північний Китай, Сибір, Середню Азію, Іран і на Кавказ. Повсюдне вторгнення супроводжувалося розоренням міст, вбивством і викраденням в полон місцевих жителів.

У травні 1223 монголо-татари напали на половців, хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох князів з проханням допомоги, вказавши, що загроза монгольської навали нависла і над українськими землями. У Києві був зібраний князівський з'їзд для обговорення питання про похід проти монголо-татар. У підсумку було прийнято рішення зустріти супротивника на чужій землі.

Почалася підготовка до походу, князі київський, галицький, чернігівський, волинський та інші (у битві не брали участі володимирсько-суздальскі князі, які з 1169 року вважали себе незалежними від Києва - фактично вийшли зі складу Київської Русі) збирали свої полки. Прибулі з різних князівств військові загони попрямували в Половецький степ.

23 травня русько-половецьке військо подолало Дніпро і рушило у Половецький степ. Воно просувалося вісім днів. Попереду війська йшли дружини галицького князя Мстислава Удатного, за ним - сили чернігівського князя Мстислава Святославовича, а усю колону замикали загони великого князя київського Мстислава Романовича. По дорозі русинів і половців зустрічали монгольські роз'їзди, які вдаючи втечу, заманювали їх, розтягуючи їхні загони на ворожій території. Також монголи кидали своїм переслідувачам обози з худобою, яку воїни охоче захоплювали, уповільнюючи рух війська. Легкість, з якою князі відганяли противника, породила безпідставне почуття переваги над ним..

31 травня 1223 року русько-половецька армія вийшла на річку Калку. Там їх зустріла монгольська сторожа, яка у запеклому бою з князівськими передовими частинами убила воєводу Івана Дмитровича та інших двох командирів авангарду і відступила за річку[4, 23].

Першими до Калки дісталися частини Мстислава Удатного, прибічника активного наступу, вони швидко переправилися через річку. Як повідомляє літописець ,це рішення було самовільним, бо галицький князь не узгодив своїх дій із чернігівськими і київськими князями - «через зависть, бо велика незгода була меж ними».[ 4, 45 ]. За наказом Мстислава першими переправилися волинці Данила Романовича, а згодом й інші полки. Сам Мстислав подолав річку останнім і разом з половцями хана Яруна вийшов на розвідку. За Калкою на русько-половецьку рать чекало добре підготовлені монгольські загони Джебе і Субедея. Вони побачили, що сили противника діють не координовано, і розпочали наступ. Мстислав Удатний помітив монголів, але було запізно - його сили не були приготовлені до бою. Він кинув на наступаючих половецькі загони, а сам повернувся до своїх дружин, наказавши якомога швидше озброїтися. Чернігівські і київські полки за Калкою не були сповіщені про початок битви. Монгольська кіннота зруйнувала половецькі порядки. Ярун і його сили відступили до табору Мстислава, посіявши паніку серед галицько-волинських військ. Потоптані відступаючими половцями, русини не встигли зайняти бойові позиції. У такій ситуації їм довелося прийняти на себе удар монголів. Спочатку частини Мстислава Удатного міцно трималися. Їм на підмогу підійшли чернігівські сили Мстислава Святославовича, і русини змогли розбити першу хвилю атакуючих. Але монгольські підкріплення, які атакували галицько-волинські і чернігівські групи військ Мстислава Удатного і Мстислава Святославовича вирішили долю бою. Русини не встояли перед вправними монгольськими лучниками і почали тікати до Дніпра. Літописець, учасник походу, так описує ті події: «Коли зіткнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і воєвода Семен Олуйович, і воєвода Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий з коня, а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його,- був бо він віком вісімнадцяти літ, був бо він сильний,- і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав Ярославич Німий, бачивши це і подумавши, що Данило збитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, і тому, що він був родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його; йому й поручив по смерті свою волость - оддав князю Данилові. Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег Святославовиич курський. Кріпко вони билися, але інші полки татарські зіткнулися з ними, і за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги і стрільці їх стріляють сильно, повернув коня свого на втечу - через те, що кинулися за ним противники. І коли він біг, то захотів води, і, пивши, відчув рану на тілі своєму,- в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. [4, 65].

Одна частина монголів переслідувала Мстислава Удатного і Данила Романовича до берегів Дніпра. Але останні першими змогли досягти Дніпра, відвели човни від лівого берега, щоб монголи не переправилися на правий. Під час втечі деякі дружинники і прості воїни були пограбовані своїми ж союзниками - половцями.

Друга частина монгольського війська (літопис називає двох монгольських воєначальників, ранг яких залишається невизначеним) обложила стан київського князя. Він хоробро відбивався три дні і здався лише після того, як посланий на переговори отаман бродників Плоскиня, в результаті зрадив князя, поклявся на хресті, що якщо воїни складуть зброю - ніхто з них не буде убитий, а князів та воєвод відпустять додому. Монголи, бажаючи помститися за смерть своїх послів, своєї обіцянки не дотримали: всі руські князі і воєначальники були покладені під дошки і задавлені переможцями, що всілися зверху бенкетувати. Простих воїнів відвели в рабство. [ 4, 27 ].

Отже, відсутність єдності на Русі згубно позначилася на результаті бою. Не було ні єдиного керівника, ні спільного плану дій, була відсутня згода між князями. Цей факт згубно вплинув на боєздатність війська і монголо-татари здобули перемогу. Втрати на Калці для Київської Русі були вкрай важкими, було вбито шістьох князів і майже всі воїни. За п'ятнадцять років до початку монгольського нашестя на Київську Русь ці території так і не змогли відновити свого потенціалу. Замість них зросла роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства, яке не брало участі у битві на Калці та зберегло свої кадри для розвитку власної держави, а також західного Галицько-Волинського князівства, майбутній правитель якого Данило Романович, один із небагатьох уцілілих учасників бою, зміг об'єднати ослаблену південну Русь зі стольним градом Києвом під своєю рукою перед початком монгольського вторгнення.

2.2 Завоювання Східної Європи

Похід монголів у межі Київської Русі з'явився початком здійснення завоювання Східної Європи. В 1227 і 1229 роках були розроблені нові проекти монгольських завоювань. Монголо-татари стали діяти в декількох напрямках. Було завершено захоплення Закавказзя, почався наступ на Східну Європу Наприкінці 1236 військові сили монголо-татар вторглися в Булгарії і розгромили її. Так само були підпорядковані й інші народи Прикам'я і Поволжжя: мордва, башкири, буртами. Населення наполегливо боролося із загарбниками, але найсильнішу армію монголів було неможливо перемогти.

Загарбання земель Київської русі почалося за часів Батия (Бату, інакше Саїнхана) - онука і наступника Чингізхана. Поставивши своєю метою оволодіти Київською Руссю, Батий не приховував своїх цілей щодо Східної Європи. [ 3, 53 ]

Батий у 1236 р. з величезним військом вступив на земля волзьких бумар, спустошив мордовські та буртаські землі. Взимку 1237 р. монголо-татари почали воювати за рязанські землі. Наступного року - спустошена Москва. Це місто було взято за п'ять днів. Незабаром впав після восьмиденної облоги Володимир - столиця Північно-Східної Русі. [5, 16]

Навесні 1238 р. завойовники вирушили в напрямку Новгорода, але не дійшовши за 100 верств до Новгорода повернули на південь. Пройшовши по окраїнах смоленської землі і Чернігівського князівства ,Батий підійшов до Козельська, яке тримав в облозі два місяці, але взяти не зміг. Тільки отримавши підмогу з Волги, загарбники захопили місто.

Наступного 1239 р. почалася навала монголо-татар на Південно-Західну Русь. З березня вони захопили Переяслав (південний), потім Глухів. Довго оборонявся стародавній Чернігів, і тільки після того, як місто підпалили і людей вибили, завойовники в жовтні увійшли в місто.

1240 р. Батий з величезними силами, прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищ загарбників були крім Батия відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей, Гурюк, Менгу. [6, 24-25] Літописець повідомляє що „обступила сила татарська Київ і в облозі город був. І вся земля була сповнена Руськая ворогами. І поставив Батий пороки під город і били вони день і ніч”. [ 4, 27 ].

Уперше для здобуття руського міста Батий зібрав усі свої війська, близько 200 тисяч воїнів й облогову техніку. Київ мав укріплення, яким не було рівних у східнослов'янському світі. На величезних земляних валах висотою до 12 м височіли дубові стіни. Всередині зовнішнього пояса укріплень Ярослава міста знаходився внутрішній - місто Володимира, де, у свою чергу, стояла цитадель, «Ярославів двір». Монголи розмістили свої головні сили біля Лядських воріт, що розташовувалися на території сучасного Майдана Незалежності. Вали цієї ділянки київських оборонних споруд були слабкі. Тут також лежало Козяче болото й ручай, що замерзли й перестали діяти як захисний фактор[7, 272 ].

Мужньо боролися кияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом була Десятинна церква, за кам'яними стінами якої загинуло багато захисників міста. Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від ударів стінопробивних знарядь. 6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всі люди, від малого до великого вбиті мечем. Літописець так писав про ті події:«…І святу Софію розграбували й монастирі всі, й ікони, і хрести, і все узороччя церковне взяли, а людей від малого до великого вбили мечем.» [7, 72 ]

Зруйнувавши Київ, монголо-татари рушили широким фронтом: одна частина війська на захід, до Володимиро-Волинського князівства, інша - продовжувала спустошувати Південну Русь. Багато міст здавалися без бою, були покинуті населенням (Деревич, Губін, Кудін та ін.).

У районі Галицько-Волинського князівства монголо-татари зустріли сильний опір. У містах по Верхньому Тетереву, Случі і Горині населення героїчно відбивалося від загарбників. Однак монголо-татарам вдалося прорвати зміцнення, спалити міста і попрямувати в глиб Волинської землі.

Трохи відомо про завоювання північній частині Волинської землі. Монголо-татари не змогли захопити сильно укріплений Холм. Так само є відомості про руйнування Берестя.

Після спустошення Південно-Західної Русі монголо-татарські загони з'єдналися в Галичі, який був узятий штурмом об'єднаними силами.

Монголо-татари зруйнували Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам'янець, Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинського князівства і інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Київської Русі. Проте деякі укріплені міста, зокрема, Кременець, Данилов, монголо-татари так і не змогли захопити.

Розгромивши галицькі та волинські землі, Батий вирушив у похід у Польщу й Угорщину. Таким чином, завойовницький похід монголо-татар на нині українські землі закінчився в квітні 1241года.

Кочовики, сили яких на той час вже були підірвані боротьбою з Київською Руссю, яка не скорилася, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавши удару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули від берегів Адріатики через Болгарію, Київську Русь і відійшли на схід. [6, 26-27]

Героїчна боротьба воїнів Київської Русі , ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на спустошених київських землях, мав велике значення для неї самої. Київська Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території князівств фактично не було ординської адміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвитку країни і для боротьби проти влади завойовників.

Залежність від завойовників князі Київської Русі змушені були визнати - спустошена держава ще не могла сподіватися на свої сили ,дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батий повернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу - Золоту Орду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Із рук хана Ярослав Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначив його найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав повернувся в свої землі з великою честю. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди, але до фактичного встановлення іга ще було далеко. [5, 16-17]

Золота Орда не мала сили окупувати Київську Русь повністю і поставити її у васальну залежність. Державою безпосередньо управляли місцеві князі, більшість яких були перетворені у васалів золотоординського хана. Щоб зміцнити їх залежність, золотоординські хани намагалися розпалювати феодальні уособиці, підбурювали одного князя проти іншого. У цій політиці вони не гребували ні підкупом, ні обманом, ні вбивством. Так, у 1246 р. за наказом Батия був убитий чернігівський князь Михайло Всеволодович, в особі якого Батий вбачав небезпечного для Золотої Орди політичного діяча.

Однак ,Золота Орда не змогла придушити прагнення Київської Русі до політичної незалежності. З самого початку золотоординського іга народ не припиняв боротьби проти поневолювачів. Перший удар золотоординському пануванню завдала хвиля народних повстань. У лісах, степах, плавнях базувалися загони воїнів, які систематично давали відсіч загарбникам. Велику роль у консолідації антиординських сил зіграла і політика видатних полководців і дипломатів, зокрема, Галицько-волинського князя Данила Романовича. [8, 30].

Весь період золотоординського іга на Русі позначається безперервними спустошливими набігами. Загарбники, захопивши місто, виганяли жителів у поле, потім грабували домівки, ремісників молодих чоловіків і жінок забирали у неволю. Монгольське панування своїм кривавим брудом не тільки гнітило, а й ображало й висушувало саму душу народу, який став його жертвою.

РОЗДІЛ 3.

Наслідки монголо-татарського нашестя

Спустошливі набіги монголо-татар, обкладання українського народу даниною спричиняли колосальні соціальні, економічні, політичні та культурні наслідки для країни.

Монголо-татарське нашестя супроводжувалося масовим розоренням міст, вбивствами людей, величезною кількістю полонених. Населення було змушене бігти в ліси для порятунку від кочовиків, тим самим залишаючи в запустіння цілі області. Склався демографічний занепад, потрібно десятиліття для відновлення чисельності населення.

Міське ремесло виявилося знищено через відведення в полон ремісників, розгрому міст. Селянське господарства так само піддалося розоренню: робочу худобу гнали в Орду, забирали все зерно, не залишаючи нічого для посіву, селяни закидали ріллі. У вогні монгольських набігів згорали житла і господарські споруди, селян гнали в рабство, села помітно порожніли. Межі землеробства були зрушені на північ.

Щорічно український народ був змушений виплачувати данину. Існувала чітка система оподаткування. У містах була введена тамга (торгова мито), в селах- поземельний податок-харадж (податки з луків). Щоб упорядкувати збір податків монголи проводили перепис платоспроможного населення. Данина, що відправлялася хану, отримала назву «ординський вихід». Так само київські князі мали поставляти рекрутів для монгольського війська (1 від каждих10 дворів).

Економічне життя країни опинилася в повному занепаді, і потрібні були довгі роки для її відновлення. Сильно постраждали торгові зв'язки, як між містом і селом, так і з сусідніми країнами. У результаті монголо-татарської навали було законсервовано розвиток товарно-грошових відносин, натурального господарства. Відбувався постійний витік срібла та інших металів, спостерігався «срібний голод».

Політичні наслідки навали більшою мірою полягали у посиленні феодальної роздробленості і порушенні процесу об'єднання українських земель, в ослабленні князівської влади. Князі потрапили в залежність до монгольських ханів, так як були змушені отримувати ярлик - ханську грамоту на правління. Разом з ярликом князь отримував політичну і військову підтримку з боку Орди. Процедура отримання ярлика була принизливою.

Монгольські хани контролювали діяльність князів, отримували податі, але, незважаючи на це, руські князівства зберігали автономію і адміністрацію.

Порушення торгових зв'язків між містами сприяло децентралізації українських земель. Видача ярликів на князювання так само негативно позначилася на подальшому політичному житті країни. Хани намагалися всіляко посварити князів, розпалити внутрішні війни, що призводило до роз'єднаності земель і відсутності зв'язків між ними.

Монголо-татарське нашестя завдало шкоди міжнародному становищу руських князівств. Були насильно розірвані давні зв'язки Київської Русі з сусідніми країнами. Після навали держава опинилася відрізаною від Центральної і Західної Європи. Під впливом монгольських ханів українські князі брали участь у походах на Литву. Литовці, у свою чергу, користувалися ослабленням Русі і здійснювали набіги на прикордонні території.

У результаті монголо-татарських завоювань були порушені відносини Київської Русі з Візантією. Припинилися поїздки українських людей в Константинополь, ослабла торгівля. Тільки з середини 14 століття відносини були відновлені.

Нашестя завдало величезного удару по культурі . Були спалені багато книг, літописів, художніх творів, зруйновано архітектурні пам'ятники. У більшості міст було припинено літописання. Значно впав рівень грамотності населення.

Жорстокої шкоди було завдано культурним і матеріальним цінностям. Припинилося будівництво кам'яних будівель, були втрачені ремесла. Так само на розвитку культури негативно позначилася роз'єднаність земель. Але ,слід зазначити, що монголо-татарське нашестя згуртувало культуру різних земель. З'явилися багато творів, які дали початок подальшому відновленню української культури після навали.

У результаті зв'язків із Золотою Ордою, Русь перейняла культурні та архітектурні досягнення східних країн, технологію виготовлення предметів.

Слід також зазначити ставлення завойовників до релігії. Духовенство було позбавлено від платежу данини. Церква не терпіла утисків від ханів, навпаки, митрополити отримували особливі грамоти, що забезпечували права духовенства і недоторканність майна церкви.

Східні традиції управління вплинули на форму правління Української держави. Самодержавна влада успадкувала тиранічні, східні риси.

Монголо-татарське нашестя справило величезний вплив на історичний розвиток Київської Русі. Велику кількість людей було вбито монголами, під час набігів, а також забрано в полон. Держава була практично повністю розорена і зруйнована. Хани всіляко сприяли міжусобицям, зіштовхуючи князів один з одним. Таким чином, створення єдиної держави було ускладнено. Монголо-татарський вплив «законсервував» розвиток Русі. Серйозної шкоди було завдано культурним цінностям держави. Літописання, що досягло свого розквіту в «домонгольський» період, в деяких князівствах припинило своє існування. Безліч цінних книг, архітектурних споруд було спалено та зруйновано. Різко впав рівень освіти, тепер його могли отримати лише заможні люди.

Постраждав міжнародний авторитет князівств. Ослабіла Київська Русь була вигідним об'єктом набігів для сусідніх держав.

Після монголо-татарської навали Українська держава була змучена і знекровлена, як в економічному і політичному, так і в соціальному і культурному плані. Саме навала стала причиною подальшого відставання Київської Русі від країн Західної Європи.

ВИСНОВКИ

Монголо-татарська навала завжди буде важливою сторінкою в історії нашої країни. Неможливо залишити без уваги героїчну боротьбу народу з монгольськими завойовниками. Міста захищалися до останнього воїна, але всі спроби захистити рідну землю були безуспішні: монгольська рать захоплювала, розоряла і спалювала їх. Величезна кількість людей загинула від рук завойовників, а ті хто вцілів, були змушені виплачувати данину. З часів монголо-татарської навали відбулося відставання Руських князівств від Європейських держав. Політична роз'єднаність, яку підтримували і всіляко розігрівали хани, вкрай негативно впливала на подальший розвиток Русі. Монголо-татарська навала змінила хід історії нашої держави.

Монголо-татарська навала стала поворотним пунктом в історії руських князівств. Монгольське панування затримало і змінило їхній подальший розвиток. Вони проявилися в:

- переміщенні і своєрідному роздвоєнні центру суспільного життя східних слов'ян;

- консервації та поглибленню феодальної роздрібненості;

- поступовому витісненні в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства;

- послабленні обороноздатності Київської Русі призвело до того, що в

ХІУ-ХУ ст. південні та західні землі опиняються в складі Литовського та Польського королівства, а північно-східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Київської Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу на багато віків вперед, підкоригували її історію.

ЛІТЕРАТУРА

1. Орест Субтельний Україна: Історія: навч.посіб. / О. Субтельний. - 3-тє вид.,перероб.і доп. - Київ : Либідь, 1993. - 720 с. .

2. М. Грушевський Історія України , реп ринг 1913- Київ 1990

3. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 1995. - 672 с. 

4. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. - К.: Дніпро, 1989

5 Каргалов В.В. Кінець ординської навали. М.: Наука, 1984

6. Заремба С.З. Куликовська битва та її історичне значення. К.: „Наукова думка” 1980.

7. Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва XIII - середини XVI ст. (історико-топографічні нариси). - К., 1996.

8. Егоров В.. Золота Орда: міфи и реальність . - М.: Знання, 1990. - 64 с.

Размещено на Allbest.ru