Участь Олександра Барвінського у виборчих кампаніях до Галицького сейму 1901 і 1904 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Проаналізовано участь українського громадського діяча Олександра Барвінського у виборчих кампаніях до Галицького сейму в 1901 і 1904 рр. Із залученням матеріалів часопису “Руслан” досліджено основні засади виборчої програми політика. Висвітлено хід і результати парламентських виборів, протистояння різних політичних сил.

Ключові слова: Олександр Барвінський, християнські суспільники, «Руська громада», Галицький сейм, передвиборча кампанія, Австро-Угорщина.

Annotation

The participation of Ukrainian public figure Oleksandr Barvinskyy in the election campaigns to the Galician Sejm in 1901 and 1904 was analyzed. With the involvement of the materials of the magazine «Ruslan», the main principles of the electoral program policy were explored. The course and results of parliamentary elections, opposition of different political forces are highlighted.

Key words: Olexander Barvinskyy, Christian community, «Ruska gromada», Galician Sejm, election campaign, Austro-Hungarian.

На початку ХХ ст. у Галичині загострилися польсько-українські взаємини. Це відобразилося і у діяльності Галицького сейму, у якому українські депутати вдавалися до так званих «сецесій» - демонстративного складання мандатів. Одним із прихильників такої політики виступив лідер християнських суспільників О. Барвінський.

Метою цієї статті є аналіз участі О. Барвінського та «Руської громади» у виборчих перегонах 1901 та 1904 рр.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в наукових працях сучасних українських істориків, зокрема Т. Антошевського [1], О. Аркуші [2-4], А. Кліша [5], Р. Лехнюка [6] та інших. Попри те окреслена нами проблема не знайшла ґрунтовного висвітлення у наукових публікаціях, тому аналіз історіографії дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні у науковій літературі відсутні праці, що ґрунтуються на дослідженні виборчих кампаній О. Барвінського на початку ХХ ст.

Джерельною базою для написання статті стали матеріали відділу рукописів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові [7-8], Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника [9-11], пресового органу християнських суспільників - часопису «Руслан». Найбільш цікаві для нас мемуари О. Барвінського, що містять інформацію щодо заснування та діяльності «Руської громади», діяльності депутатів суспільно-християнського скерування ми знаходимо у «Споминах з мого життя», які досі не опубліковані та зберігаються в рукописному варіанті в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка [12-13].

Упродовж 1900-1901 рр. у Галичині надзвичайно загострилися польсько-українські взаємини. Вінцем цього протистояння стала т.зв. «акція В. Козловського» - агітаційної поїздки заступника голови польського Центрального виборчого комітету з метою зміцнення «польськості» у Східній Галичині, створення значної кількості місцевих осередків та протидії зростанню українського руху. На ці дії відбулася реакція українських політиків, зокрема О. Барвінського. Його політична сила, «Руська громада», виступила за складання українськими депутатами мандатів Галицького сейму: «Дня 7 липня 1901 зійшов ся виділ «Руської Громади»: Барвінський, Заячківський Титко, Верхрацький Іван (проф.), о. Гузар Євген, Володимир Лукич Левицький і я (Вахнянин посол був перешкоджений явити ся), і межи іншими ухвалами постановилисьмо, щоби посли соймові нашого сторонництва порозуміли ся з всїми другими послами (всіх 15), щоби на завтрашній соймовій нараді (8 липня 1901 н. ст.) оголосити деклярацию, що руські посли опущають дальші соймові наради, позаяк і мінімальні їх жаданя для добра руського народу всї сторонництва польські нехтують і їм відмовляють» [9, арк. 38].

Сецесія 1901 р., на думку О. Аркуші, стала першою політичною акцією, яку підтримало керівництво «Руської громади». Сам факт, що декларацію про сецесію від імені українського представництва виголосив О. Барвінський, мав продемонструвати розрив з політикою угодовства та підготувати товариство до передвиборчого порозуміння з націонал-демократами [3, с. 76]. барвінський виборчий парламентський політичний

Факт своєрідного демаршу українських депутатів спричинив широкий резонанс у східногалицькому суспільстві. Зокрема, К. Левицький зазначав, що «наслідком солідарної сецесії всіх наших послів соймових зарівнався бодай тактично той широкий провал між послами опозиційними та угодовими, а в народі відчулось деяку полегшу та підйом духа» [14, с. 350].

Слід зауважити, що перехід християнських суспільників до політики поміркованої опозиції не слід вважати передвиборчою технологією. Це була відповідь на подекуди шовіністичні дії поляків у Галичині. Попри те, християнські суспільники залишали за собою право у подальшому співпрацювати з тими польськими політичними силами, що йтимуть на зустріч українцям [15].

Спільні дії українських депутатів у Галицькому сеймі дали надію на їх об'єднання напередодні перевиборів 1901 р. Проте до згоди християнських суспільників із націонал-демократами не дійшло. Останні уклали союз (т.зв. консолідацію) із москвофілами [16], що для О. Барвінського і його прихильників було неприйнятним. Водночас підтримка О. Барвінським «сецесії» налаштувала проти нього більшість польських політиків та унеможливила його урядовою підтримкою.

Слід зауважити, що передвиборна кампанія О. Барвінського не відрізнялася ні революційністю програми, ні новаторством методів пропаганди. Вона велася в основному за допомогою публікацій у часописі «Руслан» і на зустрічах з виборцями. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у галицькій політиці на перший план виступала робота з широким загалом. Практично усі політичні сили збирали велелюдні віча, на яких за допомогою популізму та красномовства намагалися переконати електорат. Натомість, християнські суспільники були прихильниками «органічної праці», а масові мітинги та всеохопна агітація, на їх думку, сприяли зниженню рівня політичної культури.

Політичне значення виборів до сейму для «Руської громади» було в тому, щоб задекларувати зміну своєї тактики. Упродовж передвиборчої кампанії прихильники О. Барвінського неодноразово зазначали на підтримці «сецесії» українських парламентарів [17].

Один з провідних представників суспільно-християнської течії А. Вахнянин, через тиск з боку радикально налаштованих політичних сил, відмовився брати участь у виборах. На його вибір вплинула низка причин. Перша - це стан здоров'я. Інша - не сприйняття східногалицьким селянством поміркованих ідей суспільно-християнської течії. Зокрема, це можемо прослідкувати у словах селянина Івана Драгана, адресованих А. Вахнянину під час його депутатського звіту: «Просим вас просто: не кандидуйте більше, бо я заявляю тут іменем селян нашого повіту, що хоч би нам прийшлось гинути від штиків, ми станемо проти вашого вибору» [18, с. 122-123].

Після цього єдиним реальним кандидатом у депутати до Галицького сейму від «Руської громади» залишився О. Барвінський, який балотувався на Бродівщині. Напередодні виборів там активізувалося місцеве русофілське політичне товариство «Селянська рада». Русофіли намагалися порозумітися з поляками, особливо з Т. Цєнським, що проживав у маєтку Пеняки у Бродівському повіті. Натомість НДП не висунула О. Барвінського у цьому окрузі, а лише зазначили, що він «єсть єдиним поважним руським кандидатом в Брідщині» а всі інші кандидатури «опереткові» [19].

Часопис «Руслан» неодноразово зазначав на міжнаціональній конфронтації під час виборів «ніколи ще сї спори не принимали такої принципіяльно національної цїхи», «ніколи не виступали ще Поляки з такою безглядностию против всего, що руске» [20]. Християнські суспільники, передбачаючи невтішні результати виборів для українців, оскільки поляки вели небувалу агресивну пропагандистську політику на шпальтах своїх часописів. Тому часопис “Руслан” закликав усіх українців взяти участь у виборах та віддати свій голос за справжніх патріотів [21].

Напередодні виборів 1901 р. прихильниками О. Барвінського у цих повітах засновано виборчий комітет, який об'єднував незначну кількість священиків Бродівського і Кам'янка- Струмилівського повітів. Серед найактивніших діячів слід назвати отців М. Левицького та М. Герасимовича. Ширший комітет складався з 46 членів, а тісніший - із 17, серед яких переважну більшість складали заможні селяни, сільська інтелігенція та духовенство. Комітет підтримав О. Барвінського, характеризуючи його як заслуженого політика, що не зійшов на рівень “дрібної боротьби”, а завжди відстоював інтереси селян [22].

Слід зазначити, що прихильники О. Барвінського стикнулися з низкою організаційних перепон щодо діяльності осередків, оскільки через різні причини багато хто «з священиків було дуже мало по нашій стороні, а декотрі навіть в посьлїдній хвили нас опустили» [10, арк. 47].

На це було кілька причин. По-перше, у цих повітах дедалі більшої популярності набували москвофіли, що зорганізувалися у «Селянській раді»; по-друге, націонал-демократи розширювали власну організаційну мережу, подекуди залучаючи до неї колишніх прихильників О. Барвінського.

Опонентом О. Барвінського у його виборчому окрузі був о. С. Зельський, парох Милятина. Він хоча й був членом НДП, проте з самого початку виборчої кампанії залучився підтримкою москвофілів [12, арк. 828]. О. Барвінський висунення проти себе кандидата пояснював так: «Москвофіли не могли простити мені фонетики, накладу шкільних книжок, виєднаного для Н.[аукового] Товариства ім. Шевченка, заходів моїх для визволення «Народного Дому» з москвофільських рук, змагань до помноження шкіл з укр.[аїнською] викл.[адовою] мовою і взагалі систематичного поборювання москвофілів та консолідації з ними» [12, арк. 815].

Внаслідок виборів до Галицького сейму обрано лише 13 українських депутатів, серед яких суспільно-християнський табір представляв лише О. Барвінський. Така незначна кількість народних обранців не давала змоги самостійно вносити подання до сейму (для чого потрібно було 15 голосів). Аналізуючи склад нового українського представництва, часопис «Руслан» зазначав, що лише 7 з 13 новообраних депутатів були здатні до парламентської роботи [23].

Попри поразку на парламентських виборах, представники суспільно-християнської течії не відступили від ідеї створення політичної партії. Зокрема, 4 жовтня 1901 р., на чергових зборах керівництва «Руської громади» ставилося питання про намір створення такої партії, яка мала б за мету об'єднання українських національних політичних сил та рішуче виступати проти москвофілів [7, арк. 74].

«Руській громаді» не вдалося створити значної кількості місцевих осередків. Зазвичай партійні організації засновувалися у повітах, де була реальна можливість провести власного кандидата. У випадку з «Руською радою» це були Бродівський та Кам'янка-Струмилівський повіт.

Внаслідок несприйняття польською більшістю Галицького сейму потреби відкриття української гімназії у Станіславові, а також у зв'язку з т.зв. «акцією В. Козловського», українські депутати вдалися до чергової «сецесії», участь у якій взяв і О. Барвінський. Тому для заміщення звільнених мандатів були оголошені додаткові вибори.

Усі українські партії домовилися про повну підтримку депутатів-«сецеоністів» у їх виборчих округах [24-25].

Особливо гостро стало питання переобрання О. Барвінського. У Бродівському повіті, де традиційно він кандидатував, ситуація напередодні виборів була критичною. Москвофіли продовжували налагоджувати взаємини з поляками й таким чином хотіли витіснити О. Барвінського з галицької політики. Про посилення їх позицій ми дізнаємося із листів довіреної особи очільника християнських суспільників у Бродівському повіті о. М. Герасимовича [10, арк. 20 зв.]. Аналогічною була ситуація у Кам'янко-Струмилівському повіті.

О. Барвінський так оцінював ситуацію напередодні виборів: «Положенє було труднійше, як попередних літ, бо консолідаційна робота Нар.[одного] Комітету заподіяла чимало лиха на шкоду народовців» [13, арк. 247(2)].

НДП офіційно зайняла позицію усіх колишніх депутатів, які підтримали сецесію. Її лідер, Є. Є. Олесницький висловлював повну підтримку кандидатури О. Барвінського: «Москвофіли за всяку ціну не хотять допустити Вашого поновного вибору, а треба нам всіх сил доложити, щоби Ви вийшли» [13, арк. 247(1)]. Хоча у самостійний вибір очільника «Руської громади» Є. Олесницький не вельми вірив, тому закликав його шукати підтримки у Відні [13, арк. 247(1)].

Москвофіли у цьому виборчому окрузі об'єдналися навколо кандидатури пароха с. Попівці о. Т. Еффиновича. Про важливість цих виборів для москвофілів свідчить участь у передвиборчій кампанії одного із їх провідних теоретиків О. Мончаловського [3, с. 94].

Не підтримала кандидатуру О. Барвінського і польська влада на чолі з А. Потоцьким, яка оголосила про свій нейтралітет. Натомість польська шляхта повіту, об'єднана навколо братів Цєнських підтримала москвофілів.

Християнські суспільники зіткнулися з фінансовими проблемами. Видання агітаційних матеріалів, праця агітаторів,найм приміщень вимагали значних коштів, яких у О. Барвінського та його політичної сили не було: «В касї «Р.[уської] Гром.[ади] вже нема нїчо. Відозву видруковано 100 примірників]. Нас 9 люда заплатилисьмо за друк і висилку 52 кор. 35 с. - і крім того висилаєм завтра 100 корон. (Б.[арвінський] казав мині, що вже видав з свого 400 злр. Конечне є, щоби Н.[ародний] комітет післав не сдані ще 500 корон (бо 100 кор. ми висилаєм)» [8, арк. 4 зв.]. Натомість у їх опонентів не спостерігалося фінансових проблем і вони доволі часто купували голоси виборців. Загальну вартість виборчої кампанії Т. Еффиновича оцінювали в 10 тисяч злр. [10, арк. 65].

Внаслідок агресивної виборчої агітації москвофілів, їх фінансових зловживань, О. Барвінський, єдиний із депутатів-«сецеоністів», програв вибори до Галицького сейму, а депутатський мандат здобув Т. Еффинович.

Вибори 1904 р. показали, що ера домінування християнських суспільників у галицькій політиці підійшла до свого логічного завершення. Цьому сприяла низка факторів. Насамперед, перехід до поміркованої опозиції призвела до втрати союзників серед польської адміністрації. Натомість, така політика не знайшла підтримки серед широкого загалу доволі зрадикалізованого галицького суспільства.

Провал О. Барвінського на виборах до Галицького сейму став тим лакмусовим папірцем життєдіяльності «Руської громади». Це політичне утворення де-факто перестало існувати практично зразу після цієї поразки. Хоча де-юре «Руська громада» існувала ще декілька років. Не вбачаючи перспективи у подальшій «поміркованій опозиції» її представники переходили до лав націонал-демократів. Найвідоміший приклад такого переходу - багаторічний соратник О. Барвінського, один з лідерів та ідеологів «Руської громади» Т. Ревакович. У їх листуванні цього періоду ми можемо прослідкувати ідейні протиріччя у суспільно-християнському середовищі. Зокрема, Т. Ревакович у одному з листів зазначав на безперспективності порозуміння з поляками: «Але не дасть ся заперечити, що політика утилітарна нинька і вже довший час жадного хісна Русинам-Українцям не приносить. [...] Поляки не змінять того свого поступованя по доброму. Тілько силою може руськоукраїнський нарід ліпшу долю собі вибороти. [...] то є обовязком нашої інтелїгенциї, отвирати очи народови, що чужинці є наші вороги й треба все остерегти перед ними, щоби від шкоди хоронив ся» [11, арк. 46-48зв.].

Попри політичну поразку О. Барвінський залишався одним із найбільших українських патріотів. Безумовно можемо підтримати О. Аркушу, яка зазначала: «Його наміри були чистими, дії логічними, а часто - й бездоганними, працездатність - фантастичною, але - якби тягар усіх звинувачень на його адресу мав ще й фізичну вагу, О. Барвінський, без сумніву, став би рекордсменом серед тогочасних українських політиків. Його політична кар'єра, попри найвищі злети, нагадувала радше суцільну покуту за невчинені гріхи...» [4, с. 4].

Таким чином, автором проаналізовано участь українського громадського діяча О. Барвінського у виборчих кампаніях до Галицького сейму в 1901 і 1904 рр. Із залученням матеріалів часопису «Руслан», досліджено основні засади виборчої програми політика, висвітлено хід і результати парламентських виборів, протистояння різних політичних сил.

Список використаних джерел