Ю. Бардах - історик права на перехресті епох і держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ю. Бардах - історик права на перехресті епох і держав

Досліджується родовід видатного польського історика права Юліуша Бардаха, наведено маловідомі факти стосовного його предків та біографії.

Серед європейського наукового загалу найбільш знаним дослідником історії литовсько-польської державності та права є Юліуш Бардах. Директор Інституту історії держави і права Польщі А. Закжевський назвав Юліуша Бардаха «Нестором» варшавських литуаністів [1]. Його науковий доробок має неабиякий вплив на литуаністичні студії в Польщі, Білорусі, Литві й Україні. Життєвий шлях вченого, його наукові інтереси нерозривно пов'язані з землями, об'єднаними в межах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Традиційно, і цілком справедливо, Юліуш Бардах вважається польським юристом та істориком права. Однак, дослідження родоводу відомого вченого дозволяє по-новому подивитися на цей факт.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українській історіографії життєвому шляху вченого, як і його науковому доробку, не було присвячено наукових розвідок. Енциклопедичні видання містять лише короткі біографічні довідки. В Польщі до ювілейних дат було опубліковано кілька статей, у яких висвітлено окремі аспекти наукової діяльності вченого, спогади про університетські роки тощо [2; 3; 4; 5].

Постановка завдання. Мета статті - встановити витоки родоводу та маловідомі аспекти біографії видатного польського історика права Юліуша Бардаха.

Виклад основного матеріалу. Юліуш Бардах (03 листопада 1914 р., Одеса - 26 січня 2010 р., Варшава) - доктор права, професор, почесний доктор Варшавського, Лодзинського й Віленського університетів, директор Інституту історії держави і права (1954-1968 рр.), член-кореспондент Польської академії наук, автор близько 600 праць з історії держави і права Польщі та Литви, значна частина яких присвячена державно- правовим інституціям Великого князівства Литовського («O dawnej i niedawnej Litwie», «Statuty litewskie a prawo rzymskie», «Штудьіі з дзяржаунага ладу і права Вялікага Княст-ва Літоускага XIV--XVIII ст.», «Штудьіі з гісторьіі Вялікага Княства Літоускага» та ін.).

Як зізнавався сам вчений, історія Литви особливо захоплювала його [4]. «Мій інтерес до устрою і права Великого князівства Литовського, - зазначав Юліуш Бардах, - зародився в студентські роки, коли я - слухач відділення права і суспільних наук Університету Стефана Баторія 1934 р. почав відвідувати семінар з литовського права професора Стефана Еренкройця. Литовське право зацікавило мене тоді й привертає увагу до цього часу своєю складністю й одночасно оригінальністю. Як і саме Велике Князівство Литовське було політичним організмом, що поєднував католиків литовців і православних русинів - предків білорусів і українців так і його право було синтезом оригінальних литовських і руських начал з польськими і західноєвропейськими впливами. Важко було не захопитися привабливістю цього явища, що найбільш повно проявилося в місті, де я власне і почав студії. І надалі залишаюся під його чарами» [6].

Важко сказати, що саме вплинуло на вибір тематики досліджень молодим студентом Бардахом: університетські наставники Стефан Еренкройц, Генріх Ловмянський, Ян Адамус, дух стародавнього Вільно, а можливо, генетична пам'ять роду, що ховається у підсвідомості кожного, оскільки не лише наукова спадщина вченого, але й звивиста стежка його родоводу об'єднують Польщу, Литву й Україну. Підтвердженням останнього можуть служити слова Юліуша Бардаха, що «окрім цікавості дослідника, з проблематикою Великого князівства його пов'язує й емоційний зв'язок» [6].

У Польщі іронічно зауважують: часто лише після смерті видатного поляка стає відомо про нього дві речі, що він був видатний і що він був єврей. Тут варто додати, у разі, якщо польський єврей - видатна особистість, то він має бути якось пов'язаний з Україною.

Юліуш Бардах один з тих багатьох, хто з'явився на світ на український землі, однак не був українцем. Родина Бардахів походила з Волині з міста Володимира-Волинського (єврейська назва - Людмир), значну частину населення якого складали євреї. З середини XVIII ст. місто стало одним із центрів хасидизму. Євреї з Вільно та інших литовських і білоруських міст засновували тут свої релігійні школи. Можливо, одним із них був і батько Юлія Мєіровича (Марковича) Бардаха - прадіда Юліуша Бардаха.

Прізвище Бардах є абревіатурою імені Бен рабе Давид Харіф (Ba RDa Ch), що означає «син рабина Давида Харіфа». За переказами, Бардахи були нащадками Самуїла бен Давида, автора одного з найавторитетніших коментарів Шулхан-Аруха - збірки основних релігійних приписів іудаїзму [7]. Єврейська енциклопедія Брокгауза й Єфрона містить статтю про литовського граматика кінця XVIII ст. Ізраіля Ісаака бен-Хаїма Моісея Бардаха, автора коментарів до збірок релігійних приписів, творів «Darke ha-Schem» і «Taameh Torah». Останній було видано у Вільно 1822 р. його братом Мєіром, який доповнив цей трактат власною статтею «Taameh Elyon» («Апологія закону») [8]. Й оскільки та ж енциклопедія зазначає, що батько Юлія Мєіровича Бардаха був рабин з Вільно [7], то можемо припустити, що це і є видавець твору «Taameh Torah» Мєір Бардах.

Прадід вченого Юлій Мєірович Бардах народився у Володимирі-Волинському 1827 р. У 17 років у пошуках кращої долі він подався до Одеси, де самотужки вивчав єврейські та східні мови. Молоде європейське місто на півдні імперії в той час було для євреїв майже ідеальним місцем для здобуття суспільного визнання. 1850 року Ю. М. Бардах був призначений учителем Хотинського, а згодом Ізмаїльського, казенних єврейських училищ. З 1857 р. працював учителем давньоєврейської мови в Одеській талмуд-торі, викладав в одеських казенних гімназіях, займався перекладами іноземної єврейської літератури, а з 1871 р. був цензором єврейських книг. За активну громадську й педагогічну діяльність Ю. М. Бардаху було надано потомствене почесне громадянство.

Щонайменше троє нащадків Юлія Мєіровича Бардаха стали відомими за межами своєї вітчизни. І хоча всі троє народилися в Одесі, але Батьківщиною вважали різні країни. Син Юлія Мєіровича, Яків Бардах - широко відомий в Російській імперії та за її межами вчений, професор медицини, мікробіолог, засновник однієї з перших в імперії станцій швидкої допомоги, один із основоположників (разом із І. І. Мечниковим і М. Ф. Гамалією) російської бактеріології. Онуків його рідного брата Мотла, Януша та Юліуша, батьки вивезли з Одеси ще у ранньому віці, дитинство вони провели на Волині у Володимирі-Волинському, звідки родом були їх предки, але це не завадило їм стати відомими на весь світ поляками. Старший Юліуш - видатний польський історик права. Молодший Януш, переживши ГУЛАГ, емігрував у 70-х роках з Польщі до США, де став засновником медичної школи пластичної лицьової хірургії Університету Айови, відомим хірургом. Його операції по усуненню вроджених патологій «заяча губа» та «вовча паща» увійшли до американських підручників з хірургії. Саме спогади Януша Бардаха, опубліковані в його книзі «Человек человеку волк: Выживший в ГУЛАГе» [9] та оповіданні Ханни Краль «Правнук» [10], стали одними з основних джерел для написання цієї статті.

Рідний брат Якова Бардаха й дід Януша та Юліуша Бардахів, Мотл, повернувшись до Володимира- Волинського, одружився на єврейці Хаї, яка, за сімейною легендою, була онукою однієї з самих колоритних фігур в хасидизмі - єдиної жінки- цаддіка (цадеккет) Ханни Рахель Вербермахер, широко знаної в єврейському світі як Людмирська діва. Історія «святої з Людмира» відображена в багатьох творах єврейської літератури, за її мотивами знято художній фільм «Йентл», в основу якого лягло оповідання Нобелівського лауреата І. Башевіса-Зінгера, єврейський театр «Хан» поставив п'єсу І. Евен-Шошан «Людмирська діва» тощо.

Американський дослідник Натаніель Дойч, автор книги, присвяченої Людмирській діві [11], вважає сумнів факт народження Ханною Рахель дітей. Таким чином, прямими нащадками Людмирської діви Юліуш та Януш Бардахи бути не могли. Однак в сім'ї активно культивувалась ідея приналежності до її роду. Мотлу Бардаху, успішному купцю, який набув основний капітал поставляючи з Росії шкурки соболя, належав будинок, в якому вона народилась.

Син Мотла Бардаха Марек (Марк), батько Юліуша та Януша Бардахів, народився у Володимирі-Волинському. Освіту здобув у Харківському стоматологічному училищі. Ймовірно, саме після його закінчення він переїхав до Одеси, що й не дивно, з огляду на те, що його дядько Яків Бардах був відомим у місті лікарем і громадським діячем. В Одесі Марек одружився з Отілією Нейдінг (Ной-дінг). Брат Отілії, Марсель (Марцел) Нейдінг - професор медицини, невролог, керівник клініки нервових хвороб, був у дружніх стосунках з Яковом Бардахом. Отілія Нейдінг походила з інтелігентної одеської родини, її дядько та двоє братів викладали в університетах Одеси, Москви й Парижа. Мати, як писав Януш Бардах, була інтелектуалкою, вільно володіла чотирма мовами, цікавилась політикою, саме вона привнесла в родину Бардахів пієтет до великих поетів, художників, та вчених.

В Одесі у Марека та Отілії Бардахів народилося двоє синів: Юліуш 1914 р. та Януш (Натан) 1919 р. Переживши у місті важкі роки Першої світової та громадянської війни, на початку 20-х років Марек разом із дружиною та дітьми повернулися до Володимира-Волинського, де вже встановилася польська влада.

Родина Бардахів у Володимирі- Волинському була однією з найзаможніших і найвпливовіших єврейських сімей. Мотл Бардах залишив синам чималий спадок - кілька великих будинків у центрі міста. Марек Бардах мав успішну стоматологічну практику, його рідний брат Мойсей упродовж 1938-1939 рр. був віце-бургомістром міста. Сім'я проживала у трьохповерховому будинку на розі вулиць Фарної та Казначейської.

Завдяки Отілії Бардах їх квартира часто ставала світським салоном, де обговорювалися новинки моди, точилися політичні та літературні дискусії. Активну участь у них брав і 16-літній Юліуш (або Юлек, як його називали в родині). Він був улюбленцем матері й своїм розумом і зовнішністю нагадував їй старшого брата Марселя Нейдінга. Кімната Юліуша була завалена книгами польською, російською та французькою мовами, з Варшави він виписував літературні та політичні журнали. Мовами спілкування в родині були польська й російська. Молодший брат Януш згадував: «Юлек был пятью годами старше, и наши пути не пересекались. Мне всегда было интересно, что делается за закрытыми дверями его комнаты, когда его навещают друзья. Я не мог удержаться, чтобы не подглядывать в замочную скважину, злился и расстраивался, что меня не пускают к ним. [...] Такое отношение заставляло меня чувствовать себя не только ничтожным, но и отвергнутым, напоминая снова и снова, что я не вхож в круг мамы и Юлека. Он всегда был серьезен, сосредоточен и погружен в свои мысли - читал, писал и спорил. Он не умел танцевать, не ходил на вечеринки, не любил спорт или игры на свежем воздухе, не ездил на пикники. Я считал его довольно скучным» [9, с. 19, 248-249].

Навчався Юліуш Бардах у Володимир-Волинській гімназії ім. М. Коперника, після закінчення якої 1934 р. вступив до Віленського університету Стефана Баторія на відділення права і суспільних наук. Ще у студентські роки він розпочав наукові дослідження. Навчаючись на другому курсі, брав участь у роботі загально-польського з'їзду істориків з доповіддю про третизну у давньому литовському праві. Його студентська наукова розвідка «Усиновлення в литовському праві XV і XVI ст.» вийшла друком 1934 р., що було предметом особливої гордості матері. Згодом ця праця стала основою дисертаційного дослідження вченого [5].

Сім'я Бардахів прихильно ставилася до соціалістичних ідей. Особливо ними захоплювався молодий Юліуш. Якось у розмові з мамою він звинуватив буржуазію у всіх бідах. На що вона іронічно відповіла: «Быть буржуем не хорошо, но приятно и удобно» [3]. Юліуш належав до лав Союзу незалежної соціалістичної молоді, а з 1935 р. - Польської соціалістичної партії. У 1938-1939 рр. він був редактором віленського видання газети «Робітник» - друкованого органу Польської соціалістичної партії [4].

Початок Другої світової війни розділив сім'ю: Юліуш з дружиною Фрумою залишились у Вільно, їм було відмовлено у в'їзді на територію СРСР, у складі якого опинився Володимир-Волинський. Молодший брат Януш запропонував переправити їх через кордон нелегально. Це їм вдалося, але залишатися у Володимирі-Волинському було небезпечно, оскільки на комсомольських зборах однокласниця Юліуша Роза Рубінштейн заявила: «Юліуш Бардах - продажний соціаліст. Його необхідно розшукати, арештувати та знищити» [9, c. 59]. Після цього Юліуш Бардах разом з дружиною переїхав до Львова, де переховувався серед єврейських біженців.

Подальша доля родини Бардахів склалася трагічно. 1940 року Януша Бардаха було призвано до лав Червоної Армії, а восени 1941 р. засуджено військово-польовим судом до 10 років таборів, що, можливо, врятувало йому життя. Після війни Юліуш, вже офіцер Війська Польського та військовий аташе польської амбасади у Москві, домігся дострокового звільнення брата. Всі ж інші члени родини: дід Мотл, бабця Хая, Марек та Отілія Бардахи, їх найменша донька Рахель, дружини Януша та Юліуша загинули 1942 р. Їх, як і інших євреїв, було закатовано фашистами в околицях Володимира-Волинського поблизу села Пятидні. Після звільнення Волині 1944 р. Юліуш Бардах приїздив до Володимира-Волинського. Але це вже було інше, чуже місто, що навіювало лише трагічні спогади.

Ще будучи на військовій службі 1948 р. Юліуш Бардах захистив у Ягелонському університеті дисертаційне дослідження, основою якого стала його студентська розвідка по литовському праву. 1950 року він завершив військову кар'єру й повернувся до наукової та викладацької роботи. Наступні 60 років плідної дослідницької праці професора Бардаха були пов'язані з Варшавським університетом та Інститутом історії держави і права.

Висновки. Доля Юліуша Бардаха є ілюстрацією складного звивистого шляху інтелектуала, вченого на тлі революцій, державно-політичних катаклізмів, трагедій цілих народів та окремо взятих родин упродовж XX століття. Вона також показує обмеженість вузькона-ціонального підходу щодо визначення приналежності вченого та оцінки його наукової спадщини. Януш та Юліуш Бардахи своєю Батьківщиною вважали Польщу та «малою» батьківщиною - місцем, де виріс, де з'явилися перші друзі, де знайшли вічний спокій найближчі люди, думається, для них лишався Володимир-Волинський. Через призму історії родини польського єврея, який народився в Одесі в часи Російської імперії, дитинство та юність провів на Волині, що була у складі Польської республіки, вижив у трагічні роки Другої світової війни, і став одним із самих відомих істориків права Польської Народної Республіки та сучасної Польщі, можемо простежити більш ніж столітню непросту історію всієї Східної Європи.

право історик біографія

Список використаних джерел

право історик біографія

1.Закжевский А. Б. Состояние и перспективы современных польских исследований по истории Великого Княжества Литовского. Studia Slavica et Balcanica Petro- politana. 2008. №1 (3). Январь-Июнь. С. 109.

2.Olszewski H. Wspomnienie o Juliuszu Bardachu (1914-2010). Nauka. 2010. №1. S. 159-163.

3.Siewierski T. Juliusz Bardach - historyk na zakr^tach dziejow. Дата оновлення: 16.01.2018. URL: https://histmag.org/Juliusz-Bardach-historyk-na-zakretach-dziejow-10576/1

4.Siewierski T. Juliusz Bardach (1914-2010): o lituanistycznej pasji uczonego. Дата оновлення: 16.01.2018.

5.Косман М. Да 90-годдзя прафесара Юліюша Бардаха. Беларускі Пстарычны Агляд. 2004. Т.11. Сш. 1-2. С. 389-393.

6.Зачараваны Вялікім Княствам. Размова з прафэсарам Ю. Бардахам. Беларускі Пстарычны Агляд. 1995. Т.2 Сш. 1. С. 41-48.

7.Бардах Юлий Меирович (Маркович). Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. Дата оновлення: 17.01.2018. URL: http://ru.wikisource.org/wiki/ЕЭБЕ/.

8.Бардах Израиль Исаак бен-Хаим Моисей. Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. Дата оновлення: 17.01.2018. URL: http://ru.wikisource.org/wiki/ЕЭБЕ/.

9.Бардах Я., Глисон К. Человек человеку волк: Выживший в ГУЛАГе / Пер. с англ. А. Ильф; Предисл. Я. Гордина. М. : Текст. Журн. «Дружба народов», 2002. 271 с.

Размещено на Allbest.ru