Участь С.В. Бородаєвського у громадсько-політичному житті української еміграції в Чехословацькій республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь С.В. Бородаєвського у громадсько-політичному житті української еміграції в Чехословацькій республіці

Серед тисяч учасників державотворчого процесу в Україні у 1917-1921 рр., що внаслідок поразки національно-визвольних змагань і несприйняття більшовицької влади опинилися у вимушеній еміграції, був і Сергій Васильович Бородаєвський (1870-1942) - український учений, юрист, економіст, державний і громадсько-політичний діяч, організатор науки та історик українського й міжнародного кооперативного руху. Виїхавши спершу до Франції, вчений невдовзі переїхав до Чехо-Словацької Республіки, де в 1920-х рр. навколо низки науково-освітніх і громадсько-культурних осередків гуртувалися кваліфіковані наукові, педагогічні, творчі кадри української міжвоєнної еміграції. І хоча у Чехо-Словацькій Республіці, керівництво якої прихильно ставилося до українського національного руху, склалися більш-менш сприятливі умови для української еміграційної спільноти, все ж подолання таких негативних факторів життя в еміграції, як матеріальна скрута, зниження соціального статусу, неможливість повноцінної професійної само- реалізації, розрив з відповідним національним оточенням, вимагало від її членів високого рівня самоорганізації, єднання, узгодженості дій, ініціативності, відповідальності за спільну справу, активної співпраці з міжнародними організаціями, наполегливості у відстоюванні власних інтересів перед світовою спільнотою.

Не лише громадська діяльність С. Бородаєвського, а й загалом його постать досить довгий час залишалася невідомою широкому загалу українців. Стислі біографічні довідки про нього, що з'явилися ще за життя вченого в “Новом энциклопедическом словаре” Ф. Брокгауза й І. Ефрона та “Українській Загальній Енциклопедії”^{1 Бородаевский Сергей Васильевич} [в:] Новый энциклопедический словарь, под общ. ред. К. К. Арсеньева; изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, т. 7, Санкт-Петербург, 1912, с. 622; Бородаєвський Сергій [в:] Українська Загальна Енциклопедія. Книга Знання, під гол. ред. ^{Раковського, т. 3, Л.; Станіславів; Коломия, 1931, с. 1314.}, лише в загальних рисах окреслювали його життєвий шлях і науковий доробок. Окремі відомості про громадську активність С. Бородаєвського були розпорошені в роботах виключно еміграційних дослідників (І. Витано-вича, Д. Дорошенка, Б. Мартоса, С. Наріжного та ін.) І. Витанович, Бородаєвський Сергій, Енциклопедія українознавства. Словникова частина, т. І, Париж; Нью-Йорк, 1955, с. 162; І. Витанович, Історія українського кооперативного руху, Нью-Йорк, 1964, с. 114-15, 575, 578; Д. І. Дорошенко, Історія України, 1917-1923, т. 2, К., 2002, с. 143, 211, 272; Б. Мартос, Праця в галузі кооперації, Другий Український Науковий з'їзд у Празі, Прага, 1934, с. 102-7; С. Наріжний, Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, відповід. ред. О. Купчинський, ч. 1, Л.; Кент; Острог, 2008, с. 113, 261.. Визнання наукового і суспільного значення постаті вченого й студіювання його життєвого та творчого шляху стали можливими лише наприкінці минулого століття, коли у вітчизняній історичній науці склалися передумови для подолання ідеологічних стереотипів радянської доби, переосмислення застарілих концепцій, збагачення проблематики досліджень, а також було відкрито доступ до матеріалів української політичної еміграції, що раніше перебували на зберіганні у спецсховищах радянських архівів. (Зокрема, особовий архівний фонд С. Бородаєвського, сформований на основі документів Українського історичного кабінету, переданих з Праги до Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Київ у вересні 1945 р., було розсекречено лише 27 листопада 1991 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України), ф. 3883, оп. 1.) У роботах дослідників української міжвоєнної еміграції, що з'явилися на початку 1990-х рр., побіжно відображена участь С. Бородаєвського в культурно-освітньому, науковому, громадському житті української еміграції в Чехо-Словацькій Республіці М. Кугутяк, Діяльність Українського громадського комітету в Чехословаччині, Українська еміграція. Історія і сучасність (Матер. міжнар. наук. конф., присвячених 100-річчю еміграції українців до Канади, упоряд. Ю. Ю. Сливка), Л., 1992, с. 309-15; В. Трощинський, Український соціологічний інститут у Празі: організація і наукова праця (1924--1932 рр.), Українська діаспора, ч. 2 (1992) 138-50; С. Ульяновська, В. Ульяновський, Українська наукова і культурницька еміграція у Чехо-Словаччині між двома світовими війнами, Українська культура (Лекції за ред. Дмитра Антоновича), К., 1993, с. 477-98; С. В. Віднян- ський, Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921--1945 рр.), К., 1994, 84 с. В. М. Власенко, С. В. Бородаєвський -- видатний український кооператор, Червоний промінь, 32 (1994) 3; С. Злупко, Теоретик, організатор та історик кооперації: До 125-річчя з дня народження С. Бородаєвського, Львівський політехнік, 8 грудня 1995, с. 2; М. Аліман, Сергій Бородаєвський (1870--1942), Вісник Полтавської кооперативної ліги, 8 (2000) 2-4.. Автори невеликих розвідок інформативного характеру про С. Бородаєв- ського, вміщених на сторінках місцевої періодики , та перших узагальнюючих біографічних нарисів про вченого у довідковихвиданнях В. М. Власенко, Сергій Бородаєвський (1870-1942), Українські кооператори. Історичні нари-си, ред. С. Гелей, кн. 1, Л., 1999, с. 201-10; Сергій Бородаєвський (1870-1942), [в:] М. В. Алі- ман, Ю. М. Гавриленко, Видатні діячі кооперативного руху та їх ідеї, Донецьк, 2000, с. 205-6; Теоретик, організатор та історик кооперації [в:] С. Злупко, Українська економічна думка. Постаті і теорії, Л., 2004, с. 306-8., представили лише окремі факти та епізоди його громадської діяльності еміграційного періоду життя. Дещо поглибили і збагатили знання про С. Бородаєвського, зокрема як громадського діяча, колективне дослідження В. Власенка і В. Власенко, приурочене до 135 -ї річниці від дня народження вченого В. М. Власенко, В. В. Власенко, Корифей кооперативної справи (До 135-річчя від дня наро-дження С. В. Бородаєвського), Сумський історико-архівний журнал, вип. І (2005) 11-22., та біографічний нарис С. Бородаєв- ського, вміщений у короткому біобібліографічному покажчику його робіт Бородаєвський Сергій Васильович: Короткий біобібліографічний покажчик, уклад.: В. М. Власенко, О. В. Глушан, Суми, 2010, 88 с.. Збагаченню джерельної бази дослідження громадської діяльності С. Бородаєвського в еміграції сприяла публікація документів з зарубіжних і вітчизняних центральних та місцевих архівосховищ про створене й очолюване ним Українське університетське угруповання для Ліги Націй О. Глушан, Українське університетське угруповання для Ліги Націй: матеріали до історії організації, Сумська старовина, XXVI-XXVII (2009) 207-29; В. М. Власенко, О. В. Глушан, До історії Українського університетського угруповання для Ліги Націй, Сумський історико- архівний журнал, VIII-IX (2010) 81-104.

278. Разом з тим, згадані роботи не вичерпують усіх аспектів окресленої теми. Тож метою цієї статті є розкриття змісту, основних напрямів і форм громадської діяльності С. Бородаєвського під час його перебування в еміграції в Чехо-Словацькій Республіці.

Перебороти труднощі та поневіряння еміграційного життя українці у Чехо-Словацькій Республіці намагалися шляхом створення низки громадських структур, що мали на меті представляти й захищати їхні матеріальні, правові та духовні інтереси. С. Бородаєвський особисто сприяв заснуванню та розбудові кількох таких організацій. Варто зазначити, що громадська діяльність ученого в еміграції мала, насамперед, культурно-просвітницьку спрямованість і була тісно пов'язана з його науково-педагогічною працею. Це зумовлювалося тим, що в еміграції культурно-освітня праця розцінювалася як необхідна передумова росту політичної свідомості українців. Відповідно, українські еміграційні вищі навчальні заклади ставили за мету не просто підготовку висококваліфікованих фахівців, але, у першу чергу, вихованнясправжніх патріотів, майбутніх лідерів українського руху, й перетворилися на потужні осередки активного громадського життя еміграційної спільноти. Так, оцінюючи значення Української господарської академії (УГА) у Подєбрадах для української нації, М. Добриловський відзначав, що вона “була не лише школою й центром наукової діяльності, але також одним із видатніших українських громадських і культурних центрів в найширшому розумінні. Біля неї гуртувалися десятки наукових, культурно-просвітніх, мистецьких, економічних, професійних та спортивних організацій, що своїми зв'язками з співзвучними їм чужинецькими організаціями пропагували українську національну справу .

Саме з ініціативи С. Бородаєвського було створене одне з таких академічних товариств, про які згадував М. Добриловський, - Українське університетське угруповання для Ліги Націй (УУУ для ЛН) М. Добриловський, Українська Господарська Академія в Подєбрадах, Подєбради, 1942, c. 5. О. В. Глушан, Українське університетське угруповання для Ліги Націй: матеріали до історії організації, c. 207-29.. Розуміючи, наскільки важливо для української національної справи загалом та українського еміграційного студентства зокрема здобути широку підтримку різних міжнародних інституцій, учений відгукнувся на заклик створеної у 1924 р. Міжнародної університетської федерації для Ліги Націй (МУФ для ЛН) ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 12, арк. 40. організовувати національні угруповання, що ввійшли б до складу Федерації та поширювали ідеї і принципи Ліги Націй у середовищі студентського та професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів.

УУУ для ЛН розпочало свою діяльність 18 травня 1925 р. у Подєбрадах. Управління товариством здійснювали Загальні збори, Управа та Ревізійна комісія Ibid., спр. 6, арк. 4.. З 1926 р. його незмінним головою (президентом) був С. Бородаєвський С. Наріжний, Українська еміграція, c. 261. У лавах УУУ для ЛН перебувало близько 120 офіційних членів. Якщо ж врахувати, що до складу товариства входив також Центральний союз українського студентства (ЦЕСУС), який об'єднував переважну більшість українських студентських товариств в еміграції та в Західній Україні, то число членів угруповання становило близько 3,5 тис. осіб, що проживали не лише в Чехо-Словацькій Республіці, а й в інших країнах перебування української еміграції ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 11, арк. 7.. Зважаючи на цю обставину, керівництво товариства прагнуло організувати його відділи у таких осередках, як Белград, Берлін, Бухарест, Варшава, Париж, Софія.

У статуті УУУ для ЛН метою його діяльності проголошувалося “студіювання ідей Ліги Націй, розповсюдження їх серед українців та взагалі спільна праця студентів та професури українських високих шкіл на засадах, рекламованих Лігою Націй по утворенню атмосфери міжнародного порозуміння та довірря, що веде до сталого миру, потрібного цілому світові, а зокрема українській нації” ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 6, арк. 4.. Конкретними ж його завданнями були: 1) збір матеріалів про Лігу Націй; 2) поширення серед українців ідей Ліги Націй шляхом видання брошур, влаштування лекцій і доповідей, проведення дискусій тощо; 3) співробітництво з аналогічними товариствами в інших країнах. С. Бородаєвський, регулярно виступаючи перед українською громадськістю в ЧехоСловацькій Республіці з лекціями і доповідями, знайомив її з основними принципами, напрямками та результатами діяльності Ліги Націй і МУФ для ЛН Ibid., арк. 12, 14, 15; Український В. Університет в Празі в роках 1926-1931, Прага, 1931, с. 144. С. В. Бородаєвський, ІУ Конгрес Міжнародньої Університетської Федерації для Ліги Націй, Студентський Вісник, 1 (1928) 12; С. В. Бородаєвський, Міжнародний конкурс для молоді, Український тиждень, 19 лютого 1934, с. 4.. Відповідну інформацію вчений розміщував і на сторінках різних українських часописів та газет .

Та основне завдання УУУ для ЛН його голова вбачав у презентації та відстоюванні перед міжнародною спільнотою українських національних інтересів, пропагуванні “при всякій можливості українських національно державницьких стремлінь” С. Наріжний, Українська еміграція, с. 113.. Співпрацюючи у рамках МУФ для ЛН з такими міжнародними установами та організаціями, як Міжнародне бюро миру (Женева), Міжнародне бюро праці (Женева), Верховний комісаріат Ліги Націй у справах біженців (Женева), Міжнародна унія товариств Ліги Націй (Брюссель), Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці (Париж), українське угруповання захищало перед ними права та інтереси свого народу. Зокрема, координуючи свої зусилля з Українським академічним комітетом та його членами, ЦЕСУСом, Товариством прихильників УГА, різними тимчасовими комісіями та комітетами, угруповання використовувало трибуну конгресів МУФ для декларування перед європейською громадськістю протестів проти вбивства С. Петлюри та спроб звинуватити його у єврейських погромах в Україні в 1919-1920 рр. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО України),

ф. 269, оп. 1, спр. 261, арк. 1. Національний архів Чеської Республіки, ф. “Український музей у Празі”, інв. № 225. ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 317, арк. 17., проти масових арештів української інтелігенції у справі Спілки визволення У країни , проти терору на західноукраїнських землях .

Розгортанню більш активної діяльності УУУ для ЛН у рамках Федерації перешкоджав стверджений статутом МУФ державний принцип представництва окремих угруповань, а не національний. Українське товариство розглядали як організацію бездержавної нації, а отже, як неповноправного члена Федерації. Вже у вересні 1925 р. його делегат С. Романовський взяв участь у ІІ Конгресі МУФ. Тоді ж УУУ для ЛН було прийнято до складу Федерації, проте лише з правом дорадчого голосу З життя еміграції, Українське життя, Подєбради, 26 серпня 1926, c. 3. ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 21, арк. 22.. Конгрес схвалив ідею тісного співробітництва українського угруповання з чехословацьким . У наступні роки українці продовжували домагатися дійсного членства. У 1928 р. Бюро МУФ підтвердило рішення ІІ Конгресу щодо статусу УУУ. Остаточно питання про права й статус українського угруповання було вирішене VH Конгресом МУФ (Женева, 1930 р.). На пленарному засіданні 2 вересня була затверджена наступна схема вирішення “українського питання”: УУУ для ЛН набувало всіх прав члена Федерації за виключенням виборчого права на пленарних засіданнях Конгресу Ibid., арк. 106зв. Національний архів Чеської Республіки, ф. “Український музей у Празі”, інв. N° 225..

Таке рішення Конгресу було зумовлене постійним інтересом, який виявляло українське товариство, зокрема його голова, до діяльності МУФ, та безпосередньою участю у ній. Так, С. Бородаєвський регулярно приїздив на щорічні конгреси Федерації: ІІІ (Женева, 1926 р.), FV (Лондон, 1927 р.), V (Женева, 1928 р.), V! (Женева, 1929 р.), VD (Женева, 1930 р.), Vffl (Женева, 1931 р.), ХІІ (Женева, 1935 р.); брав активну участь в обговоренні різних актуальних проблем, зокрема пронаціональні меншини , вивчення студентами вищих навчальних закладів діяльності Ліги Націй та пов'язаних з нею громадських організацій (VH Конгрес) ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 21, арк. 97зв.-98.; виголошував доповіді з окремих питань (ІІІ Конгрес) С. Наріжний, Українська еміграція, с. 113.; вів жваве листування з генеральними секретарями МУФ (Р. Генд- ріксом, Ж. Дюпюі, Е. Крістіансеном)ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 7. тощо. У 1928 р. на оголошений МУФ для ЛН конкурс учений підготував французькою мовою працю “Економічні проблеми та мир”, що здобула премію Монтагю Бертона Ibid., ф. 3795, оп. 1, спр. 432, арк. 62.. Організаційна комісія VH Конгресу відзначила вагомий внесок С. Боро- даєвського у розвиток та пропаганду діяльності МУФ для ЛН, його віддану працю на користь Федерації Ibid., ф. 3883, оп. 1, спр. 21, арк. 101. С. Наріжний, Українська еміграція, с. 194. ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 255, арк. 6 зв., 17. ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 6, арк. 8; спр. 8, арк. 19; Урочисте засідання на пошану проф. д-ра О. Ейхельмана, Український тиждень, Прага, 8 травня 1933, с. 3..

Крім міжнародних, УУУ для ЛН активно співпрацювало й з багатьма українськими еміграційними громадськими, науковими, культурно- освітніми товариствами й організаціями. Зокрема, угруповання було колективним членом Українського академічного комітету ; у 1926 р. стало одним із співзасновників “Комітету по вшануванню пам'яті Голови Директорії УНР та Головного Отамана Українських військ С. Петлюри” . Як представник УУУ, С. Бородаєвський брав участь в урочистостях з нагоди ювілеїв видатних українських діячів науки і культури (80-ліття від дня народження професора Ф. Щербини (1929 р.), 50-річчя іменування О. Ейхельмана професором Київського університету (1933 р.), річниць визначних подій (створення УГА) .

Протягом усього періоду існування угруповання активну підтримку його діяльності здійснювала УГА. Зокрема, Сенат Академії допомагав товариству виконувати його фінансові зобов'язання перед МУФ для ЛН, надаючи щорічні субвенції на сплату членського внеску до Феде- рації Національний архів Чеської Республіки, ф. “Український музей у Празі”, інв. № 225. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 130, арк. 155.. Навіть тоді, коли Академія не могла з власних коштів надати таку допомогу УУУ, Сенат звертався до міністерств хліборобства та закордонних справ Чехо-Словацької Республіки з проханням виділити потрібні кошти. Так було влітку 1928 р., коли угруповання потребувало 2000 чеських крон для участі у VI Конгресі МУФ, на якому С. Бородаєвський мав порушити питання про матеріальну допомогу студентам УГА . Така підтримка з боку керівництва Академії свідчила про високий авторитет УУУ як виразника й захисника інтересів українського еміграційного студентства.

Небайдуже ставлення С. Бородаєвського до долі студентів виразно показали його заходи з забезпечення їм матеріальної підтримки. Встановленої чеським урядом допомоги ледве вистачало на задоволення найнеобхідніших потреб. Матеріальна незабезпеченість доповнювалася психологічним пригніченням: тугою за рідними і близькими, зв'язок з яким часто обривався назавжди, та невпевненістю у майбутньому. За таких умов самодопомогова діяльність створеного завдяки ініціативі та зусиллями С. Бородаєвського ощадно-позичкового товариства “Єдність” при УГА відіграла важливу роль у справі матеріальної та моральної підтримки українських студентів. Неодноразово вчений відвідував голову Міжнародної організації допомоги студентам (Женева), з яким вів переговори стосовно виділення коштів для студентства УГА ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 130, арк. 188зв., 273-273зв.. С. Бородаєвський особисто підтримував різні допомогові акції на користь української учнівської та студентської молоді. Так, його прізвище значиться у списках жертводавців Допомогового комітету при Українській реформованій реальній гімназії в Ржевницях Ibid., ф. 3859, оп. 3, спр. 11, арк. 102., Комітету “Рідної школи” Ibid., ф. 3795, оп. 1, спр. 151, арк. 2, 5.. Зібрані останнім кошти передавалися Управі Благодійного Комітету для допомоги студентам, що не отримували стипендії, на утримання школи при Союзі українок-християнок, на придбання літератури для українського Пласту в Подєбрадах тощо.

Загалом С. Бородаєвський був прихильником консолідації зусиль, взаємодопомоги та самоорганізації в середовищі української громади заради налагодження життя і плідної діяльності на науковій, культурній, освітній нивах в умовах еміграції. Така громадянська позиція вченого яскраво виявилася, коли Сенат Українського вільного університету (УВУ) у Празі на своєму засіданні 13 листопада 1931 р. відхилив запрошення Наради представників українських культурних установ та організацій взяти участь у порятунку українських емігрантських організацій в умовах загрози їх ліквідації. С. Бородаєвський, що входив до складу Сенату, разом з С. Шелухіним не погодився з таким рішенням інших членів Сенату та подав з цього приводу “окрему думку”. У ній наголошувалося на необхідності об'єднання зусиль усіх українських еміграційних осередків “на ґрунті самодіяльності, гуманності, демократизму” для їх збереження й подальшого існування ЦДАВО України, ф. 3859, оп. 1, спр. 263, арк. 391.. Коли ж виникла загроза ліквідації УГА у зв'язку з забороною чехословацьким урядом нового набору студентів у 1928 р. та значним скороченням її фінансування, С. Бородаєвський взяв участь у створенні Товариства прихильників УГА (ТПУГА), що мало на меті утримувати Академію власними коштами. Він був одним з 22 фундаторів Товариства та очолив обраний ініціативними зборами 20 червня 1931 р. тимчасовий Виконавчий комітет ТПУГА, що здійснив справу організації та легалізації його діяльності Ibid., ф. 3795, оп. 1, спр. 227, арк. 43; ф. 3796, оп. 1, спр. 1, арк. 45; В. Сапіцький, Діяльність Товариства прихильників УГА, Бюлетень Товариства Прихильників Української Господарської Академії, І (1932) 3.. Після затвердження Земським урядом у Празі статуту Товариства 6 травня 1932 р. під головуванням С. Бородаєвського відбулися Установчі збори ТПУГА, що обрали нові органи його управління. Вчений увійшов до складу Товариського суду ТПУГА ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 227, арк. 156зв.. У подальшому він сумлінно сплачував членський внесок до каси Товариства (28 чеських крон щомісяця) та брав участь у його загальних зборах. Неодноразово С. Бородаєвський уповноважувався керівництвом УГА, Українського технічно-господарського інституту у Подєбрадах, ТПУГА полагодити справу матеріальної підтримки їх діяльності з боку Американської асоціації християнської молоді (ІМКА), фонду Карнеджі, МУФ для ЛН та інших благодійних організацій і допомогових фондів Ibid., арк. 95; ф. 3796, оп. 1, спр. 1, арк. 47..

Важливим напрямком громадської діяльності С. Бородаєвського була його участь у протестних акціях української громадськості перед світовою спільнотою у зв'язку з резонансними політичними подіями на українських землях та в середовищі еміграції. Першим приводом до спільних звернень-протестів української еміграції до міжнародних організацій стало вбивство у 1926 р. Голови Директорії і Головного Отамана військ УНР С. Петлюри. У багатьох центрах української еміграції створювалися комітети з вшанування його пам'яті. Вони виступали з відозвами та заявами, у яких засуджували злочин С. Шварц- барта, протестували проти спроб звинуватити С. Петлюру у єврейських погромах в Україні у 1919-1920 рр., доводили, що його вбивство - справа рук “московської влади”. С. Бородаєвський підписав такий протест, складений УУУ для ЛН ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 8, арк. 60-61. і розісланий усім національним угрупованням у складі МУФ для ЛН ЦДаГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 261, арк. 1. Українська політична еміграція 1919--1945: Документи і матеріали, К., 2008, c. 374-75..

Гнівно відреагувала українська спільнота у Подєбрадах і на політику репресій проти українського народу загалом та його наукової еліти зокрема, що здійснювалася радянською і польською владами у міжвоєнний період. У цьому контексті варто відзначити діяльність Комісії для проведення акції протесту лекторського персоналу УГА проти масових арештів в Україні, створеній невдовзі після початку арештів у сфальсифікованій справі Спілки визволення України. Ще до початку судового процесу над заарештованими 14 грудня 1929 р. Комісія звернулася до світової спільноти з резолюцією-протестом, у якому розкрила дійсну мету та злочинну сутність проектованого більшовицькою владою політичного “монстр-процесу проти української інтелігенції”. Своїм підписом під згаданою резолюцією та згодою на відрахування утримання з заробітної платні на потреби Комісії ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 292, арк. 102-102зв. С. Бородаєвський висловив повну підтримку діяльності останньої та небайдужість до долі колег-співвіт- чизників. Крім того, вчений підготував протест проти масових арештів інтелігенції в Україні, що від імені УУУ для ЛН був розісланий 30 національним університетським угрупованням і зачитаний на засіданнях Ради МУФ для ЛН 28 лютого - 2 березня 1930 р. Національний архів Чеської Республіки, ф. “Український музей у Празі”, інв. № 225. Також С. Бородаєвський підтримав акції протесту української громадськості в ЧехоСловацькій Республіці проти масових репресій, проведених польською владою на західних землях України восени 1930 р. (“пацифікації”), про що було заявлено на засіданні Центрального виконавчого комітету представників українських емігрантських організацій в Чехо-Словаць- кій Республіці для проведення акції протесту проти польського терору на західних землях України 12 листопада 1930 р. ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 317, арк. 14.

Досліджуючи громадську діяльність ученого, не можна оминути його участі у боротьбі української еміграційної спільноти за визнання її окремою групою політичних емігрантів, поруч з росіянами та вірменами. Згідно з підписаною Чехо-Словацькою Республікою у 1929 р. в Женеві угодою, для всіх емігрантів, що проживали на її території, починаючи з 1930 р. вводилися так звані “паспорти Нансена” - сертифікати ідентичності особи, розроблені Верховним комісаріатом Ліги Націй у справах біженців ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 293, арк. 1.. Однак прийняте Комісаріатом визначення державної приналежності українців - “російського походження, що не придбав жодної іншої державної приналежності” - не лише заперечувало факт відродження української державності у 1918 р., а й позбавляло їх “національного ім'я” ЦДАВО України, ф. 3793, оп. 1, спр. 187, арк. 5.. У зв'язку з цим у головних осередках української еміграції в Чехо-Словацькій Республіці почали створюватися спеціальні комісії, що домагалися зазначати в міжнародних (“нансе- нівських”) паспортах українців їхню національно-етнічну приналежність.

29 грудня 1929 р. ініціативна група лекторського й адміністративного персоналу УГА створила Комітет для збору матеріалів та інформації в справі так званих Нансенівських паспортів, реорганізований у січні 1930 р. в Комісію лекторського персоналу і адміністрації УГА у справі “нансенівських” паспортів на чолі з Б. Мартосом. Комісія розгорнула широку діяльність з подачі протестів і звернень до чехословацьких державних та міжнародних громадських установ й організацій, окремих відомих політичних і культурних діячів (Президента Чехо-Словацької Республіки Т. Масарика, міністерств внутрішніх та закордонних справ Чехо-Словацької Республіки, Ради Ліги Націй, Верховного комісаріату Ліги Націй у справах еміграції та ін.). С. Боро- даєвський активно співробітничав з Комісією: брав участь у її засіданнях; зустрічався у справах Комісії з чиновниками Міністерства внутрішніх справ Чехо-Словацької Республіки; делегувався до Женеви для підтримки вимог української еміграції перед Міжурядовою дорадчою комісією у справах еміграції при Верховному комісаріаті Ліги Націй Ibid., ф. 3795, оп. 1, спр. 130, арк. 293зв.; ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 294, арк. 12, 14; спр. 295, арк. 85.. Злагоджена і рішуча боротьба української громадськості в Чехо-Сло- вацькій Республіці за визнання її національно-етнічної й державної окремішності увінчалася успіхом: 1 липня 1930 р. Міністерство внутрішніх справ Чехо-Словацької Республіки ухвалило розпорядження про заміну в “нансенівських” паспортах для українців слова “rus” на слово “ukrajinec” у чеському та французькому варіантах тексту ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 294, арк. 44..

С. Бородаєвський не належав до жодної політичної партії або суспільно-політичного об'єднання. Він підтримував товариські та ділові зв'язки з представниками як консервативно-гетьманського, так і соціалістичного таборів. У своїй професійній та громадській діяльності вчений намагався керуватися загальнонаціональними, а не вузькопар- тійними інтересами. З цього приводу в одному з листів до М. Шаповала він зазначав: “...приєднуюсь до [...] суворого таврування тих, хто при зведенню зі своїми ворогами політичних рахунків не спиняється перед тим, щоб робити замахи на справи, які мають велике значіння для українського діла .

Бажанням прислужитися загальнонаціональній справі, працювати на користь України, а, можливо, й безпосередньо на її теренах, була обумовлена участь С. Бородаєвського в роботі фахової сільськогосподарської комісії при Культурно-науковому видавництві (КНВ) Українського національного об'єднання (УНО) в Празі. УНО, найбільш масова на початку 1940-х рр. організація, яка об'єднувала українців за кордоном та перебувала на націоналістичних позиціях ЦДАВО України, ф. 3563, оп. 1, спр. 146, арк. 70-70зв. Українська політична еміграція 1919--1945: Документи і матеріали, 47-48., з початком Другої світової війни покладала надії на перемогу Німеччини. Саме з метою “перевести необхідні дослідження й ствердити стан поодиноких галузей народного життя України в мент ліквідації комуністичного режиму” та “випрацювати проекти доцільних заходів у поодиноких галузях суспільного життя” ЦДАВО України, ф. 4036, оп. 1, спр. 28, арк. 4. у липні 1941 р. з ініціативи УНО були організовані фахові комісії переважно з осіб професорсько-викладацького складу колишньої УГА. У вересні їх діяльність була підпорядкована КНВ УНО в Празі на чолі з М. Галаганом Ibid., спр. 2, арк. 34-35. В. Доманицький, Сільське господарство України в умовах Нової Європи, Прага, 1942, c. 18..

Організувати й очолити роботу сільськогосподарської комісії було доручено вченому-агроному В. Доманицькому. Проблему “підбору фахівців для господарського відродження України, їх підхід до справи, їх методи праці” він розглядав як “надзвичайно важливу” і до участі у комісії намагався залучити визнаних фахівців у відповідній галузі. Тож не випадково саме С. Бородаєвському В. Доманицький запропонував очолити одну з її секцій - сільськогосподарської та кустарної кооперації ЦДАВО України, ф. 3883, оп. 1, спр. 29, арк. 21-22зв.. На останню покладалося широке коло завдань: розробка статутів сільськогосподарської артілі, товариства для спільного обробітку землі, машинно-тракторного товариства; плану переходу від поширених у Радянській Україні сільськогосподарських колективів (комун, артілей) до сільськогосподарської виробничої кооперації; матеріалів до основного закону про землю та земельний устрій; проекту Земельного кодексу та ін. Не відомо, з яких саме міркувань - чи то політичного (обережне ставлення до співпраці з УНО та ОУН), чи особистого характеру (похилий вік, слабке здоров'я) - С. Бородаєвський не погодився стати головою секції, але дав згоду бути її “сталим дорадником”. Секцію ж очолив інший знаний учений-економіст та кооперативний діяч, товариш і колега С. Бородаєвського - Б. Мартос.

Як згодом зізнавався В. Доманицький, для членів сільськогосподарської комісії “ні спочатку, ні потім не було ясно, яку ціль має Провід при творенню фахових Комісій: Чи це мало бути згуртування фахових людських сил для безпосередньої участі в державній роботі (тобто підбір людей до державного апарату)? Чи мала то бути підготовка і випрацювання форм і норм державно-правного життя у формі законопроектів тощо? Чи це нарешті мала бути організація досліду сучасного стану України, котрий можна використати при будучій державно-творчій роботі” ЦДАВО України, ф. 4036, оп. 1, спр. 3, арк. 94-95.. Тож фахівці секції сільської кооперації зосередили свою діяльність на підготовці проектів відродження та розвитку основних галузей кооперації в майбутній небільшовицькій Україні. Вже на першому її засіданні 8 серпня 1941 р. С. Бородаєвський подав розроблені ним проекти розпорядження про кооперативні товариства та їх союзи й статуту Центрального всеукраїнського кооперативного комітету і зобов'язався переглянути зразковий статут кооперативів, поширених серед українського населення Генерального Губернаторства Ibid., ф. 4000, оп. 1, спр. 35, арк. 25.. Така поспішність у значній мірі була обумовлена сподіваннями перенести роботу комісії на “рідні терени” вже восени 1941 р. Незважаючи на свій похилий вік і слабке здоров'я, С. Бородаєвський теж погоджувався виїхати в Україну. На думку В. Доманицького, він був “найліпшим кандидатом на ролю Директора Високої Кооперативної Школи” Ibid., ф. 4036, оп. 1, спр. 2, арк. 14.. У листопаді 1941 р. Б. Мартос тричі зустрічався з урядовцями Міністерства окупованих східних територій, що “докладно інформувались про українських фахівців на еміграції, але нічого не могли сказати про час можливого їх від'їзду” ЦДАВО України, ф. 4000, оп. 1, спр. 35, арк. 27-27зв.. Поступово праця комісії та її секцій набрала “семінарно-студійного” характеру і зводилася до підготовки до друку в КНВ напрацьованих матеріалів. Зокрема, циклостилевим способом накладом у 150 примірників були видані розроблені С. Боро- даєвським “Розпорядження щодо кооперативних товариств та їхніх союзів” та “Статут Центрального Українського Кооперативного Комітету” Ibid., ф. 4036, оп. 1, спр. 2, арк. 51.. На 1942 р. у рамках своєї праці в кооперативній секції фахової сільськогосподарської комісії вченим була запланована підготовка роботи “Кооперативне право в Німеччині за останні 20 літ” Ibid., ф. 4000, оп. 1, спр. 35, арк. 27-27зв.. Однак реалізувати цей науковий задум він вже не встиг. 6 лютого 1942 р. С. Бородаєвський помер на 72-му році життя та був похований у Празі на Ольшанському цвинтарі Ibid., ф. 3859, оп. 2, спр. 53, арк. 10.. До речі, у 1943 р., у перші роковини смерті С. Бородаєвського, КНВ УНО ухвалило на вшанування пам'яті професора видати останні його праці Державний районний архів м. Німбурк, ф. “Українська Господарська Академія в Ч.С.Р.”, картон № 9, спр. “Професор Сергій Бородаєвський”, арк. 182.. Огляд діяльності вченого мав написати Б. Мартос. Та, очевидно, цей намір так і не було здійснено - принаймні, поки що нами не виявлено подібної роботи.

Отже, громадська діяльність С. Бородаєвського в еміграції відзначалася багатогранністю та спрямованістю у русло української національної справи. Основними її напрямками були організація та участь у самодопомоговах акціях і товариствах української еміграційної громадськості, пропаганда та захист національних інтересів на міжнародній арені, розбудова культурно-освітнього життя української еміграції в Чехо-Словацькій Республіці. Участь С. Бородаєвського в акціях протесту проти масових арештів наукової інтелігенції в Україні у 1929 р., політики “пацифікації” в Галичині у 1930 р., а також у роботі фахової сільськогосподарської комісії при КНВ УНО свідчить, що його громадська діяльність не обмежувалася виключно інтересами еміграційної спільноти, а, навіть за умов відірваності від українських етнічних земель, мала загальнонаціональний характер.

бородаєвський економіст український еміграція

Размещено на Allbest.ru