Роль Карла Густава Еміля Маннергейма у збереженні незалежності Фінляндії у 1918-1919 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Карла Густава Еміля Маннергейма у збереженні незалежності Фінляндії у 1918-1919 роках

Алла Вітенко

Анотація

маннергейм державний фінляндія незалежність

Карл Густав Еміль Маннергейм - барон, фінський військовий і державний діяч шведського походження, генерал від кавалерії (7 березня 1918) Фінляндської армії, фельдмаршал (19 травня 1933), маршал Фінляндії (тільки як почесне звання) (4 червня 1942), регент Королівства Фінляндія з 12 грудня 1918 року по 26 червня 1919 року, президент Фінляндії з 4 серпня 1944 року по 11 березня 1946 року; російський воєначальник, генерал-лейтенант Російської армії (25 квітня 1917). Він є однією з ключових фігур у розвитку історії Фінляндії, тому його роль у збереженні незалежності Фінляндії є вагомою і її варто розглянути.

Ключові слова: незалежність, антибільшовицький комітет, громадянська війна, міжнародні договори, вибори.

Аннотация

Ключевые слова: независимость, антибольшевистский комитет, гражданская война, международные договоры, выборы.

Annotation

Keywords: independence, anti-Bolshevik committee, civil war, international treaties, elections.

Коли 6 грудня 1917 року була проголошена незалежність Фінляндії, все ще існувала загроза суверенності країни. Невдовзі після цієї події Карл Маннейргейм повернувся до Фінляндії і одразу увійшов до складу Військового комітету, який намагався організувати військову допомогу владі, але, зрозумівши недієздатність цієї організації, покинув її. Ситуація в державі була складною, тому що, незважаючи на офіційне визнання В. Леніним незалежності Фінляндії 31 грудня, російські військові сили все ще залишалися на території держави, а соціал-демократи прагнули захопити владу. Тому загроза суверенності Фінляндії була ймовірною. З цієї причини, 12 січня 1918 року Парламент доручив Сенату вжити жорстких заходів з наведення порядку, а 16 січня Пер Евінд Сфінгювюд призначив Маннергейма головнокомандувачем фактично неіснуючої армії. За наказом він негайно залишив південь Фінляндії, де панували соціал-демократичні робітники і російські війська, і виїхав на північ, до міста Вааса, де мав намір організувати основу своїх збройних сил. Там Густав Маннергейм за допомогою шюцкора (сили самооборони) почав готувати контрреволюційне повстання, яке повинно було супроводжуватися роззброєнням російських частин і Червоної гвардії. У ніч на 28 січня 1918 року сили Маннергейма, в основному шюцкор, роззброїли російські гарнізони в Баші та ряді інших північних міст. Того ж дня в Гельсінкі соціал-демократи здійснили переворот, спираючись на Червону Гвардію і підтримку російських солдатів. В країні розпочалась громадянська війна.

До березня 1918 року Маннергейму вдалося сформувати дієздатну армію, яка нараховувала 70 тисяч бійців. Протягом двох місяців фінська армія під його командуванням і за допомогою німецького корпусу Фон дер Гольця розгромила розташовані в південній Фінляндії загони фінської Червоної гвардії. Перейшовши в наступ 15 березня, Маннергейм 6 квітня після запеклого багатоденного бою захопив Тампере і почав стрімко просуватися на південь. 11-12 квітня 1918 німці взяли Гельсінкі, 26 квітня Маннергейм зайняв Виборг. Після цього в місті почався білий терор: були проведені масові розстріли фінських червоногвардійців і цивільного населення, запідозреного у зв'язках з комуністами. 15 травня 1918 року білі оволоділи останньою цитаделлю червоних - фортом Іно на південному узбережжі Карельського перешийка. Громадянська війна була закінчена. 16 травня 1918 року в Гельсінкі відбувся парад перемоги, на якому Маннергейм пройшов на чолі ескадрону Нюландського драгунського підлогу.

Зауважимо, що Карл Маннергейм спочатку був проти німецької допомоги білим, тому що він сподівався самостійно розправитися з червоними внутрішніми силами, а отримавши інформацію щодо укладення договору з Німеччиною, виступав за те, щоб учать німців була обмежена і щоб вони були підпорядковані йому. Але тодішня влада Фінляндія уклала такі договори, що держава фактично втрачала суверенітет. З цієї причини, коли Карлу Маннергейму було наказано сформувати нову армію, включивши до неї німецьке командування, він обурився, подав у відставку і виїхав у Швецію. У жовтні він зрозумів, що Німеччина програє війну і скоро зазнає капітуляцію. Тоді він з дипломатичною місією поїхав до Лондона та Парижу. Основною метою було встановити відносини з країнами Антанти й добитися міжнародного визнання Фінляндії.

Як Карл Маннергейм і передбачав, Німеччина капітулювала. З цієї причини уряду П. Е. Сфінгювюда, який був пов'язаний з Берліном, довелося 12 грудня піти у відставку. Тимчасовим главою держави (регентом королівства - так називалася відповідно до чинної на той момент конституції 1772 р. посадова особа, яка мала повноваженнями монарха) був оголошений Маннергейм, який перебував на той момент у Лондоні.

Меннергейм думав, що перемога білих у Фінляндії може бути частиною всеросійської антибільшовицької кампанії, тому вважав можливим наступ фінської армії на Петроград. Але його думку не поділяли націоналістичні сили держави, адже вони не бажали повстання у сусідній держави і, виходячи з цього, вважали за потрібне зберегти більшовицьку владу в Росії. Маннергейм прагнув здійснити задумане, тому у квітні-травні 1919 року вів переговори з Великою Британією про умови початку наступу проти більшовиків. Він просив офіційної підтримки інтервенції взамін на 15 мільйонів фунтів, а також визнання незалежності Фінляндії, проведення референдуму про приєднання до Фінляндії Східної Карелії, автономії Архангельської та Олонецької губерній і демілітаризації Балтійського моря.

Напередодні виборів, користуючись нечіткою позицією Колчака і Сазонова щодо визнання незалежності Фінляндії, фінська соціал-демократична преса усіляко прагнула підкреслити дружбу Маннергейма з представниками «білої Росії», роблячи висновки про небезпеку, яку Маннергейм становить для фінської незалежності в разі перемоги його «білих друзів». Маннергейм був змушений відмовитися від прямих і публічних висловлювань про підтримку збройної боротьби з більшовиками в Росії і робив такі заяви тільки в приватних бесідах. Але вибори ним все одно були програні.

18 червня 1919 року Маннергейм уклав секретну угоду з генералом Юденичем, яка проте не дала ніяких практичних результатів.

Програвши президентські вибори 25 липня 1919 року, Маннергейм виїхав з Фінляндії. Він жив в Лондоні, Парижі та скандинавських містах. Маннергейм діяв як неофіційний, а згодом офіційний представник Фінляндії у Франції і Великобританії, оскільки в Лондоні і Парижі він розглядався як єдина людина, яка володіє достатнім для переговорів політичним капіталом.

Отже, діяльність Карла Густава Еміля Маннергейма у перші роки після отримання Фінляндією незалежності можна оцінювати як спробу створити сильну державу, спроможну до боротьби з зовнішнім ворогом - більшовицькою Росією. Він боровся за збереження щойно отриманої незалежності як справжній патріот. Незважаючи на програні вибори, він згодом отримає підтримку народу, оборонятиме країну під час Другої світової війни, знову збереже її незалежність і стане президентом Фінляндії.

Використана література

Markku Ruotsila. The Churchill - Mannerheim Collaboration in the Russian Intervention, 1919-1920 // The Slavonic and East European Review Vol. 80. No. 1 (Jan., 2002). - Pp. 1-20.

Цветков В. Белое дело в России. 1919 г. (формирование и эволюция политических структур Белого движения в России). - М., 2009. - 636 с.

Головченко Л. Маннергейм Карл Густав Еміль // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Ред- кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. - К., 2004 - Т 2 - 812 с.

Олійник В. Маннергейм Карл-Густав-Еміль / Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / Редкол.: Г. Яворський та ін. - Тернопіль, 2005. - Т 2: К-О. - 706 с.

Размещено на Allbest.ru