Наукові пошуки Історичного товариства Нестора-літописця в галузі археології

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Часом початку систематичних археологічних досліджень на території Лівобережної України традиційно вважають 30-і р. ХІХ ст. В цей період в Російській імперії зріс інтерес до минувшини, почали створюватися аматорські та професійні об'єднання істориків. Особливо актуальними були дослідження в галузі стародавньої історії, що призвело до активного розвитку археології. В результаті накопичення і осмислення археологічних матеріалів значно поповнилася джерельна база даних для безписемного періоду нашої історії. Таким чином, з'явилася можливість розвивати такі напрямки як первісна історія, історія античності, давньослов'янський період, історія Київської Русі.

Процес пожвавлення інтересу до такого роду досліджень створив умови для початку наукових пошуків, які ставили собі за мету накопичення інформації та формування методології археологічних досліджень. Одним з перших вітчизняних вчених, які зацікавилися археологічними дослідженнями Києва був Максим Федорович Берлінський. Він був автором книги «Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города, а также показание достопримечательностей и древностей оного» (1820 р.). У цій книзі автор локалізував історичні райони міста і конкретні пам'ятники старовини, правильно визначив Старокиївську гору як перше місце перебування засновника Києва князя Кия. Книга стала документальним фундаментом усіх наступних досліджень найдавнішої історії міста.

Для написання своєї роботи М.Ф. Берлінський, поряд з даними письмових джерел, використовував археологічні матеріали. Він фіксував знахідки на мапі, робив замальовки. Таким чином було зафіксовано цілу низку об'єктів, які до нашого часу не збереглися. М. Ф. Берлінський вперше ввів в науковий обіг археологічні джерела з давньої історії Києва, ставши родоначальником нового напряму церковної археології [1].

Поява масових археологічних знахідок в Києві пов'язана з інтенсифікацією будівництва. Ініціаторами перших планомірних археологічних робіт були археолог-любитель Кіндрат Лохвицький і митрополит Євгеній Болховітінов. У 1824 р, під їх керівництвом були проведені розкопки Десятинної церкви. Ними велися роботи по дослідженню фундаментів Іринінської церкви, храмів навколо садиби Софійського собору, церкви у Йорданського струмка на Подолі. З 1832 по 1838 р.р. вони розкопували залишки Золотих воріт [2, С. 15-23]. Згодом до К. Лохвицького та митрополита Євгенія, приєднались інші дослідники, почався процес формування наукового археологічного осередку.

Ще одним потужним поштовхом до розвитку української археології було відкриття в 1834 р. Київського університету св. Володимира. Університет з перших же років свого існування став центром по виявленню, збиранню і вивченню пам'яток старовини. Через рік при ньому був заснований "Тимчасовий комітет пошуків старожитностей", численні матеріали, зібрані Комітетом, надходили в Київський університет. Ця колекція стала підставою для відкриття при університеті археологічного музею у1837 р. В 1859 р. Була заснована Археологічна комісія (діяла до 1917 г.). Активну діяльність по фіксації археологічних пам'яток України розгорнула створена в 1843 р У Києві Тимчасова комісія для розгляду давніх актів. У 1845-1846 р.р. Співробітником цієї комісії був Т. Шевченко [3, С. 95-98].

Археологічні дослідження другої половини XIX ст. охопили майже всю територію України. Археологія стала однією з провідних навчальних дисциплін в університетах Києва, Одеси, Харкова, Львова. Почалося дослідження пам'яток епохи палеоліту, трипільської культури, курганів епохи міді, бронзи, розкопки античних міст Північного Причорномор'я.

Таким чином, стало очевидним, що до 70-х років ХІХ ст. назріла необхідність інституціоналізувати цю сферу, що і привело до формування відповідних організацій, в діяльності яких в подальшому було реалізовано інтелектуальний і дослідницький потенціал. Саме цей процес і висунув Київ на лідируючі позиції серед інших центрів археології Південного Заходу Російської імперії.

Важливим етапом у розвитку археології Південно-Західного краю було створення в 1873 р Історичного товариства Нестора-літописця (ІТНЛ) при Київському університеті об'єднання професійних істориків і археологів. У різні роки в нього входили такі відомі історики як Костомаров М.І., Антонович В.Б., Володимирський-Буданов М.Ф., Котляревський О.О., Багалій Д.І. та багато інших. Його членами були ректори та професори з інших університетів (Московського, Петербурзького, Варшавського, Віденського, Тартуського, Харківського та ін.), а також викладачі гімназій. Воно підтримувало тісні наукові зв'язки з аналогічними товариствами Москви, Санкт-Петербургу та інших міст.

Питання стосовно заснування, етапів та напрямків діяльності Історичного Товариства Нестора-літописця привертали увагу спеціалістів з дореволюційних часів. Перші спроби узагальнити історію Товариства були зроблені вченими, які входили до його складу. Серед них слід пригадати роботу Н.П. Дашкевича [4]. Автор докладно викладає історичні обставини створення ІТНЛ та початковий етап діяльності Товариства. Кілька узагальнюючих робіт було опубліковано у радянські часи, наприклад, стаття М.П. Колесниченко «Історичне товариство Несторалітописця: основні напрями діяльності (1872-1931 р.р.)». В ній діяльність Товариства поділяється на декілька етапів, але не робиться спроби проаналізувати напрямки наукової діяльності ІТНЛ [5].

Сучасні українські історики розробляли питання діяльності Історичного товариства Нестора-літописця в окремі періоди його роботи, серед іншого вивчалася наукова діяльність членів осередку. Так, у своєму дослідженні Л. Федорова розглянула пам'яткоохорнну діяльність Товариства. Вона наголосила на тому, що саме ІТНЛ першим здійснило спробу скласти реєстр пам'яток Київського, Подільського та Волинського генерал-губернаторства. А в 1898 р. в часописі товариства була опублікована «Програма для збирання відомостей про старожитності» [6]. Л. Баженов звертає увагу на те, що в працях членів Товариства була широко відображена історико-краєзнавча тематика, зокрема присвячена вивченню Правобережної України [7]. Роль Товариства в джерелознавчих студіях дослідила Л. Б. Круглова. Їй вдалося з'ясувати, що одним із пріоритетних напрями напрямів діяльності ЧИОНЛ було виявлення, дослідження та публікація писемних джерел з історії України. В ії дослідженні було встановлено, що серед документальних публікацій переважають актові матеріали, зокрема, гетьманські універсали, укази польських королів та російських царів, матеріали соціально-економічного та юридичного характеру. Вони містили інформацію переважно з історії Гетьманщини, Запорізької Січі, національно-визвольних рухів та козацьких війн, відображали соціально-економічні процеси, висвітлювали церковну історію та історію української культури, характеризували діяльність окремих навчальних закладів [8].

Серед маси історичних робіт, присвячених напрямкам наукової діяльності ІТНЛ нам не вдалося знайти жодного цілісного дослідження, присвяченого вивченню наукового доробку Товариства в галузі археології. Тому метою нашого дослідження є висвітлення наукової діяльності Історичного товариства Нестора-літописця в галузі археологічної науки.

Ідея створення ІТНЛ належала професору Київського університету М.О. Максимовичу. На початку 40-х років ХІХ ст. в Києві був організований гурток місцевих істориків. Максимович, взявши за основу Статути Московського і Одеського товариств, склав проект Статуту Київського товариства історії та старожитностей слов'яно-російських та представив клопотання про його затвердження. Місцева влада проект підтримала, однак царський уряд відхилив це прохання.

Пізніше, в 1871 р., М.А. Максимович повернувся до ідеї організації історичного товариства, проте втілити її в життя вдалося І.П. Хрущову, доценту кафедри російської словесності Київського університету. Офіційно відкриття товариства відбулося 14 січня 1873 р., першим главою ІТНЛ був М.А. Тулов. З 1874 по 1877 р.р. Суспільство очолював відомий історик В. С. Іконніков, при якому Товариство зазнало серйозних організаційних змін. В. Іконников реорганізував роботу і життя Товариства, зв'язавши останнє з Київським університетом. У його каденцію членами ІТНЛ стали викладачі історико-філологічного факультету університету св. Володимира, членство в ІТНЛ стало престижним. Наукові засідання почали проходити на регулярній основі і стали публічними. В. Іконников доклав значних зусиль для створення бібліотеки Товариства Нестора-літописця. Величезною заслугою професора Іконннікова була організація друкованого видання ІТНЛ «Читання в Історичному товаристві Нестора-літописця». В цілому було видано 24 книги в 48 випусках (1879-1914 р.р.) [4, С. 23].

Відповідно до Статуту Товариства, його метою було сприяти розвитку історичної науки з усіма допоміжними до неї напрямками. Тому в ІТНЛ розвивалися археографія, проводилися етнографічні і антропологічні дослідження. Як вже зазначалося вище, одним з важливих напрямків наукової діяльності Товариства були археологічні пошуки. У «Читаннях в Історичному товаристві Нестора-літописця» опубліковано близько ста двадцяти статей на археологічну тематику. Це дослідження археологічних пам'яток, публікація результатів розкопок і підготовка карт, робота з музеєфікації, і вивчення знайдених монет і скарбі, організація археологічних з'їздів. історичний археологічний товариство літописець

Значне місце серед доповідей, зроблених на засіданнях ІТНЛ займають публікації, присвячені результатам польових досліджень та археологічним розвідкам, або, як вони тоді називалися, археологічним екскурсіям. Географічно ці дослідження охоплювали практично всю територію Півдня Російської імперії, відомі звіти про археологічні екскурсії археолога В. З. Завитневича в Прип'ятське Полісся, верхнє Подніпров'я розвідки в Полтавській і Київській губерніях, Криму тощо.

У 1891 році Товариством Нестора-літописця була організована археологічна екскурсія в Аккерманський повіт, під час якої відомим археологом Ф.І. Кнауером був досліджений «подвійний курган» в селі Павлівка Акерманського повіту. Насправді була виявлена група з трьох курганів, які мали незвичайну структуру. У них знаходилося близько 30 поховань різного часу. Дані матеріали зацікавили В. Б. Антоновича. Розглянувши їх, він прийшов до висновку, що кургани були насипані не одночасно, а протягом певного періоду, оскільки в них знаходилися поховання кількох епох. Нові матеріали дозволили переглянути раніше зроблені висновки і правильно інтерпретувати знахідки з курганів як «або повністю кам'яного віку, або ті, що знаходяться на межі кам'яного і бронзового століть». З огляду на складну стратиграфію досліджених насипів вірним було зауваження, що «скелети були розташовані поверхами», в сучасній археології такий тип поховання отримав назву «впускні поховання». Це один з перших наукових висновків про планіграфію горизонтів курганних насипів [9, С. 11].

Археологічні дослідження стародавнього Києва можна назвати пріоритетними в ІТНЛ. Серед звітів про результати розкопок більшу частину займали доповіді, присвячені саме цьому періоду. Так, в березні 1876 В. Б. Антонович разом з О.С. Роговичем досліджували групу печер у Кирилівського монастиря. В результаті вдалося зібрати інформацію про 45 печер, які тягнулися від Межигір'я до с. Монастирка, а також були приведені їх кількісні показники. Було з'ясовано, що печери знаходяться не відокремлено, а пов'язані між собою. Найбільш ранні археологічні свідчення, знайдені у печерах, на думку автора, відносяться до часу переходу від кам'яного до бронзового віку. Крім того, в результаті розкопок вдалося скласти план печерного містечка, де жили ченці, починаючи з ІХ ст.

Подальші розкопки, проведені поблизу Києва (в околиці Китаєвої пустелі) дозволили виявити стародавнє городище, М.О. Максимович припустив, що це Пересічен центр землі уличів. На північний захід від городища були виявлені 500 курганів, віднесені до християнських часів. Деякі з археологічних знахідок були представлені під час доповіді для наочного ознайомлення з матеріалом і наступним оформленням у фонди університетської музею [10, 246-250].

Слід зазначити, що звіти про дослідження пам'яток давньоруської доби становили чималу частину археологічних доповідей, прочитаних на засіданні ІТНЛ, з огляду на це можна припустити, що в Товаристві сформувався центр давньоруської археології, де поряд з В. Антоновичем успішно працювали такі відомі дослідники як С.З . Гамченко, Н.І. Дашкевич, В.З. Завитневич і ін.

Ще одним значущим напрямком польових археологічних ІТНЛ досліджень були розкопки пам'яток античної епохи в Криму. Протягом декількох польових сезонів, починаючи з 1890 р, під керівництвом відомого історика-антикознавця Ю.А. Кулаковського проводилися розкопки поблизу м. Керч. У перший сезон розкопок у гори Мітрідат йому вдалося відкрити кілька склепів з написами і розписами, серед яких унікальний християнський склеп з написаною на стіні датою 491. Стіни склепу були покриті написами, що представляють псалми і молитви, на думку автора вони відповідали обряду освячення печери, де знаходився склеп. При чому, було помічено, що спосіб побудови склепу не відрізняється від язичницьких печер того ж часу, що дало можливість припустити, що поховання належало місцевим готам, які не втратили християнство під впливом гунів. Надалі розкопки були продовжені, їх результати мали велике значення для вивчення давньої історії Криму [11, С. 20-25]. Дослідження Ю.А. Кулаковського дозволили почати систематичні розкопки стародавнього Пантікапея, завдяки його зусиллям вдалося зберегти унікальні археологічні матеріали, які є предметом пильного вивчення сучасних вчених

Члени ІТНЛ були учасниками розкопок і розвідок і в інших регіонах. Так, в 1879 р за дорученням попереднього комітету Тифліського археологічного з'їзду В. Антонович взяв участь в екскурсії по північному схилу Кавказу. Завданням даної експедиції було знайти зв'язок між древніми народами Кавказу і Росії, а також з'ясувати чи був зв'язок між матеріальною культурою Кавказу та культурами Центральної Азії і Східною Європою.

Для вирішення поставлених завдань були проведені розкопки в кобанський ущелині, в результаті яких був розкопано 17 гробниць і 72 кургану. Після вивчення результатів розкопок, Антонович виділив кілька типів гробниць: печерні могильники, могильники у вигляді кам'яних ящиків, надземні гробниці. Ґрунтуючись на знахідках візантійських монет автор датував пам'ятники не пізніше VII н. е. В. Антонович, також, зауважив, що довести зв'язок між культурами Кавказу та Східної Європи не вдалося [12, С. 116-118].

Діяльність представників Історичного товариства Нестора-літописця у ІІ пол. XIX ст. відзначалася заходами, спрямованими на становлення і розвиток археології як історичної науки на українських землях. Це знайшло своє відображення в активній польовий діяльності (розкопки, розвідки), численних доповідях, представлених на засіданнях Товариства. Вчені-археологи, які входили до складу ІТНЛ зробили дуже багато для збереження і введення в науковий обіг унікальних матеріальних свідчень, які дозволили нам відновити картину минулого.

Література

1. Грицюта О.О. «Перший Київський Археолог» М.Ф. Берлінський. Двадцять третя всеукраїнська наукова конференція молодих істориків науки, техніки і освіти та спеціалістів, присвячена 100-річчю національної академії наук України: мат. конф., 20 квітня 2018 р., м. Київ. К., 2018, С. 39-41.

2. Ананьева Т. Десятинна церква: коло витоків досліджень. Церква Богородиці Десятинна в Киеві. До 1000-ліття освячення, К. 1996, 215 с.

3. Линёва Е.А. Предпосылки и история зарождения отечественной археологии. Vita Antiqua. 1999. №1. С. 99-106.

4. Дашкевич Н.П. Историческая записка о возникновении и деятельности Исторического Общества Нестора-летописца по январь 1898. Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. 1899. Кн. 13. Отд.1. С.17-98.

5. Колесник М.П. Історичне товариство Нестора-літописця: основні етапи й напрями діяльності (1872-1931 рр.). Український історичний журнал. 1989. № 9. C. 50-56.

6. Федорова Л. Виникнення загальноукраїнських громадських форм охорони пам'яток історії та культури (1870-ті початок 1900-х рр.). Київська старовина. 2011. № 1. С. 65-86.

7. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. Хмельницький: Доля, 1995. 255 с.

8. Круглова Л.Б. Публікація джерел з історії України на сторінках наукового часопису «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца» (1879-1914 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.06. Київ, 2009. 17 с.

9. Кнауэр Ф.И. Результаты археологической экскурсии в Акерманский уезд, предпринятой весной 1891 г. Чтения в историческом обществе Несторалетописца. 1892. Кн. 6. С. 10-13.

10. Антонович В.Б. Археологические находки и раскопки в Киеве и в Киевской губернии в течении 1876 года. Чтения в историческом обществе Несторалетописца. 1879. Кн. 1. С. 244 261.

11. Кулаковский Ю.А. Археологические раскопки близ Керчи летом 1890 г. Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. 1891. Кн. 5. С. 20-25.

12. Антонович В.Б. О результатах археологической экскурсии по северному склону Кавказа, совершенной летом 1879 г. Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. 1880. Кн 2. С. 114-118.

Размещено на Allbest.ru