Українська РСР в ООН у 1945-1991 р.: концептуальний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська РСР в ООН у 1945-1991 р.: концептуальний підхід

На сучасному етапі імідж країни на міжнародній арені для суспільства є доволі важливим, оскільки допомагає йому консолідуватися, розвиває почуття самоповаги до своєї країни, сприяє формуванню патріотизму у молодого покоління й водночас наштовхує на роздуми з приводу прорахунків або невдач, спонукаючи звертатись до досвіду минулих років, шукаючи відповіді на нагальні питання сьогодення, в тому числі і, в царині дипломатії та участі нашої країни в Організації Об'єднаних Націй.

Зазначимо, що проблема діяльності УРСР в ООН у 1945-1991 рр. не нова, але доволі актуальна. До неї неодноразово звертались і продовжують звертатися представники дипломатичних кіл і науковці. Однак, на сучасному етапі, коли випрацьовується свідома громадянська позиція мешканців України, вкрай важливо генерувати спадкоємність поколінь з урахуванням української дипломатичної традиції, використовуючи і досвід її діяльності в ООН. Тому, мета публікації полягає у формуванні концептуального підходу діяльності УРСР вООНу 1945-1991 рр., а характеристика функціонування української дипломатії у відповідний період дозволяє розкрити її завдання.

Звертаючись до даної проблематикщслід звернути увагу на погляди представників української дипломатії, які безпосередньо працювали в ООН і знають проблему зсередини. На сторінках їх публікацій закарбований досвід попередніх поколінь і велика праця речників української дипломатії. Практичний внесок української дипломатії у співпрацю з ООН з точки зору дипломатичного досвіду підкреслив ветеран української дипломатії І. Турянський [1]. Подібний підхід спостерігається і у д.і.н В. С. Бруза. Він наголосив, що в складних умовах контролю з боку Москви, українська дипломатія провела велику, корисну, багатозначну роботу в інтересах народу України [2, с. 102].

Наразі, діяльність України в міжнародних організаціях, включно з ООН та низкою регіональних структур, залишаються одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень. Тому, оцінюючи функціонування української дипломатії в ООН,слід використовувати науковий, а не політизований чи емоційний підхід, який вимагає врахування конкретно-історичного фактора [3,с. 56].

У підходах сучасних науковців В. Копійки [4, с. 7], Л. Чекаленко [5], С. Віднянського та А.Ю. Мартинов [6, с. 56] звертається увага на те, що розвиток зовнішньополітичної парадигми України доцільно розглядати впродовж тривалого історичного періоду історії української державності, і нівелювати радянську епоху у цьому ланцюзі не можна.

До того ж, слід брати до увагизагальну картину світоустрою, на фоні якого розвивалась діяльність української дипломатії в ООН. На наш погляд, її доволі вдалоохарактеризували такі зарубіжні дослідники, як П. Кальвокорессі [7] та Дж. Л. Геддіс [8].

Поділяючи погляди вище зазначених дослідників додамо, що зовнішньополітичний поступ Української РСР в ООН варто досліджувати в контексті розвитку міжнародних відносин, крізь призму зовнішньої політики СРСР, але бачити при цьому зовнішньополітичні складові дипломатії Української РСР, спрямованої на обстоювання інтересів республіки й представників інших націй.

Ґрунтуючись на значному доробку дипломатів, сучасних та зарубіжних науковців, спробуємо запропонувати власний концептуальний підхід до зовнішньополітичної парадигми української дипломатії в ООН 1945-1991 рр. Наголосимо, що розглядати її слід у взаємодії трьох чинників: зовнішньополітичному, внутрішньополітичному та ментальному. Розглянемо цей концептуальний підхід більш детально.

Беручи до уваги доволі потужний зовнішньополітичний чинник, стає зрозуміло, що діяльність українських дипломатів в ООН розгорталась на тлі епохи. Адже після Другої світової війни на позицію лідерства у світі стали претендувати дві держави - СРСР і США. Вони згуртували навколо себе прихильників своєї політики й поширили свої впливи на країни, яким імпонувала їх ідеологія. Це дало підстави говорити про існування двох світів: «світу капіталізму» та «світу соціалізму» й, відповідно, зовнішньополітичні зв'язки, що оберталися навколо цих світів. Політичне суперництво «протилежних світів» та їх ідеологічне протистояння призвело до формування біполярної системи міжнародних відносин та довготривалої «холодної війни».

Цей період породив почуття взаємної недоброзичливості і жахів між супердержавами, підігрівався міфами, що перетворювало ворожість і ненависть на міжнародній арені на конфронтацію політичних сил. А протиріччя, породжені «холодною війною», домінували протягом життя цілого покоління. Обидві супердержавипрагли залякати одна одну й ефективними засобами для цього уважали гонку озброєння, яка тримала увесь світ у напрузі [9, с. 3].

Коливання настроїв представників світової спільноти в роки «холодної війни» яскраво проявлялись і в діяльності ООН, та позначилися на представниках української дипломатії, які працювали в її структурі. Вони, у свою чергу, керувались не тільки розумінням міжнародної ситуації, а й зовнішньополітичним курсом, тісно пов'язаним із внутрішньою політикою вищого керівництва держави. Отже, у взаємозв'язок вступав другий - внутрішньополітичний чинник, який охоплював ідеологічну складову і зобов'язував представників української дипломатії рухатись у форваторі зовнішньої політики СРСР.

Третій - ментальний чинник, спрямовував представників Української РСР на пошук засобів реалізації поставлених перед ними цілей в конкретно історичних умовах. Зовнішньополітична діяльність української дипломатії в ООН в умовах «холодної війни» спонукала їх до активних дій, спрацьовуючи на імідж УРСР, оскільки на міжнародній арені вони представляли, насамперед, інтереси республіканського МЗС, а не союзного.

Взявши до уваги, що одним з провідних завдань дипломатії був і залишається позитивний імідж країни, яку вони представляють, слід розуміти, що внутрішні переконання виразників української дипломатії 1945-1991 рр. спрямовувались, перш за все, на гідне позиціонування Української РСР на міжнародній арені [10, с. 31]. Таке усвідомлення сприяло виробленню особливого стилю роботи української дипломатії, не дозволяло їй стати сліпим копіюванням дипломатії СРСР, а отже свідчило про наявність в ООН власної української дипломатії,яка здійснилавнесок у справу збереження миру, колективної безпеки, відстоювання прав націй на самовизначення та брала участь у розв'язанні ряду інших проблем на міжнародній арені.

В умовах «холодної війни», пошук шляхів вирішення багатьох міжнародних протиріч знаходився в площині багатосторонньої дипломатії, яка вимагала щоденної напруженої роботи, виваженості та гнучкості. Тому дипломати УРСР демонстрували відданість своїй справі, наполегливо просували свої пропозиції, демонстрували активність, ініціативність з тих чи інших питань, що розглядались в органах ООН. Участь у вирішенні багатьох міжнародних проблем покращуваладосвід українських дипломатів, формувала відповідальність за доручену справу, а отже спрацьовувала і на власний імідж, і на імідж республіки.

Безумовно, функціональність української дипломатії в ООН у зазначений період була специфічною, і вплив усіх трьох факторів, у меншому чи більшому прояві, позначився на напрямах дипломатичної роботи представників УРСР у міжнародній організації. Тому, в діяльності української дипломатії в ООН у 19451991 рр., слід виділити декілька періодів:

1. 1945-1953 рр. - вихід української дипломатії на міжнародну арену та її зовнішньополітичні кроки в умовах конфронтації між США та СРСР.

2. 1953-1964 рр. - робота представників УРСР в ООН в період «відлиги» й нарощування міжнародної напруженості.

3. 1964-1975 рр. - діяльність постпредів Української РСР в ООН у стадії розрядки міжнародної напруженості.

4. 1975-1985 рр. - зовнішньополітичний поступ української дипломатії в умовах загострення конфронтації та нарощування гонки озброєння.

5. 1985-1991 р. - активізація функціонування дипломатів Української РСР на етапі завершення «холодної війни» та вихід на рівень вироблення нового зовнішньополітичного курсу, спрямованого на зміцнення миру та міжнародної безпеки.

Відповідно до періодизації, зупинимось на проявах української дипломатії більш детально. Під час першого періоду Українська РСР у 1945 р., стала країною - співзасновницею Організації Об'єднаних Націй, що дало їй можливість заявляти про себе на міжнародній арені й долучатись до розв'язання багатьох проблем міжнародного життя. Представники Української РСР здійснили вагомий внесок у розробкуСтатуту ООН. Міністр закордонних справ республіки Д. Мануільський очолював на конференції комітет, який готував Преамбулу цього документу і перший розділ - цілі і принципи діяльності ООН. З ініціативи УРСР до Статуту було включено низку важливих положень, зокрема, про сприяння міжнародному співробітництву в розв'язанні економічних і соціальних проблем, про загальну повагу та дотримання прав і основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови та релігії тощо. Заслуговує на увагу і те, що під текстом основного документу ООН стоять підписи української делегації - Д. Мануїльського, І. Сеніна, О. Палладіна та М. Петровького [11, с. 37].

Однак, вже в наступні рокщкроки української дипломатії зазнали обмежень, обумовлених зовнішньополітичним та внутрішньополітичним чинниками. Так, після промови американського президента у 1947 р. у Фултоні, світ став на шлях «холодної війни». (Вперше термін був уведений до наукового обігу завдяки американському підприємцю і політику Б. Баруху - О. К.). У широкому розумінні він сприймається, як синонім слова «конфронтація» і застосовується для характеристики всього періоду міжнародних відносин від закінчення Другої світової війни до розрядки між СРСР та США, а у вузькому сенсі під цією дефініцією розуміють балансування на межі війни, тобто гостру фазу конфронтації.

Перші кроки української дипломатії були обережними, але доволі впевненими. Значні втрати УРСР у Другій світовій війні, неймовірне прагнення її мешканців жити у мирі та активна позиція представників УРСР в ООН, сформували у світової спільноти довіру до народу України й до її представників в ООН. Така ситуація сприяла тому, що в 1948-1949 рр. УРСР стала непостійним член Ради Безпеки ООН. Виконуючи свої повноваження, українська дипломатія активно виступала на підтримку індонезійського народу, який виборював право на незалежне існування, стояла на позиціях сприяння входженню інших націй до складу ООН.

Перший період для української дипломатії виявився надзвичайно важливим, оскільки УРСР стала не тільки дійсним членом міжнародної організації, а й завдяки харизматичності її представників, змогла завоювати довіру у міжнародної спільноти й проявити свою активність в ООН.

Певних успіхів українська дипломатія досягла під час другого періоду: у 1953-1964 рр. Він супроводжувався зміною вищого керівництва та зародженням на різних рівнях суспільства тенденцій, спрямованих на звільнення догматів, які на відміну від сталінської зовнішньої політики були більш реалістичними і схильними до більш-менш об'єктивного аналізу міжнародних відносин. Країни світу залишались у стані «холодної війни», і тепер, наявність та кількість ядерної зброї дозволяла їм, демонструвати одна одній свої м'язи. Однак зміна вищого керівництва в СРСР (після смерті Й. Сталіна до влади прийшов М. Хрущов - О. К.) призвела і до трансформаційних змін у дипломатії.

Не дивлячись на суперечливість свого характеру, М. С. Хрущов, все-таки, повернув до концепції мирного існування та висунув її на перший план. Також, сприяв іншим новаціям в зовнішній політиці, налагодженню зв'язків із західними країнами, а внутрішньополітична лібералізація, у свою чергу, сприяла активізації діяльності українських дипломатів.

Основними напрямами їх роботи у даний період стає боротьба з гонкою озброєння, виступи з трибун ООН на підтримку миру, сприяння країнам, що виборювали право на незалежне існування, прав і свобод їх мешканців та розширення своєї присутності у спеціалізованих органах ООН: ЮНЕСКО (1954), МОП (1954), МАГАТЕ (1957) та ін.

Для проявів своєї дипломатичної позиції українська дипломатія завжди використовувала трибуну Генеральної Асамблеї ООН. Саме на її сесіях представники самих різних націй заявляли про своє ставлення до міжнародних проблем. Виступи українських дипломатів спрямовувались на підтримку мирного співіснування країн світу.Наприклад, голова української делегації Л. Паламарчук,під час XI сесії ГА ООН наголошував на потребі розв'язання ряду політичних, економічних та соціальних питань, оскільки вони мали важливе значення для зміцнення і збереження довіри між народами. На його думку, виконання резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, сприяло б розрядці міжнародної напруженості [12, с. 207].

Вже з 1958 р. у Нью-Йорку стало діяти Постійне представництво України при ООН, першим представником якого було призначено П. Удовиченка (1958-1961). Це був результат наполегливої праці української дипломатії в ООН, атакожздатність заявляти про Україну на міжнародній арені і формувати власну школу дипломатії.

Прикладом активної роботи представників української дипломатії стала низка декларацій, конвенцій, і договорів, безпосереднє відношення до яких мали українські дипломати.

Нарощування озброєння провідними країнами світу в зазначений період тримало світ у напрузі, а Карибська криза 1962 р. змусила лідерів СРСР та США дійти висновку про небезпеку силових методів впливу та потребу контролю за ядерною зброєю. Тому, одним з важливих кроків на даному етапі став Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі та під водою (1963), підписаний УРСР 8.01.1963 р., й ратифікований 26.11.1963 р. [13].

В окреслений період українська дипломатія усіляко підтримувала країни Африки, що боролись за свою незалежність і стала учасницею окремих документів міжнародної ваги у цьомунапрямку.Так, на XVIII сесії ГА ООН 28 жовтня 1963 р. делегація УРСР внесла низку доповнень і поправок до Декларації про ліквідацію усіх видів расової дискримінації, які мали неабияке значення для усієї світової спільноти.

Отже, даний період дозволяє простежити специфіку української дипломатії в ООН, яка проявлялась у її ініціативності та активності, але, її діяльність не змогла набрати значних обертів, оскільки відчувала на собі стримуючи дії з боку Кремля.

Певних змін діяльність постпредів України зазнала у 1964-1975 рр. і 1975-1985 рр., що характеризувалася коливаннями активності, яка розвивалась на тлі продовження «холодної війни» та трансформаційних змін у дипломатії, пов'язаних з так званою «Брежнєвською епохою» й політикою П. Шелеста (1963-1972) і В. Щербицького (1972-1989) в Українській РСР. У цей час на перше місце були поставлені задачі зміцнення згуртованості соціалістичних країн, надання підтримки в національно-визвольній боротьбі країнам «третього світу». Потреба в проведенні політики мирного існування нікуди не зникла, але у своїй пріоритетності поступалася місцем першочерговим завданням, тобто так званим питанням інтернаціональної дружби [14, с. 35].

1964-1975 рр. слід розглядати, як період розрядки.

Активна робота українських дипломатів в ООН сприяла поширенню їх авторитету в органах міжнародної організації й обранню на високі посади. Наприклад, у 1970 р. українська РСР була обрана віце-головою XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН, що дало право нашій делегації брати участь у керівному органі Генеральної Асамблеї - Генеральному комітеті. Україна також була обрана до складу двох важливих постійних органів ГА ООН - Комітету по мирному використанню дна морів та океанів і Спеціального комітету по боротьбі з апартеїдом [15, арк. 43].

Безумовно, ініціативу в полеміці щодо роззброєння і безпеки у світі проявляли представники СРСР, однак делегація УРСР залучалася до таких дискусій і спільно з іншими соціалістичними країнами, виступала співавтором багатьох документів, зокрема, внесеного на розгляд Генеральної Асамблеї проекту Декларації про міжнародну безпеку, а також резолюції про підтримку Договору про заборону розміщення на дні морів і океанів і його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення від 11 лютого 1971 р. [16, с. 56]. Такий підхід продемонстрував прагнення дипломатичних кіл до консенсусу. Адже 1.03.1971 р. договір вже був підписаний.

Українська дипломатія доклала зусиль в напрямку дій, спрямованих на ліквідацію зброї масового знищення. Так, разом з делегатами 34 країн світу на XXVI сесії Генеральної Асамблеї, делегація УРСР внесла проект резолюції щодо Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та про їх знищення. З деякими змінами документ був схвалений резолюцією Генеральної Асамблеї від 29 листопада 1970 р. Він став першим в історії міжнародних відносин заходом справжнього роззброєння, що передбачав повну ліквідацію одного з видів зброї масового знищення [17, с. 121-122].

Керуючись принципом мирного співіснування, Українська РСР 28 березня 1972 р. внесла на розгляд Комітету по роззброєнню проект Конвенції про заборону хімічної зброї.У такий спосіб, українська дипломатія переконували світове співтовариство у тому, що УРСР виступає за повне впровадження в життя принципу Декларації про зміцнення міжнародної безпеки, послідовної боротьби за мир, свободу і безпеку народів, за розв'язання сучасних міжнародних проблем, за підвищення ефективності й дієвості Організації Об'єднанихНацій [18,с. 17].

Цілком логічно в зазначений період виглядало зосередження уваги українських дипломатів на боротьбі з колоніалізмом, расизмом та апартеїдом.

Одним з переконливих доказів конструктивної ролі постпредів УРСР у цьому напрямку стала їх активна участь щодо подолання негативних явищ расизму та апартеїду в Південній Африці. Майже усі члени ООН засуджували апартеїд, але значну роботу, спрямовану на досягнення практичних результатів, виконували дипломати, які працювали у Спецкомітеті проти апартеїду. Керівництвом організацією, практичною реалізацією по втіленню в життя рішень Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки ООН та інших компетентних органів у Спецкомітеті проти апартеїду, займались Нігерія та Україна [19, с. 41].

Наступний період: 1975-1985 рр., був гострим, але не менш насиченим для українських дипломатів.

На даному етапіпостпреди республіки продовжили роботу у напрямку боротьби з апартеїдом та гонкою озброєння. Наприклад, 9 листопада 1976 р. ГАООН утворила Спеціальний комітет з питань розробки міжнародної конвенції проти апартеїду в спорті, до складу якого було включено і Українську РСР [20; 23, с. 6].

Важливе значення мала Декларація про поглиблення та зміцнення розрядки міжнародної напруженості від 19 грудня 1977 р.

Пріоритетними залишались і кроки, що сприяли обмеженню гонки озброєння та подоланню конфронтаційних загострень. 10 квітня 1981 р. постійним представником УРСР при ООН В. О. Кравцем від імені Української РСР була підписана Конвенція про заборону чи обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень, або мають невибіркову дію [21, с. 564].

Активна робота української дипломатії в попередні роки й в зазначений період, спрямовувалась на підтримку мирних ініціатив, безпекового простору та прав інших націй на самовизначення, сприялазростанню позитивного іміджу Української РСР в ООН. Як наслідок - Українська РСР у 1984-1985 рр. вдруге обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН, де вдале головування здійснювали українські постпреди в ООН - В. О. Кравець та Г. Й. Удовенко.

Нарешті, п'ятий період - 1985-1991 рр. привів до динамічних змін. Політика гласності, перебудови та нового політичного мислення в СРСР, пов'язані з М. С. Горбачовим, відобразилася як на внутрішньополітичних змінах, такі зовнішньополітичних ініціативах української дипломатії. Особливість цього періоду полягала у тому, що на відміну від попередніх років, українськідипломати вже не отримували директив з Москви, а керувалися настановами республіканського МЗС. Така ситуація, у свою чергу, сприяла підвищенню ініціатив і активних дій представників української дипломатії в Організації Об'єднаних Націй.

В зазначений період увага української дипломатії концентрувалась на забезпеченні на належному рівні участі республіки у сесіях по розгляду політичних, економічних, соціальних,правових питань та на діяльності в спеціалізованих установах ООН.

Своєрідним статистичним показником щодо активізації української дипломатії в міжнародній організації стало вирішення ключових проблем сучасності на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. Так, у 1986 р. році представники республіки здійснили 65 виступів, українська делегація взяла участь у 8 спільних заявах соціалістичних країн і стала співавтором 45 резолюцій [22, арк. 104].

Вже у 1990 р. УРСР перебувала членом 15 міжнародних організацій, брала участь у понад 60 постійних або тимчасових органів. До цього часу Українська дипломатія в ООН краще переосмислила власну діяльність і переорієнтувала її на нові підходи і, головним чином, на встановлення двосторонніх відносин із закордонними державами [23, с. 5, 6].

Демократичні зміни, пов'язані з політикою гласності, сприяли активізації діяльності постпредів України. На всіх публічних форумах і зустрічах звучав голос української дипломатії і, у такий спосіб, намагалися доводити, що «...існувала не тільки радянська», а й українська школа дипломатії» [24, с. 55].

У цей часпредставники України брали активну участь в засудженні расизму на сесіях Генеральної Асамблеї, в Раді Безпеки, Економічній і Соціальній Раді, в інших органах ООН. Це засвідчувало продовження антиапартеїдної діяльність української дипломатії, що не обмежувалась рамками Спецкомітету.

Виступачинасесії ГА ООН у грудні1989 р. в ролі в.о. голови Спецкомітету проти апартеїду, поспред України Г. Й. Удовенко наголосив, що ліквідація апартеїду мирним шляхом не тільки бажана, але й можлива - через переговори між урядом Преторії і представниками більшості населення країни [25, с. 75]. Безумовно, при оцінці ліквідації режиму апартеїду, слід враховувати низку різних факторів: антирасистські дії інших країн, антиапартеїдний рух у світі та боротьбу самого народу Південної Африки. Але, враховуючи ці фактори і не перебільшуючи ролі української дипломатії, слід зазначити, що планомірна робота української дипломатії проти апартеїду виглядала переконливо.

У 1991 р. «холодна війна» завершилась поразкою СРСР. На зміну біполярній системі прийшли зміни на міжнародній арені, що породили нові і загострили старі конфлікти, посилюючи нестабільність в різних регіонах світу. На цьому тлі розпочалась нова сторінка історії української дипломатії в ООН, яка триває донині.

Підсумовуючи все вищенаведене зазначимо, діяльність УРСР в ООНу 1945-1991 рр. здійснювалась у межах чітко виражених періодів, комплексний розгляд яких і дозволяє простежити еволюційний шлях України в Організації Об'єднаних Націй. При цьому слід брати до уваги специфіку її діяльності, обумовлену трьома факторами - зовнішньополітичним, внутрішньополітичним та ментальним. Комплексний взаємозв'язок трьох факторів і сформував специфічний образ української дипломатії та дозволив побачити безпосередню діяльність українських постпредів у міжнародній організації.

Отже, у 1945-1991 рр. представники української дипломатії в ООН, приймаючи дипломатичні й тактичні рішення, продемонстрували не тільки уміння діяти у складних умовах, а й високий рівень відповідальності у роботі. Діяльність постпредів УРСР в ООН в окреслений період характеризувалася значним внеском у справу збереження миру і безпеки, відстоювання свобод і прав представників інших націй й підготувала підгрунття для дипломатії нової генерації.

Позиціонування Української РСР у системі ООН ідентифікувало її як представників української дипломатії, чий досвід заслуговує на увагу, а рушії зовнішньополітичних ініціатив в ООН на пам'ять нащадків.

Список використаних джерел

1. Туринський І. Цікаві факти про ООН / Ігор Туринський // Зовнішні справи. -2015.-№12.- С.12-15.

2. Бруз В. С. Українська дипломатіи в ООН // Науковий вісник ДАУ - 1998. -Вип.1. - С.100-103.

3. Бруз В. Дзеркало докорінних перетворень / Володимир Бруз II Політика і час. - 1995. - №6. -С.56.

4. Копійка В. Зовнішньополітична парадигма України: історій і сучасність // Віче. -2015. - С.7.

5. Чекаленко Л. Українська дипломатіи холодної війни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:UA Foreign Alfairs.com/ua/ ekspertna-dumka/view/artic

6. Віднинський С. В., Мартинов А. Ю. Зовнішни політика України, ик предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи II УІЖ. - 2001. - №4. - С.41- 57.

7. Кальвокоресси П. Мироваи политика 1945 2000: в 2-х кн. Кн.1 / Пер. с англ. / Питер Кальвокоресси. - М.: Международные отношении, 2003. - 624 с.

8. Gaddis J. L. The Cold War: a New History I J. L. Gaddis - New York: Penquin Books, 2006. - 352 p.

9. Кальвокоресси П. Мироваи политика 1945- 2000: в 2-х кн. Кн.1 / Пер. с англ. / Питер Кальвокоресси. - М.: Международные отношении, 2003. - 624 с.

10. Кочубей Ю. М. Імідж дипломата - імідж країни // Науковий вісник дипломатичної академії України. - 2003. - Вип.5. -- С.31-33.

11. Кульчицька О. В. Участь української делегації у роботі конференції у Сан-Франциско 1945 р. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, 2016. Серій: Історій. -Вип.2. -Ч.З. - С.37-39.

12. Українська РСР на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів. 1944-1961 рр. -К.: Вид-во політ, літератури, 1963.

13. Зленко А. М. Дипломатична служба УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедій історії України: Т.2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2004. - 688 с.: іл. - Режим доступу: http:// www.history.org.ua/?termin=Dyplomat_sluzhba_URSR.

14. Советскаи внешний политика в годы «холодной войны» (1945-1985). Новое прочтение / отв. ред. Л. Н. Нежинский. - М.: Международные отношении, 1995. - 152 с.

15. ЦДАГО України. -Ф.1.- Оп.25. - Спр.427.

16. Кульчицька О. В. Позицій Української РСР щодо проблеми роззброєний на сесіих Генеральної Асамблеї ООН // Наукові праці: науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. Історій. -Вип.215. - Т.227. - С.55-59.

17. Українська РСР на міжнародній арені: 36. док і матеріалів 1971-1975 рр.-К., 1981.

18. Кульчицька О. В. Зовнішньополітичні пріоритети Української РСР на сесіих Генеральної Асамблеї ООН // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історій. - Т.198. - Вип.186. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. - С.13-17.

19. Бруз В. С. Роль української дипломатії в ліквідації расової системи апартеїду // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. - 2007. - Вип.13. Зовнішни політика і дипломатіи: історичний та сучасний вимір. - С.41-44.

20. Українська РСР на міжнародній арені: 36. док. і матеріалів. - К.: Вид-во політичноїлітератури України, 1984. -- 548 с.

21. Українська РСР на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів, 1981-1985 рр.-К.: Політвидав України, 1988. -- 618 с.

22. ЦДАГО України. -Ф.1.- Оп.25. - Спр.3024.

23. Зленко А. М. Украина, ООН, мироваи дипломатии //Международен жизнь - 1990. -№11.- С.5-17.

24. Удовенко Г. Формуваннн незалежної дипломатії / Геннадій Удовенко // Україна дипломатична. - К.,2016.-Вип.17. -С.53-70.

References

1. Turjans'kyj I. Cikavi fakty pro OON / Igor Turjans'kyj і і Zovnishni spravy. -2015.-№12.- S.12-15.

2. Bruz V. S. Ukrai'ns'ka dyplomatija v OON і і Naukovyj visnyk DAU - 1998. - Vyp.l. - S.100-103.

3. Bruz V. Dzerkalo dokorinnyh peretvoren' / Volodymyr Bruz // Polityka і chas. - 1995. - №6. - S.56.

4. Kopijka V. Zovnishn'opolitychna paradygma Ukrai'ny: istorija і suchasnist'// Viche. -2015. - S.7.

5. Chekalenko L. Ukrai'ns'ka dyplomatija holodnoi' vijny [Elek- tronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http:UA Foreign Affairs.com/ua/ ekspertna-dumka/view/artic

6. Vidnjans'kyj S. V., Martynov A. Ju. Zovnishnja polityka Ukrai'ny, jak predmet istorychnogo analizu: konceptual'ni pidhody ta perspektyvy // UlZh. - 2001. - №4. - S.41- 57.

7. Kal'vokoressi P. Mirovaja politika 1945 2000: v 2-h kn. Kn.l / Per. s angl. / Piter Kal'vokoressi. - M.: Mezhdunarodnye otnoshenija, 2003. - 624 s.

8. Gaddis J. L. The Cold War: a New History / J. L. Gaddis - New York: Penquin Books, 2006. - 352 p.

9. Kal'vokoressi P. Mirovaja politika 1945- 2000: v 2-h kn. Kn.l / Per. s angl. / Piter Kal'vokoressi. - M.: Mezhdunarodnye otnoshenija, 2003. - 624 s.

10. Kochubej Ju. M. Imidzh dyplomata - imidzh krai'ny // Naukovyj visnyk dyplomatychnoi' akademii' Ukrai'ny. - 2003. - Vyp.5. - S.31-33.

11. Kul'chyc'ka О. V. Uchast' ukrai'ns'koi' delegacii' u roboti konferencii' u San-Francysko 1945 r. // Naukovi zapysky Temopil's'kogo nacional'nogo pedagogichnogo universytetu imeni Volodymyra Gnatjuka, 2016. Serija: Istorija. - Vyp.2. -Ch.3. - S.37-39.

12. Ukrai'ns'ka RSR na mizhnarodnij areni: Zb. dokumentiv і materialiv. 1944-1961 rr. -K.: Vyd-vo polit. literatury, 1963.

13. Zlenko A. M. Dyplomatychna sluzhba URSR [Elektronnyj resurs] // Encyklopedija istorii' Ukrai'ny: T.2: G-D / Redkol.: V. A. Smolij (golova) ta in. NAN Ukrai'ny. Instytut istorii' Ukrai'ny. - K.: V-vo «Naukova dumka», 2004. - 688 s.: il. - Rezhym dostupu: http://www.history.org.ua/?termin=Dyplomat_sluzhba_URSR.

14. Sovetskaja vneshnjaja politika v gody «holodnoj vojny» (1945-1985). Novoe prochtenie / otv. red. E. N. Nezhinskij. - M.: Mezhdunarodnye otnoshenija, 1995. - 152 s.

15. CDAGO Ukrai'ny. -F.I.- Op.25. - Spr.427.

16. Kul'chyc'ka О. V. Pozycija Ukrai'ns'koi'RSR shhodo problemy rozzbrojennja na sesijah General'noi' Asamblei' OON // Naukovi praci: naukovo-metodychnyj zhurnal. - Mykolai'v: Vyd-vo ChDU im. Petra Mogyly, 2014. Istorija. -Vyp.215.-T.227. - S.55-59.

17. Ukrai'ns'ka RSR na mizhnarodnij areni: Zb. dok і materialiv 1971-1975 rr.-K., 1981.

18. Kul'chyc'ka О. V. Zovnishn'opolitychni priorytety Ukrai'ns'koi' RSR na sesijah General'noi' Asamblei' OON // Naukovi praci: Naukovo- metodychnyj zhurnal. Istorija. - T.198. - Vyp.186. - Mykolai'v: Vyd-vo ChDU im. Petra Mogyly, 2012. - S.13-17.

19. Bruz V. S. Rol' ukrai'ns'koi' dyplomatii' v likvidacii' rasovoi' systemy apartei'du // Naukovyj visnyk Dyplomatychnoi' Akademii' Ukrai'ny. - 2007. - Vyp.13. Zovnishnja polityka і dyplomatija: isto- rychnyj ta suchasnyj vymir. - S.41-44.

20. Ukrai'ns'ka RSR na mizhnarodnij areni: Zb. dok. і materialiv. - K.: Vyd-vo politychnoi' literatury Ukrai'ny, 1984. - 548 s.

21. Ukrai'ns'ka RSR na mizhnarodnij areni: Zb. dokumentiv і materialiv, 1981-1985 rr.-K.: Politvydav Ukrai'ny, 1988. - 618 s.

22. CDAGO Ukrai'ny. -F.I.- Op.25. - Spr.3024.

23. Zlenko A. M. Ukraina, OON, mirovaja diplomatija // Mezhdu- narodnaja zhizn' - 1990. - №11. - S.5-17.

24. Udovenko G. Formuvannjanezalezhnoi' dyplomatii' / Gennadij Udovenko П Ukrai'na dyplomatychna. - K., 2016. - Vyp.17. - S.53-70.

25. Bruz V. S. Rol' OON u vreguljuvanni mizhnarodnyh konfliktiv і v borot'bi proty teroryzmu. - K.: «Ekspres-Poligraf», 2010. - 224 s.

Размещено на Allbest.ru