"Повчання оратору" як відображення педагогічних поглядів Марка Фабія Квінтіліана та одна з найважливіших пам’яток для вивчення педагогіки Давнього Риму

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Повчання оратору" як відображення педагогічних поглядів Марка Фабія Квінтіліана та одна з найважливіших пам'яток для вивчення педагогіки Давнього Риму

У статті йдеться про основні принципи виховання майбутнього оратора, викладені Марком Фабієм Квінтіліаном у його праці «Повчання оратору». Розглянуто такі аспекти: важливість раннього розвитку дитини, роль оточення у формуванні її особистості, ставлення до фізичних покарань та шкільної освіти, важливість вивчення граматики тощо. Стаття містить оригінальні цитати з першоджерела.

Незважаючи на чималу популярність різноманітних досліджень у царині педагогіки у сучасній науці, багато її галузей залишаються малодослідженими. На нашу думку, однією з найменш висвітлених сфер є історія педагогіки та історія античної педагогіки зокрема.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед науковців, які займалися проблемами античної педагогіки загалом, а також римської педагогіки зокрема, варто згадати А. Джуринського [2], Г. Жураков- ського [3], М. Сєргеєнка [5], І. Цветаева [6], Ф. Меєра (F. Mayer) [12], П. О'Нейла (P. O'Neill) [13], С. Боннера (S. F. Bonner) [9], Л. Моріс (L. Maurice) [11].

Постановка завдання. Метою роботи є висвітлення педагогічних поглядів Марка Фабія Квінтіліана та його внеску в історію педагогічної науки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до історичних даних більшість дослідників сходиться на тому, що Марк Фабій Квінтіліан (лат. Markus Fabius Quintilianus народився приблизно у 35-40 р.р. н. е. хоча, приміром, Г. Жураковський вважає датою його народження 42 р. н. е. [3, с. 403]. Ця подія сталася у місті Кала- гуррісі (лат. Calagurris, is f [1, с. 144]), яке належало васконцям і було римською муніципією, розташованоному на території сучасної Іспанії [10, с. 15]. Практично усе своє життя він провів у Римі, де спершу навчався у риторській школі свого батька, а згодом був учнем обдарованих та відомих людей: оратора та адвоката Доміціуса Афера (лат. Gnaeus Domitius Afer), мандрівника та історика Юлія Африкануса (лат. Sextus Julius Africanus), граматика та поета Палемона (лат. Quintus Remmius Palaemon) тощо. Варто зазначити, що звичай прикріпляти молодих амбіційних юнаків до старших людей, які досягли успіхів у сфері їхніх зацікавлень і могли стати їм прикладом для наслідування та наставником-ментором, був доволі популярним у тогочасному Римі [1о, с. 16].

Відомо, що після завершення свого навчання в Римі Квінтіліан на короткий час повертається до себе на батьківщину, але вже у 68 р. н. е. знову повертається в Рим, аби стати керівником своєї власної риторичної (риторської) школи [3, с. 404]. Після цього слідуюють роки успішних кар'єр адвоката та вчителя, а його учнями стають політичний діяч, письменник та адвокат Пліній Молодший (лат. Gaius Plinius Caecilius Secundus (Junior)) та, ймовірно, історики Публій Корнелій Таціт (лат. Publius Cornelius Tacitus) і Гай Светоній Транквіл (лат. Gaius Suetonius Tranquillus) [7, с. 30].

Квінтіліан легко здобуває прихильність можновладців, завдяки чому в 72 р. н. е., отримавши фінансову допомогу від імператора Веспасіана, його школа вперше в історії римської освіти стає державною, а сам він повністю присвячує себе вчительській справі, облишивши адвокатську діяльність. Вдруге він отримує імператорську грошову винагороду у 88 р. н. е., а після завершення викладацької кар'єри йому навіть було надано почесний титул консула від імператора Доміціана.

Власне після завершення вищезгаданої двадцятилітньої вчительської практики, присвяченої настановам юнацтву (“Post impetratam studiis meis quietem, quae per viginti annos erudiendis iuvenibus impenderam” [15]), піддавшись багаторазовим вмовлянням друзів, Квінтіліан вирішує узятися за написання праці, присвяченої мистецтву красномовства. Про це він сам особисто розповідає нам у передмові до свого твору “Institutio oratoria” («Повчання оратору»), який став об'єктом цього дослідження. У цій же передмові автор згадує і про план, якого він дотримуватиметься при викладенні підготованої ним інформації: «Перша книга міститиме в собі те, що передує посаді ритора. В другій будуть викладені першооснови для ритора, і міркування про сутність самої Риторики. В п'яти наступних книгах пояснюються правила, як винаходити, а потім, як розміщувати думки. Чотири книги відводяться для викладення, в частиною якого є пам'ять та вимова. Ще одна додасться до особи самого Оратора» [4]. Забігаючи наперед, варто наголосити, що більшість матеріалу, який видається нам найбільш цінним, розміщено у перших двох книгах, однак це зовсім не применшує значення інших книг праці, які теж містять багато важливої інформації.

Варто зазначити, що автор справді дотримався поданого вище плану, а кожна з думок, представлених ним, подається доволі об'єктивно, із зазначенням протилежних точок зору, незважаючи на те, що у своїх судженнях Квінтіліан спирається на свій власний досвід та преценденти.

Формулювати своє бачення ідеального оратора Квінтіліан починає ще у передмові до свого твору: «Досконалим Оратором ніхто бути не може, не будучи хорошою людиною: і тому жодної чудової здібності до красномовства, але всіх душевних доблестей в ньому потребую» [4] (лат. Oratorem autem instituimus illum perfectum, qui esse nisi vir bonus non potest; ideoque non dicendi modo eximiam in eo facultatem sed omnes animi virtutes exigimus [15]). Таким чином, автор відразу привертає нашу увагу до важливості морально-етичних цінностей. У цій самій передмові Квінтіліан пише: “Sit igitur orator vir talis, qualis vere sapiens appellari possit; nec moribus modo perfectus sed etiam scientia et omni facultate dicendi” [15], тобто «Нехай буде Оратор таким, щоб його справедливо можна було назвати мудрецем; не лише досконалий вдачею, але й знаннями та всіма якостями, необхідними для красномовства» [4].

Як і було проанонсовано автором, перша книга його праці знайомить нас із тим, що передує ораторскій посаді, а саме із раннім вихованням майбутнього ритора. Варто зазначити, що вже у перших рядках першої частини цієї книги Квінтіліан викладає надзвичайно прогресивну думку про те, що в дітей дуже рідко бракує природніх здібностей, однак із часом вони можуть зникати через брак належного піклування про них, а тому він наполегливо радить батькові змалечку покладати великі надії на свого нащадка, а отже, забезпечувати йому всесторонне піклування (1.1.1) [4].

Надзвичайно важливим він вважає й оточення, і якому зростатиме дитина, а тому рекомендує не лише ретельно підбирати годувальницю, а згодом і вчителя-наставника, але й самим батькам дбати про свій рівень освіти, зазначаючи при цьому про важливість освітченості не лише батька, але й матері (1.2.4-8) [4]. Також автор радить розпочинати навчання з вивчення грецької мови та зазначає, що дитину можна починати навчати й раніше 7-річного віку.

Квінтіліан виступає прихильником шкільної освіти, намагаючись спростувати думку про те, що навчання у школі може призвести до погіршення вдачі та поведінки учня. Він переконаний, що якщо дитина від природи має погані чи згубні схильності, до виправлення яких не доклали зусиль у її ранньому віці, то вона знайде проблеми і без допомоги шкільних товаришів (11.1) [4]. Натомість, навчаючись у школі, вона не лише навчиться переборювати сором'язливість та страх, викликаний великою кількістю людей, але й почне ставитися до навчання більш ревно, адже «похвалою народиться змагання; буде соромно поступитися рівному, і буде сёавно перевер0ити стар0о-го» (1.2.22) [4].

Одним із ключових моментів педагогічних поглядів Квінтіліана є той факт, що він був одним із перших, хто засуджував застосування фізичного покарання у виховному процесі, вважаючи його «огидним» (лат. deforme) та «приниженням» (лат. iniuria) (1.3.14) [4].

Окреме, почесне місце відводилося Квінтіліаном вивченню граматики. На його думку, «будь-яка (про)мова повинна мати три досконаёі риси, тобто бути та красивою» (1.4) [4]. Окрім того, він наголошував на відмінностях мови при усному мовленні та в процесі письма. Не зайвим вважав він і вивчення музики та геометрії. Квінтіліан вірив у великий потенціал людського розуму (лат. “natura humani ingenii valeat” (1.12.2) [І5] і був переконаним, що вивчати кілька предметів було не лише не важко, але й корисно, адже, на його думку, зміна діяльності додавала бадьорості та «свіжості» думкам. При цьому він писав, що «діти за своєю природою переносять працю бёь0, ніж юнаки» (1.11.8) [4], і наголошував, що «не так сама праця, як думки про» (1.11.11).

Будучи переконаним, що формування дитячої особистості починається практично від народження, Квінтіліан, втім, зазначав, що немає чіткого віку, коли юнака варто починати навчати риториці, і що в цьому питанні необхідно відштовхуватися не від вікових рамок, а від природних схильностей дитини та її успіхів у навчанні (11.1.7) [4]. Помітивши у дитині певні здібності до красномовства, батькам варто було передати її під опіку риторів, приділивши достатньо уваги вибору останніх. Особливо важливими тут були вдача, характер та моральні цінності майбутнього вчителя: він мав бути чесним, строгим, слідкувати як за своєю, так і за учнівською доброчесністю, та бути в змозі проявляти до своїх учнів батьківську турботу. (11.2.1-5) [4]. Окрім того, він мав бути терплячим, охоче відповідати на запитання і бути в міру щедрим на похвалу, адже її брак відбиває бажання вчитися, а надлишок вселяє безпечність.

Доволі детально автор викладає і практичні поради для самих риторів. Квінтіліан радить починати навчання із завдань, що більше пасують граматиці, наприклад з Оповідей, бажано історичних, але також взятих у поетів та із байок, додавши до них тренування навичок доведення та спростування. Корисними він вважає і так звані задачі (theses), які базуються на порівнянні речей, та вправи, які грунтуються на здогадках (casus coniecturales) (11.4) [4].

Із авторів Квінтіліан радить читати «найкращих, тих, які писаёи одначе із бёь0ою чистотою та ясністю (зрозумёстю) в сёові» (ІІ.6) [4] (лат. “Ego optimos quidem et statim et semper sed tamen eorum candidissimum quemque et maxime expositum velim”) [15]. До таких він, насамперед, відносить Лівія та Ціцерона. Що запам'ятовування текстів, то тут дається порада надавати перевагу вивченню напам'ять «окремих фрагментів ораторів та істориків, чи інших, вартих уваги письменників», адже, на його думку, «пам'ять більше тренується, коли ми запам'ятовуємо чуже» (ІІ. 8) [4].

Оскільки настанови Квінтіліана орієнтуються на тогочасні життєві потреби та подальшу професійну кар'єру вихованців риторської школи, він рекомендує, аби шкільні твори були якомога більше схожими на судові промови.

педагогічний оратор освіта

Висновки

Як бачимо із викладеного вище матеріалу, педагогічні ідеї Марка Фабія Квінтіліана (як- от важливість раннього розвитку дитини, вплив оточення на формування її особистості, роль батьків у виховному процесі, засудження фізичних покарань, створення сприятливих умов для своєрідної конкуренції у навчанні, чергування різних видів діяльності та інші) були надзвичайно прогресивними для його часу.

Будучи прихильником шкільної освіти, він одним із перших не лише окреслив своєрідний еталон вчителя-наставника, але й уклав чіткі методичні вказівки щодо особливостей ведення навчального процесу майбутнього ритора та його змістовного наповнення. Особливої уваги заслуговує і те, що у цій праці приділялася увага певним психологічним аспектам (наприклад, подоланню сором'язливості), а також наголошувалось на важливості практичної підготовки до майбутньої кар'єри.

Оскільки це дослідження охопило не усі педагогічні питання, висвітлені в праці “Institutio orataria” Марка Фабія Квінтіліана, вважаємо за доцільне більш детально розглянути їх у наших подальших роботах.

Література

педагогічний оратор освіта

1.Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. Около 50 000 слов. Изд. 2-е, переработ. и доп. М: «Русский язык», 1976. 1096 с.

2.Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. Учебное пособие. Москва: Издательская група «Форум» - «Инфра-М», 1998. 269 с.

3.Жураковский Г.Є. Очерки по истории античной педагогики. Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство наркомпроса РСФСР, 1940. 470

4.Квинтилиан. Риторические наставления.

5.Сергеенко М.Е. Жизнь древнего Рима. СПб.: Издательско-торговый дом «Летний Сад»; Журнал «Нева», 2000. 368 с.

6.Цветаев И.В. Школы древних римлян. II. Сред-ние учебные заведения. Русский вестник. Т. 198. Спб., 1893. Октябрь. С. 7-8.

7.Arguments in Rhetoric Against Quintilian: Translation and Text of Peter Ramus's. Rhetoricae Distinctiones in Quintilianum (1549).

Размещено на Allbest.ru