Плани та територіальні претензії СРСР щодо Фінляндії напередодні Радянсько-Фінської війни 1939-1940 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАНИ ТА ТЕРІТОРАЛЬНІ ПРЕТЕНЗІЇ СРСР ЩОДО ФІНЛЯНДІЇ НАПЕРЕДОДНІ РАДЯНСЬКО - ФІНСЬКОЇ ВІЙНИ 1939 - 1940 РОКІВ

Постановка проблеми. Напередодні радянсько-фінської війни тривали переговори між СРСР та Фінляндією. Не дивлячись на те що Фінляндія зрештою погодилася на деякі поступки, СРСР все одно не задовольнявся цим і в подальшому напав на Фінляндію. Тому необхідно дослідити та проаналізувати яке місце мала Фінляндія у планах СРСР та які саме територіальні претензії щодо Фінляндії були у Радянського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз дипломатичних відносин Фінляндії та СРСР напередодні війни проводився багатьма істориками, зокрема такими фінськими істориками як Маннінен О. А., Вехвіляйнен О. також багатьма радянськими істориками - Мельтюховим М. І., Баришніковим Н. І., Семірягою М.І., Лайдиненом Є. Також варто згадати таких зарубіжних істориків - І. Фляйшхауєр, Є. Єнгл, А. Рольф. Серед українських істориків можна згадати Коваля В. С. Також інформацію щодо переговорів можна взяти з мемуарів учасників тих подій, зокрема Маннергейма К., Таннера В. та інших.

Виділення невирішених раніше питань. З даної проблеми недостатньо досліджено саме плани СРСР щодо Фінляндії, які були замасковані радянською стороною під час переговорів, і тому Фінляндія намагалася піти на компроміс не розуміючи, що позиція СРСР не може бути змінена у жодному разі.

Постановка завдання. Основне завдання даної статті полягає у аналізі вимог Радянського Союзу та позиції Фінляндії. Варто закцентувати увагу на тому що навіть погодившись піти на поступки у ряді питань Фінляндія все одно не змогла домовитися з радянською стороною, бо під час переговорів СРСР не поступався ні в чому і хотів нав'язати Фінляндії умови договору, подібні до тих, які він нав'язав Фінляндії.

Виклад основного матеріалу дослідження. У квітні 1938 року радянський уряд запропонував Фінляндії провести неофіційні переговори щодо поліпшення безпеки морських та сухопутних кордонів, підступів до Ленінграду та кордонів Фінляндії. Представником від Москви якому було доручено вести переговори був Борис Ярцев. На зустрічі із міністром закордонних справ Фінляндії Р. Холсті він повідомив, що головну небезпеку для Радянського Союзу являє собою Німеччина. Він сказав що німецькі війська могли б висадитися на території Фінляндії і звідти рушити на Ленінград. Було запропоновано такий варіант що якщо у разі висадки німецьких військ на території Фінляндії, фінські війська будуть чинити опір, то Червона армія могла б прийти їм на допомогу, а після війни залишити територію Фінляндії. Радянське керівництво також допускало можливість перевороту у Фінляндії і приходу до влади пронімецьких сил. Звичайно фінське керівництво рішуче заперечило можливість такого розвитку подій [12].

Врешті решт Ярцев вніс пропозицію, щоб СРСР та Фінляндія заключили військову угоду, яка вступала б у дію у випадку агресії зі сторони Німеччини. Проте Фінляндія рішуче відхилила будь який варіант угоди в якому радянські війська діяли б на її території. Після цього Ярцев запропонував уряду Фінляндії дати зобов'язання що вони у разі вторгнення на свою територію Німеччини будуть рішуче чинити опір. Також було запропоновано дозволити дії військово морського флоту СРСР поблизу берегів Фінляндії і будівництво на острові Гогланд військово морської бази та військово-повітряної бази [2].

Ці переговори тривали кілька місяців і не увінчалися успіхом. Фінляндія відхилила всі пропозиції Радянського Союзу, які означали порушення її територіального суверенітету та безпеки [11].

Можна припустити, що, не дивлячись на те, що у Радянського Союзу вже були плани по встановленню у Фінляндії радянської влади, Фінляндія під час переговорів, погодившись на умови що їй було запропоновано, могла б відстрочити початок війни. Проте скоріш за все цілком уникнути, її вона не могла і подальші події це підтвердили.

Під час переговорів 1939 року більшість вимог зі сторони Радянського Союзу зводилася до того, що Фінляндія повинна посунути свій кордон та передати СРСР територію на Карельському перешийку. Основною причиною цього, на якій наголошували неодноразово радянські представники було бажання таким чином відвести радянсько - фінський кордон подалі від Ленінграду, що був важливим промисловим центром, і за безпеку якого побоювалися представники СРСР на випадок війни з сильною європейською країною(перш за все Німеччиною). Фінляндії натомість пропонувалися великі за площею території на східному кордоні. Радянський уряд 14 жовтня вніс свою нову пропозицію - здати в оренду терміном на 30 років порт і півострів Ханко для влаштування там, біля входу у Фінську затоку, своєї військово- морської бази, а також передати Радянському Союзу, в обмін на радянську територію площею 5523 кв. км в районі Реболи і Поросозеро Карельської АРСР, острови у Фінській затоці: Гогланд (Суурсаарі), Сейскарі, Лавансаарі, Великий і Малий Тютярсаарі (про оренду яких йшла мова на переговорах у березні - квітні 1939 р.), острови Бьерке і Тіурінсарі, частина Карельського перешийка до лінії Ліпола (нині Котово) - озеро Юскярві (нині Вишневський) - станція Перкьярві (нині Кирилівське) - Койвісто (нині Приморське) і на півночі - фінську частину півостровів Рибачий і Середній - всього територію площею 2761 кв. км [3].

Напавши у листопаді 1939 року на Фінляндію, СРСР проголошував одним із основних своїх завдань безпеку Ленінграду і перенесення радянсько - фінського кордону подалі від власного потужного промислового центру. На той час кордон між СРСР та Фінляндією розташовувався зовсім близько - усього лише в 18 км від Ленінграду. За свідченням Ю. Жданова Сталін у приватній розмові із ним говорив про близькість фінського кордону до колишньої столиці Російської імперії і про те, що це являє собою певну небезпеку для великого міста, на території якого розташовано багато важливих промислових об'єктів [4]. В радянській історіографії саме це розгляд- далося як одна з причин війни. Проте широкому загалу на той час були невідомі деякі обставини ведення зовнішньої політики радянською стороною.

Відразу після підписання Пакту Молотова - Ріббентропа у серпні 1939 р. - протягом вересня 1939 р., спочатку Німеччина а потім СРСР вторглися на територію Польщі і до кінця місяця повністю окупували її територію. Кордон встановлений між Німеччиною та СРСР значною мірою співпадав із умовною лінією розмежування інтересів, яку було визначено у пакті 1939 р.[1]. Пізніше - в 1940 р. країни Балтії будуть радянізовані та включені до складу СРСР [10]. Усе це дає підстави стверджувати про те, що Радянський Союз, розв'язавши війну з Фінляндією сподівався не лише пересунути кордон трохи далі від Ленінграду. У планах радянського керівництва також була повна зміна влади у Фінляндії. Надалі розвиток подій міг плануватися двома шляхами - або повне включення Фінляндії до складу СРСР як ще одної радянської республіки - як це відбулося пізніше з країнами Балтії, або збереження формальних ознак незалежної держави, але встановлення маріонеткового уряду, що не виключало б фактично повного керівництва Радянським Союзом усіх сфер зовнішньо та внутрішньо політичного життя Фінляндії [5].

Подібної думки дотримується і фінський історик О. Маннінен. Він вважає, що єдиною метою Сталіна напередодні війни було встановлення на території Фінської держави соціалістичного режиму. Після цього можливо планувалося подальше включенням її до складу СРСР, знову ж таки за прикладом країн Балтії [9].

Ще одним доказом того, що у Радянського Союзу були плани повної комуні- зації Фінської держави являється факт того, що на території СРСР було створено так званий Фінський народний уряд, який очолив представник фінських комуністів Ю. Куусінен. Цей уряд було визнано офіційно радянською стороною і 2 грудня 1939 р. підписано з ним договір про взаємодопомогу. Таким чином Радянський Союз з самого початку війни виставив свої дії як допомогу «червоним» фінам у боротьбі із «білими» фінами [2].

Згодом вже після війни на одній із сесій Верховної Ради СРСР 29 березня 1940 р. Молотов зазначав, що «Фінляндія та перш за все Карельський перешийок в 1939 році були перетворені на повністю готовий військовий плацдарм для нападу на Радянський Союз третіх держав». Проте як зазначає Семіряга такі слова не підтверджувалися реальними фактами. Якщо під третьою країною мається на увазі Німеччина, то тоді в 1939 році вона не мала наміру та ще не була готова до військового конфлікту з СРСР. Як зазначає дослідник судячи з тієї самої промови Молотова, в якій було сказано що «Радянський Союз не захотів стати посібником Англії і Франції у проведенні імперіалістичної політики проти Німеччини...», то під третіми державами він мав на увазі саме Англію і Францію. Якщо це так то подібних планів ні у Лондоні, ні у Парижі взагалі не було. І, звичайно, вони не мали можливості використати Фінляндію як плацдарм пізніше коли вже були зайняті війною у західній Європі [5].

Відразу після початку радянсько-фінської війни частини Червоної Армії вступили до селища Терійокі, де було проголошено утворення так званого Народного уряду Фінляндії. За задумом СРСР цей уряд мав стати альтернативою офіційному фінському уряду. Очолив його один із керівників фінської комуністичної партії О.В. Куусінен, який раніше тривалий час вів переговори з радянськими дипломатами і очевидно готувався до такого розвитку подій [9].

Такий крок Радянського Союзу означав що СРСР не бажає вести переговори з Фінляндією, а хоче створити на її території власну маріонеткову державу. Це в свою чергу означало б ліквідацію державної незалежності Фінляндії. Звичайно вищі особи в СРСР планували це ще до початку війни. Так за свідченням М. Хрущова, восени 1939 р. Сталін зустрічався з Куусіненом де в приватній бесіді домовлявся з ним по створення комуністичного уряду Фінляндії, який мав очолити саме Куусінен [14]. Одночасно з цим розпочалося створення так званої фінської народної армії. В письмових розпорядженнях від 10 - 19 листопада 1939 р. Народного комітету оборони є записи про наказ укомплектувати спеціальне відділення що складалося б з фінів та карел. Відділення повинно було бути укомплектовано до кінця листопада. До кінця місяця була створена ціла дивізія чисельністю близько 13 тис. чол. [5].

Поряд із цим йшла розробка політичних документів, що мали відношення до новоствореного нібито фінського уряду. Ці документи мали урегулювати відносити між радянською державою та новоствореним урядом. Відомо про створення у кінці листопада 1939 р. «Договору про взаємодопомогу між СРСР та Фінською демократичною республікою». Цей документ мав бути підписаний Ждановим та Куусіненом. Також були підготовлені звернення Куусінена до народу Фінляндії, в яких він закликав до боротьби з існуючим режимом. У промовах наголошувалося що основною метою не є підтримка Радянського Союзу, проте тут же зазначалося що «сильна і неза лежна Фінляндії можлива тільки в дружбі з СРСР». В тексті звернення Центрального Комітету Комуністичної партії Фінляндії вказувалося: «... питання організації радянської влади на території Фінляндії не може бути вирішено однією партією чи одним класом...». Далі вказувалося, що «Фінляндська Демократична Республіка як держава не радянського типу не може входити до складу СРСР» [5].

Це з одного боку вказує на те, що Радянський Союз нібито не планував повного включення Фінляндії до свого складу, а спочатку міг обмежитися лише створенням у Фінляндії комуністичного режиму, який би діяв за вказівками СРСР. Але це не відміняє того факту, що Радянський Союз міг планувати подальшу повну радянізацію Фінляндії, розглядаючи створення уряду Куусінена лише як перший крок на цьому шляху. Цей процес могло бути заплановано проводити у декілька етапів.

Коли з початком війни Червона армія зайняла частину фінської території уряд Куусінена виїхав туди і 1 грудня до селища Терійокі прибув Куусінен та дехто з його оточення. Населення в селищі майже не залишилося, проте це не завадило проголосити там утворення «Народного уряду фінляндської демократичної республіки». Куусінен став прем'єр міністром та міністром закордонних справ. Інші пости отримали М. Розенберг, А. Антіла, Т. Лехену, А. Єйкія, І. Лехтінен та інші. Деякі з новопризначених осіб не підходили на отримані посади, через те, що не мали компетенції для обіймання отриманої посади, а отже таке розподілення носило де в чому умовний характер [5].

Після цього частинам радянської армії було передано телеграму про створення цього уряду і про те, що він просить допомоги у СРСР у «боротьбі за Демократичну Фінську республіку». Також новоствореним урядом було проголошено декларацію в якій заявлялося про курс на дружбу з СРСР. 2 грудня Куусінен виїхав до Москви де був підписаний договір між його маріонетковим урядом та Радянським Союзом. Згідно з цим договором СРСР на папері реалізував деякі свої колишні територіальні претензії що він мав до Фінляндії напередодні. Окрім того договором було передбачено передачу Фінляндії значної території у Карелії, яка раніше належала Радянському союзу. Це було зроблено з метою популяризації уряду Куусінена, для того, щоб прихильники карельської держави у складі Фінляндії стали на його сторону.

Також договором передбачалося певні зобов'язання на випадок загрозі Фінляндії або нападу на її територію якоїсь держави. Окрім цього цей договір мав секретний додаток, який був підписаний в той же день - 2 грудня. В ньому містилися положення про деякі військові питання, зокрема про те що Радянський Союз мав право утримувати на території півострова Ханко до 15 тисяч військових. Видається найбільш імовірним, що протокол був засекреченим, тому що у разі розголошення цих питань широкому загалу, вони могли б викликати негативну оцінку, а СРСР та уряд Куусінена на той час намагалися викликати позитивну реакцію у фінів для того, щоб полегшити становлення влади маріонеткового уряду [5].

Таким чином створення та існування так званого Терійокського уряду підтверджує агресивні плани Радянського Союзу проти Фінляндії і бажання не просто пересунути кордон як це зазначалося у багатьох переговорах, а радянізувати Фінляндію. У СРСР могли бути плани повного включення Фінляндії до свого складу, як однієї з радянських республік, проте спочатку було прийнято рішення обмежитися лише створенням маріонеткового уряду. Секретний договір за яким Радянський Союз отримав право розмістити на території півострова Ханко 15 тисяч військових виглядає схожим на договори с країнами Балтії, які невдовзі після розміщення там контингенту радянських військ були повністю приєднані до складу СРСР. Важко припустити яким чином розвивалися б події у разі вдачі червоної армії і встановленні у Фінляндії влади комуністичної партії, проте навіть існування уряду Куусінена, який фактично діяв за диктовкою з Москви вже фактично означало б втрату Фінляндією незалежності.

радянський фінський війна переговори

Література

1. sourcebooks.fordham.edu/halsall/mod/1939pact.html

2. Барышников В. Н. От прохладного мира к зимней войне: Восточная политика Финляндии в 1930-е годы // СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. 353 с.

3. Вихавайнен Т. Сталин и финны / Пер. с фин. Н. А. Коваленко; Под ред. Г. М. Коваленко. СПб. Журнал «Нева», 2000. 288 с.

4. Волынец А. Жданов: неразгаданний сфинкс Ленинграда. Часть третья. АПН Северо-Запад. 2011, 26 июля.

5. Зимняя война, 1939--1940. Кн. 1: Политическая история / РАН, Ин-т всеобщей истории; Отв. ред.: О. А. Ржешевский, О. Вехвиляйнен. М.: Наука, 1998. 708 с.

6. Энгл Э., Паананен Л. Советско-финская война. Прорыв линии Маннергейма. 1939-1940 / Пер. с англ. O.A. Федяева. М.: ЗАО Центрполиграф, 2008. 239 с.

7. Коваль В. М. За кулісами пакту Молотова - Ріббентоппа // http://zptown.zp.ua/archives/842

8. Маннергейм К. Г. Мемуары. М.: Вагриус, 2000. 170 с.

9. Маннінен О. «Постріли були» -- стверджує фінський історик // Батьківщина. 1995. № 12. С. 56-57.

10. Пакт про взаємодопомогу між СРСР і Латвійською Республікою 1939 року http://www.hrono. info/dokum/193_dok/19391005_lat. html

11. Семиряга М. И. Советско-финляндская война: (К 50-летию окончания) / М. И. Семиряга. М.: Знание, 1990. 64 с.

12. СемирягаМ. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939-1941. М: Высшая школа, 1992. 129 с.

13. Таннер Вяйне. Зимняя война. Дипломатическое противостояние Советского Союза и Финляндии. 1939-1940 / Пер. с анг. В.Д. Кайдалова. М.: Центрполиграф, 2003. 349 с.

Размещено на Allbest.ru