"Змійові" вали Переяславщини: характеристика просторової конфігурації

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ЗМІЙОВІ» ВАЛИ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОСТОРОВОЇ КОНФІГУРАЦІЇ

Сергій Вовкодав

«Змійові» вали -- один із найпоширеніших видів археологічних пам'яток Середньої Наддніпрянщини. Вони дивують своєю протяжністю та межами охопленої території. Залишки складних систем земляних споруд виявлені у багатьох річкових долинах регіону, зокрема, і Переяславщини. Тут «змійові» вали охоплювали з північного сходу та сходу територію у межиріччі рр. Трубіж, Супій та Дніпро. Як зазначалось вище, вони неодноразово потрапляла у поле зору дослідників і отримували відображення у багатьох працях, огляд яких зроблений нами раніше. Хоча у більшості з них, переважно, подавалась часткова інформація щодо опису просторових та метричних особливостей. Деякі з опублікованих даних взагалі втратили актуальність у контексті результатів нових досліджень Вовкодав С.М. До проблеми пошуку знівельованих сегментів «змійових» валів Переяславщини / С.М. Вовкодав // Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проблеми, постаті: Матеріали круглого столу, 16 жовт. 2015 р., м. Переяслав-Хмельницький. -- Переяслав-Хмельницький, 2016. -- С. 38-44.. Тому нині існує потреба систематизації інформації щодо локалізації, конфігурації, стану збереження та розмірів переяславських «змійових» валів і створення їх узагальненого огляду. Саме зазначені аспекти є предметом розгляду даної розвідки. Питання, пов'язані з датуванням та функціональним призначенням цих пам'яток, нами свідомо не розглядаються, оскільки їм присвячена окрема публікаціяВовкодав С.М. До питання датування та функціонального призначення переяславських «змійових» валів / С.М. Вовкодав // Український історичний збірник. -- 2017. -- Вип. 19. -- Київ, 2017. -- С. 24-40..

Насамперед, варто зупинись на походженні самої назви валів -- «змійові». Грандіозність земляних споруд, створення яких потребувало зосередження значних людських та матеріальних ресурсів, завжди викликала захоплення серед місцевого населення та зумовлювала появу легенд про їх виникнення. Зокрема, за народними переказами вали були створені величезним Змієм. Крилата істота, що видихала із пащі полум'я, здійснювала систематичні напади на місцевих жителів, вимагаючи данину людьми. За одними варіантами переказів, подолати чудовисько вдалося київському богатирю Кирилі Кожум'яці. Він запріг Змія у великий плуг, викуваний ковалями Кузьмою та Дем'яном, та виорав ним межу, за яку потворі заборонялося ступатиПадалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение / Л.В. Падалка. -- Полтава, 1914. -- С. 8.. За іншими переказами, його приборкали самі ковалі Кузьма та Дем'ян Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. -- К., 1877. -- Т. 2. -- С. 341. Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав у віках. -- К.: Світ успіху, 2007. -- С. 53.. Борозна від плуга утворила рів, а вивернута лемешем земля -- вали. Знесилений та замучений спрагою Змій дотягнув плуга до моря (річки) і почав напиватися донесхочу води, від чого луснув. Не дивлячись на значне поширення подібних легенд в індоєвропейській міфології та у християнській традиції, все ж більшість дослідників схиляються до трактування таких переказів як відображень цілком реальних історичних явищ. Зокрема, алегоричний образ Змія, очевидно, уособлював степові кочівні племена, від набігів яких постійно потерпав місцевий люд. Напади печенігів, а потім і половців, як правило, супроводжувались пожежами, руїнами, даниною. Поряд з цим, неодноразово спостерігаючи на бойових стягах кочівників тотемний символ змія-дракона, слов янське населення називало їх «зміями».

Варто також звернути увагу на подібності між окремими рисами переказів про створення валів та літописної легенди про заснування Переяслава. Образ головного героя однієї з версій -- Кожум'яки -- має багато спільних ознак із отроком-кожум'якою, який у 993 р. переміг печенізького воїна на р. Трубіж, із чим пов'язують походження назви Переяслав («зане перея славу отрок»)Повість врем'яних літ (за Іпатським списком). -- К., 1990. -- С. 194-195.. Обидва персонажі приймають участь і перемагають у двобої із нездоланним ворогом, який постійно наносив шкоду слов'янському населенню. Також подібні риси мають описи форми прояву сили обох героїв легенд -- вони могли одночасно розірвати велику кількість волових шкір. Цілком можливо, що народні перекази про виникнення валів є більш пізнім варіантом легенди про заснування Переяслава, що з часом втратила ознаки, пов'язані з реальними історичними обставинами, а натомість отримала яскраво виражений міфічний характер. У зв'язку з цим існує ймовірність, що і сама назва «змійові», і народні перекази корінням сягають ще часів протистояння давньоруського населення та кочових племен Степу.

Цікавим аспектом згаданих переказів, на якому акцентує увагу М. В. Роздобудько, є те, що Змій орав саме межу. Так, у просторіччі вали іноді ще називали «межа», «границя», «кордон»Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав у віках. -- К.: Світ успіху, 2007. -- С 53. Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. -- К., 1877. -- Т. 2. -- С 341; Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав у віках. -- К.: Світ успіху, 2007. -- С 54.. Не виключено, що «змійовими» вали могли називати через особливості їх конфігурації: вони створені з дугоподібних лінійних відрізків, що через певну відстань відхиляються то в один, то в інший бік. Таким чином створюючи враження гігантської змії, що звивається .

Одним із найважливіших аспектів дослідження переяславських «змі- йових» валів є визначення їх просторових особливостей, зокрема локалізаційних та метричних. Саме вони дозволяють зрозуміти характер взаємозв'язку цих земляних споруд з елементами ландшафту та поселенською структурою регіону. Система «змійових» валів Переяславщини має три складові: Великий (внутрішній), Малий (зовнішній) та Перехресний вал. Всі вони розташовані у межах плато другої та третьої надзаплавних терас р. Дніпро. Вали півколом охоплюють із східного, південно- та північно- східного боку частину плато лесової тераси між долинами рр. Трубежа та Дніпра, спираючись на природні перепони із заходу та сходу (рис. 1). Загалом, у комплексі вони мають замкнуту конфігурацію. Незважаючи на те, що всі три сегменти переяславських «змійових» валів замкнені в одну систему, вони мають певні відмінності просторових характеристик. Тому необхідно детально розглянути особливості кожного з них.

Враховуючи, що значна частина сегментів насипу зруйнована та не має видимих ознак на поверхні, нами були проведені дослідження, спрямовані на виявлення місць, де вал існував раніше. У контексті таких робіт використовувалась методика позиціонування археологічних об'єктів, у межах якої був застосований комплексний підхід аналізу різного типу джерел (наукова література, карти, супутникові знімки, результати ОРБ- позиціонування тощо). У результаті вдалося виявити ознаки нині зруйнованих сегментів насипів на значній протяжності, а також знайти невідомі раніше відрізки Малого валу. Нижче наведена характеристика просторової позиції трьох складових «змійових» валів, базована на лінії їх розташування, що відтворена за допомогою згаданих вище підходів.

Передусім розглянемо Малий вал. Його дуга починалася за 2 км на схід від русла р. Трубіж (безпосередньо перед його заплавою) та прямувала близько 7 км у південно-східному напрямку до с. Строкова. Таким чином, він фактично відмежовував лісові масиви, що охоплювали заболочену місцевість навколо оз. Білого та прилягали до північної частини заплави Трубежа, від чорноземної рівнини басейну р. Броварка. Після с. Строкова вал мав переважно східний напрямок і таким зберігав його до с. Помоклі, а потім повертав на південний схід. Між згаданими селами насип проходив північною частиною гідросистеми, що виникла навколо правої притоки р. Гатки (Гнилки) -- Грудки (рис. 1). За с. Помоклі лінія валу близько 2 км утримувала південно-східний напрямок, поступово повертаючи на південь. На цьому відрізку вал піднімався на плато третьої надзаплавної тераси та прямував вздовж його краю близько 10 км. У східній околиці с. Натягайлівка лінія валу змінювала напрямок на південно-західний. Потім спускалася у долину р. Броварка та прямувала у бік с. Пологи-Чобітьки. Вал проходив через село і далі протягувався у бік борової тераси р. Дніпро. Зберігаючи південно-західний напрямок, він перетинав чорноземне плато та закінчувався за Білим озером (територія сучасного Лісового господарства «Білоозерське»). Існує припущення, що вал продовжувався далі та спускався у заплаву.

На думку М. П. Кучери, саме його кінець був виявлений під час розкопок давньоруського городища біля с. Городище в 1963 р., за 7 км західніше корінного берега р. Дніпро КучераМ.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. -- К.: «Наукова думка», 1987. -- С. 58.. За 600-700 м на південь від городища було розташоване озеро, що перерізало заплаву в напрямку р. Дніпро.

Біля нього, у південно-західній околиці села, зафіксований західний кінець валу. Далі він вигнутою дугою прямував 1700-1800 м на південний схід, у бік іншого заболоченого озера. Кінець валу спускався в озеро та на момент обстеження був покритий водою. У опублікованих у журналі «Археологія» матеріалах даного дослідження М.П. Кучера зазначає, що після згаданого озера вал продовжувався далі, у бік корінного берега. У монографії «Змиевы валы Среднего Поднепровья», згадуючи цю інформацію, він послався на свідчення місцевих жителівКучера М.П. Отчет о раскопках древнерусского городища у с. Городища на Днепре 1963 г. / М.П. Кучера // НА ИА НАНУ. -- 1963/3. -- С. 2; Кучера М.П. Давньоруське городище біля с. Городище під Переяславом-Хмельницьким / М.П. Кучера // Археологія. -- 1970. -- Т. 24. -- С. 217.. Дослідник акцентував увагу на тому, що дуга валу складалася із прямолінійних відрізків. Це, на його думку, є нехарактерною для «змійових» валів ознакою. Піщаний насип валу мав задовільний стан збереження. Його ширина в середньому складала 8 м, висота -- 1-1,5 м, ширина рову (знаходився з південного боку) -- 5-8 м, глибина -- 1-1,5 м. Оскільки цей відрізок валу в плані співпадав із зафіксованим ще Б.А. Шрамко південно-західним кінцем Малого валу, М. П. Кучера припустив, що зовнішній вал закінчувався у заплаві р. Дніпро, перед численними протоками та старицями за 4 км від головного руслаКучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. -- К.: «Наукова думка», 1987. -- С. 58; Кучера М.П. Давньоруське городище біля с. Городище під Переяславом-Хмельницьким / М.П. Кучера // Археологія. -- 1970. -- Т. 24. -- С. 217.. Аналіз топографічної прив'язки даного відрізку валу та орієнтовне позиціонування його на карті вказує на те, що він знаходився на одній лінії з Малим валом. Початок зафіксованого М.П. Кучерою насипу знаходився за 6 км від західного кінця Малого валу, який позиціонований нами у 2009 р. біля Білого озера. Варто зазначити, що про цей сегмент валу згадував ще М.О. Максимович Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов / М.А. Максимович // Собрание сочинений. -- К., 1877. -- Т. 2. -- С. 342.. Він же віднайдений нами на військово-топографічній карті масштабу 1:25000. Важко визначити, чи має відношення виявлений М.П. Кучерою сегмент до Малого валу. Можливо він є складовою Дніпровського валу. Для з'ясування цих питань нині не достатньо інформації.

Дослідження просторових особливостей Малого валу дозволило визначити його загальну довжину, яка разом із переривами складає 38 км (без відрізка, виявленого М.П. Кучерою) та близько 44 км (враховуючи останній). Зазначимо, протяжність валів визначена нами у середовищі ГІС-програм. У результаті було встановлено, що отримані значення відрізняються від розмірів, раніше вживаних у науковій літературі (зокрема, запропонованих Б. А. Шрамком). змійовий вал зруйнований насип

За 4 км на південний схід від с. Помоклі та за 3 км на захід від с. Виповзки до Малого валу примикав Перехресний вал (рис. 1). Далі він прямував близько 6 км на схід, у бік р. Супій. Його східний кінець виявлений ліворуч від траси між сс. Ташань та Соснова, за 170 м на захід від краю плато. За свідченнями одного з місцевих жителів, раніше насип продовжувався до краю високого плато. На відміну від Малого та Великого валів, Перехресний вал мав рів із північного боку. Протяжність валу близько 6 км.

Інша складова системи переяславських «змійових» валів -- Великий вал -- розпочинався у с. Строкова. Тут, у південно-західній околиці села, він примикав до Малого валу. У місці з'єднання сегментів ознаки земляних споруд відсутні, тому визначити його локалізацію нині дуже складно. Хоча воно позначене на військово-топографічній карті Російської імперії 1868 р. (лист 23-10). Це дозволяє умовно ідентифікувати його шляхом просторового співставлення різночасових карт.

Від південної околиці с. Помоклі лінія Великого валу продовжувалась близько 2 км далі на південь, у бік заплави р. Гнилки (Гатки). Нині не можна із впевненістю стверджувати, що вал існував у межах заболоченої заплави, оскільки тут відсутні будь-які видимі ознаки земляних споруд. У західній околиці с. Травневе вал змінював напрямок на південно- західний і так прямував близько 5 км у бік с. Мала Каратуль (рис. 1). У селі, очевидно, вал підходив до берега р. Броварка й зупинявся перед заплавою. На іншому, лівому березі річки, Великий вал продовжувався. Він розпочинався перед схилом берега та простягався у тому ж південно- західному напрямку на відстань 3,5 км. Західний кінець валу виявлений на краю плато, перед затокою Куряче горло. Л.В. Падалка припускав, що вал міг продовжуватись далі до р. Дніпро і з часом був втрачений у пісках, неподалік колишнього с. Козинці Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение / Л.В. Падалка. -- Полтава, 1914. -- С 13.. Таке припущення нині не можливо підтвердити фактами. Хоча на думку М. П. Кучери, враховуючи умови рельєфу, вал міг продовжуватись південніше корінного берега -- неподалік с. Козинці закінчувався гребенеподібний кінець плато з високим крутим західним схилом, що виступав на південь від р. Трубіж КучераМ.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья / М.П. Кучера. -- К.: «Наукова думка», 1987. -- С 58.. На нашу думку, для такого припущення відсутні будь-які підстави. Загальна протяжність Великого валу становить близько 15 км.

Актуальною проблемою вивчення просторових характеристик «змійо- вих» валів Переяславщини є визначення стану їх збереженості, оскільки у більшій своїй частині вони знівельовані. Серед збережених сегментів можна визначити декілька типів. Частина з них мають добре видимі ознаки: чітко виражений насип та рів. Інша представлена добре помітним насипом, що має ознаки сильної руйнації. Рів у таких сегментах не завжди вдається прослідкувати. Існують також відрізки валу, що мають вигляд знівельованих підвищень, біля яких лише інколи прослідковується неглибокий рів. Нами проведене обстеження видимих фрагментів валів та здійснене їх просторове позиціонування. Серед трьох складових системи переяславських «змійових» валів, найбільшої руйнації зазнав Малий вал. Окремі сегменти збереглися у його північній частині, між заплавою р. Трубіж та с. Строкова (загальна протяжність цих сегментів 2,2 км). Наступний видимий відрізок валу знаходиться за 2 км на південний схід від с. Помоклі. Він у більшій своїй частині сильно розораний, але простежується на поверхні як незначне підвищення. Поверх зруйнованого валу посаджена лісосмуга. Подекуди виявлені сегменти відносно добре збереженого насипу. Така ж тенденція стосується і рову. Такий вигляд Малий вал має протягом майже 6 км, після чого будь-які видимі ознаки зникають (рис. 1). Наступний відрізок збереженого насипу виявлений нами за 500 м на південь від дороги на с. Ташань (Т1031), у межах залісненого яру (ур. Дібровка) (рис. 1). Яр, очевидно, був використаний як природній бар'єр, до якого з обох боків примикав вал. Його кінці розташовувались на внутрішній підошві яру. Північний сегмент зберігся на 100 м, південний -- на 140 м. Насип валу частково розсунувся, рів ледь простежується. Південний край видимого сегменту закінчується за межами залісненої ділянки, перед полем. Ще один відрізок Малого валу протяжністю 334 м виявлено за 800 м на захід від с. Першне Травня. Насип розораний, але проглядається на поверхні. Інший добре виражений фрагмент валу зберігся у межах сучасного Білоозерського лісництва. Він простягається лісом близько 3 км у південно-західному напрямку, від початку насаджень до Білого озера (рис. 1). Кінець сегменту виявлений неподалік водойми. Вал час від часу переривається і на різних ділянках має неоднаковий стан збереження. За 200 м на захід від озера, за межами огородженої парканом лісництва території, виявлений ще одних фрагмент Малого валу. Відрізок низького розпливчастого насипу проглядається протягом 90 м у західному напрямку. Вал продовжувався й далі на схід від огорожі у бік озера, але можливості оглянути його не було.

Подібний стан збереження має і Перехресний вал. Чітко видимого місця його з'єднання з Малим валом не існує. Розораний насип, на якому насаджені дерева, розпочинається за 30 м на схід від Малого валу. На окремі ділянки південного схилу Перехресного валу час від часу накладається ґрунтова дорога. Подекуди фіксується незначне збільшення висоти насипу. Загалом, вал зберігає зазначені риси протягом 2,5 км. Поступово висота насипу більшає. Далі, декілька разів перериваючись, він протягується на схід, у бік р. Супій (рис. 1). На даному відрізку висота валу в незначній мірі коливається.

Найкращий стан збереження має Великий вал. Він зазнав найменшої руйнації, можливо у зв'язку зі своїми розмірами. Добре збережений насип із ровом простежується між сс. Травневе та Мала Кратуль: від південно- східних околиць с. Тавневе до траси Т1031 -- сегмент загальною довжиною (разом із переривами) 2,8 км та від згаданої дороги до с. Мала Каратуль -- відрізок валу протяжністю 1,15 км (рис. 1). Два дуже пошкоджені сегменти, які проглядаються як незначні підвищення (160 м та 230 м), виявлені у межах с. Мала Каратуль (рис. 1). Наступний добре збережений відрізок розпочинається на лівому березі р. Броварка, у південно-західній околиці села, та з перервами тягнеться 3,6 км у бік затоки Куряче горло (ур. Гать) (рис. 1). Виражений сегмент валу закінчується на схід від дороги з твердим покриттям. Західніше неї вал погано простежується. Складається враження, що він продовжувався далі по гребню останця тераси, що з одного -- південно-західного -- боку обмежений яром, а з протилежного -- ровом. Інший фрагмент слабко вираженого насипу продовжувався на іншому сегменті останця тераси в західному напрямку, у бік Курячого горла.

Таким чином, аналізуючи наявну нині інформацію про сегменти валу, що мають на поверхні видимі ознаки, можемо визначити сумарну довжину кожної складової системи «змійових» валів: Малий вал -- 12,7 км (33,4% від загальної довжини), Великий вал -- 8,5 км (58,6%), Перехресний вал простежується майже на всій своїй довжині.

Окремо слід зупинитися на метричних особливостях «змійових» валів. Результати досліджень попередніх років дозволяють визначити розміри найкраще збережених сегментів насипу. Розміри Великого валу (праворуч від дороги Переяслав-Хмельницький -- Золотоноша (Н08): висота -- 2,8 м, ширина основи -- 12 м, ширина рову -- 9 м, глибина -- 1,8 м . На відрізку між трасою Переяслав-Хмельницький -- Пологи- Яненки та р. Броварка Великий вал має такі середні розміри: висота -- 3 м, ширина -- 12 м, глибина рову -- 1,5 м, при ширині 12 м. Перед заплавою річки висота валу зменшується до 1,5-2,5 м . У цьому ж місці Великий вал був досліджений розкопками. У 1995 р. була зроблена зачистка кінця валу, що перед уступом корінного берега р. Броварка част- ⁷ Там само. -- С. 59-60. ково перерізаний дорогою. У 1996 р. зроблений переріз одного із сегментів валу за 20 м на південний захід від місця зачистки. У результаті був зафіксований факт перекриття насипом культурного шару поселення ІУ-У ст., що розташовувалось по обидва боки від валу. Профіль стінки траншеї показав -- насип утворений кількома лінзами викидів ґрунту, що переважно складалися з чорнозему, суміші лесу або ж чорнозему та лесу. Проведені розкопки дозволили реконструювати первісні розміри валу: рів мав глибину до 4 м, висота гребня валу -- до 5 м. Таким чином, довжина схилу від гребня валу до дна рову складала 15 м, ступінь нахилу -- до 40°. М. В. Роздобудько не виключає, що на валу розташовувався ще й дерев'яний частокіл Роздобудько М.В. «Змійові» вали Переяславщини / М.В. Роздобудько // Переяслав у віках. -- К.: Світ успіху, 2007. -- С. 57.. Звісно така споруда ускладнювала рух ворожій кінноті, відповідно, не дозволяла здійснити раптову атаку на оточені валом землі. Окрім цього, вона дозволяла, у разі здійснення певного протистояння, взагалі зупинити наступ ворога.

Під час досліджень інших сегментів Великого валу було виявлено, що він споруджувався не лише шляхом насипання ґрунту. Насип, очевидно, мав певні дерев'яні конструкції (зруби чи кліті), що характерні для оборонних давньоруських споруд. Саме така структура валу обумовлювала звивистість лінії валу, оскільки він створювався шляхом послідовного насипання порівняно коротких відрізків, протяжність яких визначалась передусім довжиною дерев'яної конструкції.

Наведена нами інформація дає загальне уявлення про просторові особливості переяславських «змійових» валів: їх генеральний напрямок та середні розміри окремих збережених сегментів. Нажаль, у результаті сукупного впливу низки факторів, серед яких найбільш відчутним був антропогенний, значна частина насипів не збереглася до наших днів. Нині ми можемо стверджувати, що при загальній протяжності лінії валів близько 60 км, видимі ознаки мають лише 27,2 км, тобто 46%. Такий відсоток збереження не дозволяє здійснювати просторовий аналіз споруд у контексті взаємозв'язків із особливостями географічного середовища та системою заселення. Це зумовило потребу пошуку місць розташування невідомих раніше сегментів, зокрема зруйнованих, шляхом використання ГІС-технологій та даних дистанційного зондування Землі. Як вже зазначалось, нами була апробована методика, у межах якої був застосований комплексний багатоетапний підхід до аналізу різного типу джерел. У результаті вдалося здійснити точну просторову прив'язку вже відомих відрізків «змійових» валів, виявити нові сегменти, а також визначити місця розташування насипів, що вже не мають видимих ознак.

Отримані дані дозволили відтворити конфігурацію валів, що максимально наближена до первинної, сформувати підґрунтя для пояснення специфіки розташування їх сегментів відносно елементів ландшафту. Незважаючи на результативність використаної методики пошуку проявів археологічних об'єктів, все ж отримана інформація не може вважатися кінцевою. Специфіка розвитку технологій супутникової зйомки спрямована на збільшення кількості фото високої роздільної здатності. Також відбувається постійне накопичення результатів зальотів різних сезонів. Тому існує необхідність постійного моніторингу світлин досліджуваної території, із метою подальшого пошуку ознак місць розташування валів. Лише результати систематичних оглядів дозволять доповнити інформацію щодо просторової конфігурації системи «змійових» валів.

Анотація

У статті розглянуто проблему просторових особливостей системи «змійових» валів Переяславщини. Систематизовано різнотипну інформацію щодо розташування, розмірів та стану збереження даного типу пам'яток. Зважаючи на своєрідну структуру системи переяславських «змійових» валів, до якої входять три відмінні між собою складові, аналіз просторових характеристик здійснювався окремо для кожної з них: Великого, Малого та Перехресного валу. Під час визначення локалізаційних особливостей згаданих об'єктів були використані як раніше відомі дані, так й інформація, отримана безпосередньо автором у ході польових досліджень. Зокрема, результати ОРБ- позиціонування всіх видимих сегментів насипів. Окрім цього, для визначення первинного місця розташування зруйнованих відрізків валів, використаний комплексний аналіз різного типу джерел у поєднанні з обстеженням даних дистанційного зондування Землі. Такий підхід дозволив відтворити просторову конфігурацію системи «змійових» валів окресленого регіону, яка максимально наближена до первинної. На підставі отриманих результатів, у публікації поданий опис особливостей розташування, протяжності та стану збереження кожної складової даної оборонної системи. Окрема увага автора спрямована на походження терміну «змійові», проаналізовано декілька версій виникнення цієї назви.

Ключові слова: земляний насип, «змійові» вали, конфігурація, оборонна система, просторові особливості, рів.