Діяльність російських націоналістичних організацій початку ХХ ст. в Україні: історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

діяльність російських націоналістичних організацій початку хх ст. в Україні: історіографія проблеми

О. В. Головіна

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Досліджено історіографію виникнення та діяльності російських націоналістичних партій та організацій на території України на початку ХХ ст., визначено проблеми сучасної історіографії даних політичних об'єднань.

Ключові слова: російські націоналісти, політичні партії в Україні, періодизація історіографії проблеми, проблеми сучасної історіографії політичних об'єднань правої спрямованості, українська історіографія діяльності російських націоналістичних організацій.

Исследована историография возникновения и деятельности русских националистических партий и организаций на территории Украины в начале ХХ в., определены проблемы современной историографии данных политических объединений.

Ключевые слова: русские националисты, политические партии в Украине, периодизация историографии проблемы, проблемы современной историографии политических объединений правой направленности, украинская историография деятельности российских националистических организаций.

Другий період діяльності правих політичних організацій, який розпочинається із третьочервневого перевороту та триває до початку першої світової війни (1907-1914 рр.), - час панування у Російській імперії реакційної політики, що знайшло відображення й у діяльності політичних об'єднань того часу. Цей період, період політичної реакції самодержавства на події першої російської революції, відзначався спадом активних політичних виступів та участю у партійній боротьбі в її парламентських формах. Для цього часу є характерним формування партійної системи та переміщення політичної діяльності до виборчого органу державної влади, до Державної думи, а політичні організації правого напряму набувають рис такого громадського об'єднання як політична партія.

На Правобережній Україні також важливою причиною виникнення політичних партій була така особливість розвитку суспільно-політичних відносин, як переплетіння кількох національних рухів: українського, єврейського та польського. Ці рухи були тісно пов'язані між собою та із загальноросійським революційним рухом. Це було додатковим фактором, що обумовив таку відмінність політичного життя на території Україні - наявність великої кількості політичних партій як революційних, так і монархічних.

Історіографія російських націоналістичних політичних об'єднань є актуальною, але недостатньо вивченою проблемою, незважаючи на те, що кількість публікацій, присвячених даній проблематиці, дозволяє провести аналіз ступеня вивчення їх діяльності.

Дослідники російських націоналістичних об'єднань на території України відносять початок утворення та діяльності системи таких організацій до березня - квітня 1908 р., «коли було засновано «Киевский клуб русских националистов» - їх найвпливовішу регіональну організацію» [11, с. 56]. Тому хронологічні межі діяльності правих об'єднань, історіографія яких розглядається у статті, доцільно визначити із 1908 р.

Унаслідок занепаду монархічних організацій доби першої російської революції, виникла нагальна потреба у створенні політичних партій, які стали б виразниками оновленої охоронної ідеології. Ці об'єднання за своїм соціальним складом не мали базуватися на широких народних масах, бо сила такої партії полягала не стільки у масовості, скільки у її впливі на політичне життя країни, насамперед у Державній думі. Таким чином, на початок 1908 р., коли революційне піднесення змінилось періодом реакції, стало зрозуміло, що необхідні об'єднання, які б дали російському народу національну ідею. Російський націоналізм як доктрина формувався у межах монархічної ідеології. Виникнення та існування російського націоналізму було неможливо без ідеологічних монархічних засад.

До партій, що підтримували існуючий лад, відповідно, належали окрім монархічних також правонаціоналістичні організації, що виникли у роки першої російської революції та столипінської реакції, під гаслом «Русское государство - это государство русских», з яким виступали різні націоналістичні об'єднання, союзи, клуби та їх періодичні видання. Таким чином, до об'єкта дослідження історіографії монархічних партій та організацій можна віднести роботи, що присвячені історії політичних об'єднань охоронного табору, починаючи із таких крайнє правих угруповань, як чорносотенні союзи, та включаючи діяльність націоналістичних політичних фракцій у Державних Думах.

Історіографію діяльності на території України правих політичних об'єднань можна розподілити на три періоди: дореволюційний, радянський та сучасний.

Перші спроби опрацювання та аналізу матеріалу щодо діяльності політичних угруповань, особливо у Державних думах, розпочинаються ще під час створення у Російській імперії представницького органу безпосередніми свідками та учасниками подій включно до 1917 р.

У радянський період, який можна розподілити на кілька етапів, часи дослідження політичних партій охоронної спрямованості проходило нерівномірно. До другої половини 60-х рр. вивчення цих політичних об'єднань практично не відбувалось, ідеологічний напрям вивчення періоду 1907-1914 рр. було визначено відповідно до «Истории ВКП(б). Краткий курс». Дослідження політичних та класових сил Російської імперії початку ХХ ст. знайшло відображення у численних роботах 60-х - 80-х рр. У роботах, що були створені у дореволюційний та радянський періоди, діяльність правих політичних об'єднань у 1908-1914 рр. на території України окремо не розглядалась.

Сучасний (або пострадянський) період дослідження діяльності правих політичних об'єднань у 1907-1914 рр. відзначається пожвавленням інтересу до недостатньо досліджених сторінок історії, зростанням кількості досліджень, що посвячені цьому періоду історії України як частини Російської імперії. З'являється значна кількість публікацій про видатних особистостей та їх діяльності у перших десятиліттях ХХ ст.

Публікації, у яких досліджується діяльність правих російських політичних організацій, можна розподілити на кілька груп. До першої групи робіт належать публікації, у яких розглядається третьочервнева система, діяльність Державних дум у період 1907-1914 рр., що складається із достатньо значної кількості робіт [1; 2; 3; 4 та ін.]. Вивчення історії правих політичних об'єднань займає у цих дослідженнях відповідно незначне місце.

Другу групу складають роботи, що належать до сучасного періоду історіографії проблеми, у яких розглядається виникнення, ідеологічні передумови діяльності та організаційне оформлення російських націоналістичних об'єднань [8; 16 та ін.]. У сучасній українській історіографії можна виділити роботи, у яких розглядається безпосередньо діяльність правих російських партій та організацій на території України, боротьба російських націоналістичних об'єднань проти українського національного руху [5; 6; 7; 11; 12 та ін.]. Кількість публікацій, що складають сучасну історіографію проблеми, достатня, щоб визначити основні напрями вивчення та малодосліджені питання в історіографії російських націоналістичних партій та організацій початку ХХ ст.

У колі праць, що присвячені загальним питанням соціально- економічної та політичної історії Російської імперії, виокремлюється група робіт, які стосуються третьочервневої системи та, зокрема, діяльності Державних дум. Кількість представників охоронного табору протягом існування чотирьох Державних дум змінювалась, що відповідно вплинуло на загальний обсяг досліджень діяльності правих об'єднань у кожній із чотирьох Державних дум. Відповідно, роботи, у яких досліджується історія двох перших Державних дум, практично не розглядають монархічні політичні угруповання. Активна діяльність правих організацій розпочалась у III та IV Державних думах, що знайшло відображення у історіографії політичних партій та організацій початку ХХ ст.

Дореволюційний період історіографії націоналістичних партій та організацій складається з праць сучасників - політичних лідерів та державних діячів періоду третьочервневої системи: В. I. Ульянова (Леніна), С. Ю. Вітте, П. А. Столипіна, П. М. Мілюкова, В. М. Коковцова, В. В. Шульгіна та ін.

Важливе значення для дослідження історіографії монархічних та націоналістичних об'єднань мають праці В. I. Леніна, у яких ґрунтовно аналізуються як програмні установки, так і методи політичної та партійної боротьби [9; 10 та ін.]. Статті В. I. Леніна, що присвячені злободенним питанням політичної боротьби, необхідно розглядати як історичне джерело для вивчення політичної історії початку ХХ ст. Та водночас ці публікації є важливим історіографічним джерелом, як одні з перших праць, у яких аналізується діяльність монархічних об'єднань.

У працях істориків радянського періоду великоросійський націоналізм згадується в достатньо обмеженій кількості праць у зв'язку із проведенням реакційної національної політики російського самодержавства, «разжиганием национальной вражды» та окремо не досліджувався. Оскільки у працях В. I. Леніна відзначалась подібність класових цілей чорносотенно-монархічних та націоналістичних політичних організацій, у радянській історіографії діяльності політичних об'єднань правого табору націоналістичні політичні угруповання не відокремлювалась до кінця 60-х - початку 70-х рр. Так, у лекціях Є. Д. Черменського було вказано, що чорносотенними називали усілякі контрреволюційні партії та організації: «Союз русского народа», «Союз Михаила Архангела» та думську фракцію націоналістів [17]. Націоналістичні партії не вирізнялись від монархічних. Чорносотенці згадувались як «вдохновители националистической политики правительства, травли и преследования нерусских национальностей» [17, с. 9]. Дослідження цілей, соціального складу, економічних та внутрішньополітичних засад діяльності цих політичних об'єднань у дослідженнях того часу не проводилось.

Ґрунтовні монографії А. Я. Авреха [1; 2] та В. С. Дякіна [3; 4], що були видані у період із другої половини 60-х рр., розглянули політичний та класовий склад Російської імперії у 1907-1914 рр., визначили основні напрями діяльності політичних фракцій, зокрема націоналістичних, у Державних думах та обґрунтували актуальність дослідження визначеної проблематики. Окрім визначених праць з історії третьо-червневої системи та Державних дум, у сучасній російській історіографії з'являються роботи, що розглядають правонаціоналістичні політичні утворення у Російській імперії початку ХХ ст. Роботи сучасних російських дослідників Д. О. Коцюбинського [8], С. М. Санькової [16], що присвячені історії «Всероссийского национального союза» та ідеологічним засадам його діяльності, підготовлені на основі комплексів раніше недоступних джерел та усувають існуючі лакуни у дослідженні правих політичних об'єднань Російської імперії початку ХХ ст.

Досліджуючи історіографію діяльності правих (монархічних та націоналістичних) політичних організацій у 1908-1914 рр., необхідно звернути увагу на виявлені у роботах дослідників проблеми, що є малодослідженими та дискусійними. До таких проблем належить проблема класифікації політичних організацій правого табору, питання відношення організацій російських націоналістів до монархічної ідеологічної течії.

Складною проблемою, що викликає жваві дискусії, належить питання класифікації політичних партій та організацій охоронного табору. Л. М. Спірін відзначав, що не може бути двох думок стосовно важливості класифікації політичних партій у Російській імперії. Політична історія суспільства взагалі, історія партій зокрема не може розвиватися без таких досліджень. Сучасні дослідники політичної історії Російської імперії початку ХХ ст. надають декілька типологій правих партій. Це пов'язано із недостатньо чіткою ідеологічною визначеністю правоцентристських партій початку ХХ ст. у Державних думах, що дозволили дослідникам одночасно відносити їх як до правих, так й до центристських партій.

Якщо розглядати діяльність політичних партій як носіїв та виразників ідеології певних верств населення, то для ґрунтовного та всебічного вивчення їх діяльності необхідно проаналізувати програмні положення партії та ідеологічне підґрунтя її функціонування. Тому як ще одну дискусійну проблему, що тісно пов'язана із питаннями класифікації правих політичних партій організацій початку ХХ ст., є визначення ідеологічної приналежності політичних об'єднань російських націоналістів, які, незважаючи на назву, відносили себе до монархічних - консервативних - утворень.

На початку ХХ ст. в Україні, як частині Російської імперії, панівною була монархічна ідеологія, в основі якої була уваровська тріада «самодержавие - православие - народность». Принцип націоналізму, що виділяється як окремий, є трансформованим до нових умов принцип «народності». Деякі дослідники (І. В. Омельянчук, М. Л. Размо- лодін) вважають представників російських націоналістичних угруповань, наприклад, «Всероссийский национальный союз», «Клуб русских националистов» тощо представниками монархічної течії, інші дослідники (Д. О. Коцюбинський, С. М. Санькова) відносять представників російських націоналістичних угруповань до прихильників націоналістичної ідеології, отже, - до ліберальної політичної течії. це обумовлено тим, що протягом свого існування, в залежності від політичної ситуації у Російській імперії, політичні партії та фракції неодноразово змінювали свої погляди та вектор політичної діяльності. По мірі загострення політичної кризи у країні та посилення опозиційних настроїв у Думі, правоцентристські групи також переходили до опозиції.

І.В. Омельянчук розглядає у своїх дослідженнях «Всероссийский национальный союз» як консервативно-монархічну організацію [13], не вирізняючи його у сукупності інших охоронних об'єднань Російської імперії початку ХХ ст. Дослідник ідеології чорної сотні М. л. Размолодін вважає, що ідейні та ідеологічні витоки монархічної та націоналістичної ідеології суто відмінні та їх не можна ототожнювати, хоча й відносить російську націоналістичну ідеологію до консервативних ідеологічних течій [14]. Таким чином, питання типології великоросійських націоналістичних об'єднань належить до дискусійних та потребує подальшого дослідження.

Загострення національного питання у роки першої російської революції та національно-визвольні рухи, що охопили окраїни Російської імперії, та насамперед Україну, призвело до активізації правих сил та їх консолідації на основі російського націоналізму. Загроза існуючому ладу змусила ідеологів монархізму шукати нову ідею, що зможе згуртувати своїх прихильників. Саме такою ідеєю, що об'єднала представників пануючого табору за нових умов, став російський націоналізм.

У цей час, за думкою представників охоронного табору, відбувалась «інородницька» експансія, що призвело до актуалізації питання про російську національну єдність. тому одним з головних складників ідеології націоналізму стає проголошення ідеї спільності російського, українського та білоруського народів. Саме цим може пояснюватися недостатня увага до національного українського руху, що набуває поширення у цей час, з боку російських націоналістів - вони не розглядали український народ як історичну даність, а загрозу бачили насамперед з боку «інородницьких» елементів, до яких відносили євреїв. Українці (малороси) до «інородців» не належали.

За думкою І. Г. Самарцева, поява перших українських політичних партій в Російській імперії спочатку не викликала у чорносотенців особливого занепокоєння, і вони взагалі не відокремлювали українські національні партії із загального антиурядового руху [15, с. 96]. Але згодом охоронні сили усвідомили, що український національно- визвольний рух є однією з небезпечних для монархії сил, тому що становить загрозу як існуванню єдиної держави, так і суспільному устрою.

У сучасній українській історіографії правих політичних партій та організацій Російської імперії початку ХХ ст., що активно діяли в Україні, можна виділити низку робіт, присвячених російським націоналістичним об'єднанням, формам та методам політичної боротьби, мобілізаційним виборчим стратегіям того часу.

Проблематика діяльності правих об'єднань на території України піднята у статтях В. М. Волковинського [5; 6]. У роботі В. М. Волко- винського, що присвячена монархічним та націоналістичним організаціям на території України [6], розглядається боротьба цих організацій із українським національно-визвольним рухом. Особлива увага приділяється методам та формам боротьби, заходам великодержавної шовіністичної політики. У статті В. М. Волковинський розглядає як діяльність російських монархічних організацій на території України, зокрема «Союза русского народа», так і діяльність «руських націоналістів», наприклад «Клуб русских националистов в Киеве». Автор відзначає, що боротьба із українством мала активний характер з боку великоросійських організацій і навіть державних органів, але робить висновок, що ліквідувати або загальмувати розвиток українського руху «руські шовіністичні самодіяльні організації» не змогли. В. М. Волковинський також приділяє увагу «Киевскому клубу русских националистов» та боротьбі цієї організації проти українського національного руху [5].

У статті О. В. Мартинюк, що присвячена діяльності «Киевского клуба русских националистов», автор визначає, що ця група користувалася відносно широкою підтримкою в українських губерніях і розвинула дуже потужну агітаційну роботу [12]. О. В. Мартинюк у своєму дослідженні зупиняється на дискусійних моментах, які існують у темі російського націоналізмі початку ХХ ст.: 1) зв'язок російських націоналістів із владою; 2) різнорідність у середовищі російських націоналістичних кіл і складні взаємовідносини у таборі правих партій; 3) питання географії виникнення та розповсюдження російського націоналізму. Роблячи висновки, дослідниця звертає увагу на важливість дослідження діяльності «Киевского клуба русских националистов» для розуміння сучасних етнополітичних процесів в Україні.

В. Б. Любченко у статті зауважує, що заснування російських націоналістичних організацій саме в Україні дає підстави розглядати цей процес як реакцію за зрослий за часів революції український національний рух з боку його противників [11, с. 55].

Серед представників російських націоналістичних партій значний відсоток становили етнічні за походженням українці, які відповідно до тогочасної офіційної доктрини про єдність російського народу самоідентифікували себе як росіяни («русские»). Отже, як у своїй статті позначає В. Б. любченко, позиція російських націоналістичних організацій в українському питанні - це одночасно й позиція політично активних етнічних українців - представників вищих верств суспільства, які повною мірою використовували переваги, що їх надавала їм офіційно визнана належність до пануючої в імперії нації.

М.В. Гаухман, який у 2012 р. захистив кандидатську дисертацію за темою «репресивна діяльність адміністративно-поліційних органів влади Російської імперії в національній політиці на Правобережній Україні (1905-1914 рр.)», у своїх статтях, що присвячені різним аспектам національного питання у Російській імперії початку ХХ ст., визначає основні напрями державної національної політики у Російській імперії, спрямованої на дискримінацію національних спільнот та боротьбу із національними рухами [наприклад, 7]. Автор звертає увагу, що специфіка діяльності сил консервативно-охоронного табору на Правобережній Україні полягала у спрямованості обстоювання позицій російського самодержавства в поліетнічному і поліконфесіональному регіоні та об'єднання великоросійського поміщицтва, православного духовенства, монархічно налаштованої буржуазії та інтелігенції в правих партіях та організаціях з метою впровадження монархічної ідеї.

Національно-визвольний рух, що охопив на початку ХХ ст. Фінляндію, польщу та Україну, пробудження до політичного життя народів Російської імперії, виникнення національних політичних партій, викликало у правлячих класів Російської імперії бажання активно протидіяти цим процесам, безпосередньо брати участь у формуванні національної політики, що призвело до виникнення російських націоналістичних партій та організацій.

Дослідження історіографії діяльності націоналістичних об'єднань набуває таким чином особливої актуальності, оскільки дозволяє визначити основні напрями дослідження визначеної проблематики, наголосити на дискусійних та малодосліджених питаннях, виявити існуючі лакуни у дослідженні діяльності російських націоналістичних об'єднань на території України на початку ХХ ст.

російський націоналістичний партія політичний

1. Аврех А. Я. Столыпин и Третья Дума / А. Я. Аврех. - М. : Наука, 1968. - 520 с.

2. Аврех А. Я. Царизм и IV Дума (1912-1914) / А. Я. Аврех. - М. : Наука, 1981. - 294 с.

3. Дякин В. С. Самодержавие, буржуазия и дворянство в 1907-1911 гг. / В. С. Дякин. - Л. : Наука, 1978. - 247 с.

4. Дякин В. С. Буржуазия, дворянство и царизм в 1911-1914 гг: Разложение третьеиюньской системы / В. С. Дякин. - Л. : Наука, 1988. - 230 с.

5. Волковинський В. М. Організації великоросійських шовіністів в Україні на початку ХХ ст. / В. М. Волковинський // Український історичний журнал. - 1999. - № 3. - С. 63-74.

6. Волковинський В. М. «Чорна сотня» та її «хрещені батьки» в Україні на початку ХХ ст. / В. М. Волковинський // Історія України. - 2002. - № 10. - С. 54-65.

7. Гаухман М. В. Національна політика Російської імперії щодо українського населення Правобережної України (1905-1914 рр.) / М. В. Гаухман // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 54 (№ 11). - С. 81-87.

8. Коцюбинский Д. А. Русский национализм в начале столетия: Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. - М. : РОССПЭН, 2001. - 528 с.

9. Ленин В. И. Политические партии в России. - ПСС. - Т. 21. - С. 275-287.

10. Ленин В. И. Итоги выборов. - ПСС. - Т. 22. - С. 319-344.

11. Любченко В. Б. Теоретична та практична діяльність російських націоналістичних організацій в Україні (1908-1914 рр.) / В. Б. Любченко // Український історичний журнал. - 1996. - № 2. - С. 55-65.

12. Мартинюк О. Російський націоналізм початку ХХ ст.: консервативні політики та передвиборчі стратегії на Правобережжі [Електронний ресурс] / о. Мартинюк // Україна Модерна: Міжнародний інтелектуальний часопис. - Режим доступу : http://www.uamodema.com/md/182-182.

13. Омельянчук И. В. Черносотенное движение в Российской империи (1901-1914) / И. В. Омельянчук. - К. : МАУП, 2006. - 740 с.

14. Размолодин М. Л. О консервативной сущности черной сотни / М. Л. Размолодин, Ю. Ю. Иерусалимский. - Ярославль : Нюанс, 2012. - 388 с.

15. Самарцев І. Г. Чорносотенці на Україні (1905-1917 рр.) // Український історичний журнал. - 1992. - № 1. - С. 90-98.

16. Санькова С. М. Русская партия в России. Образование и деятельность Всероссийского национального союза (1908-1917) / С. М. Санькова. - Орёл : Изд. С. В. Зенина, 2006. - 369 с.

17. Черменский Е. Д. Россия в период столыпинской реакции (19071912 гг): лекции, прочитанные в Высшей партийной школе при ЦК КПСС / Е. Д. Черменский. - М. : [б. и.], 1954. - 47 с.

Размещено на Allbest.ru