Каральні заходи радянської влади проти інженерно-технічних працівників Півдня України в 1930-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)”1930”-058.237

КАРАЛЬНІ ЗАХОДИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРОТИ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В 1930-х РОКАХ

СЛІПУЩЕНКО С.М.

Постановка проблеми. Ґенеза тоталітарної системи в СРСР - невичерпна тема для історичних досліджень, адже за цим мільйони конкретних людей, наших співвітчизників, які, очевидно, могли б багато зробити для суспільного прогресу, духовного й економічного розвитку. Крім наукових, соціально-культурних, морально-етичних цілей, на перший план виступає і прикладне значення подібного роду досліджень. Незважаючи на чисельні публікації, все ще існує цілий комплекс малодо- сліджених питань пов'язаних з практичною реалізацією соціально-політичної політики сталінізму стосовно певних верств населення, вивчення регіональних аспектів проблематики. Враховуючи промисловий потенціал Півдня України, зокрема суднобудівної галузі, значна роль в його соціально-економічному розвитку належала саме інженерно-технічним працівникам, які стали жертвами сталінських переслідувань. Це актуалізує розгляд питання тоталітарних репресій проти технічної інтелігенції краю в 1930-х роках.

Аналіз джерел. Окреслена проблема привертає значну увагу вітчизняних дослідників. Серед багатьох слід виділити фундаментальну працю провідних українських істориків В. Даниленка, Г. Касянова, С. Кульчицького [1]. Історичній долі та соціальному портрету української інтелігенції 1920-30-х років присвятив свою роботу Г. Касьянов [2]. Регіональним аспектам тематики тоталітарних репресій присвячена монографія миколаївського вченого М. Шитюка. В окремому підрозділі якої аналізується репресивна політика радянської влади на промислових підприємствах Півдня України [3].

Втім, незважаючи на наявність значної кількості опублікованих праць, в українській історіографії існує потреба комплексного дослідження становлення гегемонії більшовицької партії, вивчення різноманітних аспектів проблематики.

Виклад основного матеріалу. Слід зазначити, що до середини 1920-х років більшість дореволюційної науково-технічної інтелігенції, керуючись хто професійним, хто матеріальними інтересами, співробітничали з радянською владою у реалізації планів будівництва так званого соціалізму. Їх високий професіоналізм допоміг протягом короткого часу подолати катастрофічну розруху. Проте з другої половини 1920-х років внутрішньополітична обстановка в країні змінилася. З одного боку, владі потрібно було знайти винних у провалі своїх утопічних планів, з іншого - ставилося завдання заручитися в своїх подальших діях політичною підтримкою інтелігенції і насамперед її верхівки. Вимагаючи від кваліфікованих спеціалістів сумлінної професійної праці, партія відмовляла їм у політичній довірі. В газетах і публіцистиці непоодинокими були звинувачення інтелігенції у двоїстості, безхребетності, непорозумінні епохи. Ключовою подією в цей період стала «Шахтинська справа» 1928 року.

Як йдеться з тексту спецповідомлення ОДПУ до Одеського окружного комітету КП(б)У: «Починаючи с моменту розкриття Шахтинської справи відчувалось не тільки наростання активних антирадянських настроїв, посилення діяльності троцькістів та правих ухильників серед співчуваючий ним інтелігенції, а їх практична реалізація в деяких галузях промислового виробництва». Згідно пропозиції чекістів, у політичному відношенні інтелігенцію поділено на три групи: перша - ті хто повністю підтримує радянську та соціалістичне будівництво, на думку таких є більшість. Друга категорія - інтелігенція, що знаходиться в стані нестійкої політичної рівноваги та коливань. Її представники хоч і працюють лояльно, але в настроях своїх все ще не переходять на сторону радянської влади, становлячи потенційну небезпеку. Третя група - відверто ворожа до радянських перетворень, вважає що наявна продовольча криза є результатом індустріалізації країни, а «комуністична партія з цим процесом не зможе впоратися, оскільки на її чолі знаходяться не інтелігенти» [4].

Відповідно представники другої та третьої груп попали під пильний нагляд правоохоронних органів. Вже в 1930 році за «анти- радянські висловлювання», «саботаж політики індустріалізації» позбавлено волі одеських інженерів Розенбаума, Шахрая, професора Ла- зурського та інших. Посилена секретно- агентурна робота на підприємствах та у вищих навчальних закладах Одеси [5].

Втім, ситуація значно погіршилась в період ескалації терору другої половини 1930-х років. Головною особливістю діяльності репресивно-каральної машини відносно інженерно- технічної інтелігенції, як і представників інших груп населення, став не тільки масовий характер репресій, а розкриття «антирадян- ських заколотів» у відповідності до листів та вказівок ЦК ВКП(б). Так, 29 липня 1936 року до обласних, міських та районних комітетів КП(б)У направлено закритого листа «Про терористичну діяльність троцкістсько-зінов'єв- ського блоку». 8 вересня 1936 року Одеський обласний комітет компартії України проводить закрите засідання, посвячене підсумкам роботи з виконання директив у боротьбі з «ворогами народу» [6]. репресивний радянський влада інтелігенція

Першочергово «виявлені» керівники підприємств які, на думку компартійних зборів, «покривали троцькістів». Зокрема, інструктор промислово-транспортного відділу обкому КП(б)У громадянина Злотко не «приймав рішучих заходів та підтримував троцькістів Ре- нделя, Рутмана, що займаючи посади начальників цехів на різних підприємствах міста, проводили на них антирадянську та антипар- тійну роботу». Директор Деревообробної фабрики Одеси громадянин Дуб давав позитивну характеристику «троцькісту» інженеру фабрики Злотинському, за що рішенням міськпа- рткому був «звільнений від відповідальної роботи в радянському апараті та господарчо- промислових структурах, як поділяючий тро- цькістські погляди дворушник» [7].

Розгорнуту мережу «антирадянських тро- цькістських організацій» на підприємствах Миколаєва наведену в доповідній записці на ім'я секретаря Одеського обласного комітету КП(б)У Е. Вегера, «виявили» за підсумками засідання Миколаївського міського комітету компартії від 29 серпня 1936 року. «Антира- дянські троцькістські групи» на чолі яких знаходились інженерно-технічні працівники проводили «активну діяльність» на миколаївському суднобудівному заводі імені «61 Комунара», корпусному, модельному та електроремонтному цехах суднобудівного заводу імені Марті, Хлібзаводі, Дормашина, взуттєвій та швейній фабриках [8].

Зокрема, на суднобудівному заводі імені Марті розкрита та заарештовано «троцькі- стську групу» на чолі з начальником суднобудівного цеху О. Свиріним. До складу якої «входили» інженери підприємства Тихонов, Каменський, Криницький, Спириденко. В модельному та літейному цехах заарештовано як троцькістів начальників цехів Руду та Ла- вута. «Розкручуючи» надалі їх «зв'язки» слідство позбавляє волі інженера головної лабораторії заводу М. Булан, який особисто «завербував» молодого інженера, випускника Миколаївського суднобудівного інституту І. Кононенко. Надалі в рамках даної справи заарештовані та розстріляні за рішенням судової трійки інженери підприємства С. Школьсь- кий, В. Ларін, П. Простягов. Загалом, в рамках даної справи, що надалі отримає назву «Троцькістської робітничої опозиції» на суднобудівному заводі імені Марті, чекісти заарештують 19 інженерів підприємства [9].

На заводі імені «61 Комунара» як троцькіс- ти репресовано 8 представників інженерно- технічної інтелігенції на чолі з М. Бреслером. На взуттєвій та швейній фабриках «виявлені» та знешкоджені групи «саботажників, троць- кістів та шкідників» на чолі з цеховими інженерами А. Ронком, М. Друкером, С. Бродським та І. Шліонським [10].

Аналізуючи здійснення репресивної політики влади проти окресленої в статті категорії населення, слід погодитись з думкою професора М. Шитюка. Згідно якої, важко знайти в регіоні підприємства, які б не торкнулись репресії. Становище ускладнилось в 1936 році після введення нових виробничих норм. У суднобудуванні вони в 2,5 рази перевищували існуючі, що не було виправдано технічно. Прагнучи якнайшвидше виконати вказівки зверху, на місцях не здійснювались планові профілактичні ремонти, підготовчо-перспективні роботи, що приводило до зношування та аварій. В свою чергу, в погіршенні технічного стану підприємств обвинувачувались «саботажники» на місцях, яких влада притягувала до судової відповідальності [11].

Так, заступник наркома НКВС СРСР М. Фрі- новський 17 червня 1938 року направив телеграму начальнику УНКВС Миколаївської області П. Карамишеву про ліквідацію «шпигунсько-диверсійних та контрреволюційних формувань» на оборонних заводах. В тексті якої провина за систематичний зрив урядових завдань на низці підприємств регіону на «правотроцькістські, шпигунсько-диверсійні та інші контрреволюційні формування». Конкретизуючи, заступник наркома НКВС пояснює ситуацію наступним чином: «зрив урядових замовлянь пояснюється в першу чергу відсутністю планомірної роботи зі шкідниками, по-друге на багатьох підприємствах продовжують свою роботу залишки антирадян- ських підпільних груп, по-третє інженерно- технічний та керівний склад підприємств залишається забрудненим антирадянським елементом який легко піддається вербуванню ворожими силами, по-четверте слабо поставлена агентурна робота» [12].

Результатом виконання даних вказівок стало традиційне для того часу «посилення боротьби з антирадянським елементом». На протязі червня-серпня арешти пройшли по всіх підприємствах південного регіону. За цей період в Миколаївській області заарештовано 386, Херсонській - 413, Одеській - 609 чоловік, як «троцькісти». З них - 215 працювали на підприємствах суднобудівної промисловості, 103 в енергетиці, 216 працівники транспорту і транспортних підприємств, 78 - працівники засобів зв'язку, 297 - працівники харчосмакової і переробної промисловості. 216 - текстильної, 210 - будівельної, 75 - різноробочі невеличких підприємств. Серед заарештованих були директор суднобудівного заводу імені Марті (С. Степанов), секретар парткому заводу імені «61 Комунара» П. Бородаєв, голова Гужтрансартілі М. Воронов та сотні інших [13].

Характерним прикладом роботи чекістів є справа «Антирадянської контрреволюційною організації» Миколаївського заводу «Дорма- шина», в рамках якої 4 серпня 1937 року було заарештовано 10 працівників заводу з числа керівної ланки (начальники цехів та інженери- технологи), з них 2 розстріляно. За думкою слідства звинувачені дотримувались позицій Бухаріна, Рикова та інших, вели підривну роботу з розрахунку на агресію інтервентів та відновлення капіталістичного устрою в СРСР. Надалі коло звинувачень розширилось до шпигунства, націоналістично-шовіністичної роботи (один з заарештованих в період з 1915 по 1924 року входив до української організації «Просвіта», яка в той час, що досить прикметна, функціонувала в УСРР ще легально) та іншому [14].

Висновки. Таким чином, аналіз репресивної політики радянської влади проти інженерно-технічних працівників Півдня України в 1930-х роках дає підстави стверджувати, що репресії носили масовий характер, не обійшовши осторонь жодне підприємство регіону. Початком їх стала Шахтинська справа 1928 року, час охарактеризований Й. Сталіним як «великий перелом». Притаманною цим справам особливістю стали звинувачення в намаганнях зриву та шкідництва сталінської індустріалізації. Свого піку терор проти окресленої категорії громадян досяг в другій половині 1930-х років. Коли за сфальсифікованими звинуваченнями, в першу чергу в «підривній троцькістсько-шпигунській та ан- тирадянській діяльності» під жорнова каральної машини потрапили сотні висококваліфікованих робітників краю.

Список використаних джерел

1. Даниленко В. М. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки / В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Куль- чицький. -- К. : Либідь, 1991. -- 344 с.

2. Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920-30х років : соціальний портрет та історична доля / Г. В. Касьянов. -- К. : «Глобус», «Вік»; Едмонтон: Канадський ін-т укр. студій Альбертського унту, 1992. -- 176 с.

3. Шитюк М. М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-і роки XX ст. / М. М. Шитюк. -- К. : Ін-т історії України НАН України; Миколаїв : Тетра, 2000. -- С. 170--193.

4. Державний архів Одеської області (далі -- Держархів Одеської обл.). -- Ф. -- Р. -- 7. -- Оп. 1. -- Спр. -- 2204. -- Арк. 4--6.

5. Шитюк М. М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-і роки XX ст. / М. М. Шитюк. -- К. : Ін-т історії України НАН України; Миколаїв: Тетра, 2000. -- С. 170.

6. Реабілітовані історією. Миколаївська область : у 4 т. -- Миколаїв: Світогляд, 2008. -- (Науково- документальна серія книг «Реабілітовані історією» : у 27 т. / голов. редкол. : Тронько П. Т. (голова) [та ін.]). Кн. 4 / [обл. редкол. : Макарчук С. С. (голова) та ін.]. -- 2008. -- С. 261.

7. Ніколаєв І. Є. Справа «Антирадянської контрреволюційної організації» на заводі «Дорма- шина» // Реабілітовані історією. Миколаївська область : у 4 т. -- Миколаїв : Світогляд, 2008. -- (Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією»: у 27 т. -- Кн. 4 / обл. редкол. Макарчук С. С. (голова) та ін. -- 2 008. -- С. 61--66.

Анотація