Холмський сеймик та його документи в перше століття Речі Посполитої

Размещено на http://www.allbest.ru/

Холмський сеймик та його документи в перше століття Речі Посполитої

Вихід у світ збірника документів сеймикових зібрань Холмської землі за 1572 - 1668 роки можна вважати знаковою подією - як для польської, так і для українській історичної науки. У польській історіографії останніх десятиліть це видання стало першим випадком, коли розпочато публікацію нового комплексу сеймикових матеріалів, сформованих у результаті функціонування сеймика окремої землі чи воєводства. Дотепер сучасні польські дослідники лише продовжували ті видання, які було розпочато їх попередниками набагато раніше. Загалом видання сеймикових актів (ляуд) було започатковано польськими істориками ще в XIX ст. Так, у 1888 р. варшавський дослідник Адольф Павінський, якого нині вважають класиком сеймикової історіографії, у п'ятитомному виданні “Dzieje ziemi kujawskiej...” опублікував комплект документації радзєйовського сеймика, на котрому збиралася шляхта Бжесць-Куявського та Іновроцлавського воєводств. Перший том едиції містив монографію дослідника, присвячену устрою й діяльності куявських сеймикових зібрань, а в наступних подано акти радзєйовського сеймика за 1572 - 1795 рр.¹ Упродовж XX ст. було опубліковано матеріали сеймиків кількох воєводств і земель Речі Посполитої, проте в останні десятиліття едиторська діяльність польських дослідників була зосереджена на продовженні тих великих видань, які були розпочаті ще в першій половині чи середині минулого століття (йдеться, зокрема, про “Akta sejmikowe wojewodztwa krakowskiego”² і “Akta sejmikowe wojewodztw poznanskiego i kaliskiego”³) й дотепер не доведені до кінця. Такий стан речей обумовлений, з одного боку, станом джерел, а з іншого боку, їх значним об'ємом. Сеймикових актів окремих воєводств і земель збереглося чимало, проте часто-густо вони розпорошені, тож робота над підготовкою їх до видання завжди вимагала від публікатора тривалої й трудоємкої кверенди та копіткої едиторської праці. Недаремно дослідники сеймикової проблематики нерідко обмежувалися публікацією окремих актів або невеликих (найчастіше обмежених за періодом укладення) частин сеймикової документації з того чи іншого воєводства (землі). Певна активізація у публікації комплексів сеймикових актів з окремих регіонів Речі Посполитої стала можливою завдяки фінансуванню відповідних видавничих проектів у рамках грантів Комітету наукових досліджень (Komitetu Badan Naukowych) та Національної програми розвитку гуманітаристики (Narodowego Programu Rozwoju Humanistyki), запровадженої в 2011 році польським Міністерством науки та вищої освіти.

Значимість рецензованого видання для української історичної науки обумовлена тим, що холмський сеймик дотепер залишався одним з двох сеймикових зібрань українських воєводств Речі Посполитої, документація яких не була видана. Акти сеймиків Брацлавського, Волинського, Київського, Подільського та Чернігівського воєводств кінця XVI - XVIII ст. друкувались у трьох томах “сеймикової” серії “Архиву Юго-Западной России”⁴ (а також і в деяких томах інших серій цього фундаментального видання); документи вишенського і галицького сеймиків Руського воєводства за 1572 - 1772 роки склали шість томів багатотомного видання “Akta grodzkie i ziemskie”⁵; окремим томом у 2002 р. побачила світ документація сеймика Подільського воєводства за період, коли його територія перебувала під владою Османської імперії, а тамтешня шляхта мусила збиратися поза його межами⁶. Акти белзького сеймика зібрано й підготовлено до друку у рамках тих же “Aktow grodzkich i ziemskich”, у складі 26-го і 27-го томів цього видання. Було навіть надруковано коректорський примірник 26-го тому, проте його виданню перешкодив початок Другої світової війни, а опрацьований Антонієм Прохаскою і Войцєхом Гейношем комплект копій белзьких сеймикових актів відклався у бібліотеках Інституту Оссолінських у Вроцлаві та Львівського університету⁷.

Холмський сеймик, назагал, не залишався поза увагою дослідників. Так, деякі холмські сеймикові інструкції було надруковано ще наприкінці XIX і на початку XX ст. в серійних “Актах, издаваемых Виленской комиссией для разбора древних актов”⁸ та “Scriptores rerum polonicarum”⁹. Властиво повний комплекс документів сеймика Холмської землі так само планувалось видати в “Aktach grodzkich i ziemskich”, проте на заваді стало припинення цієї видавничої серії. Ще в 1908 р. А. Прохаска опублікував статтю, присвячену сеймиковому самоврядуванню Холмської землі¹⁰, а 18 березня 1935 р. на засіданні Історико-філософського відділення Наукового товариства у Львові В. Гейнош звітував про стан опрацювання холмських сеймикових актів¹¹. Серед рукописних матеріалів А. Прохаски також відклався докладний хронологічний перелік сеймикових зібрань Руського воєводства¹², у тому числі й сеймика Холмської землі¹³. Проте зібраний комплект холмської сеймикової документації, тривалий час був незнаний історикам, яким навіть видавалося, що він не зберігся.

Поновлення інтересу істориків, головно з люблінських наукових осередків, припало на кінець XX і початок теперішнього століття. З'явилися окремі публікації, в яких науковці розглядали хронологію проведення холмських сеймиків у “саксонський” період¹⁴, систематизували сеймикові матеріали, що відклалися в актових книгах Холмського ґродського суду/уряду за 1572 - 1647 рр.¹⁵, та аналізували інструкцію сеймика Холмської землі послам на сейм 1593 р.¹⁶ Врешті побачили світ монографії двох люблінських істориків, присвячені сеймику Холмської землі: у 2004 р. Єжи Тернеса (з Університету Марії Кюрі-Склодовської) - про період 1587 - 1668 рр.¹⁷, у 2006 р. Роберта Козирського (з Католицького університету в Любліні) - про період 1648 - 1717 рр.¹⁸

Закономірним результатом згаданої інтенсивної праці, стала публікація цілого комплексу сеймикових актів Холмської землі за першу половину (століття) існування Речі Посполитої, підготовленого дослідниками Інституту історії Університету Марії Кюрі-Склодовської, а саме працівниками кафедри історії XVI - XVIII ст. професором Генриком Гмітерком та його учнями: д-ром Вєславом Бондирою і д-ром Єжи Тернесом. Збірник вийшов як п'ятий том археографічної серії “Fontes Lublinenses”, що видається від 2006 р. Дотепер у томах серії друкувались матеріали, пов'язані з історією Люблінщини пізнього середньовіччя й ранньомодерного часу, зокрема судові книги міста Любліна, містечка Камйонки та села Конопніца з XV - XVI ст., а також “бухгалтерська” книга Люблінського ґродського уряду з кінця XVII століття. Серію започатковано з ініціативи Державного архіву в Любліні (Archiwum Panstwowe w Lublinie), і недаремно збірник холмських ляуд став її частиною: більшість з вміщених у томі документів відклалась у фондах саме цієї архівної установи. Але видання, зрозуміло, не обмежується матеріалами лише одного архіву: до збірника включено чимало матеріалів з Національного архіву Білорусі в Мінську, також з рукописних зібрань архівних інституцій Любліна, Кракова, інших міст Польщі, Росії та України.

Власне труднощі, традиційні під час збору й опрацювання сеймикових актів будь-якого сеймикового зібрання, у випадку холмського сеймика були додатково поглиблені через стан збереженості та долю актових книг судів/урядів Холмської землі. Принципи функціонування сеймикової документації в Речі Посполитій не передбачали їх спеціального обліку, зберігання чи акумулювання, найчастіше їх поточно вносили - облятували, тобто дослівно переписували, рідше вклеювали - в книги місцевих судів/урядів: ґродських і, в меншій мірі, земських. Тож від стану, в якому нині перебувають архівні зібрання останніх, зазвичай напряму залежить наявність і цілісність документальної “спадщини” того чи іншого сеймикового зібрання. На території Холмської землі в часи Речі Посполитої діяли два ґродські уряди - у Холмі та Красноставі. Ключове значення серед них мав ґродський уряд у Холмі: тут зазвичай відбувалися сеймики, уряд функціонував постійно і до його канцелярії найчастіше подавали сеймикові акти. Доля холмських ґродських книг виявилась складною: початково вони зберігалися в Холмі, пізніше в Любліні, а в 1887 р. потрапили до віленського архіву. Частину з них у 1915 р. евакуювали вглиб Російської імперії - до міста Ярославля, решта залишалася у Вільно і в 1919 р. повернулась до Любліна¹⁹. З “російської” частини холмських ґродських книг більшість (понад 80) в 1961 р. передано до люблінського архіву²⁰, 17 книг потрапило до мінського архіву, дві книги залишились у московському архіві, а одна книга - в Ярославлі. Красноставський ґродський уряд відігравав другорядну роль, до нього холмські сеймикові акти мусили потрапляти вже після того, як їх зафіксували у холмських ґродських книгах. Цінність красноставських матеріалів зростає в тих випадках, коли Холмський ґрод чи його канцелярія з тих чи інших причин не діяла, і тоді учасники холмських сеймиків подавали ляуди до Красноставського ґроду. Проте найраніші збережені красноставські ґродські книги походять з середини XVII ст., записи в них велися з 1649 р. У цьому полягає інша, поряд із розпорошеністю ґродських актів, складність при відтворенні комплексу документів холмського сеймика: чимало книг Холмського і Красноставського ґродських урядів не дійшло до нашого часу²¹. Відтак перед упорядниками тому холмських ляуд стояло непросте завдання.

Презентований збірник сеймикових актів Холмської землі має загалом типову для подібних видань структуру. Книгу відкривають передмова директора Державного архіву в Любліні д-ра Пйотра Диммеля та вступ видавців, в якому ті розповіли про значення холмського сеймика, задум опублікувати холмські сеймикові акти, їх пошук і збір, підготовку та методику видання. Основну частину збірника займають (21 - 698 стор.) самі акти холмського сеймика, з традиційних археографічних складових у виданні наявні переліки скорочень (зокрема ключових позицій бібліографії й архівних зібрань) та іменний і географічний покажчики. На жаль, видавці не підготували предметно-тематичний покажчик, який суттєво спростив би роботу інших дослідників з документами, але, зважаючи на обсяг та інформаційну насиченість останніх, можна не сумніватися, що підготовка такого покажчика могла на якийсь час відтермінувати вихід збірника.

Розміщуючи у збірнику холмські сеймикові акти, видавці скористалися методикою, яка на сьогодні залишається загальноприйнятою в польській “сеймиковій” історіографії. У ранніх виданнях сеймикових матеріалів документи друкувалися кожен окремо в хронологічному порядку, тобто основним елементом таких збірників виступали поодинокі акти. Натомість згодом набула поширення система, вперше запроваджена Станіславом Кутшебою в першому томі “Aktow sejmikowych wojewodztwa krakowskiego” 1932 р., а пізніше застосована та акцептована в публікаціях, підготовлених Влодзімєжем Двожачком, Адамом Пшибосєм та Міхалом Звєжиковським. Згідно з нею, підставовою структурною одиницею видання виступають окремі сеймикові зібрання: ті чи інші документи - незалежно від того, чи укладені/видані перед, під час, на або після сеймика - “прив'язані” до конкретного зібрання і розміщуються в межах його документального блока. Такий спосіб дозволяє подати додаткові відомості про кожне зібрання, в тому числі й про ті з них, які з певних причин не відбулися, завершилися безрезультатно або від яких не збереглося жодних сеймикових чи інших документів.

Саме за таким принципом побудовано й “Akta sejmikowe ziemi chelmskiej...”: у заголовку блоку упорядники подали порядковий номер зібрання (римською нумерацією), його тип, місце і час проведення, далі (у разі потреби) навели відомості про скликання сеймика, після чого розмістили самі документи. Для кожного з актів наведено заголовок, де подано його номер (арабською нумерацією*), окреслено тип, експонента, місце й дату видачі, після чого вміщено інформацію про рукописи, що послужили підставою для публікації, та наводиться текст самого документу з відповідними коментарями (зокрема роз'ясненнями щодо осіб, які названі лише за урядами, сеймових ухвал, деяких політичних подій тощо).

Сеймики

Типологія сеймикових зібрань. У виданні представлено матеріали та документальні згадки, що стосуються проведення шляхтою Холмської землі 212 зібрань”. Їх характер, обставини скликання й проведення були різними, далеко не всі з них підпадали під категорію сеймиків. До останніх упорядники збірника віднесли 181 зібрання, решта 31 названі по-іншому. Серед них 24 зібрання окреслені як з'їзди, у тому числі як просто з'їзди (II-V, XI, XXI, LIX, LX, CLXII), з'їзди під час земських років (XX, XXXII, XXXVII, XLIV), з'їзд після втечі короля Генрика Валуа (VI), з'їзд після смерті короля Стефана Баторія (XIV), з'їзд під час конфедерації (CLVIII), з'їзд під час рокошу (XXXIX), “консультаційний” з'їзд (CLII), з'їзд і оказовання (XVIII), з'їзд перед посполитим рушенням (LXIII), з'їзди при посполитому рушенні (CLV, CLXIII), з'їзд при переписі (CXLIV), а також з'їзд шляхти двох воєводств (CLVII). Ще 7 зібрань окреслені як різні форми згромаджень шляхетського ополчення: перепис (CXXV, CXXXIII, CXLIII, CLVI, CLXI), оказовання (XVII), посполите рушення (LXIV). Різноманіття назв у заголовках, поза сумнівами, обумовлене відмінностями окреслень, що мають місце в документації цих зібрань, та прагненням упорядників зберегти автентичність цих документальних означень із врахуванням обставин скликання й проведення зібрань. Проте, на нашу думку, такий спектр окреслень може створити у читача враження про існування суттєвих розбіжностей у функціонуванні цього 31 зібрання. Насправді немає істотної різниці, приміром, між зборами шляхти, яка згромадилися на посполите рушення, його перепис чи оказовання та з'їзд перед або під час цих військових акцій. В усіх випадках йшлося про з'їзди, які холмська шляхта проводила, зібравшись на сесії місцевих судів, під час зборів посполитого рушення, у рамках конфедерацій чи за надзвичайних обставин (відтак, з певною долею умовності, можемо говорити про “судові”, “військові”, “конфердераційні” й “екстраординарні” з'їзди). Більш важливим тут, як видається, є виокремлення серед шляхетських форумів сеймиків і з'їздів та проведення більш чіткої межі між ними. Зважаючи на брак консеквентності в самих учасників зібрань та укладачів їх документів, які могли по-різному називати свої зібрання, в історіографії не існує однозначної думки щодо поділу зібрань шляхти на сеймики і з'їзди (зрештою, цьому питанню дослідники не приділяють надто багато уваги)²². На наше переконання, підставова різниця між ними полягала у тому, що сеймики відбувалися у правовому полі, їх скликання було чітко регламентованим, натомість з'їзди шляхта проводила у виняткових випадках, з власної ініціативи, нерідко самочинно користаючись тим, що зібралася з певної нагоди, для здійснення якоїсь публічної чинності (про проведення такого з'їзду загал шляхти міг бути і не оповіщений заздалегідь).

З-поміж 181 сеймика, щодо яких наведено документи й відомості в збірнику, попри певну багатоманітність у назвах сеймикових зібрань (у збірнику нараховуємо 28 найменувань окремих типів сеймиків), обумовлену, знову ж таки, намаганням упорядників зберегти автентичність, властиву для тогочасних сеймикових актів, виділяємо такі основні групи сеймиків.

Сеймикові зібрання, пов'язані із проведенням сеймів (фактично йдеться про перед- сеймові й післясеймові сеймики): передсеймові сеймики - 62 зібрання, реляційні сеймики - 22, реляційний сеймик з пролонгації - 1 (XLII), післясеймовий сеймик - 1 (LXXX), сеймики виборів поборці - 3 (LVII, LXXVIII, LXXXI), сеймики елекції поборці - 2 (LIII, XCIX), сеймик елекційний поборці - 1 (CXIX), “податковий” сеймик - 1 (LXXII).

Сеймики, пов'язані із проведенням виборів представників до Коронного трибуналу (депутатські сеймики) або кандидатів на місцеві земські уряди (сеймики елекції або елекційні сеймики): депутатські сеймики - 25, депутатський сеймик (і з пролонгації) - 1 (CLXXVIII), сеймики елекції кандидатів - 18 (XXX, XXXI, XXXV, XLVIII, LXVII, LXXXIII, LXXXV, CVIII, CXI, CXVII, CXXXV, CXLI, CXLVIII, CLXVI, CLXXIV, CLXXV, CLXXXIV, CC), сеймик елекційний - 1 (CXXXVI).

Сеймики, пов'язані зі створенням і діяльністю конфедерацій та проведенням сеймів у період безкоролів'я (конфедераційні / каптурові сеймики або сеймики часів безкоролів'я): передконвокаційні сеймики - 3 (LXXXVII, CXX, CCXII), конфедерація і передконвокаційний сеймик - 1 (XV), післяконвокаційний конфедеративний сеймик - 1 (XVI), переделекційні сеймики - 3 (IX, LXXXVIII, CXXI), післяелекційний сеймик - 1 (X), сеймик перед коронаційним сеймом - 1 (XIX), сеймик перед стенжицьким з'їздом - 1 (VIII).

Сеймики, що були проведені за якихось нестандартних обставин (часто в умовах війни), для задоволення нагальних потреб холмської шляхти і нерідко співпадали з проведенням інших публічних чинностей (надзвичайні/екстраординарні сеймики, деякі з них були подібні до звичайних шляхетських з'їздів): сеймик виборів депутатів до судів - 1 (XII), сеймики перед посполитим рушенням - 2 (CXXXII, CXXXVIII), сеймик при пописі - 1 (CCIII), сеймик під час попису - 1 (CCIV), надзвичайний сеймик під час років - 1 (CCVIII), “консультаційні” сеймики - 2 (CXXIV, CXCV).

Шість зібрань холмської шляхти названі у збірнику “сеймиками з пролонгації” (CLXIX, CLXXIX, CLXXXII, CLXXXVIII, CCVII, CCX). Їх складно однозначно віднести до якоїсь з перерахованих груп: з формальної точки зору, ці сеймики були продовженням попередніх, легально скликаних зібрань (найчастіше післясеймових сеймиків), але за своїм характером і змістом ухвалених рішень радше нагадували надзвичайні сеймики.

18 сеймикових зібрань у виданні упорядники не стали відносити до якогось конкретного типу, позначивши їх лише окресленням “сеймик” (VII, XXXIV, XLVI, LXV,

LXVI, LXXIII, LXXVI, XCI, CXLV, CLIX, CLX, CLXIV, CLXV, CLXXII, CLXXXIII, CLXXXVII, CXCIII, CCI). Такий підхід не завжди є слушним, більшість цих зібрань можна - зі значною долею вірогідності - віднести до певної групи сеймиків. Приміром, зібрання 2 січня 1575 р. (VII), зважаючи на проведення його в часі безкоролів'я та на його ухвалу стосовно роботи воєводських конфедераційних судів, можна зарахувати до конфедераційних сеймиків. Сеймик 10 грудня 1604 р. (XXXIV) мав бути передсеймовим сеймиком: приблизно у ці ж дні перед сеймом відбувалися сеймики в інших регіонах²³, у тому числі вишенський сеймик - 14 грудня²⁴. Сеймик 6 травня 1627 р. (LXXIII) був надзвичайним сеймиком: упорядники збірника, наводячи відомості про скликання цього зібрання, твердять про скликання монархом екстраординарних сеймиків у зв'язку з зовнішньою небезпекою.

Сеймики 15 березня 1610 р. (XLVI), 2 грудня 1621 р. (LXV), 13 лютого 1622 р. (LXVI), 15 вересня 1628 р. (LXXVI) можна вважати надзвичайними: їх скликав король з метою ухвалення додаткових, надзвичайних податків, оскільки на сеймах, що відбувалися дещо раніше, відповідного рішення не було прийнято. Однак не виключено, що деякі з цих зібрань могли виконувати функції повторних післясеймових сеймиків. Поза сумнівами, до числа останніх належить включити сеймик 3 жовтня 1634 р. (XCI), який був скликаний королем через те, що у серпні не відбувся сеймик після тогорічного надзвичайного сейму. Зібрання з 1650-1660-х рр., які у збірнику позначені лише як “сеймики” (незалежно чи їх скликав король, чи шляхта збиралася на них згідно з рішенням попереднього сеймика), також можна було б трактувати як надзвичайні сеймики. Однак в умовах тривалих воєн, що їх вела Річ Посполита в той період, практика проведення таких сеймикових зібрань стала настільки звичною, що їх складно назвати екстраординарними.

Визначення упорядниками конкретного типу того чи того сеймика в кількох випадках так само видається дискусійним. Зупинимося на деяких з подібних випадків докладніше: 1. Сеймик 11 січня 1627 р. (LXXII) в збірнику позначений як “податковий” (sejmik „podatkowy”; до речі це єдиний випадок такого окреслення), хоча за своїми ознаками це зібрання мало б відноситися до післясеймових зібрань. Надзвичайний сейм 1626 року, що завершився 3 грудня попереднього року²⁵, призначив сеймик у Холмській землі, як і в інших землях Руського воєводства, саме на 11 січня для ухвалення ще чотирьох поборів, окрім прийнятих на сеймі²⁶. Холмська шляхта, зібравшись цього дня, як зазначено в сеймиковій постанові, за “універсалом сейму” і королівським універсалом, схвалила сплату додаткових податків та обрала їх збирача (поборцю). 2. Зібрання, що відбулося 13 вересня 1661 р., окреслене у збірнику як “сеймик депутатський (і з пролонгації)”. Депутатські сеймики, згідно з ухвалою сейму 1578 р., мусили відбуватися в перший понеділок після свята Різдва Діви Марії, а в 1661 р., як вірно зазначають самі видавці, такий понеділок припав 12 вересня (понеділок). Натомість 13 вересня (вівторок) холмська шляхта мала зійтися на сеймик, пролонгований з реляційного сеймика 8 серпня того року. Відповідно, мало б відбутися два зібрання: депутатський сеймик - у понеділок, продовження реляційного сеймика - у вівторок. Сеймикових документів, датованих 12 вересня, немає, а в постанові холмського сеймика від 13 вересня однозначно говориться, що шляхта зібралася “на сеймик, відкладений з сеймика реляції послів Холмської землі на день 13-й теперішнього місяця” (na sejmik prolongowany z sejmiku relationis nuntiorum terrae Chelmensis pro die 13 praesentis mensis), і жодним чином не згадується про вибори депутата до Коронного трибуналу. Отже, це мусив бути окремий від депутатського сеймик. Натомість у щоденнику Василя Рудомича, фрагмент з якого поданий у збірнику, про вибори депутата і про рішення сеймика, зафіксовані у згаданій постанові від 13 вересня, розповідається як про події одного дня. Також і наступний сеймик зібрався 17 жовтня відповідно до пролонгації “з сеймика елекції судді-депутаті” (na sejmikprolongowany z sejmiku electionis judicii de- putati), що передбачено як раз в постанові від 13 вересня. Очевидно тому упорядники і потрактували це зібрання як один, одночасно депутатський і пролонгований сеймик, проте відкритим залишається питання: якщо депутата було обрано на сеймику 13 вересня, то чи легітимними з точки зору права були такі вибори у вівторок?

Хронологія сеймиків. Загалом у збірнику представлено документальні матеріали сеймиків Холмської землі майже за сто років, починаючи від 1572 і закінчуючи 1668 р. Фактично йдеться про період від першого безкоролів'я в її історії Речі Посполитої і до безкоролів'я після зречення короля Яна Казімєжа, що охоплює панування п'яти “елекційних” монархів - Генрика Валуа, Стефана Баторія і трьох королів з династії Ваза: Зигмунта III та його синів Владислава IV і Яна Казімєжа. Функціонування сеймиків відбувалося у політичній площині і, в значній мірі, відображало реакцію шляхти в регіонах на дії королівського двору, тож прив'язка в періодизації до правління тих чи тих монархів у Речі Посполитої є майже канонічною для сеймикової історіографії. Хоча очевидно, що такі хронологічні межі залишаються умовними: холмська шляхта почала проводити свої сеймики задовго до 1572 р., проте за попередні століття сеймикових актів майже не збереглося (тоді їх внесення в актові книги ще не практикувалося). Зрештою і перший з представлених у збірнику сеймиків мусів відбутися до 1572 р., як припускають упорядники, ймовірно у грудні попереднього. Подібно й останнє зібрання, з вміщених у виданні, припало на початок безкоролів'я 1668 - 1669 рр., натомість інші зібрання з його часів опинилися поза рамками збірника.

Таким чином, збірник охоплює 97 років і 212 зібрань холмської шляхти, що в середньому складає трохи більше двох зібрань на рік. Проте хронологічно ці зібрання розподіляються нерівномірно:

Така нерівномірність, з одного боку, обумовлена нерегулярною роботою сеймиків (наприклад, у 1600 р. відбулося 7 сеймиків і з'їздів, натомість відомостей про проведення зібрань за 1601 - 1604 рр. немає), а з іншого - відображає еволюцію сеймикової системи в Холмській землі. Розвиток місцевих сеймиків був типовим для Руського воєводства, де відбулась інтенсифікація шляхетського руху спершу в час безкоролів'їв 1572 - 1573 і 1574 - 1576 рр., згодом - під час рокошу Міколая Зебжидовського 1606 - 1609 рр., а після 1648 р. - завдяки бурхливій політичній та воєнній ситуації в країні.

Поза сумнівами у збірнику знайшли відображення далеко не всі зібрання, що мала відбувати шляхта Холмської землі у цей період. І хоча у виданні подано відомості про 56 зібрань, після яких не збереглося жодних їх ляуд чи інших актів (лише стосовно деяких з них достеменно відомо, що їх було зірвано), однак їх перелік мусив бути більшим. Упродовж 1572 - 1668 рр. у Речі Посполитій відбулося 94 сейми²⁷, кожному з яких мусили передувати передсеймові сеймики в окремих землях і воєводствах. Від кінця XVI ст. також набула поширення практика проведення після сейму спеціальних зібрань - реляційних (післясеймових) сеймиків. З моменту створення в 1578 р. Коронного трибуналу, задля виборів депутатів до нього регулярно мусили збиратися депутатські сеймики, зокрема у Холмській землі до 1611 р. - раз на два роки, а від 1612 р. - щороку. У цей же час на виборних земських урядах (холмських підкоморія, земського судді, підсудка і писаря) змінилося щонайменше 26 осіб²⁸. Перед кожним таким новим призначенням мав відбуватися елекційний сеймик, на якому місцева шляхта обирала чотирьох кандидатів на вакантний уряд. Тобто з урахуванням різного роду оказіальних з'їздів, надзвичайних сеймиків та повторних, відтермінованих і перенесених зібрань, число яких не надається для обрахунку, загальна кількість сеймиків і з'їздів холмської шляхти мусила становити понад 300 зібрань.

Подаючи відомості про 56 зібрань, від яких не збереглося документів, упорядники тому орієнтувалися на наявність інформації про їх скликання чи обставини проведення. Зокрема, для 42 сеймиків і з'їздів упорядникам тому в холмських і красноставських ґродських книгах вдалося виявити універсали монарха та урядників, за якими скликалися ці зібрання чи обумовлювалось їх проведення: для 27 зібрань - універсали короля (XXII, XXV, XXVIII, XXIX, XXXIII, XXXVI, XXXVIII, XLIII, XLV, XLIX, L, LI, LV, LVI, LXI, LXII, LXIII, LXV, LXXI, LXXIII, LXXIV, LXXVII, LXXIX, LXXXIV, LXXXVI, CLXVII, CLXXXIII), для 12 - універсали руського воєводи (III, LXVII, LXXXIII, CVIII, CXI, CXLI, CLXXIV, CLXXV, CLXXXIV, CXXXVI, CLXVI, LIX), для 3 - універсали холмського каштеляна (XXX, LXXXV, CXXXV). Також підставою до скликання передконвокаційних сеймиків 1632 і 1648 років (LXXXVII, CXX) стали універсали примаса, що були загальними для усієї Речі Посполитої, проте примірників, призначених для Холмської землі, виявити не вдалося. Ще 6 зібрань зібралися за рішенням сейму (LXXXVIII, CXII, CXVIII, CXIX, CXXI, CXLII), одне - за ухвалою попереднього з'їзду холмської шляхти (CLVI). Для низки таких сеймиків вдалося відшукати згадки про певні їх дії або рішення в документах з пізнішого часу, що засвідчило факт їх проведення й успішного завершення. У випадку одного повторного післясеймового сеймика, для якого виявити королівський універсал про скликання не вдалося, та двох депутатських сеймиків, для скликання/проведення яких універсали не видавалися, саме такі пізніші посилання на їх ухвали - у сеймикових ляудах (XCI, C) або податкових актах (CXXII) - дозволили упорядникам тому вмістити ці сеймики у видання. Ще два депутатські сеймики були зірвані (CLXXXIX, CXCVI), про що також є згадки в актах наступних сеймикових зібрань.

Очевидно, що наявність відомостей про скликання чи проведення сеймиків (з'їздів) і згадок про їх ухвали стала визначальним критерієм при включенні у видання тих зібрань, після яких не збереглося жодних їх актів. Такий підхід упорядників, поза сумнівами, є вірним, бо метою була підготовка збірника сеймикових актів та матеріалів, пов'язаних з їх діяльністю, а не укладення каталогу чи-то хронологічного переліку усіх шляхетських зібрань Холмської землі за цей період. Водночас список холмських сеймиків, про успішне проведення яких маємо опосередковані документальні свідчення, може бути більшим.

Йдеться, найперше, про депутатські сеймики, які мали усталений термін проведення (про що вже зазначалося) і для яких можна без жодних труднощів встановити точні дати їх проведення. Про факт їх результативного завершення свідчить присутність на сесії Коронного трибуналу депутатів від Холмської землі, чиї підписи стоять під трибунальськими декретами. Наприклад, мусили успішно відбутися такі холмські депутатські сеймики і на них депутатами обрано наступних шляхтичів (холмська шляхта обирала одного представника в Трибунал щороку): 11 вересня 1595 року - холмський хорунжий Миколай Чижовський²⁹, 10 вересня 1601 року - холмський хорунжий Миколай Чижовський³⁰; 14 вересня 1626 року - холмський староста Самуель Конєцпольський³¹; 13 вересня 1627 року - холмський підкоморій Ян Скашевський³²; 10 вересня 1629 року - Станіслав Ставський³³; 9 вересня 1630 року - можливо, холмський ловчий Гієронім Єловіцький³⁴; 12 вересня 1633 року - холмський староста Гієронім Єловицький³⁵; 11 вересня 1634 року - холмський підстолій Станіслав Ставський³⁶; 10 вересня 1635 року - холмський стольник Міколай Сєстжевітовський³⁷; 10 вересня 1640 року - Гієронім Смєтанка³⁸; 9 вересня 1641 року - холмський земський писар Анджей Бродовський³⁹; 15 вересня 1642 року - холмський земський суддя Станіслав Ставський⁴⁰; 14 вересня 1643 року - холмський земський підсудок Адам Рудніцький⁴¹; 12 вересня 1644 року - холмський ґродський підстароста Гієронім Смєтанка⁴²; 10 вересня 1645 року - холмський підстолій Якуб Угровєцький⁴³; 9 вересня 1646 року - Міколай Броньовський⁴⁴.

Показово, що з числа перерахованих у збірнику представлено документи й інформацію лише про депутатські сеймики 1641 - 1645 рр. Зокрема, на сеймиках 1641 і 1643 рр. прийнято постанови стосовно збору чопового (CV.1, CXIII.1), маршалки на сеймиків 1642 і 1645 років видали, відповідно, атестацію у справі 200 злотих, виділених на ремонт костелу в Холмі (CIX.1), та квитацію про розрахунок поборці, здійснений ним під час сеймика із зібраного в попередні роки чопового (CXVI.1), натомість маршалок сеймика 1644 року здійснив у Холмському ґроді реляцію про бурхливий перебіг виборів (CXIV.1). Така ситуація виглядає цілком закономірною. Основною (і практично єдиною) функцією депутатських сеймиків були вибори депутатів до Коронного трибуналу. Поза ними сеймові конституції, що стосувалися цього типу зібрань, передбачали лише проходження на них процедури офіційного deductionis nobilitatis для шляхтичів, оскаржених у нешляхетстві. Однак ця чинність, попри її публічний характер, була фактично приватною справою: прикметно, що упорядникам не вдалося виявити жодного сеймикового акту доведення шляхетства за цей період. Тож, якщо депутатський сеймик проходив без ексцесів і на ньому не відбувалися якісь інші, не властиві йому оказіальні чинності, то зібрання зазвичай не приймало жодних ляуд чи інших документів - хіба що свідоцтво про елекцію для обраного депутатом шляхтича, яке він міг пред'явити перед відкриттям Трибуналу, та й то, напевно, тільки в тих випадках, коли вибори проходили контроверсійно. Відтак наявність серед трибунальських суддів-депутатів представника від шляхти Холмської землі у багатьох випадках може бути єдиним свідченням того, що холмський депутатський сеймик відбувся.

Для передсеймових сеймиків подібним маркером успішного завершення виступають відомості про холмських послів, котрі брали участь у роботі сеймів. Зокрема, з каталогу “Poslowie ziemscy koronni 1493 - 1600”⁴⁵, що вийшов друком у 2013 р., поміж іншими відомі представники Холмської землі на наступних сеймах з кінця XVI ст.: конвокаційному 1574 (холмський сеймик мав відбутися 28 липня 1574 р.), коронаційному 1576, звичайному 1576/1577, звичайному 1578 (холмський сеймик 5 грудня 1577 р.), звичайному 1582 (холмський сеймик 4 вересня 1582 р.), звичайному 1589, звичайному 1590, звичайному 1590/1591 та звичайному 1596 років. Ці посли мусили бути обрані на холмських передсеймових сеймиках, але сеймикових актів чи згадок в документах про відповідні зібрання немає, тому і в збірнику їх не згадано. Проте у випадку передсеймових сеймиків не можемо навіть припускати, що вони не продукували документів: неодмінним результатом їх проведення мусила бути інструкція, яку обов'язково споряджали учасники зібрання та вручали обраним ними послам на сейм.

Складнішою виглядає ситуація з післясеймовими сеймиками. Їх проведення залежало від конкретних постанов сейму та повноважень послів, які могли відкладати остаточне рішення про збір податків та/чи вибори їх збирачів “до братії”, тобто на розсуд учасників сеймиків після сейму. У такому випадку сеймик після сейму мав обов'язково проводитися не лише для заслуховування звіту (реляції) послів про роботу сейму та його рішення, а й для ухвалення податків та виборів поборців, шафарів, диспенсаторів тощо. Відповідні сеймикові ухвали та чинності фіксувалися в ляудах, а опосередкованим їх свідченням можуть слугувати відомості про сплату шляхтою податків і діяльність поборців. Загалом терміни проведення післясеймових сеймиків Холмської землі сейми призначали у проміжку від 14 до 46 днів (або 2 - 7 тижнів) після завершення сеймових нарад⁴⁶. Опріч названих у збірнику післясеймових зібрань, відомо, що сейми призначали проведення холмських сеймиків: після звичайного сейму 1626 р. - на 7 квітня (we Wtorek po Kwietney Niedzieli; задля виборів поборці); після звичайного сейму 1627 р. - на 20 грудня (для ухвалення чотирьох поборів); після звичайного сейму 1631 р. - під час перших кверел (скаргової судової сесії) після сейму (завершився 13 березня⁴⁷); після надзвичайного сейму 1632 р. - на 5 травня (для обрання поборці); після коронаційного сейму 1633 р. - на час проведення перепису (оказовання; для виборів поборці)⁴⁸.

Проте чи були вони скликані саме на ці дні? Приміром після надзвичайного сейму 1632 року сеймик міг і не відбутися, якщо холмська шляхта вже довідалась про смерть Зиґмунта III. Відомо також, що надзвичайний сейм 1628 р. призначив сеймик у Холмській землі на 1 серпня, за два тижні після завершення своєї роботи, однак холмська шляхта зібралася і дала згоду на збір податків щойно на сеймику, скликаному королем на 15 вересня (LXXVI.1) - очевидно, це мало бути повторне зібрання (na sejmiku az drugim od Krola JMci nam zlozonym). У 1634 р. сеймик мав зібратися за два тижні після надзвичайного сейму, тобто 19 серпня, але не відбувся, оскільки до Холмської землі ще не привезли примірника сеймових ухвал, тож король мусив потворно скликати зібрання на 3 жовтня (XCI). Подібна ситуація склалася в 1642 р., коли сейм призначив сеймик на 27 березня, однак конституції не було доставлено вчасно, тому його повторно скликали на 6 травня (CVII). За рішенням сейму 1638 р. обрання поборці у Холмській землі мало відбутися на кверелах 17 травня, але через “незнання обивателів” цього не сталося, відтак шляхта провела вибори на сеймику, скликаному королівським універсалом також на час кверел вже 24 червня (XCIX).

Зрештою не завжди сейми призначали проведення саме сеймикових зібрань після сейму, могли використовувати для схвалення рішень інші принагідні чинності, коли шляхта з'їжджалась до Холма. Показовою тут є ситуація, коли звичайний сейм 1635 р. постановив провести сеймики для ухвалення податків в усьому Руському воєводстві в один день - 24 квітня, і того дня холмський сеймик дійсно відбувся (XCIII), натомість вибори поборці в Холмській землі передбачалося здійснити наступного дня після оказовання⁴⁹.

Додамо також, що в одному випадку дата сеймика (у видання окреслений як “сеймик елекційний поборці”) подано невірно - 23 червня 1647 р. Насправді тогорічний сейм призначив післясеймові зібрання в усьому Руському воєводстві на “наступний день після Святого Іоанна Хрестителя” (in crastino S. Ioannis Baptistae), тобто на 25 червня. Саме цього дня, зокрема, відбувся сеймик Галицької землі⁵⁰. Вочевидь, неточність до видання потрапила з переліку сеймикових зібрань у монографії Є. Тернеса, де так само наведено дату 23 червня⁵¹.

Завершуючи огляд хронології, варто відзначити, що зібрані у виданні відомості про 212 сеймиків і з'їздів Холмської землі репрезентують цікаву часову статистику не лише стосовно років їх проведення, а й щодо пор року, на які вони припадали. Зокрема, взимку відбулися або мали проводитися 51, навесні - 38, влітку - 56, восени - 67 зібрань холмської шляхти:

Сеймикові акти

Типологія сеймикових актів. У виданні вміщено акти й документи, що виникли в результаті діяльності 156 сеймиків та з'їздів шляхти Холмської землі - як вже зазначалось, після 56 зібрань, відомості про які подано в збірнику (із загального числа 212), не збереглося жодних їх ляуд чи інших актів. Усього видання містить 199 документів, які упорядники тому віднесли до наступних типів: авізо - 1 (CCXII.1); асигнація - 1 (CXLIV.2); атестація - 8 (LXIV.1, LXVIII.1, CIX.1, CIX.2, CX.2, CXXXVII.3, CLXXX.2, CXC.4); відповідь - 1 (CLXXIII.2); декларація - 1 (CLXII.1); інструкція - 42 (I.1, XXIII.1, XXVI.1, XXVII.1, XLVI.1, XLVII.1, LII.1, LXIX.1, LXX.1, LXXV.1, LXXXII.1, XC.1, XCII.1, XCIV.1, XCVI.2, XCVII.1, XCVIII.1, CI.2, CII.1, CIV.1, CVI.1, CX.1, CXV.1, CXXVII.1, CXXX.1, CXXXIV.2, CXXXVII.2, CXL.1, CXLVII.1, CXLIX.1, CLIII.2, CLXX.2, CLXXVI.1, CLXXX.1, CXC.2, CXCIV.1, CXCVII.2, CXCVIII.2, CCV.1, CCIX.2, CCXII.3, CXCII.2); квитація - 1 (CXVI.1); контракт - 2 (CXXIV.2, CXXVI.2); лист - 1 (CLXXVII.1); ляудум - 110 (II.1, IV.1, V.1, VI.1, VII.1, VIII.1, IX.1, X.1, XI.1, XII.1, XIV.1, XV.1, XVI.1, XVII.1, XVIII.1, XIX.1, XXXI.1, XXXII.1, XXXIV.1, XXXV.1, XXXVII.1, XXXIX.1, XL.1, XLII.1, XLIV.1, XLVI.2, XLVIII.1, LIII.1, LIV.1, LVII.1, LXVI.1, LXXII.1, LXXVI.1, LXXVIII.1, LXXX.1, LXXXI.1, XCIII.1, XCV.1, XCVI.1, XCIX.1, CI.1, CIII.1, CV.1,

CVII.1, CXIII.1, CXIV.1, CXVII.1, CXXIII.1, CXXIV.1, CXXV.1, CXXVI.i, CXXVIII.1, CXXIX.i, CXXXI.1, CXXXII.1, CXXXIII.1, CXXXIV.1, CXXXVII.1, CXXXVIII.1, CXXXIX.1, CXLIII.1, CXLIV.1, CXLV.1, CXLVI.1, CL.1, CLI.1, CLII.1, CLIII.1, CLIV.1, CLV.1, CLVIII.1, CLIX.1, CLX.1, CLXI.1, CLXIII.1, CLXIV.1, CLXV.1, CLXIX.1, CLXX.1, CLXXI.1, CLXXII.1, CLXXIII.1, CLXXVII.2, CLXXVIII.1, CLXXIX.1, CLXXXI.1, CLXXXII.1, CLXXXV.1, CLXXXVI.1, CLXXXVII.1, CLXXXVIII.1, CXC.1, CXCII.1, CXCIII.1, CXCV.1, CXCVII.1, CXCVIII.1, CXCIX.1, CC.1, CCI.1, CCII.1, CCIII.1, CCIV.1, CCVI.1, CCVII.1, CCIX.1, CCX.1, CCXII.2, CLXVIII.1, CCXI.1); ляудум і реманіфестація - 1 (LX.2); маніфестація - 2 (CXLVIII.1, CLXXXII.2); маніфестація і ляудум - 1 (LX.1); перепис (popis) - 1 (CXXV.2); постанова (postanowienie) - 1 (CLIII.3); пролонгація (prolongata) - 1 (XLI.1); протестація - 7 (VI.3, VII.2, XIX.2, LXVIII.2, CXC.3, CXCI.1, CCV.2); публікація - 1 (XI.1); реєстр - 2 (XVII.2, XVIII.2); резюме інструкції (streszczenie instrukcji) - 1 (XIII.1); рекогніція - 1 (LXXXIX.1); реляція - 4 (VI.2, XXIV.1, LVIII.2, CLXXVIII.2); репротестація - 2 (LXVIII.3, CXC.5); респонс - 1 (XLII.2); розрахунок (rozliczenie) - 1 (LVIII.1); ухвала - 4 (XX.1, XXI.1, CLVII.1, CCVIII.1).

При визначенні типологічної приналежності окремих документів, що вміщені у виданні, упорядники неминуче мусили зіткнутися з певними труднощами. З одного боку, в сеймиковій історіографії досі немає ґрунтовної класифікації документальної продукції сеймиків, що загалом неможливо здійснити доки не будуть опубліковані матеріали принаймні десятка воєводських/земських зібрань за весь період їх функціонування (усього в Речі Посполитій діяло 69 регіональних сеймиків⁵²). З іншого боку, самі учасники зібрань і укладачі сеймикових актів не завжди однозначно окреслювали назву чи тип того або того документа, більше того - використовували для позначення одних і тих самих документів різні назви. Приміром, у постанові передсеймового сеймика 1639 року її названо як “ухвалу, декларацію і ляудум” (uchwal^, deklaraj i laudum nasze; CI.1), а учасники пролонгованого сеймика 1658 р. свою ухвалу спочатку назвали як “намову” (postanowili namow^), в кінці - як “ляудум” (laudum zgodnie na- mowione; CLXIX.1). Причин цього можна дошукуватися у відсутності спеціалізованої сеймикової канцелярії (тож написанням сеймикових документів принагідно займалися різні особи, вочевидь маршалки чи їх люди), у слабкій регламентованості та плинності функцій сеймикових зібрань (у сеймиковому акті могли одночасно міститися елементи декларації, диспозиції та засвідчення), зрештою, у двомовності тогочасного діловодства, коли офіційні документи могли писати середньовічною латинською чи насиченою латинізмами польською мовами. Недаремно більше половини документів у збірнику (понад 55 %) носять назву та/або позначені упорядниками як “ляудум” (латинське laudum - постанова, ухвала, згода): цим універсальним окресленням шляхта найчастіше послуговувалась для позначення будь-яких сеймикових актів (не обов'язково ухвал), а згодом його в такому значенні перейняли історики. Іншим типом сеймикової документації, який однозначно виділяється в окремий тип з огляду на свою відмінну форму, є “інструкції” - переліки постулатів, які мусили відстоювати на сеймі посли від сеймикуючої шляхти. Проте і тут можливі застосування різних окреслень: наприклад, документи холмських передсеймових сеймиків 1593 і 1616 років на початку названі “інструкціями”, а в кінці окреслені, відповідно, як “постанова” (postanowienie; XXIII.1) та “артикули” (artykuly; LII.1).

Відтак типологізація окремих документів у збірнику може видатись дискусійною. Зокрема, вміщену в збірнику атестацію маршалка депутатського сеймика 1644 р.

(CXIV.1) навряд чи можна вважати окремим документом: йдеться про впис в актову книгу усного зізнання (реляції), здійсненого в Холмському ґроді, про що свідчить і наявність типової для таких вписів початкової канцелярської формули, і відсутність датума й субскрипції, обов'язкових для самостійним актів. Документ депутатського сеймика 1650 р. (CXXIX.1) упорядники видання окреслили як “ляудум”, натомість за змістом він подібний до актів попередніх сеймиків, що віднесені до “контрактів” (CXXIV.2, CXXVI.2), і самими учасниками зібрання названий контрактом (щоправда на початку цього акту наведено відомості про вибори маршалка сеймика і депутата до Коронного трибуналу, що радше є характерним для ляудуму).

Експоненти документів. Абсолютна більшість зі 199 документів у збірнику були створена від імені зібрання - 158 актів, авторами/укладачами решти 41 виступали: маршалок зібрання - 9 (LXIV.1, LXVIII.1, LXXXIX.1, CIX.1, CX.2, CXVI.1, CXXXVII.3, CXLIV.2, CXC.5); окремі чи групи учасників зібрань (включаючи урядників і рядову шляхту) - 8 (VI.3, VII.2, XIX.2, CXLVIII.1, CXC.3, CXC.4, CXCI.1, CCV.2); холмські урядники і шляхта - 6 (XVII.2, XXIV.1, XXXV. 1, LXVIII.2, LXVIII.3, CLVII.1); король - 3 (XLII.2, XLVI.1, CLXXVII.1); групи холмських урядників - 3 (XI.1, CXXV.2, CCVIII.1); посли на сейм - 2 (LVIII.2, CLXXXII.2); частина зібрання (йдеться про роздвоєний сеймик) - 2 (LX.1, LX.2); Коронна канцелярія - 1 (CLXXIII.2); комісари зібрання - 1 (CLIII.3); холмський каштелян - 1 (XVIII.2); холмський хорунжий - 1 (CCXII.1); возні - 1 (VI.2); ректор Замойської Академії - 1 (CLXXVIII.2); декан Холмського кафедрального костелу - 1 (CIX.2), невідома особа - 1 (XIII.1).

З огляду на те, що авторами/укладачами вміщених у виданні документів не завжди виступали учасники чи ціле сеймикове зібрання (іноді навіть особи, які не мали прямого відношення до їх роботи), частину з актів було створено не під час проведення сеймиків і з'їздів, а через кілька днів, тижнів чи місяців після їх завершення. Йшлося, як правило, про різного роду публічні заяви (маніфестації, протестації, реляції), що виголошувались холмською шляхтою в справі сеймиків, або документи, які відображали виконання сеймикових рішень (18 актів: VI.2, VI.3, XI.1, XLII.2, LVIII.2, LX.1, LX.2, CIX.2, CXXXVII.3, CLIII.3, CLXXIII.2, CLXXXII.2, CXC.3, CXC.4, CXC.5, CXCI.1, CCV.2, CCXII.1). У двох випадках, навпаки, поява документів передувала проведенню сеймика (XLVI.1, CLXXVII.1).

Хронологія документів. Як вже зазначалось, у збірнику представлено хронологічний відрізок у 97 років, тобто на кожен з них в середньому мало б припадати щонайменше два документи. Однак статистика за десятиліттями є нерівномірною:

Фактично на останні два десятка років (1649 - 1668 роки), представлені в збірнику, припадає більше 50 % від загального числа документів (103 акти). Такий стан спричинений двома чинниками. По-перше, станом джерельної бази: не всі холмські ґродські книги дійшли до нашого часу, а красноставські ґродські книги відомі тільки з 1649 року. По-друге, репрезентована в таблиці хронологія відображає відразу три тенденції у функціонуванні сеймикових зібрань у той час: 1) до більш частого проведення сеймиків; 2) до зростання кількості їх документальної продукції; 3) до кращого збереження/копіювання останньої.

Рукописи. Стосовно кожного з опублікованих у збірнику документів упорядники - традиційно для видань сеймикових актів - наводять відомості про усі виявлені рукописи (також про попередні публікації). Зі 199 документів, вміщених у виданні, для 120 актів упорядникам вдалося віднайти по одному рукопису, для 59 - по два, для 17 - по три, для двох (CXXIV.1, CCIX.2) - по чотири рукописи, ще один акт (властиво, нарративного характеру; CLXXVIII.2) надрукований за попередньою публікацією. Таким чином, усього при підготовці збірника використано 297 рукописів. Більшість з них походить з архівних зібрань Польщі, решта - Білорусі, Росії й України, а місцями зберігання виступають такі архіви і бібліотеки цих країн (наводимо їх оригінальні назви): Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie - 2 (LXXV.1, CLVII.1; відповідно з фондів “Архів Радзивіллів” і “Варшавський Коронний Архів”); Archiwum Panstwowe w Gdansku - 2 (LII.1, LXX.1); Archiwum Panstwowe w Lublinie - 155; Archiwum Pro- wincji oo. Dominikanow w Krakowie - 68; Biblioteka Jagiellonska Uniwersytetu Jagiel- lonskiego w Krakowie - 1 (IV.1); Biblioteka Kornicka Polskiej Akademii Nauk - 1 (IV.1); Biblioteka Muzeum Narodowego im. Czartoryskich w Krakowie - 8 (I.1, II.1, XXIII.1, XXVII.1, XLII.1, XLII.2, LXXXII.1, CXCII.1; з шести одиниць зберігання⁵³); Biblioteka Narodowa w Warszawie - 6 (XIII.1, XXVI.1, LXIX.1, XC.1, CXXIV.1, CLXXVII.2; поза одним рукописом, усі із збірки сеймикових актів у “Бібліотеці Замойської Ординації”); Biblioteka Raczynskich w Poznaniu - 2 (CXCII.2, CXCIII.1); Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich we Wroclawiu - 1 (XLII.1); Wojewodzka Biblioteka Publiczna im. Hieronima Lopacinskiego w Lublinie - 1 (CCIX.2); Нацыянальны пстарычны архіу Беларусі у Мінску - 45; Российский государственный архив древних актов - 4 (CXCIV.1, CXCV.1, CXCVII.1, CXCVII.2; з фонду 356 “Гродские и земские суды Великого княжества Литовского”); Центральний державний історичний архів України у Львові - 1 (CLXVIII.1).

Така “географія” обумовлена загалом типовою для сеймикових матеріалів ситуацією. Основою видання стала сеймикова документація, що відклалася в холмських ґродських актах: у 17 книгах (2 декретових, 9 записових, 6 реляційних) та зібраннях оригіналів, копій і фрагментів з них (96 актів) - в люблінському архіві⁵⁴, у 8 книгах (45 актів) - у мінському архіві⁵⁵, в 1 книзі - в московському архіві (4 акти). З люблінського архіву залучені записи з п'яти реляційних книг Красноставського ґроду (53 акти), а також з двох реляційних книг Люблінського ґроду (3 акти: XXXIX.1, LVIII.2, LXIV.1) і матеріалів Коронного трибуналу (3 акти: CCV.1, CCIX.2, CCXI.1). Суттєвим доповненням для джерельної бази видання став згадуваний копіарій сеймикових актів, зроблений на підставі холмських ґродських книг ще за часу їх перебування у Вільно перед Першою світовою війною (див. примітку 13) і нещодавно віднайдений в Архіві Провінції отців домініканців у Кракові⁵⁶. З копіарія у виданні використано відписи 68 актів, причому 17 серед них (VI.1, VI.2, XII.1, XX.1, XXI.1, LIV.1, XCII.1, XCIII.1, XCIV.1, XCVII.1, XCVIII.1, XCIX.1, CXVII.1, CXXXII.1, CLXIII.1, CLXX.1, CLXX.2) становлять особливу цінність, оскільки були виготовлені з холмських ґродських книг, що не збереглися до нашого часу. Решту рукописів (25 актів) складають одиничні сеймикові документи, що відклалися, переважно у вигляді копій, у різноманітних зібраннях документальних матеріалів.

При публікації 78 актів, для яких збереглося більше одного рукопису, упорядникам довелося обирати один з них, що мав би служити підставою надрукованого у збірнику тексту. Решта використовувалась для узгодження різночитань, відновлення пропусків і пошкоджених фрагментів тощо. Як зазначено у передмові, в археографічній легенді перед текстом документу такий підставовий рукопис завжди названий першим. В абсолютній більшості випадків упорядники віддали перевагу рукописам, що відклалися в ґродських актах. Зокрема, 66 актів взято з-поміж матеріалів з Холмського ґроду (у тому числі 33 з холмських книг у мінському архіві, 31 - у люблінському архіві, 3 - у московському архіві), 8 - з Красноставського ґроду і 1 - з Люблінського ґроду. Також підставою одного з опублікованих актів послужив витяг з неіснуючої холмської книги, що зберігся у згадуваному копіарії (CLXXVI.1), і лише в одному випадку рукопис, який не походив з ґроду (IV.1).