"Договори і постанови... " 5 (16) квітня 1710 року: ідентифікація пам’ятки

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Договори і постанови... " 5 (16) квітня 1710 року: ідентифікація пам'ятки

Подано історіографічний зріз вивчення «Договорів і постанов...» 5 (16) квітня 1710 року. Автором досліджена одна з проблем, що й досі розв'язується вченими неоднозначно - історико-правова сутність документа: конституція чи пересічний, політично зумовлений акт минущого характеру. Наголошується, що у “Конституції” візія державного ладу варіює від республіки до станової виборної гетьманської монархії парламентського типу.

2010-го року в Україні відзначали (скромно - на державному, репрезентативно - на науковому рівнях) 300-ліття знакової пам'ятки національної політико-правової думки. Мовиться про «Договоры и постановленя Правъ и вольностей войсковыхъ межи Ясне вельможнымъ Его милостю паном Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ Войска Запорожскаго Гетьманомъ, и межи Енеральными особами, полковниками, и тымъ же Войскомъ Запорожскимъ с полною зъ обоихъ сторонъ обрадою Утверженные при вольной елекціи формальною прися-гою отъ тогожъ Ясне вельможнаго гетмана Потверженные ...»' 5 (16) квітня 1710 року.

Неоднозначне розуміння термінології XVIII ст. зумовило розвій дефініцій, як-то: «Договір і постанова між гетьманом Орликом і Військом Запорозьким»; «Договори і постанови ...»; «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького ...»; «Правовий уклад та конституції ... » тощо. Ці назви не торкаються сутнісної характеристики пам'ятки, «натомість запропонування таких маркерів, як «Бендерська конституція», «Конституція Пилипа Орлика», «Конституція України 1710 року», «Перша європейська конституція»., поява яких була безпосередньо пов'язана з присутністю поняття «Constitutiones» в латинськомовній назві ., з часом призвело до помітного зміщення акцентів ...»2щодо правової оцінки документа. Цікаво, що попри розбіжності у політико-правовій та історичній класифікації останнього, чимало авторів послуговуються означеними дефініціями як рівноцінними.

І латинськомовний, і староукраїнський варіанти пам'ятки вперше були опубліковані в «Чтениях в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете»: відповідно - у 1847 і в 1859 роках і у додатках до п'ятитомного твору М. Маркевича (1843 рік)3.Започаткував науковий аналіз її у 1841 році А. Скальковський4. І вже понад 170 років «Договори і постанови.» залишаються невід'ємною складовою дослідження діяльності перших українських емігрантів5.

«Нині наукова «орликіана» налічує не одну сотню позицій .», проте, - зауважує В. Смолій, - «. ми постаємо перед ситуацією, коли оновлення потребують не лише підходи до джерелознавчо-історіографічного опрацювання пам'ятки. Нагальним виявляється. переосмислення всієї культурно-політичної атмосфери, в якій ця пам'ятка створювалася».

У запропонованій розвідці ми, не претендуючи на наукову вичерпність, подамо стислий історіографічний зріз вивчення «Договорів і постанов.» фахівцями (істориками та правниками) протягом другої половини ХІХ - початку ХХІ століть. Задля цього виокремимо проблеми, котрі й досі розв'язуються вченими варіативно: історико-правова сутність договору, джерела його створення, чинники прийняття, дієвість, історичне значення. У статті розглянемо історію осмислення першої з низки означених проблем.

Зауважимо, що оціночний спектр пам'ятки «... коливається у межах трактування її як пересічної політичної авантюри та виведення у ранг офіційного акта, положення якого мали виступати визначальним фактором формування подальшої державної доктрини України як на міжнародному, так і на внутрішньополітичному рівнях». Себто: «Договори і постанови. » - конституція (або ж, як мінімум, конституційний акт), чи пересічний, політично обумовлений документ минущого характеру?

М. Маркевич у п'ятитомній «Истории Малороссии» розглядав «Договори і постанови.» як документ, у якому «описаны права всех украинских старшин и урядников»8, що вони їх мали до виступу Б. Хмельницького. А. Скальковський, попри задекларовану назву своєї тритомної монографії, не обмежився історією Нової Січі, а й змалював історію Коша у першій чверті XVIII ст. У його баченні пам'ятка - угода П. Орлика із запорожцями9.

М. Костомаров проводив аналогію між «гетьманськими статтями» за доби Руїни і актом 1710 року: «... новоизбранный гетман заключил с избирателями своими договор, или статьи наподобие того, как всегда и прежде при выборе гетмана постановлялись статьи, или правила, на которых обязывался управлять новый гетман»10.Учений наголошував, що угода-статті укладалися, передусім, із «... запорожцами, потому что запорожцев при выборе Орлика в гетманы, вероятно, было более, чем украинских беглецов .»11.А, відтак, «была при этом показана заботливость об удовлетворении старшинских претензий Запорожья .»12. Все ж М. Костомаров визнавав, що «. эти статьи замечательны по своему содержанию, как выражение политических стремлений тогдашних старшин»13.

М. Драгоманов уважає, що «... в універсалах Мазепи після «измены», а ще більше товариша його Пилипа Орлика . видно . ясну республіканську думку .» 14.

Д. Яворницький закцентовував на запорозькому чинникові в обранні гетьмана та в розробці відповідних пунктів: у «. них запорожці детально й уповні виразно виклали всі ті вимоги, які . вони висували частинами й у різний час усім гетьманам . й усім царям. В них було викладено вповні весь ідеал політичних прагнень, які передові люди в Запорізького Війська бажали б втілити в Україні, а водночас і в Запоріжжі»15.

Якщо репрезентантам народницької школи вітчизняної історіографії (М. Костомаров, М. Драгоманов, Д. Яворницький) притаманна обережність у правничій характеристиці документа, то дослідники-державники схиляються до юридичної термінології.

Для М. Грушевського «Договори і постанови .» - «славна хартія 1710 року, що служила виразом ідей і змагань мазепинської старшини . »16, «... определявшая международное положение Украины и внутреннюю ее политику. Здесь . видим вполне определенные начатки представительного правления ...» 17. На переконання вченого, складені «... постанови про гетьманське правління. [містили] багато нового, такого, що могло б бути важливим кроком уперед у розвитку українського життя» 18.

Н. Полонська-Василенко однозначно стверджувала, що « в день виборів Орлика схвалена була державна конституція [...], в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшини, як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили .»19. В. Різниченко говорив про «... договір, на підставі котрого Україна мала керуватись в своєму внутрішньому житті і одходила під шведську протекцію» 20. На думку Д. Дорошенка угода 1710 року потенційно - «... конституція тої самостійної Української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці»21.

Низку спеціальних досліджень присвятив І. Мазепі та мазепинцям Б. Крупницький. Договір П. Орлика зі старшиною та запорожцями він кваліфікує як «державну конституцію»; підкреслює, що «головним постулятом її була повна незалежність України від Польщі і Москви ... Важливими були пункти, які обмежували гетьманську владу та встановляли козацький парлямент, типу поширеної Старшинської ради ...».

У «мазепіані» О. Оглоблина знайшлося місце для висвітлення подвижницької діяльності українських політемігрантів першої чверті XVIII ст. «Обираючи Орлика, - оповідав учений, - . генеральна старшина й кошовий отаман Запоріжжя уклали з новим гетьманом «договір і постанову». , відомі в історії під іменем Бендерської конституції 5 квітня 1710 року»23. Дослідник скрупульозно (по пунктам) проаналізував вікопомну пам'ятку «... української державно-політичної думки XVII - XVIII століття ...»24, висловив декілька засадничих положень стосовно сутності та духу документа. Передусім, останній був «. наслідком компромісу трьох основних політичних сил, що довгі десятиліття змагалися між собою на Батьківщині й тепер ... опинилися ... на еміграції: гетьманат, як зверхня влада Української держави; старшина, як її провідна верства; Запоріжжя, як її - на той час єдина - військова сила. Суперечливі інтереси цих чинників були гармонійно погоджені в державно-правовому акті, що мав бути конституцією України ...». Учений наголошував, що у трактаті «... висловлена ідея споконвічної тяглості української державності»26. У юридичному сенсі «Конституція визначає незалежну державу Війська Запорозького й Народу Руського . як станову виборну гетьманську монархію парламентарного типу». «Бендерська конституція», як акт порозуміння та примирення, гарантувала «. державно-територіальні, військово-політичні та економічні права й інтереси Запоріжжя»28. Все ж наріжна її ідея - забезпечення «... політичних інтересів великої старшини ... супроти гетьманського абсолютизму ...» . Відтак - гіркий присуд О. Оглоблина: «Українська конституція 1710 року була безперечно перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом, другою поразкою - тоді вже покійного - гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи .»30.

На особливу увагу й пошану заслуговує «орликіана» М. Василенка (творена в Радянській Україні, а не в діаспорі). 1929 року була опублікована його стаття «Конституция Филиппа Орлика». Як зауважує сучасний дослідник В. Ульяновський, з'ява статті, з огляду на політико-ідеологічну ситуацію в країні, була своєрідним викликом: академік «... нагадував про демократичну українську «Конституцію» початку XVIII ст. і про одного із шельмованих тогочасною пропагандою історичних діячів - гетьмана-емігранта Пилипа Орлика [...]; фактично пропагував європейські цінності, які швидкими темпами ліквідовувалися в СРСР»31.

Звернімося ж безпосередньо до названої праці, котра «... стала зразковою щодо аналізу цього джерела». Передусім виокремимо авторську оцінку юридико-політичної сутності документа.

М. Василенко з'ясовував проблематику угоди в контексті ідеології козацької старшини: «это своего рода украинская конституция33, свидетельствующая о направлении мысли в украинской эмиграции того времени [...], идеи, положенные в основу договора Орлика, разделяли не только эмигранты, но и наиболее сознательная часть старшины, не примкнувшей к Мазепе .. .»34. Тобто, вчений заперечував ситуативність і спонтанність (із огляду на негаразди емігрантського життя) підготовки і прийняття «Договорів і постанов ...». Натомість наголошував, що «... договор являлся не временным, не личным только договором Орлика с войском запорожским и генеральной старшиной, а получал конституционный характер, регулировал взаимоотношения гетманской власти, генеральной старшины украинской и Запорожья»35.

Як слушно зауважує В. Ульяновський, вельми суттєво, що вчений «... пішов шляхом аналізу самої внутрішньої системи «договору», а не тематичного вичленування проблем і їх розгляду ...»36. В результаті висновки історика права - напрочуд глибокі, позаяк випливають не лише зі знання теоретичних трактатів, а й реалій життя початку XVIII ст.37.

«... С юридической точки зрения, - підсумовував М. Василенко, - дого-вор ... представляет собой акт несовершенный. Очевидно, юридическая мысль у генеральной старшины того времени не достаточно выкристаллизовалась, чтобы она могла вылиться в точные определенные положения. Это все же не уменьшает значения договора. И в его описательных формулировках довольно ясно просвечивают идеологические стремления старшины, стремившейся, как господствующий класс, играть руководящую роль в государственной жизни Украины ...»38.

Якою ж бачили Україну творці договору? «Мы видим в нем Украину, - зазначав учений, - хотя находящуюся под протекторатом шведського короля, но во внутренних делах вполне самостоятельную. Запорожье, сохраняя своё устройство и внутреннее управление, связано с Украиной в политическом отношении ... Власть гетмана вполне ограничена»39.

Дослідник сформулював дилему, котра й по сьогодні неоднозначно розв'язується вченими: сфера компетенції Гетьмана та Генеральної Ради. Відповідь М. Василенка - зважена й аргументована: «Была ли Генеральная Рада законодательным органом? Прямо об этом не говорится. Тогда еще не существовало теории о разделении властей. Она возникла позже. Гетману не возбранялось. законодательствовать путем универсалов, но то, что к компетенции Рады были отнесены дела, касающиеся общего блага, показывает, что Генеральная Рада мыслилась, как орган законодательный, а не только как орган, контролирующий власть гетмана ... Строгое проведения принципа выборности ... также сильно ограничивало его власть ..., а исключение из его ведомства финансового управления, пересмотр права на владение имениями должны были еще больше приближать гетмана до значения только высшего исполнительного органа».

Згідно з М. Василенком, державний лад унезалежненої Гетьманщини міг би бути республіканським, позаяк «договор Орлика является результа-том борьбы с гетманской властью ... старшины ... Республиканские идеи в нем получили активный характер и, при благоприятных политических обстоятельствах, могли бы оказать серьезное влияние на характер государственного устройства Украины в его дальнейшем развитии»41.

В СРСР українська минувшина висвітлювалась (або ж - замовчувалась) відповідно до ідеологічних постулатів доби. Відтак навіть у авторів, чиї праці фактолочіно підважували офіційні «канони», зустрічаємо дуже обережні висловлювання щодо угоди 1710 року. Так, І. Крип'якевич згадував, що «при виборі Орлика складено умову між гетьманом та старшиною і запорожцями т. з. «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська .» Конституція . має важливе значення, як показник того, в якому напрямі мали йти державні реформи»42. Отже, історик використовує дефініції «Пакти .» і «Конституція» як рівноцінні.

Звернімося до візії історико-правової сутності документа сучасними науковцями.

Для О. Апанович «цей витвір української державної й політичної думки початку XVIII ст. - по суті перша у світі Конституція». На думку вченої, «. Конституція визнавала непорушність трьох складових правового суспільства, а саме - єдність і взаємодію законодавчої (широкої генеральної ради), виконавчої (гетьманської, обмеженої законом у своїх діях) і судової влади, підзвітної і контрольованої, однак незалежної від гетьмана» 44.

В. Замлинський уважав «Договори і постанови ...» першою в Європі державною конституцією. Підкреслював, що «уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя»45. Л. Мельник писав про угоду 1710 року як Конституцію, «... що регламентувала державне життя Гетьманщини, протектором якої ставав король Швеції»46.

О. Лукашевич і К. Манжул витлумачують документ як «договірно-законодавчий акт, деякі пункти якого мають конституційне значення» закладають підвалини «феодальної козацької республіки».

Натомість М. Томенко переконаний, що « «Пакти й конституції» . фактично є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні»48, котра «... закладала головні принципи республіканської форми прав-ління»49. Про Орликову Конституцію йдеться у праці С. Грабовського, С. Ставрояні та Л. Шкляра.

В. Горобець, аналізуючи місце Коша в політичній системі козацької України (друга половина ХVП - початок ХVШ ст.), вказує на «... принципово новий статус Запорожжя в політичній структурі Української держави, який було закріплено нормами Бендерської конституції 1710 р.»51.

О. Пріцак наголошував, що у світовому конституційному процесі «... ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела ... перед. Наша Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р.». Вчений уважав, що «Ст. VI-а визначала Державу Війська Запорозького та народу (мало-) руського як станову виборну гетьманську монархію парламентарного типу».

A. Смолка категорично стверджує, що «сьогодні уже не викликає сумнівів, що документ, схвалений. 5 квітня 1710 року в Бендерах, дійсно відповідає характерним ознакам конституції держави» . Автор заперечує «формальне» сприйняття тексту Конституції і вважає, що «... традиційна козацько-республіканська форма правління в Україні тяготіла більше до президентського чи напівпрезидентського типу».

П. Гончарук говорить про П. Орлика як про творця «. однієї з перших у Європі державних конституцій ...»; підкреслює, що «при реальних обставинах могла б бути Конституцією парламентсько-президентської республіки».

Для П. Радька «Конституція Пилипа Орлика - визначна пам'ятка в історії становлення українського конституціоналізму та один із найперших у світі прийнятих до дії, документально підтверджених варіантів нормативного визначення порядку організації та здійснення державного владарювання взагалі і визначення України як станової гетьманської держави парламентського типу». Л. Шендрик і О. Янович стверджують, що угода 1710 року є «. найвищим зразком державно-політичного права доби Гетьманщини, першою писаною Конституцією (в сучасному її розумінні) у Європі».

Доволі стриманим в оцінці «Договорів і постанов ...» є Д. Журавльов. Учений уважає, що « «Пакти» Орлика є не зовсім конституцією в сучасному значенні цього слова .»; підкреслює, що «навряд чи можна говорити тут про справжній розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову .»60; не варто й сприймати «. хай дуже вагомі, але не кардинальні зміни козацької воєнної демократії початком формування справжнього «представницького парламентського ладу». - за тих умов мова могла йти хіба що про козацьку демократію з елементами інколи олігархії, іноді охлократії. Фактично ця угода засвідчила послаблення позицій гетьманської влади в порівнянні з добою Самойловича і Мазепи (який ніколи не прийняв би подібного документа) і посилення ролі старшин за екстремальних умов еміграції»61.

B. Ульяновський, аналізуючи «Договори і постанови .» підкреслює, що в них «. стверджувалася ідея самостійної і незалежної України. Тут заперечувалася ідея самодержавної влади чи спадковість гетьманства [.]. Даний документ не є тимчасовою угодою, він стосується всіх наступних гетьманів і носить конституційний характер»62. Учений виокремлює ті засадничі положення, котрі засвідчували конституційність документа:

«Визначалися кордони України. Встановлювалася колегіальна форма управління та виборність усієї адміністрації. Визначалися права, вольності та обов'язки гетьмана, старшини, війська, станів, міст. Було визнане право збереження на Запоріжжі свого устрою і внутрішнього управління за умови політичного зв'язку зі всію Україною ... Головним законодавчим та контролюючим органом визнавалася Генеральна Рада, гетьману надавалася виконавча влада ...»63. Водночас дослідник указує й на ті пункти, з'ява котрих зумовлювалася поточним моментом, а «... це надавало даній угоді проміжкового конституційного характеру, а, отже, вона могла б діяти лише на першому етапі відновлення української державності»64.

Низка козакознавчих студій Т. Чухліба присвячена П. Орлику65. Спочатку історик говорить про «... знамениту козацьку конституцію ..., що була укладена між П. Орликом і старшиною на зразок угод між новообраними польськими королями і шляхтою»66. В подальшому, зважаючи на розвій оцінок (і термінологічних, і сутнісних), учений формулює власне визначення документа: «... то був перший писаний політико-правовий акт, який утверджував основні нормативні положення за якими мало існувати українське суспільство в межах тогочасної Української держави».

Все ж Т. Чухліб в основному оперує дефініцією «Перша Українська конститу-ція»68, а передбачуваний нею державний устрій визначає як «... станову виборну монархію парламентського типу на зразок Речі Посполитої. Виборна Рада поруч з виборним Гетьманом була водночас і законодавчим, і контрольним, і розпорядчим органом. У такий спосіб встановлювалася колегіальна й демократична форма правління Україною». Автор наголошує, що, дотримуючись притаманної усім козацьким керманичам із часів Б. Хмельницького політики полівасалітетності, «... П. Орлик визнавав зверхність шведського короля і турецького султана, а у Конституції 1710 р. заклав положення про самостійне існування Козацької держави ...».

В. Шевчук уважає «Договори і постанови ...» Конституцією, котра «... стала вищою точкою політичного мислення українців у XVIII столітті, бо ... проголошувала в Україні незалежну республіку ...». Б. Сушинський зазначає, що «... 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України Конституцію держави, причому держави козацької [...]. Україна трактувалася як гетьмансько-парламентська республіка».

Н. Яковенко, стримано поціновуючи конституційні потенції «Договорів і постанов ...», називає «публіцистичним ентузіазмом» і «патріотичним перебільшенням» трактування їх як «Першої Конституції Української держави» в новітньому розумінні. Вчена переконана, що «. «Конституція» Орлика мислилася її автором як традиційні для Речі Посполитої Pacta con-vents [договірні пункти], тобто угода між володарем (там - королем, тут - гетьманом) і політичним народом (там - шляхтою, тут - козацтвом)»73. «Нечуваний демократизм Орликового маніфесту» авторка пояснює тим, що «... Орлик (втім, як і Мазепа, Богдан Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Тетеря, Самойлович та ін.) були людьми немосковського світу, вихованими в ідеалах принципово іншої політичної моделі. I в цьому їхньому світі між володарем і політичним народом були явищем звичним ...» 74.

Особливе місце в історіографії мазепинства посідає монографія канадійського вченого українського походження О. Субтельного75. Автор розглядає український сепаратизм початку XVIII ст. як соціальний феномен - крізь призму становлення старшинської верстви (аналога аристократичних еліт у Європі). Вказуючи на специфіку обрання П. Орлика гетьманом (за кордоном, укладення угоди між володарем булави та його виборцями), вчений зауважує: «Часто в українській історіографії цей документ [«Договори і постанови ...»] захоплено, хоча й не зовсім точно, називали «Бендерською конституцією»»76. Натомість О. Субтельний убачає в акті український аналог «... расїа сопуепїа». Дослідник подає аналіз 16 пунктів, чітко розбиваючи їх на чотири логічні категорії: питання, що стосуються 1) України загалом (статті 1-3); 2) запорожців (5-6); 3) гетьманської влади (6-10); 4) соціально-економічних зловживань у Гетьманщині (11-16)77. Статті, - продовжує дослідник, - різні за обсягом і значенням, «. стосувалися переважно практичної політики, а не принципів. Проте за цими умовами стояли політичні погляди та інтереси не лише мазепинських емігрантів, а й багатьох їхніх однодумців, що залишилися в Україні»78.

Упорядник ювілейного видання пам'ятки О. Алфьоров уважає, що «... сам термін «конституція» щодо назви «Договорів і постанов» необхідно сприймати лише як похідний від назви латинського варіанта документа . і такий, що далебі не визначає його змісту як «конституції» у модерному політико-правовому розумінні»79. Аргументація автора - така: «Саме по собі обмеження самодержавної влади монарха органом влади квазі парламентського типу (Генеральною радою) та прообраз відокремлення судової влади від впливу гетьмана не були винайдені українцями XVIII ст., а тим паче не означають установчий характер документа. За своїм змістовим наповненням «Договори і постанови» радше є своєрідним аналогом «Pacta convent^» [...]. Виникнення ж поняття конституції в його модерному розумінні з'явиться в Європі . з настанням епохи Просвітництва й остаточним зламом політичних бар'єрів між суспільними верствами ...»80.

Історіографічний зріз першої проблеми нашої розвідки завершимо стислим викладом засадничих положень «орликіани» О. Кресіна81. Вказуючи на розмаїття термінологічних оцінок82, автор дуже обережно говорить про так звану Бендерську конституцію, «. яку вважають першою українською Конституцією»83. Натомість упроваджує інший термін - «. конституційний акт, що мав регламентувати принципи формування та функціонування влади, територіальний устрій тощо у Війську Запорозькому ...»84. «Хоча документ, - роз'яснює свій підхід О. Кресін, - не є систематичним викладом конституційної системи Війська Запорозького, а подає правові нововведення, нові тлумачення усталених норм та програму дій гетьмана та інших органів влади на майбутнє, широта та значення цих елементів настільки великі, що загалом охоплює, хоч і не систематично, головні сфери конституційного права»85.

Про які ж «нововведення» йдеться? Передусім, учений аналізує категорії, котрими оперують укладачі «Пактів ...» [термін за О. Кресіним] - «панство» (держава з монархом на чолі) та «народ» (населення певної території під владою монарха) - в українському контексті; два типи статусу території під зверхністю сюзерена (перший - завойована земля, другий - договір між народом та протектором тощо) 86. Наголошує, що « «Пакти ...» не називають випадків існування «панств ...» без монарха [... ]. Водночас ... присутній у документі категоріально, монарх фактично виведений з політичної системи Війська Запорозького, залишається лише гарантом її незмінності, але не чинником її регулювання»87.

Відтак, - продовжує дослідник, - «.«Пакти.» повною мірою відобразили договірну теорію походження держави, характерну для української політичної та правової думки попереднього періоду [.] Творці документу переносять . [її] на внутрішній устрій «вільного народу»»88.

Учений акцентує на тому, що «. договір укладається не між монархом і станами (станом), а всередині правлячого стану, до того ж з проголошенням . міжстанового характеру документа. [.] є підстави говорити про значний крок . на шляху від середньовічного персоналізованого (додаток до особи суверена) до новочасного інституціоналізованого поняття про державу»89.

О. Кресін скрупульозно, постатейно, в проблемному розрізі аналізує документ і приходить до вповні аргументованого й розлогого висновку про те, що «... «Пакти і конституції .» 1710 року стали першим українським внутрішнім конституційним проектом. Вони встановили у Війську Запорозькому форму правління, яку можна визначити як парламентсько-президентську республіку. Вперше в українській історії було створено правові основи представницького правління та парламентаризму. «Пакти .» розподілили владні повноваження, що до цього часу належали царю, між органами влади Війська Запорозького та створили правові передумови для подолання розірваності українського політичного та правового процесів. Так само вони вперше відрегулювали проблеми державного устрою Війська Запорозького, створивши умови для інтеграції до нього Запорозької Січі»90.

Отже, проведений історіографічний зріз засвідчив наявність кількох оцінних інвектив у прочитанні «Договорів і постанов .». Для переважної більшості дослідників документ це - Конституція Української держави (О. Апанович, М. Василенко, П. Гончарук, В. Горобець, С. Грабовський, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, Б. Крупницький, Л. Мельник, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, О. Пріцак, П. Радько, В. Різниченко, В.Смолій, А. Смолка, С. Ставрояні, Б. Сушинський, М. Томенко, М. Трофимук, Т. Чухліб, В. Шевчук, Л. Шендрик, Л. Шкляр, О. Янович).

Як перший український внутрішній конституційний проект сприймає його О. Кресін. Про конституційність документа говорить В. Улья-новський, а О. Лукашевич і К. Манжул убачають в угоді законодавчий акт, деякі пункти якого мають конституційне значення.

М. Грушевський образно характеризував договір як «славну хартію 1710 року», А. Скальковський - як угоду Орлика із запорожцями.

Близьким до останньої оцінки був Д. Яворницький, який бачив утілення в ній політичних ідеалів Запорожжя. М. Костомаров уподібнював договір «гетьманським статтям» за доби Руїни.

Алфьоров, Д. Журавльов, О. Субтельний і Н. Яковенко витлумачують акт як український аналог річпосполитських «Pacta conventa».

Варіативною залишається візія державного ладу згідно з «Договорами і постановами ...». Для більшості учених він - республіканський, на глибоких демократичних засадах (О. Апанович, М. Василенко, П. Гончарук, В. Горобець, С. Грабовський, М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, О. Кресін, Б. Крупницький, Л. Мельник, Н. Полонська-Василенко, П. Радько, В.Смолій, А. Смолка, Б. Сушинський, М. Томенко, М. Трофимук, В. Ульяновський, В. Шевчук, Л. Шендрик, О. Янович).

На думку О. Оглоблина, О. Пріцака та Т. Чухліба відповідно до «Договорів і постанов .» могла би ствердитися станова виборна гетьманська монархія парламентського типу.

Отож, має рацію В. Ульяновський говорячи, що «проблема з ідентифікацією документа залишається. Її без особливого успіху намагаються розв'язати понині».

історіографія феодальний подвижницький

Література

1.Договори і постанови. // Упорядник О. Алфьоров. - Наукове видання. - К.: Темпора, 2010. - С. 19.

2. «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / відп. ред. В. А. Смолій; упорядники М. С. Трофимук, Т. В. Чухліб. - Львів: Світ, 2011. - С. 7.

3. Маркевич Н. История Малороссии: В 5-ти томах / Маркевич Н. - М., 1843. - Т. 4. - С.325-338.

4. Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького / А. Скальковський. - Дніпропетровськ: Січ, 1994. - 678 с.

5. Антонович В. Последние времена козачества на правой стороне Днепра / В. Антонович // Антонович В. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Антонович.

Размещено на Allbest.ru