"Єврейське питання" в німецькій окупаційній пропаганді на теренах райхскомісаріату “Україна”: сучасна вітчизняна історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Антиєврейська складова у формі антисемітизму расистського зразка займала досить велике, якщо не сказати, системоутворююче місце в структурі нацистської пропаганди як у самому Третьому Райху, так і на окупованих Німеччиною територіях. Але якщо зарубіжні дослідники розпочали вивчати цю проблему практично в перших повоєнних дослідженнях, то радянські вчені не мали доступу навіть до оригінальних джерел, у першу чергу до окупаційної легальної україномовної преси, через яку в найбільшому розмірі й проводилася антиєврейська пропаганда. Причини цього криються не лише в небажанні радянського керівництва вивчати як історію гітлерівської окупаційної доби, так події Голокосту, а й у тому, що на шпальтах окупаційної періодики містилися матеріали, які викривали не лише сталінський режим у реальних злочинах, вчинених проти українського та інших народів України протягом 20-30-х рр. ХХ ст., а й зачіпали ідеологію та практику не лише російського більшовизму, а й європейського марксизму.

Потрібно визнати, що достатньо велика кількість матеріалу, розміщеного на шпальтах окупаційної періодики, була дійсно правдивою. Це й колективізація сільського господарства з таким її атрибутом, як розкуркулення українського селянства, страхітливий голодомор 1932-1933 рр., який вістрям своїм спрямовувався на селянство, масові розстріли бранців та жертв політичних репресій. І, власне, як не парадоксально це звучить, але саме в період гітлерівської окупації українське суспільство через легальну періодику було офіційно ознайомлене зі злочинами комуністичної влади. Щоправда, відповідальність за дії радянського режиму в інтерпретації гітлерівських пропагандистів перекладалася на євреїв як його опору соціально-політичну. А якщо згадати, що немало радянських функціонерів, представників репресивно-каральних органів та безпосередніх виконавців акцій геноциду українців були євреями за національною приналежністю, то цілком очевидно, про вплив німецької окупаційної пропаганди говорити зайве. Мабуть, саме тому антиєврейський та антибільшовицький виклик, здійснений німецькими пропагандистами так і не був “почутий” радянськими істориками й ідеологічними працівниками ще в період Другої світової війни й не застосовувався в контрпропаганді, а самі матеріали були переведені на секретний режим зберігання й доступу до них дослідники не мали до самого краху комуністичної системи.

Вивчення цих аспектів окупаційної дійсності розпочалося наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Відбувався цей процес одночасно з переосмисленням подій Другої світової війни та гітлерівської окупації України та процесом горбачовської “перебудови”. Чи не одними з перших до цього процесу долучилися журналісти, а сам жанр набув характеру публіцистики. Але, завдячуючи цьому, суспільство та громадськість ознайомлювалися з шокуючими фактами, а сама кількість суворо “татуйованих” тем поступово зменшувалась.

Одним із перших проблему нацистської пропаганди підняв В. Коваль. Учений називає гітлерівську пропаганду машиною духовного насильства та терору, котра працювала через пресу, радіо, кіно, театр, літературу та всі види образотворчого мистецтва. В. Коваль доводив, що цілеспрямовано проціджена інформація поєднана з прямою дезінформацією створювали в масовій свідомості бажані нацизму стереотипи, які закривали собою реальну дійсність. Основними тезами, які застосовувалися в нацистській пропаганді, стали: переважання німців над іншими народами, євреї - головний ворог німців, ненависть до ворогів, всесвітня таємна єврейська змова проти Німеччини. Усі ці ідеї об'єднувалися пропагандою антисемітизму [1, с. 519-520]. німецький антиєврейський райхскомісаріат пропаганда

Інший провідний учений України - М. Коваль - також на початку 90-х рр. ХХ ст. досить коротко зупинився на особливостях застосування гітлерівської пропаганди в окупованій Україні. Із цього приводу він писав, що на населення окупованої України працювало 190 газет загальним тиражем 1 млн. примірників, 16 радіостанцій, кіномережа, різного роду виставки, спеціальний пропагандистський батальйон, через які й здійснювалася пропаганда “юдо-більшовизму” [2, с. 165].

Серед сучасної палітри досліджень особливостей агітаційно-пропагандистської діяльності окупаційної адміністрації РКУ слід назвати праці, автори яких визначають інший, більш широкий предмет дослідження, а тому торкаються “єврейської проблеми” дотично й контекстуально, і тих дослідників, які вивчають різні аспекти заходів, що покладалися в основу політики Голокосту, і детальніше зупиняються на антиєврейській гітлерівській пропаганді, виділяючи її складові концепти та конкретне змістове наповнення.

Окремі елементи гітлерівської пропаганди в Україні конкретизовані в монографії Валерія Шайкана “Ідеологічна боротьба в Україні періоду Другої світової війни 1939-1945 рр.”. Автор праці визначає складові цього процесу: дискредитація радянської влади, викриття її злочинного й антиукраїнського характеру, нібито загрозливе для світової цивілізації засилля в ній євреїв, меншовартість українства, зверхність арійської раси й “визвольний” характер війни з боку Третього Райху. Учений доводить, що провідною проблематикою окупаційної періодики, притаманною всім регіонам, які увійшли до РКУ, стала тема боротьби з “жидо- більшовизмом”. В. Шайкан встановлює, що метою цих публікацій було збурення українства проти євреїв, розпалювання національної ворожнечі і створення сприятливого підґрунтя для проведення політики геноциду єврейського населення України [3. с. 170, 171].

Ставлення населення окупованих областей Південної України до антисемітської пропаганди нацистів розглядається в монографії М. Шитюк та Н. Сугацької. Автори праці, розглядаючи діяльність редакційних колективів окупаційної періодики, фактично ставлять знак рівності між їх роботою й участю в здійсненні актів знищення чи переслідування євреїв. Основною метою антисемітських матеріалів автори праці вважають прагнення окупантів через негативну оцінку євреїв підтримувати юдофобські настрої серед українського населення й тим самим виправдати антисемітську політику [4, с. 117, 118].

Розглянувши зміст окремих регіональних видань, зокрема газету “Вінницькі вісті”, яка виходила в окупованому місті, О. Салата зауважує, що преса насамперед виконувала стратегічне завдання нацистської ідеології сприяти тому, щоб населення окупованих територій перейнялося антисемітськими та антибільшовицькими поглядами. Тому значне місце в періодичній пресі відводилося саме єврейському питанню, а єврейство ототожнювалося з більшовизмом і радянською владою [5, с. 23-34].

О. Салата, провівши аналіз радянської та сучасної вітчизняної історіографії з проблеми інформаційного протистояння між СРСР та Німеччиною, доводить, що складна політична, воєнна, соціальна, психологічна ситуація, яка виникла ще напередодні, а потім і в роки Другої світової війни, сприяла формуванню німецького інформаційного простору та швидкому поширенню нацистської пропаганди серед населення окупованих областей України. Із початком німецької окупації та під впливом масованої інформаційної атаки на свідомість населення України місцеві жителі проявляли різне ставлення до окупаційної адміністрації: Одна, незначна частина населення йшла на співпрацю з гітлерівцями з ідейних причин та вірою в зміни на краще, інша - зайняла очікувану позицію, третя частина, розуміючи справжні плани нацистів, намагалася чинити опір, підтримуючи партизанів і радянських підпільників, і певна частина населення ставала учасниками різних напрямків українського самостійницького руху. Такі категорії населення сформувалися під впливом німецької інформаційної політики, пропагандистської діяльності, яка чинила морально-психологічний тиск на цивільне населення, вселяла почуття зневіри, розгубленості, приреченості та жаху [6, с. 66, 67].

Форми, методи та засоби агітаційно-пропагандистського впливу на українське суспільство, які проводилися німецькою окупаційною владою РКУ, розглядає в кандидатській дисертації та публікаціях М. Михайлюк [7].

Ф. Левітас розглядає антисемітську складову в пропаганді гітлерівських окупантів. Проаналізувавши, як називає дослідник, “колаборантські видання”, відомий дослідник історії Голокосту визначає типові прозаїчні матеріали, які друкувалися в тогочасній пресі, та репрезентує їх зміст. Дослідник підрахував, що в 700 номерах “Нового українського слова” (м. Київ) було опубліковано 576 публікацій [8, с. 22, 23].

Для В. Орлянського використання гітлерівськими окупантами антиєврейської пропаганди підпорядковувалося принципу антагоністичного національного протиставлення. Даючи відповідь на запитання - чому окупанти наважалися на його використання, дослідник зазначає, що вона лежить у схожості природи обох режимів - сталінського й гітлерівського [9, с. 64].

Антирадянські та антиєврейські аспекти німецької пропаганди на Полтавщині розглядає Т. Лимар. Дослідниця вважає, що окупаційна преса виконувала стратегічне завдання нацистської ідеології: домогтися, щоб якомога більше населення окупованих територій пройнялося антисемітськими та антирадянськими поглядами, причому головним технологічним прийомом для досягнення цієї мети було ототожнення єврейства з марксизмом, більшовизмом, радянським ладом та її репресивною системою [10, с. 83].

Певні напрацювання у висвітленні особливостей німецької пропагандистської системи, яка функціонувала на теренах окупованої України, належать О. Гончаренку. Дослідник доводить, що в основі змісту німецької пропаганди знаходились ідеї антисемітизму. Саме на його основі здійснювалося формування колаборації місцевого населення, його нейтралізації та утримання від участі в русі опору [11, с. 63].

О. Тяглий, аналізуючи особливості нацистської пропаганди на окупованій території України, виділяє п'ять основних блоків, у межах яких проводилася антисемітська обробка місцевого населення. Претензії, які висувалися євреям, на думку М. Тяглого, можна звести до таких параметрів, як: політичні, расові, релігійні, культурні та соціально-економічні. Відповідно до цього євреї панували в політичному житті СРСР, займали партійні та державні посади, а тому політичний режим в СРСР є “жидо- більшовицьким” [12, с. 6, 7].

Загалом на сьогодні проблемами антисемітської пропаганди, котра проводилася на шпальтах окупаційної періодики, займається досить широке коло дослідників: Г. Абакунова, М. Гон, М. Михайлюк, В. Писцьо, Р. Радчик, К. Курилишин, Р. Михальчук, Ф. Рябчикова, Д. Титаренко, І. Щупак. Ці автори, аналізуючи окупаційну пресу, виділяють різні варіанти реалізації антисемітської пропаганди, визначають найбільш типові публікації в місцевій пресі.

Необґрунтовані висновки щодо конкретного впливу й результатів нацистської антисемітської пропаганди на місцеве населення Миколаївщини містяться в публікації А. Погорєлова. Із його слів, головний напрямок антисемітської пропаганди полягав у поширенні через засоби масової інформації тези про “жидо-комунізм”. Без сумніву, це так. А от твердження А. Погорєлова про те, що така пропаганда впливала на частину мешканців Миколаївщини, та ще й те, що антиєврейські настрої серед населення окупаційна влада провокувала досить легко, на наш погляд, не обґрунтовуються жодними фактами, а зв'язок між пропагандою й реальними діями суб'єктів, на які вона спрямовувалася, ще потрібно доводити [13, с. 154].

Помітною подією, яка підвела певні підсумки напрацювань вітчизняних дослідників у проблемі гітлерівської окупаційної пропаганди в контексті Голокосту, стала конференція “Пропаганда та “єврейське питання” в ЗМІ на окупованій нацистами території України, 1941-1944”, яку провів Український Центр вивчення історії Голокосту 21-22 лютого 2006 р. А. Подольський, який був одним з організаторів конференції, зазначає, що найголовніші питання, які поставили перед собою дослідники, - це, безумовно, питання глибоко концептуальні: наскільки антисемітська пропаганда зі сторінок преси впливала на ставлення до євреїв, політики нацистського геноциду щодо них, чи великою була довіра з боку місцевого неєврейського населення до цих видань, а також чи була ця антиєврейська пропаганда в ЗМІ окупаційного періоду метою або інструментом Голокосту на теренах України [14, с. 8, 10].

Регіональні аспекти німецької пропаганди засобами місцевої періодики Вінниччини розглядає Ф. Винокурова. Дослідниця, проаналізувавши зміст 803 примірників періодичних видань, які виходили на території Вінниччини або надсилалися сюди з нацистських пропагандистських центрів, зазначає, що політика всіх редакційних колективів була схожа між собою - вона відображала ідеологію антикомунізму, нацизму, українського націоналізму та антисемітизму. Головним технологічним прийомом для того, щоб місцеве населення перейняло антисемітські та антикомуністичні погляди, було ототожнення єврейства з марксизмом, більшовизмом, радянською владою та її репресивною системою [15, с. 105].

Образ євреїв на шпальтах газети “Волинь” - одного з непересічних і провідних тогочасних видань - розглядає М. Гон. Дослідник зазначає, що образ євреїв, продукованих на шпальтах “Волині”, мав деперсоніфікований характер, що стало результатом цілеспрямованої інформаційної політики, тенденційного підбору матеріалів та їх інтерпретації. Вороже ставлення редакційного колективу “Волині” до євреїв було наслідком українсько-єврейських протиріч попередніх десятиріч - такий висновок робить дослідник [16, с. 114, 119].

Отже, аналіз публікацій сучасних дослідників із проблем нацистської окупаційної пропаганди, яка проводилася на теренах підконтрольних цивільній адміністрації РКУ, засвідчує той факт, що ця тематика стала досить популярною в історіографії. Водночас більшість дослідників акцентують свою увагу на таких нацистських концептах, як ототожнення євреїв із більшовизмом, радянською політичною системою, їх загрозу самому існуванню світової цивілізації тощо. Але поза полем зору вчених усе ще продовжує перебувати така проблема, як вплив нацистської антисемітської пропаганди на свідомість місцевого населення та їх реальну участь у реалізації нацистської політики Голокосту.

Література

1. Коваль В.С. “Барбаросса”: истоки и история величайшего преступления империализма / АН УССР. Ин-т истории. - Киев: Наук. Думка, 1989. - 624 с.

2. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945) / М.В. Коваль. - К.: Вид. дім “Альтернативи”, 1999. - 336 с.

3. Шайкан В. Ідеологічна боротьба в Україні періоду Другої світової війни 1939-1945 рр. / В. Шайкан. - Кривий Ріг: КП “Криворізька друкарня”, 2010. - 436 с.

4. Шитюк М.М., Сугацька Н.В. Геноцид проти євреїв Південної України в роки німецько-румунської окупації (19411944 рр.) / М.М. Шитюк, Н.В. Сугацька. - М., 2008. - 154 с.

5. Салата О. Періодичний друк Вінниччини в умовах німецько-фашистської окупації (на прикладі газети “Вінницькі вісті”) / О.Салата // Історія (збірка наукових праць): Збірник праць. - Київ, 2009. - С. 123-132.

6. Салата О. Проблема інформаційного протистояння СРСР та Німеччини в радянській історіографії / О.Салата // Історіографічні дослідження в Україні. Збірник наукових праць. -К. : Інститут історії НАН України. - 2014. - Вип.24. - С. 51-72.

7. Михайлюк Марина Володимирівна. Агітаційно-пропагандистська діяльність органів німецької окупаційної влади серед населення України (1941-1944 рр.).

8. Левітас Ф. Нацистська пропаганда в роки Другої світової війни / Ф. Левітас // Друга світова війна і доля народів України: Тези доповідей 3-ї Всеукраїнської наукової конференції. - К. : “Зовнішторгвидав України”, 2008. - С. 22-24.

9. Орлянський В. Єврейська тематика в соціальній політиці німецької окупаційної адміністрації / В. Орлянський // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Євреї в Україні: історія і сучасність”: Збірник наукових праць. - Житомир: Вид- во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - С. 62-65.

10. Лимар Т. Антирадянська та антиєврейська пропаганда в окупаційній пресі на Полтавщині в 1941 році / Т. Лимар // 1941-й рік на Полтавщині: людський вимір трагедії та героїзму: Збірник статей за матеріалами міжнародної наукової конференції (28 вересня 2011 року). - Полтава: ПОУППО, 2011. - С. 80-88.

11. Гончаренко О. Голокост на території Київщини: до питання про антисемітську основу ідеологічної обробки населення // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - Вип.15. - С. 173-178.

12. Тяглый М.И. К вопросу о нацистской антисемитской пропаганде на оккупированных территориях СССР: новые источники // Голокост і сучасність. - 2002. - № 4. - С. 6-14.

13. Погорєлов А. Деякі заходи окупаційної влади з виявлення єврейського населення Миколаївщини та антисемітської пропаганди в 1941-1942 рр. / А. Погорєлов // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Історична пам'ять про війну та Голокост”. - Дніпропетровськ: Центр “Ткума”, 2013. С. 147-154.

14. Подольський А. Дослідження проблем антисемітської пропаганди в пресі часів нацистської окупації в сучасній українській історіографії / Подольський А. // Наукові записки / Збірник. - К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2006. - 160 с. / Серія “Політологія і етнологія”. - Вип.31. - С. 7-14.

15. Винокурова Ф. “Єврейське питання” в окупаційних періодичних виданнях на території Вінницької області.

16. Гон М. Деперсоніфікація жертв: образ євреїв на шпальтах газети “Волинь” (1941-1943) / М. Гон // Наукові записки: Збірник. К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2006. - Вип. 31. - С. 113-121.

Размещено на Allbest.ru