Історіографія російських монархічних організацій в Україні (1905 - лютий 1917 роки): теоретико-методологічні проблеми дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930 329.21(477)

Дніпропетровській державний університет внутрішніх справ

ІСТОРІОГРАФІЯ РОСІЙСЬКИХ МОНАРХІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ (1905 - ЛЮТИЙ 1917 РР.): ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Головіна О.В.

Діяльність російських монархічних партій в Україні - важлива складова політичних процесів, що відбувались на території Російської імперії на початку ХХ ст. Починаючи із періоду виникнення та активної діяльності монархічних партій та організацій на території Російської імперії, ці об'єднання привертали увагу та викликали жвавий інтерес сучасників. Дослідження різноманітних аспектів діяльності непролетарських, зокрема монархічних, партій тривало з перервами й за радянських часів. Значне зростання кількості наукових праць, що пов' язані з вивченням монархічного руху спостерігається в історичній науці з початку 1990-х рр. та продовжується й дотепер. Таким чином, історіографія діяльності монархічних партій та організацій понад сто років та дозволяє здійснити узагальнюючий аналіз стану вивчення цієї проблеми.

Постановка проблеми визначається існуючим запитом історичної науки на узагальнення комплексу існуючого історичного знання та створення історіографічного дослідження ступеня вивчення діяльності російських монархічних партій та організацій в Україні на початку ХХ ст. Це обумовлено тим, що, незважаючи на зростаючий інтерес до різноманітних аспектів діяльності правих організацій в Україні та значну кількість праць, які присвячені цій тематиці, в історіографії діяльності політичних партій на території України початку ХХ ст. відсутні ґрунтовні дослідження з історіографії утворення та діяльності російських монархічних об' єднань.

Проведене дослідження присвячене аналізу сучасного рівня наукової розробки проблематики в історіографії, у статті надається характеристика джерельної бази теми, визначаються методологічні принципи та актуальні методи дослідження.

Оцінюючи історіографію діяльності монархічних об' єднань початку ХХ ст., можна визначити поступальний характер її розвитку: від кількісного накопичення фактичних знань до пошуку нових методів та підходів у дослідженні історії політичних партій. Водночас кількісне зростання наукових праць супроводжувалося певними змінами у теорії наукового пізнання та методології висвітлення історії виникнення політичних партій та організацій в Україні.

Закономірним наслідком вивчення кола проблем, пов' язаних із діяльністю правих політичних об' єднань у Російській імперії, стала публікація робіт, присвячених історіографії цієї теми [5; 6; 7; 11; 21]. На цей час вийшла друком певна кількість праць, у яких розглядається як загальна проблематика, так й окремі аспекти історіографії монархічних партій та організацій у Російській імперії.

У той же час, у історіографії відсутні роботи, що розглядають стан вивчення діяльності монархічних об' єднань в Україні, що мали свої особливості та специфічні риси.

Дослідник російської історіографії чорносотенних організацій Д. В. Карпухін визначає початком дослідження монархічних об'єднань 70-ті рр. ХХ ст., розпочинаючи з роботи Л. М. Спіріна, що містить історіографічний аналіз. Перші історіографічні огляди, що висвітлювали в основному дореволюційну історіографію та нечисленні роботи 20-х - середини 30-х рр., були вміщені у працях, присвячених поміщицьким партіям. Наприкінці 60-х - 70-х рр. такими роботами були монографії В. В. Коміна [9], Л. М. Спіріна [18], у яких здійснювались перші наукові дослідження російських монархічних об' єднань. Ці історіографічні огляди, у яких констатувалась необхідність вивчення усіх політичних партій Російської імперії напередодні повалення самодержавного ладу, відзначали відсутність досліджень у цьому напрямку.

Історіографія окремих аспектів проблематики діяльності сил охоронної спрямованості знайшла відображення у історіографічних розділах узагальнюючих праць з історії соціально-політичної історії Російської імперії та України початку ХХ ст., діяльності Державних дум, формування партійно-політичної системи. У таких оглядах, серед яких необхідно відзначити монографії А. Я. Авреха [1], В. С. Дякіна [2], наводились основні віхи дослідження монархічних політичних об' єднань Російської історії початку ХХ ст.

У 70-ті рр. ХХ ст., із початком активного дослідження діяльності непролетарських партій, розпочинається новий етап й у вивченні монархічних політичних об'єднань. Є. М. Михайлова [11] у своїх дослідженнях починає відлік історіографії історії російського право- монархічного руху з “першої спроби самостійного наукового досліду” монографії С. О. Степанова, що підвела підсумок його багаторічним дослідженням у даному напрямку, та в якій вміщено історіографічний розділ.

Перші спроби історіографічного узагальнення були опубліковані у збірниках матеріалів конференцій, метою яких було надати загальний огляд існуючої літератури з проблематики діяльності. У публікації І. А. Че- мериського розглядається стан дослідження та завдання вивчення історії право-монархічних організацій, що діяли у Російській імперії у 1905-1917 рр., “таких, как партия националистов, Союз русского народа, Русская монархическая партия, Совет Объединенного дворянства” [21, c. 66]. У роботі надана характеристика основних праць дореволюційного періоду, докладно проаналізовано роботи В. І. Леніна. Велику увагу автор приділяє історичній літературі 20-30 рр., виділяє основні напрямки виданих у цей час досліджень, присвячених охоронному табору; у роботі надана докладна характеристика праці В. В. Коміна, монографія Л. М. Спіріна відмічена як найновіша та найбільш ґрунтовна робота з історії правих партій. У статті І. А. Чемериський аналізує існуючу зарубіжну літературу, відмічає як позитивні риси цієї групи історіографічних джерел, так й їх недоліки. В цілому у статті констатується недостатня кількість досліджень з визначеної проблематики, наприкінці висловлюється думка про необхідність пожвавлення поряд із вивченням історії непролетарських партій Росії й дослідження діяльності правих партій, що існували у дореволюційній Росії.

Згодом із накопиченням публікацій, кількість яких почала стрімко збільшуватись у пострадянський період розвитку історіографії, завдяки можливості розробки проблем непролетарських політичних партій, зокрема монархічних, виникла необхідність історіографічного осмислення створеного комплексу досліджень.

Перше самостійне історіографічне дослідження з метою узагальнення накопиченого матеріалу було здійснено у статті, що присвячена дослідженню історіографії чорносотенно-монархічного руху у період першої російської революції 1905-1907 рр. [5]. Констатуючи недостатню кількість досліджень з історії правих партій та організацій періоду 1905-1907 рр., автори докладно аналізують усю існуючу літературу, що присвячена даній проблематиці. У статті велику увагу приділено дореволюційному періоду розвитку історіографії монархічних об'єднань: визначено внесок у вивчення монархічного руху дореволюційної історіографії, представників якої розподілено у відповідності до трьох політичних таборів, зроблені узагальнюючі висновки із урахуванням періоду створення наведених праць. Характеристика праць радянського періоду історіографії розпочинається із праць В. І. Леніна, що заклали основи радянської історіографії періоду першої російської революції, й зокрема чорносотенно-монархічного руху. Радянський період поділено на певні етапи, кожному з яких у статті приділяється достатньо уваги. Автори докладно аналізують історіографію 20-30-х рр., відзначають існуючу перерву у дослідженнях протягом 40 років, що розпочалась із початку 30-х рр. ХХ ст. Як начало нового етапу у досліджені непролетарських партій розглядається монографія Л. М. Спіріна, з урахуванням наукового внеску в історіографію та недоліків. В цілому, у історіографічній роботі надано достатньо повний історіографічний аналіз, враховуючи обсяг статті, булі розглянуті усі види історіографічних джерел (монографії, статті, доповіді на конференціях, дисертації, навчальна література.

Наступна робота, що визначила певний етап у історіографії правих політичних партій, вміщена у збірці документальних матеріалів, що присвячені історії правих партій [7]. Автор огляду, Ю. І. Кір'янов докладно зупиняється на радянській історіографії вивчення правих, монархічних, партій Російської імперії початку ХХ ст. Дослідник монархічного руху Ю. І. Кір'янов всебічно аналізує роботи, присвячені історії правих об'єднань, характеризує прирощення джерельної бази визначеної проблематики, досліджує зарубіжну історіографію проблеми.

У подальшому спостерігається постійне збільшення історіографічних фактів та історіографічних джерел, які присвячені діяльності монархічних організацій, публікація історіографічних робіт та прирощення історичного та історіографічного знання з даної проблематики.

Як характерну рису розглянутих історіографічних праць радянських та російських дослідників можна визначити їх структурну подібність. яка полягає у згадування основних праць дореволюційного періоду, достатньо докладному аналізі праць 20-30-х рр., констатування факту стагнації у дослідженнях проблематики з 30-х рр. до кінця 60-х - початку 70-х рр.

Зростання кількості публікацій, присвячених монархічним партіям та організаціям, та перехід історіографії правого політичного табору російської імперії початку ХХ ст. на якісно новий рівень обумовив виникнення історіографічних робіт, що розглядають ступень дослідження цих політичних об'єднань та призвані визначити подальші напрямки дослідження діяльності монархічних об'єднань.

Робота Д. В. Карпухіна [6], що є на цей час найбільш ґрунтовним дослідженням, присвячена вітчизняній, російській, історіографії діяльності чорносотенних (монархічних) організацій. У монографії визначається періодизація, основні напрямки та періоди історіографії монархічних об'єднань. Описуються малодосліджені та дискусійні питання, що дозволяє виділити актуальну проблематику наступних досліджень.

Докладний аналіз історичної літератури, що присвячена правим партіям та організаціям Російської імперії, представлений у виданих в останні роки ґрунтовних публікаціях російських дослідників [4; 10; 12; 16; 19]. Зі стрімким збільшенням з кінця 80-х рр. у російській історіографії кількості праць, що присвячені діяльності правих політичних утворень та російському консерватизму, у пострадянський період набувають актуальності також історіографічні дослідження даної проблематики [8].

Принципово новий етап історіографії монархічних об'єднань в Україні розпочався на початку 1990-х рр., в умовах незалежності України, коли у вітчизняній історіографії відбувається процес звільнення від втручання ідеології у історичну науку, складання умов для об' єктивного і неупередженого відтворення історії російських монархічних партій та їх діяльності на території України в 1905 - лютому 1917 рр. Виходячи з цього, підведення узагальнюючих історіографічних підсумків роботи сучасних українських дослідників з окремих питань визначеної проблематики є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку української історичної науки.

Аналіз показує що, незважаючи на наявність історіографічних досліджень, у яких розглядається стан вивчення монархічних партій та організацій у Російській імперії початку ХХ ст., та наявність достатньої кількості публікацій, що присвячені діяльності даних політичних об' єднань на території України, історіографія російських монархічних об'єднань в Україні досі залишається недостатньо вивченою проблемою, розв' язання якої потребує розгляду джерельної бази теми та методології дослідження.

Підсумовуючи огляд виявленої наукової літератури, можна констатувати, що на сьогодні ще відсутні дослідження, в яких би історіографія російських монархічних партій та організацій в Україні в 1905-1917 рр. висвітлювалась комплексно, що обумовлює особливу актуальність даного дослідження.

Метою історіографічного дослідження є виявлення та комплексне вивчення історіографічних джерел з історії російських монархічних партій та організацій на території України, науково-історіографічному аналізі дослідження історії визначених політичних об' єднань та процесу прирощування історичного знання за даною проблематикою.

Досягнення визначеної мети можливо за умов застосування сучасних теоретико-методологічних засад історіографічного дослідження, основними складовими яких є історіографічне джерелознавство та методологія історіографічного дослідження.

Важливим теоретико-методологічним аспектом історіографічного дослідження залишається встановлення співвідношення та взаємозв'язку історіографічного джерела та історіографічного факту, що є вихідними для історіографічного дослідження [3]. До історіографічних фактів належать передусім роботи істориків, у яких здійснюється внесок у розвиток історичної науки, а саме: нова постановка проблеми, включення нового комплексу джерел, застосування нових методів дослідження. Це не виключає дослідження всіх або більшості існуючих робіт за даною проблематикою, у тому числі й тих, що не здійснили подальшого розвитку окремих проблем науки. У зв'язку із питанням відбору історіографічних фактів та джерел, постає питання їх репрезентативності.

Проблема відбору джерел у історіографічних дослідженнях є перш за все формуванням їх системи, яка визначається, з одного боку, метою та завданням дослідження, а з іншого - залежить від об'єктивного сану джерельної бази. Тема дослідження має бути забезпечена достатньою для її розкриття кількістю джерел.

При проведенні дослідження з історіографії важливим питанням є класифікація історіографічних джерел. Ефективне використання і засвоєння всієї маси історіографічних джерел неможливе без її наукової класифікації та з' ясування інформаційних можливостей кожної групи.

Джерельна база досліджень з історіографії російських монархічних організацій початку ХХ ст. становить комплекс таких основних джерел:

монографічні дослідження; колективні монографії, публікація яких була визначною рисою історіографічного процесу 70-80-х рр.;

статті з визначеної тематики;

збірки доповідей на конференціях, присвячених актуальним проблемам політичної історії;

підручники, навчальні посібники, курси лекцій з історії ВКП(б)-КП(б)У та російської історії, історії СРСР, України, історії політичних партій;

популярні брошури з історії монархічних об'єднань (20-ті - 30-ті рр.);

публіцистичні твори, вміщені у друкованих періодичних виданнях з актуальних політичних та суспільних питань дореволюційного періоду;

спогади;

історіографічні матеріали, підготовлені попередниками та сучасниками, що дозволяє визначити науковий доробок у розвитку вивчення проблематики.

Мемуарну літературу зазвичай відносять до історичних джерел, проте ряд спогадів відзначається певними дослідницькими елементами, що надає можливість розглядати їх не тільки у джерелознавчому, але й в історіографічному плані.

Мемуари як історичні джерела мають внутрішній поділ за жанрами. Виділяють наступні жанрові підвиди: спогади, автобіографії, щоденники, некрологи, листи (епістолярні документи). З точки зору історіографічного дослідження великого значення набуває такий вид мемуарів як спогади.

Спогади не можна вважати основним джерелом історіографічного дослідження, але ці джерела, як й інші мемуари, найкраще передають духовну атмосферу періоду їх створення. Важливою особливістю мемуарів як історіографічного джерела є те, що мемуари дуже часто започатковують історіографічну традицію, закріплюють певні стереотипи бачення подій.

Користуючись формально-функціональним критерієм класифікації історіографічних джерел, можна виділити такі групи: 1) узагальнюючі та монографічні дослідження; 2) матеріали наукових статей та конференцій; 3) мемуари (спогади та біографії); 4) матеріали періодики; 5) дисертації та автореферати дисертацій;

6) навчальна література: підручники, навчальні посібники, курси лекцій; 7) енциклопедії та довідкова література.

Комплексне використання усіх груп історіографічних джерел, критичний відбір інформаційного матеріалу дозволяє здійснювати дослідження монархічних партій та організацій в Україні 1905-1917 рр. та встановити стан розробки визначеної проблематики.

Найважливішою методологічною категорією, що становить основу дослідження та виконує регулятивну функцію, є поняття підходу. Підхід визначає історичну концепцію дослідження, на його основі будуються всі висновки дослідження.

Методологічні принципи, розроблені Г. Гегелем та К. Марксом, становили та продовжують визначати методологічну основу значної частини історичного пізнання. Об'єктивність та історизм, як фундаментальні методологічні принципи історичних досліджень, у вивченні даної проблематики означають дослідження історіографічних процесів у контексті та з урахуванням наукового, ідеологічного та соціально-політичного становища суспільства у відповідний період.

Сутність цих принципів ґрунтовно визначена у роботі В. К. Якуніна та А. Г. Болебруха [22]. Так, принцип історизму дозволяє розглядати розвиток історіографії монархічного руху у зв'язку із конкретними історичними умовами. Його застосування у історичному досліджені передбачає: 1) зважати на конкретно-історичні умови та характер епохи; 2) розглядати історичні явища у русі та розвитку; 3) спиратися на історичний досвід та уроки історії.

Принцип об' єктивності полягає: 1) у кожному дослідженні спиратися на всю повноту історичних фактів;

2) використовувати всю повноту історичних джерел;

3) спиратися на всю повноту історичних джерел;

4) використовувати оптимальну кількість дослідницьких методів [22, с. 5].

В. К. Якунін доводить [23], що відкинути принципи історизму та об' єктивності та відмовитись від застосування положень, що безпосередньо з них випливають, у сучасній історичній науці неможливо.

Використання загальнометодологічних принципів об' єктивності та історизму знаходить відображення у застосуванні в практиці історіографічної роботи низки дослідницьких методів, вибір яких обумовлений об' єктом історіографічного аналізу, метою та завданнями дослідження тощо.

При визначенні методологічних підстав історіографічного дослідження важливим питанням залишається класифікація методів історіографічного дослідження. За ступенем універсальності методи можна розподілити на: 1) загальнонаукові, що можуть бути застосовані із урахуванням завдань історіографічного пізнання, 2) загальноісторичні методи; 3) міждисциплінарні методи (запозичені з інших наук); 4) специфічні історіографічні методи. монархічний партія політичний

У історіографічних дослідженнях використовуються наступні загальнонаукові методи: історичний, логічний, актуалізації, класифікації. Окрім наведених, при проведенні історіографічного дослідження широко застосовуються такі загальні методи історичної науки, як порівняльно-історичний, хронологічний, періодизації тощо. До методів, що належать до спеціальних методів історіографії, відносяться методи конкретного історіографічного аналізу та методи історіографічного синтезу. Вибір методів визначається предметом та задачами дослідження та обумовлений доцільністю та ефективністю їх застосування для пізнання істини. Використання різних методів у їх поєднанні на відповідних етапах дослідницької роботи, базоване на принципах наукової критики, є основою отримання нових наукових результатів.

Хронологічний метод в історіографічному дослідженні полягає у створенні послідовності історіографічних фактів як генетично пов'язаних між собою, так й тих, що повторюються. У сучасні історіографічній практиці хронологічний метод та проблемно- хронологічний, що є його різновидом, часто застосовуються у сукупності, доповнюючи один одного.

Завдяки використанню проблемно-хронологічного метода можливе дослідження розвитку історіографії діяльності монархічних партій у хронологічній послідовності із визначенням певної проблематики в межах періодів діяльності монархічних об' єднань, що дозволяє розглянути розвиток історіографії визначеної проблеми, розширення джерельної бази, прирощення історичних знань.

Серед проблем історіографії російських монархічних партій початку ХХ ст. важливе місце посідають такі теоретико-методологічні проблеми історіографії монархічних організацій в Україні початку ХХ ст. як періодизація історіографічного процесу та класифікація політичних об'єднань Російської імперії початку ХХ ст. Розробка методологічних проблем дослідження політичних об' єднань та періоду в цілому знаходить відображення у роботах А. І. Павка, О. П. Реєнта, С. І. Світ- ленка [13; 14; 15; 17].

Періодизація історіографії діяльності монархічних організацій є дискусійною проблемою сучасної історіографії політичних об'єднань. Обґрунтування періодизації історіографії проблеми є важливим етапом історіографічного дослідження. Виділення періодів та етапів не є формальним або суб'єктивним, повинно базуватись на об'єктивних критеріях, таких як зміна концепцій, залучення нових комплексів джерел, еволюції історичної науки як форми суспільної свідомості.

У сучасній історіографії діяльності політичних партій та організації початку ХХ ст. як один із методологічних підходів можна визначити плюралізм критеріїв періодизації історіографії діяльності політичних партій ХХ ст.

У історіографії історії політичних партій до останнього часу виділяли наступні періоди: дореволюційний, радянський та пострадянський.

Перший період - дореволюційний, хронологічні межі якого охоплюють період з 1905 р. по жовтень 1917 р. Для цього періоду є характерною активна ідейна та практична боротьба між різними політичними силами, що обумовило політичну загостреність, підвищену емоційну забарвленість оцінок та висновків. Праці, створені у цей період, мали відмітні риси: публіцистичний характер більшості робіт (відсутність довідкового апарату, надмірна емоційність та брак, в цілому, аналітичного підходу до питань, що розглядається у роботі). Цей період у історіографії проблеми можна визначити як період зародження наукового знання з питань діяльності монархічних об' єднань. Для нього є характерним висока дослідницька активність при порівняно невисокому ступені теоретичного узагальненні матеріалу.

Другий період - радянський, у якому в свою чергу спостерігається поділ на певні етапи. Дослідив процес дослідження монархічних об'єднань, можна запропонувати наступну періодизацію радянської історіографії проблеми: 1) 1917 - початок 1930-х рр., 2) початок 1930-х - кінець 1970-х рр., 3) кінець 1970-х - кінець 1980-х рр. Охарактеризувати праці цього періоду можна висловом Ю. І. Кір'янова про дослідження історії сил правого політичного табору “у межах та під кутом ідео- логізованих стереотипів: основна увага була зосереджена на “погромні дії", “антисемітизм”, “мракобісся” [7, с. 724]. У цілому цей період відзначається зниженням інтересу до історії “непролетарських” партій та однобічністю оцінок, з циклічним зростанням інтересу до визначеної теми.

Третій період - пострадянський (сучасний), що охоплює час з початку 90-х рр. та до сучасного моменту. Сучасний період розпочинається зі зміною методологічних підходів у історичному пізнанні, та змінами у суспільній думці та історичній науці в цілому. Це надало можливість всебічного дослідження історії непролетар- ських партії, що існували у Російській імперії на початку ХХ ст., зокрема монархічної спрямованості. Але незважаючи на кількісне зростання досліджень та активізацію історіографічного процесу, це не призвело до достатнього ступеня вивчення проблеми, що залишає її й дотепер актуальною.

Троїчність схеми визначається традиціями марксистської філософії історії, що будується на гегелівській концепції діалектики. У перший період відбувалось накопичення фактичного матеріалу за відсутності необхідного узагальнення та критики. У другому, навпаки, переважало теоретизування та критика. Нарешті, у третій період відбулось поєднання теорії та факту. Наведена періодизація виходить з того, що у відповідний період переважав певний методологічний підхід у історичному пізнанні.

Методологічним проблемам дослідження політичних партій початку ХХ ст., зокрема проблемам періодизації історіографічного процесу, класифікації політичних об'єднань в Україні присвячені дослідження А. І. Павка [13; 14], що наголошує, “теоретико-

методологічні засади наукових досліджень з партійно- політичної проблематики органічно пов'язані з питанням про типологію та класифікацію політичних партій України кінця ХІХ - початку ХХ ст.” [14, с. 120-121].

Класифікація політичних партій є найважливішою методологічною проблемою у досліджені політичної історії. Л. М. Спірін відзначав, що не може бути двох думок стосовно важливості класифікації політичних партій у Російській імперії. Політична історія суспільства взагалі, історія партій зокрема не може розвиватися без таких досліджень [18, с. 46]. Класифікація партій обумовлена, насамперед, наступними критеріями соціально-політичного та ідейного характеру: цілі та завдання партії, її соціальний склад, стратегія та тактика, у тому числі й взаємовідносини з існуючою владою, трактування актуальних питань сучасності, як наприклад, аграрного, фінансового, робочого, національного, релігійні доктрини, а також політичні мотиви поведінки керівників партії. Сучасні дослідники політичної історії

Російської імперії початку ХХ ст. надають декілька типологій правих партій [20], поступово відмовляючись від єдиного принципу класифікації - класового, що є одним із можливих критеріїв типології партійних угру- пувань.

Узагальнивши існуючі у сучасній історичній та політичній літературі погляди на проблему з позицій новітньої методології, А. І. Павко доходить висновку, що кожний партійно-політичний напрям має внутрішню складну диференціацію, та класифікація політичних партій України може бути здійснена в різних площинах [14, с. 122-123], на підставі багатьох критеріїв, що взаємопов'язані та можуть доповнювати один одного. Тому партійна типологія має дещо умовний характер.

В історіографії російських монархічних об'єднань початку ХХ ст. можна виділити коло малодосліджених та дискусійних проблем, пов'язаних з класифікацією партій: питання належності монархічних організацій до політичних партій, класифікація політичних організацій правого табору, проблема відношення організацій російських націоналістів до монархічної ідеологічної течії. Розв'язання визначних теоретико-методологічних проблем є важливою умовою подальшого дослідження діяльності російських монархічних організацій в Україні.

Таким чином, розглянувши роботи, що присвячені історіографії російських монархічних об' єднань початку ХХ ст., можна визначити, що дослідження історіографії російських монархічних політичних об' єднань в Україні розпочинається у 80-90-ті рр. ХХ ст. з актуалізацією вивчення раніш малодослідженої проблематики діяльності непролетарських, зокрема монархічних, партій. Разом з тим, незважаючи на достатню кількість публікацій, присвячених діяльності в Україні російських монархічних об'єднань, традиція вивчення даної проблематики так й не склалась, історіографічні праці, присвячені стану дослідження даної проблематики, відсутні. Сучасний стан розвитку історичного знання визначає необхідність систематизації історіографічних джерел та методологічних основ дослідження. Це обумовлює особливу актуальність проведеного дослідження, дозволяє визначити як сучасний стан дослідження, так й перспективи подальшого вивчення діяльності російських монархічних партій та організацій на території України на початку ХХ ст.

Список використаних джерел

1. Аврех А. Я. Царизм накануне свержения / А. Я. Аврех. - М. : Наука, 1989. - 256 с.

2. Дякин В. С. Русская буржуазия и царизм в годы первой мировой войны (1914-1917) / В. С. Дякин. - Л. : Наука, 1967. - 374 с.

3. Зевелев А. И. Историографическое исследование: методологические аспекты / А. И. Зевелев. - М. : Высшая школа, 1987. - 160 с.

4. Иванов А. А. Правые в русском парламенте: от кризиса к краху (1914-1917) / А. А. Иванов. - М.; СПб. : “Альянс-Архео”, 2013. - 520 с.

5. Карпухин Д. В. “Черная сотня”: вехи осмысления в России / Д. В. Карпухин. - М. : Изд-во МГОУ, 2009. - 387 с.

6. Кирьянов Ю. И. Обзор литературы о правых партиях и организациях в России в 1905-1917 гг. / Ю. И. Кирьянов // Правые партии. 1905-1917. Документы и материалы. В 2 тт. - М. : РОСС- ПЭН - 1998. - Т.2: 1911-1917 гг. - С. 724-745.

7. Кичеев В. Г. Отечественная историография помещичьих и буржуазных партий России: автореф. дис. ... доктора ист. наук : 07.00.09 “Историография, источниковедение и методы исторического анализа” / В. Г. Кичеев. - Улан-Удэ, 2009. - 50 с.

8. Комин В. В. История помещичьих, буржуазных и мелкобуржуазных политических партий в России: Факультативный курс лекций / В. В. Комин. - Калинин, 1970. - 227 с.

9. Коцюбинский Д. А. Русский национализм в начале столетия: Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза / Д. А. Коцюбинский. - М. : РОССПЭН, 2001. - 528 с.

10. Михайлова Е. М. Проблематика политической идеологии правомонархического движения начала ХХ в. в современной отечественной историографии / Е. М. Михайлова // Вестник Чебоксарского кооперативного института. - 2008. - № 2. - С. 200-207.

11. Омельянчук И. В. Черносотенное движение в Российской империи (1901-1914) / И. В. Омельянчук. - К. : МАУП, 2007. - 744 с.

12. Павко А. І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень / А. І. Павко. - К. : Знання, 2001. - 112 с.

13. Павко А. І. Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності політичних партій та організацій в Україні наприкінці

XIX - на початку ХХ століть / А. І. Павко // Укр. іст. журн. - 2001. № 4. - С. 112-125.

14. Реєнт О. П., Янишин Б. М. Україна в період Першої світової війн: історіографічний аналіз / О. П. Реєнт, Б. М. Янишин // Укр. іст. журн. - 2004. - № 4. - С. 3-33.

15. Санькова С. М. Русская партия в России. Образование и деятельность Всероссийского национального союза (1908-1917) / С. М. Санькова. - Орёл: Изд. С. В. Зенина, 2006. - 369 с.

16. Світленко С. І. Теоретико-методологічні проблеми вивчення історії демократичної революції 1905-1907 рр. в Україні / С. І. Світленко // Світ модерної України кінця XVIII - початку століття: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ : Герда, 2007. - С. 346-354.

17. Спирин Л. М. Крушение помещичьих и буржуазных партий в России (начало ХХ в. - 1920 г.) / Л. М. Спирин. - М. : Мысль, 1977. - 366 с.

18. Степанов С. А. Черная сотня в России (1905-1917 гг.) / С. А. Степанов. - М. : ЭКСМО; Яуза, 2005. - 583 с.

19. Теоретико-методологические, историографические и археографические аспекты / А. И. Зевелев, Ю. П. Свириденко, Д. Б. Павлов, А. Д. Степанский // Политические партии России: история и современность. - М. : РОССПЭН, 2000. - С. 5-66.

20. Чемерисский И. А. Историография право-монархических организаций (1905-1920 гг.) / И. А. Чемерисский // Непролетарские партии России в годы буржуазнодемократических революций и в период назревания социалистической революции: материалы конференции. - М., Б. и., 1982. - С. 66-74.

21. Якунин В. К., Болебрух А. Г. Методология истории: поиск новых основ / А. Г. Болебрух, В. К. Якунин // Грані. - 2000. - № 2 (10). - С. 3-10.

22. Якунин В. К. Методология истории (в контексте историографической практики) / В. К. Якунин. - Днепропетровск : РВВ ДНУ, 2012. - 70 с.

Анотація

Висвітлюється стан дослідження діяльності російських монархічних партій та організацій на території України в період 1905 -- лютий 1917рр. Проведене дослідження присвячене аналізу сучасного рівня наукової розробки проблематики в історіографії, надається характеристика джерельної бази теми, визначаються методологічні принципи та актуальні методи дослідження. Актуальність дослідження історіографії діяльності монархічних об'єднань в Україні обумовлена недостатнім ступенем вивченості проблеми та запитом історичної науки на узагальнення комплексу існуючого історичного знання. Розв'язання розглянутих теоретико-методологічні проблем історіографії діяльності російських монархічних партій та організацій дозволить окреслити коло малодосліджених та дискусійних проблем, виділити основні тенденції, визначити завдання та напрямки подальшого вивчення російських монархічних об'єднань, що були важливою складовою політичних процесів в Україні початку ХХ ст.

Ключові слова: монархічні організації 1905 -- лютий 1917рр., російські політичні партії в Україні, історіографія, методологія, теоретико-методологічні проблеми.

Keywords: monarchical organizations of 1905 -- February 1917, Russian political parties in Ukraine, historiography, methodology, theoretical and methodological problems.

Рассматривается степень изученности деятельности русских монархических партий и организаций на территории Украины в период 1905 -- февраль 1917 гг. В проведенном исследовании, посвященном анализу современного состояния разработки проблематики в историографии, приводится характеристика источниковой базы темы, освещаются методологические принципы и актуальные методы исследования. Актуальность изучения историографии деятельности монархических объединений в Украине обусловлена недостаточной степенью изученности проблемы и запросом исторической науки на обобщение комплекса существующего исторического знания. Исследование выделенных теоретико-методологических проблем историографии деятельности русских монархических партий и организаций позволяет очертить круг малоисследованных и дискуссионных проблем, выявить основные тенденции, определить задания и направления дальнейшего изучения русских монархических объединений, являющихся важной составляющей политических процессов в Украине начала ХХ в.

Ключевые слова: монархические организации 1905 -- февраль 1917 гг., российские политические партии в Украине, историография, методология, теоретико-методологические проблемы.