Роль монастирів і монастирських бібліотек Києва в духовній освіті ХІХ - початку ХХ століття

РОЛЬ МОНАСТИРІВ І МОНАСТИРСЬКИХ БІБЛІОТЕК КИЄВА В ДУХОВНІЙ ОСВІТІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Ключові слова: монастирі, монастирські бібліотеки, духовна освіта, книжкові зібрання.

В статье рассматривается процесс становления системы монастырских школ, который связан с образовательными реформами в Российской империи в ХІХ ст. Особое внимание обращается на роль монастырей и монастырских библиотек Киева в духовном воспитании мирян и профессиональной подготовке духовенства.

монастирський бібліотека освіта релігійний

Упродовж століть від часів свого заснування монастирі відігравали визначну роль у розвиткові культури. Саме обителі стали центрами просвітництва, де відбувалося навчання грамоті, утворювалися школи, формувалися бібліотеки.

Дослідження в галузі духовної освіти розпочалися ще за імперської доби. Заслуговують на увагу праці відомих істориків П. Знаменського [6], І. Покровського [19], С. Миропольського [12]. Водночас питання, пов'язані з системою духовної освіти, висвітлювали періодичні видання ХІХ ст.: «Душеполезное чтение», «Православное обозрение», «Киевские епархиальные ведомости». На їхніх сторінках публікувався перелік монастирських шкіл [14, с. 960], відомості про окремі навчальні заклади, як-от Лаврське народне училище [11] чи безкоштовна школа співу при Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі тощо [3, с. 1060]. Необхідно звернути увагу на ґрунтовне дослідження професора Київської духовної академії Б.В. Тітлінова «Духовная школа в России в ХІХ в.» [22]. Воно складається з двох випусків і є докладним описом системи духовної освіти Російської імперії, починаючи з її реформування у 1808-1814 рр.

За радянської доби дослідження духовної освіти мали тенденційний характер. На початку 1920-х рр. спостерігався застій у дослідницькій діяльності. Але поряд з тим у цей час з'явилася узагальнююча робота М.М. Куфаєва [9], у якій автор розглядав історію зародження бібліотек у Росії. З жорстких атеїстичних позицій критику діяльності православної церкви здійснювали Г. Рибкін, Р. Новицький, Є. Грекулов [23]. Але попри марксистсько-ленінські позиції, автори наводять ґрунтовний фактичний матеріал, який стосується церковного просвітництва.

Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. у зв'язку з крахом радянського атеїстичного режиму і суттєвим посиленням значущості релігії у суспільному житті розпочалися поглиблені дослідження історії окремих монастирів і загалом монастирської культури, зокрема таких її аспектів, як шкільництво і бібліотечна справа. Загальну характеристику церковних початкових шкіл для народу та спеціальних духовних навчальних закладів (училищ і семінарій) здійснено Г.В. Степаненко [21].

У цей час було опубліковано низку статей, які стосувалися духовної освіти в окремих регіонах України. Заслуговують на увагу дослідження Н.П. Лавріненко [10], Н.А. Шип, С.О. Гладкого [26].

Метою нашого дослідження є визначення місця і ролі монастирських бібліотек у духовній освіті другої половини ХІХ ст. Об'єкт дослідження - система духовної освіти другої половини ХІХ ст. Предметом дослідження виступає діяльність монастирських бібліотек із забезпечення освіти і релігійного виховання мирян, послушників, ченців.

На початку ХІХ ст. монастирська духовна освіта України перебувала в стані занепаду. Значною мірою це пов'язано з підпорядкуванням монастирів центру і відсутністю належного фінансування. Своєрідним поштовхом до позитивних змін стала реформа духовної освіти 18081818 рр. Вона мала на меті ліквідувати негативні явища у цій сфері, надати наступність усім рівням освіти, створити єдині програми навчання, сприяти розвитку богослов'я у духовних академіях [25]. Реформа започатковувалася законами від 26 червня 1808 р., які фіксували створення чіткої системи духовних навчальних закладів: парафіяльних шкіл, повітових училищ, семінарій, духовних академій [7]. Подальший розвиток духовної освіти пов'язаний із освітніми реформами 60-х рр. ХІХ ст.

Відповідно до Височайшого указу від 6 квітня 1866 р., оголошеного обер-прокурору Святійшого Синоду, графові Д.А. Толстому, при монастирях в обов'язковому порядку було засновано благодійні навчальні й виховні заклади [10, с. 136]. 13 червня 1884 р. влада звернулася до православного духовенства із закликом створити мережу церковних шкіл [8, с. 468]. Таким чином, відповідні освітні заклади у 1886 р. виникли при Київському Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, у 1887 р. - при Старокиївській Вознесенській церкві, у 1888 р. - при Києво-Печерському Микольському монастирі, Києво-Подольській Воздвиженській, Києво- Либідській Благовіщенській та інших церквах [8, с. 468]. У другій половині ХІХ ст. монастирські школи - це нерегулярні навчальні заклади, які слугували для професійної підготовки духовенства і духовного наставництва мирян. У Російській імперії існувало кілька різновидів монастирських шкіл: зовнішні, що знаходилися поза межами обителі, були призначені для мирян, які не завжди бажали пов'язати долю з монастирем (в них навчалися хлопчики 7-15 років; вони вивчали основи грамоти й церковний спів, рідше латину, математику, письмо). Існували також і внутрішні - пастирсько-ченецькі школи, де готували майбутніх служителів церкви; школи-гуртожитки, у яких навчалися хлопчики, що згодом ставали ченцями, і школи навчання грамоти.

Внутрішні школи гарантували високий рівень знань. Для обителі було важливим не лише навчити читати й писати, але й сформувати світогляд, призвичаїти людину до нового способу життя. Той, хто мріяв пов'язати життя з монастирем, мав здолати кілька етапів, а саме: безкоштовна праця на обитель за обітом (відбувалося ознайомлення з монастирською культурою); послушання - входження в монастирську культуру й підготовка до чернецтва; ченецтво - духовне самовдосконалення на благо обителі; схимництво - відлюдництво, духовне очищення і просвітлення; старецтво (велебність) - повернення до світу у якості духовного вчителя й наставника для мирян.

На першому етапі праця зазвичай поєднувалася з навчанням грамоти. Збіднілі дворянські родини, інколи селяни, присвячували своїх дітей Богу й віддавали їх до монастиря, де вони опановували знання у монастирських школах грамотності.

При Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі у другій половині ХІХ ст. працювало Лаврське народне училище. Воно було засноване за митрополита Арсенія у грудні 1860 р. [14, с. 960]. На 1886 р. тут вже навчалося 150 хлопчиків, 12 з яких знаходилися на повному лаврському забезпеченні [14, с. 960]. Училище було двокласним. Перший клас поділявся на три, другий - на дві групи. Навчання розпочиналося знайомством із слов'янською й руською азбукою. Далі діти вправлялися в читанні. Основними книгами, які використовувалися, були Часослов, Псалтир, Євангеліє, «Братское слово» [14, с. 961]. Закінчувався перший клас вивченням початкових правил арифметики і граматики. Подавалися також відомості з історії, географії, астрономії [11].

Але основним предметом у обох класах був Закон Божий. Викладання здійснювали ченці й послушники, а Закон Божий - монастирські священики. Як зазначали «Киевские епархиальные ведомости», у лаврському училищі працювали три вчителі; двоє з них закінчили Київську семінарію, а третій був лаврським старцем - «отличный чтец и певец» [11]. Аналогічні навчальні заклади знаходилися на утриманні Києво-Видубицького й Свято-Троїцького монастирів [14]. При Києво-Видубицькому монастирі функціонувала заснована у 1872 р. однокласна школа. Безпосередньо опікувався нею настоятель монастиря. Навчали в ній не лише читанню й письму, але й церковному співу. У позаурочний час діти займалися столярством, живописом, щоденно брали участь у літургії.

Початкові школи були як чоловічі, так і жіночі, що залежало від монастиря. У 1870 р. у Київському Флорівському монастирі було відкрито школу для дівчаток з малозабезпечених родин; у 1889 р. при Київському Свято-Покровському жіночому монастирі започатковано притулок для сиріт і бідних дітей усіх верств населення на 25 осіб і школу для них. Також при По- кровському монастирі з 1897 р. існувала школа-притулок для сиріт духовенства Київської єпархії [4]. У 1901 р. з перетворенням релігійної общини на Печерську у Свято-Введенському жіночому монастирі було відкрито церковно-приходську школу для дівчаток із розрахунку на 45 осіб [20].У 1886 р. при Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі на кошти обителі і пожертви жителів Києва почала функціонувати безкоштовна школа церковного співу [3, с. 1060]. До неї набирали хлопців віком від 18 років, які мали голос і мешкали в обителі. Окрім співу, основними предметами були Закон Божий, Церковний устав, Церковнослов'янське читання. Також при монастирі працювала церковно-учительна школа. Оскільки навчання відбувалося під час богослужінь, тобто в тісному зв'язку з практикою, учні були більш підготовлені, ніж у інших духовних навчальних закладах [13, с. 906].

Потреба у книгах для навчання зазвичай забезпечувалася монастирськими бібліотеками. Вони формувалися у зв'язку з релігійно-обрядовою, місіонерською, господарчо-економічною діяльністю монастирів. Бібліотеки були осередками культури, де накопичувалися історичні документи, складалися проповіді, фіксувалися події внутрішнього життя. Разом з тим, однією з їхніх функцій була освіта.

У монастирських бібліотеках зберігалася літургійна література, книги для колективного обов'язкового читання, а також келійна література для індивідуального. Так, у бібліотеці Свято-Успенської Києво-Печерської лаври зберігалися книги з педагогіки, серед них - праці В. Петровського, К. Ушинського, В. Вахрушова [18]. В якості навчальних посібників використовувались «Азбука церковная и гражданская», «Руководство к арифметике для употребления в народных училищах Российской империи» тощо [2]. З-поміж рукописних зібрань у процесі навчання в якості граматики використовували збірку латинських висловів і сентенцій кінця XVII ст. «Apparatus latinitatis» [17, с. 111].

Монастирські бібліотеки відігравали значну роль у створенні нових книжкових зібрань і поповненні вже існуючих фондів духовних освітніх установ. У 1870 р. ректор Київської духовної семінарії архімандрит Ферапонт звернувся до духовних осіб Києва і редакцій духовних видань з проханням про пожертви навчальної літератури [16, с. 225]. У відповідь преосвященний Вікарій Київський Порфирій передав до навчального закладу 17 книг власного авторства. Київська духовна Академія пожертвувала 15 друкованих видань; бібліотека Свято-Успенської Києво-Печерської лаври передала 22 церковно-богослужебні книги [16, с. 226]. Найбільш талановитих випускників шкіл монастирі відправляли до університетів. Повертаючись до обителі після завершення навчання, вони часто залишали свої записи з коментарями у монастирській бібліотеці, а також могли впливати на придбання книг монастирською бібліотекою, їх копіювання або друкування монастирськими типографіями.

Значну роль в реалізації освітніх функцій бібліотек відігравали настоятелі монастирів та випускники колишніх духовних шкіл і академій. Так, у 1822 р. єпископ Іриней (Фальковський) наказав після довгої перерви, спричиненої обліком і каталогізацією фондів бібліотеки Михайлівського Золотоверхого монастиря, знову відкрити її для монастирської братії. Він власноруч відібрав більш ніж 10 видань «Житій святих» з метою поширення освіти серед ченців обителі [15, арк. 4]. За його наказом брат-бібліотекар і ризничий мали щомісяця роздавати братії монастирські книги для прочитання в келіях [24, с. 66].

Бібліотека працювала не лише для ченців, але й для студентів Київської духовної академії та місцевих мешканців. Іриней (Фальковський) запровадив ще одну форму роботи учнів з книгою - постійне читання і переписування визначених єпископом і взятих з бібліотеки книг. Так, обов'язковим для опрацювання студентами Київської Духовної академії було «Повчання Златоуста». Всі без винятку, відповідно до складених списків, мали не лише прочитати, але й переписати зазначену кількість сторінок цієї книги [1, арк. 49]. Студентами опрацьовувалася, таким чином, не лише релігійна, але й навчальна література. Наприклад, Сава Корчинський мав завдання з 12 липня до 1 вересня переписати першу частину «Смешенной Математики» [1, арк. 49]. Іриней також залучав студентів до книжного слова, пропонуючи їм для користування видання з власної бібліотеки [1, арк. 51].

Завдяки митрополиту Євгенію (Болховітінову) й ректору новгородської семінарії Амвросію Орнатському з'явилася «История Российской иерархии» у шести частинах - своєрідний довідник, який заклав основи досліджень з церковної історії. До кінця життя подвижник займався збиранням матеріалів і розробкою першоджерел. Так з'явилися Описи Києво-Софійського собору та Києво-Печерськой лаври [5]. Таким чином, у другій половині ХІХ ст., у зв'язку з реформами у Російській імперії, при монастирях Києва було сформовано систему освітніх закладів, які забезпечували духовне виховання мирян і професійну підготовку духовенства. Ефективне функціонування шкіл залежало не лише від кадрового складу викладачів, але й від роботи монастирських бібліотек, які слугували базою для освіти й самоосвіти. Вони забезпечували учнів, семінаристів, ченців навчальною й духовною літературою. Місіонерський напрямок у роботі бібліотек реалізовувався через збереження сотень і тисяч книг релігійного й повчального змісту й ознайомлення з ними мирян, паломників, насадження церковної ідеології, виховування смиренності щодо дій самодержавства.

Джерела та література

1. «Разные записки» по продаже и выдаче книг и движению сумм Киево-Михайловского монастыря за 1801-1810 гг. - Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (ІР НБУВ) - Ф. 312. - Од. зб. 574. - 92 арк.

2. Азбука церковная и гражданская. - М., 1768. - 80 с. ; Букварь с кратким катехизисом. - СПб., 1722. - 160 с. ; Руководство к арифметике для употребления в народных училищах российской империи. - СПб., 1792. - 160 с.

3. Безплатная школа церковного пения при Киево-Михайловском монастыре // Киевские епархиальные ведомости. - 1886. - № 23. - С. 1060-1062.

4. Бойко Максим Протоиерей. Киевский Свято-Покровский женский монастырь : очерк истории [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.hramfeodosy.kiev.Ua/artide/4/19/493/1.

5. Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры : С присовокуплением различных граммат и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и обеих пещер / Е. Болховитинов. - К. : Тип. Киево-Печерской Лавры, 1826. - 191, [7] с. ; Болховитинов Е. Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии : С присовокуплением различных граммат и выписок, объясняющих оное, а также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия / Е. Болховитинов. - К. : Тип. Киево-Печерской Лавры, 1825. - 291 с.

6. Знаменский П.В. Духовные школы в России до реформы 1808 года / П.В. Знаменский. - Казань : Тип. Имп. у-та, 1881. - 806 с. - (Репринт, СПб., 2001. - 799 с.).

7. Именной, данный Комитету об усовершенствовании духовных училищ, № 23124 от 26 июня 1808 г. // ПСЗРИ. - Т. 30. - 1808-1809. - Спб. : Типография 2-го отделения Собственной Ее императорского величества канцелярии, 1830. - С. 395-396 ; Именной, данный Синоду, указ Об усовершенствовании Духовных Училищ ; о начертании правил для образования сих училищ и составлении капитала на содержание Духовенства. № 23 122. От 26 июня 1808 г. // ПСЗРИ. - Т. 30. - 1808-1809. - Спб. : Типография 2-го отделения Собственной Ее императорского величества канцелярии, 1830. - С. 368395.

8. Историческая записка о состоянии Киевских церковных школ за 1884--1899 гг. // Киевские епархиальные ведомости. - 1899. - № 12. - С. 466-474.

9. Куфаев М.Н. История русской книги в XIX веке / М.Н. Куфаев. - Л., 1927. - 360 с. (Перевидання : Куфаев М.Н. История русской книги в XIX веке / М.Н. Куфаев. - М., 2003. - 360 с.).

10. Лавріненко Н.П. Утворення та діяльність навчальних закладів при монастирях Київської єпархії Фінанси України. - 2005. - № 12. - С. 133-146.

11. Лаврское народное училище в Киеве // Киевские епархиальные ведомости. - 1870. - № 14. - С. 465.

12. Миропольский С.И. Очерк истории церковноприходской школы от первого ее возникновения на Руси до последнего времени / С.И. Миропольский. - СПб., 1894-95. - Т. 1-3. - 240 с.

13. Михайловская церковно-учительская школа при Киево-Михайловском Златоверхом монастыре // Киевские епархиальные ведомости. - 1901. - № 20. - С. 904-913.

14. О школах при монастырях Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости. - 1886. - № 21. - С. 960-965.

15. Опись Киево-Златоверхо-Михайловского монастыря, сколько церквей, церковных вещей и др. Каталог книгам. - ІР НБУВ. - Ф. 307. - Од. зб. 540. - 72 арк.

16. Отчет обо ученической библиотеке при Киевской Духовной семинари за 1870 г. // Киевские епархиальные ведомости. - 1871. - № 9. - С. 223-228.

17. Петров Н.И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве / Н.И. Петров. - М. : Университетская типография, 1897. - Вып. 2. - 294 с.

18. Петровский В. Беседы матери с детьми о предметах воспитания / В. Петровский. - СПб., 1863. - 80 с. ; Ушинский К. Человек как предмет воспитания : Опыт педагогической антропологии / К. Ушинский. - СПб., 1871. - Т. 2. - 80 с. ; Вахрушов В. Руководство для сельских учителей и учительниц для 1-го учебного года / В. Вахрушов. - СПб., 1886. - 80 с.

19. Покровский И.Г. Общие способы содержания д. училищ в России : от преобразования их при имп. Александре I до настоящих дней / И.Г. Покровский. - СПб., 1861. - 24 с.

20. Свято-Введенский монастырь [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://orthodox- church.kiev.ua/page145.

21. Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.) [Текст] : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Г.В. Степаненко. - К., 2002.

22. Титлинов Б. Духовная школа в России в XIX столетии. - Вып. 1. (Время Комиссии духовных училищ) : К столетию духов.-учеб. реформы 1808 г. / Б. Титлинов. - Вильно, 1908. - 383 с.

23. Рыбкин Г. Православие на службе у самодержавия в России / Г. Рыбкин. - М., 1930. - 105 с. ; Новицкий Р. Роль церкви в империалистической войне / Р. Новицкий. - М., 1939. - 97 с. ; Грекулов Е.Ф. Православная церковь - враг просвещения / Е.Ф. Грекулов. - М. : Изд-во АН СССР, 1962. - 192 с.

24. Ульяновський В.І. Старожитня бібліотека Михайлівського Золотоверхого монастиря. Вип. 1. Спроба реконструкції кириличної збірки / Василь Іринархович Ульяновський, Оксана Кошіль ; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. - К. : НКПІКЗ, 2008. - 192 с.

25. Федоров В.А. Русская Православная Церковь и государство. Синодальный период. 1700-1917 / В.А. Федоров. - М., 2004. - 76 с.

Размещено на Allbest.ru