Побут древніх римлян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

«МИКОЛАЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА»

Реферат на тему:

«Побут древніх римлян»

Підготувала:

Штиріна Дар'я Володимирівна

Перевірив: старший викладач

Каліцева О.В.

Миколаїв, 2019

Зміст

Вступ

1. Сім'я

2. Шлюб

3. Народження дитини

4. Освіта

5. Одяг. Зачіски. Косметика

6. Стіл

Висновок

Список використанної літератури

Вступ

Стародавній Рим (лат. Roma antiqua) - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста (Roma), в свою чергу названому в честь легендарного засновника - Ромула. Центр Риму склався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квириналом. Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації справила культура етрусків і древніх греків. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у II столітті н. е., коли під його контролем виявився простір від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні і від Вірменії на сході до Португалії на заході.

Римська імперія - найбільша імперія давніх часів. Люди, які її наповнювали, викликають захоплення. Багато літературних пам'ятників стали натхненням для наших письменників. Уклад життя, взаємини чоловіків і жінок, батьків і дітей в стародавньому Римі має багато спільного з взаємовідносинами в нашому столітті.

1. Сім'я

Головою сім'ї вважався батько, в його руках була влада над усіма іншими членами сім'ї. Мати сімейства теж користувалася повагою і авторитетом, до її слів прислухалися дорослі сини.У владі батька було карати і навіть страчати членів сім'ї, але традиції Стародавнього Риму не передбачали жорстокість, швидше за все, батько повинен був надходити справедливо і в строгості виховувати своїх дітей. Обов'язок матері сімейства полягав в дотриманні етичних засад, вона повинна була стежити за поведінкою всіх членів сім'ї та їх дотриманням римських звичаїв. На її плечах лежали турботи про будинок і його добробут, а також мати повинна була примножувати суспільну повагу до себе та своєї сім'ї. Римський рід утворювався близькими по крові сім'ями, в основному, в одну сім'ю входили батько, його дружина, їх діти, дружини і діти дорослих синів, і пов'язані з сім'ями раби.

Чоловікові дозволялося подавати на розлучення у разі невірності дружини. До того ж не вірністю міг бути вже сам факт, коли дружина виходила на вулицю з непокритою головою (зазвичай заміжня жінка використовувала різні стрічки і шарфи), бо цим самим, вважалося, вона спеціально шукала чоловічі погляди. У разі затримання коханця чоловік разом із рабами мав права виробляти проти нього різноманітні насильства. Нерідко йому відрізали носа й вуха, але це дрібниці проти долі, яка чекала провинену дружину, її закопували у землю живцем.

Жінка могла була забита до смерті чи замучена жагою, якщо її застали за куштуванням вина, оскільки їм це заборонялося.

2. Шлюб

Шлюб у Стародавньому Римі -- священне діло і опора держави у стародавньому римському суспільстві. Більшість шлюбів у багатьох багатих сім'ях Стародавнього Риму полягало за розрахунком: для продовження роду (лат. matrimonium -- «шлюб», від лат. mater -- «мати»), для об'єднання володінь, а також для зміцнення політичних союзів. Серед бідного населення швидше за все також переважав розрахунок, проте не були винятком шлюби по любові. Якщо бажаючі укласти шлюб перебували під владою глави сім'ї (лат. Pater familias), їм потрібно було отримати його дозвіл. Шлюб також міг відбутися з ініціативи глави сім'ї, наприклад, з метою зміцнення політичного або торгового партнерства. Згода дітей було виразом «згоди до шлюбу» (лат. affectio maritalis), «рішення поєднати життя» і тісно пов'язано з шануванням один одного як чоловіка та дружини (лат. honor maritalis).

Батьки займалися пошуками підходящого нареченого вже незабаром після народження дівчинки. Сенека писав про те, що батьки сімейства вибирали іноді невідповідних чоловіків, бо ретельніше вибирають худобу і рабів, а про всі недоліки майбутньої дружини наречений дізнається лише на весіллі.

Однією з важливих причин для вступу в шлюб було укладення політичних альянсів. Так, відомі численні приклади таких союзів у першому столітті до н. е., в яких наречена виступала запорукою стабільності політичних об'єднань. Для чоловіка шлюб служив збереженню багатства і статусу та їх передачі законним спадкоємцям. Крім того, поки тривав шлюб, чоловік міг розпоряджатися грошовою складовою приданого і очікувати від сім'ї подружжя фінансування його кар'єри.

Не менш важливим було народження законних спадкоємців, які тим самим зберігали становище в суспільстві з покоління в покоління. Іноді батько нареченого посилав до майбутньої дружини повитух, щоб оглянути її і дізнатися, чи здатна вона до дітородіння.

· Вік. Дівчата могли бути віддані заміж з досягненням повноліття, тобто у віці 12 років (дівчина вважалася лат. viri potens -- «у змозі приймати чоловіків»), хлопчики у 14 років (лат. pubes). Причинами рано видавати дочку заміж були рання смертність жінок і дітей і нижча очікувана тривалість життя. Іноді дівчат до цього віку відводили в будинок жениха, однак обов'язки дружини наставали суворо за законом. На думку вчених, в дійсності дівчата виходили заміж у віці між 17-23 роками, а чоловіки одружувалися в середньому в 27 -- 30 років. Один із сучасників імператора Траяна вважав, наприклад, рекомендований Гесіодом вік для вступу в шлюб (18 років), за «сьогоднішніми мірками», досить пізно. Різниця у віці з дружиною іноді доходила до 30 років.

· Родинні зв'язки. Подружжя не повинні були складатися у родині. Шлюби, в яких чоловік і дружина були родичами до 4 коліна, вважалися інцестом і каралися смертною карою. Також були заборонені шлюби між адоптованими дітьми і батьками. Протягом століть умова про родинні зв'язки між подружжям стала менш суворою: з I століття до н. е. був дозволений шлюб між двоюрідними братами та сестрами. Такий шлюб, укладений в 171 році до н. е., описує Тит Лівій. У III столітті н. е. було дозволено вступати в шлюб також дядькам і племінницям. Шлюб між братами і сестрами зустрічався в Римському Єгипті також серед простого населення, що для римлян було порушенням закону, але місцевими звичаями дозволялося.

· Згода. Для укладення шлюбу була потрібна згода батька родини. У ранній період Риму не була потрібна згода дітей, проте пізніше глава сім'ї не міг вплинути на рішення сина. Для заручин і шлюбу дочки, за словами Ульпіана, формально було потрібно її згоду. Дівчина могла не погодитися на весілля тільки в тому випадку, якщо батько вибрав для неї недостойного (наприклад, за характером або поведінкою) або «заплямованого ганьбою» нареченого. Доросліші діти часто самі вибирали собі подружжя, а з введенням законів Августа діти могли звернутися до магістрату, якщо батько не давав дозволу на шлюб.

· Статус. Право укладати шлюб (лат. conubium) мали лише вільні римські громадяни. Шлюб був заборонений особам, що займали певні посади і мали певний статус: наприклад, опікуну і підопічним, магістратам провінцій під час виконання посади, солдатам та чужинцям, рабам.

Про посаг (лат. dos) батьки нареченого і нареченої, звичайно домовлялися під час заручин, однак угоди могли укладатися і після шлюбу. Воно могло складатися з майна, грошей, дорогоцінних металів, дорогих тканин, прав, зобов'язань (наприклад, жінка, що виходила заміж за свого боржника, могла залишити йому цей борг як посаг).

Батько дівчини повинен був виплатити придане протягом 3 років після весілля. Чоловік міг використовувати його під час шлюбу: «Придане, будучи пов'язане з шлюбом, служить його потребам і спільним дітям …» При розлученні чоловік був зобов'язаний виплатити все придане, коли чоловік помирав першим, дружина також отримувала придане назад, бо, як писав римський юрист Помпоній, «для держави важливо, щоб придане зберігалося для жінки, бо жінки повинні мати гроші, адже вони народжують дітей та поповнюють державу громадянами». Чоловік не мав права розпоряджатися особистим майном жінки. «Початковий посаг» -- майно, дане батьком жінки, поверталося батькові у разі смерті дочки «замість утіхи» (лат. solacii loco), «щоб, втративши дочку, він не страждав ще й від грошового збитку», придане, дане матір'ю, залишалося у чоловіка померлої жінки як «прийшле». Звичай видавати дочок і сестер заміж без приданого здебільшого не тільки не вітався, але і засуджувався.

Увечері перед весіллям дівчина жертвувала ларам свої старі іграшки та дитячий одяг, тим самим прощаючись з дитинством. Напередодні весілля нареченій пов'язували голову червоною хусткою і надягали на неї довгу пряму білу туніку з вовняним поясом (лат. tunica recta), що призначалася і для дня весілля. Пояс з овечої вовни (лат. cingillum) зав'язувався подвійним геркулесовим вузлом, який повинен був запобігти нещастю. Волосся нареченої також напередодні ввечері укладалися наконечником списа (лат. caelibari hasta) в п'ять пасом. Використовувався саме наконечник списа, можливо, як символ будинку і сімейного права, або, тому, що матрони перебували під опікою Юнони Куріти, «яка іменувалася так від носіння нею списа, що в мові сабінів зветься curis або тому, що воно віщувало народження хоробрих чоловіків; або що в силу шлюбного права наречена передається під владу чоловіка, оскільки спис є і найкращий вид зброї, і символ вищої влади». Потім волосся скріплювалося вовняними нитками (лат. vittae) і збиралося в конусоподібну форму.

Весільне вбрання нареченої являло собою довгу сукню -- паллу (лат. palla gelbeatica), яскраво-червоного кольору, що надягається на туніку. На голову накидали покривало вогняного, жовто-червоного кольору (лат. flammeum), трохи спускаючи його на обличчя, а з часів пізньої республіки надягали вінок з квітів (вербени й майорану, пізніше з квітів апельсинового дерева і мирта), зібраних самою нареченою. Взуття повинно було бути того ж кольору, що й flammeum. До прикрас належав перш за все браслет. Про особливе вбрання для жениха не збереглося відомостей, можливо, він одягав звичайну білу тогу й вінок (за грецькою традицією). Будинки нареченої і нареченого прикрашалися вінками, зеленими гілками, стрічками та кольоровими килимами.

3. Народження дитини

древньоримський побут звичай

Діти при народженні, по домовленому ритуалу, опускали на грішну землю, та батько (у випадку визнання новонародженого) піднімав його високо догори, якщо це був хлопчик чи віддавав матері, якщо це був дівчинка. Якщо ж батько не визнавав дитини, він давав знак акушерці, й перерізала пуповину вище необхідного місця, що призводило до кровотечі і смерті новонародженого. Іноді його виставляли за ворота удома чи просто топили у річці. Багаті римляни любили мати хлопчика-наслідника, щоб надати йому найкращу освіту й уникнути суперечок при отриманні спадщини.

Після народження запрошені гості дарували дитині подарунки, зазвичай, амулети, призначення яких було берегти дитину від духів. Реєструвати дитину було довгий час необов'язково. І коли римлянин сягав повноліття і одягав білу тогу, він ставав громадянином Римської держави. Його представляли перед посадовими особами та вносили до списку громадян. Вперше реєстрацію новонароджених ввів біля підніжжя нової доби Октавіан Август, зобов'язуючи громадян, протягом 30 днів з дня народження реєструвати немовлят. Реєстрація дітей проводилася у храмі Сатурна, де розміщувалася канцелярія намісника і архів, підтверджувалося ім'я дитини, час її народження.

4. Освіта

Виховання й освіта носили приватний характер. Багаті батьки обирали домашнє навчання. У домашніх умовах виховання здійснював раб, якого називали "педагог", а бідні користувалися послугами шкіл. Глави сімейства, переймаючись одержанням освіти дітьми, намагалися найняти своїм дітям вчителів греків чи отримати на навчання раба-грека. Марнославство батьків змушувала їх відправляти своїх дітей у Грецію, щоб одержати вищу освіту. Хлопчиків і дівчат починали навчати з семирічного віку. Шкільна освіта зазвичай будувалася за трьома головним східцями.

Початкова школа. На перших етапах дітей переважно вчили писати, давали відомості про історію, право і літературні твори. У ролі вчителя нерідко виступав вільновідпущенник чи громадянин з найнижчих верств українського суспільства. Початкова школа відрізнялася бідністю: це була кімната, у якій було лише харчування і лави. Іноді урок переносився на відкрите повітря, вчитель разом із дітьми міг вирушити за місто або у парк. Для писання використовувалася дощечка, намащена воском, де писалися слова за допомогою палички з загостреним кінцем, що називається стилос.

Школа грамотності. Другий етап шкільного навчання тривав у шкільництві грамотності і охоплював дітей, приблизно, з 12-13 до 16 років. Це було обладнане приміщення, у якому були погруддя і барельєфи прославлених поетів, і навіть живопис, здебільшого сюжети гомерівських поем. Викладання велося латинською мовою. Серед філологічних предметів вивчалася граматика, віршування та власне література, тобто біографії письменників, їх твори. На заняттях найчастіше звучала мова викладача, учні намагалися лише записати почуте. Що стосується не гуманитарних предметів, наприклад математика, геометрія, всі вони зазвичай освоювалися в незначному і примітивному обсязі.

Школа третьої щаблі. Досягнувши 16 років, юнак ходив у школу третьої щаблі, до ритору, який готував учнів до діяльності судового чи політичного оратора (щоправда, це стосувалося не всіх учнів, тому що у віці 17-18 років молодій людині потрібно було залишити вчення і відбути військову службу). Зазвичай учні мали складати промови.

5. Одяг. Зачіски. Косметика

Перукарське мистецтво в древніх римлян, так само як у древніх греків, користувалося особливою увагою. Зачіски їх були прості, але згодом римляни перейняли основні силуети в греків, трохи видозмінивши них. Форма і прикраса зачіски часто залежали від статку, положення в суспільстві. У цілому ж форми зачісок були однакові для всіх шарів населення.

Чоловічі зачіски представляли усілякі фасони стрижок. Але сама характерної була зачіска з густим чубчиком, що закривав усе чоло до брів або до середини чола. Уся маса волосся підстригалася до мочки вуха і легко підвивалася. На скульптурних портретах періоду Республіки ми не бачимо вигадливих або складних зачісок. Чоловіки добре підстрижені, багато хто -- досить коротко. Молоді римляни чисто виголювали особи, у зрілому віці починали носити бороди, але вони були значно менших розмірів, чим у греків, ассирійців.

В часи Римської імперії чоловічі зачіски стали більш різноманітними. Вони загубили відбиток аскетизму і суворості, отримавши деякі риси вичурності і зніженості.

Римські громадяни носили зачіски з чубчиками, із завитими пасмами. Багаті патриції наслідували зачісок своїх імператорів.

Римляни наслідували йому в зачісці: прямі пасма замість сильно завитого волосся -- повернення до староіталійских форм, зачіскам етрусків. Грецькі ідеали були витиснуті. «Римськими» зачісками вважалися зачіски, що носили в Італії в III столітті до нашої ери. Зачіски стали більш строгими. Імператори Тиберій (Тиберій Клавдій Нерон 42 р. до н.е.) і Траян (Марко Траян, 53--117 р. н.е.) носили короткі зачіски, що були різновидами зачіски Августа. Імператор Тит Флавій Віспасіан (39--81 р. н.е.) носив зачіску з напівдовгого волосся, злегка завитих, зберігаючи вірність римським традиціям.

Римський поет Вергілій у зачісці наслідував етрусків. Великі пасма зачесаних на чоло злегка кучерявого волосся нагадували силует латинської букви S. В часи часто мінялися «солдатських імператорів» чоловічі зачіски були з короткого волосся, зустрічалися навіть дуже короткі, типу «їжачок». Плішивість маскували за допомогою накладного волосся, уживали перуки. Зачіски на перуках залежали від різних обставин -- пори дня, погоди. В часи Імперії всі зачіски робилися з завитого волосся. Прикладом може служити зачіска імператора Марка Аврелія Антонія, прозваного Каракалой.

Після довгого років наслідування в зовнішньому вигляді древнім грекам римляни зуміли створити свій стиль; так само як і в древніх греків, причісування стало важливою церемонією. За виконанням Зачіски, її збереженням спостерігали спеціальні раби тонсорес і кипасіс. Патриції багато годин проводили за туалетом.

Раби виконували зачіски гарячою завивкою, робили і «мокру» холодну укладання. Стригли особливими серповидними бритвами. Кожний виконував свою операцію. Жіночі зачіски в період Римської республіки робилися з довгого волосся. Волосся, розділене прямим проділом, укладалися позаду в тугі об'ємні пучки. Робили треба чолом валик, що називали нодуе.

Римські матрони мали від природи темних волосся і по римських законах не повинні були їхній колір змінювати. Зачіски з пучками носили жінки, що належать до різних станів. З розширенням зв'язків з іншими країнами з'явилися нові силуети і форми зачісок -- тину єгипетських («геометричних»), грецьких вузлів. Зачіски тину грецького вузла придбали деяку ваговитість, вони стали більш щільними, менш ошатними.

Зачіски можна розділити на два основних види -- з різноманітними плетивами з кіс і завивкою хвилями. Інші зачіски були варіантами цих двох видів; У часи Імперії законодавицями мод в області зачісок стали імператриці. Тому зачіски умовно стали називати по їх іменах, наприклад типу Домни, типу Беретики, типу Агрипини. Зачіски часів Імперії були настільки вишукані і різноманітні, що знаменитий поет, знавець мод Овідій Назон писав, що легше перерахувати Жолуді гіллястого дуба, чим зачіски римлянок.

Зачіски змінювали кілька разів у день; ця пристрасть була так велика, що навіть на мармурових погруддях і скульптурах робили знімні деталі для зміни зачісок. Зачіски поступово збільшувалися у висоту, тому стали використовувати дротові каркаси, підкладні валики, спеціальні прикраси з мідного дроту у виді витончених діадем для підтримки і зміцнення пасом волосся. Складні, багатоярусні зачіски вимагали великої кількості волосся, тому стали користуватися накладними волосся -- перуками.

Римські жінки носили зачіску, що складалася з завивки хвилями і кіс, покладених поверх неї з потилиці до чола. Робили високі, складні зачіски, у яких сполучилися різного виду локони, розташовані ярусами. При цьому на потилиці або низько на шиї з тонких кісок робили плоский пучок, укладали його у виді кошика або черепашки, завитка. У період імперії популярна була зачіска тутулус, її носили знатні патриціанки.

Волосся завивалися, піднімалися треба чолом, кріпилися на раму. Доповненням цієї зачіски були конусоподібні шапочки. Для наречених була особлива зачіска: шість покладених навколо голови кіс, що перевивалися червоною стрічкою. Поверх зачіски прикріплювали фатові жовтого кольору. Але фата не була єдиним головним убором. Наречена могла надягти хустку вогненного кольору чотирикутної форми. З боків і позаду хустка спадала м'якими складками, залишаючи особу відкритим. На торжествах зачіски прикрашали перлами -- він цінувався дорожче всіх каменів. Тому що римським матронам здавалося, що чорний колір волосся грубить, те стали застосовувати освітлювачі.

Одяг древніх римлян мала багато загального з одягом греків, але були і свої відмітні риси, особливо в період Імперії. Чоловічі і жіночі костюми виготовлялися з льна, тонкої вовни, східних шовків. Знатні сановники вдягалися у важкі парчеві тканини, прозорі шовки яскравих квітів, зі складними відтінками. Але переважали пурпурні, жовті, коричневі кольори. У період Імперії модними стають світло блакитний, рожево-бузковий, світло ліловий.

Чоловічий костюм складався з Туніки і тоги (нижньої і верхньої). Зовні вони нагадували грецький хітон і гимагий. Тога була своєрідним символом римського патриція. Носити її мали право тільки вільні громадяни Рима. Рабам я іноземцям заборонялося вдягатися в тогу. Чоловіка доповнювали костюм плащами полудаментум, невеликими круглими накидками ненула, на зразок грецьких.

Жінки носили одягу з тонкої вовни і шовків, але згодом їхній витиснули важкі тканини з парчі. Костюм складався з туніки, по обрисах нагадуючий чоловічу. Верхнім одягом служив плащ, що драпірував усю фігуру. Часто при виході на вулицю голову накривали краєм плаща.

Головні убори. У Древньому Римі голову покривали, так само як і в Древній Греції, украй рідко. Чоловіка -- тільки під час військових походів або багатогодинних театральних представлень. Аристократи носили капелюхи і зграї, за формою запозичені в греків. Робилися вони з фетру, соломи, шкіри, плетених волокон рослин. Служителі культу цілком покривали голови. Головні пов'язки сполучилися з вінками з листів, квітів, гілок.

Воїни носили шоломи різноманітної форми, зроблені в більшості зі шкіри або металу, що закривають щоки і перенісся. Верхня частина шолома прикрашалася гребенем, хвостами з вовни тварин, металевими пластинами. Шоломи полководців і знатних патриціїв виготовлялися з дорогоцінних металів, інкрустувалися емалями, карбуванням.

Римляни запозичали в греків традицію прикрашати голови під час торжеств і бенкетів вінками, по надягати їх мали право не всі громадяни. Юнака вінків не носили. Ненками увінчували голови переможців тріумфаторів. Для виготовлення вінків використовувалися не тільки натуральні рослини, але і штучні квіти -- із шовку, металевих пластин,-- сильно надушені ароматичними речовинами. Цінувалися красиво сплетені вінки. Велике значення мали сорт і колір рослин у вінку. Так, листи дуба, лавра, мирта символізували громадянство, силу і владу.

Головними уборами жінок були стрічки, покривала, в урочистих випадках надягали невеликі діадеми з дорогих металів, інкрустованих перламутром, пластинами і розетками з каменів. При виході па вулицю на зачіску накидали покривало або вуаль. На ніч для збереження зачіски надягали сітки, сплетені з багнистих золотих або срібних ниток, мішки з тонких сортів льону, шарфи з легкого шовку.

За всіх часів косметиці приділялася велика увага. У період Республіки римляни прагнули бути стрункими. І лазнях-гермах, де вони проводили цілі годинник, їм прислужували раби-космети, обов'язком яких було робити масажі, натирати шкіру ароматичними оліями, пахощ. Раби-тонсорес стригли і голили. Усі ці роботи крім рабів виконували і вільні майстри, що обслуговували римлян, що не мали рабів.

Римські жінки з полюванням користувалися косметикою. Кожна багата римлянка мала спеціальну шухлядку -- «жіночий світ», що містив усе необхідне для відходу за особою. В часи Імперії модниці витрачали на косметику величезні гроші. На ринках можна було купити будь-як косметичні товари, але особливо цінувалися єгипетські мазі і порошки, яким приписували різні магічні властивості. Жінки сильно білили особу, шию, груди, руки, наводили за допомогою охри і винних дріжджів рум'янець на щоках, не піклуючись про природність. Очі і брови підводили сажею.

Дуже популярними серед римського населення були рецепти для фарбування волосся в рудий колір, порошок для чищення зубів з мілконатертого рогу і пемзи, свинцевої білил для особи, лосьони з мигдальної олії і молока. Були засобу від зморшок із лляної олії і тваринних жирів. Замість парфумів використовували пахучі мазі, наприклад мазь телиум, що виготовляли з цедри апельсинів і маслинової олії.

Уживати косметику могли не усі. Куртизанкам це було строго заборонене. Їдкі сатири поетів -- Горація, Катулла, Лукиана -- висміювали пристрасть модниць, що доходили в надмірностях до карикатури. В часи Імперії косметикою користувалися не тільки жінки, але і чоловіка. Римські франти покривали чола, руки крейдовим порошком, рясно рум'янили щоки, підфарбовували брови й очі, застосовували пудру лазоревого кольору для обсипання перук на бенкетах. Великий внесок у косметику вніс знаменитий лікар стародавності Гален (ок. 130--ок. 200 р.), що розробив склад і донині відомого крему.

6. Стіл

Стародавній Рим був державою переважно землеробською, і тому в національній кухні віддавалася перевага плодам землі. Основою столу були злаки (жито, пшениця, ячмінь, просо) і овочі (латук, щавель, часник, ріпа, редька, капуста, буряк, гарбуз, огірки, боби). Практично в кожній страві використовувалися приправи: кріп, лавр, перець, імбир, кориця, коріандр. У великій честі були фрукти та ягоди: яблука, груші, сливи, айва, вишні, гранати, фіги і фініки. Виноград вживали менше: в основному він йшов на вино. Мабуть, з давньогрецької землі прийшли горіхи і каштани. А ось цитрусових, так характерних для сучасної Італії, не вирощували взагалі.

Головними ж стравами римського столу були хліб і каша. Каші варили з полби (puis) і ячменю, обсмаженого і змеленого (polenta), на воді або на молоці. Хліб пекли бездріжджовий - коржі з борошна на воді з сіллю. Постійним гарніром служили своєрідні салати - розтерті в кашу і перемішані разом різні овочі.

Істотною частиною меню римлян були тваринні продукти. Особливою популярністю (як і сьогодні в Італії) користувався сир. Що цікаво: корів не розводили, коней використовували тільки в армії, а орали на ослах. Основними м'ясо-молочними тваринами були кози, вівці і свині. На стіл йшли молоко і сир. Вершкове масло вважалося не харчовим продуктом, а ліками. М'ясо ж запікали, варили, коптили, робили ковбаси. У безлічі їли курячі яйця і самих курей.

Як і скрізь в давнину, чимало значила дичина і риба. Кулінарним вишукуванням вважалися птахи, як раз ті, які у нас на Русі були недоторканні: солов'ї, дрозди, лелеки, журавлі і навіть павичі. Риба подавалася на закуску - солона або маринована. Тунець і скумбрія на римському столі були аналогом такого любимого у нас оселедця. Крім риби, їли морських їжаків, равликів і устриць. Користувалися і дарами лісу: особливо цінувалися в якості закуски солоні і мариновані гриби.

Їжу готували на оливковій олії, а мариновані маслини і оливки служили приправою до м'ясних страв. Взагалі римляни робили багато маринадів, тому оцет був у такому ж ходу, як сіль. А ось цукор замінювався медом. Страви частіше варили або запікали в особливих судинах типу глибокого блюда з кришкою, яка засипалася розжареним вугіллям.

Плебеї їли двічі - вранці і після полудня. Патриції - тричі, а то і чотири рази: ранковий сніданок, другий сніданок, сімейний обід і мало не щоденний званий вечірній обід. Сніданки були легкими у всіх. На перший подавали хліб, кашу, сир, молоко, фрукти. До другого додавали холодні м'ясні і рибні закуски, вино.

Гаряче їли за обідом, на якому збиралися всі члени численної римської сім'ї (familia). Hу, а про звані бенкети краще Светонія (відомого давньоримського історика) ніхто не скаже!

Сервірування столу складністю не відрізнялося: вилок і ножів ще не було, їжу брали ложками або руками. Руки постійно витирали шматком коржі або матер'яною серветкою або ополіскували в спеціальних посудинах. А ось скатертин не було, що дозволяло швидко привести стіл в порядок.

Посуд - блюда та чаші-кубки - у плебеїв були зроблена з дерева, глини, простих металів; у патриціїв - з коштовних металів з напівдорогоцінним і дорогоцінним камінням. Особливо цінувався привізний з Китаю порцеляновий посуд. Дорогі чаші були предметом розкоші і колекціонування.

В епоху республіки обідаючі сиділи на лавках навколо столу. За часів імперії в моду увійшов грецький звичай триклінії - три широких ложа по сторонам квадратного столу, поставлені так, щоб одна сторона залишалася вільною (сюди, приносячи і прибираючи страви, підходили слуги). М'ясо і риба, як правило, подавалися на стіл уже порізаними. Якщо ж подавалася цілісна туша, її в присутності гостей обробляв спеціальний слуга. На обідньому ложі містилося до трьох осіб, тобто максимальне число обідаючих в триклініях - дев'ять. Якщо учасників обіду було більше, ставилося декілька трикліній. Гості на ложі не сиділи, а напівлежали.

Обід проходив у центральному залі римського будинку - атріі. Але господар міг запросити гостей і в сад, до садку з рибами або вольєру з птахами (орнітон). Звичайно, це були не господарські пристосування: у римської знаті був звичай мати два садка і вольєр - в одному містилися майбутні «учасники» застілля, в іншому жили риби і птиці, призначені для насолоди очей. Однакові риби та птиці лежали на блюдах і гралися перед гостями, доставляючи їм насолоду і матеріальну, і духовну.

Обід складався з трьох змін. Спочатку подавали закуску - яйця, салати, рибу і суміш вина з медом (mulsum). Потім йшло гаряче. Воно подавалося в трьох різновидах, але куштувати все не було необхідності - гість міг вибрати. Їжу запивали вином. Третьою зміною був десерт, що складався з фруктів і знову ж таки вина.

Вино рахувалось додає сили, загострює розумові та фізичні здібності. Але пити нерозбавлене («сухе») вино вважалося варварством. Вина розводили гарячою або холодною водою або медом навпіл, а іноді на одну третину вина - дві третини води або меду. У гарячий напій додавалися прянощі. Всі маніпуляції з напоями проводилися на спеціальному винному столику, де розташовувалися амфори з вином і водою і кратери - в них-то і змішували. Поруч стояли глечики, в яких готову суміш розносили по столах. Римляни вважали найкращими винами свої, італійські: «цекубу» і «фалерном».

Жоден парадний обід не проходив без «культурної програми». Артистів спеціально запрошували; звичайні розваги складалися зі співу і танців і починалися під час десерту. Часто до співаків і танцюристів приєднувалися клоуни та міми, які розігрували комедійні сценки. Часом і самі гості співали хором, причому нерідко зловживаючи цим, що залежало від кількості випитого. В епоху імперії в моду увійшли застільні філософські бесіди, престижним стало мати «свого» філософа. Про інші обідні розваги знову ж краще Светонія не скажеш.

На римському обіді були присутні і жінки. Правда, зловживання алкоголем вважалося для них негожим. Господар і господиня повинні були підтримувати застільну бесіду, не обмежуючи при цьому свободи гостей. На великих обідах (крім імператорських, звичайно) господарі ніби розчинялися серед запрошених, надаючи їм можливість веселитися самостійно, тим більше, що ритуал урочистого застілля був настільки ж чітко налагоджений, як і сама давньоримська держава.

Деякі древні обіди лягли в основу сучасних прислів'їв. Перш за все, звичайно, «Лукулів бенкет». Полководець Луцій Ліциній Лукулл, який придбав величезний статок у війнах, ніколи не сідав за стіл один. А коли одного разу гостей не трапилося, сам себе запросив на парадний обід … А один з імператорів, Авл Віттель, прославився тим, що за кілька місяців свого правління проїв казну. Але, на сучасний смак, таке міг зробити лише ненажера без фантазії: давньоримська кухня не надто різноманітна і найбільше походить на легіонера часів Цезаря - така ж прісна і прямолінійна.

Висновок

Розглядаючи сім'ю стародавнього римлянина, можна зрозумуміти, що ставлення до жінки було значно м'якше і з більшою повагою, ніж в Стародавній Греції (незважаючи на те, що Рим - спадкоємець Греції). Говорячи про освіту дітей, я мимоволі звернула увагу на те, що і там було престижно відправляти дітей до Греції, як і у нас за кордон. Люди були стурбовані своїм внутрішнім духовним світом, багато читали, займалися і розвивали себе, але не настільки багато, наскільки це було прийнято в Греції. Адже в Римі головною рисою людини була хоробрість і сміливість. Кожен римлянин мав вміти постояти в першу чергу за свою батьківщину, а вже потім і за себе.

Розглядаючи досягнення древніх цивілізацій, нам залишається тільки дивуватися і захоплюватися винахідливістю і естетичністю наших далеких предків: настільки сучасним здається сьогодні їх побут і культура. І, думається, що європейці не так вже й багато винайшли кардинально нового з того часу в сфері дизайну, інтер'єру.

Список літератури

1. Блаватський У. Д. "Побут і історія античності" під редакцією - М., 1940.

2. Гиленсон Б. А., Антична література, 2002, М., 18-40 з.

3. Гиро П. Побут і чесноти древніх римлян. - Смоленськ: Русич, 2001.

4. Каган Ю.М. "Побут і закінчилася історія в античності", М., "Наука", 1988.

5. Киабе Т.С. "Древній Рим - історія та повсякденність", М., 2006.

6. Никитюк Є. У. Побут античного суспільства -- СПб.: 2005.

7. Сергеенко М.Є. "Життя Стародавнього Риму" М., 2004.

8. Ченабе Т. З. "Римське суспільство у епоху ранньої імперії" у книзі "Історія древнього світу" - т. III "Занепад древніх товариств", М., 2002.

Размещено на Allbest.ru