Проблеми комунального та транспортного обслуговування у зверненнях громадян до ЦК КПУ (друга половина 1960-х - перша половина 1980-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Проблеми комунального та транспортного обслуговування у зверненнях громадян до ЦК КПУ (друга половина 1960-х - перша половина 1980-х років)

Журавльов Я.О.,

здобувач відділу історії України

другої половини ХХ ст.

Анотація

Метою статті є з'ясування основних проблем населення України у сферах комунального та транспортного обслуговування, що знайшли своє відображення у листах до найвищого партійного органу Радянської України. Дослідження побудоване на неопублікованих архівних матеріалах, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Основу наукового інструментарію становить комплекс методів, зокрема, для аналізу даних про надходження листів та телеграм використовувалися міждисциплінарні статистичний і математичний методи; джерелознавчі методи -- виявлення, відбору, групування, класифікації -- стали необхідною умовою проведення якісного архівного дослідження. Задля наочності у статті використовується ілюстративний метод.

Визначено, що проблеми з водо-, тепло--, газопостачанням, і в старих будинках, і у новобудовах, відображуються у листах протягом усього періоду «застою» і по всій території України. Також люди скаржились на якість обслуговування, непродуманість мережі автобусних сполучень, погану регулярність руху пасажирського транспорту. Загалом, щороку до ЦК КПУ надходило 1--3 тис. скарг на комунальне та транспортне обслуговування, що свідчить про погану якість роботи органів влади на місцях.

Ключові слова: ЦК КП України, СРСР, УРСР, звернення громадян, період «застою», комунальне господарство, транспортне обслуговування.

Annotation

The purpose of the article is to find out the main problems of the population of Ukraine in the areas of communal and transport services, which are reflected in the letters to the highest party body of Soviet Ukraine. The research is based on unpublished archival materials stored in the Central State Archives of public associations of Ukraine. The basis of the scientific toolkit is a set of methods, in particular, interdisciplinary statistical and mathematical methods used to analyze the data on the receipt of letters and telegrams; the use of source--study methods -- identification, selection, grouping, classification, became a prerequisite for conducting qualitative archival research. The illustrative method is y used in the article for the sake of clarity.

It is determined that water, heat and gas supply problems in old buildings and in new buildings are reflected in the letters throughout the period of “stagnation" and throughout the territory of Ukraine. Also, people complained about the quality of service, the lack of reasonableness of the bus network, and the poor regularity of passenger transport. In general, every year the Central Committee of the Communist Party received 1--3 thousand complaints on communal and transport services, indicating the poor quality of work of local authorities.

Keywords: the Central Committee of the Communist Party of Ukraine, the USSR, the Ukrainian SSR, citizens ' appeals, the period of «stagnation», communal services, transport services.

Виклад основного матеріалу

«Листи у владу» на сьогодні активно вивчаються. Дослідники використовують ці джерела для реконструкції радянських реалій. Актуальність статті пояснюється потребою детального вивчення проблем, що відобразились у листах, зокрема проблеми комунального і транспортного обслуговування, систематизації їх як джерела з метою введення їх до історичного обігу.

Історіографія цього питання представлена, перш за все, закордонними, зокрема російськими вченими. Нині все більше з'являється якісних досліджень, присвячених листам, їх проблематиці, однак, ці праці, здебільшого стосуються сталінського періоду, частково періоду «відлиги». Серед російських вчених, що досліджують звернення громадян згадаємо О. Лівшина, І. Орлова, О. Хлевнюка [2]- їх праці стосуються періоду 1920-40-хх років. Західні вчені Франсуа-Ксав'є Нерар [3] та Шейла Фіцпатрік [4; 5] цікавились цим же періодом. Зверненнями повоєнного періоду цікавились російські дослідники Ю. Орлова [6], М. Клінова [7], О. Тихоміров [8]; серед сучасних українських дослідників варто відзначити В. Крупину [9], М. Смольніцьку [10], Н. Хоменко. Однак, проблемі відображення проблем комунального господарства в листах досі увагу приділено не було.

Метою статті є з'ясування основних проблем населення України у сферах комунального та транспортного обслуговування, що знайшли своє відображення у листах до найвищого партійного органу Радянської України. Дослідження є новаторським, адже побудоване на неопублікованих архівних матеріалах, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України.

Ми ставимо перед собою такі основні завдання: визначити кількість листів до ЦК КПУ з означеної проблематики, окреслити основні проблеми комунального та транспортного обслуговування, що піднімались громадянами у цих листах, з'ясувати реакцію ЦК КПУ на ці звернення.

Хронологічні рамки дослідження - 1965-1984 роки - тобто, період «застою». Географічні рамки дослідження - територія України в наявних адміністративних межах.

Саме у період «застою» Україна переживала серйозні зміни в розподілі населення. Чисельність міських жителів стрімко зростала, швидко будувалось нове житло, якого все одно всім не вистачало. Протягом тривалого часу в Україні зберігались високі темпи житлового будівництва, і, саме будівництво будинків було пріоритетом, а благоустроєм, чи комунальним обслуговуванням, могли нехтувати, займаючись цими питаннями уже в другу чергу. Однак, швидко не означає якісно. Скарги від невдоволених новоселів на якість ремонту чи на не підведені комунікації були не поодиноким явищем протягом усього періоду «застою». Так, уже у 1984 році другий секретар ЦК Компартії України О. Титаренко повідомляв: «Виявлені факти здачі об'єктів з недоробками, низькою якістю робіт, непрацюючими ліфтами, непідключених до джерел теплогазопостачання...» [12, арк. 115].

У другій половині 1960-х років працівники загального відділу ЦК КПУ, що працювали з листами від населення, підраховували разом кількість звернень щодо роботи промислових підприємств, будівельних організацій, транспорту та зв'язку, та щодо благоустрою населених пунктів, будівництва шкіл, лікарень, клубів. Тоді вважалось, що це споріднені за тематикою проблеми. У 1966 році листів з цих питань надійшло 914 (або 1,9% від загальної кількості отриманих листів за рік), у 1967 році 1263 (2,9%) [13, арк. 123].

Однак, кількість звернень зі скаргами саме на комунальне обслуговування з року в рік стабільно зростала. В той час, як у першій половині 1970х щороку надходило 2,7-2,8% листів щодо комунального обслуговування (до 1500 щороку), то вже, наприклад, у 1985 році таких листів надійшло майже 3 тисячі (до 5% від загальної кількості). Тому, починаючи вже з 1972 року, ці теми розділили.

Однією з основних проблем, яка непокоїла людей, була проблема теплопостачання. Були навіть драматичні випадки. Так, у 1981 році з м. Макіївки надійшов лист, у якому жителі писали: «Наш будинок ввели в експлуатацію 6 років тому, але без котельні, квартири не опалюються взагалі. Живемо, як на вулиці, тільки без вітру. Куди ж всі дивилися, починаючи від будівельників і закінчуючи тими, хто підписував акт приймання будинку? Куди ми тільки не зверталися, але «віз і нині там». Всі обурені, хвилюються» [14, арк. 31].

Цікаво, що часто автори листів самі, шукаючи причину проблеми незадовільного теплопостачання, пояснювали її слабкою роботою житлово-комунальних служб, наявною практикою здачі в експлуатацію будинків з недоробками в опалювальній системі, тяганиною в ремонті житлового фонду, котелень і теплових мереж та формальним, безвідповідальним ставленням окремих посадовців до потреб населення.

Більше того, посадовці іноді просто брехали людям. З Чугуєва, Харківської області, до ЦК писали мешканці будинку №114 по вул. Харківській, про те, що на їх звернення про незадовільне опалення квартир, райвиконком відповів, що «з 29 листопада 1975 р. опалення працює нормально». Насправді, за заявою авторів, це обман. «Тільки 10 грудня несправність в системі була усунена. Але ми раділи передчасно: батареї були теплі тільки добу, тепер вони знову абсолютно холодні» [15, арк. 154].

У такому разі людям залишалось тільки знову і знову писати скарги до органів влади, і лише сподіватись на те, що їх почують. ЦК КП України, у таких випадках, був вже напевно останньою надією. Дійсно, звернення до ЦК могло допомогти вирішити питання. Листи подібного характеру спрямовувались для вжиття заходів до відділу будівництва та міського господарства ЦК КПУ, обкомам партії і облвиконкомам, а за їх розглядом загальним відділом ЦК здійснювався оперативний контроль [14, арк. 32].

Іноді на місцях просто не хотіли розуміти прохань громадян. Так, інвалід війни ІІ групи Пономарьов з проханням забезпечити його сім'ю паливом звертався «у Шполянський райком партії, райвиконком, Черкаський облвиконком. У відповідях йому повідомляли, що паливо є у вільному продажу, однак суть прохання 80-ти річного заявника полягала у тому, щоб доставити це паливо до нього додому» [16, арк. 196-197].

Саме тому нерідко до ЦК надходили колективні та повторні скарги, в яких повідомлялось й про тяганину, безвідповідальне ставлення до роботи працівників житлово-комунальних служб, тепломережі, окремих керівників радянських і господарських органів.

Особливо було актуальним для жителів сільської місцевості питання забезпечення населення газом, твердим та рідким паливом для побутових потреб. радянський комунальний транспортний партійний

На початку 1980 року завідувач загальним відділом ЦК КПУ П. Мусієнко підготував доповідну записку, в якій проаналізував ситуацію з постачанням населення паливом на основі звернень у 1979 році. Він повідомив про велику кількість листів з проханнями про забезпечення газом та рідким паливом: «Надходили скарги на незадовільне опалення деяких лікувальних, дитячих дошкільних установ, санаторіїв і будинків відпочинку, продовжували надходити сигнали про, в ряді місць, незадовільне забезпечення населення твердим паливом», у деяких листах вказувалось, що «через відсутність контролю за паливними складами паливо реалізувалося спекулянтами і різного роду ділками» [17, арк. 32-33]. «У 81 листі і телеграмі повідомлялося про перебої в постачанні паливом окремих підприємств і організацій. Про серйозні недоліки в забезпеченні паливом підвідомчих організацій йшлося в листах міністрів чорної металургії, енергетики і електрифікації, промисловості будівельних матеріалів, радгоспів республіки. У ряді телеграм йшлося про порушення планів перевезень палива, перш за все залізничним транспортом» [17, арк. 33].

Через серйозність проблеми П. Мусієнко пропонував ЦК направити його записку обкомам партії, Раді Міністрів УРСР, Головпостачу УРСР, відповідним відділам ЦК КП України для реагування.

Люди гостро реагували на усі зміни чи нововведення, пов'язані з опаленням. Наприклад, у 1983 році до ЦК Компартії України стали надходити листи, в тому числі і групові, в яких висловлювалось невдоволення підвищенням плати за користування мережевим природним газом. Листи такого змісту найбільше надходили від пенсіонерів, власників квартир та індивідуальних будинків, що опалювались газом.

«Як мені тепер на 50 рублів пенсії жити, якщо вартість опалення 32 рублі на місяць?» - Йшлося в листі Куплевацького, учасника війни, інваліда праці II групи, жителя м. Краматорська. У груповій скарзі жителів селища Гладківка Київського району м. Донецька, висловлювалась незгода з тим, що плата за газ стягувалась в розрахунку з загальної площі будинку, а також було прохання встановити в квартирах газові лічильники [18, арк. 1].

У вересні 1975 року завідувач загальним відділом ЦК П. Мусієнко перераховував основні недоліки у водопостачанні, на які скаржились жителі республіки: «...незадовільне забезпечення водою верхніх поверхів житлових будинків, недостатня пропускна спроможність водопровідних мереж, неекономне використання води для технічних потреб, часом неуважне ставлення посадових осіб до прохань щодо поліпшення водопостачання. встановлені графіки подачі води не витримуються, допускаються часті їх зриви без будь-яких пояснень або попереджень з боку відповідних служб» [15, арк. 143].

Крім власне водопостачання, зверталась увага на якість поданої води. І це було небезпідставно. Наприклад, секретар ЦК О. Капто у жовтні 1983 року у секретній довідці повідомляв ЦК КП України, що у республіці «діє 14413 водопроводів, що належать різним міністерствам і відомствам, з яких 871, в основному розташованих в сільській місцевості, не відповідають санітарним вимогам, у тому числі 619 - не мають зон санітарної охорони, 46 - очисних споруд, 248 - знезаражувальних установок» [19, арк. 19-20].

Багато надходило прохань про прискорення встановлення квартирних телефонів. Зокрема, у 1980 році надійшло 1954 листи, пов'язаних з діяльністю промислових підприємств, будівельних організацій, транспорту, зв'язку. Кожен другий (914) лист містив прохання про прискорення встановлення квартирних телефонів [17, арк. 2].

Знайшло відображення у листах питання роботи громадського транспорту. У зверненнях наводились факти зривів графіків руху, незадовільного обслуговування пасажирів на автовокзалах та автостанціях. Писали про випадки виходу транспорту на маршрути з неохайним зовнішнім виглядом, неприбраними салонами. Надходили листи з проханням взагалі запустити транспортний, зокрема автобусний маршрут, щоб була змога добиратись з села до міста, чи з окраїни у центр, вказувалось на поганий стан доріг, тротуарів, несвоєчасний і неякісний їх ремонт.

У жовтні 1975 року працівники загального відділу надіслали секретарю ЦК Я. Погребняку дуже показову підбірку скарг щодо недоліків в роботі громадського транспорту. Так, люди скаржились, що у м. Макіївці автобуси не дотримуються регулярності руху. На те ж скаржились з мікрорайону Половки м. Полтави. У листі з м. Харкова писали, що багато незручностей викликає непродуманість маршрутів, так, «всі зупинки трамваю, тролейбуса і автобуса на Московському проспекті в районі турбінного заводу чомусь за 600-700 метрів до входу у метро» [20, арк. 3]. Громадянин Косович, з Перемишлянського району Львівської області, за дорученням односельчан, писав: «вже більше півроку до нас у села Свірж і Глибовичі не їздять маршрутні автобуси. За допомогою ми тричі зверталися до голови райвиконкому, але навіть відповіді не одержали.» [20, арк. 3-4]. Депутати Ялтинської міської і Лівадійської селищної Рад скаржились, що «через скасування автобусного маршруту вздовж узбережжя багато співробітників санаторіїв змушені були навіть залишити роботу» [20, арк. 4]. Житель білоруського міста Слуцьк Гребцов, після перебування в Україні у відрядженні написав лист, в якому звернув увагу на те, що в м. Дніпропетровську оплачуючи проїзд в автобусі пасажири не отримують квитків від водія. Далі Гребцов приводить аналогічний факт і на водному транспорті: «На річковому вокзалі м. Придніпровська 28 вересня я очікував «Ракету» з Кременчука на Запоріжжя. Квитки у касі не продавали, мотивуючи тим, що їх можна придбати на судні. При посадці з нас п'яти пасажирів зібрали гроші по 2 крб. 30 коп., але квитки не видали. Коли при виході я попросив квиток, то дівчина, яка брала гроші, взяла квиток в іншого пасажира і вручила мені» [20, арк. 5].

Вже у листопаді 1975 року з міністерство автомобільного транспорту УРСР, за підписом міністра Ф. Головченка, прийшов лист «Про усунення недоліків у роботі пасажирського автотранспорту, вказаних у листах трудящих».

Міністр повідомляв, що розроблені заходи з покращення регулярності автобусного руху у м. Макіївці, у Полтаві кількість автобусів до мікрорайону Половки було:«збільшено з 6 до 10, а з січня 1976 року планується доповнити ще двома автобусами, інтервал руху автобусів становить 7 хвилин» [20, арк. 17-18]. У Харкові зупинка автобусів була перенесена безпосередньо до станції метро. З приводу листів від жителів сіл Свірж і Глибовичі Львівської області, а також Кам'янка і Стульневе Запорізької області, міністр повідомляв, що «через незадовільні дорожні умови в даний час відкрити автобусні маршрути до цих сіл не видається можливим». Для обслуговування працівників Ялтинських санаторіїв і жителів села Лівадії автобусний маршрут вздовж узбережжя було відновлено [20, арк. 17-18]. З приводу скарги жителя Слуцька Гребцова, міністр повідомив, що «за порушення транспортної дисципліни, низьку культуру обслуговування на ряд працівників були накладені дисциплінарні стягнення.» [20, арк. 18-19].

Як бачимо, у цих випадках завдяки зверненням більшості громадян таки вдалось реально покращити ситуацію з транспортним обслуговуванням.

Отже, виявлено, що ті чи інші проблеми з водо-, тепло-, газопостачанням, відображуються у листах протягом усього періоду «застою» і по всій території України. При чому скарги надходили не лише від мешканців старих будинків, а й від мешканців новобудов, які часто здавались в експлуатацію в незадовільній якості, іноді навіть без підведених комунікацій. Часто не знаходили свого вирішення проблеми роботи комунального транспорту. Люди скаржились на погане обслуговування, не влаштовувала населення наявна мережа автобусних сполучень, погана регулярність руху пасажирського транспорту. Скарги до ЦК КПУ були часто дійсно ефективними - проблеми можна було вирішити. Однак, сам факт того, що щороку аж 1-3 тис. листів з регіонів надходили до Києва, до вищого партійного органу республіки, компетенцією якого звичайно ж не було забезпечення вугіллям пенсіонера N, чи налагодження автобусного маршруту між селами, свідчить про погану ефективність місцевих органів влади і загалом про суттєві недоліки функціонування владної вертикалі у добу «застою».

Список використаних джерел

1. Лившин, АЯ., Орлов, ИБ., 1998. `Письма во власть. 19171927. Заявления, жалобы, доносы, письма в государственные структуры и большевистским вождям', РОССПЭН, Москва, 664 с.

2. Лившин, АЯ., Орлов, ИБ., Хлевнюк, ОВ., 2002. `Письма во власть. 1928-1939. Заявления, жалобы, доносы, письма в государственные структуры и советским вождям', РОССПЭН, Москва, 528 с.

3. Нерар, Ф.-К., 2011. `Пять процентов правды. Разоблачение и доносительство в сталинском СССР (1928-1941)', РОССПЭН, Москва, 398 с.

4. Фицпатрик, Ш., 2008. `Повседневный сталинизм. Социальная история Советской России в 30-е годы: город' (2-е изд.), РОССПЭН, Москва, 336 с.

5. Фицпатрик, Ш., 2001. `Сталинские крестьяне: социальная история Советской России в 30-е годы: деревня', РОССПЭН, Москва, 422 с.

6. Орлова, Ю., 2005. `Прошу Вас, товарищ председатель (Приемная Президиума Верховного Совета СССР и советские граждане (1949-1953 гг.)', Индекс / Досье на цензуру, №21. URL: http://index.org.ru/joumal/21/orlova21.html

7. Клинова, МА., 2011. `Власть глазами крестьян (на материалах писем и жалоб послевоенного двадцатилетия)', Современные исследования социальных проблем, №4, Т8. URL: http://ej.soc-joumal.rU/archive/2011/4/klinova.pdf

8. Тихомиров, АА., 2016. `Заслужить, оправдать и вернуть доверие партии: советское «я» в письмах во власть в ранней советской России', Новейшая история России, №3 (17), с.138-158.

9. Крупина, В., 2012. `Звернення громадян як інструмент впливу на владу (сер. 1950-п.п. 1960-х)', Український історичний збірник, Київ, Вип.15, с.200-207.

10. Смольніцька, М., 2014. `Становище української мови в кінці 1950-х рр.: за листами громадян до органів влади', Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей, Відп. ред. В. М. Даниленко. Інститут історії України НАН України, Київ, Вип.19, с.114-131.

11. Хоменко, Н., 2014. `Листи до владних структур як джерело вивчення молодіжної повсякденності', Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей, Відп. ред. В. М. Даниленко. Інститут історії України НАН України, Київ, Вип.19, с.131-138.

12. `Центральний державний архів громадських об'єднань України', Ф.1, Оп.25, Спр.2704, 151 арк.

13. Там само, Спр.4, 271 арк.

14. Там само, Спр.2331, 164 арк.

15. Там само, Спр.1315, 159 арк.

16. Там само, Спр.1162, 208 арк.

17. Там само, Спр.2177, 170 арк.

18. Там само, Спр.2644, 78 арк.

19. Там само, Спр.2551, 85 арк.

20. Там само, Спр.1268, 45 арк.

Размещено на Allbest.ru