Поширення назви "Україна" в офіційному дискурсі речі посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р.

Размещено на http://allbest.ru

Інститут історії України НАН України

Поширення назви «Україна» в офіційному дискурсі речі посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р.

Тарас Чухліб, доктор історичних наук,

головний науковий співробітник

Київ, Україна

Скориставшись ослабленням Великого князівства Литовського після ведення воєнних дій у Лівонії проти Московської держави, Корона Польська вирішила приєднати до себе окремі території Литви. Це були землі колишньої «старожитньої» Русі, де досить компактно проживав руський/український етнос Див.: Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. -- К., 1991; Сас П. Політична культура українського суспільства (кінець XVI -- перша половина XVII ст.). -- К., 1998; Його ж. Витоки українського націотворення. -- К., 2010; Моця О. Етнічні процеси в автохтонному середовищі на етапі ранньомодерної та модерної історії України // Український історичний журнал. -- 2010. -- №1. -- С.41--52; Літвін Г. З народу руського: Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569--1648). -- К., 2016; Chynczewska-Hennel T. Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej i kozaczyzny od schyiku XVI do poiowy XVII w. -- Warszawa, 1985 та ін..

Приєднання Брацлавщини, Волині, Київщини та Підляшшя було вчинене в односторонньому порядку Польщею за універсалами короля Сиґізмунда ІІ Авґуста впродовж березня - червня 1569 р. Akta Unji Polski z Litw^ 1385-1791 / Wyd. S.Kutrzeba, W.Semkowicz. - Krakow, 1932; Halecki O. Przyi^czenie Podlasia, Woiynia i Kijowszczyzny do Korony 1569. -- Krakow, 1915. -- S.2-3.

Саме факт поширення норм польського законодавства на ці українські землі дозволив С.Кутшебі оцінювати цю подію як інкорпораційний (а отже приєднавчий і нерівноправний), а не унійний (тобто союзний, добровільний) процес Кутшеба С. Очерк истории государственного и общественного строя Польши. -- Санкт- Петербург, 1907. -- С.114..

Як дослідив М.Коялович, король приєднав Підляшшя, Волинь, Східне Поділля та Київщину «своєю владою й позбавив посад і маєтностей тих осіб, що не побажали приєднатися до Польщі» Коялович М. Люблинская уния или последнее соединение Литовского княжества с Польским королевством на Люблинском сейме в 1569 г. -- Санкт-Петербург, 1863; Jucas M. Unia polsko-litewska. -- Torun, 2003. Пор.: Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська старовина. -- 1993. -- №3. -- С.77--85.. Є.Ґеровський зазначав, що саме дуалістичний характер Речі Посполитої, який полягав у вивищенні польської та литовської шляхти порівняно з руською (тобто українською та білоруською) елітою, заклав великі суперечності в тогочасних суспільно-політичних відносинах і викликав відцентрові тенденції в Україні-Русі впродовж наступних десятиліть Геровский Ю. Польша среди европейских государств // Вопросы истории. -- 1977. -- №12. -- С.138. Див. також: Mazur K. Nieznana petycja szlachty woiynskiej do krola w dobie sejmu lubelskiego 1569 r. // Соціум: Альманах соціальної історії. -- Вип.2. -- К., 2002. -- С.41--56..

Отже 1 липня 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі в Любліні було остаточно затверджено акт про об'єднання Польщі й Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу -- Річ Посполиту. Із цього часу правити польським і литовським народами мав монарх, якого обирали на загальних сеймах. Договори з іншими державами повинні були укладатися від імені Речі Посполитої, однак як Польща, так і Литва зберігали певну автономію.

Починаючи від ухвал Люблінського сейму 1569 р. й закінчуючи остаточним розподілом Польщі між Росією, Австрією та Пруссією в 1795 р., королівська влада разом з усією структурою державних урядовців, нормами сеймового законодавства, Литовських статутів, маґдебурзького та іншого міського права, адміністративними й судовими установами Корони Польської поширювалася майже на всі українські етнографічні землі: Лівобережжя - з 1569 до 1648 рр., Правобережжя - з 1569 по 1648 рр. та з 1699 до 1795 рр., а також територію Західної України, охоплюючи період із середини першої половини XV ст. й завершуючи 1772 р. Чухліб Т. Державна влада Речі Посполитої на землях України-Русі // Історія державної служби в Україні: У 5 т. - К., 2009. - Т.1. - С.95-96.

У документі під назвою «Про князівство Київське. Привілей прилучення князівства Київського до Корони Польської», який став одним з основних актів Люблінської унії 1569 р., ішлося (тут і нижче курсив мій -- Т.Ч.):

«Київ був і є головою й головним містом Руської землі, а Руська земля вся з давніх часів від предків наших королів польських, між іншими попередніми членами, до Корони Польської є прилучена: так частина через битви, частина теж через добровільне піддання і спадок деяких ленних княжат, які її між собою на різні частини розторгнули, за цим до єдності і власності Корони прийшла: як-от із привілеїв, котрі у скарбі нашому є, на очі кожен побачити може; між якими багато їх є, які саме про землю і князівство Київське те засвідчують, що до Корони Польської вічним правом досконалим належати мають: також завжди належали ще до Владислава Яґелли короля, прадіда нашого: який потім тим способом, над обома народами, як поляками, так і литвинами нероздільно панував, від Корони Польської, як від власного тіла, ті землі і князівство Київське відірване при Великім князівстві Литовськім мати хотів, але за забороною всіх станів коронних, які так від того прадіда нашого, як від інших по ньому будучих предків наших королів польських і великих княжат литовських, і від нас теж самих тієї землі пильно завжди згадувати не забували: аби була до Корони повернена та прилучена» Volumina legum. - Vol.II. - Petersburg, 1859. - Р.84-94..

Як бачимо, ані у цьому, ані в інших привілейних актах Люблінської унії стосовно великої території, що перейшла від Литви до Польщі, не згадувалося слово «Україна», яку називали «Руською землею». При цьому говорилося лише про два тогочасних «політичних народи» -- поляків та литвинів. Тож яким чином і коли з'явилася хоронімічна назва «Україна»?

Власне кажучи, ще задовго до ухвал Люблінського сейму 1569 р. цією назвою (хоч і не так широко) послуговувалися в королівській канцелярії стосовно приєднаних до Польщі земель Брацлавщини та Київщини. Так, 28 квітня 1566 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст видав листа брацлавському й вінницькому воєводі Романові Сангушкові: «Дійшла нас певна відомість з замків україн- них; [...] уважаючи, що на особі і повинності твоєї милості на Україні з уряду твого належить; [...] а будучи в сторожності на тій Україні [...], нам государю, і Речі Посполитій служив по звиклості предків своїх» Документи Брацлавського воєводства 1566--1606 років / Упор. М.Крикун, О.Піддубняк. -- Л., 2008. - С.140. Там само. - С.143..

У королівському листі до Р.Сангушка від 26 серпня того ж року вказувалося, щоб воєвода «на тую Україну до тих замків наших Брацлавля і Вінниці, до воєводства свого для послуг наших государських і земських їхав у той край»9. 3 жовтня король знову писав до брацлавського й вінницького воєводи: «До ліпшого порядку Україну привести будем хотіли» Там само. - С.145.. У цьому ж листі також згадувалося про «замки інші українні». Таким чином, бачимо, що воєвода мав їхати «у той край», який називався «Україною», а в територіальному аспекті ця назва стосувалася теренів навколо міст Брацлав і Вінниця. київський польський люблінський унія

Із королівського послання Сиґізмунда ІІ Авґуста до луцького, брац- лавського та вінницького старости Богуша Корецького від 13 січня 1567 р. стає більш зрозумілим, до чого в локалізаційному відношенні застосовувався прикметник «українний», адже король наказував, щоб староста не стягував із брацлавських і вінницьких «землян» надмірні податки. Окрім того, у листі вживалося таке словосполучення, як «маршалок наш пан Іван Волович, яко писар тих замків українних» Там само. - С.150..

У цьому ж листі описувалася цікава ситуація: «А вже вони повідали, що й коні бувають забрані, адже яко здавна обичаю того на Україні зберігався, так і тепер то звичайно мати хочемо, щоб коні, панцери, сагайдаки, луки, ручниці, рогатини і всякі броні, що вони для служби нашої государської та земської мають, за вину ні в кого з підданих наших від тебе самого й урядників твоїх брани не були» Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф.389. - Оп.1. - Спр.266. - Арк.85-86. Опубл.: Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной коммисиею для разбора древних актов (далі - Архив ЮЗР). - Т.5: Акты об украинской администрации ХУІ-ХУІІ вв. - Ч.УШ. - К., 1907. - С.155-157.. У тогорічному королівському привілеї Миськові Петничанському на «войський уряд» говорилося: «Маючи вигляд на службу землянина того повіту Вінницького Миська Петничанського, якими він буде на тамошній Україні, ласку нашу нам заслуговував» Документи Брацлавського воєводства... - С.153.. 20 листопада 1568 р. король видав універсал до «підданих наших, козаків тих, які з замків і місць наших українних, без наказу і відомості нашої господарської і старост наших українних, з'їхавшись на низу, на Дніпрі, в полі і на інших уходах перебувають» Архив ЮЗР. - Т.І: Акты о козаках (1500-1648). - Ч.ІІІ. - К., 1863. - С.5.. У цьому документі також говорилося: «То на собі вся Україна і дальші повіти від України добре чують, яку шкоду і полон приймають; [...] ми старостам нашим тамошнім українним науку нашу дали» Там же. - С.6..

Один із найбільших руських маґнатів Василь Костянтин Острозький писав того ж року до урядників Київського повіту, що «його милість за наказом і листами нашими приповідними для усіляких небезпечностей двісті коней на Україні хай ховає» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Од.зб.266. - Арк.245 зв. Опубл: Ващук Д. Василь-Костянтин Острозький у документах Литовської Метрики // Україна в Центрально-Східній Європі. - Вип.8. - К., 2008. - С.270-271.. У даних текстах «Україною» окреслювали не тільки землі Східного Поділля, але й Київщини.

Можемо стверджувати, що від часу проведення Люблінського сейму 1569 р. частота вживання назви «Україна» в офіційних та напівофіційних документах Речі Посполитої набагато збільшилася. 16--18 червня того року у Володимирі на вірність Короні Польській присягнули всі тогочасні стани -- «диґнітарії, княжата, панята, земські урядники, старости і підстарости, рицарські люди, бурмістри, радці й інші міські урядники, обивателі Волинської землі, Володимирського повіту».

У тексті реєстру присяги, зокрема, відзначалося, що «князь Михайло і князь Дмитро Ружинські при вчиненні приязні говорили, що наш брат князь Григорій служить його королівській милості на Україні близько скільки десять миль в Речиці та про зложення тієї присяги [цього] року не відає, а другий брат наш князь Остафій служить його милості князеві Михайлу Вишневецькому старості черкаському і їде з князем його милістю до його королівської милості до Любліна» АМа ищі РоПкі z Litw^ 1385-1791. - S.327..

21 липня 1570 р. на варшавському сеймі Сиґізмунд ІІ Авґуст як «король польський, великий князь литовський, руський, мазовецький, жомойт- ський, інфлянтський і інних» за листом луцького, брацлавського й вінницького старости князя Богуша Корецького надав у ленне володіння селище Ометинці брацлавському підстарості Єрмолі Мелешку: «Запевнюючи його бути гідним і добрим чоловіком на тій Україні нашій при замку нашому Брацлавському» Документи Брацлавського воєводства... - С.177..

Улітку 1572 р. Сиґізмунд вивів «козаків, які на службі нашій» Із 1568 до 1576 рр. на королівській службі під керівництвом великого коронного гетьмана перебували 300 реєстрових козаків, котрі отримували річну платню в розмірі 10 польських злотих і певної кількості сукна., з-під юрисдикції урядників королівських і шляхетських замків Корони Польської та підпорядкував їх напряму великому коронному гетьманові та руському воєводі Юрієві Язловецькому, що мав свій родинний маєток у Бучачі на Тернопільщині Глушок О. Еволюція фортифікації на Правобережжі під впливом змін у тактиці облоги (XV-XVШ ст.). - К., 2009. - С.28-29.. У королівському привілейному листі це арґументувалося тим, що «вони (козаки -- Т.Ч.) від воєвод, старост українних і ворогів наших великі незручності і кривди собі зробили, щоб його милість із влади та присуду всіх їх вивів і під справу свою гетьманську взяв» Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммисиею (далі -- Акты ЮЗР). -- Т.ІІ. -- Санкт-Петербург, 1865. -- С.175..

10 березня 1574 р. новий король Генрик Валуа надав привілейний лист за поданням луцького, брацлавського й вінницького старости князя Б.Корецького на надання брацлавському підсусідкові Андрієві Семеновичу Садовському селища Єрмолинці у Брацлавському повіті: «[...] усі ті часи проживання мого в тому краю, узнав і досвідчився пильних, хутливих і вірних послуг служебника мого пана Андрія Семеновича Садовського, підсусідка воєводства Брацлавського, який немалий час бавився при мені на тій Україні і був у кожних потребах проти неприятеля» Документи Брацлавського воеводства... -- С.188.. 15 квітня того ж року на краківському сеймі «Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жомойтський, київський, волинський, підляшський, інфлянтський і інних» видав привілей Богушові Дешковичу на брацлавське хоружство, в якому читаємо: «Князі, панове, урядники і вся шляхта обивателі воєводства Брацлавського для ліпшого між собою порядку і кращої оборони своєї від неприятеля під тим часом небезпечним, звлаща на там тій Україні, сполне і згодливо шляхетного Богуша Дешковича, землянина тамошнього» Там само. -- С.191..

У дарчому листі волинської князівни Марії Масальської своєму чоловікові Костянтинові Малинському від 21 липня 1576 р. говорилося про те, що її померлий чоловік за часів короля Сиґізмунда Авґуста «на Вкраїні (Въкраите) на границях московських государю королю його милості і Речі Посполитій служив» Українське повсякдення ранньомодерної доби: Зб. док. -- Вип.І: Волинь XVI ст. -- К., 2014. - С.221.. 29 січня 1578 р. вийшов декрет сеймового суду, який розглядав справу між оршанським старостою Филоном Семеновичем Кмитою Чорнобильським і Брацлавським ґродським судом, в якому читаємо: «Пан староста оршанський, будучи як староста українний, заклопотаний послугами нашими і земськими» Документи Брацлавського воєводства... -- С.205..

Новий польський король Стефан Баторій майже в кожному універсалі, який стосувався різних проблем східних воєводств Речі Посполитої, використовував слова «Україна» та «українний». Так, документ від 4 квітня 1578 р. був адресований «усім загалом і кожному зосібна з старост наших україн- них, а зокрема хмільницькому, барському, брацлавському, вінницькому, білоцерківському, черкаському, канівському» Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. -- Т.1: 1578--1630. -- Москва, 1877. -- С.2 («wszem wobecz y kazdemu z osobna г starost naszych ukrainnych, a zwiascza Cmieliczkiemu, Barskiemu, Bratsiawskiemu, Winniczkiemu, Biaioczekiewskiemu, Czerkaskiemu, Kaniowskiemu»).. Отже в королівському розпорядженні старости, які врядували на території сучасної Вінниччини, Київщини та Черкащини, називалися «українними». 6 липня 1579 р. Стефан Баторій звертався до «молодців запорожних», щоб ті не допомагали претендентові на господарський трон Молдавії Костянтинові Лакусті воювати за цей уряд.

Причому в листі вказувалося, що той «знаходився у землі нашій, на Україні, і при ньому немало розбійників, з якими він знову має намір вторгнутися до Молдавії»21. У цьому ж універсалі згадувалося про «старост наших україн- них» («вШаговШ паввуЛ икгатпусЬ>).

12 вересня того ж року король видав привілей ротмістрові Брацлавського замку Симонові Телку на пожиттєве володіння селом Скуринцями поблизу Вінниці: «Хотячи йому ласку нашу королівську оказати а тим охотнійшого і наперед до таких же і ще більшим службам нашим, особливо на Україні, затримати і способити» Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. -- Т.1. -- С.12, 14; Acta historzczne do panowania Stefana Batorego krola polskiego. -- Warszawa, 1881. -- S.396 («Ze si§ preci§ w ziemi naszej na Ukraine bawi, maj^c przy sobie Jotarostwa nie malo, z ktoemi zas znowu wtargn^c pomysla do Woloch»). Документи Брацлавського воєводства... -- С.244..

Сейм Речі Посполитої на початку січня 1580 р. затвердив королівський універсал, в якому відзначалося: «За спільною згодою всіх станів цього ж сейму постановляємо, щоб неосілих свавільних людей простого стану, які порушують мирні угоди з турками, татарами й волохами на руській Щодо тотожності термінів «Русь» та «Україна» див.: Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: Нариси з історії культури до початку XVIII ст. -- Л., 2001. -- С.7--8., київській, волинській, подільській і брацлавській Україні, старости, князі, панове і шляхта виловлювали у своїх староствах чи маєтках і карали смертю» Volumina legum. - Vol.2. - P.206; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. - К., 1993. - С.342--343 («Przetoz za spolnym wszech Stanow, na tym Seymie zezwoleniem, postanawiamy: iz ludzie swywolne ktorzy na Ukrainie Ruskiey, Kiiowskiey, Wolynskiey, Podolskiey, Braclawskiey, pakta z Turki, Tatary, Wolochy, turbuiq, ktorzyby byli plebei»)..

22 січня того ж року возний Станіслав Хабовський дізнався в коронній канцелярії у Варшаві про те, що оршанський староста Філон Кміта Чорнобильський затримався на королівській службі («він тепер є на послузі нашій на Україні затриманий») РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Спр.195. - Арк.253..

28 лютого Стефан Баторій видав універсал до «старост, підстарост, державців, княжат, панів і рицарського стану людям, на Вкраїні руській, київській, волинській, брацлавській мешкаючим» Українське повсякдення ранньмодерної доби. - С.311. «Starostam, podstarosciem, dzierzawczom, xiqztom, panom y ryczerstwu na Ukrainie: ruskiey, kijowskiey, wolynskiey, podolskiey y braczlawskiey mieskaiqczem» (див.: Архив ЮЗР. - Т.І. - Ч.ІІІ. - С.12).. У поборовому королівському універсалі від 29 лютого йшлося про те, «у тому велику Речі Посполитій потребу, також, аби краї Руські й Подольські могли бути опатрені, побор по всій Короні, у Великому князівстві Литовському й панствах (державах -- Т.Ч.) усіх, до неї належних» Українське повсякдення ранньмодерної доби. - С.312., «в Великому князівстві Литовському, в Київському і на Волині», «в землі Галицькій, Подільському воєводстві», «до Руських і Подольських країв», «оборона краям Руським, Подольським, Волинським» Там само. - С.312, 324..

Тут також говорилося про «людей свавільних, які на Україні (Украинє) руській і київській, волинській, подільській, брацлавській пакта з турки, татари, волохи турбують» Центральний державний історичний архів України, м.Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.25. - Оп.1. - Спр.21. - Арк.191.. Отже назва «Україна» в даному випадку виступала синонімічним відповідником для «країв руських» і локалізувалася в названих вище воєводствах -- Волинському, Брацлавському, Київському, Подільському та Руському.

20 вересня 1580 р. у привілеї короля Стефана Баторія князеві Дмитрові Курцевичу Булизі на володіння селом Вонячина відзначалося: «На заслуги князя Дмитра Курцовича Булиги, якими він немалий час на Україні (Украини) при вельможному Костянтинові Острозькому, воєводі київському, будучи і мужньо проти неприятелів наших інших Москві й татарам залишаючись» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Спр.216. - Арк.254; Документи Брацлавського воє-водства... -- С.265.. Тут цікаво звернути увагу на закінчення слова -- воно писалося через «і» («и»), а не через «є», як у попередньому документі: «Украини», не «Украинє».

Можливо, що це русин Лаврин Пісочинський Про Л.Пісочинського див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. // Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. - Острог; Л., 2002. - С.140-146; Крикун М., Піддубняк О. Волинський маєток Лаврина Пісочинського (придбання села Кунева і захист права власності на нього) // Соціум. - Вип.9. - К., 2010. - С.97-135., котрий довгий час був писарем канцелярії Руської метрики й королівським секретарем та ставив свій підпис на більшості універсалів і привілейних листів короля Стефана Баторія, так би мовити, «українізував» дану назву?

9 квітня 1582 р. король видав універсал, який адресувався «українним воєводам, каштелянам, староствам нашим і їх підстаростам у панствах наших» ВіЬІкйека Ksiqzqt Czartoryskich w Krakowie (далі - BKCz). - Teki Naruszewicza. - Rkp.124. - S.93 («Wszem wobec Ukrainnym woiewodom, kasztelanom, starostom naszym i ich podstaroscim w panstwach naczych»)..

У книзі підкоморського суду Київського воєводства за 1584 р. читаємо такий запис: «Відомості певні і досконалі з України приходять, же військо поганське кілька разів в воєводство наше недалеко від нас впадали і шкоди в побранню людей в полон [робили]» Книга Київського підкоморського суду (1584-1644 рр.). - К., 1991. - С.225-226.. Власне, тут «Київське воєводство» ототожнювалося з «Україною». Після смерті Стефана Баторія в період безкоролів'я було укладено конфедерацію між шляхтою, затверджену на сеймі 1586 р., в якій писалося про «України вищеназваних воєводств» («Ukrain wyzszey mianowanych Woiewodztw») Volumina legum. - Vol.II. - Р.225.. Вальний сейм Речі Посполитої ухвалив 1589 р. спеціальну постанову під назвою «Заспокоєння українного свавільства» («Zahamowanie Ukrainnego swowolenstwa»), де йшлося «про людей свавільних воєводств Руського й Подільського, котрі переїжджають межі коронні» Ibid. - S.288..

Тобто у цьому випадку термін «українний» поширювався на Руське й Подільське воєводства Корони Польської. З огляду на це, очевидно, що більшість польських дослідників, які стверджують, нібито поняття «Україна» у XVI ст. поширювалася лише на Київське і Брацлавське воєводства Див., напр.: Літвін Г. З народу руського: Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648). - К., 2016., помиляються у своїх твердженнях. На цьому ж сеймі було ухвалено ще одну постанову - «Староства судові й українні [замки] В[еликого] к[нязівства] Литовського]» («Starostwa Sdowe y Ukrainne W. X. Lit.») Volumina legum. - Vol.II. - Р.289..

У королівському привілеї від 14 квітня 1589 р., який надавав київському шляхтичеві І.Ближинському у володіння Кременчуцький уход, зокрема, ішлося: «З того уходу службу воїнську яко й інша шляхта на тій Україні мешкаючи служити повинен; [...] заслуги, які він на Україні при ньому (князеві Михайлові Вишневецькому -- Т.Ч.) у багатьох потребах і битвах з неприятелями Речі Посполитої коронної буваючи в себе мужньо показував горла і кровопролиття свого не латуючи» Руська (Волинська) Метрика: Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569--1673. -- К., 2002. -- С.434; Вирський Д. Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555--1595 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип.15. -- К., 2016. -- С.120--121..

Згідно з постановою сейму Речі Посполитої за 1590 р. під назвою «Порядок щодо низовців та України» («Рогацек z вїтопу Nizowcow у иаіпу»), визначався козацький реєстр в 1 тис. чол., хоча спочатку планувалося 6 тис. Керувати реєстровими козаками, а також упокорювати всіх «свавільних людей» мав великий коронний гетьман Речі Посполитої Prawa Konstitucye y przywileje Krolewstwa Polskiego. -- Warszawa, 1732--1738. -- S.1330; Volumina legume. - Vol.2. - Р.310; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. - С.344-345..

Тут треба звернути увагу на формулювання назви сеймової ухвали, де йшлося про створення окремого правового статусу «щодо України». Тексти інструкцій послам Вишенського, Серадзького, Познанського, Калішського, Краківського та інших воєводських сеймиків на вальний сейм були переповнені шляхетськими образами на «свавілля українне», «свавілля низових козаків», «козацьку сваволю», і попереджали, що «Україну не можна залишити без жовніра»4 BKCz. - DziaJ r^kopisow. - Rkp.2724. - S.78, 418, 433; Rkp.2723. - S.96., «низовці й люди українні щоб договорів не порушували» Ibid. - Teki Naruszewicza. - Rkp.1621. - S.594..

16 січня 1592 р. новий король Речі Посполитої Сиґізмунд ІІІ Ваза видав універсал про призначення спеціальних комісарів із розслідування. «Дійшло до нас, що на Україні - у воєводствах Волинському, Київському, Брацлавському -- як у селах, так і містечках та містах люди свавільні, не зважаючи на зверхність нашу і право посполите, учинили великі й нечува- ні шкоди, кривди, грабунки та вбивства» ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.140. - Арк.376-379; Архив ЮЗР. - Ч.Ш. - Т.1. - С.33-35; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. - С.86.. Тут також ішлося про «вірності ваші, які на Українах проживають» Архив ЮЗР. - Ч.Ш. - Т.1. - С.34 («wiernosci wasze, ktorzi na Ukrainach mieszkacie»).. Отже для польського короля у цьому конкретному випадку «Україною» була територія Волинського, Київського та Брацлавського воєводств. Інструкція Сиґізмунда, подана 6 липня того ж року на провінційні сеймики, стверджувала, що «люди українні» мають велику шкоду, яка надходить «із Низу» від козаків, а «українне свавільство розходиться швидко» BKCz. - Rkp.370. - S.6-7 («Ukrainne swowolenstwo rospuscielo si§ barzo iest szkodliwe»). Ibid. («Tak isz przyszlo K. I. M. comissarza na Ukrainq z niemalym ludem zeslacz»)..

У зв'язку з цим, повідомляв король шляхту -- «комісара на Україну з немалим людом [треба було] послати»51. У проекті постанови сейму Речі Посполитої за 1593 р. ішлося про те, щоб «воєводи, шляхетні старости, які домовляться між собою про час і місце, у ті краї на Україну, як собі час визначать, для учинення тієї справедливості [підуть]; [...] тоді старости наші українні швидко всі з почтом своїм, також стрільці й вибранці всі коронні та В[еликого] к[князівства] Литовського проти таких рушити як тільки на ґвалт мають» Ibid. -- Rkp.2723. -- S.41 («Woyewody, urodzone starosty, ktorzy porozumiawsy sy§ miзdzy sob^ o czasie i myeiscu, w tamthe kraye na Ukraynye, yako sobye czas upatrz^ dlya czinyenya they sprawedliwosczy ziachacz [...]; tedy starostowye nasy Ukraynny [...]»)..

У листі київського єпископа Йосифа Верещинського до канцлера Яна Замойського з Фастова від 29 серпня 1593 р. читаємо: «А ще добре було б, щоб Україна їхня була міцна» Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. -- К., 1904. -- С.309. Цит. за: Яковенко Н. Нарис історії України. -- К., 1998. -- С.10.. Тут також згадувалося про «старост українних»», однак особливу увагу потрібно звернути на те, що представник вищої духовної влади Корони Польської додавав до назви «Україна» прийменник «їхня», тобто у цьому випадку розумілося, що вона була «не своя» для католицького священика. Цей представник вищого кліру римо-католицької церкви в Київському воєводстві Речі Посполитої писав різноманітні публіцистичні трактати, серед яких були такі, де не тільки у змісті, але навіть у назві вживалося слово «Україна», наприклад: «Оголошення ... про створення рицарської школи для синів коронних на Україні...» («Publika ... tak ze strony fundowania szkoly rycerskiej synom koronnym na Ukrainie...»; Краків, 1594 р.). В одній зі своїх тогочасних праць єпископ Верещинський писав, що «Україна довша й ширша, ніж Велика та Мала Польща»64.

У 1593 р. канцеляристи Коронної канцелярії у Варшаві внесли до Руської метрики запис: «Данина Черминському добр названих городище Лисянка (Lesenka) на Україні вище Торговиці між ріками Ухорським Тікичем (Uchorskim Tykiczom)...» Руська (Волинська) Метрика: Регести документів... -- С.447. Архив ЮЗР. - 4.III. - Т.1. - С.54. Там само. -- С.450 («Вьізволеньє от пнезєи подводных мєста украинньїє. Wywoianie od poborow miast ukrainnych»).. Навесні того ж року до володимирської ґродської книги вписано відмову гетьмана Криштофа Косинського від керівництва над козаками Війська Запорозького, де були й такі слова: «[...] з тих часів пана Косинського за отамана не мати й загалом на Україні заразом іншого [обрати] на те місце»66. Із цих слів стає зрозумілим, що «Україна» тут виступала як політичний організм, котрий потребував собі зверхника -- «отамана». Отже саме з цього часу можна говорити про початок процесу поступового перетворення хороніма «Україна» на політонімічну назву.

16 березня 1595 р. коронні канцеляристи, які разом із королем перебували вже у Кракові, записали таку постанову: «Визволення від грошей підводних міст українних. Виволання від поборів міст українних»61. У лютому 1596 р. Сиґізмунд ІІІ Ваза видав універсал, в якому писав про існування «своєї волі українної», а також про те, що «на тих зброднях, які на Україні до того часу чинилися; [...] по ті часи вашої братії другій звлаща на Україні стало» Архив ЮЗР. - Т.І. - Ч.ІІІ. - С.85.. У конституції вального сейму у Варшаві від 7 травня 1596 р. серед іншого зазначалося: «Оскільки на Україні козацька сваволя поширюється зі шкодою для Речі Посполитої чим далі» Volumina legum. - Vol.II. - Р.364; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. - С.112--113.. 1 жовтня 1596 р. король видав черговий універсал щодо «свавільного козацтва», де стверджувалося: «У воєводствах Київському, Волинському і Брацлавському [...]; на Україну втікали, служби немаючи» Архив ЮЗР. - Т.І. - Ч.ІІІ. - С.131..

У листі «старшого» Війська Запорозького Гаврила Крутневича до короля Речі Посполитої Сиґізмунда ІІІ Вази від 26 вересня 1600 р. ішлося: «Товариші наші, до маєстату вашої королівської милості послані, мали лист до українних урядів про наше перебування на послугах вашій королівській милості на Україні вільне й безпечне [...], не скривджені від українних урядів були як вірні і найнижчі піддані вашої королівської милості» Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD). - Archiwum Zamoyskich. - №3036. - S.35 («Towarzise nasze, do maiestatu W. Kr. M. poslane, mieli list do urzgdow ukrainnych o przeisciu nasze s poslug W. Kr. M. na Ukraine wolne y bezpieczne [...], nie ukrzywdzonie od urzqdow ukrainnych bely iako wierne i nainizse poddani Waszej Kro. M.»).. 31 березня 1601 р. в листі «старшого» Війська Запорозького Самійла Кішки до великого коронного гетьмана Я.Замойського писалося, «щоб [гроші і сукно] нам взагалі на Україну були прислані згідно з обіцянкою кор. й. м.» Ibid. - №802. - S.5-7.. У листі Йосифа Верещинського до канцлера Я.Замойського від 15 квітня 1601 р. з Фастова зазначалося: «Так шляхтичів сила як теж людей українних і козаків запорозьких немало» Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. - С.320-321. У цьому листі Й.Верещинський відрізняв «Польщу» від «України»: «Prosz§ do spraw prawnych o dwa Exempti jeden do Polski a drugi na Ukraine». AGAD. - Archiwum Zamoyskich. - №675. - S.41-42; Listy St.Zolkiewskiego: 1584-1620. - Krakow, 1868. - S.115; Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги / Упор. В.Брехуненко, Ю.Мицик, В.Щербак. - К., 2016. - С.124-125..

С.Кішка писав 1 грудня 1601 р. з Нової Мойжі поблизу Ренцена (територія сучасної Латвії) до великого коронного гетьмана Я.Замойського: «То теж в. м. повідомляємо, що й самі вже для великої муки нашої на Україну йдемо»64. Назва «Україна» рясно (7 разів!) використовувалася в листі гетьмана Війська Запорозького Івана Куцковича Лист написаний у білоруському місті Могильові під час повернення козацького війська з Інфлянтської кампанії 1601-1602 рр. до галицького старости Юрія Струся від 11 травня 1602 р.:

— «Що нас м[ило]с[ти]вий пане галицький від в[ашої] м[илості] самого під той час нашої відсутності в Україні»

— «Указав їм (Війську Запорозькому -- Т.Ч.) в[аша] м[илість] місця по Україні, де є велика частина домів і маєтностей наших»

— «За учтиві послуги наші видати нам сказав на додаток і на очікуваний учтиво заслужений жолд наш, почавши від Могилева всю Україну аж до гирла Дніпрового»

— «Поспішали до України і там очікували жолду свого заслуженого»

— «То є воля і наказ йо[го] королівської] м[илості], щоб [ми] зупинилися в Україні»

— «А ми за короткий час в доброму здоров'ї на Україну прибули»

— «Бо вже на Україні й у домах наших немає нічого» AGAD. -- Archiwum Zamoyskich. -- №3036. -- S.40--42; Документи українського козацтва... -- С.131--133 («Co nas mczwy panie Haliczki od w. m. samego pod ten czas niebytnosci naszey na Ukrainien; «UkazaJ iem w. m. liez^ po Ukrainie, gdzie iesth wiзksza czзscz domфw y maiзtnosczy naszich»; «Za uczciwз poslugi nasze wydacz nam raczyl na dopoczynienie y na oczekywanie uczciwe zasluzone[go] zoldu naszego, pocz^wszi od Mohiliewa wszithie Ukraynq asz do uscia Dnieprowego»; «Pospieszali si§ ku Ukrainie y tam oczekywali zoldu swego zasluzonego»; «Tho jest wolia y rozkazanie Ie. K. M., zebysmy si§ polozyli na Ukrainie»; «A my w krotkim czasie w dobrym zdrowiu na Ukraynie przibywszi»; «Bo iusz na Ukraynie y w domach naszich nie mash poczo»). Архив ЮЗР. - Ч.ІІІ. - С.152..

Як можна зрозуміти з наведених словосполучень, в офіційній топі- ці вищого керівництва Війська Запорозького вже на початку XVII ст. назва «Україна» поширювалася на територію «від Могилева» на півночі до «гирла Дніпрового» - на півдні. Наприклад, в універсалі гетьмана («старшого») Війська Запорозького Григорія Ізаповича від 20 грудня 1606 р. до Сиґізмунда ІІІ Вази уряд Речі Посполитої називався в тому числі урядом України-Русі («есьмо доносимо тую пересторогу до відомості вашої милості, яко уряду українного»)61. На сеймі 1607 р. було ухвалено дві окремих постанови: «Про сваволю українку» («O swawoli Ukrainney»), «Про міста українні» («O miastach Ukrainnych») Volumina legum. - Vol.II. - Р.443.. У першій згадувалися «староства українні» («щоб міщани й бояри Київського та Подільського воєводств підкорялися місцевим старостам»), а у другій ішлося про «свавільства міщан брацлавських і корсунських». У документі під назвою «Вотум шляхтича, писаний на сеймику на сейм року Господнього 1606» слово «Україна» згадувалося декілька разів Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. - Т.1. - С.39-40..

6 вересня 1609 р. краківський каштелян Я.Острозький писав до короля Сиґізмунда ІІІ Вази:

«Зволиш наказати мені, щоб я втихомирив козацьке свавілля на Україні й щоб козаки не збиралися купами та не порушували угод із прикордонними сусідами. Але я сам не маю таких сил, щоб міг виправити те, що надто шкодить. Бо й зараз по Україні розійшлися корогви, які діють від імені в[ашої] королівської] м[илості] та називають себе слугами в[ашої] королівської] м[илості], хоча насправді ними не є» Жерела до історії України-Руси. - T.VIII. - Л., 1908. - С.121; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. - С.146-147..

У постанові сейму Речі Посполитої 1609 р. під назвою «Про козаків запорозьких» ішлося про те, що останні заважають «владі урядників наших та урядові українному», а тому «висилаються на Україну комісари наші» Volumina legum. - Vol.II. - Р.465 («wlqdz^ urzзdnikow naszych, y Urzqd Ukrainny mieszai^», «wysylamy na Ukrainq komissarze»)..

Черговий сейм 1611 р. ухвалив постанову «Про сваволю українну козацьку» («О swawoli Ukrainnej Kozackiej»), в якій наголошувалося на тому, що в «українних воєводствах» козаки чинять усілякі «свавільства», а «українна сваволя бере гору під протекторатом служби нашої й чинить великі шкоди та кривди станові шляхетському в його маєтностях» Ibid. -- T.III. -- Р.16; Селянський рух на Україні 1569--1647 рр. -- С.350 (« Ukrainna swawola tak wielk^ gor§ bierze, ze stanowi szlacheckiemu w dobrach ich, i nascych, wielkie a nieznosne szkody y krzywdy»).. Однак, зважаючи на загрозу нової війни з турками, дозволялося набирати «роти козацькі», видаючи «приповідні листи» на вербування лише шляхтичам.

На грудневому сеймі 1613 р. серед інших постанов щодо України було ухвалено конституцію «Про комісію з козаками», в якій заборонялося «самовільне покозачення» частини населення Київського, Брацлавського й Подільського воєводств Корони Польської, котрі виходили з-під юрисдикції своїх панів і визнавали владу козацького «старшого». Окрім того, в іншій постанові -- «Про козаків і людей свавільних» -- зазначалося: «Дбаючи, щоб надалі наша держава була забезпеченою від свавільних ватаг, а особливо українні місця, які значно потерпіли від них раніше» Volumina legum. -- Vol.III. -- Petersburg, 1859. -- Р.122; Селянський рух на Україні 1569-- 1647 рр. -- С.351 («Postregai^c aby napotym Panstwa nasze bespieczenstwo swe mialy od kup swywolnych, a osobliwie Ukrainne mieysca»).. В іншій постанові того ж сейму - «Про кварцяного жовніра» - говорилося, що останній «призначений на оборону краям українним» і він має бути «в полях на Україні, там, де є потреба його призначення Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.81--82 («ze zolnnierz kwarciany kraiom Ukrainnym na obron§ naznaczony»).. В універсалі короля Сиґізмунда ІІІ Вази про створення «козацької комісії», який було видано у Варшаві 15 березня 1614 р., написано: «Також і про місце достатньо порозумівшись, зараз на Україну Київську заїхали» Biblioteka Narodowa w Warszawie. -- Dzial mikrofilmow. -- Mkf.2632. -- S.212--215; Документи українського козацтва... -- С.163 («Takze y o mieysciu dostatecznie porozumiowszy si§, spolecznie na Ukrainq Kiiowskq_ ziachali»)..

На сеймі 1615 р. руський воєвода у своєму вотумі відзначав, що козаки «абсолютно домінують на Україні, адже все поспільство під їхнє право піддалося, запобігти цьому неможливо, позаяк жодна річ у них неможлива, і місця немає ані конституції, ані авторитету короля його милості» Biblioteka Kornicka PAN. -- №325 (Biblioteka Narodowa w Warszawie. -- Dzial mikrofilmow. -- Mkf.2632). -- S.34. Див. також: Брехуненко В. Християнські козаки і християнські сусіди: моделі поєднання (XVI -- перша половина XVII ст.) // Покликання: Збірник праць на пошану професора о. Юрія Мицика. - К., 2009. - С.98.. У королівських пропозиціях на сейм наголошувалося:

«Є в нас на Україні внутрішня небезпека, хоча й немає зовнішньої. Чи не висить над нами неспокій козацької бурі? [...]

Й[ого] королівська] м[илість] зволив призначити для збереження приязні з турками і для очищення України від згаданого свавілля комісарів, які мали вжити заходів чи то угодою, чи якимось іншим способом, щоб роз'єднати цих людей і привести якусь певну кількість із них до доброго порядку» Жерела з історії України-Руси. -- T.VIII. -- С.165; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. -- С.351--352..

Досить інформативна королівська інструкція на сейм Речі Посполитої 1616 р.: «[Козаки] замки наші українні зайняли [...]; і іншим правом кільканадцять фортець українних собі привласнюють; [...] та частина України, в якій давно не постав, мечем і вогнем спустошив» BKCz. -- Rkp.109. -- S.497--498 («[Kozaki] zamki nasze Ukrainne osiedli [... ] y inszym prawem kilkanascie osad Ukrainnych sobie przywlaszczaiqc»]. Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.137, 141.. Цікаво, що цей сейм ухвалив дві постанови: «Про стражів українних» («О strazach икгаіппусЬ»), «Про розбої і злодійства українні» («О rozbojach, у zlodziejstwach икгаіппусЬ»)19. В останній ішлося про «свавільства» у Брацлавському воєводстві. Шляхта Корони Польської в 1611 р. вимагала, щоб «воєвода київський частіше перебував на Україні», і того ж зажадала від «старост українних», котрі рідко бували у своїх східних староствах BKCz. -- Rkp.350. -- S.205--206 («Woiewoda Kiiowski cz^sciey przebywai na Ukrainie [...] panowie starostowie ukrainni [...] gdyz sami nigdy w starostwach swoich nie bywai^»)..

У листі до литовського магната Лева Сапіги від 22 вересня 1611 р. Сиґізмунд ІІІ Ваза писав: «А то та Україна від поган небезпеченства затруднили і затримали королевича Владислава, сина нашого, що перед тим узятого з дозволу Речі Посполитої до Москви затягу так швидко, як була потреба закінчити, не міг, бо і сам за першими вістями до України повернутися мусив» Жерела з історії України-Руси. - T.VIII. - С.185.. Зазначимо, що у цьому королівському листі до вищого урядовця Великого князівства Литовського в одному семантичному ряду згадувалися такі назви, як «Річ Посполита», «Москва» та «Україна».

Постанова вального сейму 1618 р. називалася «Про козаків низових»: «Так далеко зайшла козацька сваволя, що поза тим, що українні обивателі великі від них терплять кривди» Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.157 («Tak daleko zaszia Kozacka swawola, ze mimo to, iz obywatele Ukrainny wielki od nich ucisk y ukrzywdzenie cierpia»).. В одній із посольських інструкцій на цей сейм зазначалося:

«Потрібно, щоб й[ого] м[илість] п[ан] київський воєвода (тобто Станіслав Жолкевський -- Т.Ч.) частіше бував на Україні. Ми бачимо, мало від нього маємо допомоги, бо в Києві був лише двічі: їдучи до Москви і заїжджаючи на воєводство. Крім того, і урядників його там не дуже хвалять, бо, по-простому кажучи, кожен шукає, що -- його [власне], а що -- не Богове.

Українні панове старости, особливо магнати, теж не думають про те, щоб навести порядок» Жерела з історії України-Руси. -- T.VIII. -- С.176--177; Селянський рух на Україні 1569-- 1647 рр. -- С.167--168. Цікаво, що в березні 1618 р. могильовський купець Л.Власов стверджував: «[...] указал де король с Украины с своими людьми и с запорожскими черкасы и с гайдуки итти, заговев маслом, на Киев, а с Киева на Путивль да на Северу» (див.: Документи російських архівів з історії України. -- Т.1: Документи з історії запорозького козацтва 1613--1620 рр. -- Л., 1998. -- С.119)..

На вальному сеймі 1619 р. йшлося про оборону «країв руських, України до землі волоської прилеглих» Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.169 («kraiow Ruskich, Ukrainie y Ziemi Woioskiey przylegiych»)., а на черговому сеймі 1620 р. було ухвалено постанову під назвою «Старости українні» («Starostowie Ukrainni»), де йшлося про «панів старост у замках українних» Ibid. -- Р.182 («panow Starostow na zamkach Ukrainnych»).. У цьому випадку пояснювалося, що «краї руські» є «Україною», і вони межують із «Волоською землею», тобто Волоським князівством.

20 листопада 1620 р. король Сиґізмунд ІІІ Ваза видав привілейний універсал волинському воєводі Я.Заславському на володіння Переяславським староством із прилеглими землями. У цьому документі, зокрема, відзначалося: «Двісті коней людей служилих своїм коштом при війську й гетьманові нашим на Україні ставити повинен будеш» Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. -- Кн.14. -- Вып.1--Ш. -- С.119 («Dwiescie koni ludzi sluzalzch swym kosztem przy wojsku i hetmanie nashym na Ukrainie stawic powinien b^dzie»).. 21 серпня 1621 р. вийшов універсал про призначення королівським коморником у Київському воєводстві шляхтича В.Обалковського. Тут кілька разів згадувалося про «Київську землю та всю Україну»: «Селітри у всій землі Київській і по всій Україні тій, у полях диких білгородських, очаківських, путивльських, біля мурав- ських шляхів татарських і біля рік Псел, Ворскла, Орелі й в інших диких місцях» Там же. -- С.129--130 («Saletry wszystkie, w ziemi Kijowskiej i po wszystkiej Ukrainie tamtej, w polach dzikich BiaJgorodskch, Oczakowskich, Putiwlskich, okolo Murawskich szlakow tatarskich i okolo rzek Psla, Worskla, Oreli i we wszystkich dzikowinach»).. Як бачимо, до іменника «Україні» застосовувалося означення «вся». Про «українну сваволю» йшлося в універсалі Сиґізмунда за 1624 р. Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. -- Т.1. -- С.141--142.

У 1625 р. великий коронний гетьман С.Жолкевський відзначав, що козаки «забувши віру й підданство, удільну собі Річ Посполиту творять, на горло та маєтність невинних людей наступають, уся Україна від них залежна, шляхтич в домі своїм не вільний, в містах і містечках його королівської милості весь уряд, вся влада при козаках, узурпують собі юрисдикцію, право становлять» Жерела з історії України-Руси. - Т.УШ. - С.285.. У грудні того ж року сеймики Корони Польської отримали королівську інструкцію, в якій також наголошувалося на тому, що «окрема собі Річ Посполита утверджується, на горла, на маєтності людей невинних наступають, Україна вся є від них зруйнована, шляхтич у домі своїм не вільний, в містах і містечках й[ого] королівської] м[илості] усі уряди, уся влада при козаках, привласнюють собі юрисдикцію, право собі встановлюють; [...] на Україні для приведення в покору козаків; [...] ніж і в домі [на] Україні мати постійну небезпеку» Там само. -- С.286 («Udzieln^ sobie Rzecz Pospolit^ stanowi^ na gardla, na maj^tnosc ludzi newinnych nast^puj^ Ukraina wszystka jest od nich zgoldowana, szlachticz w domu swym nie wolny, w miastach i w miasteczkach J. K. M. Wszystek rz^d, wszystka wladza przy kozakach, uzurpuj^ sobie jurysdykcyq, prawa stanowiq; [...] na Ukraine dla wprawienia w posluszenstwo kozakow; [...] nizli i w domu [na] Ukrainq miec w ustawicznym niebezpieczenstwie»).. Власне, із цього тексту стає зрозумілим, що «вся Україна» буле не тільки «зруйнована козаками», але в ній установлювалися нові державні та судові органи й таким чином творилася «окрема Річ Посполита». У листі коронного конюшого Х.Збаразького до короля від 1623 р. вживалося таке словосполучення, як «уся Київська Україна й Біла Русь» («wszystkiey Kijowskiej икгаїпу у Віаїеу Киві») Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. -- Т.1. -- С.102..

На Варшавському сеймі 1627 р. було ухвалено постанову «Оборона України від поган» («ОЬгопа икгаіпу od pogan»), за якою «України від поган мав стерегти жовнір», котрий повинен був бути при «війську україннім», і в якому також мали знаходитися «люди старостів українних»92. Аналогічну постанову було ухвалено на Варшавському сеймі 1628 р., де також ішлося про «українне військо» та організацію «оборони України»93. Вищий законодавчий орган Речі Посполитої в 1629 р. підтвердив попередні постанови сеймів стосовно «оборони українної» («оЬгопа икгаіппа») та ухвалив нову конституцію, де йшлося про особливості «українної оборони» («икгаіппву оЬгопіе»), що її мало забезпечувати «військо те українне»94. У виступі на сеймі 1630 р. король Сиґізмунд ІІІ Ваза звернувся до магнатів і дрібнішої шляхти із закликом, що «оскільки їм нічого не вартує за будь-якої нагоди повернутися до звичайної сваволі [...] треба зміцнити Україну надійною охороною»96. 28 березня того ж року польний гетьман С.Конецпольський видав універсал до шляхти Волинського воєводства, в якому наголошувалося на «українному свавільстві» («swawolenstwo иkrаіппе») Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.260 («zolnierza, ktory Ukrainy od pogan stredz b^dzie»). Ibid. - P.278. Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.292 («woyska tego Ukrainnego»). Жерела до історії України-Руси. -- T.VIII. -- С.289. ЦДІАК України. -- Ф. «Луцький гродський суд». -- Кн.2143. -- Арк.361 зв. Ідеться про Григорія Чорного та його прибічників. Жерела з історії України-Руси. -- T.VIII. -- С.356--357; Селянський рух на Україні 1569-- 1647 рр. -- С.139. Volumina legum. -- Vol.III. -- Р.321 («ze cz§sc woyska z expedycyi Pruskiey na Ukrainq obrocona»). Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. -- Т.1. -- Москва, 1954. -- С.112 («Nie przychodzilo do jakiego krwie rozlania, a za tym i do poruszenia kozakow i wszystkiej Ukrainy»). ТТДІАК, України. -- Ф. «Володимирський гродський суд». -- Кн.1000. -- Арк.182 («Horodyszcz^ pust§ dwoj§, Hlinsk^ u Bielsk^ nazwanej [...] za rzek^ Pslem, na Ukrainie, w wojewodztwie Kijowskim»)..

У королівських пропозиціях на сейм 1631 р. загострювалася увага на козацькому повстанні, яке «підбурило всю Україну»: «Жорстоко замордували свого старшого, поставленого з руки й. к. м., та інших старших, що зберігали покору97, підбуривши майже всю Україну до бунту [...]; Для утримання їх у покорі і у зв'язку з небезпекою від поган треба зміцнити Україну надійною охороною»98. На цьому сеймі йшлося про утримання «частини війська, з експедиції прусської на Україну повернутої»99. 23 липня 1631 р. Сиґізмунд ІІІ Ваза писав до київського воєводи Тишкевича, щоб «не дійшло до якого-небудь кровопролиття, а потім і до хвилювання козаків та всієї України»100. 6 лютого 1632 р. король видав привілейний універсал скарбовому писареві Ф.Мировецькому на володіння землею на р. Ворскла. У цьому документі дуже чітко локалізувалися королівські надання «на Україні»: «Городища пусті двоє, Глинськом і Бельськом названі, вище Полтави, над рікою Ворсклою поблизу могили, Сковобора названою, за рікою Пслом, на Україні, у воєводстві Київськім [що] знаходяться»101.