Жінки-трубадури як культурний феномен доби Середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖІНКИ-ТРУБАДУРИ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

жінка трубадур середньовіччя творчість

О.В. Корчевська

студентка V курсу заочного відділення історичного факультету,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Дана стаття присвячена феномену жіночої поетичної творчості в добу Середньовіччя. В центрі уваги творчість жінок-трубадурів - авторок світських куртуазних пісень. У статті розглядається деякі фрагменти їх біографіїй, а також збережені кансони та тенсони, в яких розглядається особливий - жіночій погляд на куртуазні цінності та ідеали. Особливу увагу приділено відображенню жіночого ставлення до канонів куртуазних традицій та правил.

Ключові слова: жінки-трубадури, Середньовіччя, кансона, тенсона, куртуазне кохання.

Данная статья посвящена феномену женского поэтического творчества в эпоху Средневековья. В центре внимания творчество женщин-трубадуров - авторов светских куртуазных песен. В статье рассматриваются некоторые фрагменты их биографий, а также их сохранившиеся кансоны и тенсоны, в которых рассматривается особенный - женский взгляд на куртуазные ценности и идеалы. Особенное внимание уделено отображению женского отношения к канонам куртуазных традиций и правил.

This article deals with the phenomenon of women's poetry in the Middle Ages. The author focuses on women-troubadours' courtois songs. The chronological frames are 1213th centuries. Some fragments of troubadours' biographies as well as their survived compositions are considered. Special attention is given to the display of women's attitude to the courtois values and ideals.

Keywords: women-troubadours, medieval, courtois, canzone, tensona, courtly love.

Важливим елементом Середньовіччя була куртуазна культура, становлення якої відбувалося в європейських країнах наприкінці ХІ - початку ХІІ століть у середовищі феодального дворянства, при дворах знатних сеньйорів. Батьківщиною куртуазної культури стала Окситанія, а першими ліриками - трубадури (провансальські співці XI - XIII століть).

Серед творців куртуазної лірики можна було зустріти представників різних суспільних станів: королів, знатних феодалів, кліриків, осіб нижчих верств. Але яскраву галерею уявних образів і картин у ліриці трубадурів було створено завдяки жінкам, які виступали не лише як музи для трубадурів-чоловіків, але і як поетеси. Зокрема, досить популярною була творчість таких жінок-трубадурів як графині де Діа, Алазаїс де Поркайрагас, Кастеллоза, Марія де Вентадорн та Дона Ломбарда. В основу їхньої творчості були покладені як правило автобіографічні дані, їхні індивідуальні почуття та людей, що їх оточували. Ці жінки-поетеси для доби Середньовіччя стали справжнім феноменом, який показує нам інший погляд на куртуазні цінності та ідеали, та зробили свій внесок в розвиток куртуазної культури. Якщо про трубадурів чоловіків відомо багато, завдяки збереженим життєписам, хронікам, творам, то про дам-поетес, на жаль, збереглося замало інформації, що стосуються їхнього життя та творчості. До нашого часу збереглась мала частина спогадів про жінок-трубадурів, життєпис складений середньовічними авторами, кілька десятків збережених творів - це все, що дає нам можливість дізнатися про перших поетес середньовіччя. Найчастіше використаний по відношенню до них термін «трубадурка» (trobainitz) вперше з'явився в романі «Фламенка» [8] написаному в XIII ст. невідомим автором. «Трубадуркою там звуть Маргариту, одну з двох служниць головної героїні, коли та «знаходить» необхідне слово, що складається з двох складів, за допомогою якого можна продовжити діалог, що розпочався в церкві між її господинею та прекрасним кліриком» [8: 57]. Слід зазначити, що у середньовічних джерелах згадок про жінок-трубадурів збереглося досить мало, (в «Життєписах трубадурів» [2], складених середньовічними авторами в XIII-XIV ст., та в інших документах, що донесли до нас відомості про життя та творчість двох десятків жінок-поетес). Можна припустити, що цих талановитих жінок було значно більше, але, на жаль, багато імен були втрачені та не збереглися до наших днів. Також можливо припустити, що збереглися імена лише тих жінок-трубадурів, хто мав високе соціальне становище в суспільстві та належав виключно до аристократичного стану. Збереглися декілька середньовічних мініатюр із зображенням жінок-трубадурів, одягнених в довгі сукні, прикрашені золотим шиттям, у плащах, підбитих хутром.

Дуже поширеним явищем було те, що під час хрестових походів того періоду дами самостійно і успішно управляли феодальними маєтками, причому, не тільки у Франції, але і по всій Європі. Зокрема, із зазначеними факторами було пов'язано зміцнення позиції жінок Південної Франції і можливість їх музично-творчої реалізації. Вони прекрасно володіли куртуазним лексиконом та технікою вірша. Також займалися виробленням кодексу кохання. У вишуканості складання строф і рими, вони досягли тих же висот, що чоловіки трубадури. Вони ніколи не натякали на свою причетність до «цеху поетів», але на відміну від своїх побратимів по перу, ІтоЬаігіІг не писали ні політичних, ні повчальних віршів, та внесли свій вагомий внесок насамперед в любовну поезію. Завдяки «Життєпису трубадурів» [2] нам відомо що ці дами активно брали участь в поетичних дійствах: співали, танцювали, грали на музичних інструментах, виступали партнерами чоловіків у поетичних діалогах. Варто відзначити, що першість серед цих надзвичайних жінок неодмінно належить найбільш відомій з куртуазних поетес Окситанії - графині Беатрисі де Діа. Відомостей про її життя збереглося вкрай мало. Факти, що стосуються її біографії, досить уривчасті, в точності не відомо, ким була ця поетеса. В «Життєписі древніх і найславніших провансальських поетів» Жак де Нострдам надає її наступну характеристику: «Графиня де Діа була свого часу пані доброго розуму і доброчесна, великої краси і чесного способу життя, досвідчена в поезії і в віршотворенні провансальському...» [2: 274]. Також, згідно «Життєпису трубадурів», вона була закохана у відомого трубадура Раймбаута Оранського (д'Ауренга): «Полюбила вона ен Раймбаута Оранського і склала в його честь безліч прекрасних кансон», [2: 204] і, як ніхто інша, вміла славити любов. Графиня де Діа писала свої твори у «легкому стилі». Всі її пісні за своїм змістом підпорядковуються правилам куртуазної поезії. У своїх піснях вона показувала себе ідеальною закоханою. Головною темою її віршів - це скарги Дами, покинутої коханим. Її твори розкривають куртуазну любов з жіночої точки зору. За палкість пісень її називали «провансальською Сапфо». Творча спадщина яка залишилася після неї і належать до найбільш прекрасних і пристрасних віршів, коли-небудь складених жінками-трубадурами. В яких, як і у трубадурів-чоловіків, незадоволене бажання забирає поетесу в уявний світ, де ІтоЬаігіІг з жіночою пристрастю намагається розповісти про свою мрію, свій ідеал:

«Вернись, мой прекрасный друг!

Мне тяжко ночь за ночью ждать,

Чтобы в лобзанье передать

Вам всю тоску любовных мук

Чтоб истинным, любимым мужем

На ложе вы взошли со мной

Пошлет нам радость мрак ночной,

Коль мы свои желанья сдружим!» [4: 76]

На жаль, музика до цієї кансони не збереглася. Всі інші її кансони теж були виконані в «легкому стилі». Уся тема поезії «середньовічної Сапфо» пронизана болем та образою покинутої жінки, що говорить мовою не гнівних прокльонів, а ніжних докорів. Її пісням властива особлива сила, наділена вогнем сильної особистості прекрасної жінки-трубадура. Вони не порушують правил куртуазної любові. Але в них жінка переймає роль «васала» з ролі «господині». Можна зробити висновок що жінки-поетеси просто наслідували стиль своїх побратимів-чоловіків, ставлячи відповідні наголоси в жіночому роді замість чоловічого.

Таким чином, в куртуазній літературі відбувається дещо дивне: спочатку куртуазні поети штучно підносять жінку, порушуючи «природні взаємини між статями», потім куртуазні поетеси міняються ролями зі своїми побратимами- чоловіками і повертаються до вихідного положення. Якщо звернутися до головних тем творів жінок-трубадурів, то можна побачити, що більшість тем присвячена стверджуванню, як вони люблять своїх коханих «більш за все на світі»; що вони помруть, якщо не досягнуть будь-якої радості; що вони бувають щасливі тільки уві сні; що їх серце знаходиться у коханого; що вони обливаються слізьми замість того, щоб співати; що мета їх поетичної творчості - прославлення чеснот коханого, вони благають, щоб їх страждання були пом'якшені хоча б видимістю доброго ставлення; вони запевняють, що відмова спричинить їхню смерть, яка тяжким гріхом ляже на душу коханого і викличе по відношенню до нього відповідну суспільну реакцію, наприклад з творчості графині де Діа:

« - Друг мой! Я еле жива, -

Все из-за вас эта мука.

Вам же дурная молва Не любопытна нимало... » [4: 76]

або з творчості Кастеллози:

«. Мечты больной,

Лишь муки умножая.

Удел и так мой зол,

Судьбины произвол Меня и так извел ...» [4: 115]

Все це дуже характерно для творчості жінок-трубадурів. Також для них був характерен автобіографічний характер творчості, що виявлявся в прямому впливі обставин особистої долі на виникнення пісень. Розуміння цієї традиції, до речі, часто допомагало визначити авторство твору, виходячи з достовірних історичних фактів. Вже згадана нами Кастеллоза, яка за давньопровансальською «біографією» була знатною дамою з Альверня (Оверні), що жила на поч. XIII ст. Творча спадщина її велика і хіба що трохи поступається графині де Діа. Відомо чотири її твори - це любовні кансони. З жінок-трубадурів вона залишила після себе одну з найбільших віршованих спадщин. Згідно «віда», вона була з аристократичного стану, дружина Тюрка де Мейрона, [2: 164] і, можливо, відчувала сильні почуття до дворянина більш високого, ніж вона, соціального становища, імовірно, до Армана де Бріона.

Всі пісні що збереглися, вона, імовірно, адресувала йому. «Віда» описує її так: «... дама повна веселощів, вельми досвідчена в законах вежества і прекрасна обличчям», [2: 164] що дає нам уявлення про неї як про жінку «освічену», «з почуттям гумору» та «вкрай привабливу». Трагічність кохання Кастеллози полягало в тому що її обранцем був Арман де Бріон, який був за станом вищим від неї, але це повністю відповідало куртуазним принципам того часу, коли один з закоханих обирав роль господаря, а інший присвячував себе йому, ставши васалом, але це було більш характерно для чоловіків, в творчості Кастеллози ми бачимо на цьому місці жінку, що порушує, як і в творах графині де Діа, куртуазну концепцію, прийняту в ці часи. Авторка визнає, що її коханий заслуговує на «dompna d'ausor paratge» (жінку- дворянку), котрою вона сама не є. Кастеллоза усвідомлює те, що її залицяння не схвалять інші жінки, котрі вважають прийнятною ініціативу лише з боку чоловіка: «Я знаю, що мені це подобається, навіть якщо іншим це здається непристойним, аби жінка залицялася до лицаря або ж зверталася до нього з довгими проханнями» [2: 164]. Але вже інші мотиви ми можемо бачимо в творчості іншої жінки-трубадура Дони Ломбарді, яка теж перебувала у ніжних відносинах з Бернантом Арнаутом, що теж як у інших жінок-трубадурів знайшло відображення в її пісенності:

«Сеньор Джордано, отдам Вам вроде дани

Власть в Галлии, в Нормандии, в Бретани,

А Вы отдайте мне без пререканий

В Ломбардии, в Ливорно и в Ломани;

Коль скоро так,

Я Вам не враг.

Подняв на поле брани

За Вас свой стяг...» [2: 193]

Слід зауважити, що це єдина збережена робота даної жінки-трубадура, яка має велику цінність, бо витримана в порівняно «темному стилі». Дона Ломбарда єдина відома з жінок-трубадурів, хто так писав. Поезія в подібній манері була характерна для вузького кола слухачів та рідко використовувалась серед чоловіків-трубадурів.

Аналізуючи інші твори жінок-трубадурів, до цього часу ми не зустріли жодного документа, що свідчить про горезвісну «перевагу коханої над коханим». В тім, нам можуть заперечити, що питання про те, чи можуть чоловік і жінка бути рівні в любові, було поставлено в «полеміці» між Гі д'Юсселем і Марією де Вентадорн. Тенсона «Гі д'Юссель, чи сердитий мій докір...» [4: 122] іноді тенденційно використовується в науковій літературі, ми дозволимо собі розібрати це більш детально. Ця тесана постала перед нами як куртуазний двобій, головна тема якого є: чи має в любові куртуазна дама перевагу над чоловіком»:

« -Ги д'Юссель, сердит мой упрек:

Почему, о пенье забыв,

Вы молчите? Талант ваш жив,

И к тому ж вы любви знаток:

Так ответьте, должно ль Даме в обмен

На страстность представленных другом сцен

С ним столь же страстный вести разговор?

С такой точкой зренья возможен спор...» [4: 122]

На думку Марії де Вентардорн, «коханий повинен просити або вимагати так, якби він звертався до подруги і до пані одночасно; що стосується пані, то вона повинна почитати в своєму коханому одного, а не пана. Адже спочатку коханий з'явився до жінки, став на коліна, склавши руки, і заявив:

« - Ги, влюбленный, подав намек Даме, должен быть терпелив И благодарить, получив Милость в должном месте в свой срок;

Пусть просит, не поднимаясь с колен:

Она - и подруга, и сюзерен

Ему; превосходство же ей не в укор,

Поскольку он - друг ей, но не сеньор ...» [5: 123]

І дама прийняла його на цих умовах як васала, і я абсолютно справедливо вважаю його зрадником, якщо він віддавшись дамі як слуга, потім поводить себе як рівний». Справді, теорія Марії де Вентадорн, попереджає теорії вчених ХІХ і ХХ ст., в корені суперечить самому духу лицарської любові провансальської літератури знайшовся хоча б ще один текст, в якому захищалися б думки, висловлені цієї знатної дамою, до речі сказати, аж ніяк не у вигляді загального непорушного закону, а в якості предмета для суперечки.

Цікаву творчу спадщину також залишили ще одна жінка-трубадур Азалаїс де Поркайрагас, яка згідно «Життєпису трубадурів» була «... дама знатна і досвідчена в законах вежества, родом була з округу Монпельє. [...] Дама ця володіла трубадурським мистецтвом ...» [2: 168]. Єдиний її вірш, що зберігся до наших днів під її ім'ям доводить що вона була, була сучасницею Раймбаута Оранського (д'Ауренга). Існує припущення, що саме її він оспівував під ім'ям Жонглер:

«Лишь вы, Жонглер прекрасный мой,

Вы знаете неоспоримо,

Какая Донна мною чтима.» [6: 57 - 58].

Її єдиний збережений твір - плач «Ось і зимова пора...», [4: 79] в якому поетеса оплакує смерть свого коханого Раймбаута Оранського (д'Ауренга), який является унікальним бо з одногу боку є єдиним збереженим твором у подобному жанрі написаного жінкою-поетесою, а по друге є джерелом для вивчення життя відомого трубадура Райбаута Оранського (д'Ауренга).

У всьому, що стосується вишуканості форми та рими, жінки-трубадури досягли тих самих висот, що і чоловіки. Вони прекрасно володіли куртуазним лексиконом та технікою вірша, перетворюючи цікаві для них як для жінок теми в солодкозвучні кансони, і в цьому полягала основна відмінність їхнього віршування. Вони внесли свій вагомий внесок насамперед у любовну поезію та писали в манері «легкого та темного стилів», також вони аж ніяк не поступалися трубадурам-чоловікам у літературній техніці. На жаль, збереглося мало свідчень сучасників про публічні виступи жінок-трубадурів. Немає відомостей про висловлювання авторитетних авторок на захист творчих здібностей слабкої статі, хоча аристократки мали для цього всі можливості. Однак на підставі зробленого нами аналізу все одно можна прийти до висновку, що жінки-автори нарівні з чоловіками брали активну участь в світському літературному та музичному житті Середньовіччя і впливали на його вигляд. Їхні збережені твори, дають нам можливість розглянути куртуазну любов з жіночої точки зору. Сам факт їхнього існування в епоху Середньовіччя вже є самим по собі культурним феноменом, який зробив великий внесок в розвиток куртуазної культури. Ці обставини відкривають все нові горизонти досліджень перед дослідниками. Безсумнівно, творчість цих жінок займає рівноправне почесне місце в класичній куртуазній літературі трубадурів.

Історія жіночої літературної та музичної творчості у Середньовіччі, безумовно, розширює наші уявлення про європейське поетичне та музичне мистецтво, яке є невід'ємною частиною культурної мозаїки, без яких загальна картина епохи не може вважатися повною.

ЛІТЕРАТУРА

1. Брюнель-Лобришон Ж., Дюамель-Амадо К. Повседневная жизнь во время трубадуров ХІІ - ХІІІ вв. / Женев'єв Брюнель-Лобришон, Клоді Дюамель- Амодо; [пер. Е Морозова.]. - М.: Молодая гвардия, 2003. - 414 с.

2. Жизнеописания трубадуров / сост. М.Б. Мейлах. - М.: Наука,1993. - 735 с.

3. Иванова С.В. Женщины-творцы в светской музыкальной культуре Средневековья / С.В. Иванова // Музыкальная академия. - 2010. - № 1. - Режим доступу: http://ikompozitor.ru/links/ МА_2010-1_p158-161.pdf

4. Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия Вагантов / отв. ред. И.В. Абашидзе; [пер. В. Дынник]. - М.:Худ.лит, 1974. - Т. 23. - 575 с.

5. Песни Трубадуров [пер. А. Г. Найман]. - М.: Наука, 1979. - 260 с.

6. Прекрасная Дама: Из средневековой лирики . - М., 1984. - 462 с.

7. Пуришев Б. Лирическая поэзия средних веков / Б. Пуришев // Поэзия трубадуров. Поэзия вагантов. - М.: Худ. литература, 1974. - Т. 23. - С. 5 - 28.

8. Фламенка [ пер. А.Г. Найман]. - М.: Наука, 1983. - 318 с.

9. Фридман Р.А. Любовная лирика трубадуров и ее истолкование / Р.А. Фридман // уч. зап. / Рязанский гос. пед. ин-т. - 1965. - Т. 34. - Вып. I. - С. 87 - 417.

10. Шишмарев В.Ф. Лирика и лирики позднего средневековья. Очерки по истории поэзии Франции и Прованса [Электронный ресурс] / В.Ф. Шишмарев. - М., 1911. - Режим доступа: http://нэб.рф/catalog/000199_000009_003787028/

Размещено на Allbest.ru