Північнопонтійська торгівля зерном: друге життя давніх концепцій

Размещено на http://allbest.ru

Північнопонтійська торгівля зерном: друге життя давніх концепцій

О.В. Одрін

Київ

Північнопонтійська торгівля зерном вже віддавна цікавить дослідників Див. історіографію: Доватур А. И., Каллистов Д. П., Шишова И. А. Народы нашей страны в «Истории» Геродота. Тексты. Перевод. Комментарий. М., 1982. С. 228-231.. Фахівцям добре відома історія становлення і наступного занепаду колись загальноприйнятої концепції торгівлі «скіфським хлібом» Одрін О. В. Зерноторгівля у Північному Причорномор' ї та в інших регіонах античного світу: історіографічні стереотипи і реалії // Україна в Центрально- Східній Європі. Вип. 15. С. 299-310.. Остання базувалась на відомостях Геродота про скіфів-орачів, які буцімто сіють хліб на продаж [IV, 17,2], а точніше - на творчій інтерпретації цих відомостей, адже напряму Геродот ніде не твердить, що «хліб на продаж» постачався саме грекам, які згодом доправляли його на ринки полісів басейну Егейського моря.

Здавалося, після публікації О. М. Щеглова, який, спираючись на дані археоботаніки, доводив, що мешканці Лісостепу вирощували зернові, які не мали експортної цінності - перш за все полбудвозернянку, еммер Щеглов А. Н. Северопонтийская торговля хлебом во второй половине VII-V вв. до н.э.: письменные источники и археология // Причерноморье в VII-V вв. до н.э. Тбилиси, 1990. С. 99-121.

De Angelis F. Going Against The Grain in Sicilian Greek Economics // Greece and Rome. 2006. Vol. 53. No 1. P. 29-47., питання було закрите. Серед більшості науковців, як західних, так і «східних», пострадянських, в останні роки встановився консенсус: основною експортною культурою грецького світу вважається м'яка пшениця. Так, наприклад, канадський дослідник Франко де Анджеліс доводив відсутність масштабного хлібного експорту з грецьких полісів Сицилії саме тим фактом (хоча і не доведеним остаточно), що провідною зерновою культурою тут був ячмінь De Angelis F. Going Against The Grain in Sicilian Greek Economics // Greece and Rome. 2006. Vol. 53. No 1. P. 29-47. .

Інші науковці не були настільки категоричними у відношенні монокультурності давньогрецької зерноторгівлі, припускаючи можливість експорту також і ячменю Bissa E. Governmental Intervention in Foreign Trade in Archaic and Classical Greece. Leiden and Boston, 2009, але загальної ситуації це не змінювало: про торгівлю плівчастими пшеницями не йшлося. Відповідно, якщо говорити про Північне Причорномор'я, то, згідно з цими уявленнями, товарне зерно могло експортуватись лише з території античних держав, а також і тих племен, які активно вирощували м'яку пшеницю - сіндо-меотів Прикубання Лебедева Е. Ю. Результаты исследований палеоботанических материалов с меотских памятников Прикубанья // Боспорский сборник. 5. М., 1994. С. 108-112. або фракійців Нижнього Подунав'я Пашкевич Г. А. Палеоэтноботанические находки на территории Украины. Памятники I тыс. до н.э. - II тыс.н.э. Каталог I. К., 1991. С. 8..

Але, здається, в антикознавстві не існує таких концепцій, які б час від часу не переглядалися, причому безвідносно того, чи з'являються нові дані, що ним суперечать, чи ні. Так сталося і з ідеєю «скіфського хліба». В останнє десятиліття було опубліковано щонайменше дві праці, які ставлять під сумнів неможливість вивозу зерна з «варварських» теренів Північного Причорномор'я. Першою, ще у 2010 р., вийшла стаття російського археолога Ю. О. Виноградова «Деякі сучасні тенденції у вивченні економіки Боспорської держави у IV ст. до н. е.» Виноградов Ю. А. Некоторые современные тенденции в изучении экономики Боспорского государства IV в. до н. э. // АМА. Вып. 14. 2010. С. 308-319., основна частина якої присвячена саме зерновій торгівлі. У ній автор висловив припущення про можливість вивозу з Північного Причорномор'я не лише м'якої пшениці, але й ячменю - провідної зернової культури якщо не більшості У нас досі бракує конкретних даних, перш за все археоботанічних, які б дозволили з'ясувати структуру зернового господарства більшості античних полісів., то, принаймні, значної кількості давньогрецьких держав, включно з Афінами. Як уже зазначалося, сама по собі ця ідея не є надто оригінальною, адже принципова можливість торгівлі ячменем визнається багатьма вченими, щоправда, не для території Боспору та його околиць. Натомість, куди більш контроверсійним було припущення про можливість вивозу полби, яке до того, здається, висловлювалось (побіжно) лише А. С. Русяєвою Русяева А. С. Проникновение эллинов на территорию Украинской Лесостепи в архаическое время (К постановке проблемы) // ВДИ. 1999. № 4. С. 84-97..

Остання ідея отримала доволі рішучу підтримку одеського дослідника І. В. Бруяко, який у другому виданні монографії «Нариси економіки населення Північно-Західного Причорномор'я в античну добу», виданого у співавторстві з О. П. Секерською Бруяко И. В., Секерская Е. П. Очерки экономики населения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху. Одесса, 2016., доволі впевнено твердить про можливість вивозу полби з варварських територій, гостро полемізуючи з тими авторами, зокрема з Н. О. Гаврилюк, які категорично відкидають таку можливість Там же. С. 134.

Які ж нові дані залучає І. В. Бруяко на підтвердження своєї ідеї? Виявляється, жодних: всі його побудови базуються на теоретичних міркуваннях про принципову можливість / неможливість транспортування полби та ще на довільно тлумаченому пасажі Геродота про алазонів, які «сіють і їдять хліб, часник, сочевицю і просо» (переклад А. О. Білецького).

Наразі дискусії про місцезнаходження цих племен, які, згідно з текстом Геродота [IV, 17], мали проживати десь на берегах Гіпаніса А не «уздовж Борисфена», як припускає І. В. Бруяко. Тому лишається незрозумілим, чому він пов'язує «розлогі і прекрасно оброблені поля» саме з алазонами. Крім того, в тексті «Історії» [ІУ,53,2] немає й натяку на «прекрасно оброблені поля», а говориться просто про високі врожаї на землях уздовж Борисфену, тобто про родючість тамтешніх ґрунтів, без жодної прив'язки до конкретної етнічної спільноти, і без вказівок на те, які саме культури давали ці високі врожаї. Загалом ніщо не заважає пов'язати ці дані із ольвійськими греками, частина хори яких розташовувалась на лівобережжі Нижнього Дніпра. Так само успішно можна їх пов'язувати і з осілими скіфами, з їх надто низькою агротехнікою., не завершились жодним позитивним результатом, адже, попри переконаність більшості науковців у надійності даних давньогрецького історика про етнополітичну ситуацію у Надчорномор'ї, буцімто базованій на автопсії, надійних археологічних відповідників наративній інформації знайти не вдається, а схеми розселення племен, створені численними дослідниками, видаються переконливими передусім їх авторам.

Якщо ж звернутися до більш надійних джерел, то картина виявиться зовсім невтішною. Жодних писемних чи епіграфічних джерел, які б засвідчили скільки-небудь широку торгівлю полбою, наскільки мені відомо, не існує (див., наприклад, добірку писемних та епіграфічних даних з розділів, присвячених торгівлі зерном, у цитованій вище монографії Ерріетти Бісси Bissa E. Op. dt. P. 169-206). І це не дивно, якщо зважати на той факт, що полба історично була культурою невисоких врожаїв і низької агротехніки, основна перевага якої полягала у невибагливості до ґрунтових умов та рівня аграрних технологій Столетова Е. Н. Полба-эммер Triticum dicoccum Schrank. Труды по прикладной ботанике и селекции. Т. 14. Вып. 1. Ленинград, 1924-1925.. Звісно, у принципі ми не можемо категорично відкидати можливість імпорту будь-якої зернової культури, принаймні якщо йдеться про екстремальні умови, такі як голод, але зовсім інша справа - цілеспрямоване вирощування на експорт.

Звернімося тепер до даних археоботаніки. Останні дослідження показали, що елліни Північного Причорномор'я вирощували, поряд із голозерною м'якою пшеницею, принаймні ще дві плівчастих - полбудвозернянку та однозернянку. Так, на хорі Ольвії доби архаїки, де загалом переважали м'яка пшениця, ячмінь та просо, у кількох пробах із поселень Козирка 9 та Бейкуш зустрічається більш-менш репрезентативна кількість зернівок полби (понад 10%) Пашкевич Г. А. Состав культурных и сорных растений из раскопок поселений сельской округи Ольвии // Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Отрешко В. М. Античные поселения Нижнего Побужья (Археологическая карта). К., 1990. С. 116.. Але вже у добу класики-еллінізму її доля у знахідках падає настільки, що в цей час може йтися лише про домішок у посівах м'якої пшениці, а не про самостійне вирощування.

Загалом подібна ситуація спостерігається і на поселеннях Боспору. Так, у матеріалах з Тірітаки, що так само, як і ольвійське, відносяться до кінця VI - початку V ст. до н.е., зустрічається значна кількість зернівок пшениці однозернянки Пашкевич Г. А. Археоботанические исследования Боспора // БИ. Вып. XXXII. С. 233, 239.. На більшості поселень Боспору пізньоархаїчного - ранньокласичного часу, як і на хорі Ольвії, зернівки плівчастих пшениць зустрічаються у вкрай незначній кількості. У пізніших матеріалах доримського часу скільки-небудь помітної кількості решток плівчастих пшениць досі не зустрічалось - повністю домінують м'яка пшениця та ячмінь. причорномор'я античний торгівля зерновий скіфський

З чим пов'язане вирощування на хорі грецьких міст Надчорномор'я плівчастих пшениць у пізньоархаїчну-ранньокласичну добу - наразі сказати важко. Можливо, вони відігравали роль «резервного хліба», а можливо - вирощувались як зернофуражні культури; не виключено, що їх вирощували на кам'янистих чи просто малоплодючих землях. Причин, насправді, могло бути декілька (причому одночасно), але принаймні зараз з цього приводу ми можемо висловлювати лише припущення, не більше. Натомість, навряд чи випадковим є той факт, що на Боспорі якраз у час, на який припадає надійно засвідчений джерелами хлібний експорт, плівчасті пшениці втрачають будь-яке господарське значення. Отже, тут дані археоботаніки виразно суперечать ідеї «полб' яного експорту».

Що ж стосується археоботанічних даних із варварських поселень, то вони, насправді, на сьогодні загалом все ще настільки не репрезентативні, що не дають навіть змоги надійно встановити асортимент провідних зернових культур, які вирощувались у тому чи іншому регіоні Лісостепу Одрін О. В. Вказ. праця. С. 301-302. І вже точно ми не можемо зараз вважати полбу-двозернянку (а не, наприклад, просо) основним «хлібом» племен Лісостепу, а тим більше - осілих скіфів Нижнього Дніпра Гаврилюк Н. А. Экономика Степной Скифии. К., 2013. С. 303-322. Про який експорт зерна у такому раз можна говорити? А про міфічні «прекрасно оброблені поля», як вже говорилося, взагалі йтися не може.

Отже, якщо спиратися на комплекс доступних нам джерел, то спробу повернутися до ідеї вивозу пшениці (точніше - полбидвозернянки) з території варварських племен Надчорномор'я, принаймні у версії І. В. Бруяко, навряд чи можна вважати вдалою. Більш перспективною виглядає ідея Ю. О. Виноградова про можливість експорту ячменю. Втім, і тут варто радше говорити не про реекспорт, а про торгівлю власною продукцією.

І, на завершення, варто ще раз повернутись до історії концепції «скіфської зерноторгівлі». У тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, концепція є плодом історіографічних умоглядних побудов, адже, як вже зазначалося, з тексту Геродота напряму не випливає, що осілі скіфи виробляли зерно на продаж грекам Тим більше, що текст дозволяє прочитання «зерно для спалювання», очевидно, у ритуальних цілях. До такої, загалом непопулярної думки, свого часу приставав О. М. Щеглов у цитованій вище праці.. Вона виникла шляхом спекуляцій істориків позаминулого століття і довго існувала за інерцією, спрощуючи життя вченим, які займалися питаннями греко-варварської торгівлі і не бажали в умовах «джерельного голоду» займатися пошуком більш-менш коректних історичних чи етнографічних паралелей. Між тим сьогодні, коли і в антикознавстві стало не таким вже рідкісним явищем при джерельному дефіциті залучення «зовнішніх» даних (наприклад, при дослідженні господарства Мілету - метрополії більшості античних полісів Надчорномор'я Greaves A. M. Miletos: A History. London and New York. P. 15-32.), варто все ж спочатку моделювати виробничу базу тих чи інших племен чи держав, і лише на основі створених моделей переходити до зовнішньоекономічних процесів, а не навпаки.

Таким чином, досі лишається без відповіді питання: а чи взагалі місцеве населення було здатним виробляти скільки-небудь значні обсяги товарної зернової продукції, виходячи із асортименту культур, що вирощувались, рівня розвитку аграрних технологій тощо, і яким чином ця продукція транспортувалась до еллінських портів. Лише поява нових джерел - перш за все нових, репрезентативних археоботанічних матеріалів з поселень Лісостепу - може дати можливість зрушити це питання з «мертвої точки».

Размещено на Allbest.ru