Шевченкова псевдонаречена Анна Шарикова: вигадки і факти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шевченкова псевдонаречена Анна Шарикова: вигадки і факти

Боронь Олександр

Аннотация

Псевдоневеста шевченко анна шарикова: выдумки и факты

Боронь А.

В статье окончательно опровергнуто как несоответствующую установленным биографическим фактам распространяемую в отдельных научных публикациях историю о якобы неизвестной последней (после Ликерии Полусмак) невесте Т. Шевченко - Анне Шариковой из Луги.

Ключевые слова: ложная версия; тенденциозность; факты биографии.

Summary

Shevchenko's pseudo-fiancee anna sharykova: conjectures and facts

Boron O.

The paper deals with a spread in some scientific publications story about the supposedly unknown last (after Lykera Polusmak) fiancee of Shevchenko who was named Anna Sharykova from Luga. The author refutes this story completely as the one imelevant to the established biographical facts.

Key words: faulty version; tendentiousness; biographical facts.

Анотація

У статті остаточно спростовано як невідповідну встановленим біографічним фактам поширювану в окремих наукових публікаціях історію про буцімто невідому останню (після Ликери Полусмак) наречену Т. Шевченка - Анну Шарикову з Луги.

Ключові слова: хибна версія; тенденційність; факти біографії.

Упродовж 2015-2016 років серед шевченкознавців набула неабиякого поширення гіпотеза про буцімто ще одну (після Ликери Полусмак), вже справді останню Шевченкову наречену - Анну з Луги (Шарикову). Автором цього "відкриття" став петербурзький краєзнавець Олег Вареник, котрий розшукав в архівах призабуті чи радше замовчувані документи, які стосувалися особи Шарикової та її претензій на знайомство з поетом [6]. В Україні сміливу версію підхопила заступник директора з наукової роботи Шевченківського національного заповідника Світлана Брижицька [3; 4; 1; 2]. Популяризує "сенсаційні подробиці про невідоме останнє кохання поета" [10, с. 56] і доцент Запорізького національного університету Валентина Кравченко. Можна було б не зважати на замітки переважно в районній пресі, які з огляду на свій статус не потребують ані доказів, ані спростувань, якби Вареник водночас не взявся паплюжити пам'ять про шевченкознавця Юрія Івакіна в одному з наукових видань, яке має статус фахового [5].

Услід за Маріеттою Шагінян краєзнавець, як і в раніше виданій окремій брошурі, наполягав на тому, що адресатом вірша "Чи не покинуть нам, небого..." є не Муза, а нібито Анна Шарикова, "остання наречена". Згадана стаття Вареника викликала спільну відповідь Ніни Чамати і Валерії Смілянської: вони не тільки захистили світлу пам'ять про свого колегу від безпідставних закидів петербурзького шевченкознавця, а й укотре переконливо довели, що об'єкт звернення у творі - саме поетова Муза [15, с. 26]. Досить навести лише один доказ із розлогої і всебічної аргументації дослідниць. Процитувавши рядки "Чи не покинуть нам, небого, / Моя сусідонько убога, / Вірші нікчемні віршувать, / Та заходиться риштувать / Вози в далекую дорогу, / На той світ, друже мій, до Бога, / Почимчикуєм спочивать" [17, с. 372], Чамата і Смілянська резюмують: "Чи можна уявити, що Шевченко дозволив би собі, навіть ураховуючи аспект художньої умовності, запрошувати кохану жінку в "супутниці" "в далеку дорогу" "на той світ"? [...] Аж ніяк!" [15, с. 27].

Продовжити дискусію змушує поява чергової статті Вареника у матеріалах ювілейної міжнародної наукової конференції, виданих під грифом академічного Інституту російської літератури (Пушкінського Дому) Російської академії наук [7]. З покликом на книжку Миколи Моренця Вареник стверджує, що в кінці 1860 р. Шевченко нібито бачився з давнім знайомим - Іваном Шариковим [7, с. 234]. Далі вже від себе дослідник продовжує - той був із дочкою Анною, яку привіз у столицю, щоб видати заміж. Посилаючись на архівні документи, краєзнавець пояснює: І. Шариков, колишній дворовий садиби Холухович, дістав вільну за ви-ховання прийомної доньки Анни, батьками якої були поміщик Ренні та невідома заміжня жінка, що переховувалась від переслідувань чоловіка і мешкала у коханця [7, с. 234]. Моренець справді писав про зустріч поета з Шариковим [14, с. 87], але його твердження - голослівне, у примітці дослідник, спираючись на архівні матеріали, лише зауважує, що Анна Шарикова збирала документи про Шевченка для написання його біографії [14, с. 123], до чого ми ще повернемося.

Не обтяжуючи себе доказовістю та іншими "умовностями", Вареник дає волю нестримній фантазії: "Анна приглянулась Шевченко: хотя и панночка по крови, но воспитана в крестьянской семье, то, о чем мечтал поэт. И к свадьбе всё было готово, включая приданое. Немного только надо было приглядеться друг к другу. Стала Анна приходить к нему в Академию художеств, но как только кто-то из его знакомых приходил к нему, он быстро спроваживал Анну, не знакомя и не представляя ее гостью" [7, с. 235]. Отже, спершу Шевченко вирішив одружитися, підготуватися до весілля, а вже потім запізнатися з обраницею ближче. Однак ніхто з Шевченкових гостей ніде не згадав про таємничу незнайомку, яку мали б зустрічати в поета орієнтовно у жовтні 1860 р. - в лютому 1861-го, ніхто з них не зацікавився її особою. Політ фантазії триває: "Сговорились обручиться, а потом повенчаться. Всё совершали в строгой тайне. Тарас Шевченко с Анной Шариковой [далі дослідник цитує документ із Російського державного історичного архіву. - О. Б.] "по обоюдному согласию были обручены и благословлены образом Рафаэля Святое Семейство"" [7, с. 235]. Годі збагнути, що саме так лаконічно цитує Вареник. З путівника по фондах Російського державного історичного архіву (Санкт-Петербург) випливає, що фонд 528 - Контори двору великого князя Володимира Олександровича і великої княгині Марії Павлівни, а згідно з описом 1, справа № 132 - це листування по імператорській Академії мистецтв (часовий діапазон: 7 січня 1909 р.

- 9 грудня 1910 р.; [19]). "Таинство обручения, - наполягає краєзнавець,

- судя по событиям, произошло 15 февраля 1861 г." [7, с. 235]. Дату Вареник бере з нізвідки - "судя по событиям".

Як відомо, Шевченко розірвав стосунки з Ликерою між 6 і 13 вересня 1860 р. (див. докладно: [8, с. 88]) і тяжко переживав крах своїх надій на одруження. Існують різні версії того, що стало приводом для розриву [8, с. 84-85], але ініціатором, безперечно, був Шевченко, тобто весілля розладналося не через найближче поетове оточення, як стверджує Вареник [7, с. 233] (хоч усі знайомі справді намагалися застерегти митця від необдуманого кроку, інформуючи про сумнівні моральні якості Ликери).

Про глибину і болісність психологічної травми свідчать такі факти: 14 вересня Шевченко написав вірш "Барвінок цвів і зеленів..." із присвятою "Н. Я. Макарову. На пам'ять 14 сентября", 18 вересня запискою до Надії Забіли просив повернути свої подарунки, які нібито залишила Ликера [18, с. 209] (насправді у Забіли жодних речей поета чи Ликери не було), 27 вересня написав вірш "Л." ("Поставлю хату і кімнату."), повідомив Варфоломія Шевченка про розрив у листі від 5 жовтня [18, с. 210], 31 жовтня у записці до Миколи Макарова писав: "Чи ви бачили Ликерю? Чи сказали їй, щоб вона вернула мою мізерію до ниточки (реєстр повинен буть у Надежды Михайловны або у Андрея Николаевича). Як сказали їй, то ще й додайте, щоб вона в тиждень заробила 4 карб[ованці] и от своего имени послала в Чернигов на имя Романа Дмитриевича Тризны с надписью "в пользу Черниговской воскресной школы". Цією ціною окупить вона і свою, і мою погану славу" [18, с. 211], 5 листопада до нього ж: "Чотири карбованці пошліть от имени неизвестного в Чернигов. А те, що осталося у Ликери, спаліть, та й годі!" [18, с. 212], знову про це ж він писав тому самому адресатові 9 листопада: "Коли бить, то треба бить так, щоб боліло. А то не поможеш, а тілько нашкодиш. (Чернеча аксіома, та вона тепер і нам до ладу). Ликеря збрехала перед вами, передо мною і перед К[атериною] І[ванівною]. За це вона повинна хоч украсти, а послать (от имени неизвестного) в Чернигов на цель известную. Кроме вещей, которые я вас просив спалить при її очах, треба, щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, ею потерянный, 1 руб." [18, с. 213]. Враховуючи переживання Шевченка в листопаді 1860 р., важко уявити, щоб у грудні-січні він встиг познайомитися з іншою дівчиною, вирішив одружитися, а 15 лютого - за 10 днів до смерті - обручився з нею. Про емоційно-психологічний стан Шевченка в цей час збереглися спогади Михайла Микешина: "[...] в момент расстройства его отношений к одной простой украинской дивчине, на которой он собрался было жениться, он особенно был лют на все женское племя, вычитывая из Библии и из других источников всякую на них хулу [...]" [12, с. XXI-XXII]. Вареник такі свідчення пояснює прос-то: мовляв, Шевченко навмисно поширював чутки про своє женоненависництво [7, с. 235], щоб ніхто не здогадався про його намір таємно одружитися. Без конспірації, ясна річ, не обійшлося: "После неудавшейся свадьбы с Лукерией Полусмак он стал скрывать от всех свои новые намерения жениться на простой девушке. Теперь

Тарас Григорьевич никому не доверял, чтобы больше никто не "потоптав веселі квіти". Будучи десять лет под строгим военным и полицейским надзором, Шевченко постиг тайны конспирации" [7, с. 234] і т. д.

В останні тижні життя Шевченко почувався вкрай погано. Серцева недостатність ускладнилася серйозною застудою. 22 січня 1861 р. поет скаржився В. Шевченкові: "Погано я зострів оцей новий поганий рік: другий тиждень не вихожу з хати - чхаю та кашляю" [18, с. 218]. Лише трохи йому полегшало в лютому, але ненадовго. В останньому листі - до Івана Мокрицького від 24 лютого 1861 р., вітаючи того з днем ангела, повідомляв: "[...] я болен, другой месяц не только на улицу, меня и в коридор не пускают. И не знаю, чем кончится мое затворничество" [18, с. 220]. (Про стан здоров'я поета в ці дні див.: [11, с. 89-92]). Чи до одруження тут було? Саме 14-15 лютого 1861 р. написано останній вірш "Чи не покинуть нам, небого.", в якому виразно відбилося усвідомлення близької смерті.

Вареник з'ясував: в архівній справі, на яку посилався Моренець, йшлося насправді про те, що 1896 р. Шарикова вимагала повернення буцімто вкраденого в неї Шевченкового архіву, називаючи себе обрученою нареченою поета. Це справа канцелярії Академії наук - листування з адміністративно-організаційних питань за 1896 р. [7, с. 236]. На підставі згадуваної вище справи з фонду 528 дослідник викладає біографію Шарикової та майже детективну історію її причетності до Шевченка. Мешкала в м. Лузі (тепер Ленінградської області Росії), під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. служила сестрою милосердя. В неї нібито були якісь невідомі рукописи Шевченка, які 1867 р. вона віддала на розгляд лузькому міщанину Орлову, що згодом на вимогу їх повернути заявив, ніби вони згоріли разом із будинком. 1892 р., за словами Шарикової, в неї поцупили і Шевченкові листи до її батька, в яких підтверджувалося право її літературної власності та факт обручення з поетом. Коли хтось зробив спробу опублікувати викрадені рукописи, Шарикова почала судовий процес невідомо з ким. 1896 р. вона написала окремі звернення до президента Академії мистецтв, її секретаря, на що отримала відповідь від великого князя Володимира Олександровича - "следует искать судом". Того ж року звернулася із заявами до прокурора окружного суду Санкт-Петербурга, міністрів юстиції, фінансів. Її допитав слідчий [7, с. 237]. Позаяк, стверджує Вареник, "всплыли какие-то неизвестные стихотворения, статьи и заметки о реформе 1861 г. опального поэта", то "проще всего было объявить просительницу душевнобольной. Но так как власти не смогли представить её сумасшедшей, как ни старались [тут дослідник покликається на архівний документ: РДІА. - Ф. 1405. - Оп. 98. - Спр. 3959. - Арк 4 зв. - О. Б.], то решили устранить её по-другому: отправили под надзор в Свято-Духов Новгородский монастырь" [Арк. 9] [7, с. 237]. Фонд 1405 - Міністерства юстиції, за описом 98 [20], справа № 3959 - "О Анне Шариковой" на 12 аркушах (1897 р.).

З наведеної інформації, своєрідно дозованої у статті Вареника, випливає, що, крім слів самої А. Шарикової, жодних інших доказів на користь її тверджень немає. На неадекватність поведінки Шарикової вка-зує її вибір адресатів звернень у пошуках нібито вкраденого архіву. Коли і яким чином Шевченко міг передати їй якісь міфічні рукописи, якщо після його смерті вціліли і "Більша книжка", і "Мала книжка", і низка мистецьких творів, перелік яких склав Григорій Честахівський? [16] Крім того, як дієздатну, психічно здорову людину всупереч її волі можна було відправити під нагляд у монастир та ще й офіційно це зафіксувати? Про які Шевченкові статті й нотатки щодо реформи 1861 р. мова, коли відповідний маніфест Олександра ІІ, підписаний ще 19 лютого, оприлюднили вже після смерті митця, тому він не міг знати суті й деталей документа, лише чутки. Відомо, з яким болісним нетерпінням поет очікував проголошення царського маніфесту. Федір Черненко згадував (у записі Олександра Кониського), як 19 лютого "застав, що поет стояв біля вікна, обпираючись руками об стіл: він був збентежений, очі і вся болізна твар його виявляли хвилювання від ждання. Скоро Черненко ввійшов в світличку, поет замість звичайного привітання спитав його: "Що?.. є!.. є воля? є маніфест?" - і, глянувши в вічі Черненкові, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: "Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!" - Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши на ліжко, заплакав" [9, с. 562]. Хіба що Вареник мав на увазі реформу зі звільнення селян загалом, різні проекти якої обговорювалися у 1857-1861 рр. Однак немає жодних інших відомостей про Шевченкові нотатки чи тим більше статті з цього приводу.

Некоректне, а часом і попросту фальшиве пояснення архівних матеріалів у публікації Вареника цілком суперечить документально підтвердженим фактам Шевченкової біографії. Не доведено навіть, що поет був знайомий із родиною Шарикових узагалі, не кажучи вже про базовані на такому хисткому ґрунті подальші карколомні гіпотези. Набагато кориснішою видається повна коментована публікація документів про Анну Шарикову, з відомих причин фактично неприступних нині українським дослідникам.

У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України зберігається машинопис з авторським підписом неопублікованої статті М. Моренця "А. И. Шарикова - последняя невеста Т. Г. Шевченко" (1952 р.). Вона майже не містить нових фактів порівняно з уже розглянутими, проте сумлінний науковець, на відміну від Вареника, розлого цитував звернення Шарикової до офіційних інстанцій. Варто навести за статтею російського історика лише один уривок з її листа від 4 листопада 1897 р. до міністра народної освіти (купюри, позначені трьома крапками, належать Мо- ренцю): "...в октябре 1896 г., когда не запомню, при каких обстоятельствах обманом от меня взята подпись на неизвестной мне до сего времени по содержанию бумаге. закрепившая за обществом города Луги капитал в 17.000 рублей. от продажи рукописи [Т. Шевченко.

- Н. И.]. не ограничиваясь сим общество города Луги. взяло мой капитал пятьсот тысяч рублей у торговых фирм "Лисенко" и "Корейво Б." в Одессе. с 1861 года в течение 36 лет сочинения Т. Г. Шевченко издавались от моего имени в мою пользу, не исключая и последних сочинений, т. е. позднейшей рукописи, я была собственницей всех сочинений Т. Г. Шевченко до 1896 года" [13, арк. 4]. Не акцентуємо увагу на дивних провалах пам'яті прохачки, не коментуємо фантастичні суми в 17 тис. і 500 тис. рублів, зайвим також вважаємо нагадувати, що ніколи жодне видання Шевченкових творів не виходило від імені Шарикової. Вареник старанно замовчав ці та численні інші ознаки неадекватності Шарикової, що свідчить про його заанга- жованість і зацікавленість не в з'ясуванні істини, а у протягуванні дешевої сенсації.

Замовчування "незручних" або неоднозначних документів завжди провокує перебільшений інтерес, а подекуди й хибне пояснення. Радянська практика суворого цензурування документів, спогадів, фактів та інтерпретацій має відійти нарешті у минуле. Натомість завжди чинними й актуальними залишаються аргументованість, закони логіки і професіоналізм.

Список використаних джерел

гіпотеза міжнародний конференція наречена

1.Брижицька С. Анна із Луги - остання наречена Тараса Шевченка / С. Брижицька // Шполяночка. - 2015. - 3 березня.

2.Брижицька С. Анна з Луги - остання наречена Тараса Шевченка / С. Брижицька // Українська літературна газета. - 2015. - 13 березня. - С. 7.

3.Брижицька С. Анна - остання наречена поета / С. Брижицька // Канівчанка. - 2014.

-24 грудня.

4.Брижицкая С. Неизвестная невеста Тараса Шевченко / С. Брижицкая // Тайны эпохи: всеукраинский еженедельник: Люди. Загадки. Сенсации: Ваш путеводитель в мире открытий (Мариуполь). - 2015. - № 1-2.

5.Вареник О. Івакін проти Шагінян і Моренця (про деякі аспекти радянського шевченкознавства) / О. Вареник // Шевченків світ: Науковий щорічник. - Черкаси: Чабаненко Ю., 2015.

-Вип.8.- С. 110-118.

6.Вареник О. История последнего стихотворения и тайной невесты Т. Г. Шевченко (Анны) / О. Вареник. - Санкт-Петербург; Стрельна: Музей "Морская Стрельна", 2015. - 48 с. (Тайны Стрельны; кн. 41).

7.Вареник О. Тайна последнего стихотворения Т. Г. Шевченко и его невесты Анны из Луги / О. Вареник // Т. Г. Шевченко и его время: Материалы юбилейной международной научной конференции, посвященной 200-летию со дня рождения Т. Г. Шевченко (Санкт- Петербург, 24-26 ноября 2014 года) / Изд. 2-е, дополненное; Институт русской литературы (Пушкинский дом). Сост. М. Ю. Степина. - Санкт-Петербург, 2015. - С. 233-239.

8.Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття: (Шевченко й Ликера) / О. Дорошкевич // Життя й революція. - 1926. - № 9. - С. 73-89.

9.Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / О. Кониський / Упо- ряд. В. Л. Смілянська. - К.: Кліо, 2014. - 672 с.

10.Кравченко В. Т. Шевченко і його оточення в дослідженнях краєзнавця О. Вареника / В. Кравченко // Тарас Шевченко і сьогодення: Матеріали VI науково-практичної конференції "Тарас Шевченко і сьогодення". - Сімферополь: Діайпі, 2016. - С. 50-58.

11.Марцінковський І. Історико-медичне дослідження стану здоров'я та причини смерті Т. Г. Шевченка у контексті розвитку медичної науки ХІХ-ХХІ століть / І. Марцінковський.

-Миколаїв: Нац. ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова, 2014. - 296 с.

12.Микешин М. Споминки про Шевченка / М. Микешин // Т. Г. Шевченко. Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. - Прага, 1876. - С. XIN-XXNL

13.Моренец Н. А. И. Шарикова - последняя невеста Т. Г. Шевченко [1952 р.] / Н. Моренец // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ф. 1. - № 749. - 21 арк.

14.Моренец Н. Шевченко в Петербурге : по памятным местам жизни и творчества / Н. Моренец. - Ленинград : Лениздат, 1960. - 131 с.

15.Чамата Н. Про сумнівні гіпотези в шевченкознавстві / Н. Чамата, В. Смілянська // Слово і Час. - 2016. - № 5. - С. 25-30.

16.Честахівський Г. Опис гравюр, літографій, фотографій та різних малюнків, що належали Т. Г. Шевченкові. 1861 р. / Г. Честахівський // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ф. 1. - № 459. - 6 арк.

17.Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. / Т. Шевченко. - К.: Наукова думка, 2001.

-Т. 2: Поезія 1847-1861. - 782 с.

18.Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. / Т. Шевченко. - К.: Наукова думка, 2003.

-Т. 6: Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю. - 629 с.

19.Ел. ресурс: Российский государственный исторический архив. - Ф. 528. - Оп. 1.

-Режим доступу: http://www.fgurgia.ru/object/27812412.

20.Ел. ресурс: Российский государственный исторический архив. - Ф. 1405. - Оп. 98.-Режим доступу: http://www.fgurgia.ru/object/27777945.

Размещено на Allbest.ru