Служба волинських православних священиків в органах єпархіального управління та виконання ними архієрейських доручень (перша половина ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Служба волинських православних священиків в органах єпархіального управління та виконання ними архієрейських доручень (перша половина ХІХ ст.)

Андрій Боярчук

Анотація

У статті на основі мікростатистичного аналізу клірових відомостей показано задіяність волинських єреїв у роботі єпархіального управлінського апарату та виконання ними архієрейських доручень у першій половині ХІХ ст. Схарактеризовано устрій органів управління Православної церкви на Волині у визначений період.

Ключові слова: Волинська єпархія, клірові відомості, духовна консисторія, духовне правління, благочиння.

Аннотация

Боярчук Андрей. Служба волынских православных священников в органах епархиального управления и выполнение ими архиерейских поручений (первая половина XIX в.). В статье на основе микроста- тистического анализа клировых ведомостей показана вовлеченность волынских иереев в работу епархиального управленческого аппарата и выполнение ими архиерейских поручений в первой половине XIX в. Характеризуется устройство органов управления Православной церкви на Волыни в указанный период. Установлено, что в первой половине XIX в. небольшое количество волынских священников было задействовано в работе епархиальных органов церковной власти. Лишь некоторые настоятели храмов как депутаты от духовенства принимали участие в работе уездных судах, когда там рассматривались дела, касающиеся представителей духовного ведомства, а также служили в Волынском епархиальном попечительстве для бедных духовных лиц. Только протоиереи городских соборных храмов принимали активное участие в работе епархиального управленческого аппарата.

Ключевые слова: Волынская епархия, клировые ведомости, духовная консистория, духовное правление, благочиние.

Annotation

Boyarchuk Andreо. Service Volyn Orthodox Priests in Diocesan Administration and Execution of Orders Priests Episcopal Bodies (First Half of the XIX Century). On the basis of analysis mikrostatistic Klirovye informative statements shows the involvement of Volyn Diocesan priests in the work of the administrative apparatus and the performance of episcopal orders in the first half of the XIX century. It is characterized by a device of the Orthodox Church administration in the Volyn region in a certain period. It was found that in the first half of the XIX century, a small amount of Volyn priests were involved in the work of the diocesan agencies ecclesiastical authority. Some priests, performing order of the diocesan leadership, were deputies in the county courts when deciding cases involving representatives of the spiritual department, served in the Volyn Diocesan custody for the poor clerics. Only archpriests urban cathedral shrines have been actively involved in the work of the diocesan administrative apparatus.

Key words: Volyn Diocese, klirovye statements, spiritual consistory, spiritual board, deanery

Постановка наукової проблеми та її значення

Дослідження специфіки розвитку волинського православного духовенства - це також пошук відповідей на питання, пов'язані із церковно -політичною еволюцією суспільства. Наприкінці XVIII ст. з відновленням церковно-адміністративної структури Православної церкви на Волині виникла потреба у священиках, які б служили в органах єпархіального правління та виконували доручення єрархів. Важливо з'ясувати активність волинських єреїв у функціонуванні органів церковної влади у першій половині ХІХ ст.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Історіографічний доробок досліджуваної теми не відрізняється багатством. Так, лише Інна Шугальова окреслила устрій органів управління Православної церкви в Україні наприкінці XVШ-першій половині ХІХ ст. [15]. Василь Дудар показав особливості роботи ченців Почаївської Успенської лаври у Волинській духовній консисторії та депутатську діяльність лаврських представників у повітових судах в ХІХ ст. [9].

Мета статті - на основі мікростатистичного аналізу клірових відомостей прослідкувати задіяність волинських єреїв у роботі єпархіального управлінського апарату та виконання ними архієрейських доручень.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження

У 1795 р. відкрито Волинську духовну консисторію - орган єпархіального управління при вікарному єпископі Житомирському Варлааму Шишацькому, котрий здійснював нагляд за будівництвом нових храмів та реконструкцією старих, контролював ведення церковної документації, розглядав суперечки між світськими й духовними особами. Водночас усі духовні консисторії Російської імперії у своїй діяльності керувалися «Духовним регламентом», затвердженим 1721 р. імператором Петром І, постановами Святійшого Синоду й світськими статутами [3, с. 222].

У 1841 р. затверджено новий «Статут духовних консисторій», у якому зазначено, що консисторія - це орган церковної влади, де через безпосереднє керівництво єпархіального архієрея здійснюються управління й духовний суд у єпархії. У документі чітко окреслено функції консисторії: захист і поширення православної віри, спостереження за порядком богослужіння в церквах, контроль за діяльністю духовенства, благоустроєм і утриманням храмів, архієрейського, церковного та монастирського господарства, видача й нагляд за веденням церковної документації, здійснення єпархіального суду для духовенства та мирян, розгляд справ про перехід осіб нехристиянського віросповідання на православ'я й сімейно-шлюбних справ [3, с. 222-257].

Консисторія поділялася на присутствіє (до нього входили лише представники вищого духовенства - архімандрити, ігумени, ієромонахи, протоєреї, яких за пропозицією єпархіального архієрея призначав Синод) і канцелярію в складі секретаря, столоначальника, скарбника та регістратора. Членами консисторії могли бути й священики, котрі «заслуговували найбільше довіри своєю освіченістю та зразковою поведінкою» [1, с. 127, 131]. Консисторська канцелярія підпорядковувалася як Святійшому Синоду, що призначав секретаря (світського чиновника, який був головною особою в канцелярії, та звітувався перед обер-прокурором Синоду), так і архієрею, котрий затверджував решту її членів. Працювали консисторські працівники п'ять днів на тиждень. Вхідну документацію приймав регістратор, далі вона потрапляла до столоначальника, який віддавав її на розгляд присутствія. Робочі матеріали предметно розподілялися «по столах»; цей процес контролював секретар. Виконання розпоряджень консисторії здійснювалося через духовні правління, благочинних, настоятелів монастирів. Кандидатів на такі посади пропонував архієрей, покладаючи на консисторію обов'язок підготувати на духовних осіб детальну характеристику. Якщо єпископ уважав, що особа достойна служити в органах єпархіального правління, то затверджував кандидатуру [3, с. 127, 131].

Аналіз клірових відомостей церков західних повітів Волинської губернії за 1834-1837 рр. засвідчує, що лише один парафіяльний священик - Андрій Ясевич із Воскресенського храму с. Куснища Володимир-Волинського повіту - тривалий час перебував на службі у Волинській духовній консисторії. У 1819 р. його прийняли до консисторії писарем, через рік перевели на посаду підканцеляриста, а в 1821 р. призначили канцеляристом [4, арк. 47 зв.]. Отже, у першій третині ХІХ ст. служіння волинських парафіяльних єреїв у духовній консисторії було рідкісним явищем.

Більше священиків працювало в духовних правліннях - окружних органах, що підпорядковувалися консисторії [14, с. 274]. Духовні правління мали повідомляти парафіяльний клір про розпорядження Святійшого Синоду та єпархіального керівництва й контролювати їх виконання, урегульовувати конфлікти серед духовних осіб, перевіряти метричні книги, духовно -сповідальні відомості, церковну фінансову документацію та подавати звіт про результати перевірки до консисторії [10, с. 34]. Члени духовних правлінь не отримували платні, а були на утриманні місцевого парафіяльного духівництва [14, с. 274]. В 1837 р. на парафіях Луцького повіту було сім священиків, котрі у своїх послужних списках указали, що задіяні в роботі Луцького духовного правління [17]. У клірових відомостях церков Володимир-Волинського повіту за 1834 р. знаходимо лише одну згадку про службу в духовному правлінні: настоятель храму Різдва Богородиці с. Мельники Павло Климович зазначив, що з 1804 р. виконує обов'язки члена Володимир-Волинського духовного правління [5, арк.12 зв.].

Духовні правління у Волинсько-Житомирській єпархії почали ліквідовувати в 40-60-х рр. ХІХ ст., відколи парафіяльне духовенство стало безпосередньо підпорядковуватися консисторії через благочиння (благочинні округи) - церковно-адміністративні одиниці, що об'єднували більше десятка па - рафій, очолюваних благочинними священиками [13].

Благочинні згадуються в російських церковних документах ще в ХУІІ ст., але тільки через століття офіційно цим терміном почали називати «закажчиків», котрі займалися збором податків із духовенства [14, с. 275]. У ХІХ ст. благочинних призначали архієреї з досвідчених, чесних і відданих пастирському служінню настоятелів храмів. Вони повинні були кожного року відвідувати парафії у своїх округах (могли включати 15-30 церков) [11, с. 121], щоб контролювати, аби всі єреї й причетники мали «достойну духовного сану поведінку», та слідкувати за належним веденням церковної документації [1, с. 164]. У клірових відомостях храмів Володимир-Волинського повіту за 1834 р. аж вісімнадцять священнослужителів зазначили, що перебували на посаді благочинних; у парафіях Луцького повіту в 1837 р. таких було дванадцять. Виконання обов'язків благочинного тривало пересічно п'ять років [4; 5].

Важливу роль в єпархіальному управлінні відігравали також духівники. Їх обирали в кожному благочинному окрузі з авторитетних парафіяльних священиків, а єпископ благословив на виконання важливого доручення: сповіді священнослужителів усього округу. Інформацію про сповідь вони заносили в особливі сповідальні книги, які кожного року не пізніше січня передавали до консисторії. Причетники мали право сповідатися в парафіяльних священиків, але письмовий звіт про таку сповідь передавався духівникам [1, с. 172-173].

У клірових відомостях храмів Луцького повіту за 1837 р. чотири священики записали, що були духівниками, серед них - Герасим Зінькевич із Покровської церкви с. Ботин, Іван Ненадкевич із церкви Різдва Богородиці с. Комарів [5, арк. 77 зв., 228 зв.]. У Ковельському повіті в 1825-1837 рр. духівником був священик Преображенського храму містечка Вижва Афанасій Срашкевич [6, арк. 57 зв.].

Отже, бачимо, що в органах єпархіального управління служила невелика кількість волинських парафіяльних єреїв. Найбільше священиків виконували обов'язки благочинних.

Настоятелі волинських храмів не тільки брали участь у роботі єпархіального адміністративно - управлінського апарату, а й також виконували важливі доручення єпархіального керівництва. Так, велику відповідальність архієреї покладали на священиків-депутатів від духівництва, котрих призначали для постійної присутності в повітових судах при розгляді справ, що стосувалися кліру. Найчастіше це були справи, пов'язані з розмежуванням церковних земель, «вчинками проти сану», скаргами духовних і світських осіб на служителів храмів [1, с. 175]. До 1864 р. єреї -депутати також брали участь у розгляді кримінальних злочинів, коли підсудними були представники духівництва [14, с. 286].

Як правило, призначалося по два депутати з кожних 10-15 парафій для того, щоб один із них при потребі міг замінити іншого під час судового процесу. Коли їм присилали повідомлення прибути на суд, вони, залишивши парафіяльні справи, відразу повинні були відправлятися в повітове місто. Священики-депутати не могли виконувати інші доручення єпархіального керівництва, щоб мати достатньо часу для участі в розгляді судових справ.

У клірових відомостях за 1834 р. чотири священики Володимир-Волинського повіту зазначили, що перебували на посадах «відомчих депутатів», а Федір Гуцевич із Михайлівського храму містечка Свинюхи вказав, що, як депутат, у суді відстоював справедливе розмежування церковних земель. П'ять настоятелів святинь Луцького повіту відзначили в клірових відомостях за 1837 р., що, будучи депутатами, також розглядали справи, пов'язані з церковним нерухомим майном [4; 5].

Парафіяльні єреї служили також у Волинському єпархіальному попечительстві для бідних духовних осіб, створеному 1823 р. при духовній консисторії [12, с. 1172]. За законодавством, постійними членами попечительства мали бути до шести священиків (вимагалося, щоб один із них служив у духовній консисторії, решту обирав архієрей із представників парафіяльного кліру) [1, с. 178]. Поточну документацію вели секретар і два писарі. На місцях доручення попечительства виконували один-три відповідальні священики, обрані в кожному повіті. Попечителі вели книги, до яких вписували суми добровільних пожертв для бідних осіб духовного стану, контролювали збір коштів до церковних скриньок (парафіяни жертвували на утримання храмів у належному стані, а з 1823 р. ці кошти передавалися єпархіальному попечительству) [2, с. 57], складали списки осіб, котрим була потрібна допомога, доставляли їм виділені попечительством гроші [12, с. 1173].

Опрацювання джерел дало змогу встановити членство у Волинському єпархіальному попечительстві для бідних духовних осіб священика Успенського храму с. Старий Загорів Володимир -Волинського повіту Василя Садовського в 1821-1834 рр. та єрея Преображенської церкви с. Четвертая Луцького повіту Гаврила Боруцького (його призначили на посаду 1837 р.) [4, арк. 198 зв.; 5, арк. 257 зв.]. У першій третині ХІХ ст. у Ковельському повіті доручення опікунства виконували три священнослужителі [6].

Деякі волинські парафіяльні священики отримували від єпархіального керівництва тимчасові обов'язки. Наприклад, настоятель Георгіївського храму містечка Торчин Луцького повіту в 1837 р. призначений секретарем комітету «з будівництва Білостоцького монастиря» (ішлося про переобладнання монастирських корпусів для потреб Православної церкви) [5, арк. 67 зв.]; священик Покровської святині с. Брани Володимир-Волинського повіту з 1845 р. головував у тимчасовому комітеті з перебудови римо-католицького костелу на православний храм у містечку Дружкопіль Володимир- Волинського повіту [7, арк. 45 зв.].

Аналіз клірових відомостей дав можливість з'ясувати виконання волинськими священиками інших церковних доручень. Так, протоєрей Володимир-Волинського Успенського собору Севастян Коссович у 1813-1816 рр. надавав духовні треби хворим у Володимир-Волинському військовому госпіталі, не отримував за свою працю ніякої оплати. У 1818 р. його призначили депутатом від ду - ховного відомства «у вирішенні розмежування церковних ґрунтів», а через три роки - членом духовного правління. Із 1823 р. до 1826 р. С. Коссович був полковим священиком при штабі Жито - мирського піхотного полку, після чого став членом Волинського єпархіального попечительства, а з 1857 р. - благочинним [11]. Протоєрей Ковельського Воскресенського храму Роткевич (ім'я в джерелі не вказане) в 1842-1847 рр. був членом Ковельського духовного правління, виконуючи одно - часно обов'язки цензора проповідей (представника духовенства, який повинен був «доносити» консисторії на священиків, котрі не належним чином виголошували проповіді й катехізичні повчання про захист і поширення православної віри чи безвідповідально ставилися до такої роботи) [3, с. 223] у Ковельському повіті. У 1850 р. він став депутатом від духівництва в Ковельському повітовому суді. Пізніше Роткевича призначили членом Волинського єпархіального попечительства й членом комітету з будівництва соборної церкви в Ковелі, а в 1850 р. - благочинним. У 1851 р. ковельському протоєрею оголосило подяку Російське географічне імператорське товариство за детальний опис сонячного затемнення, що відбулося 16 липня 1851 р. [8, арк. 3 зв.].

Висновки й перспективи подальших досліджень

На основі мікростатистичного аналізу даних клірових відомостей про службу волинських православних священиків в органах єпархіального управління встановлено, що в першій половині ХІХ ст. невелику кількість єреїв задіяно в роботі єпархіального адміністративно-управлінського апарату. Деякі настоятелі храмів, виконуючи доручення єпархіального керівництва, були депутатами в повітових судах, вирішуючи справи, що стосувалися представників духовного відомства; служили у Волинському єпархіальному опікунстві для бідних духовного відомства. Лише протоєреї міських соборних святинь брали активну участь у роботі єпархіального управлінського апарату.

Джерела та література