"Пригода" Афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок "Животворного древа" в Київській митрополії у середині XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

„Пригода” Афонського архімандрита Косми або історія поширення часточок „Животворного древа” в Київській митрополії у середині XVIII ст.

Оксана Прокоп'юк

кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Віталій Ткачук

кандидат історичних наук

заступник директора

Міський музей “Духовні скарби України”

Анотація

архімандрит косма милостиня

У статті детально проаналізовано матеріали справи архімандрита Лаври св. Афанасія Афонського Косми, що розглядалася Київською духовною консисторією та Св. Синодом у середині XVIII ст. 29 листопада 1749 р. архімандрит Косма отримав дозвіл впродовж року збирати милостиню на теренах Київської митрополії; в ході збору пожертв самоправно роздавав часточки „Животворного Древа”.

Досліджено низку організаційно-процедурних питань збору милостині, особливості функціонування системи управління Київською митрополією, вплив синодальних указів на внутрішнє життя Церкви, та ін. Розглянуто один з шляхів поширення реліквій, їх сприйняття та побутування в соціумі. Простежено конфлікт синодальних указів та парафіяльних реалій у сфері побутування реліквій. Спостереження над сприйняттям вчинків архімандрита Косми дозволили побачити тогочасні поведінкові моделі соціуму на різних його рівнях; повніше представити присутність греків на теренах Гетьманщини в тому числі і в релігійній сфері. Представлено певні уявлення Афону про українські землі. Через студіювання вкладів та вкладників Великої лаври розглянуто ранньомодерну спільноту Гетьманщини як носіїв певної релігійної культури. Наголошено на потребі подальших студій складних взаємостосунків „святиня/реліквія - віруючий” в Київській митрополії XVIII ст.

Ключові слова: реліквії, церковні вклади, Афон, Київська митрополія, Гетьманщина, релігійна культура, XVIII ст.

Oksana Prokopyuk

Candidate of Historical Sciences, Leading Research Associate National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserve (

Vitalii Tkachuk

Candidate of Historical Sciences, Deputy Director City Museum “Spiritual Treasures of Ukraine”

THE „ADVENTURE” OF ARCHIMANDRITE COSMAS FROM ATHOS,

OR THE STORY OF DISTRIBUTION OF „THE HOLY CROSS” PARTICLES IN KYIV METROPOLITAN IN THE MIDDLE OF THE XVIII CENTURY

The materials on the case of Cosmas, Archimandrite of the Lavra of Athana- sios which have been the subject of considerable attention of the Kyiv Spiritual Consistory and Most Holy Synod in the middle of the XVIII century are analyzed in the article. On November 29, 1749, Archimandrite Cosmas received permission to seek alms for a period of a year in the Kyiv Metropolitanate; during alms collection he improperly distributed pieces of the Holy Cross.

A number of organizational matters and practice of almsgiving of seeking alms, peculiarities of the functioning of the Kyiv Metropolitanate administrative system and the influence of synodal decrees on the inner life of the church were investigated. One of the ways of distributing the relics, their perceptions and existence in society are considered. The conflict between synodal decrees and reality of local parishes in the context of relics' existence is traced. Observing the perception of the actions of Archimandrite Cosmas enable us to understand the contemporary models of behaviour in a social contex at different levels; to better reflect the presence of the Greek community in the territory of the Hetmanate, including religious activity. The early modern Hetmanate as a bearer of a particular religious culture was considered through the study of deposits and depositors of the Mount Athos. This article highlighted the need to better understand the complex interrelationships between notions of holy relics and believers in the Kyivan Metropolitanate of the XVIII century.

Keywords: relics, church donation, Mount Athos, Hetmanate, religious culture, XVIII cent.

16 жовтня 1749 р. до Київської кафедри звернувся архімандрит Лаври св. Афа- насія Афонського Косма з проханням дозволити впродовж року збирати милостиню на теренах Київської митрополії. 29 листопада прохач отримав очікуване позитивне рішення у своїй справі. Нічого особливого чи надзвичайного, якби не одна обставина: збір пожертв архімандрит вирішив підсилити поширенням „реліквії”, а саме, часточок „Животворного Древа” Животворне Древо (Животворний Хрест) - хрест, на якому був розіп'ятий Ісус Христос; одна з найбільш давніх і шанованих реліквій в історії християнства. У Великій лаврі на Афоні було кілька хрестів з часточками Животворного Древа, найдавніший з яких пов'язують з вкла-дом імператора Никифора Фоки, датують 964 р. Зокрема, їх описує відомий вчений і мандрів-ник, єпископ Порфирій (Успенський), див.: Порфирий Успенский, епископ. Первое путеше-ствие в Афонские монастыри и скиты, ч. 1, отд. 1. К., 1877, 199-201. Тут і далі „реліквія”, „святиня”, „Животворне Древо” по відношенню до часточки, яку носив архімандрит Косма і, зважаючи на сумнівність її походження, писатимуться залапковано.. Таким чином, до нас дійшла ціла судова справа афонського архімандрита Косми, частини якої зберігаються в різних архівосховищах Взаємодоповнюючі шматки судової справи знаходяться в трьох архівах: Інститут руко-пису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - НБУВ ІР). Ф. 232, № 164, арк. 1-177. Цінний подокументний опис справи зробив Євген Чернухін. Проте, самі матеріали справи його цікавили виключно в контексті українсько-грецьких зв'язків, хоча й з великою ува-гою до особи архімандрита Косми. Чернухін Є.К. Грецьке духовенство на українських теренах. Справа архімандрита Козьми. Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XIX ст. Історико-біографічні нариси. К., 2001, 45-67; Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАУК). Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1-59; Рос-сийский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (дальше - РГИА). Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1-117; Дело 114/158 от 10 V/ 7 VIII 1757. Описание документов и дел, храня-щихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода, т. 31. СПб., 1909, 190.. Виявлений комплекс документів достатньо репрезентативний та багатогранний, аби дозволити проведення ґрунтовного дослідження „пригоди” грецького архімандрита в Київській митрополії в середині XVIII ст. Ця історія досі не потрапляла під „мікроскоп” прискіпливого дослідника, тож спробуємо зосередитися на найрізноманітніших її сюжетах Певними методологічними орієнтирами слугували наступні роботи: Леві Д. Про мікро- історію. Нові підходи до історіописання /Заред. П. Берка: пер. з англ. К., 2013, 119-138; Берк П. Мікроісторична дискусія. Там само, 138-143 та ін..

„Пригода”, що трапилася з архімандритом Космою в Київській митрополії цікава з де-кількох ключових позицій. По-перше, грецький чернець, збирач милостині, в Гетьманщині зіткнувся з місцевими структурами влади, як державними, так і церковними, що проявилося в різного роду організаційних питання збору пожертв. На історії позначилися й особливості функціонування митрополії та її система управління, вплив синодальних указів на внутрішнє життя Церкви тощо. По-друге, архімандрит Косма комунікував з представниками різних прошарків суспільства: через вклади Терміном „вклади” користуватимемося як максимально узагальнюючим. Проте не відки-даємо їх видового різноманіття (наприклад, залежно від цінності вкладу та способу поминання). Це передбачало побутування також інших, зафіксованих у джерелах, термінів на позначення вкладу. Їх вживатимемо, як синонімічні, наприклад: „милостиня”, „пожертва”, „подання”. 22 ІІ 1795 р. київський митрополит Самуїл (Миславський) так пояснював значення слів „вклад” і „вкладчик” - „вклад значит деньги, или вещи данныя кем на церковное или монастырское употребленіе”, „вкладчик в церковном наречіи значит того, кто даеть вкладу на церковное строе- ніе, или на другія какія либо потребности”. ЦДІАУК. Ф. 128, оп. 1 заг., спр. 783, арк. 50 зв. та вкладників маємо нагоду розглянути ранньомодерну спільноту Гетьманщини як носіїв певної релігійної культури. Дослідження вчинків архімандрита Косми та інших дійових осіб цієї справи дають можливість побачити тогочасні поведінкові моделі, що побутували на різних рівнях соціуму; повніше представити присутність греків на теренах Гетьманщини, в тому числі й у релігійній сфері. По-третє, наш герой, особа з іншого середовища, діє в межах чужої для нього світоглядної та поведінкової парадигми, що потребує від дослідника уважного спостереження над спільним і відмінним у цій комунікації. Через деталі справи можна зауважити й певні уявлення Афону про українські землі. Також спробуємо аналізувати матеріал із двох сторін: з офіційної точки зору Церкви та держави і з урахуванням життєвих реалій. Врешті, реліквії та святині на теренах Київської митрополії ранньомодерного часу на сьогодні - суцільна „terra incognita”: ми не маємо їх картографії, не знаємо час їх появи та шляхи поширення. Натомість пропонована історія дозволяє частково відповісти на складні питання „що, де, коли?”. І, звичайно, найамбітніші сподівання історика, який береться за аналіз таких подарунків минулого, - через ставлення до святинь та їх шанування наблизитися до розуміння релігійності соціуму Гетьманщини.

Перші кроки на українських землях. Отримання дозволів

Для початку зупинимося на особі самого збирача милостині - архімандрита Косми - та спробуємо відтворити у деталях пригоду, що трапилася з ним у Київській митрополії в середині XVIII ст. Наш герой був ченцем Великої лаври на Афоні - монастиря, що посідав найвищу сходинку в ієрархії афонських обителей. На етапі отримання дозволу на збір милостині у Дунайських князівствах та Російській імперії Косма у 1744 р. був возведений Константинопольським патріархом Паїсієм ІІ Паїсій II - Константинопольський патріарх у 1726-1732, 1740-1743, 1744-1748, 1751-1752 рр.; чотири рази сходив на патріарший престол. у високий сан архімандрита НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 35-40.. Це було зумовлено практичними потребами, адже чим вищий статус збирача, тим більшу милостиню він міг зібрати для обителі Крамер А.В. Раскол русской Церкви в середине XVII в. СПб., 2011, 29-31.. В Константинополі афонський чернець отримав від російського резидента Олексія Вешнякова паспорт на проїзд НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 75; Олексій Вешняков (1700 - 29 VII 1745) - російський дипломат і надвірний радник. З травня 1742 р. і до смерті займав пост резидента Російської імперії в Константинополі.. Архімандрита Косму слід визнати досвідченим прохачем милостині: до приїзду в Київ він уже мав досвід збору пожертв у Сербії (1737-1738) та у Молдавії і Валахії (1744-1748) Підтвердження цьому знаходимо у дозвільних грамотах, які архімандрит подав у Київську кафедру, див.: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1-1 зв.. Про його походження, вік, освіту наразі нічого не відомо. На питання, яким чином грецький архімандрит спілкувався з місцевим населенням, відомі нині джерела прямої відповіді не дають. Підписувався архімандрит на документах у Київській кафедрі грецькою НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 47; ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 26-26 зв.. Натомість є свідчення про успіхи Косми у вивченні „ славенского диалекта ” на Балканах НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 3-5.. Очевидно, в сербських храмах він мав би літургісувати, що дозволило б йому набути певних навичок володіння церковнослов'янською мовою. Інші опосередковані деталі вказують, що архімандрит Косма, маючи базові знання зі слов'янських мов, міг розуміти, а можливо й спілкуватися з потенційними жертводавцями в Гетьманщині.

Треба сказати, що збір пожертв на теренах Російської імперії завжди регламентувався законодавством, яке з початку 20-х рр. XVIII ст. серйозно переглядалося в рамках петровських реформ. Приводом до реформування правовідносин у цій сфері послужив інцидент, що стався у 1722 р., коли з Греції під виглядом мощей свмч. Христофора в ковчезі привезли слонову кістку. У 1723 р. з цього приводу були видані імператорський, синодальний і сенатський укази. В імператорському указі Св. Синоду від 1 січня 1723 р. згадувалося: „ подделки, которые и от приходящих в Россию греков производимы и привозимы были, что ныне уже синодальным тщанием истребляются ”12. Світська і духовна влада офіційно взялися за наведення ладу в сфері побутування реліквій, що передбачало виявлення та знищення фальшивих святинь, боротьбу із забобонами та ін.131 хоча час правління імператриці Єлизавети Петрівни дослідники пов'язують з певним відступом у „реформі благочестя”, головний вектор уже було задано і на це потрібно було зважати, насамперед, церковним ієрархам. Водночас Афон мав особливий статус: пожертви на Святу Гору узаконювалися на державному (імперському) рівні, а до прохачів із Афону ставилися поблажливо. У 1742 р. були офіційно зафіксовані нові ставки щорічної допомоги афонським монастирям Цит за: Анисимов Е.В. Время петровских реформ. Л., 1989, 46-47. Лавров А.С. Колдовство и религия в России 1700-1740 гг. М., 2000, 5, 437-448; Смилян- ская Е.Б. Волшебники. Богохульники. Еретики. Народная религиозность и „духовные преступ-ления ” в России XVIII в. М, 2003. Кочетов Д.Б. Русско-афонские связи в XVIII-XIXвв. Православная энциклопедия, Москва, 2002, т. 4, 159. Крамер А.В. Указ. соч., 30. Каптерев Н.Ф. Характер отношений России к Православному Востоку вXVI и XVII ст. Сергиев Посад, 1914; Крамер А.В. Указ. соч.; Ченцова В.Г. ИконаИверскойБогоматери (Очерки истории отношений Греческой церкви с Россией в середине XVII в. по документам РГАДА). М., 2010; Её же. Ктиторство и царский титул: Россия и Хиландарский монастырь вXVI веке, Сло- вяноведение, 2014, 2, 15-24., яку зазвичай забирали кожні 5-6 років, але траплялося, що отримували одразу і за 10 років15. Очевидно, російську монархію цікавили не лише святині Афону, а й питання „великої політики”. Однак, якщо роботи з цієї проблематики для XVI-XVII ст. все ж трапляються, то для часів імператриці Єлизавети їх фатально бракує16.

Як уже зазначалося, архімандрит Косма прибув до Києва з Дунайських князівств, продовжуючи поїздку за милостинею. Кордон перетинав на Переволочан- ському форпості Переволочна - містечко в гирлі р. Ворскла (прит. Дніпра), нині затоплене водами Дніп- родзержинського водосховища. Існувало вже в 1640-х рр., з середини 1660-х рр. - у складі По-лтавського полку. Роль містечка зросла із середини 1680-х рр. як головного форпосту на крим-ському напрямку, після Прутського походу 1711 р. стало ключовим пунктом південного прикордоння.. Згідно з правилами тут він мав представити паспорт від резидента Порти та підтверджувальні грамоти (Константинопольського патріарха, настоятеля обителі тощо) й витримати карантин, включно з оглядом лікаря. Адміністрація форпосту тим часом мала повідомити Київську губернську канцелярію про приїзд збирача милостині¹⁸ ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1076, арк. 2.. Тільки після отримання у відповідь указу про дозвіл на в'їзд, Космі зробили відповідну позначку в паспорті та видали подорожній білет¹⁹ Там само. Спр. 3325, арк. 35.

²⁰ Там само. Спр. 3539, арк. 1-2.

²¹ НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 22-22 зв.

²² Там само. Арк. 119-121 зв.

²³ Грецькі мила в гетьманському соціумі мали попит, про що свідчать купецькі реєстри то-варів (ЦДІАУК. Ф. 56, оп. 3, спр. 1409, арк. 122-123 зв.), і навіть відомості про його постачання „для высочайшего Ея императорского величества [Єлизавети Петрівни] употребления”: Там само. Оп. 1, спр. 1574, арк. 29.

²⁴ Відомо, що цей делікатес до Гетьманщини привозили грецькі купці (Там само. Ф. 59, оп. 1, спр. 1518, арк. 11-11 зв.). В 1749 р., серед інших подарунків, три каракатиці передав ки-ївському митрополитові Тимофію (Щербацькому) митрополит Готії та Кафи Гедеон: Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 1287, арк. 1-1 зв.

²⁵ НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 53-53 зв., 58.

²⁶ Там само. Арк. 12-13.

²⁷ Описание дел и документов... № 69/339, 118-119.. Прохач міг вирушати до Києва. З форпосту, своєю чергою, відправляли рапорт до Київської губернської канцелярії про дотримання належної процедури та виїзд особи до Києва20.

Примітно, що архімандрит Косма прибув на українські землі сам, без помічників, що було нехарактерним для таких поїздок. На Балканах він збирав милостиню разом зі старцем і духівником Сильвестром, лише у 1751 р. при архімандриті з'являється чернець Потапій, відправлений Великою лаврою вже в розпал судової справи21. Справа в тому, що Косма відмовився заїхати на Афон перед мандрівкою до Російської імперії і взяти собі нового компаньйона (про причини такого вчинку йтиметься далі)22. Переміщався грецький архімандрит кінно, мав двох коней та будку для пересування, 72 червінці грошей та багато дрібних речей (виготовлені афонськими монахами образки, хрестики, грецьке мило23, чотки, ножиці, каракатиці24, зображення Святої Гори та ін.), які планував роздати як подяку за пожертви25. Найголовніше, в архімандрита Косми був хрест з часточкою „Животворного Древа” - особливо цінної та шанованої в християнському світі реліквії, пов'язаної зі смертю Спасителя, наданий йому при виїзді з Афонської лаври: „ ... такое сокровище из священого монастиря, которій Животворащей крест есть приношеніе приснопамятних оних самодержцов и ктиторов Святія обители сея ”26.

Прибувши до Києва через Переволочну архімандрит Косма мав далі залагодити всі формальні обставини свого візиту в Київській кафедрі, до чого був належно підготовлений. Указ Св. Синоду від 31 січня 1723 р., отриманий і в Київській кафедрі, вимагав від усіх прохачів запитувати грамоту Константинопольського чи іншого патріарха, в юрисдикції якого знаходився прибулий. 19 липня 1723 р. до Св. Синоду надійшло донесення від київського архієпископа Варлаама (Ванатовича) про те, що згідно надісланим синодальним указом усіх, хто приходить з Греції, „допрашивать будет непременно ”27. Наголос на необхідності допиту, пояснюється тим, що греків часто і небезпідставно підозрювали у шпигунстві28. Милостиню в Київській митрополії можна було збирати лише з дозволу київського митрополита. Архімандрит Косма подав до кафедри, на підкріплення свого прохання про дозвіл збирання пожертв, такі документи: донесення, в якому повідомляв, що його було відряджено з Афону для збору милостині „в Росію” (16 Х 1749); лист ігумена Лаври Парфенія до київського митрополита (15 VII 1748); грамоту від ігумена Лаври Парфенія, адресовану жертводавцям з описом бідування Лаври і проханням про пожертви (без дати); грамоти на збір милостині від Константинопольського патріарха Паїсія II (25 X 1744)29; молдавського митрополита Никифора (без дати)30; романського єпископа Іоаникія (25 XI 1749)31; печського архієпископа Арсенія IV32 (15 XII 1737); екзарха Віссаріона Павловича33 (31 VII 1738)34, які маркують його дунайський та балканський „вояжі”. Також архімандрит Косма подав пропуск на в'їзд до Російської імперії (підписаний Олексієм Вешняковим 18 X 1744)35.

Як зазначалося в усіх поданих документах та в особистому проханні архімандрита Косми на дозвіл збирати милостиню, афонські обителі в середині XVIII ст. перебували в жалюгідному матеріальному стані. Архімандрит Косма, слідом за ігуменом Великої лаври Парфенієм, стверджував: „оная Лавра задолжилась на 500 мешков грошей, а уплатила уже 100 мешков с потераніем почти и сщенних благолепій ”36. Підозрюємо певну гіперболізацію та риторичність такої аргументації: Афон, як і численні його вкладники в Російській імперії, мали свої доволі широкі інтереси в збиранні та поданні милостині відповідно37. Не останнє місце в мандрівках афонських ченців займала Гетьманщина, сюди часто спрямовувалися афоніти38. Одним з таких збирачів милостині, з яким доля звела архімандрита Косму на українських теренах, був Анатолій (Мелес)39. Варто детальніше зупинитися на характеристиці цього персонажа, адже він відіграє одну з ключових ролей у справі архімандрита Косми40.

Анатолій (Мелес) у 1743 р. після навчання в Києво-Могилянській академії прийняв чернечий постриг і в наступні чотири роки встиг пожити в багатьох монастирях України та Волощини. У 1749 р. він уже був ченцем монастиря св. Павла на Афоні. Через шість місяців життя в монастирі Мелеса, завдяки його доброму знанню мов, відправляють збирати милостиню у Російську імперію разом ще з двома монахами. Та найголовніше: йому, ще зовсім молодій людині з далекої країни, яка прожила короткий час у монастирі, надали одні з найдорожчих реліквій монастиря - часточку Животворного Древа та дари волхвів: „имеют при себе часть честное древо Животворящаго Креста, еже Реченными начальствующими Святия Горы свидетельствовася. Что есть оное наданное в туюжь священну обитель Святаго Павла, от Стефана Краля Сербскаго, також честния Святыя дары иже пренесоша волхвы предвечному Младенцу Злато, Ливанъ, и смирну ”41. У наданій Мелесу грамоті від ігумена Павлівського монастиря Досифея підкреслювалась виняткова важливість реліквій, як для вірян, так і самої обителі: „ на освящение душь и телес с верою и благовением приступающим и лобизающих святое честное древо животворящаго креста с мощми в купе святых же и честныя дары иже принесоша волхви предвечному младенцу злато ливань и смирну который сокровища никогдаже еще небяху от монастыря износимы ныне же краиния ради нищеты в далние страны посылаются ”42. У 1750 р. прохачі виїхали до Росії, в Константинополі Мелес, так само як і Косма, був висвячений Константинопольським патріархом Кирилом V43 в архімандрити; та отримав паспорт на проїзд від російського резидента44. Очевидно у квітні45 того ж року ченці кораблем через Чорне море прибули на Запорозьку Січ, де їм дозволили збирати милостиню.

Наголосимо, обидва збирачі пожертв - і Косма, і Анатолій - прибули на українські землі з Афону, приблизно в один і той самий час і обидва мали з собою часточки особливо шанованої в православному світі святині - Животворного Древа, а Анатолій (Мелес) - ще й таку унікальну реліквію, як дари волхвів. У синодальній конторі, на підставі того, що дари волхвів - „малослыханая вещь”, їх тимчасово забрали до ризниці46. Згодом архімандриту Анатолію, навіть, вдалося домогтися персональної аудієнції у імператриці Єлизавети Петрівни. Підставою для цього стала начебто передача, від Константинопольського патріарха особисто імператриці ікони пресвятої Богородиці та князю Петру Федоровичу образу св. Георгія47. Заборонену Св. Синодом святиню - дари волхвів - „реабілітували”, вона потрапила до імператорського двору, де почала активно вшановуватися48. Реліквія переміщалася слідом за імператрицею з однієї придворної церкви до іншої. Св. Синод негативно поставився до зародження набожності до дарів волхвів у середовищі еліт, що спричинило опір та конфронтацію49. Цей випадок досить добре характеризує Анатолія (Мелеса), як наполегливого збирача милостині.

Але повернімося до архімандрита Косми, 29 листопада 1749 р. Київська кафедра задовольнила всі пункти його прохання: він отримав грамоту терміном на рік - з дозволом збирати милостиню, священнодіяти, освячувати воду та сповідувати на території Київської митрополії, носячи часточку „Животворного Древа”. Окремо підкреслювалося право освячувати воду50. Право на сповідування часто надавалося збирачам пожертв; така практика, очевидно, функціонувала паралельно із синодальним законодавством та указом 1722 р., який передбачав наявність письмового дозволу і посвідчення для особи, що сповідувалася поза парафією51. Доволі широкий набір дозволів дає підстави думати про відсутність у архімандрита Косми мовних перепон для перебування в Гетьманщині. Архімандритові вручили прошнуровану книгу, в яку він мав записувати інформацію про всі отримані пожертви. Цілком можливо, що далі імена принаймні найбільших вкладників мали бути перенесені до поменника Великої лаври (на таку думку наштовхує той факт, що прошнуровану книгу в результаті передали на Афон) РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 46, 61 об. - 62 об.. За надання дозволу на збір милостині на теренах Київської митрополії її очільника, Тимофія (Щербацького), було записано в поменник Афонської лаври св. Афанасія, а пізніше через монаха Пота- пія він отримав у дар наперсний хрест НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 7, 22 зв..

Конфлікт: сторони, звинувачення, наслідки

Отримавши всі необхідні дозволи, архімандрит Косма успішно виконував свій послух, допоки, під кінець мандрівки, не прибув до міста Ніжина, місця компактного проживання греків Детальніше про греків у тогочасному Ніжині див.: Харлампович К.В. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVII-XVIII ст.), Записки Історико-філологічного Відділу УАН, 1929, 24; Греки в Ніжині. Збірник статей і матеріалів, Ніжин, 2001, вип. 2, 51-68.. Формально початок судової справи проти архімандрита Косми поклав лист ієродиякона Ніжинської грецької церкви Амвросія Ієродиякон Амвросій - швидше за все, постриженик Іверського монастиря на Афоні, для служіння в ніжинській церкві прибув з Бухаресту у 1746 р. і був у Ніжині до серпня 1751 р. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2013, арк. 21-22. до ігумена Київського Синайського монастиря св. Катерини Євгенія Ігумен Євгеній походив з греків, пострижений у Синайському монастирі архієпископом Никифором; в 1720 р. рукопокладений в ієродиякона, а в 1725 р. - в ієромонаха і тоді ж возведений в сан ігумена. З 1733 р. по 1737 р. він служив при ніжинському синайському метоху: ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1076, спр. 29, арк. 6-6 зв. В 1738 р. ігумен Євгеній став настоятелем грецької церковної громади на київському Подолі. В 1748 р. Св. Синод офіційно визнав організований при ній мо-настир у статусі метоха Синайського монастиря св. Катерини: НБУВ ІР. Ф. II, № 226, арк. 27-28. із низкою звинувачень прохача милостині. Що трапилося в Ніжині, і що стало приводом до подачі скарги на архімандрита Косму, достеменно невідомо. Проте, перш ніж детально аналізувати пункти обвинувачення та перебіг справи, звернемо увагу на зустріч архімандрита Косми з, уже згадуваним, архімандритом Павлівського монастиря на Афоні Анатолієм (Меле- сом), яка, на нашу думку, мала безпосередній стосунок до початку конфлікту.

8 липня 1750 р. Анатолій (Мелес) прибув із Запоріжжя на Переволочанський форпост ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 7.. Цілком можливо, що вже тоді у Київській губернській канцелярії з'явилися підозри щодо цього збирача милостині, оскільки йому замість звичного для східного духовенства половинного (3 тижні) Там само. Спр. 1076, арк. 4. або повного карантина (6 тижнів) Там само. Спр. 2002, арк. 8-8 зв. на форпості призначили подвійний. Таким чином, паспорт на проїзд до Києва ченцям було підписано лише 19 вересня Там само. Ф. 127, оп. 1024, спр. 613, арк. 1., а прибули вони туди лише наступного місяця - у жовтні 1750 р.

Саме в період цього довгого перебування Анатолія (Мелеса) в Переволочній відбувається фатальна зустріч двох афонських архімандритів - Павлівського монастиря Анатолія (Мелеса) та Лаври св. Афанасія Косми. Саме тут між ними спалахнув конфлікт, спричинений, очевидно, конкуренцією. Треба сказати, що взаємні звинувачення, наклепи між греками, збирачами милостині, з метою дискредитувати й усунути конкурента, не були поодиноким явищем у практиці збору милос- тині61. В одному зі своїх донесень до київського митрополита Косма заявляв, що Анатолій (Мелес) його „ еще в Переволочной поносил ”62. На форпості архімандрит Анатолій дізнався про те, що архімандрит Косма встиг зібрати значну суму милостині (понад 2 тис. руб.)63. Павлівський архімандрит не гаючи часу, виїхав до Києва (точна дата приїзду, на жаль, не встановлена). Одразу по прибутті Анатолій (Мелес) зробив усне донесення київському митрополиту на архімандрита Косму, через яке, на думку першого, його пізніше і взяли під варту64. Можливо невипадково, приїзд Мелеса до Києва приблизно збігається з поданням донесення ніжинського архідиякона Амвросія на архімандрита Косму, переданого до консисторії 19 жовтня 1750 р. через ігумена Синайського Катерининського монастиря в Києві Євгенія65. За цей час Мелес справді міг побувати в Ніжині, а також переговорити з грецьким ігуменом у Києві, як і листуватися з ним з форпосту. Ми не можемо підтвердити попередню домовленість двох ченців, проте виключати її теж не варто. Паралельно, 27 жовтня 1750 р. архімандрит Анатолій отримав у Київській губернській канцелярії паспорт на проїзд до Москви66. До приїзду в Київ або під час поїздки до Москви Мелес напевно був у Ніжині, де, за словами архімандрита Косми, вихвалявся перед греками, що покарає його: „он прибыл в Нежин с великою помпою, и явно грекам похвалялся, что я ему [тобто архімандриту Космі - Авт.] зде- лаю то то ”67. А тим часом справа архімандрита Косми почала набирати обертів, розпочалися слідство й допити. Архімандрит Анатолій чомусь не поспішав від'їжджати до Москви, а ще якийсь час перебував у Київській митрополії. З підпису срібного позолоченого хреста, вкладеного Мелесом до Межигірського монастиря, зрозуміло, що на початку грудня він був ще там: „1750 года декабря 7 Архиман- дритъ Анатолій Мелесъ цена горошчатая сребрная ”68. У кінці грудня 1750 - на початку січня 1751 р. архімандрит Анатолій вже мав прибути до Москви, адже 9 січня в синодальній конторі докладно описували привезені ним реліквії69. Каптерев Н.Ф. Указ. соч., 225-226, 247; Крамер А.В. Указ. соч., 29. НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 74. РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1-1 об. Там же. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1-1 зв. Там само. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 20-21. Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 42 зв. Хрест з Розп'яттям разом з пристоячими святими: Олексієм Чоловіком Божим (патрон архімандрита Анатолія), апостолом Павлом (очевидно пов'язано з посвятою Павлівського мо-настиря), та святителів Іоанна (патрон рідного брата - Івана) і Василія (покровитель батька - Василя). Опис хреста див.: Кузьмук О.С. Межигірська старовина: нариси з історії Києво- Межигірського в ім 'я Преображення Господнього чоловічого монастиря в XVI-XVIII ст. К., 2014, 370. Інформацію про рідного брата Івана Мелеса див.: ЦДІАУК. Ф. 59, оп. 1, спр. 2858, арк. 2. РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 30-31 об.

Отже, 19 жовтня 1750 р. ігумен синайського подвір'я в Києві Євгеній передав донесення ієродиякона Амвросія на архімандрита Косму до Київської кафедри. Ієродиякон звинуватив лаврського архімандрита, що він „плут” і не є тим, за кого себе видає. Аргументом, перш за все слугував лист від колишнього духівника старця Сильвестра до Косми, який, окрім моральних повчань, радив архімандриту якнайшвидше повернутися на Святу Гору; у цьому ж листі повідомлялося, що Косма спеціально просив підтримки у Лаври св. Афанасія, щоб вона визнала його за свого архімандрита, повідомивши про це Києво-Печерського архімандрита Іосиф (Оранський), архімандрит Києво-Печерської лаври у 1748-1751 рр. Див.: Кагамлик С.Р. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII-XVIII ст.). К., 2005, 292-293.. Звідки з'явився цей лист у ієродиякона Афанасія, він сам не вказав, а консистористи не поцікавились. Діапазон висунутих звинувачень виявився дуже широким. По- перше, Космі закидали намір віддати гроші від пожертвувань на вексель у Волощині і не повертатися на Афон. По-друге, Косму підозрювали і в близьких стосунках із жінкою під час його перебування в м. Яніна у Греції, про що начебто знав прибулий звідти до Ніжина священник Іоанн ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1-1 зв.. Для того, щоб останній „мовчав”, архімандрит Косма, за словами Амвросія, обіцяв йому дорогий фелон Там само. Арк. 2-2 зв.. Також його підозрювали у фальсифікації рекомендаційних листів. Все разом стало підставою для сумнівів - чи взагалі архімандрит Косма мав благословення Афонської лаври на збір пожертв.

Постає питання, чим керувався ієродиякон Амвросій подаючи донесення на архімандрита Косму? Перша можлива відповідь перебуває на поверхні: Амвросій став, як він вважав, на стороні правди, будучи противником злочинних дій у Церкві. Цілком можливо, що так і було, проте звідкіля стільки інформації? Спостереження над відмінностями між початковим донесенням і пізнішими свідченнями ієродиякона Амвросія, в яких провини Косми наростали як сніговий ком, а більшість з них згодом не підтвердилися, змушує думати про додаткові стимули для донесення. Нам практично нічого не відомо про перебування Амвросія в Ніжинському братстві Ніжинське грецьке братство засноване у 1696 р. навколо двох церков, свв. архангелів Гавриїла і Михаїла та Всіх Святих, і здійснювало координацію та адміністрування релігійного, економічного, соціального життя греків (часто також волохів, болгар і т.д.). до цього інциденту. Проте симптоматично, що дуже скоро він проявить себе, як затятий опонент ніжинських братчиків, пишучи на них донесення і перебуваючи в непримиренних баталіях. Це було обумовлено передусім завершенням терміну служби ієродиякона Амвросія в Ніжині та затятим небажанням братчиків його продовжити, як того хотів сам Амвросій. Натомість у 1751 р. братство викликало з Бухареста нового ієродиякона, не дочекавшись від'їзду попередника. Утім, цілком можливо, що відносини між ними загострилися вже після інциденту з Космою ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2013, арк. 1-13; спр. 1856, арк. 3-4 зв.. Також, цілком очевидно, що Амвросій у ситуації з Космою діяв цілком самостійно, не поінформувавши про це братчиків, адже донесення ієродиякона не містить слідів погодження з ними. Крім того, він втягнув до справи багатьох поважних грецьких купців, на яких посилався під час свого зізнання. Показово і те, що братство видало „зібране” Космою до духовної консисторії лише після другого нагадування, демонструючи таким чином, на чиєму вони боці. Насторожує й той факт, що донесення в Київську кафедру на архімандрита Косму передано за сприяння ігумена Київського Синайського монастиря св. Катерини Євгенія. Тож чи могли синаїти бути якимось чином зацікавлені у засудженні архімандрита Косми? Цілком відкидати цю версію не можемо, адже відомо, приміром, що лавріоти зверталися до архімандрита Косми в квітні 1750 р. з такою настановою: „Потрудись преподобие ваше и подвизайся да устроить Святый Бог молитвами преподобного афанасия и антония да бито от благочестивых Християн надал на обитель нашу или церковь или место для спасения души своея якоже имеют синайцы ”75. З цього випливає, що якби у Київській митрополії був відкритий метох (монастирське подвір'я) Великої лаври, прибутки синайських подвір'їв, передусім від грецьких купців могли б значно зменшитися. Насамкінець певну причетність до кроку ієродиякона Амвросія міг мати Анатолій (Мелес). У листуванні архімандрит Косма послідовно звинувачує у своєму ув'язненні лише одну людину - архімандрита Анатолія (Мелеса)76. Згадки про ігумена Євгенія чи загалом зацікавленість синаїтів (так само, як і ієродиякона Амвросія) в його ув'язненні відсутні, попри те, що він, без сумніву, знав про їхні свідчення проти нього. Таким чином, точні причини та обставини „викриття” ієродияконом Амвросієм архімандрита Косми поки що не вдається з'ясувати. Зрештою, так само не можемо відкидати і можливість самостійної ініціативи ієродиякона.

Перебіг справи. Допити

Донесення на архімандрита Косму спочатку розглядалося в Київській духовній консисторії, а пізніше - у Св. Синоді. Духовна консисторія - колегіальний дорадчий орган при митрополиті, що мав розглядати й судові справи, - на донесення архідиякона зреагувала миттєво НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 132-132 зв. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 41-42. Детальніше про цей орган у структурі єпархіальної влади див.: Прокоп'юк О. Духовна консисторія в системі єпархіального управління (1721-1786рр.). К., 2008.. Вже наступного дня до Ніжина було відправлено канцеляриста Романа Кониського з інструкцією та наказом описати зібране архімандритом майно і разом з ним доправити Косму до кафедри ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 1 зв. - 2.. Реєстр „зібраного” афонським архімандритом Космою в Київській митрополії був укладений в Ніжині 25 жовтня 1750 р., канцеляристом Романом Кониським і засвідчений архімандритом Ніжинського Назарет-Богородичного монастиря Платоном Платон I Левицький - архімандрит Ніжинського Благовіщенського Назарет-Богородич-ного монастиря з 1746 по 1749 р., див.: Гапоненко Д.І. Історія утворення та діяльності Ні-жинського Благовіщенського монастиря (XVIII-XIXст.), Сіверянський літопис, Чернігів, 2007, вип. 2, 45.. У реєстрі крім характеристики предметів, - іноді зазначалися також їхні жертводавці, що дозволить нам далі аналізувати вклади і вкладників Лаври св. Афанасія з теренів Гетьманщини ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2882, арк. 6-17.. Зібране було привезене до кафедри, 19 листопада того ж року Там само. Спр. 2065, арк. 2-2 зв.; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 36-36 зв.. Окрім „Животворного Древа”, оправленого в срібний позолочений хрест, грошей (1200 руб., 30 червінців різних) та речових вкладів, було вилучене листування, яке надалі активно використовуватиметься при розслідуванні. На архімандрита Косму і на його власність наклали арешт до вирішення справи. Пожертвувані на Афонську лавру гроші та речі знаходилися в ризниці Софійського собору під наглядом кафедрального писаря Досифея (Галяховського), згодом - кафедрального архідиякона Афанасія ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2223, арк. 11 зв.. Речі зберігалися в 5 скринях, особисті речі архімандрита Косми були складені в баул та зв'язані в килим Там само. Спр. 2882, арк. 6-13..

Вже 3 листопада 1750 р. справа архімандрита Косми розглядалася у „присут- ствії” Київської духовної консисторії. На допиті чернець засвідчив, що 1744 р. був відправлений собором Лаври для збору милостині у Волощині, Молдові і Росії, до 1749 р. перебував у Дунайських князівствах, а з собою мав наданий Великою Ларою хрест з часточкою Животворного Древа. Далі на допити були запрошенні згадані ігумен Євгеній та ієродиякон Амвросій. У щирості зізнань ієродиякона Ам- вросія маємо підстави сумніватися, зокрема й тому, що порівняно з його першим донесенням на архімандрита Косму, кількість аргументів про „плутавство” останнього збільшилася в рази, як і кількість осіб, які нібито могли це засвідчити. По-перше, ієродиякон Афанасій, покликався вже не на лист від старця Сильвестра, але на якогось архімандрита Ігнатія Архімандрит Ігнатій прибув до Васильківського форпосту в 1750 р. з листом від Антіо- хійського патріарха, детальніше див.: Там само. Ф. 59, оп. 1, спр. 1878, арк. 5-5 зв. На початку березня 1751 р. він приїхав до Санкт-Петербурга, а до цього, цілком можливо, деякий час про-живав у Ніжині: РГИА. Ф. 796, оп. 31, д. 238, л. 47., що тимчасово перебував у Ніжині, і нібито говорив йому, що Косму ніхто до Російської імперії не відправляв, він приїхав винятково з власної волі, а у Волощині переховувався від лавріотів. На допиті архімандрит Ігнатій заперечив ці слова, заявивши, що йому було відомо лише про факт перебування Косми у Волощині ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3-3 зв.. Неправедне життя Косми у його янінський період, Амвросій уже „підтверджував” інформацією „наданою” ніжинським купцем Фемелієм Припускаємо, що мова йде про Фемелія Димитрієва, який станом на 1752 р. був у складі „присутствующих” у ніжинському братському суді: Там само. Спр. 2140, арк. 13, 33-34 зв; ф. 269, оп. 1, спр. 2252, арк. 2-2 зв., вихідцем з Яніни. Не дуже переконливо звучало твердження Амвросія про те, що архімандрит Косма зібрав милостиню на суму більшу від 2000 руб., а 1200 руб. він зберігав у ніжинського грека Самійла Пелопонова Там само. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 3-3 зв.; Самійло Пелопонов - один із автори-тетніших членів братства, разом з війтом Петром Тернавіотом належав до так званих „старших братів”: Там само. Спр. 2140, арк. 24-25 зв.; у 1740-х рр. Пелопонов був одним із екзакторів малоросійського індуктного збору: Там само. Ф. 51, оп. 3, спр. 1019, арк. 1-7.. Проте показово, що Пелопонова не було запрошено на допит, де він міг би детальніше розповісти про свої зв'язки з Космою. Цілком можливо, що на це вплинув його статус, одного із найзаможніших людей у середовищі політичної та економічної еліти Ніжина Там само. Ф. 269, оп. 1, спр. 1433, арк. 30-31..

Втім, не викликали і грека Фемелія, на свідчення якого також покликався Ам- вросій. Македонський грек купець Анастасій Кроміда89 у зізнанні також підтвердив свідчення Амвросія про те, що Косма запитував у нього про можливість віддати гроші на вексель у Волощині, а купець радив лише Константинополь90. Амвросій звинувачував Косму і в намаганні підкупити ієрея Іоанна з Яніни91 аби той зберігав таємниці про тамтешнє життя архімандрита і передачу „поклона от жени”, за що Косма повинен був надати йому дорогі ризи. Однак, під час допиту Анастасій Кроміда і священник Іоанн подали протилежні свідчення, вказавши, що фелон архімандрит Косма обіцяв виключно для свого літургійного поминання та зважаючи на бідність Іоанна. Несподівано спливли цікаві обставини „рецепту”, за яким „ліпилися” обвинувачення Косми Амвросієм. Так скаржник наводив на підтвердження неблагочестивого життя Косми в Яніні той факт, що ієрей Іоанн таємно передавав йому „поклон от жени”. Однак священник пояснив, що архімандрит Косма цікавився під час їхньої розмови життям Яніни, знайомим духовенством, і, серед іншого, запитував про його дружину Ламбріні. Ієрей же з власної ініціативи від імені дружини передав архімандритові вітання92. Згідно зі свідченням ієродиякона, про „платню” (передачу риз) від Косми Іоаннові за мовчання знав і грек Іваниця, але його не допитували93. Утім, сам архімандрит Косма, справді, найімовірніше колись відвідував Яніну, адже серед його документів було знайдено лист 1743 р. від преосвященного янінського Григорія до скевофілакса Великої лаври94. Про порочне життя Косми ієродиякону Амвросію нібито оповідав також грецький архімандрит Герман Синаїт95: „сказивали ему некоторые купци о Косме пришоль же зять ваш потом же де сказал то ж я сам скаже что он Косма такой как бежавший с Нежина с чужою женою архимандрит ”96.

Та на допиті Герман Синаїт відмежувався від цієї заяви, зазначивши, що він особисто нічого такого не говорив, але чув від купців ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 4-4 зв..

22 листопада ігумен Євгеній та ієродиякон Амвросій також оглянули вже згадуваний хрест з „Животворним Древом” на предмет автентичності „реліквії”. Ігумен покликався на авторитет „достоверных людей”, які переконували його в тому, що справжня реліквія в Лаврі св. Афанасія має інший розмір. Ієродиякон Амвросій без аргументів заявив, що „реліквія” несправжня. Тож постає питання: чому ігумен та ієродиякон, у попередньому своєму донесенні нічого не згадали про фальшивість „реліквії”? Чи це стало їм відомо після арешту Косми? Відповісти складно, проте їх доказова база виглядає не достатньо переконливо. І чому консисторія саме в особах обвинувачів побачила експертів у питанні (не)справжності „реліквії”?

Питання автентичності „реліквії” набуло ще більшої актуальності після того, як у результаті перегляду прошнурованої книги записів пожертв виявилося, що архімандрит Косма роздавав окремим особам часточки „Животворного Древа”. Саме в духовній консисторії звернули увагу на роздачу „реліквії”. У письмовому донесенні ігумена Євгенія про це згадав усно Анатолій (Мелес), що й могло „спрямувати” слідство по цьому шляху. Цікаво, що факт роздачі „святині” архімандрит Косма зафіксував власноруч у книзі, яку могли переглянути (і переглянули) в Київській кафедрі. Понад те, ця книга мала потрапити (і потрапила) на Афон. Отже, Косма був свідомий, що про роздачу може стати відомо, а це вже, певним чином, маркує ставлення ченця до своїх дій. Про „Животворне Древо” архімандрит Косма свідчив, що отримав на Афоні відповідний хрест, але спеціального дозволу роздавати часточки не мав. Нагадаємо, Київська кафедра подібного дозволу також не давала Там само. Арк. 2 зв.. Архімандрит Косма зізнався, що на прохання жертводавців маленькі часточки „реліквії” роздавав, але кому саме - не пам'ятає. При огляді хреста в духовній консисторії не виявили місця, з якого могли б відділяти часточки Там само. Арк. 3.. 7 листопада 1750 р. з духовної консисторії до настоятелів монастирів і протопопів Київської митрополії було надіслано указ - такі часточки знайти, зібрати і через „нарочних” священиків передати в кафедру для засвідчення Там само. Арк. 2 зв.; спр. 631, арк. 9-9 зв.. Справа одержала новий, неочі- куваний поворот.

Вирок та помилування

Після всіх допитів і запитів Київська духовна консисторія поставила під сумнів правдивість „Животворного Древа”, а також законність перебування архімандрита Косми в Київській митрополії. Головним стає звинувачення афонського ченця в не- дозволеній роздачі часточок фальшивої „святині”. Всі інші звинувачення на адресу архімандрита до уваги не беруться, можливо, через брак доказів, межі компетенції. Утім, вірогідніше інше пояснення. У кафедрі взяли до уваги лише ті питання, які загрожували безпосередньо адміністраторам Київської митрополії в умовах оголошеної з центру ревізії реліквій та проблем з автентичністю нових святинь.

Очевидно, митрополит Тимофій (Щербацький) чітко визначив „власне” питання в цій справі і зосередився на ньому, відкинувши всі інші. Рішення Київської духовної консисторії у справі архімандрита Косми ухвалене 13 березня 1751 р., підписали консистористи: архімандрит Іоанникій (Скабовський) Іоанникій (Скабовський) - архімандрит, у 1749-1752 рр. очолював Кирилівський монастир. Яременко М. Київське чернецтво XVIII ст. К., 2007, 251., кафедральний намісник Ве- ніамін (Драгомирецький) Веніамін (Драгомирецький) - намісник Софійського кафедрального монастиря у 1747-1752 рр. Там само, 252., префект Києво-Могилянської академії Георгій (Кони- ський) Георгій (Кониський) - у 1747-1752 рр. префект Києво-Могилянської академії. Києво- Могилянська академія, кін. XVII- поч. XIXст.: Повсякденна історія: Зб. док. / Упор.: О. Задо- рожна та ін. К., 2005, 502., кафедральний писар Досифей (Галяховський) Досифей (Галяховський) - кафедральний писар. Прокоп'юк О. Вказ. праця, 180., кафедральний архідиякон Афанасій НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 41-41 зв.. Зважаючи на характер роботи духовної консисторії, справа архімандрита Косми була вирішена в максимально швидкі терміни, що вказує на її важливість та неординарність Прокоп'юк О. Вказ. праця, 211-215.. За 4,5 місяці в духовній консисторії було перекладено значну кількість грецькомовних документів. Зокрема, у справі, що зберігається в Інституті рукопису НБУВ ім. В.І. Вернадського, документів новогрецькою мовою нараховується 24 Чернухін Є.К. Вказ. праця, 47.. Усі переклади робили канцеляристи Київської духовної консисторії, переважно Яків Білявський Відомо, що у грудні 1749 р. Яків Білявський, вихованець класу філософії Києво-Моги- лянської академії, був прийнятий в канцелярію Київської духовної консисторії, у 1751 р. він вже фігурує у джерелах як канцелярист, а у 1752 р. - підканцелярист. У 60-80-х рр. XVIII ст. входив до складу „присутствія” духовної консисторії. Прокоп'юк О. Вказ. праця, 210-215, 224; ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 1947, арк. 16-17.. Окрім перекладів потрібен був час на розсилку запитів по єпархії і відповідно отримання рапортів з протопопій, намісництв і монастирів з інформацією чи немає у їх відомстві часточок „Животворного Хреста”, отриманих від архімандрита Косми. У результаті слідства консистористи дійшли висновку, що архімандрит Косма не мав благословення Святої Гори на збір милостині „в Росії”. „Животворне Древо” визнали за сумнівне. Відповідно роздача часточок і збір милостині архімандритом Космою трактувалися як ханжество і обман Згідно з постановою 1722 р. за ханжество слід було відправляти на працю в монастирі до кінця життя, див.: Полное собрание постановлений и распоряжений по Ведомству право-славного исповедания. СПб., 1872, № 2565.. Рішення духовної консисторії складалося з трьох пунктів: 1) усе зібране під виглядом милостині на Афонську лавру поки утримати в кафедрі (так само і часточки „Животворного Древа”); 2) все надане Полтавською соборною церквою майно за дві часточки „реліквії” повернути назад і надалі церковне майно без дозволу митрополита нікому не передавати; 3) справу винуватця передати на розгляд Св. Синоду, а до синодального рішення відправити архімандрита Косму в монастир, який визначить митрополит ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 7; НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 41-41 зв..

Важливість справи, синодальне законодавство, той факт, що афонський чернець не був кліриком Київської митрополії, все це не дозволило Київській духовній консисторії самостійно ухвалити вирок у справі та змусило передати її для остаточного рішення до Св. Синоду. Архімандрит Косма проситиме митрополита не передавати його справу до Св. Синоду і пробачити йому НБУВ ІР. Ф. 232, № 164, арк. 46-46 зв., однак на такий крок у митрополії не наважилися, тим більше, що Св. Синод вже був поінформований про інцидент в Києві. У травні 1751 р. архімандрит Анатолій в Св. Синоді підтвердив незаконну роздачу архімандритом Космою часточок „Животворного Древа” РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 1-1 об..

20 травня 1751 р. зі Св. Синоду надійшов наказ надіслати екстракт у справі архімандрита Косми, який відправили 7 жовтня 1751 р. ЦДІАУК. Ф. 127, оп. 1020, спр. 2065, арк. 29-29 зв. Проте Св. Синод з розглядом справи не поспішав. Рішення було ухвалене лише наприкінці 1754 р. Відповідний указ, датований 12 грудня 1754 р., у Києві отримали 24 січня 1755 р. Там само. Арк. 49-49 зв., 56. Згідно з вироком, архімандрита Косму відправили у Вологодську єпархію до Ки- рило-Білозерського монастиря простим ченцем, позбавивши звання архімандрита та права служити РГИА. Ф. 796, оп. 32, д. 114, л. 61 об.-62 об. Заснований наприкінці XIV ст. Кирило-Бі- лозерський монастир був знаний в Росії, але вже з XVII ст. неодноразово використовувався як місце заслання. Вологодская энциклопедия, Вологда, 2006, 241-245.. При цьому в синодальному рішенні особливо підкреслювалося, що вирок має повчальний характер: важливо, щоб подібне більше не повторилося, а справа архімандрита Косми мала стати „наукою” для інших збирачів милостині.