Невідомі сторінки історії нацистської окупації Миколаєва в 1941-1944 рр.: бургомістр Микола Ползунов

Сектор архівного забезпечення Управління Служби безпеки України в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919

У 1923 році Микола Ползунов закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (будівельне відділення). Після його завершення упродовж року навчався у Миколаївському технікумі шляхів сполучення. З 1924 по 1927 рік працював у міському торговому порту техніком, помічником з днопоглиблювальних робіт. З осені 1927 року - інженер на будівництві Миколаївського елеватора. У 1928 році - спеціаліст з технагляду Миколаївського порту. У 1929 перейшов у комунальний відділ з технагляду за цивільним будівництвом, де працював до 1930 року. Згодом упродовж двох років працював на посаді помічника, начальника техвідділу, технічного керівника контори трестів. У період 1932-1934 років - старший інженер-конструктор на заводі імені Андре Марті, заступник начальника будівельного бюро капітального будівництва. З 1934 і до початку німецько-радянської війни працював у Миколаївському міському комунальному відділі старшим інженером-конструктором, заступником головного інженера, головним інженеромАрк.33.

Захоплення німецькими військами Миколаєва у середині серпня 1941 року кардинальним чином вплинуло на його подальшу долю. Через декілька днів услід за передовими підрозділам Вермахту до Миколаєва прибула фельдкомендатура, до складу якої входила господарська команда. Одночасно з'явився і технічний батальйон для початку відновлення основних об'єктів міста. Господарська команда розміщувалась на вул. Велика Морська напроти будівлі облзем-відділу. Технічний батальйон дислокувався на міській електростанції¹. Керівний технічний персонал комендатури складався з німців: майора Фанбрізена, старшого військового радника доктора Фауста (займався фінансово-економічними питанням), доктора Якобса - інженер-енергетик та ін. САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.34зв САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.35.

З перших днів «нового порядку» Микола Ползунов був призначений окупаційною адміністрацією на посаду головного інженера міської управи через певний збіг обставин. Так, 17 серпня 1941 року німець-перекладач фельдкомендатури, об'їжджаючи на легковому авто вулиці міста, зустрів відомих місцевих мешканців - доктора Гершмана, доктора Шардта, професора Цехановича та запропонував їм зайняти пост голови міської управи. Вони чемно відмовились. Натомість професор Цеханович Вочевидь, мова йде про професора кафедри суднобудування Миколаївського кораблебудівного університету Віктора Владиславовича Цехановича - батька Ніни Вікторівни Цеханович, яка під час окупації Миколаєва працювала директором міського історичного архіву. В.В. Цеханович помер 24 листопада 1943 року у м. Цнайм - нині Зноймо, Чехія. порекомендував кандидатуру Миколи Ползунова, який стояв неподалік на вулиці біля свого будинку (нині - вул. Потьомкінська, 4, автор). Перекладач підійшов до нього та запропонував поїхати з ним до приміщення фельдкомендатури САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.34;57зв для оформлення необхідних паперів. Микола Ползунов не погоджувався, але йому пригрозили, що розцінять відмову як саботаж. Зрештою під час бесіди, вочевидь, врахували його позицію і запропонували спочатку зайняти посаду керівника міських підприємств.

З 18 серпня 1941 року Микола Ползунов розпочав роботу як інженер комунальних підприємств, а у подальшому - керівник технічного відділу міської управи. Основні завдання зводились до наступного: негайний огляд та перевірка стану всіх підприємств міста САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919.; термінове відновлення роботи у першу чергу міської електростанції, електричної мережі, водопроводу, каналізації, банно-прального комбінату, а надалі - решти підприємств. Паралельно з поставленими завданнями необхідно було вирішити кадрові питання на важливих об'єктах. Протягом 19-21 серпня 1941 року всі підприємства міста були укомплектовані керівниками, частину з яких рекомендував особисто М. Ползунов. За його протекції призначено наступних осіб: Лютостанського Адольфа Ісідоровича (директор банно-прального комбінату); Гузевича В. Г. (директор ремонтно-будівельної контори); Шутовського Олександра Абрамовича (директор комунального сантранспорту); Ейсмонта Миколу Михайловича (директор водопровідної мережі та каналізації); Глазова Вікентя Вікентійовича (директор міського кладовища); Курочкіна (директор книго-паперового магазину). Інші керівники призначались за поданням різних відділів міської управи. Набір працівників здійснювався начальником відповідного підприємства згідно оголошень фельдкомендатури, що зобов'язували місцеве населення негайно повернутись на свої робочі місця. У тих випадках, коли працівників, які з'явились, було недостатньо, їх набирали через біржу праціАрк.67.

Упродовж тижня, починаючи з 19 серпня, М. Ползунов особисто об'їхав усі підприємства міста, познайомився з їх станом, персоналом, ходом відновлювальних робіт та введенням їх в експлуатацію. Давав необхідні розпорядження для форсованого відновлення вказаних підприємств⁷.

23 серпня 1941 року наказом військового коменданта була заснована міська управа на чолі з Орестом Масикевичем (ОУН-м)⁸. Під його керівництвом був укомплектований повністю весь апарат міської управи. Завідувачами відділів були вихідці із Західної України⁹. Новий орган місцевого самоуправління зосередив у своїх руках керівництво всіма діючими підприємствами промисловості, міського житлового комунального господарства і транспорту, торговими, медичними і освітніми закладами. Чиновники управи займались питаннями працевлаштування населення, постачання промислових об'єктів міста сировиною, продовольством, робочою силою. До їх функцій входило також проведення ремонтно-будівельних робіт, збір місцевих податків, соціальне забезпечення¹⁰. У перші місяці окупації міська управа тимчасово підпорядковувалась німецькому командуванню в особі господарської комендатури. Проте після першого листопада 1941, тобто коли прибув гебітскомісаріат, вся діяльність міської управи підпорядковувалась новоутвореному окупаційному органу¹.

З кінця серпня 1941 року промислові і комунальні підприємства вже відновили роботу. Першою запрацювала електростанція заводу імені Андре Марті, за рахунок якої вдалось запустити водопровідну мережу, каналізацію, банно-пральний комбінат, міську електростанцію САЗ УСБУ в Миколаївській області. Спр.6919. Арк.72зв САЗ УСБУ в Миколаївській області. Спр.6919. Арк.68;117. Упродовж вересня-жовтня 1941 року було загалом було відновлено діяльність близько 2530 підприємств міста САЗ УСБУ в Миколаївській області. Спр.6919. Арк.69.

У вересні 1941 року згідно наказу міської управи були затверджені керівники міських підприємств та їх штати. Одночасно всі очільники отримали вказівку, що першочерговим завданням підпорядкованих їм підприємств є забезпечення потреб німецьких органів влади та армії. Для німецької армії промисловість міста виробляла ліжка, алюмінієві котелки, литі чавунні печі компактного розміру, обозні фургони і деталі для них, лопати, ватні ковдри і матраци, постільну білизну, халати та інші необхідні речі для німецької армії. Для потреб сільського господарства у забезпеченні німецької армії випускався необхідний робочий інвентар. Банно- пральний комбінат обслуговував виключно німецькі і румунські військові частини і лазарети. Ремонтно-будівельна контора займалась обслуговуванням приміщень, призначених для розміщення німецьких закладів та приватних осіб, а також окупаційних військових частин та ін. Окремо підприємства міста виконували замовлення гебітскомісаріату та його відділів САЗ УСБУ в Миколаївській області. Спр.6919. Арк.68;68зв.

Одним із першочергових заходів окупаційної влади стала загальна перереєстрація населення, що була проведена міською управою протягом вересня 1941 року. У результаті такої роботи були отримані чіткі дані про наявність кількісного складу населення, вікових груп, партійність, національність та ін. САЗ УСБУ в Миколаївській області.. Згідно з отриманими даними довоєнна кількість населення Миколаєва сягала близько 170 тис осіб, на початку окупації міста було зареєстровано лише 85-90 тис населення.

Рухоме й нерухоме майно громадян, які евакуювалось у тилові райони СРСР, підлягало обліку. Даною роботою займався житловий відділ міської управи під керівництвом Чернієнко, а після нього - Вісько. Музичними інструментами займався клавішний фонд, який також підпорядковувався відділу освіти міської управи (очолював Кулик). Частину безгосподарного майна разом із квартирами була передана німцям, які перебували на військовій чи цивільній службі у різних закладах. Речі, що перебували у квартирах, які не займали німці, були відвезені на меблевий склад міської управи. Збереження частини майна порожніх квартир покладалась на сусідів з оформленням відповідної документації. Після того, як до міста прибув гебітскомісаріат, то всі кращі меблі та інше майно було передане у його розпорядження, решту - було роздано фольксдойчам. Всі обліковані музичні інструменти (фортепіано, роялі, бояни та ін.) роздавались тільки фольксдойчам. Малоцінне майно, що піддавалось ремонту, залишилось у житловому відділі міської управи, непридатне - утилізувалосьСпр.6919. Арк.77зв.

Квартири євреїв, розстріляних у вересні 1941 року, були передані у власність місцевим німцям разом із побутовими речами. Майно тих квартир, що їх не влаштовувало, було вивезене на склад поліції безпеки та СД, що розташовувався на розі вул. Великої Морської та Наварінської. Одяг та речі розстріляних євреїв привозились також на склад СД, а згодом роздано фольксдойчам та ін.⁷.

10-11 грудня 1941 року перший бургомістр Миколаєва Орест Масикевич був заарештований. Постало питання про призначення нового голови. Гебітскомісар запропонував зайняти цю посаду працівнику міської управи інженеру Матео Теодоровичу Буюклі (фольксдойче). Проте він відмовився і порекомендував кандидатуру Миколи Ползунова, який знав специфіку міста і мав відповідний досвід роботи. Того ж дня його викликав гебітскомісар Фріц Нікау, який запропонував зайняти пост голови допоміжної управи. Микола Васильович наполегливо відмовлявся, але німець не сприймав ніякі заперечення і все ж таки призначив його тимчасово виконуючим обов'язків «мера» та вимагав у категоричній формі чіткого виконання всіх розпоряджень окупаційної влади. Одночасно Микола Ползунов продовжував керувати технічним відділом міської управи з паралельним виконанням нових обов'язків за сумісництвом⁸.

25 серпня 1942 року новим міським комісаром доктором Отто Миколу Ползунова офіційно затверджено на посаду голови допоміжної управи Миколаєва, а генеральним секретарем - німця Матео Буюклі. Обидва насправді виконували ці обов'язки ще грудня 1941 року¹. З того часу Микола Ползунов працював виключно на посаді бургомістра упродовж всього періоду окупації аж до його евакуації у середині березня 1944 року Міська хроніка // Українська думка (Миколаїв). 1942. 5 вересня. Ч. 71(99). С.4 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.34. Зарплата «мера» становила 2400 крб. на місяць, окрім якої новий голова отримував також і посилений пайок (цукор, м'ясо, овочі та ін..) САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.121;121зв.

У процесі своєї діяльності Микола Ползунов надавав особливу увагу роботі промислово- комунальних об'єктів, слідкував за тим, щоб вони були рентабельними та спроможними виконувати покладені на них нацистською окупаційною владою завдання. Для цього контрольно- ревізійний відділ міської управи проводив виїзні інспекції, а матеріали цих перевірок М. Ползунов переглядав особисто САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.69. Разом із завідувачем технічного відділу міської управи ходив безпосередньо на підприємства, а на окремі - лише сам. Разом із гебітскомісаром об'їжджав всі відремонтовані об'єкти для перевірки їх стану САЗ УСБУ в Миколаївській Спр.6919. Арк.69зв.

Для отримання найбільшої ефективності у роботі окремих підприємств міста, що мали забезпечувати німецьке командування необхідною продукцією, з початку 1942 року розпочалась їх передача у безпосереднє підпорядкування німецьким фірмам. Тобто, окрім наявності місцевих керівників були введені ще посади шефів з числа німців, які прибули з Німеччини. Їх завдання полягало у максимальному економічному визиску з тих чи інших промислових об'єктів. До початку 1943 року майже всі підприємства були передні міською управою окупантам. За «мерією» лишалось тільки утримання податків із зарплат працівників переданих в німецьке управління підприємств САЗ УСБУ в Миколаївській.

Крім вищезазначених заходів, Микола Ползунов займався організацією народної освіти, яка полягала у нівелюванні радянського впливу на учнів під час навчання. Для цієї мети у школи підбирали викладачів серед старих вчителів (тобто ті, які здобули освіту у дореволюційний період - автор), молоді не допускались до роботи. Зі шкіл вилучались всі матеріали, що мали радянське походженняСпр.6919. Арк.68зв;69. У місті діяли лише 1012 початкових шкіл, які працювали з великими перервами, а в 1943-1944 навчальному році їх закрито, тому учні навчалась вдома самостійно. Всі інші навчальні заклади не працювали. В діючих бібліотеках, музеях була повністю вилучено радянську політичну літературу. Усі види масової самодіяльності були заборонені⁸.

Міська управа відповідала і за охорону здоров'я, яка реформувалась згідно німецької політики. Працювали майже всі медичні заклади. У 1943 році Миколою Ползуновим (за розпорядженням гебітскомісара) у медичних закладах була введена оплата за лікування, окремо - за відвідування поліклініки. Наприклад, за день перебування на стаціонарі у лікарні пацієнт платив 5 крб., за відвідування поліклініки - 1 крб.⁹.

У сфері торгівлі міська управа займалась лише продажем нормованих продуктів із державних магазинів. Дрібна торгівля була передана у приватний сектор. Міська управа також постачала продукти до дитячих садочків, а до суду та поліції - лише папір і паливо¹⁰.

Допоміжна управа запровадила новий податок на утримання собак (300 крб. на рік), відповідала за надходження прибуткового, майнового, земельного податків та ін. Оскільки у 1943 році німецька влада відмовилась витрачати ці кошти для населення, то введений новий податок для місцевих потреб у розмірі 10 крб. з людини, яка отримувала хлібну картку, гербовий податок у розмірі 3 крб. із кожної заяви. Решта прибутку від податків (приблизно до 120 млн.) на рік переводились до німецького банку¹¹.

Важливою складовою у реалізації загарбницьких планів та конкретних злочинів нацистської адміністрації була облікова діяльність адресного бюро, що підпорядковувалось поліцейському відділу міської управи. Бюро реєструвало тих осіб, які мали підтверджувальні документи, що вони проживають у Миколаєві. Якщо такого документа не було, то мали надаватись свідчення сусідів. За відсутності вищезазначених документів особі відмовляли в отриманні документів на право мешкання у місті¹. Зрозуміло, що прожити тривалий час у місті без відповідних документів та хлібної карти люди не могли. Варто підкреслити, що в результаті отримання окупантами детальних даних про загальну кількість населення, його вікову структуру, стать, національність, партійність, фах, домашні адреси, стали можливими арешти, розстріли та ув'язнення нацистськими органами безпеки конкретних громадян (учасників радянського та націоналістичного руху Опору, радянських активістів, євреїв), залучення населення до роботи в окупованому Миколаєві, а також депортація чималої кількості населення на примусову роботу до «гітлерівської Європи» в 1942-1944 роках. Наприклад, аналіз різних архівних документів колишніх примусових працівників показує, що люди часто пригадували, що вони «отримували повістки на біржу праці прямо вдома», за ними «приходили поліцаї та забирали з дому на збірний пункт» та ін.

За наказом бургомістра Миколи Ползунова 20 березня 1942 року створене адресне бюро міської управи. Організацію діяльності виокремленого підрозділу та керівництво ним було доручено Миколі Костянтиновичу Климову САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.17 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.2, який працював простим обліковцем у статистичному бюро міської управи ще з першого вересня 1941 року САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.1зв. На посаді начальника вказаного відділу він пропрацював до 15 березня 1944 року САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.2. Для адресного бюро виділене приміщення за адресою вул. Спаська, 32. Необхідні меблі для відділу, паперові бланки отримано із житлового відділу міської управи, а з міського архіву - автоматичні барабани для картотеки САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.16;16зв. У своїй діяльності Микола Климов до серпня 1942 року підпорядковувався заступнику міського голови Матео Буюклі, а потім - начальнику поліцейського відділу міської управи В.Л. Гулькевичу САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882..

На час призначення нового керівника адресного бюро заступник міського голови М. Буюклі вже розпочав комплектування штатів шести міських приписних пунктів, начальники яких підпорядковувались саме йому. Після того, як організаційна робота була завершена, у кінці квітня 1942 року Микола Климов провів нараду з начальниками приписних пунктів і керуючими будинками з приводу приготувань до прописки населення МиколаєваТ.2. Арк.13 ^{7 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.12зв}

⁸ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.16зв

⁹ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.22

¹⁰ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.4зв.

У період з першого по п'ятнадцяте травня 1942 року була проведена прописка населення. На основі цих даних була складена загальна адресна картотека⁸. За матеріалами прописки населення на 15 травня 1942 року у Миколаєві було зареєстровано 83 тис чол. З них: дітей до 14 років - 28 тис, чоловіків від 14 років - 18 тис, жінок від 14 років - 37 тис. За національністю - 2500 німців, українців - 40 тис, росіян - 39 тис, поляків - 500 чол, білорусів - 300 чол, англійців - 2 особи, інших національностей - 700 осіб⁹.

Після цього адресне бюро виконувало «звичайні» для нього функції: за матеріалами прописки його працівники складали облікові картки і узагальнювали їх у машинному барабані із зовнішнім та внутрішнім алфавітом, здійснювали прописку та виписку, видавали довідки про запитувані адреси (окремим громадянам, відділам міської управи та ін), довідки для кримінальної поліції (кріпо) СД¹⁰, миколаївському окружному управлінню СД, різним особам, які приходили до адресного бюро у формі військовослужбовців окупаційної армії САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.5

¹² САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.13. Необхідні матеріали передавались на біржу праці для складання поіменних списків молоді для відправки на роботу до Третього райху¹².

Заходи німецької влади з мобілізації населення на примусові роботи під час окупації відбувались у тісній взаємодії з міською управою. Бургомістр самостійно такі рішення не приймав, а впродовж 1942-1943 років отримував відповідні вказівки від заступника гебітскомісара Урбана, завідувача відділом праці гебітскомісаріа- та Оттенса і його заступника Дамена про складання поіменних списків на осіб призивного віку 1922-1926 років, які підлягали вивезенню до Німеччини. Отримавши такі розпорядження, Микола Ползунов давав вказівки адресному бюро про складання необхідних списків. Згодом статистичні дані передавались працівникам гебітскомісаріату. Згідно свідчень М.Ползунова міська управа надала відомості на близько 6000 чоловік. Особи, які там числились, згодом викликались на спиртзавод, де працювала медична комісія та спецкомісія, яка займалась відправкою громадян¹ до Німеччини.

Проте начальник адресного бюро М.К. Климов наголошував, що списки на молодь у 1943 році складались п'ять разів: березень - 950 чоловік (1924 р.н.), травень - 1000 осіб (1923 р.н.), вересень - 1200 юнаків і дівчат (1921 і 1922 р.н.), листопад - 1100 чоловік (1925 р.н.), грудень - 1100 осіб (1926 р.н.) САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.73зв САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.19зв. У підсумку було складені списки на 5350 чоловік САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.20. До Німеччини забирали переважно тих, хто не працював САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6882. Т.2. Арк.21зв.

На сторінках місцевої преси періоду окупації можна віднайти чимало публікацій за авторства голови міської управи М. Ползунова, що мали агітаційний характер, спонукали місцеве населення до лояльного ставлення до німецьких загарбників. Так, у ряді статей за 1942 рік з нагоди річниці цивільної німецької влади у Миколаєві Микола Ползунов від імені допоміжної управи та місцевого населення дякував генеральному комісару Евальду Опперманну, німецькій армії за звільнення від «жидобільшовиків», висловлював надію на подальше заможне життя Знаменний день // Українська думка (Миколаїв). 1942..

Деякі працівники міської управи брали участь в екскурсійних поїздках країнами окупованої Європи в 1942-1943 рр., що організовувались відділом пропаганди військ СС. У 1943 році миколаївську делегацію очолював особисто бургомістр Микола Ползунов. До складу групи входили: начальник поліцейського відділу Миколаївської міської управи В. Гулькевич, представник відділу пропаганди генерал-комісаріату Анатолій Шестаков, старший агроном земельного відділу міської управи Андрій Іваненко, працівниця міської бібліотеки Наталя Пелипюк. Окрім оглядової екскурсії, вищезазначеним особам довелось взяти участь у довготривалих зйомках документального фільму «Європа своїми очима», підготовка якого здійснювалась під керівництвом офіцерів спецслужб Третього райху на території багатьох європейських міст: Мінськ, Берлін, Байройт (батьківщина композитора Р. Вагнера), Бремен, Брауншвейг, Любек, Бінген, Санкт-Гоар, Фленсбург та ін). Отримані фото та відеоматеріали у подальшому мали використовуватись на окупованих східних територіях з пропагандистською метою (детальніше про це в окремій публікації автора)19 серпня. №66(94). С.2; Прием у Генерального комиссара.

За активну співпрацю з представниками німецького командування Микола Ползунов неодноразово удостоювався «державних» нагород. Першу медаль (бронзову, 2-го класу, без мечів) він отримав у кінці вересня - початку жовтня 1943 року у зв'язку зі святкуванням «Дня врожаю» як бургомістр Миколаєва. Урочистості відбувались у саду за адресою вул. Спаська, 24. Там було зібрано 30-40 чоловік, яким гебітскомісар доктор Отто особисто вручав медалі і відповідні документи на їх ім'я// Українська думка (Миколаїв). 1942. 5 грудня. №97(125).. До того ж, на честь свята «Дня врожаю» був організований урочистий вечірній концерт у міському театрі, вхід на який був вільний. Перед присутніми з короткою промовою виступив М. Ползунов, далі - представники гебітскомісаріатуС.2; Рік цивільної влади в Ніколаєві // Українська думка. Другу медаль (срібну, 2-го класу, без мечів) з нагоди дворічного ювілею діяльності міської управи М. Ползунов отримав першого грудня 1943 року. Тоді доктор Отто нагороду вручав безпосередньо у гебітс-комісаріаті(Миколаїв). 1942. 2 грудня. №96(124). С.1.. Присутніми були лише ті, кого нагороджували (50-60 осіб). Перед врученням відзнак доктор Отто виступив з вітальною промовою. Медалі вручались від імені Адольфа Гітлера, а документ - за підписом генерал- комісара. Миколі Ползунову нагороду вручали першому. Крім нього, медалі отримали ще деякі працівники міської управи: Костюшко Зіновій Григорович, Орлик Семен Семенович, Лютостанський Адольф Ісідорович; Пашкевич Микола Миколайович, Снігірьов Леонід та ін.¹⁰. Начальник контрольно-ревізійного відділу міської управи Клішинський Володимир Олександрович (з вересня 1943 року - заступник М. Ползунова) за період окупації за гарну роботу нагороджувався медалями двічі¹¹.

Займаючи пост бургомістра, Микола Ползунов мав нагоду для знайомства з білоемігрантами, які працювали на німецькі розвідслужби, які активно діяли у регіоні: К.О. Фосс, Ф.Ф. Громов, В.К. Штіллєр, О.С. Михайлов, Г. Губенко, мадам Унгерн, А.О. Ільгерс, О. Врангель та ін.¹. Більшість з них одночасно були членами «РОВС» та виконували різну розвідувальну та контрозвідувальну роботу в Миколаєві на користь окупантів.

Міський голова найбільше контактував з Федором Громовим, з яким зустрічався у «мерії», більше того, вони почергово відвідували один одного на дому (адреса квартири М. Ползунова - вул. Плеханівська, 4 (нині - Потьомкінська - автор), Ф. Громова - вул. Пушкінська, 12). Упродовж 1942-1943 року Микола Васильович відвідував Федора Фокича нерегулярно, а з осені 1943 - ходив до нього щосуботи після 13.00, де разом читали газети, а о 17.00 слухали радіотрансляції САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.38 Макарчук С. Деятельность немецкой военной разведки и контрразведки на Николаевщине в 1941-1944 гг. // Гі- лея: науковий вісник. Збірник науковий праць. 2012. Вип. 67 (№12). С. 90-94. САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.42. Федір Фокич Громов прибув до Миколаєва орієнтовно у кінці 1941 р. Відомо, що він входив до складу абвергрупи німецької армії, резидентура якої розташовувалась у Миколаєві за адресою вул. Пушкінська, 12. Там у житловій двоповерховій будівлі, на першому поверсі праворуч від входу розташовувалась відповідна квартира з трьома кімнатами, куди і приходив неодноразово миколаївський бургомістр. При вході у приміщення біля дверей була картонна вивіска, на якій містився напис німецькою мовою «Інститут з вивчення ґрунтових поверхонь», а нижче - «Відділ з вивчення вод». У найбільшій кімнаті розміщувався робочий кабінет розвідників (абвергруппи), дві інші кімнати були пристосовані під спальні САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919.

Під час товариських зустрічей відбулось ряд цікавих розмов. На запрошення М. Ползунова Ф. Громов відвідав його квартиру в 1942 на Великдень (4-5 квітня - автор). Під час трьох- чотирьох годинної бесіди він розповів, що за національністю він росіянин, але його батьки мешкали у районі Києва. До більшовицького перевороту Федір Громов жив і навчався у Росії, служив в армії барона Врангеля, разом з ним вступав до Криму, а також евакуювався звідти на Галліпольский півострів. Там мешкав довгий час, а потім поїхав до Болгарії, де займався торгівлею. З початком німецько-радянської війни в 1941 році почав служити в німецькій арміїАрк.38зв.

Друга зустріч відбулась на Великдень 1943 року (25 квітня - автор) у квартирі М. Ползунова у більшій компанії: Олександр Врангель, Лев Скадовський, Федір Громов та священик отець Григорій. Основна розмова відбувалась між Ф. Громовим та О. Врангелем. Під час розмови Громов цікавився долею барона Врангеля та його родини, розповідав про свою службу з ним та ін. Пізно ввечері всі розійшлись⁶. Одним із цікавих співрозмовників того разу був співробітник абверагрупи Ф. Громова Олександр Врангель (далекий родич барона Врангеля), який мав звання «лейтенант». У Миколаїв приїхав весною 1943 року разом з військовою частиною, яка називалась відділ пропаганди «К». Як пізніше стало відомо, це був відділ пропаганди «Крим», у якому О. Врангель служив перекладачем. Цей відділ розміщувався у Миколаєві на вул. Свердлова, 33-35⁷.

Сучасний вигляд будинку за адресою вул. Пушкінська, 12. Під час окупації Миколаєва на першому поверсі будівлі (праворуч від входу) розташовувалась абвергрупа Ф.Ф. Громова. Фото - Анатолій Погорєлов.

Не менш важлива зустріч відбулась на початку зими 1943 року, коли з Одеси приїхав представник болгарської делегації Мішо Хаджийський (письменник, історик, громадський діяч - автор). З метою отримання даних для оформлення евакуаційних документів місцевим болгарам він навідався до М. Ползунова в міську управу. Через день бургомістр поїхав до М. Хаджийського та запросив його до своєї квартири на розмову. Мішо Хаджийський у Миколаєві мешкав у болгарина Діордієва (на розі вулиць Спаської та Малої Морської)^{7 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.58;79}

⁸ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.109зв

⁹ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.75

¹⁰ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.70. Під час розмови, що відбулась шостого грудня 1943 року, були присутніми також Ф. Громов та В. Гулькевич. Головною темою їх обговорення була евакуація місцевих болгар до своєї країни. Хаджийський Мішо детально охарактеризував умови життя у Болгарії. Через це М. Ползунов особисто звернувся до нього з проханням сприяти щодо отримання необхідних документів на виїзд до Болгарії САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.75зв САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.41зв;42, незважаючи на те, що вже мав на руках дозвільні документи для виїзду в Берлін, підписані гебітскомісаром доктором Отто САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.75;75зв. Гість надав згоду та запропонував написати відповідні заяви як міському голові, так і В. Гулькевичу САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.42.

Дозвіл на евакуацію родини Миколи Ползунова, виданий Мішо Хаджийським. Одеса, 28 березня 1944 р. САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. У посиланні номер аркушу не вказано, оскільки дана інформація міститься в окремому документі (клопотання про пом'якшення вироку), який не пронумерований.

Микола Ползунов мав певні контакти і з представниками румунської армії. Під час окупації він мешкав разом з батьками за адресою вул. Плеханівська, 4, кв. 1, у якій дві кімнати займали батьки, решту дві - він САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919.. У кінці грудня 1943 - початку січня 1944 року Микола Васильович переїхав у квартиру №2, що складалась з трьох кімнат та розташовувалась у тому ж будинку. Дві його кімнати у квартирі №1 стали вільними. Згодом до нього звернувся лейтенант румунської армії Олександр Олександрович (перекладач розвідштабу, очолюваного полковником Іонеску) з проханням підшукати необхідне житло для потреб румунських офіцерів (конспіративна робота, відпочинок). Микола Ползунов задовольнив його прохання та здав дві вільні кімнати у батьківському доміАрк.57зв. Вочевидь, такі послуги мали практичний характер, оскільки Микола Ползунов у зв'язку із загальною евакуацією згодом виїде з Миколаєва саме за допомогою румунського командування⁸.

Восени 1943 року у зв'язку з наближенням фронту гебітскомісаріат отримав вказівки про підготовку до вивезення німецьких фірм та закладів, а також населення міста з числа фольксдойчів⁹. У той же період з Історичного музею до Німеччини була відправлена вся частина артефактів, що входила до Ольвійської колекції¹⁰.

Питанням загальної евакуації займався гебітскомісаріат, активна робота якого розпочалась з грудня 1943 року САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.121;121зв

¹² САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.69зв

¹³ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.70

¹⁴ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.121;69зв

¹⁵ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.121

¹⁶ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Арк.121зв. За його керівництва взимку 1943-1944 років було організовано вивезення багатьох підприємств, що підпорядковувались німецьким фірмам та організаціям. Їх спочатку відправляли до Одеси, а далі - у різних напрямках¹². Завод імені Андре Марті, завод імені 61 Комунара, залізниця, порт евакуювались згідно з наказами військово-морського командування¹³.

Під контролем міської управи на початку 1944 року було евакуйовано лише два підприємства - банно-пральний комбінат, а також трикотажну фабрику, що розташовувалась за адресою вул. Радянська, 13¹⁴. Евакуацією інших підприємств бургомістр не займався¹⁵. Як свідчив Миколи Ползунов, через неспокій у місті та задля власної безпеки ще восени 1943 року він отримав пістолет, хоч партизанів у Миколаєві не було. Його службова машина була конфіскована для потреб гебітскомі саріату¹⁶.

У кінці лютого 1944 року заступник гебітскомісара Урбан вимагав у бургомістра чергові дані про наявність у місті населення віком від 15 до 65 років, яке підлягало вивезенню до Німеччини. Таку інформацію на 20-22 тис. підходящих осіб Микола Ползунов надавав два рази: у кінці лютого та початку березня 1944 року^{7 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. У посиланні номер аркушу не вказано, оскільки дана інформація міститься в окремому документі (клопотання про пом'якшення вироку), який не пронумерований.}

⁸ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.104

⁹ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.102,102зв

¹⁰ САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.103.

6 березня всі заклади видали своїм співробітникам пропуски на виїзд із міста. Міська управа припинила свою діяльність 12 березня САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.74 САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.121зв. Із Миколаєва Микола Ползунов виїхав через декілька днів, попередньо надавши наказ про знищення всіх документів міської управи, окрім документів РАГСу, нотаріату і суду. У той час у місті лише починалась проводитись масштабні облави та депортація населення. Скільки було насправді депортовано, він не знав САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр 6919. Арк.74,"70. Проте йому було відомо, що населення, яке підлягало примусовому вивезенню, насильно зганялось на територію концтабору Темвод, звідки їх відправляли різними шляхами у тилові райони окупованої нацистами Європи САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.74зв.

14 березня 1944 Микола Ползунов із своєю родиною (дружина, діти, молодший брат) без батьків виїхав до Болгарії. Там евакуйоване населення було розформовано, а всіх спеціалістів САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919. Арк.121зв відправили у м. Русе, у якому колишній бургомістр Миколаєва працював обласним інженером сільськогосподарського училища до кінця літа 1944 року. Миколі Ползунову та його старшому сину пропонували подати документи для отримання болгарського громадянства, проте обидва відмовились. Напевно, через таку зухвалість сина Ползунова звільнили з роботи, але батька не чіпали САЗ УСБУ в Миколаївській області. Ф.5. Оп.1. Спр.6919..

Не зрозуміла мотивація вчинку Миколи Ползунова, але за два тижні до вступу Радянської армії на територію Болгарії у серпні 1944 року він завчасно з'явився до радянського посольства у Софії, де отримав дозвіл на повернення з усією родиною назад до СРСР. Там він здав усі наявні документи для оформлення виїзду найближчим потягом, у якому радянські репатріанти колективно мали повертатись до СРСР. Одинадцятого вересня 1944 року, приїхавши повторно до Софії, він вже не застав там представників радянського посольства. Через це Микола Ползунов повернувся у м. Русе та 13 вересня 1941 року добровільно з'явився до радянського прикордонного полкуАрк.122.