Переяславські князі другої половини ХІІ століття - нащадки Юрія Долгорукого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переяславські князі другої половини ХІІ століття - нащадки Юрія Долгорукого

У статті розглядається життєдіяльність кількох відомих за джерелами переяславських князів - нащадків Юрія Долгорукого. Мова йде про трьох його синів та одного онука. Порівняння їх життєдіяльності показує значну відмінність у значенні переяславського княжого столу в їх житті. Якщо для трьох синів Юрія цей стіл був необхідним і бажаним для подальшої кар'єри і претензій у майбутньому на київський великокняжий престол, то для його онука у самому кінці ХІІ ст. переяславський стіл був рівнозначний засланню. Це підтверджує факт втрати на кінець ХІІ ст. Переяславлем Руським сакрального статусу в роді Мономаховичів, започаткованого Всеволодом Ярославичем та Володимиром Мономахом.

Ключові слова: переяславські князі, Переяславль Руський, Юрій Володимирович (Долгорукий), Ростислав Юрійович, Гліб Юрійович, Михалко Юрійович, Ярослав Мстиславич.

Kolybenko O., Kolybenko O. Pereiaslav princes of the second half of the XII century - descendants of Yuri Dolgoruky.

Key words: Pereiaslav princes, Pereiaslavl of Rus ', Yuri Volodymyrovych (Dolgoruky), Rostyslav Yuriyovych, Hlib Yuriyovych, Mykhalko Yuriyovych, Yaroslav Mstyslavych.

У кінці 40-х років ХІІ ст. переяславський княжий стіл був ареною досить запеклої боротьби кількох гілок княжого роду Рюриковичів. Це було пов'язано з певним статусом цього міста перш за все у роді Всеволодовичів-Мономаховичів. У цей період перебування на переяславському княжому столі давало право претендувати у подальшому на київський великокняжий престол. Саме тому Юрій Долгорукий, ставши великим київським князем, при першій же нагоді ставить на цей стіл своїх синів, намагаючись таким чином обґрунтувати їх право зайняти у майбутньому київський престол. Адже він добре пам'ятав, як його самого намагались не допустити на переяславський стіл старший брат Ярополк Володимирович та сини Мстислава Володимировича, щоб Юрій не міг у подальшому претендувати на Київ, згідно з династичним проектом Володимира Мономаха. М.С. Грушевський так прокоментував цей момент: «Ярополк, сівши в Київі, передав Переяслав старшому Мстиславовому сину Всеволоду, поминувши своїх братів. Се мало означати, що Всеволод буде наслідником київського стола по Ярополку; так се зрозуміли зараз Мономаховичі, а тільки з тим міг і Всеволод міняти новгородський стіл на переяславський. При тім, по словам літописи (Суздальської), Ярополк чинив в тім волю Мономаха ... . Себ то, Мономах, віддаючи Ярополку Переяслав, зобов'язав передати його по переході в Київ Мстиславовим синам, инакше сказавши - бажав, аби Київ по Ярополку вернувсь у родину Мстислава, і меньші Мономаховичі не мали нічого до київської отчини. Нема причин підозрівати сю звістку літописи: Ярополку чи Мстиславичам нічого б не помогло видумувати якісь апокрифічні розпорядження Мономаха, бо князі були люде розважні і знали, що добрий дружинний полк буде ліпшим документом, ніж всякі умови й тестаменти. Тому коли покликувались вони на розпорядженнє Мономаха, воно мусіло бути звістне. ... Дуже можливим здаєть ся мені, що Мономах своїм роспорядженнєм хотів як раз запобігти непорозумінням і боротьбі на сій точці, своїм тестаментом вказавши дальший порядок і виключивши від Київа всіх молодщих братів Ярополка. Але результат вийшов як раз противний: молодші Мономаховичі як найенергічнійше запротестували, аби братаничі мали їх виключати. . Тим часом молодші Мономаховичі Юрий і Андрій, довідавши ся, що Ярополк передав Переяслав Всеволоду, зрозуміли, як і належало, що сим рішаєть ся справа київського стола ... .» [3, с. 131-132].

Метою даної статті є спроба дати загальну характеристику життєдіяльності чотирьох переяславських князів другої половини ХІІ ст., які були прямими нащадками колишнього переяславського князя Юрія Володимировича (Долгорукого).

Ростислав-Яків Юрійович - старший із синів Юрія Володимировича Долгорукого від першого шлюбу з дочкою половецького хана Аєпи, які князювали у Переяславі. Як відомо, 12 січня 1108 р. Володимир Мономах одружив Юрія з дочкою половецького хана Аєпи (онукою хана Осіня), з метою скріплення мирного договору з половцями. За всіма ознаками, весілля було у близькому до половецьких володінь Переяславі. Це перша згадка Юрія Володимировича у літописах. На той час йому було близько 10 років, практика таких ранніх шлюбів була притаманна Мономаховичам і в подальшому. Зрозуміло, що такою ж малолітньою була і донька Аєпи. З цього приводу М.Ф. Котляр пише: «Історики загалом згодні в тому, що коли в січні 1108 р. Мономах одружив малого ще тоді Юрія з неповнолітньою половецькою княжною, дочкою хана Аєпи Осеневича, то переслідував виключно політичні цілі. Володимирові Всеволодовичу, який сидів у висунутому в Половецький степ Переяславі, необхідно було роз'єднати ханів, порушити їхню єдність, що б послабило їх натиск на південні рубежі Русі. А династичні шлюби були в середньовіччі найміцнішою печаткою, якою скріплювали мирні угоди» [9, с. 137].

Точна дата народження Ростислава Юрійовича невідома, однак сумнівно, щоб він народився у 1108-1109 рр., враховуючи малолітство Юрія і його дружини. Л.Є. Махновець вважав, услід за В.Л. Яніним, що згідно з актовими печатками, при хрещенні він отримав ім'я Яків [11, с. 239, прим. 16]. А.Ф. Литвина та Ф.Б. Успенський вказують, що єдиною основою для такого твердження є сфрагістична реконструкція В.Л. Яніна, згідно з якою сини Ростислава Юрійовича - Ярополк та Мстислав Ростиславичі - мали печатки із зображенням Іакова Брата Господнього і св. Феодора, а також Іакова Брата Господнього й Іоанна Богослова [10, с. 601]. Княже ж ім'я йому було надане на честь одного з численних князів-родичів, що носили ім'я Ростислав й померли до його народження. На думку А.Ф. Литвиної та Ф.Б. Успенського, Юрій Долгорукий назвав двох своїх перших синів двома іменами (княжим та хрестильним) дуже відомого у своєму роду (нащадків Мономаха) молодшого брата Володимира Мономаха Ростислава-Михаїла Всеволодовича [10, с. 424, прим. 15]. Матір'ю останнього, як і Ростислава та Михалка Юрійовичів, також була половчанка. Як відомо, він загинув (потонув) 26 травня 1093 р. під час невдалої битви руських князів проти половців на р. Стугні.

Отже, Ростислав Юрійович народився приблизно у 1114-1115 рр., у цей час його батько знаходився в Ростові, який він отримав в управління від Володимира Мономаха. М.Ф. Котляр вважає, що «Мономах, мабуть, планував зробити Юрія князем у своїх північно-східних володіннях. ... Тому, одруживши сина, Володимир виділив йому особливе володіння - м. Ростов. Разом з Юрієм туди поїхав правити від його імені ближній боярин батька Юрій Шимонович. У Ростові Долгорукий просидів близько двох десятиліть» [9, с. 137-138].

М.М. Корінний датує перебування Ростислава Юрійовича в Переяславі 1149-1151 рр. [8, с. 274]. Л.Є. Махновець називає такі княжі столи Ростислава: князь новгородський, князь божський, межибожський, котельницький та ще двох городів, князь городець-остерський, князь переяславський [11, с. 507]. Л.В. Войтович називає лише три княжі столи Ростислава: Новгород (1138-1142, 1145), Котельницю (1148-1149), Переяслав (1149-1151) [2, с. 547].

Ростислав Юрійович потрапив на південь, як вказує літопис, «розсварившись із отцєм своїм, во отець йому волості не дав у Суздальській землі» [11, с. 219]. Ізяслав Мстиславич спочатку наділив його столом, але потім спровадив назад до батька, оскільки отримав інформацію про таємні плани Ростислава по захопленню Києва. Вдруге Ростислав Юрійович потрапив на південь Русі у 1149 р., у складі коаліції військ Юрія Долгорукого, яка захопила Київ. Юрій одразу посадив свого найстаршого сина на переяславський стіл. Пізніше - зимою- ранньою весною 1149-1150 рр. - він приймав участь у поході коаліції князів під проводом свого батька на Волинь, на Ізяслава Мстиславича. А вже у серпні 1150 р. Ростислав Юрійович мусив захищатись від Мстислава Ізяславича на Переяславщині, наздоганяючи своїх васалів турпіїв біля Сакова, щоб вони не перекинулись до його супротивників. У вересні 1150 р. до Переяслава прийшли половці, запізнившись на допомогу Юрієві проти Ізяслава Мстиславича. Оскільки Ростислав сам нічого не міг вдіяти з цими союзниками, на допомогу йому Юрій послав іншого свого сина - Андрія, який, як і Ростислав, зовнішністю мало чим відрізнявся від будь-якого половецького хана [5, стб. 404]. Останній, «усмиривши» союзників, залишився на деякий час у Переяславі, щоб відзначити свято Воздвиження Честного Хреста Господнього.

Остання згадка про Ростислава Юрійовича у літопису стосується його смерті [5, стб. 418]. Як показали археологічні дослідження середини ХХ ст., його було поховано не у самому соборі, а в двокамерній усипальні, прибудованій до південної стінки попередньої усипальні й до південно-східного кута південного притвору собору. Розкопками М.К. Каргера було виявлено парне поховання Ростислава Юрійовича і його невідомої з літописів дружини [6]. Літописець спеціально зазначив, що на момент поховання Ростислава поряд уже лежали два його «стрьія» - Святослав і Андрій. Л.В. Войтович вважає, що дружина Ростислава Юрійовича, незнана з імені і походження, ще була жива у 1176 р., коли їх діти претендували на Суздальську спадщину [2, с. 547]. В такому випадку, його дружина пережила свого чоловіка щонайменше років на 25, що було надзвичайно рідко в той час, і була дозахоронена після смерті до могили свого чоловіка.

Ще один переяславський князь із числа дітей Юрія Долгорукого від першого шлюбу з дочкою половецького хана Аєпи - Гліб Юрійович. М.М.Корінний датує два його перебування на переяславському столі 1151 та 1155-1169 рр. [8, с. 274]. Л.Є. Махновець називає такі його столи: князь городець-остерський, князь переяславський, князь канівський, князь пересопницький і дорогобузький, князь переяславський, князь городець-остерський, великий князь київський (12.03.1169-20.02.1170), князь переяславський, великий князь київський (13.04.1170-20.01.1171) [11, с. 480].

За Л.В. Войтовичем, він був князем городець-остерським (1147, 1151-1152), переяславським (1151, 1154-1169), великим князем київським (12.03.1169-20.02.1170, 13.04.1170-20.01.1171). Останній автор дає йому таку характеристику: «Був добрим полководцем, енергійним і вмілим політиком, здатним маневрувати між різними таборами» [2, с. 549]. Гліб Юрійович спочатку приводив половців на Переяслав та Київ, а пізніше обороняв ці міста від половців. Він також сприймав переяславський стіл як обов'язковий етап перед отриманням київського великокняжого престолу.

У 1148 р., змовившись із невеликою групою переяславських бояр, Гліб Юрійович намагався несподіваним наскоком захопити Переяславль, у якому тоді перебував Мстислав Ізяславич. В.М. Татіщев так прокоментував літописну оповідь про цю подію: «И как Глеб, идучи, его миновал, тогда Мстислав, с тылу напав на неустроенное глебово войско, стал рубить, колоть и стрелять. Глеб хотя гораздо больше войска имел, но, не зная от кого и в каком множестве на него нападение учинилось и видя все свое войско в смятении, побежал. Тут Мстислав, пленя главного Глебова советника Станиславича, в Переяславле с жестоким мучением казнил и голову его ко Глебу послал, приказав при том, что оная много зла делала, а ныне смусчать и ссорить братию не будет, «а понеже он за многие дары более Ольговичам, нежели тебе, радел, того ради пошли оную к ним за награждение их убытков».» [13, с. 181].

Використавши відомий літописний фрагмент, В.М. Татіщев дещо прикрасив його деякими живописними подробицями, які не відомі за іншими джерелами і явно є власним «доробком» самого В.М. Татіщева.

Гліб Юрійович був одружений двічі. Перша його дружина, невідома з імені, померла в Суздалі у 1154 р., а в 1155 р. він одружився на дочці чернігівського князя Ізяслава Давидовича. Від другого шлюбу мав синів Володимира, майбутнього князя переяславського, та Ізяслава (без уділу), а також дочку Ольгу, видану заміж за курсько-трубчевського князя Всеволода Святославича (Буй-Тура «Слова о полку Ігоревім»). У 1170 р., наляканий звісткою про підхід військ Мстислава Ізяславича до Києва, втік у Переяславль, а після відходу свого суперника у квітні з Київської землі знову сів у Києві, де й помер 20 січня 1171 р. [5, стб. 563-564]. Л.В.Войтович зазначає: «Помер 20.01.1171 р., отруєний киянами. За Любецьким пом'яником (поз.3) хресне ім'я князя - Олександр» [2, с. 549].

Вислів літопису «оу стго Спса в манастырЪ идЪже его wцЬ лежить» чітко вказує на поховання Гліба Юрійовича поряд із його батьком Юрієм Володимировичем, тобто у церкві Спаса на Берестові. Це дозволило дослідникам, які виявили у 1989-1990 рр. три саркофаги поряд із названою церквою, ідентифікувати їх як поховання Юрія Долгорукого (саркофаг № 1), Євфимії Володимирівни - дочки Володимира Мономаха (саркофаг № 2) та Гліба Юрійовича і його другої дружини - дочки чернігівського князя Ізяслава Давидовича (№ 3). Останній саркофаг прямокутної форми, виготовлений із шиферних (пірофілітових) плит, було виявлено у 1990 р. за 14,5 м від саркофага № 1 1989 р., який один із учасників досліджень атрибутував як поховання Юрія Володимировича (Долгорукого). У саркофазі №3 було виявлено два кістяка, які лежали один на іншому. Більша частина кісток, у тому числі й обидва черепа, перетворились на сіру порошкоподібну масу. За визначенням І.Д. Потєхіної, вони належали чоловіку (50-55 років) та жінці (18-25 років), зріст жінки - 1,70-1,71 м. Антрополог

О.Д. Козак вік жінки визначає як 25-30/35 років. Серед знахідок слід відзначити фрагменти зітлілої тканини та кілька бронзових ґудзиків з вушком, типових для ХІІ-ХІІІ ст. [4, с. 113114]. Г.Ю. Івакін зазначає, що автори досліджень цілеспрямовано намагались ідентифікувати знайдені залишки з відомими історичними особами. Зрозуміло, перш за все вони розглядали свідчення про поховання тут представників роду Мономаховичів. Хоч вік Гліба Юрійовича і його дружини точно не відомий, але може відповідати 50-55 рокам похованого у саркофазі №3, все ж, на думку сучасних дослідників, існують сумніви щодо належності цього поховання саме Глібу Юрійовичу: «Приписать эти погребения Юрию Долгорукому и его сыну Глебу без исчерпывающих доказательств будет, мягко говоря, гипотезой, а скорее - призволом» [4, с. 116-117].

Ще один із синів Юрія Долгорукого, що князював у Переяславі - Михалко (Михайло) Юрійович - мав досить багату княжу біографію. За М.М. Корінним, він князював у Переяславі у 1174-1175 рр. [8, с. 274]. Л.Є. Махновець наводить такий перелік його княжінь: удільний князь переяславський, уділ невідомий, великий князь київський (12 (13) 05.1171-1.07.1171), князь торчський, великий князь київський (близько 18.02.1173-23.03.1173), номінально, фактично - його брат Всеволод Юрійович, князь торчський і переяславський, князь володимиро-суздальський, князь переяславський і торчський, великий князь володимиро- суздальський [11, с. 497]. Згідно з Л.В. Войтовичем, він був князем торчеським (1155-1159, 1169-1174), михайлівським (1159-1169), володимиро-суздальським (1174-1175, 1176), великим князем київським (12.06.1171-1.07.1171). Названий автор також зазначає, що Михалко Юрійович був єдиним Юрійовичем, який у 1169 році підтримав Мстислава Ізяславича [2, с. 549]. У В.М. Татіщева наведено таку характеристику Михалка Юрійовича: «На зріст був малий, і сухий, борода вузька і довга, волосся довге і кучеряве, ніс нагнутий; вельми навчений був (святого) Писання, з греками і латинами говорив їхніми мовами так, як руською, але про віру ніколи суперечок мати не хотів і не любив, вважаючи, що всі суперечки від гордості або невігластва духовних виникають, а закон божий для всіх є один» [11, с. 322].

Михалко Юрійович, як і Володимир Глібович, також приймав участь у поході коаліції військ, посланих Андрієм Юрійовичем Боголюбським на Київ проти братів Ростиславичів - Давида, Рюрика і Мстислава. Коли війська коаліції дійшли до Київської землі, Михалко зрадив Рюрику Ростиславичу й перекинувся до старшого брата, в надії з його допомогою стати великим київським князем. Однак, ця військово-політична акція закінчилась повною невдачею й плани Михалка щодо Києва не стали реальністю.

Після вбивства Андрія Боголюбського змовниками у 1174 р. Михалко Юрійович пішов до Володимира на Клязьмі й зайняв володимиро-суздальський стіл, очевидно, за допомогою приведених ним з Русі переяславських торків (чорних клобуків, берендичів), які після 1173 р. більше під Переяславом Руським не згадуються [7]. Очевидно, саме Михалко Юрійович покарав убивць свого старшого брата Андрія Боголюбського. Але втримати вже достатньо привабливий володимиро-суздальський стіл Михалку не вдалося й він повернувся на південь, спочатку до Чернігова, а потім до Переяславля. Тоді ж він захворів невідомою хворобою, яка стала для нього фатальною. У 1175 р. разом з молодшим братом Всеволодом Юрійовичем він розпочав новий похід на Північно-Східну Русь. У результаті йому вдалося знову стати великим володимиро-суздальським князем. Після цього син чернігівського князя Святослава Всеволодовича Олег провів до Москви (яку тоді називали також Кучкове) його дружину Февронію. Помер Михалко Юрійович у ніч на 20 червня 1176 р. не залишивши нащадків, похований в Успенському соборі м. Володимира, занесений до лику святих.

Наступний переяславський князь, який обіймав цей стіл досить короткий проміжок часу - Ярослав-Гавриїл Мстиславич Красний. За Л.В.Войтовичем, він був князем переяславль- заліським (1176), новгородським (1176-1177), волоцьким (волоколамським) (1177-1178), переяславським (близько 1196-1199) [2, с. 552]. М.М.Корінний датує його перебування в Переяславлі Руському 1199 р. [8, с. 274]. Згадка цього князя під 1199 р. у Никонівському літопису пов'язана з його смертю [12, с. 31]. Вивчення поховальних прибудов до південної стіни собору св. Архістратига Михаїла в Переяславі дозволило атрибутувати одну з них як усипальню Ярослава Мстиславича [6].

Життєвий шлях цього князя розпочинався й закінчився фактично на засланні. Він був єдиним сином новгородського князя Мстислава Юрійовича, одного з чотирьох молодших синів Юрія Долгорукого від другого шлюбу. За розпорядженням Юрія Долгорукого Мстислав одружився на дочці новгородського боярина Петра Михалковича. Вже після смерті Юрія Долгорукого новгородці вигнали Мстислава, а в 1162 р. старший син Юрія від першого шлюбу Андрій Боголюбський вислав до Візантії своїх трьох молодших братів разом із сім'ями: Мстислава, Василька і Всеволода, Михалко ж, очевидно, чомусь залишився в Русі. Візантійський цісар Мануїл Комнин дав Мстиславу волость Аскалонію [11, с. 285]. Після смерті Андрія Боголюбського син Мстислава Ярослав повертається з Візантії. Коли у 1176 р. помер його брат, великий володимирський князь Михалко Юрійович, володимиро- суздальський стіл зайняв інший брат - Всеволод Юрійович. Останній дав Ярославу Мстиславичу Переяславль-Заліський. Коли ростовці вирішили без відома Всеволода Юрійовича запросити до себе на княжіння Мстислава Юрійовича (Безокого), то Всеволод виступив проти нього й запросив у похід також Ярослава з переяславцями. Восени того ж року на знак подяки Всеволод послав Ярослава на княжіння у Новгород, де той пробув до зими 1077-1078 рр. Тим часом Всеволод схопив Ростиславичів і наказав їх осліпити. Новгородці, незадоволені діями великого володимиро-суздальського князя, запросили братів Ростиславичів до себе на княжіння, а Ярослава Мстиславича перевели у Волоколамськ. Очевидно, в цей час Ярослав вступив із Ростиславичами у спілку, оскільки розлючений Всеволод у 1178 р. спалив Волоколамськ, а самого племінника Ярослава Мстиславича силою привів до себе у Володимир [1, с. 768]. Закінчив же свій життєвий шлях Ярослав Мстиславич, як свідчить Никонівський літопис, у Переяславлі Руському в 1199 р., куди його відправив, очевидно, на «перевиховання», Всеволод Юрійович. Нащадків Ярослав Мстиславич не залишив.

Отже, підсумовуючи життєві долі цих кількох переяславських князів, слід зауважити наступне. Старший син Юрія Долгорукого - Ростислав Юрійович - народився у Ростові й потрапив уперше в Русь (у вузькому значенні цього слова), пішовши тут без згоди батька. Отримавши спочатку волость від Ізяслава Мстиславича, він досить швидко був звинувачений у підступних планах і вигнаний Ізяславом за межі власне Руської землі - назад у Ростово- Суздальську землю. Але в Русь він дуже хотів потрапити знову, й тому після походу Юрія Долгорукого на Ізяслава Мстиславича він таки став переяславським князем, пробувши на цьому столі не без пригод до самої своєї смерті, що наступила 6 квітня 1151 р. Похований у прибудові до Михайлівського собору Переяслава.

Інший син Юрія Долгорукого - Гліб Юрійович - також народився у північно-східній Русі, але вся його княжа кар'єра відбувалась на її південних землях. Крім численних невеликих столів, він тричі був переяславським князем, а також двічі (з невеликою перервою) - великим київським князем. На київському великому княжінні він і помер 20 січня 1171 р. у результаті отруєння, повторивши таким чином шлях свого батька, біля якого й був похований у церкві Спаса на Берестові.

Ще один син Юрія Долгорукого - Михалко Юрійович - як і його батько мав лише хрестильне ім'я, отримане від хрестильного імені дідового молодшого брата Ростислава- Михаїла Всеволодовича. У багатій на події і перебування на різних княжих столах біографії Михалка Юрійовича було й переяславське, і велике київське, і велике володимирське княжіння. Хоч цей надзвичайно активний князь, якого поважали за хоробрість переяславські торки, і який, очевидно, й вивів їх на північ Русі з Переяславщини, займав, переважно, столи у власне Руській (у вузькому розумінні) землі, все ж помер він 20 червня 1176 р. у Володимирі Суздальському, там же був похований та пізніше занесений до лику святих.

Онук Юрія Долгорукого - Ярослав Мстиславич - розпочинав свій життєвий шлях на засланні у Візантії, а закінчив його на засланні у Переяславі. У проміжку між цими двома подіями він князював у Переяславлі Заліському, Новгороді та Волоці Ламському, але помер на княжінні у Переяславлі Руському у 1199 р., де й був похований у прибудовах до Михайлівського собору.

Порівняння життєдіяльності синів та онука Юрія Долгорукого показує значну відмінність у значенні переяславського княжого столу в їх житті. Якщо для трьох синів Юрія цей стіл був необхідним і бажаним для подальшої кар'єри і претензій у майбутньому на київський великокняжий престол, то для його онука у самому кінці ХІІ ст. переяславський стіл був рівнозначний засланню. Це підтверджує факт втрати на кінець ХІІ ст. Переяславлем Руським сакрального статусу в роді Мономаховичів, започаткованого Всеволодом Ярославичем та Володимиром Мономахом.

Джерела та література

переяславський князь долгорукий мономахович

1. Богуславский В.В. Славянская энциклопедия. Киевская Русь - Московия. Москва, 2002. Т.2. 816 с.; ил.

2. Войтович Л.В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006. 784 с.

3. Грушевський М.С. Історія України-Руси. Київ, 1992. Т 2. 633 с.

4. Ивакин Г.Ю. Некрополь церкви Спаса на Берестове в Киеве и «погребение Юрия Долгорукого» // Российская археология. Москва, 2008. № 2. С 107-117.

5. Ипатьевская летопись (Полное собрание русских летописей. Том второй). 2-е изд. Москва, 2001. 648 с.

6. Колибенко О.В. До питання про атрибуцію княжих поховань Михайлівського собору в Переяславлі // Християнські старожитності Лівобережної України. Полтава, 1999. С. 34-40.

7. Колибенко О.В. «Свої погани» Переяславщини (до проблеми локалізації місць поселень переяславських торків) // Слов'янські обрії: міждисциплінарний зб. наук. праць. Київ, 2006. Вип. 1. С.111-117.

8. Коринный Н.Н. Переяславская земля, Х - первая половина ХІТІ века. Киев, 1992. 312 с.

9. Котляр М.Ф. Історія України в особах: давньоруська держава. Київ, 1996. 240 с.

10. Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей в Х-ХУІ вв. // Династическая история сквозь призму антропонимики. Москва, 2006. 904 с.

11. Махновець Л.Є. Літопис Руський. Київ, 1989. 591 с.

12. Никоновская летопись (Полное собрание русских летописей. Том десятый). Санкт- Петербург, 1885. 244 с.

13. Татищев В.Н. История российская в 7 т. Москва-Ленинград, 1963. Т. 2. 352 с.

REFERENCES

1. Boguslavskiy, V.V. (2002), Slavyanskaya entsiklopediya. Kievskaya Rus' Moskoviya [The Slavic Encyclopedia. Kievan Rus' - Muscovy]. Moskva, t.2, 816 s.; il.

2. Voitovych, L.V. (2006), Kniazha doba na Rusi: portrety elity [The prince's day in Rus': portraits of the elite], Bila Tserkva, 784 s.

3. Hrushevskyi, M.S. (1992), Istoriia Ukrainy-Rusy [History of Ukraine-Rus'], Kyiv, t. 2, 633 s.

4.Ivakin, G.Yu. (2008), Nekropol' tserkvi Spasa na Berestove v Kieve i «pogrebenie Yuriya

Dolgorukogo» [Necropolis of the Church of the Savior on Berestov in Kiev and the "burial of Yuri Dolgoruky"], Rossiyskaya arkheologiya, Moskva, № 2, s 107-117.

5. (2001), Ipat'yevskaya letopis' [Ipatiev Chronicle], (Polnoe sobranie russkikh letopisey. Tom vtoroy), 2-e izd., Moskva, 648 s.

6. Kolybenko, O.V. (1999), Do pytannia pro atrybutsiiu kniazhykh pokhovan Mykhailivskoho soboru v Pereiaslavli [On the issue of the attribution of the princely graves of St. Michael's Cathedral in Pereyaslavl], Khrystyianski starozhytnosti Livoberezhnoi Ukrainy, Poltavа, s. 34-40.

7. Kolybenko, O.V. (2006), «Svoi pohany» Pereiaslavshchyny (do problemy lokalizatsii mists poselen pereiaslavskykh torkiv) ["His Gentiles" of Pereiaslavl region (to the problem of localization of settlements of the Pereiaslav Torks)], Slov'ianski obrii: mizhdystsyplinarnyi zb. nauk. prats, Kyiv, vyp. 1, s. 111-117.

8. Korinnyy, N.N. (1992), Pereyaslavskaya zemlya, Х-pervayapolovinaХІІІ veka [Pereiaslav land, X - the first half of the 13 th century], Kiev, 312 s.

9. Kotliar, M.F. (1996), Istoriia Ukrainy v osobakh: davnoruska derzhava [History of Ukraine in Persons: Ancient Rus' State], Kyiv, 240 s.

10. Litvina, A.F. & Uspenskiy, F.B. (2006), Vybor imeni u russkikh knyazey v Х-XVI vv. Dinasticheskaya istoriya skvoz'prizmu antroponimiki [The choice of the name of the Russian princes in the 10th-16th centuries. Dynastic history through the prism of anthroponymics], Moskva, 904 s.

11. Makhnovets, L.Ie. (1989), Litopys Ruskyi [Chronicle of Rus'], Kyiv, 591 s.

12. (1885), Nikonovskaya letopis' [The Nikon Chronicle], (Polnoe sobranie russkikh letopisey. Tom desyatyy), SPb., 244 s.

13. Tatishchev, V.N. (1963), Istoriya rossiyskaya v 7 t. [History of Russia in 7 volumes], Moskva- Leningrad, t. 2, 352 s.

Размещено на Allbest.ru