Особливості військової освіти українського козацтва

Размещено на http://allbest.ru

Особливості військової освіти українського козацтва

Олег Гуляк кандидат юридичних наук, доцент, начальник Військової академії (м. Одеса), генерал-майор

Вступ

Актуальність теми дослідження пов'язана з необхідністю удосконалення військової освіти, яка є важливим фактором забезпечення боєздатності та рівнем підготовки української армії, на основі національних традицій. Практика ведення бойових дій на сході України, з метою протидії агресії з боку РФ, показала необхідність підвищення вимог до військової підготовки кадрів та якості освіти, яка реалізується у військових навчальних закладах. Одним з шляхів вирішення цього завдання, є звернення до історичного досвіду правового регулювання військової освіти, накопиченого в часи існування Козацько-Гетьманської держави. В складних умовах військового протистояння з Отаманською Портою, Кримським Ханством, Річчю Посполитою, Російською імперією, козаки спромоглися дати відсіч ворогам та протягом 200 років зберігати українську державність. Цілком зрозуміло, що для протидії експансії козаки створили збройні сили та систему військової освіти. Виходячи з цього, необхідно звернутися до розгляду системи військової підготовки українського козацтва, провести її детальне дослідження, з метою встановлення її особливостей та характерних рис практичної реалізації.

Аналіз публікацій показує, що на сьогодні відсутні роботи, повністю присвячені правовому регулюванню військової освіти українського козацтва. Фрагментарно дане питання розглядалося в роботах Д. І. Яворницького, А.О. Скальковського, В.О. Голобуцького, І.М. Грозовського, М.Е. Слабченко та ін. Виходячи з цього, доцільно провести детальне дослідження особливостей військової освіти українського козацтва, що може суттєво допомогти у процесі реформування підготовки військових фахівців.

Виклад основного матеріалу

Викладення результатів дослідження необхідно розпочати з того, що на сьогодні до нас не дійшли нормативно-правові акти, повністю присвячені правовому регулюванню військової освіти. Однак, про їх існування свідчать різні історичні джерела, в яких містяться посилання на такі документи та аналізується їх зміст. Виходячи з цього, в даній роботі зроблена реконструкція моделі військової освіти українського козацтва з метою встановлення її характерних рис. При цьому, як вказує І.М. Грозовський, в Козацько-Гетьманській державі діяли норми звичаєвого права, яке базувалося на стародавніх звичаях, словесному праві та здоровому глузді. Основою військового виховання були козацько-лицарські традиції, пов'язані з системою ведення наступальних та захисних бойових дій, створення надійної оборони, укріплених військових таборів та використання різних видів тактики. Розгляд значного обсягу джерел показує, що процес воєнної підготовки включав в себе чотири напрямки, пов'язаних з тактикою, яка використовувалася козаками:

1) порядок стрільб піхотою;

2) кінний наступ лавою;

3) бій окремими загонами;

4) використання рухомого табору.

I. Порядок стрільб організовувався таким чином, що козаки шикувалися у три-чотири шеренги з вогнепальною зброєю, який отримав назву «батового» порядку. Перший ряд вів прицільну стрільбу по противнику, другий подавав рушниці, третій, який складався з молодих козаків, заряджав зброю. Батовий порядок використовувався для проведення наступу або відсічі атакам супротивника. Для ведення такого бою молодих козаків вчили стріляти з рушниць або самопалів, що мали довгі стволи та кременеві замки, а також пістолетів, які називали пістолями. Як вказує Л. О. Косенко, відправляючись у похід козак, разом з молодими козаком «джурою», брали з собою п'ять або шість рушниць, по чотири пістолети, два з яких носили за поясом, а два знаходилися в шкіряних кобурах [2, с. 312].

II. Кінний наступ козаків проводився «лавою», яка складалася з вершників, що являла собою за формою велику дугу з загнутими краями. Тому молодих козаків з дитинства вчили їздити на конях, тримати дистанцію, спішуватися, швидко сідати на коней. Лава використовувалася при атаці, яка підтримувалася безперервним вогнем з гармат та ручною вогнепальною зброєю піших підрозділів. Основним завданням цього тактичного прийому було оточення противника та його знищення.

III. Бій окремими загонами отримав назву «розгардіяж», також вимагав проведення спеціальної підготовки козаків, які приймали в ньому участь. Схема такого бою носила достатньо складний характер з причини того, що передбачала низку маневрів. В центрі стояли головні сили козацького війська, з боків по 3-4 окремих загони, які відбивали наступ противника та забезпечували «центру» можливість нанесення головного удару.

IV. Використання рухомого табору являло собою основний тактичний прийом козацького війська. Під цим терміном розумівся чотирьохкутний або круглий ряд возів, розташований певним чином для захисту війська, яке перебувало в середині. військовий збройний український козацтво освіта

При цьому особливістю козацької тактики було використання табору, як для оборони, так і для наступу. З історичних джерел відомо, що на один віз припадало 5-10 козаків, серед яких було декілька молодиків, які займалися підготовкою перевезення зброї, боєприпасів, продовольства, фуражу для коней, лопат, сокир, пилок та іншого шанцевого інструменту. В поході табір мав вигляд довгого прямокутника, по бокових сторонах якого рухалися вози, між рядами йшла піхота, при цьому на перших возах була обов'язково встановлена артилерія та знаходилися козаки з вогнепальною зброєю, завжди готові до бою.

Цілком зрозуміло, що участь в бойових діях та виконанні складних маневрів потребувала проведення комплексної освіти або ж спеціальної підготовки молодих козаків. На території Запорізької Січі функціонували паланкові, полкові, січові, парафіяльні школи, в яких проводилися заняття з воєнних та загальноосвітніх дисциплін. Розгляд напрямків цієї освіти дозволяє виділити наступні цілі виховання (рис. 1).

Рис. 1. Основні напрямки військової освіти українського козацтва

Підготовка молодих козаків вимагала високого рівня духовності й загартованості, уміння витримувати голод, спеку, дощ, відсутність харчів і питної води. Враховуючи розташування Січі на острові у Дніпрі, козацька молодь у непрохідних дніпровських загартовувала свої військові навички. Наступним елементом військової підготовки були фізичні та воєнні вправи, спрямовані на тіло, виховання та отримання бойових навичок. Це фізичні вправи, воєнний вишкіл, який включав володіння луком, списом, шаблею, арканом, майстерність їзди на конях та вміння виконувати на них маневри. Так, Іван Підкова, гетьман низових козаків, мав таку міцну силу, що гнув підкови, тому отримав прізвисько «підкова».

З різних джерел відомо, що розвинутими фізично були Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Богун та І. Мазепа, які особисто приймали участь у бойових діях та билися на шаблях з ворогами. Практичне проходження військової освіти базувалося на таких пунктах: православне віросповідання, присяга на вірність козацькій спільноті, спілкування українською мовою, проходження курсу військового навчання. Юнаків, яких готували до військових походів, враховуючи степову природу Півдня України, привчали спати під відкритим небом, завжди тримати зброю напоготові, вести спостереження за супротивником, купатися у холодній воді, вміти варити їжу та харчувати простими стравами. Інтерес викликає та обставина, що у програму військового навчання входило вміння орієнтуватися на місцевості за допомогою «нюрнберзького квадранта», який відіграв роль компасу. Цілком зрозуміло, що за порушення військової дисципліни, у вигляді крадіжок, вбивств, дезертирства встановлювалися різні види покарань, яки зажди мали публічний характер, а вироки виносилися і виконувалися на площах чи на базарах прилюдно. Це робилося для того, щоб у такий спосіб утримати козаків від злочинних дій, а громада повинна була знати, за що та яким чином проводився такий захід.

Згідно норм козацького права, вбивство військового товариша розглядалося як найтяжчий злочин та каралося смертю, при цьому вбивство людини, яка не належала до козацької громади, вважалося менш тяжким злочином, за що передбачалося менш суворе покарання. До числі тяжких злочинів відносилося дезертирство, при цьому при веденні бойових дій таких злочинців засуджували до страти, а в іншому випадку козаки каралися шляхом биття киями на базарах прилюдно, а після того їм давали можливість повернутися до свого куреня. За незначні крадіжки злодіїв приковували до ганебного стовпа на площі, а за велику або неодноразову крадіжку призначали негайну смертну кару. При цьому злочинця могли звільнити від смертної кари у випадку, якщо він проявив себе хоробрим воїном та про це просило козацьке товариство. Підводячи підсумки дослідження, необхідно вказати, що в часи існування Козацько-Гетьманської держави виникла козацька воєнна педагогіка, яка включала фізичне та воєнне виховання, а також розвиток особистості на основі любові до рідної землі, рідного краю з метою формування козака-лицаря з яскраво вираженою українською національною свідомістю.

Список використаної літератури

1. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734 - 1775 рр.) : навч. посібник. Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. 108 с.

2. Косенко Л. О. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. Вид. 2-ге, доопр. Х. : ВД «ШКОЛА», 2009. 608 с.

Размещено на Allbest.ru