Генеза становлення України та Росії: порівняльно-правовий аспект у контексті інформаційних воєн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генеза становлення України та Росії: порівняльно-правовий аспект у контексті інформаційних воєн

The genesis of the formation of Ukraine and Russia: a comparative legal aspect in the context of information wars

Бєлкін Л.М., к.т.н., старший науковий співробітник, адвокат

Юринець Ю.Л., д.ю.н., професор, професор кафедри конституційного й адміністративного права

Національний авіаційний університет

Сопілко І.М., д.ю.н., професор, декан юридичного факультету

Національний авіаційний університет

У роботі критично оцінюються деякі ключові тези, висловлені у статті Президента Російської Федерації В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», зокрема щодо нібито штучності уявлень про окремий український народ, який відмінний від російського народу, а також щодо нібито переваги розвитку українців під владою російського царя, порівняно з західними метрополіями. Питання розглядаються в контексті небезпеки використання Російською Федерацією цих тез в інформаційній війні проти України, а також у контексті обґрунтування військової агресії. Автори наголошують на тому, що проблема інформаційної безпеки України, особливо питання цивілізаційного, історичного, культурного, ментального відмежування України від Росії, не отримала належного наукового осмислення. Отже, у роботі поставлена мета - на підставі системного аналізу та узагальнення свідчень сучасників, висновків авторитетних учених, політиків та експертів, а також даних соціологічних досліджень, поточної політичної й юридичної практики спростувати «теорії» єдності України та Росії, українців і росіян. Окреслений аналіз та узагальнення дозволяють дійти висновку: держава і право Московії та її нащадків (царської і більшовицької Росії) склалися під сильним впливом Золотої Орди, що визначає беззаконня та свавілля влади і радикально відрізняє її від європейських (відкритих, демократичних) моделей; для Московії й її нащадків характерні нехтування правами підданих (громадян) та особиста несвобода, при цьому російський народ насолоджується цією несвободою й агресивно налаштований проти тих, хто цю несвободу заперечує; для Росії та її нащадків характерне агресивне несприйняття європейської демократичної традиції, на відміну від Київської Русі - України, яка формувалася під впливом європейських правових і культурних традицій; сучасна Росія повністю успадкувала від своїх історичних попередників традиції авторитаризму, беззаконня, агресивної несвободи. Не відповідають дійсності також твердження про нібито переваги розвитку українців під владою російського царя, порівняно із західними метрополіями.

Ключові слова: інформаційна війна, інформаційна безпека, євразійська теорія походження Росії, Золота Орда, Київська Русь, циві- лізаційний вибір.

This article, on which the abstract is compiled, critically evaluates some key theses expressed in the article of the President of the Russian Federation V. Putin's “On the historical unity of Russians and Ukrainians”, in particular, on the alleged artificiality of ideas about a separate Ukrainian people, which is different from the Russian people, as well as the alleged advantage of Ukrainians under the Russian tsar over Western metropolises. The issues are considered in the context of the dangers of the Russian Federation's use of these theses in the information war against Ukraine, as well as in the justification of military aggression. In this article, which is the subject of the abstract, the authors emphasize that the problem of information security of Ukraine, especially the problem of civilizational, historical, cultural, mental separation of Ukraine from Russia, has not received proper scientific understanding. Thus, the aim of the work is based on a systematic analysis and generalization of testimonies of contemporaries, conclusions of authoritative scientists, politicians and experts, as well as sociological research, current political and legal practice of refuting the “theories” unity of Ukraine and Russia, Ukrainians and Russians. This analysis and generalizations allow us to come to the following: the state and law of Muscovy and its descendants (tsarist and Bolshevik Russia) were strongly influenced by the Golden Horde, which determines the lawlessness and arbitrariness of power and radically distinguishes it from European (open, democratic) models; Muscovy and its descendants are characterized by neglect of the rights of subjects (citizens) and personal lack of freedom, while the Russian people enjoy this freedom and are aggressive against those who deny this freedom; Russia and its descendants are characterized by an aggressive rejection of the European democratic tradition, in contrast to Kievan Rus - Ukraine, which was formed under the influence of European legal and cultural traditions; modern Russia has completely inherited from its historical predecessors the traditions of authoritarianism, lawlessness, and aggressive imprisonment. Allegations about the alleged advantages of the development of Ukrainians under the rule of the Russian tsar in comparison with the western metropolises are also untrue.

Key words: information war, information security, Eurasian theory of Russia's origin, the Golden Horde, Kievan Rus, civilizational choice.

Актуальність проблеми

У роботі [1, с. 47] В. Богданович наголошує, що потужним чинником безпеки України є інформаційний; значна частина зовнішніх інформаційних загроз фактично є різновидом воєнних загроз, і саме вони є одними з найнебезпечніших для воєнної безпеки держави. Тому концепт так званого «спільного минулого» Росії та України є однією з небезпечних загроз, адже, як зазначає український політтехнолог Т. Березо- вець, «війна за історичну спадщину та символи й є найголовніша війна» [2]. Таку ситуацію добре усвідомлюють в Російській Федерації. Так, російський антиукраїнський «експерт» І. Матвєєв зазначає: «Мало хто знає, що в інформаційній війні, яка була розгорнута США на українській території, однією з основних цілей є навіювання українському населенню тези про те, що справжньою Руссю є не Росія, а Україна, Росія лише нахабно привласнила собі право бути спадкоємицею Русі. Безсумнівно, що такий хід у поєднанні з повсюдними звинуваченнями Росії в усіх бідах України може стати досить привабливою ідеологе- мою для українських збройних формувань...» [3].

Апофеозом просування концепту так званого «спільного минулого» Росії та України є (була) стаття Президента РФ В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» [4]. У цій статті автор наполягає на своїй тезі, що росіяни та українці - один народ, єдине ціле. «Ці слова, - наголошує автор, - не данина якійсь кон'юнктурі, поточним політичним обставинам. Говорив про це неодноразово, це моє переконання».

За таких умов українські експерти звернули увагу на те, що цю статтю керівництво Міністерства оборони Росії вже включило як одну з обов'язкових тем для занять з російськими військовослужбовцями під час військово- політичної підготовки. «Російським військовим завжди промивали мізки імперською маячнею. А тепер ще й розкажуть, що українці - це насправді росіяни, яких захопили і не випускають до своїх «старших братів», що українців потрібно звільнити від поневолення Заходу та хунти» [5].

Варто зазначити, що таке відмежування має безпекове значення і в контексті зовнішньополітичних інтересів України. Так, посол України в Австрії О. Щерба повідомляє: «Австрійці сприймають Україну як «задвірки» Росії... І це велика проблема...» [6]. Професор В. Василенко, колишній представник України в Раді ООН із прав людини, наголошує: «Політики на Заході вважають, що Україна завжди входила до складу Росії. Тому Путін має повне право знову підпорядкувати Україну своїм інтересам.» [7].

Отже, проблема спростування теорій «єдності» стає актуальною.

Аналіз наукових джерел і публікацій. Проблема інформаційної безпеки України, особливо проблема циві- лізаційного, історичного, культурного, ментального відмежування України від Росії, не отримала належного наукового осмислення. Як зазначає І. Сопілко, у період, що передував російській агресії, українську наукову громаду спіткав тривожний синдром «епохального гуманізму», через що дослідники, які проявляли значний інтерес до правових проблем регулювання саме безпекових питань, фактично були піддані остракізму [8, с. 76]. На думку Ю. Горбаня, антиукраїнська пропагандистська кампанія виявила недостатню сформованість наукових і методологічних обґрунтувань та пояснень щодо дій у подібних ситуаціях [9, с. 137]. Означена проблема обговорювалася переважно в середовищі громадянського суспільства. Окремі питання з цієї проблематики розглянуті в наукових роботах співавторів [8; 10-13]. Пропонована стаття продовжує ці наукові розвідки.

Мета роботи - на підставі системного аналізу та узагальнення свідчень сучасників, висновків авторитетних учених, політиків та експертів, а також даних соціологічних досліджень, поточної політичної й юридичної практики спростувати «теорії» єдності України та Росії, українців і росіян.

Результати досліджень

У статті [4] В. Путін, зокрема, зазначає: «Одночасно в середовищі польської еліти і деякої частини малоросійської інтелігенції виникали і зміцнювались уявлення про окремий від російського український народ. Історичної основи тут не було і не могло бути, тому висновки будувалися на різноманітних вигадках. Аж до того, що українці ніби взагалі не слов'яни чи, навпаки, що українці - це справжні слов 'яни, а росіяни, «московіти», - ні. Такі «гіпотези» стали дедалі частіше використовувати з політичною метою як інструмент суперництва між європейськими державами». Отже, об'єктивну реальність становлення та розвитку української нації та української державності В. Путін зводить до суб'єктивних думок окремих прошарків інтелектуалів і політиків.

Насправді ж об'єктивність становлення окремої від росіян української нації та української держави отримує підтримку широкого кола вчених, публіцистів, мандрівників (спостерігачів за реальним розвитком народів) різних часів і національної приналежності.

Так, питання різності українців і росіян системно дослідив російсько-український історик та громадський діяч, професор М. Костомаров. У роботі [14], яка була замислена як спроба розповісти про схожість українців і московітів [15], намагання пов'язати протилежні як за духом, так і за походженням народи до бажаного результату не призвело, і замість того, щоб підтвердити популярний тоді і зараз міф про схожість і братерство російського та українського народів, М. Костомаров цей міф остаточно розвіяв. Учений зазначив (мовою оригіналу): «Итак те, которые говорили: русская народность, и понимали под нею что-то единственное, самосущее, ошибались; они должны были говорить: русские народности. Оказывается, что русская народность не едина; их две.» [14, с. 34]. Фактично М. Костомаров своєю книгою зруйнував стійкий стереотип, який сотні років створювався російськими ідеологами, про єдинокровне слов'янське походження московітів та українців, міф про схожість ординців моско- вітів-росіян та українців-русів [15]. М. Костомаров наголошував на неприродності об'єднання цих двох народів: «.Южная Русь, облекшись в форму Казачества, форму, зародившуюся, собственно, в древности, искала федерации в соединении с Московиею, где уже давно не стало начал этой древней федерации» [14, с. 49]. Узагальнення поглядів М. Костомарова щодо відмінностей між українцями («южноруссами») і росіянами («великороссами») наведене у табл. 1 [14; 15].

Р Лемкін, доктор права, автор визначення «геноцид» та розробник Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів геноциду (1948 р.), зазначав, що «українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія - все є інакше. Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати українців до прокрустового зразка ідеальної радянської людини. Зброя, яку застосовували проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх - зморювання голодом. Упродовж 1932 і 1933 рр. 5 млн українців померли від голоду; від жорстокості, яку 28 травня 1934 р. 73-й Конгрес (США) засудив як нелюдську https://www.istpravda.com.ua/columns/2010/11/26/6400/».

Однак думка одного-двох, хоча й авторитетних вчених не є абсолютно переконливою у відповідних суперечках. Тому в табл. 2 систематизовані думки і тези політиків, вчених та експертів, з метою їх узагальнення, про циві- лізаційне протистояння Росії як продукту монголо-татар- ського панування та Київської Русі як частини Європи.

Узагальнення цих тез дозволяє дійти таких висновків:

- держава і право Московії та її нащадків (царської і більшовицької Росії) склалися під сильним впливом Золотої Орди (рядки 7, 8, 10, 11, 14), а отже, є типово закритими (східними, азійськими) моделями, що визначає беззаконня та свавілля влади (рядки 1, 5, 6, 14, 23) і радикально відрізняє її від європейських (відкритих, демократичних) моделей (рядки 3, 7, 9, 10, 15, 16, 21);

- для Московії та її нащадків характерні нехтування правами підданих (громадян) та особиста несвобода, при цьому російський народ насолоджується цією несвободою й агресивно налаштований проти тих, хто цю несвободу заперечує (рядки 1, 2, 3, 4, 10, 14, 21), зокрема нав'язує цей дискурс несвободи власній владі (рядки 2, 16, 18, 19). Дуже характерним з цього приводу є зауваження О. Невзорова (рядок 18): «[Російська] влада заправляла цю народну машину правдою, правом, справедливістю, чесністю, законами. - Не їде!», що свідчить про постійну затребуваність «твердої руки» та ненависть до демократичного управління;

Таблиця 1Відмінності між українцями і росіянами (за М. Костомаровим)

- для Росії та її нащадків характерне агресивне несприй- няття європейської демократичної традиції, характерні відмінності від неї у внутрішньому житті Росії (рядки 3, 7, 9, 15, 17, 21) та відмінності від Київської Русі - України, яка формувалася під впливом європейських правових і культурних традицій (рядки 10, 12, 13, 14, 16, 17, 20, 22);

- сучасна Росія повністю успадкувала від своїх історичних попередників традиції авторитаризму, беззаконня, агресивної несвободи (рядки 9, 10, 15, 21): «за своїм типом російська держава і в часи Російської імперії, і в радянський період чітко належала до категорії держав традиційного суспільства, тобто була державою «незахід- ного» типу» (рядок 15); за всю історію Росії можна згадати тільки два роки, коли ця країна була вільною європейською державою» (рядок 21).

Саме ця історична спадщина визначає відокремленість України від Росії.

Не відповідають дійсності також твердження статті В. Путіна [4] про нібито переваги розвитку українців під владою російського царя, порівняно з західними метрополіями. Зокрема, у статті стверджується, що «на Правобережжі, яке залишилося у Речі Посполитій, реставрувалися старі порядки, посилився соціальний та релігійний гніт. Лівобережжя - землі, взяті під захист єдиної держави, навпаки, стало активно розвиватися. Сюди масово переселялися жителі з іншого берега Дніпра. Вони шукали підтримки у людей однієї мови і, звичайно, однієї віри. Під час Північної війни зі Швецією перед мешканцями Малоросії не стояв вибір із ким бути. Заколот Мазепи підтримала лише невелика частина козаків. Люди різних станів вважали себе руськими і православними».

Насправді ж історичні факти свідчать про прямо протилежне. Західні українські землі, попри утиски релігійного та національного характеру, що, дійсно. мали місце, розвивалися в дусі західноєвропейської гуманістичної законності [24, с. 75]. Міста отримували Магдебурзьке право, яке П. Кропоткін [25, с. 90] називає «оазисами у феодальному лісі»; впродовж 1394-1797 рр. на україн- ських землях 74 міста, зокрема і Київ, отримали Магдебурзьке право http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%B4%D0%B5% D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5_%D 0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE, яке, до речі, скасовувалося царською владою Росії після потрапляння відповідних міст під владу російського царя.

Таблиця 2. Погляди вчених та експертів на протистояння Росії й України

У дисертаційному дослідженні [26] зазначається, що перебування у правовому полі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої збагатило привілейовані стани України досвідом участі в їх станово-представницьких органах державної влади [26, с. 27]. Зокрема, в «Історії Русів» вказано, що (мовою оригіналу) «чины и народ Малороссийский, побывши 268 лет в соединении с Польшею и 66 лет заодно с Литвою, вкусили и напитались слишком вольностей и своевольств тамошних...» [27, с. 97].

Тут саме доречно згадати про забавне спостереження із сучасності, яке висловив політтехнолог О. Матвеичев, експерт російської окупаційної влади (2014-2016 рр.) у м. Севастополі. Протестні настрої севастопольців, несприйняття ними вчинків і рішень окупаційної влади експерт пояснив тим, що жителі міста «багато років виховувалися в українському менталітеті», а також звикли до волюнтаризму і «майданщини». Насправді шляхетні російські традиції, вважає експерт, слід розуміти як такі, коли прості люди не мають права давати оцінку виконавчій владі https://sevastopol.su/news/matveychev-sevastopolcy-eshchyo-mentalno-ukraincy- menyaylo-uzhe-dokazal-vernost-rossii.

Водночас в історичному контексті приєднання до Росії повністю скасувало на землях, що приєднувалися, всі «права та вольності». Правова система зазначених територій цілком розчинилась у правовій системі царської Росії з усіма її вадами, як це описано вище. Стиль беззаконня, притаманний усій царській Росії, був поширений і на Україну. Так, доктор історичних наук В. Верстюк [28] пише: «Вступивши у військово-політичний союз з Московською державою, Україна досить швидко позбулася своєї незміцнілої державності, яка не мала тривалої традиції, а до кінця XVIII ст. Україна виявилася повністю інкорпорованою Російською імперією, зведеною до рангу російської території. Це мало глибокі етносоціальні наслідки для українського народу. Якщо мемуари, подорожні нотатки мандрівників XVII-XVIII ст. сповнені разючих відмінностей, помічених між Росією та Україною, у типі культури, поведінки, умонастроїв населення, то до XIX ст. ці відмінності швидко зникають. Втративши державу, українці втратили свою соціальну та державно-політичну еліту, втративши державний апарат, вони втратили міста, віддані під владу російської адміністрації. У XVIII ст. українці вважалися більш освіченими і причетними до європейської культури, ніж росіяни, до кінця XIX ст. вони на 80% складалися з неписьменних» [28, с. 613].

Водночас яскравим свідченням, як насправді мешканці Малоросії обирали з ким бути під час Північної війни зі Швецією, є розправи з цими мешканцями періоду Бату- ринської трагедії та руйнувань на інших українських землях. В «Історії Русів» повідомляється, що (мовою оригіналу) «.Разезжавшия по [Малороссии] партии воинства Царскаго сжигали и грабили все селения без изъятия, и по праву войны, почти неслыханному. Малороссия долго тогда еще курилась после пожиравшего ее пламени...» [27, с. 205]. Історик Т Чухліб [30] повідомляє про реакцію західної преси на ті події. Так, німецька газета «Wochentliche Relation» у номері за 14 вересня 1709 р. писала: «Мазепа - вождь козаків, планував звільнити Україну з-під московського ярма.». Пізніше французька газета «Gazette de France» повідомляє, що «страшний цар, жадібний до крові в Україні... Всі мешканці Батурина, без огляду на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї москвинів». Заголовками на кшталт «Уся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель» рясніли сторінки інших провідних газет Франції: «Paris Gazette», «Lettres Historique», та інших часописів.

Запорізька Січ, яка була центром спротиву українців союзу з Москвою та центром боротьби за незалежність, була жорстоко зруйнована 14 травня 1709 р. російськими військами, а 3 серпня 1775 р. була юридично ліквідована маніфестом Катерини ІІ про ліквідацію Запорізької Січі.

Висновки

Системні дослідження генези становлення України та Росії, українського й російського народів дозволяють доказово спростовувати концепцію єдиного народу, єдиної держави, «вічної дружби» і «братерства» українського та російського народів, що має важливе значення для протистояння в контексті інформаційних воєн. Зокрема, системно доводиться, що «Україна - не Росія». Сучасна Росія повністю успадкувала від своїх історичних попередників традиції авторитаризму, беззаконня, агресивної несвободи. На відміну від Росії Україна насправді є спадкоємицею Київської Русі, її демократичних європейських політичних і правових традицій. Протилежність ментальних і цивілізаційних характеристик виключає ефективну федерацію цих країн та народів, на що звертав увагу ще М. Костомаров. Зазначені висновки дають суттєві аргументи в інформаційній війні РФ проти України щодо правомірності відновлення власної історії України, її історичного та цивілізаційного європейського вибору.

Література

інформаційна війна військова агресія

1. Богданович В., Ворович Б., Марко Є. Інформаційна безпека як основа воєнної безпеки держави та суспільства : збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського. 2018. № 3. С. 44-48.

2. Березовец Т Война за историю: проиграть у нас нет права. URL: https://www.obozrevatel.com/society/18974-proigrat-u-nas-net- prava.htm.

3. Матвеев И. История учит лишь тому, что она ничему не учит. URL: http://www.zri-v-koren.ru/istoriya-uchit-lish-tomu-chto-ona- nichemu-ne-uchit/.

4. Путін В. Про історичну єдність росіян та українців. URL: http://kremlin.ru/events/president/news/66182.

5. Демченко О. Як російські силовики втілюють у життя статтю Путіна про загарбання України. URL: https://lb.ua/ world/2021/07/13/489192_ukraino_vidday_donbas_chergova.html.

6. Середній австрієць не завжди орієнтується, яка різниця між Україною та Росією. Інтерв'ю посла О. Щерби. URL: http://glavcom. ua/news/ukrajinskiy-posol-seredniy-avstrijec-ne-zavzhdi-orijentujetsya-yaka-riznicya-mizh-ukrajinoyu-ta-rosijeyu-360888.html.

7. Украина - это часть России. Почему США не хотят вмешиваться. Интервью посла В. Василенко. URL: http://kriminal.tv/news/ ukraina_eto_chast_rossii_pochemu_ssha_ne_hotjat_vmeshivatsja.html.

8. Сопілко І. Роль Закону України «Про основи національної безпеки України» в реалізації державної інформаційної політики України. Юридичний науковий електронний журнал. Електронне наукове фахове видання. 2014. № 2. С. 75-78.

9. Горбань Ю. Інформаційна війна проти України та засоби її ведення. Вісник НАДУ. 2015. № 1. С. 136-141.

10. Бєлкін Л. Генеза проблеми забезпечення законності в державному управлінні: до історії питання. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2012. № 5. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=422.

11. Белкин Л., Юринец Ю. Анализ событий 2013-2014 гг. в Украине: юридический и социологический аспекты. Часопис Академії' адвокатури України. 2014. Т 7. № 3 (24). URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chaau_2014_7_3_2.

12. Юринець Ю. До питання об'єктивності європейського вибору України: історико-правовий та культурологічний аспекти. Часопис Академії адвокатури України. 2015. Т 8. № 3 (28). URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chaau_2015_8_3_15.

13. Юринець Ю. Євразійська теорія походження Росії та практичне значення цієї теорії у протидії російським інформаційним війнам проти України. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 3. С. 172-176. URL: dspace.nau.edu.ua/bitstream/NAU/36727/1/євразийская%20 терия%20россии.рбї.

14. Костомаров Н. Две русские народности. Санкт-Петербург : Основа, 1861. № 3. С. 33-80. URL: http://litopys.org.ua/kostomar/kos38.htm.

15. Гарагуц О. Миф о братстве украинского и московского народа. ЛИЦА. 2015. URL: https://litsa.com.ua/25518/.

16. Ключевский В. Сочинения в 9-ти тт Т 9. Материалы разных лет. Москва : Мысль, 1990. 525 с.

17. Мучник А. Философия достоинства, свободы и прав человека. Киев : Парламентское издательство, 2009. 672 с.

18. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть: опыт системного исследования воззрений М. Салтыкова-Щедрина / Академия правовых наук Украины ; Институт частного права и предпринимательства. Киев : Манускрипт, 1996. 448 с.

19. Вернадский Г. Монголы и Русь ; пер. с англ. Е. Беренштейн, Б. Губман, О. Строганова. Тверь : ЛЕАН, 1997. 476 с.

20. Маркс К. Разоблачения дипломатической истории XVIII века. URL: http://scepsis.net/library/print/id_878.html.

21. Субтельний О. Україна. Історія : навч. посіб. 3-тє вид., перероб. і доп. Київ : Либідь, 1993. 720 с.

22. Беляков С. Гумилев - сын Гумилева. Биография Льва Гумилева. Москва : Астрель, 2013. 800 с.

23. Кара-Мурза С. Россия и Запад: парадигмы цивилизаций. Москва : Академический проект ; Культура, 2011.232 с.

24. Харитонова О., Харитонова Є. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. Вид. 2-ге, доп. Харків : «Одіссей», 2006. 624 с.

25. Кропоткин П.А. Взаимопомощь как фактор эволюции. М. Ред. журнала «Самообразование», 2007.

26. Єрмолаєв В.М. Вищі представницькі органи влади в Україні (історико-правове дослідження) : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук 12.00.01. Харків, 2006. 40 с.

27. Кониский Г История русов или Малой России / Г. Кониский, Архиепископ Белорусский. Москва : В университетской типографии, 1846. 257 с.

28. Верстюк В. Украина под игом тоталитаризма и после его падения / в кн.: Грушевский М. Иллюстрированная история Украины с приложениями и дополнениями / составители И. Брояк, В. Верстюк. Донецк : ООО ПКФ «БАО», 2007. С. 609-663.

29. Музиченко П. Історія держави і права України : навчальний посібник. 6-те вид. Київ : Знання, 2007. 471 с.

30. Чухліб Т Західна Європа про Мазепу. Сайт «Ім'яІвана Мазепи». URL: http://www.mazepa.name/biograph/mazepa13.html.

Размещено на Allbest.ru