Інтеграційний проект Г. Ґалаґана середини ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтеграційний проект Г. Ґалаґана середини ХІХ ст.

Анотація

Мета публікації - введення до наукового обігу та аналіз пам'ятки суспільної думки 1857 р., що належить перу одного з найвпливовіших громадських діячів того часу Г. Ґалаґана. Методологічною рамкою представленого тексту стали підходи того сегменту інтелектуальної історії, який націлює на виявлення біографії значимих суспільних та індивідуальних ідей, їх генези, поширення і впливу на громадське середовище у широкому соціальному й культурному контексті. Наукова новизна визначена винятковим місцем в історії української суспільної думки автора тексту, що вперше вводиться в науковий обіг. Пам'ятка представляє собою звернений до уряду проект програми реформ, спрямованих на поступове вирішення питання формування національної території шляхом адміністративної консолідації етнічноукраїнських реґіонів. Проект Г.Ґалаґана яскраво свідчить про напружені пошуки українською елітою нових, етнічних, обширів своєї Батьківщини, про використання нею для цього потенціалу державної влади, а також про новий етап в усвідомленні ролі й місця польського питання у творенні модерної національної ідентичності. Публікація дозволяє суттєво розширити уявлення щодо різноманітних і конкурентних варіантів конструювання та інтелектуальних стратегій творення українського модерного проекту у середині ХІХ ст. Поліфонічний за своїм змістом текст пропозицій Г. Ґалаґана може бути поставлений у широкі дослідницькі контексти - від створення інтелектуальної біографії самого автора до вивчення проблем взаємодії, взаємовпливу, співіснування на українських землях різних національних проектів, а також того, як уявлення про організацію простору, територій впливають і відображають процес формування національної самосвідомості та постановки національних програм.

Ключові слова: Ґалаґан, адміністративна реформа, польське питання, Лівобережна Україна, Київ.

На 2019 р. припали два важливих для наукової спільноти та громадськості України 200-річних ювілеї. Влітку 1819 р. народилися Пантелеймон Олександрович Куліш і Григорій Павлович Ґалаґан, які, кожен по-своєму, відіграли надзвичайно важливу роль у становленні сучасної України. Та якщо відзначення ювілею першого заздалегідь почали ініціювати науковці, закликаючи до участі в різноманітних конференціях, то вшанування другого виявилося в першу чергу справою чернігівчан і місцевої громади с. Сокиринці, де народився й був похований їхній видатний земляк. Саме тут 15 серпня відбулися врочистості, установлено пам'ятний знак, біля якого коротко проговорено про історичне значення цієї особистості. Водночас це свято продемонструвало, наскільки мало оціненим усе ще залишається цей діяч, без котрого навряд чи можна адекватно уявити інтелектуальний ландшафт українського ХІХ ст.

Представник відомого старшинсько-дворянського роду, великий поміщик, громадський діяч і меценат Г. Ґалаґан (1819-1888 рр.), здавалося б, не потребує особливого представлення.

Основні віхи його життя неодноразово ставали предметом уваги істориків¹. Щоправда, ювілейні врочистості засвідчили й усвідомлення необхідності суттєво розширити уявлення про роль та місце його в історії, культурі України. Саме під гаслом «Аби незнання про особу Григорія Ґалаґана було меншим» 11 червня 2019 р. у приміщенні Чернігівського обласного художнього музею, що носить його ім'я, відбувся ювілейний захід. І хоча, як зазначила у своєму виступі М. Будзар, оприлюднені останнім часом дослідження «знімають глянець з особи мецената, показують її в усій складності людської долі», Г. Ґалаґан під пером сучасних істориків дедалі більше перетворюється на суто місцевого діяча, що не дозволяє не тільки осягнути масштаб його особистості в більш широкому контексті, а й адекватно визначити внесок у творення українського модерного проекту.

Важливо нагадати, що сам Григорій Павлович допоміг майбутнім дослідникам, ретельно зберігаючи та систематизуючи власний архів. Ще молодою людиною він уже в 1830-х рр. почав вести щоденник, фраґменти якого опублікував О. Лазаревський Мищенко Ф. Г.П.Галаган // Киевская старина. - 1888. - №12. - С.1-22; Тимошенко А.Г. Державна, господарська

1 громадська діяльність Г.П.Галагана: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - X., 2004. - 20 с.; Ткаченко Т.В. Громадська та благодійна діяльність Г.П.Галагана: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2003. - 20 с. та ін. Материалы для биографии Г.П.Галагана // Киевская старина. - 1898. - Сентябрь. - С.189-224; Отрывок из дневника Г.П.Галагана за 1845 г. // Там же. - 1899. - Декабрь. - С.228-242; Частная переписка Г.П.Галагана // Там же. - Май. - С.181-198; Июнь. - С.440-454; Июль. - С.24-32; Сентябрь. - С.341-355.. Дещо з написаного було представлено на суд публіки та ще за життя Г. Ґалаґана надруковано в «Киевской старине». Там же в 1890-х рр. оприлюднено й досить великий масив його епістолярної спадщини. Ентузіазм М. Будзар і Є. Ковальова зробив можливим ознайомлення широкого загалу зі значною частиною щоденникових записів і листування діяча «Я хочу из моих писем к тебе сделать свой журнал...»: письма Григория Галагана к жене / Упор. М.М.Будзар, ЄА.Ковальов. - К., 2017. - 136 с.; «Ми виїхали з Сокиринців...»: травелоги родини Галаганів / Упор. М.Будзар, Є.Ковальов. - К., 2019. - 516 с.; Григорій Ґалаґан. Журнал (1836-1841) / Упор., вступ. та прикінц. ст., ком.: М.Будзар, Є.Ковальов. - К., 2020. - 248 с.. Однак потужний масив його паперів приватного та ділового характеру з різних архівосховищ України й Росі до сьогодні не введений у науковий обіг, у тому числі «Проект приєднання частини Малоросійського краю до Київської ґубернії» Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф.І. - №7350. - 10 арк.; №7351. - 8 арк., №7352. - 8 арк.. Цей документ, який не залишився лежати у шухляді серед безлічі чистових і чорнових нотаток, а 1857 р. був спрямований до міністра внутрішніх справ С. Ланського, представляє неабиякий інтерес, про що ми вже побіжно згадували Литвинова ТФ. Роздуми над «малою українською трилогією» Д.Бовуа // Український історичний журнал. - 2015. - №6. - С.172; Litvinova T.F. Поляки сквозь призму идентичности украинской элиты середины XIX в. // Dobre i zle s^siedztwa: Obce - nasze - inne. - T.1: Bliscy i dalecy s^siedzi. - Bydgoszcz, 2018. - S.108-110; Журба О. «Українські» національні проекти довгого ХІХ століття в імперському просторі // Історія та історіографія в Європі. - Вип.6: Ідеології та практики націоналізму і ксенофобії у Східній Європі. - К., 2019. - С.66.. Однак поліфонічний за своїм змістом, він може бути поставлений у різні, більш широкі, дослідницькі контексти - від створення інтелектуальної біографії самого автора до вивчення проблем взаємодії, взаємовпливу, співіснування на українських землях різноманітних «національних» проектів, а також того, як уявлення про організацію простору, територій впливають (іноді непрямо) або відображають процес формування національної самосвідомості та постановки «національних програм».

Пропонуючи на розсуд читачів цей важливий для історії українського ХІХ ст. документ, задля прояснення мотивів та обставин його створення попередньо звернемо увагу на декілька контекстуальних моментів.

На наш погляд, не останню роль у появі «Проекту...» відіграло погіршення відносин між елітою Лівобережної і Правобережної України, поштовхом до чого стала політична амністія, скасування у серпні 1856 р. Олександром ІІ указів і постанов миколаївського часу, спрямованих на «перевиховання» поляків. На думку еліти Лівобережжя, це змінило «співвідношення сил» у Києві. Дещо пізніше, у жовтні 1858 р., Г.Ґалаґан, прибувши до цього міста, в листі до дядька з жалем відзначав, що воно для нього виявилося «доволі порожнім [...] але зате в ньому повно поляків». Саме у зв'язку з цим він учергове «згадав про свій проект щодо Київської Губернії», шкодуючи, що влада не думає «про цю істинно важливу справу» ІР НБУВ. - Ф.ІІІ. - №11098. - Арк.1 зв..

Питання про те, коли ж трапився перелом в українському суспільстві у сприйнятті поляка не просто як «чужого», але як «ворожого», поки що в історіографії залишається не до кінця з'ясованим. Деякі історики відносять це до 1860-х рр., коли в пошуках власної ідентичності, в тому числі й національної території, українці почали протиставляти себе не тільки євреям, але й полякам Котенко А.Л. До питання про творення українського національного простору в журналі «Основа» // Український історичний журнал. - 2012. - №2. - С.54.. Саме завдяки полеміці з останніми, котру, як уважається, започаткували 1861 р. на шпальтах «Основи» М. Костомаров, В. Антонович, Т. Рильський, а також редакційній політиці щодо публікації різних описів українських земель і було «сконструйовано існування української нації не лише у часі, але й у просторі» Там само. - С.57..

Не підключаючись до обговорення цієї проблеми, все ж зазначимо, що вже як мінімум із середини 1830-х рр. в еліти Лівобережної України, малоросійських патріотів рідного краю, було досить чітке уявлення про те, «хто є хто». І поляк/лях у них з «іншого» й «чужого» поступово перетворювався на ворога номер один, із котрим потрібно не полемізувати, а боротися всіма способами, щоб, як писав Г. Ґалаґан М. Юзефовичу, «паралізувати польський вплив» ІР НБУВ. - Ф.ІІІ. - №169. - 8 арк.. Автор листа, як і цілий ряд його однодумців, чітко усвідомлював і «племінну окремішність від москаля, котра дає себе відчувати в мені в нашому сімейному російському Поняття (рос.) «русский», «русский элемент» і под. в текстах Г.Ґалаґана фігурували у значенні «східний слов'янин», а не «великорос», що було характерно для використання слова «русский» у ХІХ - на початку ХХ ст. (див.: Мацузато К. Ядро или периферия империи? Генерал-губернаторство и малороссийская идентичность // Український гуманітарний огляд. - Вип.7. - К., 2002. - С.69-82). ІР НБУВ. - Ф.ІІІ. - №169. - Арк.2. колі», і «племінну та історичну самостійність» малоросів. Більш того, час від часу він нарікав на «ворога внутрішнього, котрий так уперто гніздиться у вельми часто необізнаному й чужому нам петербурзькому управлінні». Але «обличчям до обличчя з ляхом» Г. Ґалаґан «притискає до серця москаля як брата» та «благословляє» Переяславський договір¹¹.

«Обличчям до обличчя з ляхом» еліта Лівобережної України опинилася після поділів Речі Посполитої та включення Правобережжя до складу Російської імперії. Але тільки в результаті поступової внутрішньо української інтеґрації, подорожей та етнографічних експедицій, у тому числі в рамках Київської археографічної комісії, у середині ХІХ ст. змінювалися уявлення про національну територію - колишня Гетьманщина розширювалася, включаючи інші українські реґіони. Тобто поволі відбувалася, за влучним висловом О.Толочка, «малорусифікація» простору сучасної України шляхом поширення образу Малоросії на терени колишніх Речі Посполитої й Оттоманської Порти Толочко А. Киевская Русь и Малороссия в ХІХ в. - К., 2012. - С.65-66.. Але, «відкриваючи» для себе Правобережну Україну, малоросійські патріоти відчували загрозу з боку поляків. Уявні образи нової Вітчизни та старої юридичної Польщі прийшли в непримиренний конфлікт і забезпечили міцний ан- типольський союз імперської влади та українського істеблішменту.

Важливо відзначити, що Г.Ґалаґан, пристрасно переживаючи за долю милої його серцю Малоросії («острова, оточеного морем - Росією» Материалы для биографии Г.П.Галагана. - С.215.), не міг не бачити, що цей його «острів» поступово розширювався за межі Лівобережжя, колишньої Гетьманщини, перетворюючись на етнічну, а не адміністративну територію. Однак, «відкриваючи» для себе Правобережжя і сприймаючи його як край, що став уже «так званим польським», він, як й інші патріоти, відчував загрозу цьому перетворенню з боку поляків.

На відміну від, наприклад, М. Ґреча, одного з консультантів ІІІ відділення, котрий уважав за необхідне у західних Губерніях посилити поширення «російського духу та мови» Долбилов М.Д. Поляк в имперском политическом лексиконе // Понятия о России: К исторической семантике имперского периода. - Т.2. - Москва, 2012. - С.302., Г. Ґалаґан, крім іншого, пропонував й адміністративний шлях. Обізнаний з урядовими ініціативами, що зачіпали терени його батьківщини, він представив свій варіант реформи, який передбачав таке членування «українських» ґуберній, яке сприяло б «розмиванню» польського суспільства «малоросійським і новоросійським дворянством», чиновництвом, торговим людом, а також ефективному залученню поляків до імперської системи. Саме адміністративна реорганізація, вирішуючи як політичні, так й економічні завдання, уявлялася «мирним і міцним шляхом [...] цілковитого злиття зі всією Росією» ІР НБУВ. - Ф.І. - №7350. - Арк.10. Далі в дужках подано посилання на номер аркуша цієї справи. Західного краю. Зауважимо, що ефективність вирішення «польського питання» саме адміністративним шляхом, аж до перенесення столиці імперії в Київ, відчувалася й деякими російськими сановниками. Але, як свідчить «Проект.» Г.Ґалаґана, а також інші його тексти, він був стурбований, перш за все, не стільки розв'язанням загальнодержавних завдань, скільки обґрунтуванням і досягненням «племінної й історичної самостійності [...] південноруського племені» та необхідністю його згуртування як перед зовнішнім, так і перед внутрішнім ворогом.

Заперечуючи проти планованого заснування Путивльської ґубернії з частини повітів Чернігівської, Курської, Харківської та Полтавської, Г. Ґалаґан писав про штучність такого утворення, мотивуючи це несхожістю велико- та малоросійських земель у цивільному, правовому, економічному відношеннях. Він уважав неприпустимим брати до уваги тільки зручність географічного розташування центру майбутньої адміністративно-територіальної одиниці, оскільки права і привілеї кожного району майбутньої ґубернії, урядом «підтверджені та знову встановлені», трималися не на випадковості, «але на основі дійсних потреб характеру кожного з них й історичного їх життя». Замість цього, враховуючи не тільки географічну складову, а демографічні, господарські, історичні особливості українських реґіонів, Г. Ґалаґан дуже чітко, в деталях, із переліком усіх нових повітових меж, сіл та інших географічних об'єктів, показав, як «перекроїти» «українські» ґубернії. громадський діяч ґалаган пам'ятка

Особливий неспокій Г. Ґалаґана був пов'язаний зі становищем Києва, до кінця XVIII ст. тісно пов'язаного з Лівобережжям. У 1782 р. місто стало центром губернії, основний масив території якої лежав на лівому березі Дніпра. Зі включенням Правобережної України до складу Росії, не втративши ґубернський статус, Київ не тільки виявився «на самому рубежі того краю, для якого він слугує адміністративним осердям», а й «наче біля морської пристані, у котрої місто примикає до сфери цілковито чужої, такої, що не має жодного зв'язку з ним» (арк.3 зв.). Зазначимо, що лівобережна еліта досить болісно переживала таку своєрідну «втрату» Києва, який «віддали Польщі». Місто ставало «чужим»: «Дивимося на Київ як на місто чуже, а київські поляки на нас - як на гостей своїх» (арк.5). Особливо гостро це відчувала еліта Чернігівської та Полтавської ґуберній, котра прагнула жити в Києві «як у місті, що надає чимало вигод для виховання дітей, узагалі для життя, та з призвичаєння до нього як адміністративного пункту» (арк.7). Тому до складу нової Київської ґубернії, на думку Г. Ґалаґана, обов'язково повинні були ввійти близькі в усіх відношеннях і лівобережні, і правобережні повіти. Тоді Київ «природно поєднається знову з Малоросійським краєм» (арк.4).

Оскільки адміністративна реформа передбачала дотримання балансу між територією, кількістю населення, що на ній проживає, та адміністративних пунктів, запропонований Г. Ґалаґаном устрій Київської ґубернії неминуче тягнув за собою створення нової адмінструктури, центром якої, згідно з «Проектом.», повинно стати віддалене від усіх ґубернських центрів місто Умань. Утворитися Уманська ґубернія могла з двох повітів Київської, трьох Подільської і також трьох Херсонської. Подільська натомість отримає три повіти Київської, а Херсонська - частину Таврійської Губернії на північ від Перекопу. Для реалізації свого задуму Г. Ґалаґан не бачив ніяких перешкод. Позаяк крім чіткого «округлення» меж і господарської вигоди, тут вирішувалася й важлива політична задача. Так звані «польські» ґубернії входили в тісну взаємодію з Лівобережним і Південним краями, що сприяло би втраті ними «характеру окремішності» (арк.10).

Таким чином, Г. Ґалаґан окреслював такі кордони лівобережних, правобережних і південних губерній, які фактично руйнували східний річпосполитський рубіж 1772 р., тим самим мимоволі конструюючи новий простір і нову історичну пам'ять не тільки поляків. Але, як би там не було, інтеґраційний за своєю суттю проект в першу чергу цікавий із погляду «збирання» України, розуміння особливостей і механізмів внутрішньо-української консолідації, що проходила в «довгому» ХІХ ст.

Своєрідним символом і важливим аргументом на користь реалізації «Проекту...» став для автора Миколаївський міст через Дніпро, закладений 1848 р. та освячений у 1853 р. в один день із пам'ятником князеві Володимиру Великому в Києві Литвинова ТФ. Роздуми над «малою українською трилогією» Д.Бовуа. - С.197.. Однак, слід зауважити, що створення нової ментальної карти було результатом не тільки напруженої творчості Г. Ґалаґана, а й активної багаторічної роботи зі «збирання спадщини» в усіх українських реґіонах, діяльності Київської археографічної комісії, а також обговорення проблем своєї Батьківщини в певному колі інтелектуалів Xurba O.I. Археографическая практика и формирование национальных идентичностей в деятельности Киевской комиссии для разбора древних актов (1843-1921) // Dobre i zle s^siedztwa: Obce - nasze - inne. - T.2: S^siedzi w historiograf, edukacji i kulturze. - Bydgoszcz, 2018. - S.29-38.. Г. Ґалаґан же тут виступив як своєрідний куратор групи, що здійснювала «мозковий штурм». Оформлення його результатів у вигляді проекту стало одночасно й демонстрацією можливостей адміністративного фактора, здатного чіткіше організувати простір, створюючи тим самим і нові ментальні карти у свідомості не лише вузького кола інтелектуалів, але й широких мас людей, що живуть у цьому адміністративно окресленому просторі, і новий «національний ландшафт» як важливий елемент мобілізації національної самосвідомості та постановки національних завдань.

Чи не найважливішим для Г. Ґалаґана в той час було «приручення» поляків і мрія про те, що «польське дворянство, котре зазвичай настільки вперто виставляє давно минулі права своєї нації на Задніпровський край, забуде поволі ті нещасні історичні події, які змусили колись Російську державу поступитися Польщі частиною Південноруського краю, що приєднався до неї добровільно, поступку, котрої важкі наслідки не можуть досі згладитися» (арк.10). Оскільки станеться це не скоро, поляки залишатимуться для українського руху найважливішим подразником. І якщо в російському сприйнятті, починаючи з 1870-х рр., історики з певною обережністю відзначають тенденцію до «політичної нейтралізації поняття поляк» ДолбиловМ.Д. Поляк в имперском политическом лексиконе. - C.337., то в українському національному дискурсі образ поляка ще довго не втратить своїх ворожих обрисів. Імовірно, тому Г. Ґалаґан у листах до рідних і близьких раз-по-раз повертався до свого геополітичного проекту «Ми виїхали з Сокиринців...»: травелоги родини Галаганів. - С.404., який показує, що регіональний патріотизм його творця - усього лише інструмент для переосмислення великої етнонаціональної Батьківщини, котра, на відміну від того ж таки П. Куліша, уявлялася не як Україна, а як Малоросія. Саме в Г. Ґалаґана, котрий, на наш погляд, мислив не як реґіональний діяч, відбулося перекодування малоросійської Вітчизни як етнічної, що стало кроком до усвідомлення її в недалекому майбутньому як України.

«Проект» зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського у трьох списках, які генетично пов'язані між собою. Перший (ф.І, №7350), з якого текст документа публікується, представляє собою чистовий варіант, написаний чітким писарським почерком чорними чорнилами на 10 арк. з обох сторін зі власноручним підписом Г. Ґалаґана на останньому аркуші та його ж приміткою на першому: «1857 року подав міністрові внутрішніх справ Ланському». Два інших списки - це чернетки першого і складаються кожен із 8 арк., причому один із них (ф.І, №7351) написаний тим самим почерком із численними правками і примітками автора, а інший (ф.І, №7352) - рукою Г. Ґалаґана.

Текст передається за сучасним правописом зі збереженням особливостей стилю автора та з його власноручними підкресленнями.

References

1. Budzar, M., Kovalov, Ye. (Comps.) (2017). «Ya khochu iz moikhpisem k tebe sdelat svoy zhurnal...»:pisma Grigoriya Galagana k zhene. Kyiv. [in Ukrainian, in Russian].

2. Budzar, M., Kovalov, Ye. (Comps.) (2019). «My vyikhaly zSokyryntsiv...»: travelohy rodyny Halahaniv. Kyiv. [in Ukrainian, in Russian].

3. Budzar, M., Kovalov, Ye. (Comps.) (2020). Hryhorii Galagan. Zhurnal(1836-1841). Kyiv. [in Ukrainian, in Russian].

4. Dolbilov, M.D. (2012). Polyak v imperskom politicheskom leksikone. Ponyatiya o Rossii: K istoricheskoy semantike imperskogo perioda, 2, 292-339. Moskva. [in Russian].

5. Kotenko, A.L. (2012). Do pytannia pro tvorennia ukrainskoho natsionalnoho prostoru v zhurnali «Osnova». Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 42-57. [in Ukrainian].

6. Litvinova, T.F. (2018). Polyaki skvoz prizmu identichnosti ukrainskoj elity serediny XIX v. Dobre i zle sqsiedztwa: Obce naszeinne, 1, 108-110. Bydgoszcz. [in Russian].

7. Lytvynova, T.F. (2015). Rozdumy nad «maloiu ukrainskoiu trylohiieiu» D.Bovua. Ukrainskyiistorychnyizhurnal, 6, 154-174 [in Ukrainian].

8. Matsuzato, K. (2002). Yadro ili periferiya imperii? General-gubernatorstvo i malorossiyskaya identichnost. Ukrainskyi humani- tarnyiohliad, 7, 69-82. Kyiv. [in Russian].

9. Tkachenko, T.V. (2003). Hromadska ta blahodiina diialnist H.P.Halahana. (Extended abstract of Candidate' thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

10. Tolochko, A. (2012). Kievskaya Rus iMalorossiya vXIXv. Kyiv. [in Russian].

11. Tymoshenko A.H. (2004). Derzhavna, hospodarska i hromadska diialnist H.P.Halahana. (Extended abstract of Candidate's thesis). Kharkiv. [in Ukrainian].

12. Zhurba, O. (2018). Arheograficheskaya praktika i formirovanie natsionalnykh identichnostey v deyatelnosti Kievskoy komissii dlya razbora drevnikh aktov (1843-1921). Dobre izlesqsiedztwa: Obce - nasze - inne, 2, 29-38. Bydgoszcz. [in Russian].

13. Zhurba, O. (2019). «Ukrainski» natsionalni proekty dovhoho XIX stolittia v imperskomu prostori. Istoriia ta istoriohrafiia v Yevropi, 6, 62-69. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru