Мовна структура населення Південної України (за матеріалами всесоюзного перепису населення 1926 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна структура населення Південної України (за матеріалами всесоюзного перепису населення 1926 року)

Малярчук Наталя

Анотація

Автором проаналізовано склад населення Південної України за рідною мовою, розглянуто особливості мовної структури по окремих округах, а також міських та сільських поселеннях регіону, здійснено порівняльний аналіз етнічної та мовної структур населення, визначено рівень та характер асиміляційних процесів в регіоні та по УСРР загалом.

За підсумками дослідження автор дійшов висновків, що у 1926 р. абсолютна більшість населення Південної України вважала своєю рідною мовою українську. Аналіз мовної структури населення окремих округ Південної України показав, що у більшості з них, окрім Одеської, переважало україномовне населення. Російська, яку визнали рідною менше чверті населення, була другою за демографічною потужністю мовою регіону. Проте вона мала більшу комунікаційну потужність і, як наслідок, більший асиміляційний потенціал, ніж українська. Мови інших народів, що проживали на території регіону, загалом посідали незначне місце у його мовному середовищі.

Порівняльний аналіз етнічної та мовної структури населення Південної України показав, що українці, попри свою чисельну перевагу, здійснювали дуже незначний асиміляційний вплив на інші етнічні спільноти регіону. Більше того, вони самі зазнавали асиміляції з боку російської етнічної меншини. Це дозволило зробити висновок про деформованість мовної ситуації у регіоні, а також про неприродний та асиметричний характер асиміляційних процесів. Російський асиміляційний вплив найбільш потужно проявлявся у великих містах - адміністративних, економічних та культурних центрах Півдня України. У невеликих містах та сільських поселеннях процес російської асиміляції відбувався повільніше, і для населення більшості з них рідною була українська мова.

Автором зроблено висновок, що хоча в цілому русифікація на Півдні України у 1926 р. ще не набула загрозливого характеру, і для абсолютної більшості населення рідною була мова власної національності, проте асиміляційні процеси в регіоні відбувалися більш інтенсивно, ніж загалом по УСРР.

Ключові слова: росіяни, українці, Всесоюзний перепис населення 1926 р., Південна Україна, російська мова, українська мова.

Abstract

The author has analyzed the composition of the Southern Ukraine population on its native language, examined the peculiarities of the linguistic structure of the population in some districts as well as urban and rural settlements in the region; carried out the comparative analysis of the ethnic and linguistic structures of the population, determined the level and nature of language assimilation processes in the region and in the Ukrainian SSR in general.

The results of the study suggest that in 1926 the vast majority of the population of Southern Ukraine considered Ukrainian language as its mother tongue. The analysis of the linguistic structure of the population of some districts in Southern Ukraine showed that the Ukrainian language prevailed in most of them, except for Odessa district. Russian language, which less than a quarter of the population acknowledged as their native language, was the second demographic capacity language in the region. However, it had more communicative power and, as a result, more assimilation potential than Ukrainian language. This was also determined by the fact that Russian language was the official language of the USSR. The languages of other peoples living on the territory of the region generally played a minor role in its linguistic environment.

The comparative analyses of ethnic and linguistic structure of the population of Southern Ukraine showed that the Ukrainians, notwithstanding their numerical majority, have implemented insignificant assimilative influence on other ethnic communities of the region. Moreover, they themselves have suffered assimilation from the Russian ethnic minority. All the above mentioned allowed to make the conclusion about the asymmetric and unnatural character of the assimilation processes in the region. The Russian assimilative influence manifested itself mostly in urban settlements - administrative, economic and cultural centres of the South of Ukraine. In small towns and rural settlements, the process of Russian assimilation happened slower and for majority ofpopulation Ukrainian language was the mother tongue.

However, in general, the Russification on the South of Ukraine in 1926 did not acquire threatening character and for the vast majority ofpopulation the native language was the language of its nationality, the assimilation processes in the region happened more intensively than in the Ukrainian SSR in the whole.

Key words: Ukrainian language, Russian language, language assimilation, linguistic structure, ethnic structure, Southern Ukraine, All-Union Census of 1926.

Основна частина

Необхідність та важливість усебічного дослідження мовної ситуації в Україні на різних історичних етапах обумовлено тим, що мовне питання у наш час перетворилося на важливий чинник як внутрішньої, так і зовнішньої політики, активно використовується для різноманітних маніпуляцій з громадською свідомістю. Це особливо актуально для регіонів, які зазнали значної русифікації, зокрема Південної України. Дослідження мовної структури населення регіону в різні періоди вітчизняної історії дозволить простежити динаміку змін, яких вона зазнавала протягом часу, та системно проаналізувати їх. Значну зацікавленість викликає початок другої половини 20-х р. ХХ ст., тобто час ще до початку сталінської модернізації, яка дала поштовх значним міграційним процесам в СРСР, що суттєво вплинули на етнічну та мовну структуру населення окремих регіонів. Важливим джерелом дослідження зазначеного питання у цей період є Всесоюзний перепис населення 1926 р.

Актуальність статті обумовлюється й тим, що більшість вітчизняних дослідників користувалися даними перепису 1926 р. для вивчення соціальної й етнічної структури населення УСРР, а також її окремих регіонів [2; 4; 7; 8; 9; 12], проте його інформаційні можливості щодо висвітлення мовних процесів використані не в повному обсязі [6; 10, 99].

Мета статті: дослідити особливості мовної структури населення Південної України на основі аналізу матеріалів Всесоюзного перепису населення 1 926 р.

Географічними межами дослідження є територія Південної України, тобто сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, яка в 1926 р. поділялася на 9 округ: Мелітопільську [Н.М.: назви округ у статті подаються відповідно до перепису], Запорізьку, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську, Зінов'ївську, Криворізьку, Першомайську. У географічні межі дослідження не увійшов Крим, оскільки на той час він не перебував у складі УСРР, а також Автономна Молдавська СРР, яка, хоча і входила до 1940 р. до складу УСРР, але не була повністю етнічною українською територією.

Джерельною базою дослідження є Всесоюзний перепис населення 1926 р. Серед п'ятнадцяти пунктів особового листка, який складали на кожного громадянина СРСР, п'ятим номером містився пункт «рідна мова». Згідно з настановою для рахівників, що здійснювали перепис, поняття «рідна мова» мало наступне визначення: «Рідною мовою визнається та, якою опитуваний найкраще володіє або якою зазвичай розмовляє» [1, 32]. Дані щодо рідної мови жителів півдня УСРР були опубліковані у 13 томі зазначеного перепису, у табл. VI «Людність за національністю, рідною мовою та письменністю». Саме на них ґрунтуються усі підрахунки автора статті, таблиці та діаграми (відомостях щодо рідної мови населення дев'яти південноукраїнських округ, а також їхніх міських та сільських поселень) [4, с. 12-33, 35-39, 247-256]. Дані щодо зазначених показників по УСРР взято з видання «Короткі підсумки перепису населення України. 12-17 грудня 1926 р. Національний і віковий склад, рідна мова та писемність населення» [11, 42-45].

Аналіз даних Всесоюзного перепису населення 1926 р. показав, що для абсолютної більшості - 68,2% (4 418 621 ос.) населення Південної України рідною мовою була українська, тоді як російську визнав такою лише 21,1% (1 367 544 ос.), ще 10,4% (676 162 ос.) назвали рідними інші мови, і 0,3% (21 298 ос.) мешканців регіону рідну мову не зазначили. Отже, за своєю демографічною потужністю українська мова більш ніж утричі перевищувала російську (див. діаграму 1).

Для порівняння зазначимо, що загалом по УСРР українська мова була рідною для 76,4% (22 160 992 ос.) населення, російська - для 15,2% (4 421 813 ос.), ще для 8% (2 304 250 ос.) рідними були інші мови, а 0,4% (109 485 ос.) рідну мову не вказали (див. діаграму 2).

Таким чином, питома вага російськомовного населення серед мешканців Південної України була майже в півтора раза більшою, ніж загалом по УСРР. Відрізнялося і співвідношення україномовного і російськомовного населення в межах регіону та загалом по республіці. Так, у Південній Україні частка україномовного населення утричі перевищувала частку російськомовного, тоді як загалом по УСРР - у п'ять разів. Зазначимо також, що на півдні було зосереджено 31% усього російськомовного населення УСРР.

Про деформованість мовної ситуації в регіоні свідчить розбіжність між рідною мовою та етнічною приналежністю частини населення. Так, у 1926 р. частка українців серед населення Південної України становила 73%, тоді як українську мову визнали рідною лише 68,2% від загалу. Натомість російську назвали

рідною мовою 21,1% населення, попри те, що частка росіян серед мешканців півдня України дорівнювала лише 13% [9, 230]. Була наявною диспропорція між питомою вагою представників інших національностей у етнічній структурі населення Південної України та часткою інших мов у його мовній структурі: 14% та 10,4% відповідно (див. діаграму 3).

Діаграма 3