"Орієнт чи окцидент": проблема вибору України у трактуванні Ольґерда Бочковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн

“Орієнт чи окцидент”: проблема вибору України у трактуванні Ольґерда Бочковського

Зоя Баран

Анотація

У численних працях українського вченого (за його ж ідентифікацією) Ольґерда Бочковського (1885-1939) тема поневолених націй, зокрема проблема визначення власного історичного простору для української спільноти, стала наскрізною. Досліджуючи так зв. неісторичні нації - поневолені народи, вже в 1916 р. виокремив три фази у процесі їх національного відродження: відродження культури (повернення до рідної мови та її розвиток), економічна емансипація, політизація руху в напрямку до автономії або самостійности. Заперечував ідею загальноросійської єдности, вважаючи, що український народ має всі підстави для створення незалежної держави. Визначив труднощі, що існували для її реалізації: географічне розташування України, яка становила межу між Европою та Азією, виконуючи фактично функцію запілля для Европи; розкол України та протилежний історико-політичний розвиток Наддніпрянщини і Західної України; відсутність єдности серед українського політикуму. Позитивні прогнози щодо майбутнього України вчений давав лише за умови, що сформується модерна українська нація. Незалежна та демократична Україна, яка мала стати кристалізаційним центром Східної Европи, на переконання О. Бочковського, це умова світового миру і безпеки народів.

Ключові слова: безпека, Бочковський О., геополітика, “Пан-Европа”, Паневропейський союз, Україна.

Abstract

“ORIENT OR OCCIDENT”: THE PROBLEM OF CHOOSING UKRAINE IN OLGERD BOCHKOVSKYI'S INTERPRETATION

Zoya BARAN

Ivan Franko National University of Lviv Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries

In the numerous writings of the scientist Olgerd Bochkovsky (1885-1939) the theme of the enslaved nations. Exploring the so-called unhistorical nations he highlighted three phases in the process of their national renaissance: the revival of culture (the return to the native language and its development), economic emancipation, and politicization of the movement toward autonomy or independence. He denied the idea of unity between the Ukrainian and Russian peoples (pan-Russian nation or triune Russian nation), considering that the Ukrainian people have every reason to create an independent state. He identified the difficulties that existed for its realization: the geographical location of Ukraine, which was the boundary between Europe and Asia, the split of Ukraine and the opposite historical and political development of the Dnieper Ukraine and Western Ukraine and the lack of unity among Ukrainian politics. The scientist gave positive predictions about the future of Ukraine only on the condition of the formation of a modern Ukrainian nation. Independent and democratic Ukraine, which was supposed to become the center of the crystallization of Eastern Europe, according to O. Bochkovsky, is a condition for world peace and security of peoples.

Keywords: safety, Bochkovskiy, geopolitics, Pan European Union, Ukraine.

Проблема геополітичного вибору України надалі залишається актуальною, зокрема через відсутність консолідації серед української політичної еліти. До визначення ролі України у світі неодноразово зверталися представники вітчизняної політичної думки вже на початку ХХ ст., як Михайло Грушевський1, Юрій Липа Див.: Віталій Тельвак, “Росія та Європа в історіософському дискурсі й історіографічній спадщині Михайла Грушевського” в книзі Historia - Mentalnosc - Tozsamosc. Rosia i Europa Zachodnia w polskiej i ukrainskiej historiografii XIX i XX wieku. Pod redakcja E. Koko, M. Nowak i L. Zaszkilniaka. (Gdansk: Wydawnictwo uniwersytetu Gdanskiego, 2013), 298-306. Див.: Зоя Баран, “Геополітичні ідеї Юрія Липи в сучасному вимірі” в книзі Refleksje o przezlosci, spojrzenie na wspolczesnosc. Monografia. (Krakow: Wydawnictwo Drukarnia Styl Anna Dura, 2018), 392-405., В'ячеслав Липинський Див.: Віталій Масненко, “Україна, Польща, Росія у системі цивілізаційних координат: візія В'ячеслава Липинського” в книзі Historia -Mentalnosc - Tozsamosc. Rosia i Europa Zachodnia w polskiej i ukrainskiej historiografii XIX i XX wieku, 307-323., Степан Рудницький та інші. Свої міркування щодо дилеми “Схід-Захід” подав також український науковець, громадсько- політичний діяч, автор понад 500 наукових праць Ольґерд Іполит Бочковський (1885-1939). Політолог народився в Херсонській губернії в польсько-литовській родині, однак ідентифікував себе як українець Ірина Каневська, “Ольґерд Іполит Бочковський - нарис біографії” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи, т.1. (Київ: Україна Модерна, Дух і Літера, 2018), 11-- 13, 35.. Дослідники його творчости вважають, що усвідомлення України як Батьківщини сформувалося у нього під впливом історіософської концепції Михайла Грушевського Ірина Каневська, “Ольґерд Іполит Бочковський - нарис біографії”, 34.. Вже в 1905 р. він виїхав до Кракова з мрією оселитися у Парижі - місці “революційної Мекки для всіх тих, хто мусів тікати від безпросвітньої столипінської реакції” Цит. за: Там само, 16.. Але в силу обставин опинився у Празі де вивчав філософію в університеті. До кінця першого десятиліття початку ХХ ст. його громадсько-політична активність не мала чітко вираженого національного забарвлення та носила антиімперський, тобто антиросійський, характер. Учений згадував: “Европа від молодих років була моєю духовною батьківщиною. Я ніколи не поділяв ні слов'янського, ні революційного месіянізму Росії. З московської в'язниці царату я тікав в Европу, немов додому” Там само.. Під впливом чеського політика Томаша Масарика почав займатися науковими студіями у сфері націології, зацікавився національними рухами та проблематикою національного питання. Досліджуючи так зв. неісторичні нації О. Бочковський так пояснював термін неісторичні нації: “по ідеольогії державно-пануючих народів ці поневолені неісторичні народи-плебейці були низшим родом національного матеріялу, “історичною масою”, яка мала статися погноєм для культурно-національного розвитку сих народів-патриціїв” (Ольґерд Бочковський, “Фінляндія і національне питання” у книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 1, 378)., задовго до чеського історика Мірослава Гроха Чеський історик і політолог Мірослав Грох (1932 р.н.) у 60-х роках ХХ ст. запропонував періодизацію розвитку національних рухів, умовно виділивши три стадії: наукову (академічну), культурницьку та політичну (Miroslav Hroch, Social reconditions of national revival in Europe. A comparative analysis of the social composition of patriotic groups among the smaller European nations. Translated by Ben Fowkes. (New York: Cambridge University Press, 1985), 23, 25--26). Ольґерд Бочковський, “Фінляндія і національне питання”, 407--408., в 1916 р. О. Бочковський виокремив три фази у процесі їх національного відродження: 1) “суто культурний характер” національного пробудження, проявом чого стало повернення до рідної мови та її розвиток; 2) економічна емансипація у напрямку визволення з-під економічного гніту, гасло “Свій до свого по своє”; 3) політизація руху в напрямку до автономії або самостійносте11.

Громадську та політичну діяльність О. Бочковський активізував у міжвоєнні роки: 1918-1923 рр. - секретар Західно-Українського дипломатичного представництва, 1923-1932 рр. - очільник катедри соціології та націології економічно-кооперативного факультету Української Господарської Академії в чеському місті Подєбради, 1933 р. - голова Українського “Голодового Комітету” у Празі, де також видавав двотижневий інформаційний бюлетень чеською мовою “Голод на Україні”. Міжнародного резонансу набув його відкритий лист до прем'єр-міністра Франції Едуарда Еріо Ольґерд Бочковський, “До п. Едуарда Ерріо. Отвертий лист проф. О.І. Бочковського” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський. Вибрані праці та документи. Том 1, 105--108., котрий після офіційного візиту в радянську Україну в серпні-вересні 1933 р. (у розпал Голодомору 1932-1933 рр.), заявив, що не бачив голоду в Україні. О. Бочковський намагався аргументами переконати політика в його помилкових судженнях, підкреслюючи, що країна “саме конає в агонії, дотла виснажена божевільними експериментами та сектантським маніяцтвом московської червоної диктатури” Там само, 105..

Власне тема поневолених націй, а зокрема проблема визначення власного історичного простору для української спільноти, стала наскрізною у творчості О. Бочковського. Його зацікавлення українською проблематикою ще більше загострилися після завершення Першої світової війни та у зв'язку з появою на світовій карті СРСР, як спадкоємця Російської імперії. Геополітичні ідеї та прогнози вченого щодо політичного майбутнього Української держави надзвичайно актуальні і сьогодні.

Геополітична складова

Розглядаючи проблему вибору “Схід чи Захід”, політолог звернув увагу на політико-географічне розташування України. О. Бочковський у своїх розмірковуваннях спирався на студії багатьох европейських (Фрідріх Ратцель, Альбрехт Пенк, Рудольф Челлен, Ервін Ганслік Австрійський географ Ервін Ганслік (1880--1940), на якого покликався О. Бочковський, вважав, що Центральна Европа не мала кордонів, а була транзитною територією між Сходом і Заходом (Див.: Otilia Dhand, The idea of Central Europe. Geopolitics, culture and regional identity. (London, New York: L. B. Tauris, 2018), 66)., Сідней Герберт Сідней Герберт (1886--1967) -- викладач університетського коледжу з міста Абериствіт (на заході Велсу, Сполучене Королівство Велика Британія та Північна Ірландія). О. Бочковський посилався на працю “Нації та їхні проблеми”, в якій англійський політолог, зокрема, наголошував на взаємозалежності географічного розташування, природних умов та урядування (Sydney Herbert, Nationality and its problems. Assistant lectures, Uniwersity college of Wales, (Aberystwyth, London: Methuen and Go.LTD, 1920), 24).) та українських (Михайло Драгоманов, Степан Рудницький, В'ячеслав Липинський, Омелян Терлецький) учених. О. Бочковський наголосив, що географічне становище України відіграло дуже важливу роль та мало безсумнівний вплив на історію українського народу. “Україна була тією межовою країною, вона була запіллям Европи на порозі Азії” Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 2, 828., - підкреслював учений. Він вважав, що “Україна - не лише межова країна, але це країна без меж, отже, країна коридорного... типу... “перекотиполе”. На своїй північно-східній периферії Україна географічно відкрита. А оскільки сусідами її на Сході були азійські кочівники, то зовсім зрозуміло, що природно-географічно беззахисна саме з цього боку Україна стала улюбленим майданом для їх безнастанних наїздів...” Ольгерд Бочковський, “Вступ до націології”, 829.. А безмежні природні багатства України скеровують у її бік “увагу сторонніх імперіялізмів, а передовсім найближчих географічних сусідів, що завдяки цьому стали історичними ворогами національно-визвольних та самостійницьких змагань українського народу” Там само.. Його твердження співзвучні з візіями В. Липинського, О. Терлецького, С. Рудницького. Зокрема О. Терлецький вважав, що Україна, розташована на кордоні між культурною Европою та степовою Азією, стала тим “заборолом”, який захистив від кочовиків усю західноевропейську цивілізацію Омелян Терлецький, Історія Української держави у 2 т. Том 1. Княжа доба. (Нью Йорк: видавництво Чарторийських, 1972), 241, 246-247. О. Бочковський покликається на праці О. Терлецького “Вплив природи на історію України”, “Україна заборолом культури й цивілізації перед степовиками”, 1930.. С. Рудницький визначав Україну як “країну кордонів”, яка розвивається на межі трьох світів: західно-европейського, орієнтально- мусульманського та кочового азійського: “Тут стикаються зі собою раси, культурні круги, народи. Україна - це не тільки гранична країна, це також країна границь” С. Рудницький, “Українська справа зі становища політичної географії” в книзі С. Рудницький, Чому ми хочемо самостійної України. (Львів: Світ, 1994), 116.. О. Бочковський звернувся до праці Михайла Драгоманова “Історична Польща та великоруська демократія”, в якій політик ХІХ ст. підкреслював, що “географічно-історичні умовини країн поміж Балтійським і Чорним морем спричинили те, що там народи, відкинуті від морського узбережжя, мусіли наштовхуватися один на другого з наявною шкодою для себе” Ольгерд Бочковський, “Вступ до націології”, 821..

О. Бочковський заперечував т. зв. ідею “руської єдности” (в російській історіографії відома як “общерусская идея”, “триединый русский народ” Докладніше див.: Тамара Полещук, “Українська чи “спільноросійська” (“общерусская”) культура: з історії українсько-російських інтелектуальних дискусій останніх десятиліть ХІХ - початку ХХ ст. ”, Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск: на пошану професора Романа Шуста. За ред. Ігора Підкови, Руслана Сіромського, Романа Тарнавського. (Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2019), 741-758.). Учений звернув увагу на визначені німецьким географом Альбрехтом Пенком (1858-1945) у праці “Природні кордони Росії. Матеріял до політичної географії европейського Сходу” природно-географічні райони в европейських межах колишньої царської Росії, які відокремлені антропогеографічно від Московщини: Фінляндія, Балтика, Литва, Конгресова Польща, Білорусь, Україна, Бессарабія. Він цитує географа: “Варязька зона відділяє москалів від білорусів, так і від українців, а між цими останніми справжнім кордоном є поліські болота” Ольгерд Бочковський, “Вступ до націології”, 821.. А. Пенк стверджував, що з антропогеографічного боку Україна від Московщини є визначально відокремлена Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 830.. О. Бочковський вважав, що С. Рудницький (“Українська справа з становища політичної географії”, 1923) також застосував цей метод для визначення України як географічної та антропогеографічної індивідуальности на Сході Европи Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 822. У своїх працях С. Рудницький приділив значну увагу, щоб обґрунтувати самостійність й окремішність українського народу; спираючись на об'єктивні дані національного складу та історичні особливості, обґрунтовано означив межі суцільної української території (Див.: Зоя Баран, “Україна між Сходом і Заходом в інтерпретації Степана Рудницького”, 324-330)..

О. Бочковський наголошував, що “Трагізм України полягає в тому, що найбільшими її ворогами були та, на жаль, є саме сусідні слов'янські народи” Ольґерд Бочковський, “Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 2, 179.. В цьому контексті найбільшою небезпекою він вважав утворення в 1917 р. більшовицької Росії: “Натомість хронічно-історична небезпека з боку Москви загрожувала саме молодій Українській державі більшовицькою інвазією і ставила проблему її політичної самостійности перед Гамлетівським питанням “Бути чи не бути?”. Якщо взагалі з погляду історичної ретроспективи тяжко собі уявити Україну з російською орієнтацією, то в ту добу позиція її майже відрухово була протимосковською” Ольґерд Бочковський, “Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)”, 179.. Вчений підкреслював, що Україна з давніх часів мала тісні, безпосередні зв'язки з Західною Европою, а увесь розвиток країни впродовж ХІХ-ХХ століть - “до революції 1917 року був визначений послідовним поступом західно-европейських суспільно-політичних ідей на українському ґрунті” У 1932 р. з'явилася спільна робота О. Бочковського, Ісаака Мазепи та Панаса Феденка під псевдонімом М. Петришин (Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 1, 7). М. Петришин, Будують чи руйнують? (з приводу діяльносте орґанізації українських націоналістів). (Б.м. Видавництво “Пролом”, 1932), 5..

О. Бочковський вважав, що географічне значення України особливо зросло після завершення Першої світової війни та “національно-політичної активізації Азії” Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 830..

Місце та роль України у світі

Першу світову війну представники політичної, економічної та інтелектуальної еліти Західної Европи сприймали як прояв глибокої кризи европейської цивілізації, а тому активізувалася дискусія щодо шляхів її подолання. Ідея об'єднати країни континенту була однією з таких виходів. Найактивнішу роль у її пропаґанді відіграв Паневропейський Союз, який у Відні 1923 р. заснував Ричард Куденгофе- Калерґі (1894-1972). Він вважав, що Европа повинна об'єднатися у конфедерацію - Сполучені Штати Европи - на противагу і зростаючому впливу більшовицької Росії, і економічному домінуванню США (за межі об'єднання Р. Куденгофе-Калерґі виніс Велику Британію та Росію, які, на його думку, становили самостійні реґіони впливу). Польщі відводилася роль форпосту на східному кордоні такого утворення Antoni Marszalek, Z historii europejskiej idei integracji miKdzynarodowej. (,lvdi.i: Uniwersytet JYdzki, 1996), 74-76.. Паралельно російські інтелектуали- еміґранти розвинули суспільно-політичну течію евразійство, маніфестом якої стали книга М. Трубецького “Европа і людство” (1920) та збірник “Вихід до Сходу. Передчуття і звершення. Ствердження евразійців” (1921). Доповнив доктрину ще один надхненник евразійства Петро Савицький, який і обґрунтував поняття “Евразія” як синтез географічних, геополітичних, культурологічних, економічних та історичних аспектів. У центрі ідеології - теза про унікальність серединного, між Сходом і Заходом, становища Росії Тамара Полещук, “Російське євразійство: традиція та сучасність” в книзі Refleksje o przezlosci, spojrzenie na wspolczesnosc. Monografia. (Krakow: Wydawnictwo Drukarnia Styl Anna Dura, 2018), 406-432; Павло Михед, “Українсько - російський культурний діалог у концепціях євразійців”, Сіверянський літопис. (Чернігів, 1999, №2), 130-136.. Теоретичні засади доктрини на практиці мали довести, що всі народи Росії - Евразії, в тому числі український, могли існувати лише в межах єдиного цілого, зберігаючи за російським народом головні позиції Див.: Тамара Полещук, “Російське євразійство: традиція та сучасність”, 408, 412..

О. Бочковський, у зв'язку з появою таких проєктів, наголошував, що з т. з. геополітичного, розташування України між Европою та Азією, “коли, з одного боку, виринула думка про Паназію, а з другого - є проєкт Паневропи, не згадуючи вже про ориґінальну ідеологічну спробу обґрунтування Евразії”, надає Україні великого політичного значення Ольґерд Бочковський, “Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)”, 281-282.. Науковець, аналізуючи проєкт створення “Пан- Европи” Р. Куденґове-Калерґі, підкреслив, що в ідеології паневропеїзму українці виявилися знехтуваними, а Велика Україна була передана “на поталу евразійській Росії” Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 925.. О. Бочковський вважав, що Р. Куденґове-Калерґі “не зрозумів і не оцінив як слід европейської традиції в історії України як заборола Европи проти Азії. Без України Паневропа, беручи під увагу активізацію Молодої Азії та спроби самовизначення Евразії, буде мертвонародженою дитиною. Не Польща, але Україна мусила би стати східною сторожею майбутньої Паневропи” Там само.. О. Бочковський вважав, що необхідно різними методами поширювати знання про Україну та українців за кордоном, щоб “український нарід зміг роздобути собі відповідне місце між великими народами світу” Ольґерд Бочковський, Степан Сірополко, Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання), За ред. К. Костева й Г. Комаринського. (Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1993), 193..

О. Бочковський наголошував на так зв. подвійному аспекті української справи. Він вказував на “своєрідний український дуалізм, не тільки краєвий, але до значної міри і психо-національний, що є вислідом неоднакового історично-політичного розвитку Великої та Західної України (конкретно - Східної Галичини)” Ольґерд Бочковський, “Боротьба народів за національне визволення. Націологічні нариси” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 2, 382.. Вчений визнавав, що перебіг націогенези “гальмувався політичними репресіями держав, що запанували на українських землях” Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 830. упродовж історичного розвитку. Водночас, він вважав, що головний центр власної державности України лежить у російській її частині, а тому реалізація її “державно-самостійницьких ідеалів і домагань залежить насамперед від відірвання російської України від Росії” Ольґерд Бочковський, “Фінляндія та фінляндське питання”, 381.. Пишучи свою працю “Фінляндія та фінляндське питання” у 1916 р., політолог наголосив на позитивних наслідках для майбутнього України об'єднання “російської України” з “австрійською Україною” у “суцільну політичну автономну одиницю з Австрією” Там само.. Очевидно, О. Бочковський розглядав таке утворення як тимчасове: вже у праці “Національна справа” 1920 р. він пояснював, що такий “автономізм має стати правною нормою нового майбутнього державно- національного життя, отже, загальною засадою дальшого державно- національного будівництва, а не образливою милостинею” Ольґерд Бочковський, “Національна справа (статті про національне питання в зв'язку з сучасною війною)” в книзі Ольґерд Іполит Бочковський, вибрані праці та документи. Том 1, 563.. Події української революції 1917-1919 рр. учений оцінив як героїчні зусилля на шляху до здобуття самостійности, яку, на жаль, “мало організована українська національна стихія, без попереднього політичного досвіду” не змогла зреалізувати Ольґерд Бочковський, “Вступ до націології”, 830.. Якщо найбільшою проблемою в давні часи для України були природа, то для нового часу - люди, а саме внутрішня розпорошеність та відсутність політичної координації. Тим не менше, О. Бочковський був оптимістично налаштований щодо майбутнього України, яке, на його переконання, залежатиме від “хисту та політичної зрілости української нації”, тобто від того як швидко український народ “стане модерною нацією” Там само, 831.. Щоправда вчений навіть дещо перебільшував можливий вплив на міжнародну політику України, зауважуючи в 1930 р.: “В наш час, коли вся західноевропейська політика, попри всі свої диктаторські ухили, ніяк не може втекти від демократії, а навпаки, свою майбутність мусить базувати на ідеалах чистої демократії, Україна зі своїми старими демократичними традиціями покликана бути авангардом світової демократії на Сході Европи” Ольґерд Бочковський, “Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)”, 282..

О. Бочковський схилявся до думки, “що власне українське питання має всі об'єктивні дані для того, щоби трактуватися в міжнародному аспекті як світова проблема”, оскільки “Україна, безсумнівно, має всі вигляди стати політичною віссю і кристалізаційним центром Сходу Европи у майбутньому” Ольґерд Бочковський, “Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації)”, 281., а вільна, незалежна і демократична Україна - це не лише внутрішня справа українського народу, але й істотна умова світового миру і безпеки народів (“в інтересах світового миру самостійність України...” Там само, 283.).

Отже, у своїх розмірковуваннях щодо української дилеми “Схід чи Захід” О. Бочковський схилявся до точки зору, що Україна, незважаючи на складність її географічного розташування, яке сприяло постійним територіяльним зазіханням сусідів та перетворило їх на головних ворогів незалежности, має всі природні, економічні та внутрішньополітичні дані для будівництва власної держави. На думку вченого, самостійна Україна повинна стати суб'єктом союзу “ПанЕвропа” та виконувати роль його східної межі.

References

1. Baran, Zoya, “Ukraina mizh Skhodom i Zakhodom v interpretatsii Stepana Rudnytskoho” v knyzi Historia - Mentalnosc - Tozsamosc. Rosia i Europa Zachodnia w polskiej i ukrainskiej historiografii XIXi XXwieku. Pod redakcja E. Koko, M. Nowak i L. Zaszkilniaka. (Gdansk: Wydawnictwo uniwersytetu Gdanskiego, 2013), 324-330. (in Ukrainian)

2. Baran, Zoya, “Heopolitychni idei Yuriia Lypy v suchasnomu vymiri” v knyzi Refleksje o przezlosci, spojrzenie na wspolczesnosc. Monografia. (Krakow: Wydawnictwo Drukarnia Styl Anna Dura, 2018), 392-405. (in Ukrainian)

3. Bochkovskyi, Olgerd, “Do p. Eduarda Errio. Otvertyi lyst prof. O.I. Bochkovskoho” v knyzi OlgerdIpolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 21. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 1, 105-108. (in Ukrainian)

4. Bochkovskyi, Olgerd, “Finliandiia i natsionalne pytannia” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybranipratsi ta dokumenty v 21. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 1, 377468. (in Ukrainian)

5. Bochkovskyi, Olgerd, “Natsionalna sprava (statti pro natsionalne pytannia v zviazku z suchasnoiu viinoiu)” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 21. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 1, 469-654. (in Ukrainian)

6. Bochkovskyi, Olgerd, “T.G Masaryk, natsionalna problema ta ukrainske pytannia (sproba kharakterystyky ta interpretatsii)” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 21. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 2, 9-284. (in Ukrainian) Bochkovskyi, Olgerd, “Borotba narodiv za natsionalne vyzvolennia. Natsiolohichni narysy” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 2 t. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 2, 285-602. (in Ukrainian)

7. Bochkovskyi, Olgerd, “Vstup do natsiolohii” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 21. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 2, 603-940. (in Ukrainian)

8. Bochkovskyi, Olgerd, Siropolko, Stepan, Ukrainska zhurnalistyka na tli doby (istoriia, demokratychnyi dosvid, novi zavdannia), Za red. K. Kosteva i H. Komarynskoho. (Miunkhen, 1993), 204 s. (in Ukrainian)

9. Kanevska, Iryna, “Olgerd Ipolyt Bochkovskyi - narys biohrafii” v knyzi Olgerd Ipolyt Bochkovskyi. Vybrani pratsi ta dokumenty v 2 t. (Kyiv: Ukraina Moderna, Dukh i Litera, 2018). Т 1, 11-98. (in Ukrainian)

10. Masnenko, Vitalii, “Ukraina, Polshcha, Rosiia u systemi tsyvilizatsiinykh koordynat: viziia Viacheslava Lypynskoho” v knyzi Historia - Mentalnosc - Tozsamosc. Rosia i Europa Zachodnia w polskiej i ukrainskiej historiografii XIX i XX wieku. Pod redakcja E. Koko, M. Nowak i L. Zaszkilniaka. (Gdansk: Wydawnictwo uniwersytetu Gdanskiego, 2013), 307323. (in Ukrainian)

11. Mykhed, Pavlo, Ukrainsko - rosiyskyi kulturnyi dialoh u kontseptsiiakh yevraziitsiv. Siverianskyi litopys (Chernihiv, 1999), № 2, 130-136. (in Ukrainian)

12. Poleshchuk, Tamara, “Rosiiske yevraziistvo: tradytsiia ta suchasnist” v knyzi Refleksje o przezlosci, spojrzenie na wspolczesnosc. Monografia. (Krakow: Wydawnictwo Drukarnia Styl Anna Dura, 2018), 406-432. (in Ukrainian)

13. Poleshchuk, Tamara, “Ukrainska chy “spilnorosiiska” (“obshcherusskaia”) kultura: z istorii ukrainsko-rosiiskykh intelektualnykh dyskusii ostannikh desiatylit ХІХ - pochatku ХХ st.”, Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna. Spetsialnyi vypusk: na poshanu profesora Romana Shusta. Za red. Ihora Pidkovy, Ruslana Siromskoho, Romana Tarnavskoho. (Lviv: LNU im. Ivana Franka, 2019), 741-758. (in Ukrainian)

14. Petryshyn M., Buduiut chy ruinuiut? (z pryvodu diialnosty organizatsii ukrainskykh natsionalistiv). (B.m.,Vydavnytstvo “Prolom”, 1932), 36 s. (in Ukrainian)

15. Rudnytskyi, Stepan, “Ukrainska sprava zi stanovyshcha politychnoi heohrafii” v knyzi S. Rudnytskyi, Chomu my khochemo samostiinoi Ukrainy, (Lviv: Svit, 1994), 416 s. (in Ukrainian)

16. Telvak, Vitalii, “Rosiia ta Yevropa v istoriosofskomu dyskursi y istoriohrafichnii spadshchyni Mykhaila Hrushevskoho” v knyzi Historia - Mentalnosc - Tozsamosc. Rosia i Europa Zachodnia w polskiej i ukrainskiej historiografii XIX i XX wieku. Pod redakcja E. Koko, M. Nowak i L. Zaszkilniaka. (Gdansk: Wydawnictwo uniwersytetu Gdanskiego, 2013), 298306. (in Ukrainian)

17. Terletskyi, Omelian, Istoriia Ukrainskoi derzhavy. Tom 1-2. Tom 1. Kniazha doba. (Niu York: vydavnytstvo Chartoryiskykh, 1972), 556 s. (in Ukrainian)

18. Dhand, Otilia, The idea of Central Europe. Geopolitics, culture and regional identity.

19. (London, New York: L.B.Tauris, 2018), 260 p. (in English)

20. Herbert, Sydney, Nationality and its problems. Assistant lectures, Uniwersity college of Wales, Aberystwyth, (London: Methuen and Go.LTD, 1920), 226 p. (in English)

21. Hroch, Miroslav, Social reconditions of national revival in Europe. A comparative analysis of the social composition of patriotic groups among the smaller European nations. Translated by Ben Fowkes. (New York: Cambridge University Press, 1985). 220 p. (in English)

22. Marszalek А., Z historii europejskiej idei integracji mi^dzynarodowej. (Lodz: Uniwersytet Lodzki, 1996). 237 s. (in Polish)

Размещено на Allbest.ru