"Мій мертвий історик": щоденникові нотатки про Голодомор

Характеристика деяких щоденників, які створювались у єдиному приватному неконтрольованому державою просторі для дослідження тоталітарного минулого. Структурування наративу про Голодомор крізь призму соціального та професійного стану їхніх авторів.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 05.03.2023
Размер файла 43,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Мій мертвий історик»: щоденникові нотатки про голодомор

Тетяна Боряк

Abstract

«МУ DEAD HISTORIAN»: DIARIES' NOTES ON THE HOLODOMOR

Tetiana Boriak

Diaries have a special importance for the research of the totalitarian past and crimes of this regime. They have been created in a private, non-controlled by the state space. Such sources record events witnessed by the authors of the diary notes without postponing in time. The goal of the research is structuring of narrative about the Holodomor through the prism of social and professional strata of their authors and preservation of the source base about the Holodomor. Scientific novelty is outlining by the author of a massive of both proverbial and less known today 27 diaries and diary notes about the Holodomor.

The diaries were divided into six groups according to social and professional feature of their authors. The author investigates fate of these oral history sources, besides, their elimination by the security service, preservation by ordinary citizens or mentions of diaries during interviews. Methodology of the research is historical, analytical, comparative, systematic-structural methods that have allowed revealing potential level of informativeness and credibility of corresponding oral history sources. Conclusions.

The researcher has demonstrated a spectrum of ideological views of the diaries authors, as well as reaction of victims, eyewitnesses and perpetrators to the famine and break of world outlook foundations as reaction to terror with the famine in UkrSSR. The article shows reflections of people about fear to write a diary and their motivation to turn to writing. It reveals perception of everyday life of Ukrainian villages by various social strata - peasants, children, teachers, party members, intellectuals etc. The author ascertains similar narrative from a point of view of the famine time frames, its beginning, course (scale of mortality, cannibalism, surrogate food), recorded in such oral history sources. This indicates about such scale of mortality exactly during that period in UkrSSR that stood out of all-Union starvation.

Keywords: Holodomor 1932-1933, oral history, diary, repressions, history of everyday life.

Анотація

«Мій мертвий історик»: щоденникові нотатки про Голодомор

Для дослідження тоталітарного минулого та злочинів такого режиму особливої ваги набувають щоденники, які створювались у єдиному неконтрольованому державою просторі - приватному. Такі джерела фіксували події, очевидцями яких були автори нотаток, без відкладення у часі. Метою дослідження є структурування наративу про Голодомор крізь призму соціального та професійного стану їхніх авторів, збереженість джерельної бази про Голодомор. Окреслений авторкою повний масив як хрестоматійних, так і маловідомих на сьогодні 27-ми щоденників і щоденникових нотаток про Голодомор складає наукову новизну дослідження. Щоденники було поділено на шість груп за соціальною та професійною ознакою їхніх авторів. Простежено долю цих усноісторичних джерел, зокрема, їхнє нищення службою безпеки, збереження пересічними селянами чи переказ в ході інтерв'ювання. Методологічною основою дослідження є історичний, аналітичний, компаративний, системно-структурний методи, що дозволило виявити потенційний рівень інформативності та достовірності відповідних усноісторичних джерел. Висновки. Дослідницею продемонстровано спектр ідеологічних поглядів авторів щоденників, а також реакцію жертв, очевидців та виконавців на голод та ламання світоглядних засад як реакція на терор голодом в УСРР. Наведено роздуми людей про острах ведення щоденника та їхню мотивацію до звернення до писання. Стаття висвітлює сприйняття повсякдення українського села різними соціальними верствами - селянами, дітьми, учителями, партійцями, інтелектуалами тощо. Констатовано подібний наратив з точки зору часових рамок голоду, його початку, перебігу (розмах смертності, людоїдство, сурогатна їжа), зафіксований в усноісторичних джерелах. Це свідчить про такий розмах голодування саме у той період в УСРР, який вибивався із загальносоюзного голодування.

Ключові слова: Голодомор 1932-1933, усна історія, щоденники, репресії, історія повсяк- дення.

«Було одне бажання: зберегти їх [щоденники], аби прочитали діти, оскільки словам не повірили б, аби багато, хто помиляються, узнали про жахіття комунізму [...]» Олександра Радченко, 1933

Для вивчення історії «згори» ми маємо офіційну документацію, що збереглась в архівах до наших днів. Усна історія розглядає історію «знизу», на мікрорівні. З огляду на антропоцентрич- ність нинішніх підходів до досліджень тоталітарного минулого помітної ваги набувають документи саме особового походження, складовою яких є, зокрема, усноісторичні джерела. Останні, своєю чергою, містять унікальний інформаційний потенціал для дослідження Голодомору, пов'язаного із винищенням українців голодом, передусім - селян як непокірних продуцентів продовольства та носіїв національної ідентичності.

Щоденники, листування та мемуари й інші его-джерела формуються несанкціоновано, приватно, незалежно від влади, а, отже, попри суб'єктивність, відтворюють зазвичай широку палітру життя певних сегментів соціуму певного історичного періоду. Щоденник як історичне джерело пишеться насамперед для себе. Зазвичай - це рефлексія на певні події й, водночас, потреба проаналізувати власний духовний стан, знайти відповіді на питання, що хвилюють автора. При цьому, як слушно зауважив Леонід Зашкільняк, щоденник «відбиває миттєвий стан і реакцію на той чи інший конкретний випадок, які з часом можуть у свідомості змінюватися до невпізнанності» (Грушевський 1997, с. 8). Втім, як зазначає Сергій Білокінь, маємо випадки, коли ведення щоденників було намірене та передбачало їх видання у майбутньому, а відтак і їхнє зберігання. Для прикладу він наводить, зокрема, щоденники Сергія Єфремова (19231929), Леся Танюка (Білокінь 2022).

Метою дослідження є структурування наративу про Голодомор крізь призму соціального та професійного стану їхніх авторів, аналізу збереженості джерельної бази Голодомору. Окреслений авторкою масив як хрестоматійних, так і маловідомих на сьогодні 27-ми щоденників і що- денникових нотаток про Голодомор складає наукову новизну дослідження. Методологія базується на використанні сукупності історичного, аналітичного, компаративного, системно-структурного методів, що дозволило виявити потенційний рівень інформативності та достовірності відповідних джерел особового походження.

Після відновлення незалежності України вітчизняні та зарубіжні історики зробили чимало для пошуку, виявлення та публікації щоденників як наративних его-джерел. Докладний бібліографічний опис 35-ти щоденників - важливих «історичних пам'яток» ХІХ-ХХ ст. - подав на своєму персональному вебсайті С. Білокінь (Білокінь 2022); 15-ти щоденників видатних діячів модерної доби національної історії - Любомир Винар, Ігор Гирич (Винар, Гирич 2004, с. 11). Особливу увагу дослідників було прикуто до щоденника та щоденникових нотаток Михайла Грушевського за 1888-1894 та 1902-1912 рр., джерельне значення яких важко переоцінити (Грушевський 1997, 2021). Свідченням затребуваності такого роду приватних джерел є нещо- давна публікація щоденника Вікторії Колосової (1923-2010) - відомої дослідниці давньої й ранньомодерної української поезії, багаторічної співробітниці Інституту літератури ім. Т Шевченка НАН України, що отримала високу оцінку академічної спільноти (Колосова 2021).

У наукових студіях, пов'язаних із джерелознавчими параметрами щоденників, можна виділити праці Ольги Коляструк, яка переконливо указала на важливість документів особового походження як джерела до історії повсякденності (Коляструк 2008), Юлії Ковальової про селянські щоденники першої третини ХХ ст. (Ковальова 2016). Джерелознавчий потенціал джерел особового походження продемонструвала Ольга Рябченко, яка на основі щоденникових записів відтворила повсякденне життя українських студентів у 1920-1930-х рр. (Рябченко 2019).

Варто окремо згадати проєкт викладачів кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету та Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького і його бл. п. очільника Анатолія Бойка із організації істо- рико-археографічних експедицій з метою записування усної історії та виявлення джерел до історії регіону. Зокрема, ідеться про унікальну знахідку - щоденник селянина із Запоріжжя Івана Ярошенка (Щоденник І. Ярошенка 2005), що зазнав кількох републікацій (Ковальова 2016, с. 212-220, 213-214; Щоденник Івана Ярошенка за 1915-1917 рр. 2015; Ярошенко Іван 2022). Його текст став об'єктом спеціальної студії Сергія Плохія (Плохій 2005).

Серед досліджень мемуарів та щоденників виділяється науковий доробок Олексія Алексєєва, який, зокрема, розглянув питання достовірності відомостей, викладених у селянських особових джерелах стосовно подій Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. На основі аналізу 13-ти текстів (із них - 7 щоденників) автор показав, як одна й та сама подія характеризується в залежності від особистих поглядів індивідууму, його переконань та уявлень (Алєксєєв 2020). Він також звернув увагу на освітній фактор як один із основних елементів класифікації селянських наративів (Алєксєєв 2021).

Хрестоматійним стало видання «Репресовані щоденники» (упорядник - Ярослав Файзулін), що презентувало сім щоденників («Репресовані» щоденники 2018). Ще раніше анотації на чотири щоденника (Нестора Білоуса, Олександри Радченко, Дмитра Заволоки, Йосипа Ілляшен- ка), а також відомості про Миколу Боканя були опубліковані в анотованому довіднику ГДА СБУ про Голодомор. Зауважимо, щоденники Юрія (Георгія) Самброса та Й. Ілляшенка було проа- нотовано як «нотатки», хоча насправді вони можуть вважатися не фрагментарними записами, а цілісними щоденниковими наративами (Голодомор 1932-1933 років 2010, с. 323-326, 327, 300, 333-334). Щоденник Д. Заволоки був вперше опублікований 2003 р. (Богунов, Даниленко 2003), щоденник О. Радченко - 2007 р. (Розсекречена пам'ять 2007, с. 539-572). Валентина Стрілько-Тютюн у 2018 р. опублікувала разом з іншими матеріалами архівно-слідчої справи Ігнатія Прудкого його щоденник (Стрілько-Тютюн 2019). На сайті «Прожито» (Європейський університет, Санкт-Петербург) був оприлюднений щоденник Варвари Малахієвої-Мірович - уродженки Києва, у 1930-х рр. - мешканки Москви, у якої залишились родичі в Україні (Мала- хиева-Мирович 2022).

До щоденника визначного етнографа Василя Кравченка звернулися Валентина Борисенко (Борисенко 2021) та Віктор Ткаченко (Ткаченко 2013). Відомості про решту щоденників виявлено у збірниках усноісторичних джерел з Голодомору (Пам'ять народу 2009, кн. 1, с. 100, 829; Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 429-432; 275-281; 332-335, 649-650) та у різного роду покажчиках праць з Голодомору (Голодомор в Україні 1932-1933 рр. 2008, 2014).

Загалом нами було узагальнено відомості про 27 щоденників та щоденникових нотаток (дані про існування одного щоденника маємо лише зі слів родича), 26 із них містять описи подій 1932-1933 рр., один - 1934-1935 рр.

За майже 90 років, що минули після здійснення акту геноциду українського народу, найбільш відомими стали щоденники учительки О. Радченко та партійця Д. Заволоки, тексти яких збереглись у складі архівно-кримінальних справ. Втім не викликає сумніву, що такого роду особових документів було створено набагато більше. Але історія була безжальною, і до нас дійшла лише незначна частина цієї спадщини. Свідченням цього є, зокрема, згадки про збереження в родинах записів приватного характеру, зроблених у ті лихі роки.

Такими є нотатки учительки Марії Сучок (щоправда, без дат), свого часу надані її сином інтерв'юерам (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 649-650). Окремі сторінки із щоденника сина сільського дяка місцевої церкви Андрія Неїжко, в якому ідеться про Голодомор, разом з малюнками автора, розміщено у експозиції музею «Берегиня» с. Стайки Кагарлицького району Київської області. Відомими стали записи із згадкою про Великий Голод, зроблені хімічним олівцем на останніх сторінках підручників, що датуються 30-ми рр. минулого століття (Пам'ять народу 2009, кн. 1, с. 829). Такими, що містять свідчення про голодування, є приватні записи професійного фотографа з Батурина Миколи Боканя; водночас вони є нотатками до фотографій, що також датуються тими роками (Голодомор 1932-1933 років 2010, с. 330).

Дивом збереглися нотатки Степаниди Дацюк - дівчини, яка мешкала на хуторі Михайлівка (колишній Баштанський район Миколаївської області). Після останнього запису жіночим почерком зроблено запис, звідки стає зрозумілим, що чоловіка залучили до роботи поховальної бригади, і «коли він виносив труп якоїсь дівчинки, випав зошит, то він і взяв його до махорки, курить. А я не дала». Жінка свідомо зберегла цей зошит для нащадків: «...коли все це закінчиться, то тикну його у очі нашому парторгу і прочитаю його дитині чи онуку, якщо доживу». Цей щоденник в 1980-х рр. був переданий мешканцями села до музею місцевої школи, а після її закриття зберігався у вчителя О. Летка (Реабілітовані історією 2008, с. 570).

Щоденник, що містить дані про події літа 1933 р. у селі Великобагачанського району Полтавської області зберігається в ЦДАМЛМ України у складі особового фонду українського художника Антона Комашка (Ryabchenko 2019, с. 84-85).

Надзвичайно інформативним виявився щоденник Василя Кравченка - колишнього очільни- ка етнографічного відділу Волинського музею в Житомирі, а на початок 1930-х рр. за запрошенням Д. Яворницького - співробітника Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею. Окрім звітів щодо виконання завдання опису і збору інформації про колгоспне життя у селах Дніпропетровської та Запорізької областей, його щоденник подає деталі загрозливого бідування селянства у ті роки (Ткаченко 2013, с. 247; Борисенко 2021, с. 62).

Щоденник та вірші Оксентія Мусієнка (датовані груднем 1932 р.) улітку 2020 р. були виявлені київськими істориками у експозиції Іванківського районного історико-краєзнавчого музею (Київська область). На щастя, їх встигнули вчасно скопіювати - наприкінці лютого 2022 р. в ході російського повномасштабного вторгнення в Україну під час боїв за м. Іванків музей був спалений окупантами. Нині рукопис готується до друку (Мусієнко 2022).

З-поміж втрачених щоденникових записів можемо назвати «блокнот-щоденник» Тодося Негляда, що зберігався у родичів. В ньому було «занотовано, хто, коли і що забирав насильно», траплялися записи за 1946 рік (згадка про щоденник: Пам'ять народу кн. 1 2009, с. 100).

Вочевидь, автори щоденників (на відміну від очевидців, які записували свої спомини пізніше, чи свідчили уже в незалежній Україні) не мали повної картини та розуміння суті трагічних подій. Переважно вони лише фіксували шокуючі факти надмірної смертності та голодування. Картина нелюдських страждань настільки відрізнялася від попередніх напів- та голодних років, що не могла пройти повз їхню увагу, а відтак оповідалась у особистих текстах. Як відзначив Я. Фай- зулін, це погляд на події не просто зсередини, а, власне, очима жертви (О. Радченко, Н. Білоус та Олексія Наливайко), спостерігачів (Дороти Федербуш, Ю. Самброс, Михайло Сіньков) та, частково - ще й співучасника (Д. Заволока) («Репресовані» щоденники 2018, с. 5). Припинення записів може означати передусім або смерть від голоду (наприклад, С. Дацюк, родичі І. Малюти), або втечу в місто (Н. Білоус), або арешт (Д. Федербуш, О. Наливайко).

За соціальною та професійною ознакою щоденники можна систематизувати таким чином:

Селяни, зокрема четверо із них дорослого віку - Н. Білоус («Репресовані» щоденники 2018, с. 183-186), А. Неїжко Відомості отримані від Інни Лавриненко, директорки музею «Берегиня» (с. Стайки Київського р-ну Київської обл.). Щиро дякую Оксані Юрковій за надану інформацію., Гнат Романович (Пам'ять народу 2009 кн. 2, с. 332-335), М. Бо- кань (Голодомор 1932-1933 років 2010, с. 330), а також двоє дітей (родичі Івана Малюти), які на момент голоду були дітьми (Пам'ять народу 2009, кн. 1, с. 829) та дівчина С. Дацюк (Реабілітовані історією 2008, с. 569-570).

Сільські вчителі (їх є четверо): О. Радченко («Репресовані» щоденники 2018, с. 47-53), О. Наливайко («Репресовані» щоденники 2018, с. 310-328), О. Мусієнко (Мусієнко 2022), М. Сучок (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 640-650).

Партійці (три особи): Д. Заволока («Репресовані» щоденники 2018, с. 190-265); Андрій Радченко - посадовець (принаймні районного рівня) (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 429-432); Олександр Навроцький (у 1932-1933 рр. перебував на адміністративній партійній роботі в Очаківському районі на Миколаївщині) (Реабілітовані історією 2008, с. 549-550).

Викладачі, науковці, культурні діячі (шість осіб), зокрема Д. Федербуш - політемігрантка із Західної України («Репресовані» щоденники 2018, с. 302-308); Ю. Самброс - педагог, завідувач педагогічною практикою студентів Всеукраїнського інституту народної освіти («Репресовані» щоденники 2018, с. 269-298); М. Сіньков - викладач Харківського хіміко-технологічного інституту ім. Кірова («Репресовані» щоденники 2018, с. 332-342); В. Кравченко - етнограф (Борисенко 2021; Ткаченко 2013); Петро Панч - письменник, у квітні 1933 р. працював у виїзній редакції газети «Червона Армія», що тоді шефствувала над с. Пироги Глобинського району Харківської області (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 275-281); Антон Комашка - художник і мистецтвознавець, у 1927-1933 рр. - ректор Харківського художньо-промислового інституту (Ryabchenko 2019, с. 84-85).

Містяни (три особи): Єлисавета Жук, мешканка м. Києва та Іван Ярошенко, який працював на промислових підприємствах Запоріжжя (не робітником), а також Й. Ілляшенко, який у різні роки мешкав у містах Білопілля, Суми й працював секретарем на заводі (щоправда, є згадка про радгосп) (Жук 1963; Щоденник І. Ярошенка 2005).

Російська поетеса, перекладачка В. Малахієва-Мірович, мешканка м. Москва, яка володіла інформацією від родичів в Україні (Малахиева-Мирович 2022).

автори, детальні дані про соціальний стан чи професію на момент Голодомору відсутні: Л. Пукась - ймовірно, репресований, судячи із дати смерті (1938) (Голодомор в Україні 19321933 рр. 2008, с. 369); І. Яворський - свідок Голодомору, вочевидь, пов'язаний з життям села на Черкащині (Голодомор в Україні 1932-1933 рр. 2014, с. 409); М. Якуша (Голодомор в Україні 1932-1933 рр. 2008, с. 157).

Як вірно зазначила О. Рябченко, фактів систематичного ведення щоденника пересічною людиною того часу ми майже не знаємо, а отже, у пригоді історикам стають слідчі справи. Подеколи вони містять якщо не оригінали, то принаймні виписки із щоденників, зроблені рукою чекістів. Використані для обвинувачення, зафіксовані у архівно-кримінальних справах, вони доносять до нас відомості особливої ваги.

Такими є виписки із щоденника службовця Івана Прудкого. 24 квітня 1934 р. датується його запис: «В прошлом, 1933 году, вымерли целыми селами крестьяне. Об этом ничего не писалось в прессе, ничего не говорилось на партсобраниях». Він навів цифру померлих в Україні (від 6 до 9 мільйонів), а причину голоду пояснював тим, що «из Москвы дует холодный ветер» (Стрілько-Тютюн 2019, с. 483). У тексті знаходимо згадку про такого собі аспіранта К. Мірош- ніченка, який забороняв шуряку розповідати про «ужасные картины голода», хоча сам визнавав, «как призраки умерших и умирающих, которых он видел ежедневно по десятку и более, снились ему во сне и преследовали везде», що до нього заходили жебраки і просили хліба; що колгоспниця, яка працювала на полі, просила хліба, інакше вона помре, як її чоловік, з голоду (Стрілько-Тютюн 2019, с. 487). Він розмірковував про колоніальний («холопський») статус України, і зафіксував, що «такого ужасного голода, который пережила Украина в 1932-1933 годах она не знала бы, как не знала его РСФСР, Белоруссия, другие республики (но Дон был с Украиной)». Далі він писав про «голодний мор», яким Україна побила «все предыдущие исторические преценденты» (Стрілько-Тютюн 2019, с. 484). щоденник тоталітарний наратив голодомор

Чекісти боялися щоденникових нотаток обвинувачених. Так, два зошити із особистими записами Д. Заволоки, знайдені під час обшуку в листопаді 1935 р., настільки вражали «відвертим засудженням політики партії на селі» (Розсекречена пам'ять, 2007, с. 539), що спецколегія Київського обласного суду вирішила провести закрите судове засідання, а після винесення остаточного вироку, за розпорядженням голови спецколегії обласного суду, щоденник було спалено. До нас дійшов перший примірник передруку нотаток, зроблений у Київському обласному управлінні НКВС УСРР (Богунов, Даниленко 2003, с. 66). Три із семи зошитів з нотатками О. Радченко було також знищено слідчими. Приклади можна продовжувати. Однак траплялися і збої у репресивній машині. Зокрема, щоденники В. Кравченка, який перебував під наглядом ОДПУ, збереглися і дійшли до нас (Ткаченко 2013, с. 245). Зрештою, як усі інші збережені дотепер тексти.

Не можна оминути мотивацію авторів щоденників, які в умовах тоталітарної держави наважувалися на фіксацію подій дійсності. Зауважимо, що дописувачі були свідомі, що потаємні думки, викладені на папері, могли стати смертельним вироком. І все ж, як мінімум троє із них (О. Радченко, О. Наливайко та Д. Заволока) підтвердили своє бажання донести правду наступним поколінням. Згадаємо тут і студента Харківського зоотехнічного інституту М. Афанасьєва, який не знищив свій щоденник, хоча усвідомлював наслідки вилучення його нотаток (Рябченко 2008).

О. Радченко на запитання, чи не боїться вона писати нотатки, відповідала: «Я никогда об этом не думала. Содержание их знала только я. Было одно желание: сохранить их, чтобы прочли дети, т к. словам не поверили бы, чтобы многие, кто заблуждается, узнали об ужасах коммунизма, о насильственной коллективизации, о гибели рогатого скота и лошадей, о гибели 30% населения Украины. Бог меня храни» («Репресовані» щоденники 2018, с. 53). Не знищив свої нотатки, попри загрозу арешту, і О. Наливайко. Його гаслом було: «Хай будуть свідком пройдених днів» («Репресовані» щоденники 2018, с. 327). Пронизливо писав про свій щоденник Д. Заволока: «Мені здається, що він зайвий додаток до мого життя. Напевне, колись зіграє вирішальну для мене роль. В наш час дуже погано, коли хто читає твоє нутро... своїми грязними цинічними руками. Нехай буде так, як буде, від життя я не тікаю...» («Репресовані» щоденники 2018, с. 227-228).

Трапляється й інша мотивація. Так, Д. Федербуш зізнавалась, що веде записи у своєму щоденнику “от одиночества” («Репресовані» щоденники 2018, с. 308). О. Мусієнко метався між бажаннями спалити щоденник та залишити його: «І випливає думка - спалити, знищити, щоб і сліду не лишилось від цих марево-кришталів. Але ні, я не можу. Жахаюсь...», але врешті прийняв рішення: «Як можна писати про те, про що не можна писати? Краще - мовчати» (Мусієнко 2022). Однак потреба виговоритися була у нього настільки великою (і настільки ж нездійсненною через зовнішній тиск), що біль від побаченого і пережитого він випліскував у вірші. До речі, учитель О. Наливайко також писав вірші, одночасно із веденням щоденника.

Щодо хронологічних рамок щоденників, то вони варіюються: від щоденника, який вівся упродовж двох десятиліть (О. Радченко, 1930-1943; Н. Білоус, 1911-1934), також кілька років (Д. Заволока, 1929-1935) - до кількох місяців, але в розпал Голоду (С. Дацюк, 10 січня - 2 березня 1933; Д. Федербуш (2 січня - 3 липня 1933 р.), або лише кілька розлогих записів за грудень 1932 р. (О. Мусієнко). Зауважимо, що подеколи при публікації відповідних видань упорядники подавали лише фрагменти щоденників, водночас їх хронології не зазначали.

Текст Н. Білоус являє собою зразок наративу типової жертви більшовицької пропаганди. Селянин засуджував Спілку визволення України, члени якої, на його думку, уярмили би селянство, але водночас не міг зрозуміти, чому найнебезпечнішим ворогом влади став «темний» селянин («Репресовані» щоденники 2018, с. 149, 151).

Нотатки дівчини С. Дацюк свідчать про реальні результати комуністичного виховання. Описуючи голодування, смерть батька, пошук їжі, дівчина висловлювала впевненість, що така ситуація триватиме недовго, адже «є сам СТАЛІН [так в тексті. - Т. Ј.]». І хоча мати сказала, що померлі пішли до Бога, дівчинка переконана: «.його нема. Я знаю». Вона фіксувала свою тривогу, неможливість заснути після споживання юшки, звареної із м'яса цуценя, бо їй «ввижається як голодне щеня лащиться до мене та питає мене, за шо??????? [так в тексті - Т. Ј.]» (Реабілітовані історією 2008, с. 569).

М. Сучок після описування побаченого у селах голодування зробила висновок, що людоїди є «бедняками и середняками, колхозниками, имеющими мало трудодней или без трудодней, единоличниками, не имеющими никакого хозяйства» (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 649-650). Тут бачимо вербалізацію суто радянської тези про голодуючих, які чинили опір системі і тому не заробили трудоднів, а відтак були «правомірно» покарані владою за саботаж.

Друга група щоденникових нотаток уже не є такою гомогенною із точки зору світоглядних засад їхніх авторів. М. Сіньков визначається Я. Файзуліним як прихильник радянської влади: «На селе, судя про рассказам пріезжьіх товаріщей, творится что-то неслиханное. Крестьянин уперся і предпочитает подохнуть, но не покориться» (30 березня 1933 р.). Останній запис, зроблений 15 травня 1933 р., закінчувався словами: «в каком идейном недоумении растеряности я нахожусь сейчас», і далі продовжував: ворогів треба перемагати, але ж діти вмирають! До ведення щоденника автор повернувся більше ніж за рік - вочевидь, через жахливу реальність та глибоку депресію. У цьому зв'язку звернімося до красномовного запису від 22 серпня 1934 р.: «Был я на селе в великую осень 1933 года. Сам все видел и как умирают, и как работают» («Репресовані» щоденники 2018, с. 332, 336, 341). Виглядає, автор знайшов аргументи для примирення себе із більшовицькою дійсністю.

Натомість О. Наливайко розгублено занототував своє розчарування у більшовицькій ідеології. Це запис від 14 квітня 1934 р. про те, що він отримав листа від дядька Савки, який «малює страшну картину голодної весни 1933 року, «Більшовицької» [так в тексті. - Т. Б.] весни. Це зовсім відвертає мене від “більшовизму» («Репресовані» щоденники 2018, с. 328). Влітку автор уже засвідчив своє бажання вирватись з жахів радянської дійсності шляхом еміграції. Це запис від 10 липня 1933 р. про брехню радянської преси, що закінчується так: «За кордон... Або пройду, або на кордоні уб'ють [...] Інакше не може бути. А звідти приєднатися до боротьби проти більшовизму [...]» («Репресовані» щоденники 2018, с. 321).

Наступна група щоденників унаочнює механізм творення «нової радянської людини» шляхом ламання психіки, моральних засад та життєвих орієнтирів партійців. Останні починали свою кар'єру із щирою вірою у «ідеали» комунізму, а поплатилися арештом (Д. Заволока). Доля інших не була прихильнішою: відомості про О. Навроцького обриваються 1940-м роком. Єдиним винятком був А. Радченко, який вижив та у повоєнний час став фахівцем з сільського господарства, завідувачем відділом економіки сільського господарства Інституту економіки АН УРСР

Із початком політики колективізації в душі Д. Заволоки закрадалися сумніви, про що він детально занотував у щоденнику, сам жахаючись своїх відкриттів («Репресовані» щоденники 2018, с. 267-268).

Останні запис О. Навроцького від 23 березня 1933 р. складається із короткого «Я..» - за кілька днів після того, як повернувся його водій і повідомив, що в тій частині хутора, де жила його кохана дівчина, «людей нема взагалі»; а трохи раніше, 11 грудня 1932 р., під час відвідин із наміром одружитися, він побачив, що вона «відрізала собі ліву руку по лікоть і варила для малих братів» (Реабілітовані історією 2008, с. 549-550). Відомо, що під час першого голоду 1921-1923 рр. Навроцький, на відміну від Заволоки, побачив його страшну суть. Отже для нього розчарування у політиці більшовизму було неминучим. Так, у вересні 1932 р., коли він побачив «напівголодні» очі дітей, то відмовився від ідеї «організувати виставку дитячих творів», бо це було б «садизмом» (Реабілітовані історією 2008, с. 550); 9 січня 1933 р. для підготовки «чергової» доповідної записки про стан села «виїхала виїзна група із району - шість чоловік, повернулося четверо, а двоє зійшли з розуму. Вони ще не знають, що таке голод, а я знаю. Вони ще не бачили голодуючих та вмираючих своїх батьків, а вже рвуть на собі задниці «за будь-яку ціну...» (Реабілітовані історією 2008, с. 550).

Андрій Радченко після опису побаченого у селах в лютому - червні 1933 р. з розпачем писав: «Про пухлих людей, про голодну смерть, про людоїдство, систематичні секретні зведення ідуть до Сталіна, Кагановича. Вони йдуть уже не перший місяць. Про це вже вони знають. Отже, смерть не тільки констатують, а дають санкцію на дальше вимирання. Страшно, жахливо! Я цього не розумію, не хочу розуміти і не виправдаю!» (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 429-432).

Найчисельніша група щоденників дозволяє поглянути на ситуацію в українському селі очима людей, які мали виконати там певні завдання, а відтак безпосередньо зіткнулися з реальністю голоду. Вони володіли навичками письма (на відміну від значної кількості селян), мали достатньо професійних знань для опису подій, спостереження та аналізу.

Тут, як і в попередній групі, маємо приклади карколомної зміни світогляду. Так, Д. Федербуш сповідувала комуністичну ідеологію, мала щире бажання «будувати соціалізм». Натомість у щоденнику написала, що це не контреволюційна організація (з огляду на масштаб голодування), а партія винна у голоді, і що «соціалізм приніс голод» («Репресовані» щоденники 2018, с. 308). 28 червня вона занотувала: «.голод - массовое явление. Социализм принес голод. Энтузиастом при голоде можно быть год, но не четыре» («Репресовані» щоденники 2018, с. 302, 308). На допиті вона зізналася: «Да, писала [щоденник - Т Б.] сама. После приезда в СССР мне многое было непонятно, на улицах валялись трупы умерших от голода, но я никогда в жизни не могла пойти на активную контрреволюционную работу» («Репресовані» щоденники 2018, с. 301).

Щоденники В. Кравченка також віднесено до цієї групи, хоча вони майже не відображали авторських рефлексій, а містили перекази розмов з колгоспниками, зокрема про махінації із нарахуванням трудоднів у бік їх зменшення проти фактично відпрацьованої кількості, про особливості погодних умов, а також зразки народної творчості. Особливий інтерес становить інформація про брак харчів; розмірковування, чому колгоспники повтікали із колгоспу; а також спостереження у травні 1933 р. за хворими у лікарні (Борисенко 2021, с. 62-64; Ткаченко 2013, с. 245-254).

П. Панч перебував в селі навесні-влітку 1933 р., відтак побачив наслідки голоду у всьому його страхітті. Він зважився на опис голодуючих селян, дітей, смерті колгоспників та двох дітей, чиї батьки уже померли від голоду (Пам'ять народу 2009, кн. 2, с. 275-281).

До окремої групи належать щоденникові записи трьох людей, які на момент голоду мешкали у містах. Щоденник Є. Жук за липень 1933 р. містить опис побаченого у м. Києві, а це побачені картини голодних людей, черг за хлібом, смертей і трупів на вулицях. Виділяється переказ, записаний від молочарки із Борисполя, зокрема про факт обшуків обійсть (Жук 1963).

І. Ярошенко купив хату в селі і поєднував міське і сільське життя. Його щоденник, за оцінкою істориків - це історія української урбанізації 20-х - 30-х рр., занепаду зруйнованого колективізацією села та міграції українського селянства до міста, що індустріалізувалося (Плохій 2005, с. 28). Із січня 1932 р. Ярошенко писав про нестачу хліба, а у травні 1933 р. дійшов висновку, що «время очень скверное, люди голодають, много пухлых и много умирает от голода». Його щоденник містить епізоди вилучення в ході обшуків хліба, пошуку закопаного збіжжя, а також зерна для посівної (Щоденник І. Ярошенка 2005).

У нотатках про 1933 р. Й. Ілляшенко писав, що їхня сім'я цілими днями не мала їжі. Мізерні запаси продуктів повністю вичерпались навесні. Борщ був із сухим жомом або з лопухами. Люди споживали бур'ян і полову, пухли і помирали. В «Торгзіні» рідні виміняли трохи борошна, пшона й крупи і так вижили, окрім сестри Параскеви (Голодомор 1932-1933 років, с. 327).

Щоденникові записи від поетеси, перекладачки В. Малахієвої-Міровіч дозволяють відтворити час появи голодуючих селян з України у Москві. Вона писала 17 червня 1932 р.: «...каждый день стучатся в калитку голодные украинцы». Голодні були і раніше, але «не стучались в калитку, в окно. Не располагались голодным табором за углом на улице. Не получались открытки из Киева от родных с мольбой о хлебе «хотя бы заплесневелом. Не стесняйся...». Окремий інтерес становлять цитування листів від родичів з України, зокрема м. Києва, а також опис власних спроб їм допомогти. У лютому 1933 р. вона записала: «...люди пухнут от голода, миллионы украинцев нищенствуют...»; в квітні 1933 р.: “А то, что с голоду умирают, стало обыкновенным. Многие из знакомых сами видели, как на улице валились и умирали прохожие» ; в червні 1933 р., коли зустріла українця із Чернігівщини: «На що его жить? Скорише вмерты всим зараз [...]. Оставил в Черниговщине трех опухших от голода ребят от 4 до 8 лет. [...] Одно, я так думаю, вже вмерло». І далі: голодуючі українці в Росії мають «... серые, черные, желтые от голода лица”, які кажуть: «Не треба житы» (Малахиева-Мирович 2022).

Із 27-ти авторів щоденникових нотаток, які велися під час Голодомору чи за рік-два після нього, третина (Д. Заволока, Н. Білоус, О. Радченко, Д. Федербуш, О. Наливайко, М. Сіньков, М. Бокань, Й. Ілляшенко, І. Прудкий) була репресована (причому перші двоє навіть двічі). С. Дацюк та родичі І. Малюти померли від голоду. Семеро пережили голод, репресії та війну: А. Радченко, П. Панч, А. Комашка, Ю. Самброс, В. Кравченко; Є. Жук, В. Малахієва-Міровіч. Сліди трьох втрачено під час Другої світової війни (є дані про перебування О. Навроцького на службі у 1940 р.; О. Мусієнко помер у таборі для військовополнених у 1941 р.; щоденник І. Ярошенка обривається у 1943 р.). Не встановлена подальша доля решти шести свідків голоду.

Виявлені нами 27 щоденників походять з різних джерел - архівно-кримінальних справ, експедицій із записування усної історії, із колекцій архівних та музейних установ.

Історія виявлення цих текстів засвідчує розуміння людьми важливості подій, свідками яких вони були. Вони могли не усвідомлювати їх причини, хід та наслідки. Проте бажання залишити для нащадків своє бачення історії залишалося незмінним. Так людське сумління творило альтернативну офіційній пропаганді історію, викривало брехливість тверджень про тимчасові продовольчі труднощі на початку 1930-х рр.

Джерела нашого дослідження відповідно до соціального стану, статусу сільського чи міського мешканця та професійних занять було поділено на шість груп.

Маємо варіювання статусу очевидців голоду. Перша група відноситься до жертв голоду, друга - частково до жертв, очевидців та виконавців (адже саме вчителів змушували ходити разом з активістами і брати участь в обшуках). Третя група включає спостерігачів та виконавців (адже все-таки партійці були на кращому забезпеченні, ніж сільські учителі). Четверта та п'ята групи є спостерігачами, які у місті спостерігали за агонією голодуючого селянства чи були надіслані у села з певними завданнями, де вони і побачили голод на власні очі. Свідок із шостої групи, з одного боку, стороннім спостерігачем, яка описує побачених голодуючих селян, а з іншого - наводить лист очевидців голоду у Києві.

Загалом очікування від змісту нотаток відповідно до наближеності чи віддаленості від села справдилися. Селяни описували навколишню дійсність з опухлими односельцями, смертністю, трупами на вулицях і в хатах. Іноді демонструвалося намагання осягнути причини (Н. Білоус). Подібним є наратив і сільських вчителів, занурених у середовище.

Натомість віддалені від села очевидці голоду уже поділялися на дві групи: які просто описували дійсність і не дуже рефлексували з приводу побаченого (І. Ярошенко, Є. Жук) або ж ховали свої погляди (М. Сіньков - який у боротьбі за розуміння прийняв/озвучив на папері версію вини самих селян, які і помирають, і працюють), або погодження з офіційним поясненням голодування виною самих селян (М. Сучок).

Три щоденника партійців різного рівня розкривають глибину ломки людської психіки, коли побачене довкола під час голоду настільки дисонувало із задекларованими ідеями побудови нового суспільства. О. Навроцький демонструє розчарування у більшовицьких ідеалах ще у ході першого голоду, 1921-1923 рр. та взагалі припиняє вести записи після того, як довідався, що на хуторі, де жила його кохана, не залишилося людей.

Дослідження виявило сліди душевної боротьби очевидців голоду, які розривалися між потребою не втратити себе, не перетворитись на бездушний гвинтик тоталітарної машини, хоча б фіксуючи дані про голод, та страхом бути знищеними системою за ведення щоденника (О. Радченко, Д. Заволока, Д. Федербуш, О. Мусієнко). Викликають інтерес свідчення І. Прудкого у 1934-1935 рр. - так, ніби побачене було витіснене на задвірки психіки, але прорвалося роком - двома пізніше записами у кількох місцях щоденника.

Маємо приклади рефлексії, і логічно припустити, що чим вищий професійний статус очевидця, тим більше роздумів буде. Однак це лише частково відповідає дійсності - вочевидь, через нерозуміння чи страх заглиблюватися в такий аналіз. Певну аналітику продемонстрував Д. Заволока, І. Прудкий, Д. Федербуш. Виявлено чотирьох прихильників влади (Д. Заволока, М. Сіньков, Д. Федербуш, Н. Білоус), чиї позиції так чи інакше похитнулися. Вчителі О. Наливайко та О. Мусієнко доповнювали свої щоденники віршами про голод.

Насамкінець зазначимо, що збережені щоденникові записи, створені людьми з різних соціальних та професійних орбіт про події 1932 - першої половини 1933 рр. з різних регіонів одностайно відзначають сплеск смертності та зростання голодування та опухання, що було очевидним як для безпосередніх жертв, так і для опосередкованих (спостерігачів), а також причетних до втілення партійних директив у життя. Така типовість наративу, незважаючи на географічну прив'язку голоду в межах УСРР та соціальний стан авторів нотаток засвідчує зайвий раз наявність такого голоду, який вибивався з рамок злиденного існування; такого, який був інспірований вилученням зерна та продовольства. Проаналізовані документи засвідчують фактично одностайність у викладі подій, хоча є і розбіжність у оцінюванні (хто винен).

Список джерел та літератури

1. АЛЄКСЄЄВ, О., 2020, Питання достовірності селянських мемуарних джерел у висвітленні подій Голодомору 1932-33 років, Емінак: науковий щоквартальник, 3 (31), 261-274.

2. АЛЄКСЄЄВ, О., 2021, Видова класифікація селянських мемуарних джерел Південної України ХХ століття, Гілея, 6-7, 7-13.

3. БІЛОКІНЬ С., 2022, Щоденник Ф. Ернста (1925-33 рр.), Сергій Білокінь (Київ). Персональний сайт історика України.

4. БОГУНОВ, С., ДАНИЛЕНКО, В., 2003, 1932-1933 роки очима партійного функціонера (щоденник Д. Заволоки), З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1 (20). C. 66-90.

5. БОРИСЕНКО, В., 2021, Культура та побут селян на Дніпропетровщині в 1920-1930-х роках (за архівними матеріалами етнографічної комісії ВУАН), Етнічна історія народів Європи, 64. 57-67.

6. ВИНАР, Л., ГИРИЧ, І., 2004, Вступне слово, Барвінський Олександер. Спомини з мого життя. Ч. 1-2. Нью-Йорк, К.: Смолоскип, 11-14.

7. Голодомор 1932-1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: анот. довід., 2010, упоряд.: Л. Аулова та ін., НАН України, Ін-т історії України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Львів: Центр дослідж. визвол. руху.

8. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: бібліографічний покажчик, 2001, ред кол.: С. В. Кульчицький та ін., упоряд.: Л. М. Бур'ян, І. Е. Рікун. Одеська державна наукова бібліотека імені М. Горького; Інститут історії України НАН України; Фундація українознавчих студій Австралії. Одеса; Львів: Вид-во М. П. Коць.

9. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: бібліографічний покажчик, 2008, ред кол.: С. В. Кульчицький та ін.; упоряд.: Л. Бур'ян, І. Рікун. Одеська державна наукова бібліотека імені М. Горького; Інститут історії України НАН України. Вип. 2, Одеса: Вид-во Студія « Негоціант”.

10. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: бібліографічний покажчик, 2014, Упоряд.: Л. М. Бур'ян, І. Е. Рікун; Редкол.: С. В. Кульчицький та ін., ред. І. С. Шелестович. ОННБ імені М. Горького; Інститут історії України НАН України. Вип. 3. Одеса.

11. ГРУШЕВСЬКИЙ, М. С. Щоденник (1902-1914 рр.), 2021, у 2-х т., Т. 1: 1902-1907, Ред. кол.: Г Бурлака та ін.; наук. ред. І. Гирич; упоряд., вступ. ст., комен. С. Панькова. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Т. 2: 1908-1914, ред. кол.: Г. Бурлака та ін.; наук. ред. І. Гирич; упоряд., вступ. ст., комен. С. Панькова. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

12. ГРУШЕВСЬКИЙ, М. Щоденник (1888-1894 рр.), 1997, переднє слово, упоряд., ком., післямова Л. Заш- кільняка. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

13. ЖУК, Є. Приречені: (Нотатки), 1963, Визвольний шлях, 7, 768-773.

14. КОВАЛЬОВА, Ю., 2016, Сімейні історії південноукраїнського регіону переломної доби (досвід інтерпретації селянських щоденників першої третини ХХ ст., Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 45 (1), 212-220.

15. КОЛОСОВА, В., 2021, Київський щоденник. 1940-1945, упоряд.: О. Лазаренко, А. Портнов. Х.: ТОВ Видавництво « Права людини»

16. КОЛЯСТРУК, О., 2008, Документи особового походження як джерела з історії повсякденності, Український історичний журнал, 2, 145-153.

17. МАЛАХИЕВА-МИРОВИЧ, В., 2022, 1098 записів. Дневники и записи, Прожито: Дневники и воспоминания. Европейский університет в Санкт-Петербурге.

18. МУСІЄНКО ОКСЕНТІЙ, 2022, Чотири зошити. Щоденникові нотатки. 1932-1933, Мусієнко Оксентій. Патент на голод. Поезії. Щоденникові нотатки. 1931-1933, підгот. Оксана Юркова, Геннадій Боряк. НАН України. Інститут історії України; Іванківська районна державна адміністрація; Іванківський районний історико-краєзнавчий музей. Київ, 2022 (готується до друку).

19. Пам'ять народу: геноцид в Україні голодом 1932-1933 років. Свідчення, 2009, Кн. 1, упоряд.: О. Веселова, О. Нікілєв, відп. редактор В. Смолій, Асоціація дослідників голодоморів в Україні, Фундація Українського геноциду; НАН України. Інститут історії України. К.: ВД «КАЛИТА»

20. Пам'ять народу: геноцид в Україні голодом 1932-1933 років. Свідчення, 2009, Кн. 2, упоряд.: О. Веселова, О. Нікілєв; відп. ред. В. Смолій, Асоціація дослідників голодоморів в Україні; Фундація Українського геноциду; НАН України. Інститут історії України. К.: ВД «КАЛИТА».

21. ПЛОХІЙ, С., 2005, Селянська кліо. Історична пам'ять та національна ідентичність в Радянській Україні, Джерела з історії південної України. Т 5, кн. 1. Мемуари та щоденники. Ч. 1. Запоріжжя: РА «Тандем-У», 12-32.

22. Реабілітовані історією. Миколаївська область. Кн. 4, 2008, ред. кол.: Гаркуша О. М. (голова) та ін.. Інститут історії України НАН України; Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»; Служба безпеки України; Всеукраїнська спілка краєзнавців; Українське культурно-просвітницьке товариство «Меморіал» імені В. Стуса; Миколаївська обласна державна адміністрація; Миколаївська обласна рада. Київ; Миколаїв: Світогляд.

23. «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932-1933 років в Україні, 2018, упоряд., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. Український інститут національної пам'яті. К.: Фенікс.

24. Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ҐПУ-НКВД, 2007, упор.: В. Борисенко та ін. К.: ВД «Стилос».

25. РЯБЧЕНКО, О., 2012, Студенти радянської України 1920-1930-х років: практики повсякденності та конфлікти ідентифікації, X.: ХНАМГ.

26. РЯБЧЕНКО, О., 2018, Реконструкція студентської повсякденності 1920-х років: джерельні пріоритети, Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр., 19, 378-392.

27. СТРІЛЬКО-ТЮТЮН, В., 2019, Три кола пекла (Голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років на Бориспільщині). К.: Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого, Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута»

28. ТКАЧЕНКО, В., 2013, Архівні матеріали та спогади очевидців про Голодомор 1932-1933 років, Наукові записки Міжнародної асоціації україністів, 6, 245-255.

29. Щоденник І. Ярошенка, 2005, Джерела з історії південної України. Т 5. Кн. 1. Мемуари та щоденники.

30. Ч. 1. Запоріжжя: РА «Тандем-У», 261-320.

31. Щоденник Івана Ярошенка за 1915-1917 рр., 2015, Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. Кн. 2: Мовою документів і свідчень, Ред. кол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т історії України НАН України. К.: ТОВ Вид- во «КЛІО», 643-653.

32. ЯРОШЕНКО, ІВАН., 2022, 136 записів. Прожито: Дневники и воспоминания. Европейский університет в Санкт-Петербурге.

33. RYABCHENKO, O., 2019, Young People Mobilizing for Participation in Communistic Transformations in Rural Areas During the Years of the Collectivization and Holodomor, Український історичний журнал, 3, 74-92.

References

1. «Represovani» schodennyky. Holodomor 1932-1933 rokiv v Ukraini [«Repressed» diaries. The Holodomor of 1932-1933 in Ukraine], 2018, compiler, introd., resp. red. Ya. Faizulina. Ukrains'kyi instytut natsional'noi pam'iati. K.: Feniks.

2. ALEKSEEV, O., 2020, Pytannia dostovirnosti selians'kykh memuarnykh dzherel u vysvitlenni podii Holodomoru 1932-33 rokiv [The question of the reliability of peasant memoir sources in covering the events of the Holodomor of 1932-33]. In: Eminak: naukovyi schokvartal'nyk, 3 (31), 261-274.

3. ALEKSEEV, O., 2021, Vydova klasyfikatsiia selians'kykh memuarnykh dzherel Pivdennoi Ukrainy XX stolittia [Species classification of peasant memoir sources of Southern Ukraine of the 20th century]. In: Hileia, 6-7, 7-13.

4. [In Ukrainian]. BILOKIN' S., 2022, Schodennyk F. Ernsta (1925-33 rr.) [Diary of F. Ernst (1925-33)]. In: Serhii Bilokin' (Kyiv). Personalinyi sait istoryka Ukrainy.

5. BOHUNOV, S. & DANYLENKO, V., 2003, 1932-1933 roky ochyma partiinoho funktsionera (schodennyk D. Zavoloky) [1932-1933 through the eyes of a party functionary (diary of D. Zavoloka)]. In: Z arkhiviv VUChK- HPU-NKVD-KHB, 1 (20). C. 66-90.

6. BORYSENKO, V., 2021, Kul'tura ta pobut selian na Dnipropetrovshchyni v 1920-1930-kh rokakh (za arkhivnymy materialamy etnohrafichnoi komisii VUAN) [Culture and daily life of peasants in the Dnipropetrovsk region in the 1920s and 1930s (based on archival materials of the ethnographic commission of the Ukrainian Academy of Sciences)]. In: Etnichna istoriia narodiv Evropy, 64. 57-67.

7. Holodomor 1932-1933 rokiv v Ukraini za dokumentamy HDA SBU: anot. dovid [The Holodomor of 1932-1933 in Ukraine according to the documents of the State Security Service of Ukraine: an annotated guide], 2010, compiler: L. Aulova et al., NAN Ukrainy, In-t istorii Ukrainy, In-t ukr. arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho, L'viv: Tsentr doslidzh. vyzvol. rukhu.

8. Holodomor v Ukraini 1932-1933 rr.: bibliohrafichnyi pokazhchyk [Holodomor in Ukraine 1932-1933: bibliographic index], 2014, compiler: L. M. Bur'ian, I. E. Rikun; edit. board.: S. V. Kul'chyts'kyi et al, ed. I.

9. S. Shelestovych. ONNB imeni M. Hor'koho; Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Issue 3. Odesa..

10. Holodomor v Ukraini 1932-1933 rr.: bibliohrafichnyi pokazhchyk [Holodomorin Ukraine 1932-1933: bibliographic index], 2001, ed. board.: S. V. Kulichytsikyi et al., compiler: L. M. Buriian, I. E. Rikun. Odesika derzhavna naukova biblioteka imeni M. Horikoho; Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy; Fundatsiia ukrainoznavchykh studii Avstralii. Odesa; Liviv: Vyd-vo M. P. Kotsi. [In Ukrainian].

11. Holodomor v Ukraini 1932-1933 rr.: bibliohrafichnyi pokazhchyk [Holodomor in Ukraine 1932-1933: bibliographic index], 2008, ed. board.: S. V. Kul'chyts'kyi rt al.; compiler: L. Buriian, I. Rikun. Odes'ka derzhavna naukova biblioteka imeni M. Hor'koho; Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Issue. 2, Odesa: Vyd-vo Studiia iNehotsianti. [In Ukrainian].

12. Hrushevs'kyi, M. S. Schodennyk (1902-1914 rr.) [Diary (1902-1914), 2021, u 2-kh t., T. 1: 1902-1907, ed. board.: H. Burlaka et al.; nauk. red. I. Hyrych; compiler, introd., comments S. Pan'kova. Kyiv: Instytut ukrains'koi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho. T. 2: 1908-1914, ed. board.: H. Burlaka et al; ed..

13. Hyrych; compiler, introd., comments S. Pan'kova. Kyiv: Instytut ukrains'koi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho. [In Ukrainian].

14. Hrushevs'kyi, M. Schodennyk (1888-1894 rr.) Diary (1888-1894)], 1997, introd., compiler, comments, afterword L. Zashkil'niaka. Kyiv: Instytut ukrains'koi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevs'koho. [In Ukrainian].

15. KOLOSOVA, V., 2021, Kyivs'kyi schodennyk. 1940-1945 [Kyiv daily. 1940-1945], compiler: O. Lazarenko, A. Portnov. Kh.: TOV Vydavnytstvo «Prava liudyny».

16. KOLIASTRUK, O., 2008, Dokumenty osobovoho pokhodzhennia iak dzherela z istorii povsiakdennosti [Documents of personal origin as sources from the history of everyday life]. In: Ukrains'kyi istorychnyi zhurnal,

17. KOVAL'OVA, Yu., 2016, Sime'ni istorii pivdennoukrains'koho rehionu perelomnoi doby (dosvid interpretatsii selians'kykh schodennykiv pershoi tretyny XX st. [Family histories of the southern Ukrainian region of the turning point (experience of interpreting peasant diaries of the first third of the 20th century]. In: Naukovi pratsi istorychnoho fakul'tetu Zaporiz'koho natsional'noho universytetu, 45 (1), 212-220.

18. MALAKHYEVA-MYROVYCH, V., 2022, 1098 zapysiv. Dnevniki i zapisi [1098 entries. Diaries and records]. In: Prozhyto: Dnevniki i vospominaniia. Evropeiskii universytet v Sankt-Peterburhe.

19. MUSIENKO OKSENTII, 2022, Chotyry zoshyty. Schodennykovi notatky. 1932-1933 [Four notebooks. Diary notes. 1932-1933]. In: Musiienko Oksentii. Patent na holod. Poezii. Schodennykovi notatky. 1931-1933, prepare: Oksana Yurkova, Hennadii Boriak. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy; Ivankivs'ka raionna derzhavna administratsiia; Ivankivs'kyi raionnyi istoryko-kraeznavchyi muzei. Kyiv, 2022 (is being prepare). [In Ukrainian]. Pam'iat' narodu: henotsyd v Ukraini holodom 1932-1933 rokiv. Svidchennia. [Memory of the People: the Famine-Genocide of 1932-1933 in Ukraine. Evidences]. Book 1, 2009, compiler: O. Veselova, O. Nikiliev, resp. ed. V. Smolii, Asotsiatsiia doslidnykiv holodomoriv v Ukraini, Fundatsiia Ukrains'koho henotsydu; NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K.: VD «KALYTA».

...

Подобные документы

  • Один із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу організований державою голод 1932-1933 рр.. Державна політика в селі за голодомору. Голодомор в Україні належить до трагедій, демографічні наслідки яких відчуваються багато десятиліть.

    статья [15,0 K], добавлен 11.02.2008

  • Економічне і соціальне становище Кременчуччини 1920-1921 р. та вплив на нього НЕПу. Голодомор 1933р.: причини й переумови, державна політика. Політвідділи МТС. Заходи щодо зміцнення колгоспів. Голодомор 1933 року в Кременчуці. Сталінські репресії.

    реферат [44,1 K], добавлен 14.02.2008

  • Причини голодомору на Дніпропетровщині. Становище селян в 1932 р. та посилення голодомору в 1933 р.. Спогади очевидців та національні аспекти. "Сталінський стрибок" в індустріалізації та колективізації. Тотальне вилучення продовольства у селян державою.

    реферат [34,5 K], добавлен 10.05.2009

  • Голодомор 1932-1933 рр. як масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, характеристика головних причин його виникнення. Початок репресій, "Закон про п'ять колосків". Намагання влади СРСР приховати наслідки голодомору, кількість загиблих.

    презентация [2,0 M], добавлен 09.04.2012

  • Завищені плани на здавання хліба для селян, розкуркулювання та колективізація в роки сталінізму. Постанова "Про заходи до посилення хлібозаготівель", прийнята під тиском Молотова, та смерті, що мали місце вже в перший місяць її дії. Голодомор на Україні.

    контрольная работа [4,3 M], добавлен 01.02.2009

  • Голод як наслідок сталінського методу колективізації панував у всіх регіонах СРСР, де держава конфіскувала собі весь хліб – основний продукт харчування. Колективізація і голодомор на Ізюмщині. Голос історії: свідчення очевидців голодомору в Україні.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 16.03.2008

  • Голодомор 30-х років ХХ ст. як українська катастрофа. Історія та події цього явища. Фактори та наслідки Голодомора. Уточнені дані людських втрат, масштаби Голодомору. Голодне лихоліття як наслідок економічно необгрунтованої політики більшовиків.

    презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2019

  • Голодомор на Україні 1931 - 1933 років: причини, організатори, сутність. Обгрунтування геноциду на Украіне.Блокадное становище України. Постродавшіе від голодомору. Аналіз реакції світового співтовариства на голод в Україні вчора і на сьогоднішній день.

    научная работа [343,4 K], добавлен 27.11.2008

  • Голодомор 1932-1933 років як найтрагічніша сторінка в історії українського народу, передумови та причини початку. Демографічне становище в Україні в 1932-1933 роки. Розповідь очевидця суворих подій в тогочасному селі Клішківці - Є.Ф. Багметової.

    курсовая работа [520,1 K], добавлен 25.10.2011

  • Голодомор 1932-1933 років як трагедія українського народу XX століття. Ставлення до подій тих часів всесвітніх організацій ООН та ЮНЕСКО, оцінка ними терористичних актів радянської влади проти української нації. Ціна хлібозаготівельної політики Сталіна.

    доклад [17,7 K], добавлен 13.08.2009

  • Геноцид українського народу. Голодомор 1932-1933 років як найстрашніша сторінка в історії українського народу. Різносторонні думки свідків Голодомору в Люботині. Колективізація селянських господарств. Харківська область як центр голодомору в Україні.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 11.12.2014

  • Голодомор 30-х років ХХ ст. як одна з найжахливіших трагедій в історії українського народу. Колективізація, масове розкуркулювання селянства, нереальні плани хлібозаготівель, посуха - головні причини голодомору. Жахливі наслідки голодомору 30-х років.

    реферат [33,9 K], добавлен 27.03.2011

  • Длительность и масштаб массового голода, охватившего всю территорию Украинской ССР. Демографические потери в межпереписной период 1927—1938 г. Вклад системы здравоохранения и Красного Креста УССР в оказание помощи пострадавшим. Память о жертвах.

    реферат [31,1 K], добавлен 28.11.2011

  • Основні причини катастрофи страшного Голодомору 1932-1933 рр. Соціально-економічна політика, яка здійснювалася жорстокими командно-репресивними методами шляхом проведення суцільної колективізації, масового "розкуркулювання" та непосильної хлібозаготівлі.

    реферат [22,1 K], добавлен 21.02.2011

  • Причини і організація Голодомору на території України в 30 роках. Початок репресій. "Закон про п'ять колосків". Запровадження натуральних штрафів, блокада УРСР. Кількість загиблих, сучасне визнання репресій. Український голодомор на тлі загальносоюзного.

    контрольная работа [58,6 K], добавлен 05.01.2011

  • Катастрофічне становище в країні напередодні голодомору 1933 р. Відбір в селян внутрішніх фондів - продовольчого, фуражного, насіннєвого. Розбій, спрямований на винищення. Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932-33 рр.

    презентация [1,7 M], добавлен 02.03.2012

  • Цели и задачи политики НЭПа. Определение курса на индустриализацию и развитие промышленного строительства. Насильственная коллективизация и выселение крестьянских семей с Казахстана. Голодомор 1931-1933 гг., его последствия. Система лагерей ОГПУ-НКВД.

    презентация [1,3 M], добавлен 24.11.2015

  • Нашому народу повертається Історія, а історія – це правда. Минуле це болить кожному з нас – справжнє, не прикрашене домислами, не пом’якшене вимислами. Голод: чому і як? Духовна руїна. Голодомор очима істориків, мовою документів.

    реферат [15,1 K], добавлен 19.09.2003

  • Аналіз утворення Генерального Секретаріату та його склад. Характеристика процесу русифікації у 70-80 рр. ХХ ст. в УРСР. Перший голодомор в Україні в 1921-1922 рр. - наслідки політики "воєнного комунізму". Виникнення у 1989 році народного руху України.

    контрольная работа [28,0 K], добавлен 13.06.2010

  • Причини голодомору в 1932-33 рр. Примусова колективізація. Індустріалізація, реалізація нереальної програми будівництва фабрик і заводів. Боротьба з українським націоналізмом. Корекція планів хлібозаготівлі в сторону їх збільшення. Опір вивозу хліба.

    реферат [17,9 K], добавлен 16.09.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.