До 80-ї річниці створення УПА

Размещено на http://www.allbest.ru/

До 80-ї річниці створення УПА

Ленартович О.Ю.,

доктор історичних наук, професор кафедри історії України та археології Волинського національного університету імені Лесі Українки (Україна, Луцьк)

Стаття присвячена дослідженню українського національно-визвольного руху в роки Другої світової війни. 14 жовтня 2022 р. виповнюється вісімдесят років з часу заснування Української повстанської армії (УПА), що обумовлює її актуальність. Посилену зацікавленість науковців та громадськості викликають питання пов'язані із збройною боротьбою українського народу за відновлення державного суверенітету. Події Другої світової війни порівнюють із сучасною російсько-українською війною, шукаючи аналогії, аналізуючи помилки в тактиці та стратегії боротьби. На особливу увагу заслуговує повстанська тактика УПА та спроба її реалізації на Волині в 1943 р. Автор визначає особливості цього періоду, бачення перспектив державотворення, особливості взаємовідносин українських націоналістів з німецькою окупаційною владою.

Ключові слова: державність, національно-визвольний рух, УПА, ОУН.

TO THE 80TH ANNIVERSARY OF THE CREATION OF THE UPA

Lenartovych O. Y.,

doctor of Historical Sciences, Professor of the Department of History of Ukraine, Political Science and National Security, Volyn National University named after Lesya Ukrainka (Ukraine, Lutsk)

Until the 80th The article is devoted to the study of the Ukrainian national liberation movement during the Second World War. October 14, 2022 marks eighty years since the founding of the Ukrainian Insurgent Army (UPA), which determines its relevance. The issues related to the armed struggle of the Ukrainian people for the restoration of state sovereignty are of increasing interest to scientists and the public. The events of the Second World War are compared with the modern Russian-Ukrainian war, looking for analogies, analyzing mistakes in tactics and strategies of struggle. The insurgent tactics of the UPA and the attempt to implement them in Volyn in 1943 deserve special attention. The author defines the peculiarities of this period, the vision of the prospects of state formation, the peculiarities of the relationship between Ukrainian nationalists and the German occupation authorities. anniversary of the creation of the UPA.

Keywords: statehood, national liberation movement, UPA, OUN.

Поширення репресій проти Організації українських націоналістів (ОУН-Б) після проголошення акту відродження української державності 30 червня 1941 р. у Львові та жорстокий окупаційний режим, спрямований проти місцевого населення, змусили Центральний провід ОУН (ЦП ОУН) переглянути власне ставлення до Німеччини.

Спочатку вона розглядалася як потенційний союзник у боротьбі проти радянської влади. Це підтверджувалось обіцянками вищого керівництва третього рейху створити автономну українську державу, формуванням військових підрозділів «Нахтігаль» і «Роланд» та ін.

Категорична позиція Берліну в цьому питанні спростувала усі сподівання керівництва ОУН. Від липня 1941 р. німецька адміністрація почала сприйматись як окупаційна, ворожа українському національно-визвольному рухові.

Найбільш активну позицію щодо необхідності збройної боротьби займав Крайовий провід на ПЗУЗ керований Д. Клячківським (Охрім, Клим Савур). Однак і серед його членів були різні погляди на вказану проблему. Існувало три концепції: 1) «Міліарна» передбачала створення 300 тис. армії та боротьбу проти радянської влади яка буде ослаблена війною, одночасно підготовка революції поневолених народів СРСР; 2) «Еміграційна» базувалася на твердженні, що більшовики ще сильні і створення збройних загонів спровокує репресії та невиправдані втрати тому необхідно вивести основний склад ОУН на еміграцію, обмежитись політичною боротьбою і дочекатися розпаду Радянського Союзу; 3) «Визвольна» - пропонувала зайнятися створенням та розбудовою армії яка з позиції сили дала б можливість впливати на політику європейських держав, демонструвати наміри, обороняти населення від сваволі та терору окупаційної влади, польського підпілля, червоних партизанів [14, с. 161].

Навесні 1942 р. починають формуватися збройні підрозділи ОУН-Б. Домінуючої ролі вони не відігравали. Швидше були схожі на стихійно створені групи самооборони. Для надання організованості цьому руху, відповідно до рішення військової конференції, проведеної на початку грудня 1942 р. у Львові, провідникові ОУН-Б Д. Клячківському доручено створити військові відділи на Волині - Поліссі. Вибір регіону був не випадковим адже окрім сприятливих природних умов населення вже було втягнуто до збройної боротьби в лавах «Поліської січі» Т. Бульби-Боровця, підтримувало ОУН і зазнавало репресій з боку окупаційної влади (знищено село Кортеліси на Ковельщині, масові розстріли в Цумані й Клобочині на Луччині та ін.), тероризувалося польським підпіллям та червоними партизанами. Це був етап створення Самооборонних кущових відділів (СКВ). Основу цих загонів складали члени ОУН-Б та симпатики з місцевого населення. Поряд із цим здійснювалися і мобілізаційні заходи, організовувались старшинські та під старшинські курси, нагромаджувалася зброя, створювалися бази продовольства, будувалися бункери та криївки [8, с. 152].

Окрім названих заходів великого значення надавалося роботі з підготовки членів ОУН в навчальних командах української допорогової поліції. Це убезпечувало членів організації від вивезення на роботу до Німеччини, давало можливість пройти військовий вишкіл та отримати зброю. Їх активно використовувала Служба безпеки (СБ) у якості інформаторів. Масштабно була поставлена робота серед молоді. Провідники юнаків та юнок регулярно проводили заняття з історії України, української літератури, розповсюджували підпільну літературу серед молоді. За даними радянського спецповідомлення від 16.01.1942 р. «...у Луцьку Волинська область оунівська організація відродила молодіжну українську організацію «Січовий курінь». Учасники її займаються вивченням програми і присяги оунівців» [16, с. 78].

Восени 1942 р. Крайовий провід Північно-західних український земель (КП ПЗУЗ) звернувся до Проводу ОУН-Б із пропозицією розширити Самооборонні кущові відділи (СКВ) до рівня мобільних збройних відділів, які могли б оперативно переміщуватися в ті райони, де була потреба. Для налагодження цієї роботи направлено поручника В. Івахіва (Сонар, Сом), що був до цього часу командиром підпільної підстаршинської школи в Поморянах. Восени 1942 р. з найкраще вишколених вояків самооборонних відділів Сарненщини було створено першу сотню УПА [7, с. 509]. Дискусійним питанням залишається дата створення загону. На думку М. Лебідя, Г Стародубець - це грудень 1942 р. Л. Шанковський вважає, що це осінь 1942 р. Волинський дослідник В. Дмитрук зазначає, що перший відділ було сформовано 14 жовтня 1942 р. на чолі з С. Качинським (Остапом), а наступний через кілька днів під командуванням І. Перегійняка (Довбешки, Коробки), згодом в районі Колок-Степань (командир Ярема), в Пустомитівських лісах (Дорош) і на Крем'янеччині (командир Крук). Автор схиляється до останньої версії оскільки вона частково підтверджується німецькими документами в яких зазначено, що вже 16 жовтня 1942 р. українські націоналісти зібрали велике збройне формування в районі Сарн та наказом генерала Т Чупринки від 14 жовтня 1947 р. в якому говорилося: «Минає п'ять років з того часу, як член ОУН Остап почав на Поліссі організовувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Маленькі ці групки, борючись рівночасно з німцями й більшовицькими партизанами, дали початок новим формам революційно-визвольного руху

- Українській Повстанській Армії» [15, с. 87; 6, с. 68].

Перемога радянських військ в битві під Сталінградом, а відтак активізація партизанських загонів, які прибули з Білорусії і взяли під свій контроль територію ПЗУЗ, діяльність польських формувань Армії крайової (АК), загострення стосунків між польськими колоністами і українцями стали тими суспільно-політичними і військовими факторами зими 1942-1943 рр., які пришвидшили рішення проводу ОУН-Б перейти до підготовки збройного виступу.

Динаміка зростання чисельності УПА виглядала наступним чином: восени 1942 р. вона складала близько 600 вояків, в квітні 1943 р.

- 10 тис. повстанців, червень 1943 р. - 20 тис. вояків [3, с. 58].

Стосовно загальної чисельності УПА точаться суперечки. О. Субтельний вважав, що кількість повстанців була в межах 500 тис. осіб. Дослідник із США П. Содоля називає цифру 25-30 тис. у 1944 р. такої ж думки дотримувався А. Кентій. Головний командир УПА В. Кук стверджує, що ця чисельність складала понад 100 тис. повстанців. Автор вважає, що постійний особовий склад загонів УПА був у кількості близько 50 тис. наприкінці 1943 р. та перевищував 100 тис в період найбільшої чисельності в 1944 р. Підстави для обґрунтування саме такої кількості дають радянські документи, зокрема, звіти про кількість заарештованих і вбитих повстанців, членів ОУН та їх родин у повоєнні роки [14, с. 173; 12, с. 120].

Найвищою тактичною одиницею УПА був курінь (500-700 вояків), до якого входило три - чотири сотні. Кожна з них нараховувала 100-150 бійців і мала три стрілецькі чоти і одну чоту важких кулеметів. Чота (30 бійців) складалася з трьох роїв, по 8-10 бійців в кожній. Нерідко з оперативною метою три і більше куренів об'єднувалися у загони або бригади, що було характерним для УПА -Північ. Поширеним було зведення різних бойових одиниць у формування непостійного складу і неусталеної чисельності: відділи і підвідділи [14, с. 169]. український національний визвольний рух

Організаційна розбудова УПА супроводжувалась розробкою необхідних оперативних документів, які визначали взаємостосунки між вояками, носили характер навчальних посібників із тактики та стратегії ведення бойових дій та розвідувальної роботи. Серед таких слід відзначити: проект Дисциплінарного статуту УПА (1943 р.); «Інструкція Ч.3/11 про військові ступені і функції» (19 грудня 1943 р.); «Бойовий правильник піхоти» (1944 р.); «Інструкція розвідчої і контрозвідчої служби» та ін. Згідно цих документів весь особовий склад УПА становили рядові, підстаршини, старшини та генерали. Встановлювалися наступні старшинські й генеральські чини: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник, генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник, маршал. Для відзнаки заслуг запроваджувалися бойові нагороди серед яких Бронзовий хрест Бойової заслуги, Срібний хрест Бойової заслуги (I і II класи), Золотий хрест Бойової заслуги (I і II класи). Робилися спроби запровадити єдиний стандарт військової форми [9, с. 16].

«Волинсько-Поліський» період УПА, який тривав з березня по грудень 1943 р., став часом становлення і нелегких випробувань для новоствореної військової організації. Відразу в березні - квітні 1943 р. між УПА та німецькою окупаційною адміністрацією розпочалася збройна боротьба. Військові підрозділи ОУН-Б на короткий час захопили містечка: Володимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю, Людвипіль (28 березня), Деражне, Олику (27 березня), Цумань, Горохів (2 квітня). До перерахованих акцій можна додати напади на концтабір у Любачівці (Горохівщина), табір військовополонених і в'язницю у Ковелі. В містечку Ківерцях було розбито пункти, де перебували особи, призначені для вивозу на роботу в Німеччину. Багато звільнених вступили до військових підрозділів УПА [17, с. 309-312; 15, с. 88-89].

Така активність на Волині обумовлена тактикою оперування великими підрозділами та стратегією створення визволених районів задекларованих Проводом ОУН-Б та Головною командою (ГК) УПА. В результаті було звільнено чимало населених пунктів Маневицького, Уманського, Рожищенського, Ківерцівського, Степанського та інших районів Волині. На цих територіях почала діяти українська влада.

В березні-листопаді 1943 р. важливим осередком повстанського руху, стало містечко Колки. Тут утворилася вільна від німецької адміністрації та червоних партизанів територія, яка ввійшла в історію під назвою «Колківська республіка». На визволених територіях було організовано систему цивільної влади. Керівництвом УПА сюди було відряджено командира Північно-західної групи Ю. Стельмащука (Рудий) зі штабом та людьми з територіальної адміністрації. У місті створено поліційну станицю, командиром якої став Чорноморець, жандармерію очолив сотник Моряк [4, с. 2].

Навколо містечка дислокувалися підрозділи УПА. В районі старосільських хуторів сотня під командуванням Н. Лопохи (Горошка). Неповна сотня (50 повстанців) діяла поряд з хуторами села Ситниця (командир Д. Нагорний (Босий)). Біля Рудки-Козинської близько 200 вояків під командуванням сотника П. Германюка (Богун). На території Ківерцівського, Колківського і Цуманського районів діяла військова група «Котловина» чисельністю 300 бійців, якою командував С. Коваль (Рубащенко, Бурлака, Юрко). В середині червня прибуло два відділи постанців з Галичини. За даними Українського штабу партизанського руху, станом на 9 липня 1943 р. на території «Колківської республіки» діяли ще загони «Берези» (400 чол.), «Легенди» (450 чол.), «Єромщеня» (325 чол.), «Орла» (100 чол.), «Махорки» (300 чол.) [13, с. 98].

В цей час у Колках, а згодом в ближчих селах розміщувався штаб відомого командира Північної групи УПА І. Литвинчука (Дубового). Охороняла його сотня (Бескиди). Особисто «Дубовому» підпорядковувалися сотня «Цигана», «Ворона», «Недолі», «Шаули». Таким чином в околицях містечка було сконцентровано більше 3 000 повстанців [3, с. 75].

1 вересня 1943 р. ГК УПА встановила цивільну адміністрацію на підконтрольних територіях які поділялися на села і міста, райони, повіти (округи), області. Органами адміністративної влади стали ради та управи різних рівнів (сільські, міські, повітові, обласні). Існував тут і революційний суд. Його головою був уродженець с. Старосілля Т. Регещук. До складу входили Г. Лавренчук, А. Васюхник, І. Терешко. Судові присуди виконував уродженець с. Старосілля В. Маркевич [13, с. 99].

Розпочалося відродження господарського життя. Згідно з розпорядженням ГК УПА підписаним Д. Клячківським від 15 серпня 1943 р. робилася спроба вирішити земельне питання. Передбачалося наділення селян землею в кількості яку зможе обробити одна сім'я або збереження колективних форм господарювання за бажанням населення. Запроваджувалося виробництво товарів першої необхідності: мила, паперу, воску, медичного спирту. В Колках функціонував пункт по переробці м'яса, молочарня, млин, 2 їдальні та шпиталь. Вводився натуральний податок. Якщо господарство мало 5 га. Землі й більше, то власник здавав 5 кг. м'яса, 2 кг. смальцю, 10 кг. муки і ярини. Бідне населення робило внески добровільно [19, с. 111].

Відсутність грошової маси змусила запровадити своєрідні облігації бофони (автором їх зовнішнього вигляду був відомий художник Н. Хасевич), що видавалися населенню для підтвердження грошових внесків у бойовий фонд УПА.

В Колках працювала середня школа контрольована шкільним інспектором, який був підзвітним суспільно-політичній референтурі. Велику увагу приділяли культурно-освітній та пропагандистській роботі. З липня 1943 р. раз на місяць виходив часопис для партизанів, поширювались журнал «До зброї» та гумористичний упівський часопис «Український перець». В райцентрі працював клуб, виступав аматорський драматичний гурток, хор та оркестр [18, с. 135; 10, с. 64].

Німецька окупаційна влада не могла миритися із такою ситуацією тому влітку 1943 р. значно активізувалися дії спрямовані проти українського підпільного та партизанського руху. Шеф поліції на Волині та Поділлі бригаденфюрер СС Гінцлер 7 червня 1943 р. віддав наказ про ліквідацію УПА. В операції було задіяно 10 тис. жандармів, 10 моторизованих батальонів з артилерією, 50 танків, 27 літаків під командуванням генерала Е. фон дем Бах-Зелевського якого пізніше замінив генерал Пріцман. Втрати УПА за весь період боїв становили 1237 вояків та 5 тис. цивільного населення але досягнути бажаної мети німецькому командуванню не вдалося [2, с. 5; 11, с. 42].

З метою поповнення кадрового складу УПА на території «Колківської республіки» було створено військові курси для чоловічого населення, підстаршинська школа якою керував «Босий», сформована кавалерійська сотня. Відкривалися санітарні пункти для лікування хворих та поранених повстанців, а в с. Куликовичі розгорнуто польовий шпиталь. Санітарною та медичною службою керував Український червоний хрест. Допомогу надавали не лише пораненим повстанцям, а й місцевому населенню. З цією метою було створено санітарні пункти та амбулаторії в яких прийом здійснювався в певні години. Ліки можна було придбати в аптечних відділах. Забезпеченням медичними кадрами цих установ займалися організовані курси медсестер в с. Куликовичі [1, с. 2].

Наприкінці жовтня на початку листопада 1943 р. німецьке командування вирішило остаточно знищити український самостійницький рух в регіоні. За цей період зафіксовано 47 боїв результатом яких стала загибель та поранення 1500 німецьких солдатів і офіцерів. УПА втратила 414 повстанців. В наступ на Колки було кинуто дивізію при підтримці літаків та артилерії. В результаті бойових дій містечко було майже повністю зруйноване, загинуло близько 800 цивільних осіб, спалено ряд сіл, зокрема, Мар'янівка, Тараш, Старосілля частково зруйновано с. Розничі та ін.

Аналізуючи причини поразки, на нараді командирів підрозділів, Д. Клячківський зауважив низьку ефективність застосування тактики дій великими підрозділами оскільки ворог мав змогу застосувати всі види озброєння включаючи танки та літаки. Такі реалії змусили ГК УПА переглянути методи боротьби та зменшити великі військові одиниці до рівня сотень та невеликих боївок [13, с. 82].

«Колківська республіка» була знищена. Доля її оборонців склалася по різному. Частина продовжувала боротися проти німецької окупаційної влади та загинула в боях, а решта продовжувала боротьбу після звільнення цих територій проти радянської влади і була розстріляна в грудні 1944 р. чи засуджена до тривалих строків ув'язнення [5, с. 2].

Досвід бойових дій 1943 р. вказував на неможливість вести широкомасштабну успішну боротьбу проти регулярних частин. Зміни на радянсько-німецькому фронті та загроза повернення сталінського режиму змусили командування УПА та провід ОУН-Б переглянути необхідність протинімецької боротьби та перейти до виключно партизанської тактики.

Список використаних джерел

1. Беземський Г. Державотворча діяльність УПА. // Народна справа. - 2002. - 12 вересня.

2. Гришин-Грищук І. Нюрнберзький процес виправдав антигітлерівські та антисталінські дії ОУН-УПА. // Шлях перемоги. - 1997. - 23 січня.

3. Волинь у Другій світовій війні. Збірник наукових та публіцистичних статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк: «Вежа». 2004. - 108 с.

4. Данилюк В., Кучерепа М., Хлопук Ю. Через могили до вічності.. .Або життя і смерть Колківської республіки. // Молода Волинь. - 1993.

- 10 вересня.

5. Данилюк В. Вони помирали стоячи.// Молода Волинь. - 1993. - 26 листопада.

6. Дмитрук В. Вони боролись за волю України // Участь ОУН і УПА у національно-визвольній бо-ротьбі українського народу в 1941-1956 рр. за матеріалами Волині і Полісся. - Т 3. - Луцьк: «Вол. обл. друк.». - 2006. - 404 с.

7. Історія українського війська 1917-1995./ В. Гриневич, Л. Гриневич, Б. Якимович. - Львів: «Світ». - 1996. - 840 с.

8. Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій вітчизняних війнах (1939-1945 рр.). - К.: «Вища школа» - 1999. - 58 с.

9. Кентій А. Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. - К.: Ін-т історії України НАН України. - 1999. - 287 с.

10. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років XX століття. - Львів: «Каменяр». - 2000. - 464 с.

11. Крохмалюк Ю. Гайнріх Гіммлер. // Вісті комбатанта. - 1982. - ч.1.

12. Ленартович О. Селянство Західної України в національно - визвольній боротьбі 1944-1950 рр.

- Луцьк: Ред.-вид. відділ Волинського держ. у-ту ім. Лесі Українки. - 1998. - 154 с.

13. Никончук О. Колківська республіка. // Реабілітовані історією. Збірник наукових статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Реабілітовані історією». Луцьк, 5-6 грудня. 2002. - Луцьк: «Вежа». - С. 72-87.

14. Організація українських націоналістів і українська повстанська армія. - К. - 2005.

15. Патриляк І. До питання про внесок ОУН та УПА у боротьбу проти нацистських окупантів на території України. // УІЖ. - №5. - 2004. - С. 83-89.

16. Стародубець Г ОУН(Б) в українському національно-визвольному русі на Волині в роки Другої світової війни (1941-1943 рр.). - Тернопіль: Підручники і посібники. - 2002. - 144 с.

17. Сергійчик О. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. - К.: «Дніпро». -1996. - 494 с.

18. Шумук Д. Пережите і передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв'язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921-1981 рр.). - К.: Вид-во ім. Олени Теліги. - 1998. - 432 с.

19. Щеглюк В. «...Як роса на сонці». Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН-УПА Л. С. Пав- лишина. - Львів: ЦПІ 16. Федорова, Фенікс ЛТД. - 1992. - 159 с.

References

1. Bezemskyi H. Derzhavotvorcha diialnist UPA. // Narodna sprava. - 2002. - 12 veresnia.

2. Hryshyn-Hryshchuk I. Niurnberzkyi protses vy- pravdav antyhitlerivski ta antystalinski dii OUN-UPA. // Shliakh peremohy. - 1997. - 23 sichnia.

3. Volyn u Druhii svitovii viini. Zbirnyk nau- kovykh ta publitsystychnykh statei istorychnoho fakultetu Volynskoho derzhavnoho universytetu im. Lesi Ukrainky. - Lutsk: «Vezha». 2004. - 108 s.

4. Danyliuk V., Kucherepa M., Khlopuk Yu. Cher- ez mohyly do vichnosti.Abo zhyttia i smert Kolkivs- koi respubliky. // Moloda Volyn. - 1993. - 10 veresnia.

5. Danyliuk V. Vony pomyraly stoiachy.// Molo- da Volyn. - 1993. - 26 lystopada.

6. Dmytruk V. Vony borolys za voliu Ukrainy // Uchast OUN i UPA u natsionalno-vyzvolnii borotbi ukrainskoho narodu v 1941-1956 rr. za materialamy Volyni i Polissia. - T 3. - Lutsk: «Vol. obl. druk.». - 2006. - 404 s.

7. Istoriia ukrainskoho viiska 1917-1995. /V. Hrynevych, L. Hrynevych, B. Yakymovych. - Lviv: «Svit». - 1996. - 840 s.

8. Koval M. Ukraina v Druhii svitovii i Velykii vitchyznianykh viinakh (1939-1945 rr.). - K.: «Vysh- cha shkola» - 1999. - 58 s.

9. Kentii A. Ukrainska povstanska armiia v 19421943 rr. - K.: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. - 1999. - 287 s.

10. Kyrychuk Yu. Narysy z istorii ukrainskoho nat- sionalno-vyzvolnoho rukhu 40-50 rokiv XX stolittia.

- Lviv: «Kameniar». - 2000. - 464 s.

11. Krokhmaliuk Yu. Hainrikh Himmler. // Visti kombatanta. - 1982. - ch.1.

12. Lenartovych O. Selianstvo Zakhidnoi Ukrainy v natsionalno - vyzvolnii borotbi 1944-1950 rr. - Lutsk: Red.-vyd. viddil Volynskoho derzh. u-tu im. Lesi Ukrainky. - 1998. - 154 s.

13. Nykonchuk O. Kolkivska respublika. // Reabil- itovani istoriieiu. Zbirnyk naukovykh statei i materi- aliv mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Reabilitovani istoriieiu». Lutsk, 5-6 hrudnia. 2002.

- Lutsk: «Vezha». - S. 72-87.

14. Orhanizatsiia ukrainskykh natsionalistiv i ukrainska povstanska armiia. - K. - 2005.

15. Patryliak I. Do pytannia pro vnesok OUN ta UPA u borotbu proty natsystskykh okupantiv na tery- torii Ukrainy. // UlZh. - №5. - 2004. - S. 83-89.

16. Starodubets H. OUN(B) v ukrainskomu nat- sionalno-vyzvolnomu rusi na Volyni v roky Druhoi svitovoi viiny (1941-1943 rr.). - Ternopil: Pidruch- nyky i posibnyky. - 2002. - 144 s.

17. Serhiichyk O. OUN-UPA v roky viiny. Novi dokumenty i materialy. - K.: «Dnipro». -1996. - 494 s.

18. Shumuk D. Perezhyte i peredumane. Spohady y rozdumy ukrainskoho dysydenta-politviaznia z rokiv blukan i borotby pid troma okupatsiiamy Ukrainy (1921-1981 rr.). - K.: Vyd-vo im. Oleny Telihy. - 1998. - 432 s.

Shchehliuk V. «.Yak rosa na sontsi». Poli- tychnyi roman-khronika, napysanyi na osnovi spohad- iv kolyshnoho diiacha OUN-UPA L. S. Pavlyshyna. - Lviv: TsPI 16. Fedorova, Feniks LTD. - 1992. - 159 s.

Размещено на Allbest.ru