Еволюція інформаційних технологій в історії людства та інформаційний вплив на свідомість населення в ході військових конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Еволюція інформаційних технологій в історії людства та інформаційний вплив на свідомість населення в ході військових конфліктів

Набока Сергій Валерійович кандидат історичних наук, доцент кафедри історії світового українства

Анотація

У статті, зроблена спроба крізь призму історії, висвітлити проблематику й наслідки еволюції засобів інформації та комунікації у впливі як на розвиток самої людини, так і на тісно пов'язані з цим культурні, політичні, військові, економічні, соціальні зміни в історії суспільств та держав. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об'єктивності й логічності

Вказана актуальність даного дослідження, обумовлюється тими обставинами, що розвиток людської цивілізацій та конкретних суспільств, у великій мірі, визначається еволюцією методів збереження, передачі та засвоєння інформації. Ці фактори, реально впливали на функціонування соціуму та проявлялися в усіх сферах його діяльності, змінювали життя людей, детермінували успішність, специфіку чи деградацію суспільства, відбивалися на історичних подіях. інформаційний еволюція історія

В ході дослідження зазначеної проблеми, автором визначено на історичних прикладах основні складові зазначених явищ, що полягають в розвитку інструментів і суб'єктів прийняття, передачі та збереження інформації. Висвітлено, величезний вплив еволюції інформаційних технологій, практично на всі сфери життя людини та суспільства в історичному контексті. Розглянуто, наслідки зростання ролі інформації та ЗМІ протягом XX - XXI ст., в житті людей та загалом людської цивілізації.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, автором в контексті розгляду історичних періодів розвитку людської цивілізації, виділені основні етапи еволюції інформаційних технологій. Висвітлено закономірність залежності прискорення й успішності розвитку суспільств, від рівня свободи та досконалості їхніх інформаційно- комунікаційних засобів та суб'єктів. Відзначено величезний вплив інформаційних ресурсів, засобів комунікації та нових транспортних технологій, на соціально-економічне та громадсько-культурне життя суспільства, а також їх значення в політичних протистояннях і революціях модернової доби. Проаналізовано, колосальну роль інформаційних інструментів впливу, на людські маси в «гібридних війнах» сучасності.

Ключові слова: інформаційні технології, транспортна інфраструктура, масмедіа, маніпуляційний вплив, гібридна війна, інформаційний фронт.

Naboka Sergiy Valeriiovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of the History of World Ukrainians, Taras Shevchenko National University of Kyiv

THE EVOLUTION OF INFORMATION TECHOLOGY IN TNE HISTORY OF MANKIND AND THE INFORMATION

INFLUENCE ON THE POPULATION CONSIOUSNESS IN THE MILITARY CONFLICTS

Abstract

The article attempts, through the prism of history, to illuminate the problematics and consequences of information and communication media evolution and influence both on human development itself and on closely related cultural, political, military, economic, social changes in the history of societies and states. The methodology of the study is based on the principles of historicism, science, objectivity and logic.

The mentioned actuality of this study is caused by the fact that the development of human civilizations and societies is largely determined by the evolution of methods of preservation, transmission and absorption of information. These factors affected the functioning of society and manifested themselves in all spheres of its activities, changed people's lives, determined the success, specificity or degradation of society, reflected in historical events.

In the study of this problem, the author identified the main components of these phenomena on historical examples, which consist in the development of tools and subjects of the adoption, transmission and storage of information. Highlighted the enormous impact of information technology evolution on virtually all spheres of human life and society in the historical context. The consequences of growing the role of information and media during the XX - XXI centuries in people' lives and human civilization as a whole are considered.

Thus, as a result of the study the author in the context of the analysis of historical periods of human civilization development identified the main stages of information technology evolution. The pattern of correlation between the pace and success of societies' development and the degree of freedom and perfection of their informational and communicational tools and subjects is reflected. The great influence of information resources, communication tools and new transport technologies on the socio-economic and socio-cultural life of society, as well as their significance in the political confrontations and revolutions at the present time, was noted. The enormous role of information tools of impact on the human masses in the "hybrid wars" is analyzed.

Keywords: information technology, transport infrastructure, mass media, manipulative influence, hybrid warfare, information front.

Постановка проблеми. Розвиток людства великою мірою, залежить від вдосконалення методів збереження, передачі та засвоєння інформації. Об'єм і швидкість циркуляції інформації в соціумі, являється головним критерієм ефективності та успішності прогресу суспільства. Поступ та занепад різних цивілізацій та соціумів, якщо прослідкувати перебіг людської історії, в значному ступені обумовлювався як еволюцією інформаційних засобів та інструментів, так і зростанням людських знань і навичок в користуванні ними. Тут існує причинно-наслідковий взаємозв'язок.

Актуальність вивчення даної проблематики, визначається тим міркуванням, що в ці чинники, реально та всебічно впливають на життя людей та еволюцію суспільства.

Аналіз останніх досліджень і пулікацій. Частково і опосередковано, дослідженням даної тематики, займалися такі вчені як Ф. Бродель [1], Н. Вінер [2], Е. Гіденс [3] та інші. Однак в своїх працях, вони висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів. Вивчення ж загальних закономірностей, а також водночас специфіки впливу представленого явища, потребує окремого дослідження.

Метою статті являється аналіз в історичному аспекті впливу на життя та еволюцію людського суспільства, розвитку інформаційних засобів і навичок отримання, обробки, передачі та збереження знань.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи основні аспекти цього явища, потрібно виділити його головні його складові. В цьому відношенні в історії земних соціумів, прослідковується чітка закономірність - чим зручніші, доступніші та точніші засоби передачі інформації (мова, письмо, телефон, радіо, інтернет...), тим інтенсивніше розвиваються всі галузі людського життя: економіка, наука, військова справа, побут, культура.

Наступним фактором виступає вміння людини швидко приймати та опрацьовувати інформацію (знання, грамотність, навички користування технічними засобами обробки даних).

Крім рівня передачі та прийняття інформації, дуже важливим, є також чинник збереження знань. Без ефективних засобів зберігання інформації, розвиток та функціонування суспільства дуже гальмуються. І якщо в давнину, основний масив знань зберігався і передавався в усному вигляді (через людську мову і пам'ять, яка не дуже об'ємна і надійна, та різні матеріальні предмети). Потім у письмовому вигляді (таблички, наскальні написи, папірус, книги, карти, хроніки, архіви.). Згодом, у звуковому та відео форматі (кінострічки, касети, диски.).

Ці фактори впливають на розвиток всього життя людського суспільства. Варто лише відзначити, що наприклад, біль-менш розвинуте та ускладнене соціальне життя (приміром існування держави), практично неможливе - якщо суспільство немає хоча б примітивних засобів збереження та передачі значних об'ємів інформації.

Ці чинники, безумовно впливають не лише на рівень соціально- економічного розвитку, аде й на темп життя людей. В більш досконалих в цьому відношенні людських колективах - всі процеси відбуваються швидше.

В доісторичний епоху людства, комунікативно-інформаційні інструменти були досить прості. Певна інформація передавалась за посередництва різних знаків, вогняних та димових сигналів, звуків рогу чи барабанів, зображень на предметах, одязі, татуювань, жестів... До речі, наприклад гуанчі канарських островів, могли користуватися для спілкування свистом [4, С. 96].

Але головним засобом інформаційної комунікації на першому етапі існування людства - виступав розвиток та освоєння мови. На той час, це був головний «винахід людства». І ті людські види, котрі краще ним володіли - успішніше вигравали конкуренту боротьбу, мали перевагу над суперниками та ширше розселялись. Адже, чим точніше та ефективніше люди обмінюються інформацією, координують свої дії, зберігають знання - тим у них більші шанси на виживання та розвиток. Як показує досвід - «мауглі», фактично не мають шансів інтегруватися в людський колектив. За даними деяких вчених, ті ж неандертальці мали гірше розвинуту гортань. Відтак, в цьому відношенні, вони дуже поступалися кроманьйонцям, з усіма подальшими сумними для себе наслідками [5, С. 146].

На другому етапі розвитку інформаційних технологій (в період давньої історії людства) - кардинальним зрушенням, що на порядок прискорило розвиток людських суспільств, стає винахід писемності. Люди поступово починають жити великими громадами, складнішим стає соціальне життя, з'являється адміністративна спеціалізація, економічний поділ праці. Писемність виникає в стародавніх цивілізаціях Сходу, через потребу організації великих колективів та координації спільних зусиль, задля вирішення величезних господарських завдань. В таких аграрно-іригаційних державах, необхідно було забезпечити синхронізацію діяльності мас трудівників, чіткий поділ праці, контроль і податки з населення, підрахунок та організацію робочої сили, матеріалів, ресурсів... Для гарантії ефективного функціонування поливного землеробства та взагалі нормальної діяльності такого величезного й складного суспільного організму, доводилось оперувати великими об'ємами інформації. Без подібної організації, подібні цивілізації «дамб і каналів» - існувати не могли. Величезні розливи Нілу, Євфрату, Янцзи... - могли привести до катастрофи и загального голоду. Відтак вони винаходять більш досконалий інструмент передачі та збереження інформації - писемність. Тому саме в стародавніх Китаї, Шумері, Єгипті й виникає писемність. Спочатку, це було піктографічне (малюнкове) письмо, а потім ієрогліфічне. На американському континенті, цивілізації ацтеків та майя, також мали свою писемність. А от інки, користувалися вузликовим письмом (кіпу) [6, С. 321].

Звичайно в державах Сходу, розвивалися й інші комунікаційні засоби - будувалися дороги й канали. Розвивається транспорт (човни, колісниці, приручені коні). Для передачі швидких відомостей, перси застосовували кінну естафету (в той час як античні греки, для подібних цілей використовували піших гінців, звідки в них згодом пішли змагання з бігу та марафонські дистанції).

Розвиток інформаційно-комунікативних інструментів -

прискорював розвиток та життя людей. Однак, потрібно зазначити, що абсолютна більшість підданих цих країнах, не вміли і не могли користуватися цими можливостями. Переважна маса населення з економічних та соціальних причин, була тотально неграмотною та бідною [7, С. 412]. Освіта була дуже релігійна, недоступна, утаємничена, складна. Таким чином, розвиток тут був уповільнений, тому що більшість людей не мали писемних навичок «приймати, обробляти та передавати» інформацію. Та й соціальні можливості циркуляції знань, тут були обмежені. Освіта була елітарна та монополізована.

На відміну від цивілізацій Сходу, античні соціуми Греції та Риму, розвивалися набагато динамічніше. Оскільки в торгово-фермерських полісах та республіках, практично всі вільні громадяни, мали потребу, можливості й право, отримати масову освіту і зробити грамотними своїх дітей. Для успішної політичної, адміністративної, воєнної та економічної діяльності - це було конче необхідно. Більше того, тут писемність була вдосконалена й спрощена для засвоєння - греки та римляни запозичили від практичних фінікійців абеткове письмо розвинувши фонетичні складові. З огляду на більшу демократичність полісів, свободу громадян й торгово-адміністративний раціоналізм жителів - знання тут були менш елітарні і утаємничені ніж на Сході. Відтак, античні цивілізації в своєму розвитку, починають переганяти «східних конкурентів». Дороги, урбанізація, масова грамотність, мовна уніфікація, свобода інформації - в греко-римському світі перевищували показники Сходу. Для передачі швидких вістей, римляни використовували вогняну естафету, швидкі кораблі, будували прекрасні прямі й надійні шляхи та мости [8, С. 523].

Писемність забезпечувала більш точну і ширшу передачу інформаційних даних, знання в такому вигляді набагато краще зберігалися, ніж в усній формі.

Потрібно зазначити, що головними цивілізаційними та культурними центрами, «драйверами розвитку», де відбувався швидкий та ефективний обмін інформацією - являлись міста. Щоправда інструменти передачі та збереження знань, були недосконалі (писали на глиняних чи воскових табличках, папірусі, лакованих дощечках, пергаменті, шовку...). Подібні матеріали були незручні, недовговічні, або вкрай дорогі. Однак, незважаючи на це, в цей час вже з'являються величезні сховища знань - бібліотеки. Найбільшою в античному світі, була Александрійська бібліотека, яка на жаль не збереглась до нашого часу.

В період раннього Середньовіччя, відбувається занепад в усіх сферах життя, чому сприяла втрата людьми, багатьох факторів та інструментів отримання й збереження інформації. Занепала транспортна інфраструктура, освіта і міста, не стало єдиної держави і загальної мови спілкування, населення стало рідким та малограмотним, виникла монополія на інформацію та релігійний диктат з боку церкви, вузький кругозір маси аграрних мешканців, низький рівень матеріального добробуту... Ритм життя дуже сповільнився і навіть дзигарі в містах не мали хвилинної стрілки.

Основними засобами розповсюдження інформації стало усне мовлення. Головними джерелами отримання новин були міста, ярмарки, церкви, мандрівники-пілігрими, купці, театри. Точність передачі даних звичайно також впала, як і об'єм та темп їх циркуляції. Центрами освіти та збереження знань стали монастирі [9, С. 342]. При них існували бібліотеки. Ченцями переписувалися нечисленні та надзвичайно дорогі й неточні хроніки, літописи, книги (в основному звісно релігійного змісту).

Примітивна економіка, феодальна роздробленість, занепад інфраструктури, освіти, монополія церкви та еліти на інформацію. породжували інформаційний голод, чутки, єресі, химерні забобони. А страшні нашестя та пандемії, за таких обставин, взагалі сприяли виникненню у людей жахливих міфів, диких уявлень, ксенофобії та есхатологічних настроїв. Відтак, занепад інформаційних засобів та інфраструктури, закономірно продукував відставання та уповільнення розвитку людських суспільств.

Проте в часи пізнього (високого) Середньовіччя, ситуація потроху змінюється. Інтенсифікується торгівля, зростає рівень освіти, кількість міст, латина та християнська релігія - створюють єдиний культурний простір Європи. Особливо це стає помітним в період Нового часу, котрий знаменувався початком третього етапу розвитку інформаційних технологій. Це відбилося і в запровадженні механічних годинників, вдосконаленні рахівниць, вексельного обігу, поширення в Європі арабських цифр та виробництва паперу, знаходження нових торгових шляхів, материків та виникнення морських каравел. Однак головним в цій сфері, стало винайдення Йоганом Гутенбером ефективної технології книгодрукування в XV столітті. Недаремно подальший період аж до кінця XX століття, деякі культурологи називають «Г алактикою Г утенберга».

Це стимулювало процеси поширення грамотності серед європейського населення та доступності інформаційно-друкованої продукції. Книги стали дешевші, доступнішими, обмін інформації та розповсюдження знань, прискорились колосально. Ці фактори та бурхлива соціально-економічна еволюція Європи, інтенсифікували попит на інформацію, що активізувало розвиток інших інформаційних засобів: з'являються газети Перші прообрази газет (якщо не брати до уваги, подібні зачатки регулярних державних оголошень в стародавньому Китаї та Римі), в Європі закономірно виникають в економічно активній Венеціанській торговій республіці (сама назва газета, походить від дрібної венеціанської монети, якою зацікавлені ділки платили за листок зі свіжими новинами). А власне у сучасному вигляді, преса з'являться у Німеччині в 1609 році, потім у Голландії та Англії [10, С. 33].

В 1748 році було винайдено сталеве перо, яке полегшило процес писання. Покращуються й транспортні засоби - з'являється рух диліжансів та поштова служба. У військовій сфері, запроваджують передачу сигналів з допомогою геліографів та збір даних про супротивника використовуючи повітряні кулі.

Друга половина XIX століття та перша половина XX століття - це четвертий етап еволюції інформаційних технологій. Розвиток економіки та соціального життя - прискорюються. Обсяг та обіг інформації і знань збільшуються. В цей час, з'являються кардинально нові транспортні й комунікативні засоби: паровози, пароплави, літаки, підводні човни, автомобілі, будуються залізниці. Виникає радіо, телеграф, телефон, патефон, фотографія, кінематограф. Нові інструменти передачі інформації та індустріальна економіка, потребують формування нових навичок у людей, відбиваються на суспільних процесах. Запроваджується масова освіта, а вплив на широкі верстви населення, все більше здійснюється через нагляд за навчальними закладами, а особливо над ЗМІ, які намагається контролювати держава.

П'ятий етап інформаційної революції, було започатковано після Другої світової війни, (котра сама по собі, прискорила впровадження багатьох технічних та побутових наукових винаходів). Протягом другої половини XX - початку XXI століття, виникають, вдосконалюються та дістають широкого розповсюдження магнітофони, телебачення, персональні комп'ютери, мобільні телефони, інтернет, соціальні мережі... Це не лише колосально прискорило обіг та циркуляцію інформації в людському бутті, надзвичайно пришвидшило темп і ритми життя, інтенсифікувало розвиток науки й глобалізації у світі, кардинально впливає на еволюцію постіндустріальної економіки, освіти, культури, суспільно-політичних структур, соціальних стосунків. Але й продукує кардинальні зміни в психіці, способі життя, міжособистісних відносинах, світосприйняття, духовних цінностях... власне самих людей. Породжує в сучасному інформаційному просторі, новітні суспільно-культурні міфи та стереотипи, котрі значною мірою впливають на поведінку та життя людей [11, С. 94]. Нові засоби та можливості сприйняття, обробки та передачі інформації змінюють не лише оточуючий світ пов'язаний з людством, але й саму людину.

В цьому відношенні, важливо проаналізувати еволюцію ролі ЗМІ у впливі на життя людей. Значення масмедіа, відчутно і невпинно зростає з XIX століття. Неухильне збільшення ваги ЗМІ, практично у всіх сферах буття нашого соціуму, визначається кількома суттєвими чинниками. Тут і запровадження масової освіти серед широких верств населення, і поява масового середнього класу, масштабна урбанізація, наростаюча ускладненість економіки, прискорення циркуляції інформації, демократизація суспільства і політичних систем. Ну і звичайно, вдосконалення та розвиток в кожному столітті, власне самих технологій медіа. Для XIX - початку XX ст. - це було домінування преси. Потім до газет, додалися радіо й кінематограф. Згодом, самим важливим інструментом впливу стало телебачення. Перша половина XXI сторіччя - час мобільного зв'язку, комп'ютерів, інтернету, соціальних мереж.

Кожен з цих факторів, відіграє вагому роль, в колосальному зростанні питомої ваги ЗМІ, у впливі на життя людського суспільства. Причому, фактично у всіх областях - соціально-економічній, суспільно- політичній, культурно-освітній. Недаремно ЗМІ, зараз називають четвертою владою.

Однак найповніше та найвідвертіше, для обробки свідомості широких мас населення, масмедіа використовуються під час виборів, та гострих воєнно-політичних конфліктів. ЗМІ тоді, практично стають тотальним інструментом інформаційної війни [12, С. 374]. Звісно, в людській історії так було завжди. Проте саме в наш час, з величезним зростанням ефективності наукових технологій, публічності дипломатії та нових суспільних реалій (де настрої широких мас, все сильніше впливають на політику) - роль засобів інформаційного впливу стала дійсно тотальною. А в сучасній війні чи під час проведення революції - їх місце взагалі, важко переоцінити [13, С. 35].

Особливо тому, що нинішній світ економічно і культурно тісно взаємопов'язаний, глобалізований та демократизований. Сучасна війна, набуває «гібридного характеру». В цьому аспекті, важливість складової інформаційного впливу ще більше зростає.

Висловлюючись образно, можна констатувати, що раніше - головним важелем контролю та дії була сила, а сьогодні - маніпуляція [14, С. 174]. До того ж, варто відмітити ще один дуже значущий аспект - сучасні ЗМІ, відіграють своєрідну роль «зворотнього зв'язку» між елітою та суспільством. Без цього, соціум перестає буди успішним та конкурентноздатним. А в самій державі, невідворотно починаються деструктивні процеси й наростають кризові явища.

Іншим, надзвичайно серйозним ефектом, ролі інформаційного впливу сучасних технологій ЗМІ, можна відзначити той факт, що спостерігається і підпадіння під їх «чари» самих «кукловодів». Тобто еліта і лідери, котрі значною мірою формують інформаційну повістку та «формат» для мас - самі, починають у все це вірити та поділяти погляди й сфабриковані настрої. Відбувається, так звана раціоналізація. Особливо, це спостерігається в період криз, пандемій, воєнно- політичних протистоянь.

Аналізуючи аспекти маніпуляційного впливу, на свідомість населення через посередництво інформаційних технологій, в контексті російсько-української війни, можна виділити основні складові цього явища. Адже хто виграє інформаційне протистояння, той принаймні, вже наполовину переможе у війні та майбутньому контролі захопленого. Як казали античні римляни «Коли повойовані голови, непотрібно завойовувати тіла»

Головною метою боротьби на інформаційному фронті є: забезпечення підтримки свого народу у війні, високий рівень патріотизму громадянського суспільства, гарантування високої мобілізованності громадян, єдність країни, лояльність людей до влади, готовність населення нести економічні та військові жертви, «не помічати» провалів чи «дворушництва» еліти. Мінімізувати у себе колабораціонізм та загрозу розколу.

Наступною ціллю «інформаційної війни» - являється деморалізація армії, еліти та населення супротивника. Приваблювання їх на свій бік.

Не менш важливим напрямом у інформацій боротьбі, виступає нагальна необхідність, здобуття зовнішніх союзників. Іншими словами - залучення на свій бік суспільної думки та симпатій «зовнішнього світу». Що, реально конвертується у військову, політичну, дипломатичну і соціальну допомогу для власної держави, та в остракізм, обмеження і санкції для супротивника.

Суб'єктами інформаційного впливу, виступають як правило, сторони конфлікту (держави) і «нейтрали» (треті країни чи міжнародні організації). Об'єктами - являються громадяни протиборчих і нейтральних регіонів світу.

Під час війни, невідворотно відбувається обмеження альтернативних ЗМІ, обмежуються зовнішні та внутрішні опозиційні інфовпливи, вводяться елементи цензури... Рівень мобілізації та централізації власних масмедіа надзвичайно зростає. Як і концентрація безкомпромісного монопольно-інформаційного тиску на своє населення. Для досягнення необхідного ефекту широко використовується релігія, державна ідеологія, патріотична пропаганда, різноманітні культурно-громадські інститути і організації, проводяться історичні «підтасовки» і спекуляції, реалізується демонізація супротивника, робиться максимальне розпалювання образ та апелювання до емоцій, ну і звичайно залучаються в дію маніпулятивно- психологічні методики всіх наявних ЗМІ та структур.

В сучасному світі, роль інформаційного впливу виросла неймовірно. Оскільки чисто класичні війни стали надто дорогими та невигідними. Вже не кажучи про ціну економічних втрат та небезпеку ядерної зброї. Зросла роль людського життя. Урбанізовані громадяни стали більш освіченими, вільними, захищеними в соціальному та правовому відношенні. У багатьох країнах, жителі реально впливають на політичну повістку. Тому, проводити затяжну й масштабну війну - складно й небезпечно. Мобілізувати та переконати на це громадян дуже важко. Особливо адміністративними чи прямолінійно-

пропагандистськими засобами. Відтак, роль маніпулятивного впливу на свідомість населення та проведення саме «гібридних війн» - в розвинутих суспільствах тільки підвищується [15, С. 173].

Потрібно зауважити, що інформаційний вплив проводиться як до війни (підготовка свого населення, розкладання ворога та обробка нейтралів), під час воєнної кампанії, а також після закінчення воєнного конфлікту (створюються певні міфи в публічній площині, обмежуються строки давності для оприлюднення закритих архівів.) [16, С. 113].

Відтак, інформаційна підготовка суспільства починається задовго до війни. Власне навіть той лукавий факт, що в кожній державі наявне міністерство оборони, але ніколи не буває «міністерства нападу» - є досить промовистим. Провадиться патріотичне довоєнне виховання, ідеологічна накачка в освітніх закладах, залучення для цього церкви, молодіжних організацій, спонсорство книг, фільмів та культурних акцій певного забарвлення, проведення парадів та конкретних громадських акцій, вплив через громади діаспори.. Ну і звичайно, застосовується максимальне використання ЗМІ.

Для успішного досягнення цілей інформаційної війни, використовуються основні «реперні точки захоплення висот» на цьому фронті, експлуатація соціально-біологічних інстинктів людей та гра на психології народних мас.

Дуже важливо випередити супротивника, отримавши перевагу в інформаційній війні. Зарані дискредитувати ворога, обгрунтувавши свої претензії та дії. Отримати пристойний привід для війни. Наприклад, «висвітливши» уявні мовні утиски, геноцид та «бомбардування беззахисного населення» на сході України. Це доцільно «озвучити і довести», як для виправдання війни в очах свого народу, так і бажано третьої сторони й навіть жителів країни-противника. І таким чином, здобути загальну підтримку чи принаймні пасивність зовнішнього світу.

Наступний момент. Оскільки психологічно, люди бажають бути на «справедливій стороні» та співчувають захисникам, то вкрай необхідно виставити себе не агресором, а жертвою війни. Та й саму війну, називати війною - не бажано. Приміром, проголосити, що провадиться «спецоперація», спрямована на захист пригнічених жителів Донбасу від агресії «українських нацистів». Подати себе «миротворцями». Широко проводити кампанію дезінформації та демонізації супротивника, звинувачуючи його в терактах та злочинах проти цивільних громадян.

Для мобілізації власного населення та збереження ним лояльності до влади і готовності переносити соціально-матеріальні негаразди, використовується образ «обложеної фортеці». В публічній сфері, применшуються втрати власних військ та перебільшуються втрати ворога. Розкручуються подвиги та перемоги своїх солдатів. А щоб досягти деморалізації противника, в медійному просторі створюється враження, що значна частина населення та еліти ворога, переходить на «наш бік». Мовляв, солдати масово здаються, влада розколота і зраджує, емігрує й вивозить кошти, бреше власним громадянам, а економічні перспективи тяжкі. Ну а союзники, практично не допомагають і «змовляються за спиною»... Широко використовується різноманітний інструментарій «сірих» (де напівправда) та «чорних схем» впливу, на свідомість населення противника.

Досліджуючи наслідки інформаційної війни в російсько- українському конфлікті, можна зробити деякі висновки. Російська федерація по більшості параметрів, програє інформаційне протистояння, що звичайно безпосередньо відбивається й на перебігу війни. Якщо у 2008 році в грузинській війні, чи у 2014 р. на початку війни з Україною, РФ в значній мірі в основному, перемагала на інформаційному фронті (до збиття малайзійського боїнга) [17, С. 321]. Про це свідчили не лише настрої російського суспільства, але й позиція Заходу (котрий фактично санкціонував «автономію Абхазії та Осетії» та анексію Криму). Крім того, значна частина громадян України, тоді підтримувала такі російські акції. Більше того, українська влада, в той час, змушена була, власне лише оборонятись - тому що заборона російських теле і радіо-каналів, а також обмеження інтернет-сайтів - чітко свідчили про те, що інформаційний вплив російської пропагандистської машини, мав успіх навіть в соціальних мережах. І протистояти йому, Україна на рівних не могла. Зараз же, ситуація кардинально змінилася.

Після нападу російської армії 24 лютого 2022 р. і активізації війни в цій гарячій фазі, Росія в основному за більшістю показників, програє інформаційну боротьбу. Лише у впливі на власне населення, російська пропагандистсько-маніпулятивна машина має відносний успіх. Однак і на зовнішньому фронті, і у впливі на українців - РФ зазнає суцільних невдач. Що безумовно, позначається політико-економічною ізоляцією, практично повною втратою Росією союзників, відсутністю розколу в Україні та її масовою міжнародною підтримкою.

Аналізуючи причини успіху України на інформаційному фронті, попри деякі очевидні складові, можна відзначити вплив інших певних факторів. Оскільки страшна війна, з усіма її жахами, ведеться на її території, Україні набагато легше підключати емоції співпереживання та патріотизму, як у власного населення так і у західної аудиторії. Крім того, шість мільйонів українських біженців (причому в основному жінки та діти), служать для європейців наявною картиною жахів війни. Вони їм співчувають та беруть участь в допомозі біженцям.

Російська ж влада, законодавчо переслідує за альтернативну інформацію чи оприлюднені погляди, що не збігаються з офіційною позицією (закони «про фейки», дискредитацію російської армії, гоніння на «інфоагентів» і так званих «нацзрадників»). Російські пропагандисти, не гребують відвертою брехнею та дезінформацією. Оприлюднення грабежів та звірств солдатів РФ, також не сприяють довірі, до абсолютно відкидаючих подібні факти російських ЗМІ. Натомість, українська медійна та правляча машина, старається проводити максимально можливо відкриту політику в публічній сфері. Не говорячи всієї правди, її «речники», намагаються все що можливо висвітлювати, уникати відвертої брехні й визнавати навіть декотрі помилки. Це виглядає досить виграшно, на тлі грубої та агресивної російської пропаганди.

Висновки

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, в контексті розгляду історичних періодів розвитку людської цивілізації, виділено основні етапи еволюції інформаційних технологій. Можна відзначити взаємозв'язок і взаємозалежність інтенсивності та особливостей розвитку соціуму, від рівня досконалості інформаційних та комунікаційних засобів життя. Підсумовуючи, варто сказати, що елементи інформаційної боротьби, завжди були в історії людства, однак в сучасному вигляді, вона виникла та сформувалась під час першої світової війни і еволюціонувала протягом всього XX сторіччя. Однак максимального розвитку та ефективності, цей вид впливу, досягнув з розвитком інформаційних технологій, політичних систем та соціальних мереж саме в наш час. І схоже XXI століття, стане періодом максимального «розквіту» цього суспільного явища.

Література

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ - XVII століття. Київ : Основи, 1995. 543 с.

Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. 2-е издание. М.: Наука, 1983. 344 с.

Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Пер. с англ. М. Коробочкина. М. : Весь Мир, 2004. 120 с.

Большаков А. А. За столпами Геракла. Канарские острова. М.: Наука,1988. 176 с.

Культурология: Учебное пособие / Под ред. проф. Г.В. Драча. М.: АльфаМ, 2003. 432 с.

Рубель В. А. Історія цивілізацій Доколумбової Америки: Навч. посібник. Київ: Либідь, 2005. 504 с.

Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. Київ : Либідь, 2006. 592 с.

Ковалев С. И. История Рима. Москва : Директ-Медиа, 2008. 1810 с.

Балух В. О. Історія середніх віків. Т. 1: Раннє Середньовіччя. Чернівці : Наші кн., 2010. 495 с.

Тендит К.Н., Шелковникова Н.В. История журналистики. Комсомольск-на-Амуре: Комсомольский-на-Амуре государственный технический университет, 2012. 276 с.

Ганс Рослінг. Фактологія. Десять хибних уявлень про світ. Київ : Вид-во «Наш Формат», 2019. 320 с.

Волковский Н. История информационных войн. СПб.: «Полигон», 2003. 729 с.

Соловей В. Д. Революїюп! Основы революционной борьбы в

современную епоху. Эксмо; Москва; 2016. 260 с.

Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. 832 с.

Білецький В. Гібридна війна: inverboetinpraxi / Донецький національний університет імені Василя Стуса / Вінниця, 2017. 224 с.

Почепцов Г. Информационные войны. М.: Рефл-бук, 2000 г. 231с.

Соловей В. Абсолютное оружие. Основы психологической войны и медиаманипулирования: Эксмо; Москва; 2015. 524 с.

References

Brodel, F. (1995). Materialna tsyvilizatsiia, ekonomika i kapitalizm, KhV - XVII stolittia [Material civilization, economy and capitalism, XV - XVII centuries]. Kiev: Osnovi [in Ukrainian].

Viner, N. (1983). Kibernetika, ili upravlenie i svyaz v zhivotnom i mashine [Cybernetics or Control and Communication in Animals and Machines.] (2nd edition). M.: Nauka [in Russian].

Giddens, E. (2004). Uskolzayuschiy mir: kak globalizatsiya menyaet nashu zhizn [Runaway World: How Globalization is Reshaping Our Lives]. (M. Korobochkina, Trans). M. : Ves Mir [in Russian].

Bolshakov, A. A. (1988). Za stolpami Gerakla. Kanarskie ostrova [Beyond the Pillars of Hercules. Canary Islands]. M.: Nauka. [in Russian].

Dracha, G.V. (Eds.). (2003). Kulturologiya: Uchebnoe posobie (Culturology: Textbook). M.: Alfa-M. [in Ukrainian].

Rubel, V. A. (2005). Istoriia tsyvilizatsii Dokolumbovoi Ameryky [History of Civilizations of Pre-Columbian America]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

Kryzhanivskyi, O. P. (2006). Istoriia Starodavnoho Skhodu [History of the Ancient East]. Kiev: Libid [in Ukrainian].

Kovalev, S. I. (2008). Istoriya Rima [History of Rome]. Moskva : Direkt-Media [in Russian].

Balukh, V. O. (2010). Istoriia serednikh vikiv. T. 1: Rannie Serednovichchia [History of the Middle Ages. T. 1: The Early Middle Ages]. Chernivtsi: Our book [in Ukrainian].

Tendit, K. N., Shelkovnikova, N.V. (2012). Istoriya zhurnalistiki [History of Journalism]. Komsomolsk-na-Amure: Komsomolskiy-na-Amure gosudarstvennyiy tehnicheskiy universitet [in Russian].

Roslinh Hans. (2019). Faktolohiia. Desiat khybnykh uiavlen pro svit [Factology. Ten false ideas about the world]. Kiev: Vid-vo «Nash Format» [in Ukrainian].

Volkovskiy, N. (2003). Istoriya informatsionnyih voyn [History of the Information Wars]. SPb.: «Poligon» [in Russian].

Solovey, V. D. (2016). Revolyution! Osnovyi revolyutsionnoy borbyi v sovremennuyu epohu [Revolution! Fundamentals of Revolutionary Struggle in the Modern Era]. Eksmo; Moskva [in Russian].

Kara-Murza, S. (2002). Manipulyatsiya soznaniem [Manipulation of mind]. M.: Izd-vo EKSMO-Press [in Russian].

Biletskyi, V. (2014). Hibrydna viina: inverboetinpraxi[Hybridwarfare: inverboetinpraxi]/ Donetskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stusa / Vinnytsia [in Ukrainian].

Pocheptsov, G. (2000). Informatsionnyie voynyi [Information wars]. M.: Refl-buk [in Russian].

Solovey, V. (2015). Absolyutnoe oruzhie. Osnovyi psihologicheskoy voynyi i mediamanipulirovaniya [Absolute Weapon. The Basics of Psychological Warfare and Media Manipulation]: Eksmo; Moskva [in Russian].

Размещено на Allbest.ru