Розсекречення фонду спеціального зберігання Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського АН УРСР: передумови та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут книгознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України

Розсекречення фонду спеціального зберігання центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського АН УРСР: передумови та наслідки

Олеся Дзира,

кандидатка історичних наук, завідувачка відділу зарубіжної україніки,

Анотація

У статті висвітлено заключний етап в історії відділу спеціального зберігання Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського АН УРСР (із 1996 р. - Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського) і процес заснування на його основі відділу зарубіжної україніки. Метою дослідження є характеристика особливостей процесу ліквідації фонду спеціального зберігання та його реорганізацію у відділ зарубіжної україніки. У процесі роботи використано методи: аналізу і синтезу, діахронний, хронологічний та історико-порівняльний і методологічні засади мікроісторії. Наукова новизна розвідки полягає у встановленні конкретних дат закриття спецфонду й створення на його основі нового відділу, які до цього не були чітко визначені попередниками, поясненні причин довготривалості цього процесу та його особливостей. Виокремлено етапи в реорганізації спецфонду у відділ зарубіжної україніки. Показано, як змінилася його робота з новою політикою гласності М. Горбачова і «перебудовою». Перспективи подальших студіювань включають висвітлення роботи спецфонду в роки «перебудови», окреслення складнощів, з якими зіштовхнувся відділ зарубіжної україніки на початкових порах своєї роботи. Висновки. Поступовий процес ліквідації фонду спеціального зберігання, який призвів до утворення нового відділу й відкритого доступу до інформації, розпочався з отримання у 1987 р. списків на повернення «заборонених» книг до загального книгосховища від Головного управління з охорони державних таємниць у пресі при Раді Міністрів УРСР (Головліту УРСР), що контролювало роботу спецфонду. На початку 1990 р., відповідно до наказу Головліту, підстав для подальшої роботи спецфонду не залишалося, але він все ж продовжував свою діяльність. Із відновленням незалежності України в бібліотеці відкрився читальний зал, а згодом і відділ зарубіжної україніки, що спричинило бум у читацьких колах і започаткувало діаспорознавчі дослідження, зокрема і в Центральній науковій бібліотеці ім. В.І. Вернадського.

Ключові слова: спецфонд; Головліт УРСР; Центральна наукова бібліотека ім. В.І. Вернадського; відділ зарубіжної україніки.

Abstract

Olesya Dzyra

Candidate of Historical Sciences, Head of the Department of Foreign Ucrainica, Institute of Book Studies of Vernadsky National Library of Ukraine of National Academy of Sciences of Ukraine

Declassification of special storage funds of the Vernadsky Central scientific library of academy of sciences of Ukrainian SSR: prerequisites and consequences

The article describes the last stage in the history of the special storage department of the Vernadsky Central Scientific Library of the Academy of Sciences of USSR (from 1996 named the Vernadsky National Library of Ukraine) and the process of establishment on its basis the department of foreign Ucrainica. The aim of the research is to characterize the features of the process of liquidation of the special storage fonds and its reorganization into a department of foreign Ucrainica. Methods of analysis and synthesis, diachronous, chronological and comparative-historical methods, methodological foundations of microhistory are used in the research. The scientific novelty of the research is to establish precise dates of closing the special fonds and the creation of a new department on its basis, which have not been clearly defined by its predecessors, explaining the causes of the long duration of this process and its features. All stages in the reorganization of the special fonds into the department of foreign Ucrainica are distinguished. It is shown how its work has changed with the new policy of «openness» of M. Gorbachev and «restructuring». The prospects for further studies include the enlightening of the activity of the special fonds in the years of «restructuring», outlining the difficulties, which the department of foreign Ucrainica faced at the beginning of its work. Conclusions. The gradual process of liquidation of the special storage fonds, which led to the formation of a new department and open access to information, began with the receiving lists for the return of «prohibited» books to the general book depository from the General Directorate for the Protection of State Secrets in Print under the Council of Ministers of the USSR, which controlled the work of the special fonds, in 1987. At the beginning of 1990, according to the order of Glavlit, there was no reason for the further work of the special fonds, but is still continued its activity. With the independence of Ukraine, a reading room was opened in the library, and later the department of foreign Ucrainica, which caused a boom in the reading circles and started diaspora studies, in particular at the Vernadsky Central Scientific Library.

Key words: special fonds; Glavlit of the USSR; Vernadsky Central Scientific Library; the department of foreign Ucrainica.

Основна частина

науковий вернадський бібліотека

Дата закриття фонду спеціального зберігання Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського АН УРСР (із 1996 р. - Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського) є переломною в історії відділу зарубіжної україніки. Вона ознаменувала початок його функціонування у 1991 р. як відділу з доступним для користувачів фондом, що докорінно вплинуло на подальшу наукову роботу його співробітників і, звісно, в першу чергу читачів. Ліквідація спецфонду та пере - форматування його у відділ зарубіжної україніки тривали не один рік, і мають етапи у своїй історії.

Вивчення цієї теми розпочали у 1990-ті роки колишня співробітниця спецфонду, а згодом завідувачка відділу зарубіжної україніки Л. Дегтяренко та наукова співробітниця Г. Дідківська¹. Однак і після їхнього дослідження залишилося багато нез'ясованих питань, у т. ч. й щодо дат ліквідації спецфонду та офіційного заснування відділу. Урочисте відкриття читального залу відділу описала його співробітниця О. Супронюкг. Варто зауважити, що в основному ці статті ґрунтувалися на власних спогадах авторок і наявній документації відділу, проте були позначені браком архівних джерел. Про закриття спецфонду йдеться у ґрунтовній монографії Л. Дубровіної та О. Онищенкаї. Детально дослідженням радянської цензури і в т. ч. фондів спеціального зберігання займалася О. Федотоваг. Для нас особливо важливим є вивчення вченою розпоряджень Головного управління з охорони державних таємниць у пресі при Раді Міністрів (далі - Головліт) СРСР та УРСР.

Мета пропонованого наукового дослідження - встановити, як відбувався процес ліквідації фонду спеціального зберігання Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР (далі - ЦНБ АН) та які фактори на це впливали. Відповідно до мети поставлено такі завдання: виокремити етапи в історії закриття та реорганізації спецфонду; показати, як це вплинуло на діяльність бібліотеки та наукових кіл України загалом.

Передумовою до цього процесу послужила політика гласності, яка мала на меті демократизувати провідні сфери життєдіяльності суспільства, у т. ч. й наукову. На фондах спеціального зберігання бібліотек вона позначилася поверненням їхніх книг до загальних книгосховищ. Дідківська Г., Дегтяренко Л. Фонд відділу зарубіжної україніки // Біб-ліотечний вісник. 1998. № 2. С. 36-39.

² Супронюк О. К. Сторінки до історії відділу зарубіжної україніки в На-ціональній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (до 20-річчя створення відділу) // Світогляд. 2012. № 3. С. 61-67.

³ Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: 1965-1991. Київ: НБУВ, 2008. 373 с.

⁴ Федотова О. О. Політична цензура друкованих видань в УСРР-УРСР (1917-1990 рр.). Київ: Парламентське видавництво, 2009. 350 с.

Це відбувалося на основі списків, укладених Головлітом УРСР, який контролював роботу спецфондів. Діяльність Головліту, в свою чергу, провадилася на основі вказівок Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (далі - ЦК КПРС).

13 січня 1987 р. ЦК КПРС було прийнято постанову №36/14-т про роботу міжвідомчої комісії в складі представників Головліту СРСР, Міністерства культури СРСР та Держкомвидаву СРСР для перегляду «Зведеного списку книг, що підлягають виключенню з бібліотек і книготорговельної мережі» та частково «Списку осіб, усі твори яких підлягають вилученню». З березня 1987 р. до жовтня 1988 р. цією комісією було повернено до загальних фондів бібліотек 7 тис. 930 видань.

В Україні з 1987 р. діяла своя комісія з перегляду видань спецфондів. У службовій записці начальника Головліту УРСР Л. Солодовника на ім'я секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України (далі - ЦК КПУ) Ю. Єльченка від 30 грудня 1988 р. зазначалося про перегляд комісією понад 7 тис. назв книг, з яких вирішено повернути до відкритого доступу близько 6 тис. Щодо цього Головліт УРСР видав 26 наказів і розіслав їх бібліотекам. 126 видань вирішили залишити у спецфондах, ще 175, опублікованих у 1950-ті роки, але включених у списки довоєнних видань, теж поки не вилучали зі спецфондів. Згідно зі службовою запискою, доля 720 довоєнних видань, що значилися у наказі Головліту УРСР, ще вирішувалася самим Головлітом, а не комісією!.

Паралельно з переглядом видань відбувалася ревізія списків авторів, які перебували під забороною. У доповідній записці Л. Солодовника секретарю ЦК КПУ від 21 квітня 1988 р. пропонувалося вирішити долю творів 39 авторів. До цього списку входили такі видатні українські культурні, релігійні, громадські та політичні діячі, науковці, як-от: Іван Багряний, В. Винниченко, Й. Гермайзе, С. Єфремов, А. Любченко, В. Мороз, І. Огієнко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Стус, Микола Хвильовий, В. Чорновіл, Ю. Шевельов та інші. Також до нього потрапили «слуги», а згодом - жертви більшовицького режиму: голова Державного політичного управління, Народного комісаріату внутрішніх справ (далі - НКВС) УСРР В. Балицькийг, народний комісар освіти УСРР, член ЦК КП(б) У О. Шумський, агент НКВС, причетний до знищення націоналістичного підпілля в Києві, К. Штепа.

Однак, поряд із наданням відкритого доступу до користування виданнями Головліт у 1988 р. продовжував видавати «Зведений список книг, що підлягають виключенню з бібліотек і книготорговельної мережі». Реєстр складав 28 сторінок порівняно з 330 сторінками списку Федотова О. О. Зазнач. твір. С. 264, 268.^{Цит. за:} Федотова О. О. Зазнач. твір. С. 268-270. 1973 р. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Зазнач. твір. С. 313., що свідчило про значні зрушення у сфері цензури.

У черговій доповідній записці Л. Солодовника до Ю. Єльченка від 12 жовтня 1989 р. повідомлялося про передавання до загальних фондів бібліотек творів частини згаданих вище заборонених авторів, а саме: Н. Полонської-Василенко, І. Огієнка, П. Христюка, О. Шумського, В. Винниченка, Миколи Хвильового, С. Єфремова, М. Руденка, В. Стуса, Є. Сверстюка2 Цит. за: Федотова О. О. Зазнач. твір. С. 274..

Як згадує тодішня головна бібліотекарка спецфонду Л. Дегтяренко, ЦНБ АН УРСР почала систематично отримувати накази Головліту УРСР і СРСР про повернення книг до загальних фондів зі списками уже з 1987 р. Однак, у документах відділу списки за 1987 р. відсутні. 9 лютого 1989 р. завідувач відділу фондів П. Сотниченко на вченій раді ЦНБ доповідав про передавання літератури до основного фонду у другій половині 1988 р. Протоколи засідань завідувачів відділів. 1989 р. // Архів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Оп. 1. Спр. 2266. Арк. 3. Підставою став виданий у червні 1988 р. дирекцією ЦНБ ім. В. І. Вернадського 19 лютого 1988 р. ЦНБ АН УРСР було присвоєно ім'я В. І. Вернад- ського. Протоколи засідань завідувачів відділів. 1989 р. // Архів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Оп. 1. Спр. 2266. Арк. 17. наказ «Про передавання документів до загальних фондів». З цього часу почалося масове оприлюднення раніше приховуваної літератури. Протягом 1988 р. до основних фондів відділом спеціального зберігання було повернуто 25 тис. 704 од. зб., із них переважну більшість складали іноземні видання (опубліковані до 1985 р. зарубіжні монографії і періодика до 1986 р.; окремо періодика США - до серпня 1988 р.) ¹¹, а протягом 1989 р. - 5 тис. 703 од. зб. Протоколи засідань Вченої ради (№ 1-8). 1989 р. // Там само. Спр. 2265. Арк. 109. Незважаючи на значну кількість переданих матеріалів, П. Сотниченко наголосив на неритмічній роботі відділу спеціального зберігання, повільному отриманні фонду відділом комплектування вітчизняною літературою та затримках у відділі каталогізації, наслідком чого стали скарги з боку читачів Протоколи засідань завідувачів відділів. 1989 р. // Архів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Оп. 1. Спр. 2266. Арк. 19.. Як би там не було, на нашу думку, ці скарги швидше свідчили не про неспішну роботу спецфонду, а про велике прагнення відвідувачів бібліотеки якнайшвидше отримати омріяні «секретні» книги й нову захоплюючу інформацію.

Іл. 1. Зведений список книг, що підлягають виключенню з бібліотек і книготорговельної мережі. М., 1988, Ч. 2.

Іл. 2. Наказ №6 Головліту УРСР «Про повернення книг до загальних фондів бібліотек.»

Для полегшення роботи з читачами у відділі укладалися картотеки повернутої літератури, які поділялися за мовним принципом. У відділі книгознавства було проведено виставку повернутої літератури. Співробітники подавали інформацію на телебачення, радіо і в пресу. В музеї В. І. Леніна було презентовано виставку «В. І. Ленін і його соратники» з видань, що раніше зберігалися у спецфонді. Готувалася виставка з суспільно-політичної тематики до Всесоюзної конференції «Автоматизовані бібліотечно-інформаційні системи», яку проводила Академія наук УРСР Там само. Арк. 5, 6.. Загалом відділ здійснив значну роботу з оприлюднення та повернення видань із фонду. Курували цей процес тогочасний завідувач В. Коваль, а з вересня 1989 р. - Л. Дегтяренко.

17 січня 1990 р. наказом №6 Головліту УРСР «Про повернення книг до загальних фондів бібліотек» спецфонди фактично скасовували - ся Накази директора з основної діяльності бібліотеки. 1991 р. // Там само. Оп. 1. Спр. 2391. Арк. 26.. Однак, його втілення відбувалося доволі повільно. І, на нашу думку, було пов'язане з недовірою до нових реформ у середовищі дирекції бібліотек і очікуванням їх згортання.

Ці побоювання адміністрації підкріплювали чергові накази Головлі - ту СРСР щодо діяльності спецфонду, які продовжували надходити до бібліотеки, хоча, керуючись наказом №6 Головліту УРСР від 17 січня 1990 р., всі книги мали б бути повернені. В документах відділу зарубіжної україніки зберігаються накази Головліту СРСР за березень-липень 1990 р. про переведення видань до загальних фондів бібліотек та про відміну інструкцій про порядок зберігання і використання в спецфондах бібліотек вилученої літератури. Наявні екземпляри інструкцій мали бути знищені на місці у відділі. Все це свідчило про «подвійне дно» січневого наказу, і що не всі списки та накази Головліту втратили чинність після його виходу.

Так, у планах роботи ЦНБ ім. В. І. Вернадського ще не передбачалося повне призупинення роботи відділу спеціального зберігання. У наказі директора №71-ахг від 20 липня 1990 р. з адміністративно-господарської діяльності йшлося про його «часткову ліквідацію»! Накази директора з адміністративно-господарської діяльності бібліо-теки. 1990 р. // Там само. Спр. 2314. Арк. 112.. Для втілення цього, крім його співробітників, були задіяні й працівники відділу каталогізації, котрі займалися опрацюванням карток для включення до каталогів. Оскільки своїми силами вони не змогли впоратися з обсягами нової роботи, то за наказом директора було створено тимчасову робочу групу з 6-ти осіб, що мала їм допомагати Там само. Федотова О. О. Зазнач. твір. С. 275-276.. Отже, формально відділ ліквідовувався, а насправді зберігався до кращих часів. Таким чином, це була спроба забезпечити шлях для відступу у зв'язку з можливою зміною суспільно-політичної ситуації.

Обставини на той час були такі, що Рада Міністрів СРСР вкотре перейменувала Головліт: у Головне управління з охорони державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації - назва нова, а суть та ж сама. Це була реакція на Закон СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації», прийнятий у червні 1990 р., який мав на меті відмовитися від попередньої цензури. 25 липня 1991 р. ця інституція була замінена на Агенцію по захисту державних таємниць у засобах масової інформації при Міністерстві інформації і преси СРСРІ⁸. Відновлення Україною незалежності остаточно скасувало інститути радянської цензури.

Спроби модернізувати структуру бібліотеки були зроблені на вченій раді ЦНБ 29 січня 1991 р., підтвердженням чого слугує протокол засідання. Ініціатором у цій справі виступила помічниця директора з зовнішніх зв'язків Т. Арсеєнко. У доповіді «Створення відділу закордонної україніки» вона наголосила на необхідності заснування відділу, беручи до уваги світовий досвід. Т. Арсеєнко нагадала аудиторії, що фундатори бібліотеки В. Вернадський, Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський та інші вчені одним із найважливіших завдань вбачали створення в ній відділу «Україніка», важливою складовою якого є зарубіжна україніка. Згідно з її словами, вагомим фактором, що має підштовхнути до відкриття структурного підрозділу, є також дарування книг і періодичних видань бібліотеками США й Канади, українськими осередками Північної Америки, Європи та Австралії, що відгукнулися на заклик допомогти у створенні такого відділу. Незважаючи на всі аргументи, старший науковий співробітник відділу книгознавства Б. Грановський та співробітниця науково-бібліографічного відділу Р. Жданова не підтримали ідею створення відповідного структурного підрозділу. Вислухавши коментарі присутніх на вченій раді, директор бібліотеки М. Сенченко вирішив перенести питання заснування відділу на пізніший час. На цьому ж засіданні після дискусій було ухвалено відкрити читальний зал «з фондом закордонної україніки та просити Бюро відділення літератури, мови та мистецтвознавства затвердити це рішення»! Протоколи засідань Вченої ради (№ 1-5), 29 січня - 1 жовтня 1991 р. // Архів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Оп. 1. Спр. 2408. Арк. 3, 9-10..

І лише 16 вересня 1991 р., згідно зі зазначеним вище наказом Го - ловліту від 17 січня 1990 р., наказом директора бібліотеки №12-осн сектор спецфонду ліквідовувався. Усі видання, що на той момент зберігалися у спецфонді, передавалися до новоутвореного сектору зарубіжної україніки в структурі відділу обслуговування читачів літературою гуманітарного профілю Накази директора з основної діяльності бібліотеки. 1991 р. // Там само. Оп. 1. Спр. 2391. Арк. 26.. Зі слів співробітників, ще до остаточного розсекречення фонду спеціального зберігання частина його матеріалів була поділена між відділами газетних фондів і стародруків та рідкісних видань.

Наукові кола та громадськість не оминули своєю увагою таку важливу подію, як надання доступу до раніше заборонених книг і періодикидля широкого загалу. Зі свідчень О. Супронюк, очевидцем яких вона сама була, на урочистому відкритті читального залу зарубіжної україніки 9 вересня 1991 р. Читальний зал відкрито в головному корпусі бібліотеки на Голосіїв- ському проспекті, 3. Спецфонд же до цього містився у сучасному приміщенні філії НБУВ на Володимирській, 62., крім поважних гостей з України, були присутні також вчені з діаспори, серед яких: Т. Гунчак - відомий історик зі США, член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук, тодішній редактор журналу «Сучасність» (Нью-Йорк, США) та Д. Штогрин, який працював бібліотекарем славістичного відділу Іллінойського університету (США), у 1970-1974 рр. був головою Українського товариства бібліотекарів у США, а з 1984 р. очолював Програму українських студій в Іллінойському університеті, при якому влаштовував щорічні наукові конференції з різних питань українознавства.

До слова було запрошено народного депутата України В. Панчен-ка, письменника Ю. Покальчука, директора бібліотеки М. Сенченка. На відкритті прозвучали українські народні пісні у виконанні ансамблю «Чумаки», поезію В. Стуса задекламував народний артист України П. Громовенко, творчість якого в радянські часи зазнавала утисків через його українофільські виступи. Приміщення відділу були освячені священником місії Української автокефальної православної церкви П. Бойком. Саме цей священник 24 серпня 1991 р. освятив Національний прапор України, що був уперше піднятий над Верховною Радою України як державний²².

Згідно з наказом М. Сенченка «Про зміни в структурі штатного розпису ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України» №4-осн від 26 червня 1992 рі³ датою заснування сучасного відділу зарубіжної україніки є 29 червня 1992 р. Це рішення попередньо було прийняте на засіданні вченої ради того ж місяця 1992 р.г⁴ Таким чином, відділ утворювався на базі сектору і його завідувачкою було призначено Л. Дегтяренко. Загальне керівництво відділом залишалося за директором ЦНБ²⁵. На той час у структурному підрозділі працювали: Л. Бондаренко, О. Ляліна, Г. Дідківська, Г. Борисович,²⁶ О. Супронюк (зарахована до штату 29 липня 1992 р.).

Таким чином, можна виділити 4 етапи в історії закриття фонду спеціального зберігання й постання відділу зарубіжної україніки. Поштовхом до змін у сфері цензури стала політика гласності М. Горбачова, яка «вилилася» у розсекречення частини спецфонду. Цей процес відбувався відповідно до списків, переданих до відділу цензурним органом - Головлітом. Так почався перший етап, що тривав до 17 січня 1990 р., коли Головлітом було прийнято наказ «Про повернення книг до загальних фондів бібліотек». Згідно з наказом, уся без винятку література мала бути передана зі спецфонду до основного книгосховища. Отже, підстав для подальшого функціонування спецфонду не залишалося.

Другий етап, що тривав до вересня 1991 р., був доволі невизначеним. Відділ спеціального зберігання формально припиняв свою роботу, але реально ліквідовувався лише частково. Обговорення питань про реорганізацію спецфонду затягнулося на роки. Адміністрація ЦНБ виявилася консервативною і тому не поспішала з прийняттям рішення про створення відділу зарубіжної україніки й остаточне закриття спецфонду. Останніми подіями цього періоду історії спецфонду було скасування інститутів радянської цензури.

Третій етап розпочався 9 вересня 1991 р. урочистим відкриття читального залу з фондом зарубіжної україніки, а 16 вересня, згідно з наказом директора, відділ спеціального зберігання переставав існувати. І лише 29 червня 1992 р. було засновано науковий відділ зарубіжної україніки, що мав на меті популяризувати діаспорознавчі та українознавчі студії. Ця подія ознаменувала четвертий етап в історії спецфонду і перший в історії відділу зарубіжної україніки, що став його правонаступником.

Із відновленням незалежності України доступ до книг став відкритим для всіх бажаючих, що спричинило своєрідне паломництво читачів до залу зарубіжної україніки. Нововідкриті фонди зацікавили масу дослідників. Це стало поворотним моментом в історії української гуманітарної науки, що породив цілу плеяду нових вчених, які отримали змогу користуватися недоступною раніше джерельною базою та методологією досліджень. Розсекречення спецфондів відкрило очі громадськості на радянську дійсність і місце в ній української науки.

Література

1. Didkivska, H. &Dehtiarenko, L. (1998). Fond viddilu zarubizhnoi ukrainiky [Fond of the Department of Foreign Ucrainica]. Bibliotechnyi visnyk, 2, 36-39. [in Ukrainian].

2. Dubrovina, L.A. & Onyschenko, O.S. (2008). Istoriia Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V.I. Vernadskoho 1965-1991 [History of the Vernadsky National Library of Ukraine in 1965-1991]. Kyiv: NBUV. [in Ukrainian].

3. Fedоtova, O.O. (2009). Politychna tsenzura drukovanykh vydan v USRR - URSR (1917-1990 rr.) [Political censorship of printed editions of the Ukrainian SSR - Ukrainian SSR (1917-1990)]. Kyiv: Parlamentske vydavnytstvo. [in Ukrainian].

4. Suproniuk, O.K. (2012). Storinky do istorii viddilu zarubizhnoi ukrainiky v Natsionalnii bibliotetsi Ukrainy im. V.I. Vernadskoho (do 20-richchia stvorennia viddilu) [Pages to the history of the Department of Foreign Ucrainica in the Vernadsky National Library of Ukraine (to the 20th anniversary of the creation of the department)]. Svitohliad, 3, 61-67. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru