Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ-ХVІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ-ХVІІІ ст.

о. Юрій Мицик,

Інна Тарасенко



Анотація

Метою публікації є уведення до наукового обігу важливих документів, створених гетьманом України Данилом Апостолом, полковниками й сотниками Гетьманщини, що дозволяє доповнити "Український Дипломатарій ХVІ-ХVІІІ ст.", а публікація останнього є одним із актуальних завдань української археографії. Публікується також різноманітна ділова документація Гетьманщини (купчі, скарги, рапорти тощо). Крім того, аналізуються інформаційні можливості цих джерел, виявляються особливо цінні свідчення. Наукова новизна тісно пов'язана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу вводяться архівні, недруковані джерела, які зберігаються в зібраннях Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та відділу рукописів бібліотеки Польської Академії мистецтв та Польської Академії наук у Кракові (Польща). Вперше встановлено важливі факти з соціально-економічної, військово-політичної, церковної історії України середини ХУІІ - ХУШ ст., діяльність судових органів, повсякденного життя українського народу. Важливими є документи, які стосуються маловивченого регіону - Стародубщини. Ця етнічна українська земля нині входить до складу РФ, де намагаються всіма можливими засобами стерти пам 'ять про її історичну належність. Натомість в Україні історія Стародубщини тривалий час вимушено не вивчалася й зараз дослідники лише починають опрацьовувати цей матеріал.

Ключові слова: універсал, листи, гетьман, Гетьманщина, Сіверщина, Церква, купчі. гетьман документ археографія



TO NEW DOCUMENTS ON THE HISTORY OF SIVERSHCHYNA (17^th-18^th c.) (part 25)

The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation important documents created by hetman of Ukraine Danylo Apostol, generals and hundreders of the Hetmanate, which allows to supplement the "Ukrainian Dyplomatarium of the 16th-18th c.", and publication of the last one is an important task of Ukrainian archaeology. Various business documents of the Hetmanate (bills of sale, complaints, reports, etc.) are also published. In addition, the information capabilities of these sources are analyzed, and particularly valuable evidence is identified. The scientific novelty is closely related to the mentioned goal, since for the first time archival, non-printed sources from the collections of the Institute of manuscripts of the Vernadsky National library of Ukraine and the manuscripts department of the library of the Polish Academy of arts and the Polish Academy of sciences in Krakow (Poland) are introduced into scientific circulation. For the first time, important facts about the socio-economic, military-political, and church history of Ukraine in the mid-17th - l8h c., the activities of the judiciary, and the everyday life of the Ukrainian people have been established. The documents relating to the little-studied region of Starodubshchyna are also important. This ethnic Ukrainian land is now part of the Russian Federation, where they are trying to erase the memory of its historical identity by all possible means. Meanwhile, in Ukraine, the history of Starodubshchyna has not been studied for a long time, and researchers are only beginning to work on this material.

Key words: universal, letters, hetman, Hetmanate, Sivershchyna, Church, bills of sale.



У черговій частині статті продовжуємо вводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів із історії цього регіону України вже йшлося в попередніх частинах). Загалом тут наводено тексти 34 документів, з них 7 - ХУІІ ст., 27 - ХУШ ст., у т. ч. першої пол. ХУЛІ ст. - 24, др. пол. ХУІІІ ст. - 3. Крім того, два документа ХХ ст. наведено в додатках. Більшість згаданих джерел зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ), решта (всього 12) - у відділі рукописів бібліотеки Польської Академії мистецтв і Польської Академії наук у Кракові (далі - БПАН) (№ 1, 2, 4, 6, 15, 16, 17, 20, 22, 25, 26, 29, 31).

Серед представлених документів необхідно виділити ті, що доповнюють "Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.", тобто універсали й листи гетьманів, полковників, загалом козацької старшини. Найперше, це документи гетьмана Данила Апостола (3 документи), прилуцького полковника Івана Стороженка (1) і ніжинського полковника Петра Розумов- ського (1), бахмацького сотника (Семена Боровського), батуринського сотника (Федора Стожка).

Почнемо з документів ХУІІ ст., яких збереглося менше, саме тому вони є більш цінними. Чотири з них стосуються початкового етапу Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр., а саме: боїв на українсько-білоруському прикордонні. Два з них відіслані "Z Treszyna" (№ 1, 4). Хоча в Білорусі є кілька сіл зі схожою назвою, але найбільш вірогідно, що йдеться про село Стрішин, яке розташоване поблизу Речиці. Перший із них ґрунтується на свідченнях полоненого - брагинського сотника Феська (невідомої досі особи). Він подав важливі свідчення про дії чернігівського полковника Мартина Небаби під Гомелем, про невідомого досі полковника Макеру тощо. Коротка "новина" (№ 4) є незначним доповнням до попередньої. Продовження цих подій бачимо в "новині" (№ 2), в якій розповідається про нещасливу для повстанців битву 7 липня. Лист шляхтича Сенецького (№ 3) друкувався в недавно виданому польськими археографами табірному (кацелярському) щоденнику Korespondencja wojskowa hetmana Janusza Radziwffla w latach 1646-1655. Cz^sc 1 - Diariusz kancelaryjny 16491653. Warszawa, 2019. С. 146-147. польного гетьмана, литовського князя Януша Радзивіла, фактично командувача литовських військ. У ньому розповідається про невдалу спробу кількатисячного загону повстанців оволодіти Чичерськом, причому вказується, що вони були "зі Стародуба й Гомеля". Із польских архівосховищ, цього разу з ВР Бібліотки князів Чарторийських у Кракові (далі - БЧ) походить й "новина" 1676 р. (№ 6). Наводимо її текст тільки в нашому перекладі з польської мови й скорочено. Річ у тім, що її польсько- мовний оригінал, разом з іншими документами рукопису, є серед тих, які не лише були оцифровані, але й виставлені в інтернеті й кожен охочий може легко з ним ознайомитися. Тим більше, що цей документ написаний каліграфічним почерком. Тут польський інформатор (дипломат?) повідомляє з Москви про події в Гетьманщині, зокрема прояснює мету авантюри стародубського полковника Петра Рославця. Стародубщини стосується і "пам'ять" 1666 р. (№ 5). У ній йдеться про купівлю урочища Семковщини, згідно з універсалом наказного стародубського полковника Тимофія Олексієвича. Це вкотре підтверджує той факт, що стародубський городовий отаман (майбутній повноправний полковник) Тиміш Олексієвич був у 1665 р. ще й наказним стародубським полковником Мицик Ю. Стародубський полковник Тимофій Олексійович. Сіверянський літопис. 2021. № 6. С. 57.. Документ 1688 р. (№ 7) - це лист прилуцького полковника І. Стороженка до гетьмана І. Мазепи, де повідомляється про отримання грамоти царів Івана V й Петра І.

Переходимо до документів першої половини ХVШ ст. Почнемо з найважливіших, якими є гетьманські універсали. Першим із них є лист 1732 р. гетьмана Данила Апостола до Завадовського й Дзевульського (№ 21). У ньому йшлося про скаргу Григорія Скорупи на незаконне зведення млина й рудні на його землях. До цієї справи були залучені стародуб- ський полковник у 1709-1719 рр. Лук'ян Журавка й особливо генеральний суддя у 17151728 рр. Іван Чорниш, який "по многих містах в полку Стародубовском распростираючи- ся самоволною державою, начал бил полчанам чинить протчие обіди". Тут міститься важлива згадка про те, що гетьман Апостол у 1728 р. за скаргою Скорупи посилав із ним "Срабянку з протчиїми" до Чорниша, щоб встановити справедливість. Отже, маємо невідоме досі важливе свідчення до біографії знаменитого українського літописця Григорія Граб'янки. Два інших документи 1733 р. (№ 23, 24) Апостола - це його розпорядження генеральному суду щодо реалізації царських указів. Судових справ стосується й документ 1710 р. (№ 8). Це судовий декрет, яким задовольнялася скарга Давида Карпенка, жителя с. Красного, на своїх братів. Важко сказати, про яке з сіл ішлося, оскільки під такою назвою існує два села в сучасній Чернігівській обл. (в Чернігівському й Новгород-Сіверсько- му районах). Декрет був підписаний генеральним суддею Олексієм Турянським і суддівським писарем Петром Михайловичем Булавкою. Якщо про першого досить добре відомо, то Булавка згадується лише в покажчиках Ю. Гаєцького та В. Кривошеї Gajecky G. The Cossak Administration of the Hetmanate. Cambridge, 1978. V. 1. Р. 79; Кривошея В.В. Козацька ₄старшина. Київ, 2010. С. 233. й то під 1701-1708 рр. Декрет дозволяє продовжити каденцію Булавки як мінімум на рік і до того ж вказує на його ім'я та по-батькові.

Далі йдуть купчі, які тут добре представлені. Першою з них є купча 1718 р., у якій йдеться про продаж мглинськими козаками землі Олексію Єсимонтовському, "знатному товаришу войсковому", котрий у 1723-1732 рр. стане мглинським сотником (№ 9). Названо й ім'я о. Афанасія - священика с. Дрокова. Цю купчу доповнює інша на продаж ниви Миною Глупченком тому ж Єсимонтовському (№ 10). Замість неписьменного Мини її підписав о. Герасим, "презвитер храму Рождества Хва села Есимонтовки". Купча 1726 р. збереглася у випису з чернігівських міських книг (№ 12). У ній згадано березовського міського писаря Івана Кам(...)* (на жаль, закінчення прізвища не прочитується). Однак ясно, що це незнана досі особа, бо такого писаря не знаходимо в довідниках. Іще шість купчіх є дещо нестандартними, бо в них однією стороною (покупець) виступає державна установа - військова артилерія. У першій із них 1729 р. козак Воронізької сотні Григорій Пішовець продавав частину своєї нерухомості в с. Локотки (нині - м. Шостка) військовій артилерії, керівництво якої скуповувало землі на території Ніжинського полку (№ 15). Тут підписався також воронізький отаман Кирило Слабій, чию каденцію можна продовжити на цей рік. Друга купча 1732 р. має подібний зміст: козаки Шкірманти продавали частину своєї нерухомості на Глухівщині (№ 22). Третя купча 1733 р. (№ 25) козаків Івангород- ської сотні важлива тим, що подає ще одну дату каденції городового отамана Пилипа Кривоноса, яка досі датувалася тільки 1721 р. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Київ, 2005. С. 83. Див. також: Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Київ, 1997. Ч. 1. Тут і далі каденції сотенних старшин звірялися з цими найповнішими сучасними покажчиками. Те само стосується й івангородського писаря Олександра Саєтовського (досі невідома особа). Четверта купча 1735 р. згадує іванго- родського писаря Юхима Шубу, який теж вперше згадується в джерелах (№ 26). П'ята купча 1742 р. (№ 31) теж стосується Івангорода. У ній згадано писаря Саву Малюгу, який досі проходив у документах як писар у 1736-1738 рр. А в останній купчій 1739 р. (№ 29), де йдеться про Глухівську сотню, названо сотенним писарем Якова Макухина, досі невідому особу. До цих купчих прилягає "відомость" 1729 р. (№ 16) щодо військового двору у Воронежі. Її на вимогу артилерійського осавула Семен Карпіки склала воронізька старшина й скерувала до генерального обозного Якова Лизогуба.

Далі йдуть документи інших категорій. Це насамперед скарги. Першою з них є скарга 1719 р. (№ 11) бахмацького сотника Семена Боровського гетьману Івану Скоропадському. Йдеться про його конфлікт із жителями с. Малий Самбір (нині - село Конотопського району) за сіножать, куплену ним ще за гетьманату Івана Самойловича в 1677-1678 рр. і зайняту самбірцями в часи "руїни шведской", тобто у 1709 р. Згадано тут і с. Тиницю (нині в складі сучасного Ніжинського району). Особливо цікавою є згадка про якийсь судовий процес матері Боровського з "Мазепихою, тогда асаулкою енералною будучою", тобто в 1682-1687 рр. Тут є певна неясність: кого вважати Мазепихою: ігуменю Марію-Магдалину, матір Мазепи, або його дружину Ганну Фридрикевич (у дівоцтві Половець). Ми схиляємось до того, що тут йшлося про Ганну, оскільки одна з її маєтностей знаходилась саме в Малому Самборі. Інша скарга (№ 19) датована 1729 р.: кролевецький козак Стефан Стожок скаржився гетьману Данилу Апостолу на рідного брата - сумнозвісного батуринського сотника Федора Стожка. Вони тримали оренду в сотенних містах Острі та Красноколядині ще до 1708-1709 рр., але при спільному будівництві млина на р. Сейм брат його обдурив і Стефан зазнав збитків. У 1737 р. сам Федір Стожок скаржився гетьману Данилу Апостолу на бахмацького сотника (Василя Покотила), який нібито оббрехав його, звинувативши в недогляді за гетьманською маєтністю, із якої були вкрадені коні тощо (№ 27).

Інша категорія письмових джерел - листи, представлені тут непогано (№ 13, 14, 28, 34), у яких ішлося про Мглинську сотню Стародубського полку. Ці листи 1728 і 1729 рр. адресувалися вищезгаданому мглинському сотнику Олексію Єсимонтовському. У першому Опанас Покорський доводив свою правоту щодо земельного конфлікту з останнім. Тут було згадано й Рославця. Імовірно це був Дмитро Михайлович Рославець, наказний почепський сотник у 1729-1731 рр., або ж його брат Василь. У другому листі Лаврін Лук'янов (?), видно слуга Олексія Єсимонтовського, писав йому про господарські справи. У третьому, датованому 1737 р., батуринський сотник Ф. Стожок та інші члени міської верхівки Батурина писали тому ж Єсимонтовському про передачу цінних речей покійної Марії "Роговниковой" її спадкоємцям і наводився реєстр цих речей. Четвертий лист був написаний уже в 1776 р. (№ 34). Його автором був генерал-прокурор Сенату князь О. В'яземський, і адресований до генерал-губернатора "Малороссии" графа Петра Рум'янцева. У ньому йшлося про фальшивомонетника Василя Сирського та слідство по його справі.

1729 р. датований рапорт березинського сотенного писаря Івана Вдановського (?) згаданому вище графу П.О. Рум'янцеву про зняття копій із універсалів, грамот і кріпостей (№ 18). Тут викликає інтерес березинський сотенний писар, який підписався під рапортом як Іван Вдановський (?). На жаль, прізвище написано не зовсім розбірливо й неясно, хто ж це. Можливо Богдановський, який був на цій посаді в 1746 р. або якась інша особа. Подібний документ було направлено в 1730 р. лаврським намісником о. Романом до Генерального військового суду (№ 20). Тут сповіщалося про отримання Києво-Печерською лаврою царської грамоти. У 1767 р. ніжинський полковник Петро Розумовський звертався до генерал-губернатора "Малороссии" графа Петра Рум'янцева з рапортом (№ 32), пояснюючи причину конфлікту з полковим писарем (Іваном) Романовським. Останній названий "правящий должностю", що означає, на нашу думку, "виконувач обов'язків". Справді, у 1767 р. Яків Почека був відставлений із посади полкового писаря, а далі (у 1768-1770) ним був Петро Княжиковський-Базилевич. Цілком можливо, що у 1767 р. писарем був Романовський, якого через конфлікти з полковником було відставлено. Зате він став писарем близько 1779 р., уже після смерті Розумовського. Того ж року глухівський сотник Семен Уманець доповідав Рум'янцеву про чарування жінок в с. Сліпороді ("заломлювання жита") і про слідство в цій справі. Тут маємо важливий матеріал для етнографів, дослідників демонології в Гетьманщині.

Іншу досить рідкісну категорію джерел представляє документ 1740 р. (№ 30). Це зобов'язання священика Петропавлівської церкви с. Дегтярі Мглинської сотні Петра "Яковлева". Село було власністю Єсимонтовських і священик укладав із ними договір, у якому йшлося не лише про вимоги до його моральних якостей, але й економічного характеру: розміри роковщини (річний податок парафіян священику), плати за треби тощо.

Урешті, у додатку нами було вміщено уривки з двох листів видатного історика, ніжинця Івана Спаського (1904-1990) до видатного українського мистецтвознавця Стефана Таранушенка (1889-1976). Вони не є історичними джерелами козацької доби, але вони містять цікаві результати дослідження міської архітектури Ніжина доби Гетьманщини.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені за смислом слова. Датування переважно подане кириличними літерами переводимо арабськими цифрами. Публікація текстів здійснюється за правилами Я.І. Дзири (дещо скоригованими) .

Сподіваємось, що ці джерела будуть цікавими й краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну й культурну історію краю.

* * *

№ 1

1649, квітня 18. - Стрішин (?). - "Новина".

"Z Treszyna d. 18 aprilis 1649.

Do Rzeczycy przyprowadzono Feska, setnika puikownika brahinskiego, ktory na konfessatach to powidziai, ze do Homla puikownik Niebaba w sobot^ wielkanocn^ przyszedi w puitrzeciu tysi^cy kozakow, piechoty ma cwiczonej najwi^cej. Makiera, puikownik, w Losowiej, w Brahancu 6 000 ludzi ma.W Howruczy (?) Napalicz ma 6 000. Z tym jest Hornostai szlachcic, setnik. Powiedziai ten Fesko, setnik, ze choczby Chmielnicki chciai si^ zgadzac, nie moze, czern zbestwiia, zeby znosili szlacht^ albo sama gin^ia. Pp. hetmani obadwaj s^ w Wilnie, a kozacy wi^ksz^ pot^g obrocili na wojsko litewskie".

(БПАН, ВР, 2254. Арк. 172. Тогочасна копія).

переклад

Зі Стрішина (?) д. 18 квітня 1649.

До Речиці привели Феська, сотника й брагінського полковника. Котрий нам сказав, що до Гомеля великодньої суботи прийшов полковник Небаба з двома з половиною тисячами козаків, найбільше має навченої (воювати) піхоти. Полковник Макера в Лозовій, в Брагинці (?) має 6 000 вояків. У Овручі (?) Напалич має 6 000. Із ним є шляхтич Горностай, сотник. Цей сотник Фесько сказав, що хоча б Хмельницький хотів помиритися, не може (цього вчинити), бо розлючена чернь хоче, щоб знищили шляхту або сама (чернь) загине. Обидва пани гетьмани перебувають у Вільні. Козаки більші сили кинули на литовське військо.

№ 2

1649, липня 13. - Табір литовського війська. - "Новина".

"Z obozu litewskiego.

Die 13 juiy do k. j. m. przynisiono te nowiny: pod Pyszewicze d. 13 juiy, ze byia giowna utarczka d. 7 juiy naszych za Rzeczycy w Litwie wojska mi^dzy bagnami nad rzek^ Przyp^ci^. J. m. h. Tyzenaus piechoty i z draganami, z pikininirami (?) z p. Theophiiem Rajeckim, rotmistrzem, i z j. m. p. Rop rozerwali kozakow pi^tnascie tysi^cy ex nunc zabieli. P. Rop zabity i jego wielu niemcow poiegio, kozakow dwa tysi^ca na chor^ngiew p. Rajeckiego wydzieiio si^, z ktoremi bii si^ pot^znie i juz niemcy osleb ich bili, kioli, kopytami (?)* bili i siia jego potopiono, z rejtarijej zgin^i rotmistrz p. Grotuz, chor^giew jego jednak dobrze posieikowaia. Zgin^io tedy kozakow z 8 000, ostatek kilkanascie tysi^cy zasiekli si^ w lesie od naszych byli w obiezeniu. Giod tez srogi w obozie, ze konie jedz^c (...)".

(БПАН, ВР, 2254. Арк. 198. Тогочасна копія).

***

З литовського табору

13 липня до кн. й. м. принесли ці новини з-під Пишевич 13 липня, ще головна битва 7 липня наших була за Речицею в Литві. Наші війська між болотами над рікою Припяттю, й. м. п. Тизенгауз із піхотою, драгунами, пікінерами (?) з ротмістром п. Teoфілом Раєцьким i з й. м. п. Ропом розірвали п'ятнадцять тисяч "jaa^; п. Рoп забитий i багато його німців полягло, TOsa™ дві тисячі на хоругв п. Раєцького напали (?), із котрими билися потужно i вже німці наосліп (?) їх били, кололи, копитами (?)* били й багато їх потопили. Із рейтарів загинув ротмістр п. Гротус, однак його хоругва добре помагала. Тоді загинуло 8 000 козаків, решта понад десять тисяч укріпилася в лісі й наші їх взяли в облогу. Сильний голод у таборі, що коні їдучі (...).

№ 3

1649, липня 27. - Чечерськ. - Лист шляхтича Павла Сеницького до князя Януша Радзивіла.

"Яснеосвічений милостивий князю, пане, а пане мій милостивий.

Уже був хотів рушити з Чечерська до в. кн. мості, мого милостивого пана, а тут козаки, котрих із Стародуба і Гомеля зібралося кілька тисяч, підступили під Чечерськ, прагнучи його неодмінно здобути. Через важку переправу я мусив затриматися. Три дні втративши через часті сутички, на початку четвертого дня вони штурмували з великою рішучістю, але завдяки Божій помочі отримали значну поразку. Через це вони з великого страху покинули в таборах коней, обіди, котрі були вже приготували собі, і мусили тікати, де їх чимало загинуло. Взявши певну відомість про в. н. мость, котрий є в Лоєві, усі пішли до Гомеля. Не в змозі мати жодної відомості про те, що діялося в їхньо-

⁵ Дзира Я.І. Вступ. Літопис Самовидця. Київ, 1971. С. 39-42.

му війську, бо ж ми оточені були ними, а пославши по допомогу до Речиці, жодних відомостей не могли отримати і якби довше затрималися, мали б великі втрати. Аж тільки пан Ігнаткевич із першого нічлігу вийшовши від них, дізнався про все. Котрого, щоб оповістити вас, якнайшвидше посилаю до в. н. мості, а сам одразу за ними виїжджаю, просячи Господа Бога, щоб в. кн. мость, мого милостивого пана, я побачив при щасливих успіхах у доброму здоров'ї. Віддаюся з моїми пониженими послугами ласці в. кн. м., мого милостивого пана.

Дано в Чечерську 27 липня 1649 року".

(Опубліковано в кн.: Korespondencja wojskowa hetmana Janusza Radziwilla w latach 16461655. Cz^sc 1 - Diariusz kancelaryjny 1649-1653. Warszawa, 2019. С. 146-147).

№ 4

1649, серпня 2. - З-під с. Пишевичі. - "Новина".

"Z-pod Pyszewicz de data 2da aug[usta] 1649.

Drogosc wielka w obozie j. k . m., a zwiaszcza napojow j^zyka zasiadz nie mozemy. P. Tyzengaus, starosta reczycki, zabit i p. starosta dziewinicki. Kozakow ie[g]io 28 000, a byio ich 40 000".

(БПАН, ВР, 2254. Арк. 172. Тогочасна копія).

переклад

З-пі,д Пишевич під датою 2 серпня 1649.

Велика дорожнеча в таборі й. к. м. Особливо те, що напоїв і "язика" не можемо дістати. Речицький староста пан Тизенгауз вбитий і пан дзевиницький староста. Козаків полягло 28 000, а було їх 40 000.

№ 5

1666, жовтня 31 (20). - Стародуб (?). - "Память".

"Лета 7175 октябра 20 били челом великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу, всея Великия и Малия и Белия Росии самодержцу, а в малороссийском государевом городе Стародубе оседлыи избы столнику Кириллу Осиповичу Хлопову словесном своем челобитии сказал стародубовский козак Андрей Лазарев: в прошлом де тисяча шестсот шестьдесят пятого году по уневерсалному же листу за росказанию наказного стародубовского полковника Тимофея Алексеевича купил де он, Андрей, в стародубовского козака у Василя Рощиненка отчину з бортним ухожем со пчелами и сеножатми, которими въладел, прозываемие урочища Семковщина. И он, Андрей, тем бортним ухожем и сеножатми въладел з тех мест и по сие въремя. А нне же он, Андрей, тем бортним ухожим и сеножатми без указу великого государя и не являяся въладет не смеет и с чтоб великий государ пожаловал и велел бы ему, Андрею, тем борътним ухоженьем и сеножатю въладеть по прежнему и по указу великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича, всея Великия и Малия и Белия России самодержца, въладеть ему, Андрею, тою отчиною и сеножатю по прежнему ему указу великого государя. Буде он, Андрей, преж сего того купленного отчиною и сеножатми въладет, и нине въладеет по его памяти по прежнему и перешкоди никакой не учинил и спору и челобитя никакого не будет.

В подлинной памяти подписалися, к сей памяти столник Кирилъла Осипович Хлопов печать свою приложил.

На тот лист проданный вечистый и в нем менених грунтов Симовщина со всеми приналежностми сам, жена и дети вечни часи зърекаются. Василий Радионович Рощина, козак стан (?) стародубовский те старо (!) рукою своею".

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Од. зб. 18374. Тогочасна копія. Запис на маргінесі: "Копия". Перед останнім абзацом намальоване коло, всередині якого написано: "Место печати").

№ 6

1676, серпня 19. - Відомості з Москви.

"[...] Сюди привели трьох турків [...]. Задніпровські козаки взяли їх під Кам'янцем. Про нас так собі думають, що турки на нас не будуть наступати, бо ще й досі не перейшли Дністер. Є чутка, що Дорошенку прислано нові турецькі інсигнії за те, що він посилав до Порти полковника Стаматієнка, піддаючи все Задніпря туркам. А це гультяйство тут знову починає хвилюватися. Сюди прибув стародубський полковник Рославець із тим, щоб він був удільним полковником, незалежним від задніпрського гетьмана Івана Самойловича й просить про московський гарнізон в Стародубі. Є з ним 150 кінноти. Самі ж стверджують, що у них не обійдеться без збройної міжусобиці. Московське військо на Дону під Азовом вимерло, тепер туди посилають інше [...] На Україні чимале московське військо, щоб тільки вони хотіли б щось робити. [...]".

(ВРБПАН. № 174. Арк. 221-222. Копія кінця ХУІІІ ст.).

№ 7

1688, лютого 12 (2). - Прилуки. - Лист прилуцького полковника Івана Стороженка

до гетьмана Івана Мазепи.

"Ясневелможний мосци пане гетмане Войск их царского пресвітлого величества Запор[озких], мні велце мосцівий пане и милостивий добродію.

Писаную грамоту от найяснійшого маестату пресвітлійших и державнійших Божиею милостию великих государей царей и великих князей Иоана Алексіевича, Петра Алексіевича и благовірной и великой княжни Софиї Алексіевни, всеа Великия, и Малия, и Білия России самодержцев, и многих государств и земель восточних и западних и сіверних отчичов и дідичов наслідников, государей и облаадателей, их ж царского величества, в полк Прилуцкий присланую, в честне и явне публице на ринкох, так в самой Прилуце, яко теж и по всіх городках полку моего Прилуцкого, каждому малому и великому православному християнскому народу, товариству войсковому и посполитим людем казалем вичитати, объяснючи милостивое слово их царского пресвітлого величества и високодержавную монаршую ку всім нам милость, что всяк народ православний християнский полку моего Прилуцкого, услишавши такое милостивое слово ко всім пресвітлійших и високодержавнійших монахов наших, их царского пресвітлого величества, радостне до серца своего приняли и милостю их царского пресвітлого величества обдарени будучи, хвалу Всемогущему Господу Богу воздали и пресвітлійших и державнійших монархов наших их царскому пресвітлому величеству за такое милостивое слово до лица землі падши, чинили поклон и благодарение, а велможности вашей, пану моему велце милостивому и великому добродіеви, по вислуханю оной грамоти, кождый голосами своими склонними до покори, так товариство войсковое, яко теж и посполство старое и малое, віншовали велможность вашу, пана моего милостивого и добродія, на тол високом уряде гетманском щасливе рейментуючого, усердно зичачи панованя щасливого и долголітного и над неприятелми земель чужих страшного и високого одоліния и звітязтва. Чого и я сполне з ними велможности вашей, пану моему милостивому и добродіеві горливе зичачи, зостаю завше

Велможности вашей, м. м. пану и милостивому добродіеві, во всем поволним и унижоним слугою Иван Стороженко, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запор[озкого].

Дат з Прилуки февраля 2 дня 1688 року".

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Од. зб. 13518-13635. Арк. 209-210. Копія першої пол. ХІХ ст.).

№ 8

1710, серпня 27 (16). - с. Клишки. - Судовий декрет.

"Року тисяча сшъсот десятого мсца августа шестогонадцят дня.

Перед судом его царського пресвітлого влчства Войска Запорожского енералним заносил скаргу свою Давид Карпенъко Шаповал, жител села Красного на братов своїх Семена Ющенка, Андрія Гордіенка и на Тимоша Корсуненка, жителей краснянских, прекладаючи, же по смерти покойного Потапа, діда виш мененных краснянских обивателей, щоколвек зосталося кгрунтов, тие всі разділены будто были по певной части всім, як Карпу, скаржачого Давида отцеви, так небожчику Юскови, Гордію и Корсунові. А кгди Давидов отц змер он, Давид, в недорослих літех зоставшися, не могл часткою, по отцу своем позосталою, владіти. Взглядом чого покойный Юско, отц Семенов, а Давидов дядко, взял его в свою опеку. А потом час от часу они, дядки Юско, Гордій и Корсун, будто завладіли его отчистою всіх кгрунтов давидовскою частю и пожиткуючи, много себі приобріли пожитку. Также и по них позосталие сни, а брати Давидови, вмінивши част кгрунтов давидовских вмісто дідизни своей еще неділенной потаповской користуют его, Давидовою, отчизною якобы неслушне. Позваная сторона Семен Ющенко, Андрій Гордіенко и Тимофій Корсуненко, ставши очевисто перед судом войсковим енералним, отвітовали, же направдою Давид занесл свою скаргу, а удавши річ, вмінил дідовские кгрунта быти своими отчистими кгрунтами. Кгды ж тие, мовит, кгрунта зовемие потаповские не (...)* были, которие як отци нши без жадного поділу заживали спокойне без сварки, так и мы до сего часу покол межи нами в тих же кгрунтах поділ, совокупне заживалисми. На що и презентовали поділ учинили п. Михайлом Ивановичом, дозорцею рейментарским, в Обмочеве, будучим в року 1709 в мцу юня 29 дня. Який поділ обширне в особной карті есть выражен. А когда тим поділом Давид Карпенко не хотячи контентоватися, удался до уряду батуринского, доходячи своих отчистих кгрунтов, оказалося на уряді, же. Давид Карпенко неслушне турбует своих братов, повідаючи, же то кгрунта не дідовские, леч отчистие. Який поділ утвержено урядовим писмом. На певнійший довод Давид ставил Гаврила Пулинца, старинного члвка, жителя краснянского. Которий ставши перед судом войсковим енералним, в том сознал, же дідовские кгрунта Потапа, небожчика, не (...)*. Суд теды его царського пресвітлого влчства Войска Запорожского енералный по вислуханю обоіх сторон скаржачой и отвітуючой контроверсиї наказует, абы Давид Карпенко контентовался полем пахатным, которое виділено ему в едной руці на пят ден, в другой на два дні, а зособна половиною гаю, частю четвертою саду. А до того повинни брати его вьіділити част от города до его хати Давидовой, грабежи теж всі о мала до велика повинни брати его ему повикуповати и поворочати. Що Давид Карпенко одобравши, не міет болш свох братов турбовати у жадного суду и права под зарукою золотих трохсот и под неопустным каранем. Для чого и сей декрет з подписом рук и притисненем звиклой судовой печати стороні потребуючой есть видан в Клишках року, мсця и дня выжей писанных.

Его царского пресвітлого влчства Войска Запор[ожского] судия енералный Алексій Турянскый.

Петро Михайлович Булавка, писар судов войсковой енералный".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 55037. Оригінал, завірений підписами і печаткою).

№ 9

1718, липня 8 (червня 27). - с. Симонтівка. - Купча.

"Року 1718 мсца июня дня 27.

Мы, жители мглинские и козаки сотні Мглинской, я, Юрий, з братом своїм рожоним Васком, прозиваемиї Глупченки, и я, Степан Андріевич, тож Глупченок, чиним відомо тим нашим доброволним купчопродажним и вічистим писанием в том меновите, иж міючиї свої власние отцевские ні в чом нікому не пенние ані заведенние швы пашенние из приналежним, до которой ест сінокосними ложками (тут описка, правильніше "лужки" - Ю.М., І.Т.), лежачие над річкою Біловодкою, од села Есимонтовки лівою стороною обапол ручча, в тую річку Біловодку упадаючаго, з едной сторони от межи ниви Исака Подлузкаго у верху Біловодки, а з другой вниз от межи §рунту Григория Парфененка, жителей мглинских, продалисмо всі мы, три Глупченки, з доброй волі нашой, не будучи ни от кого на то примушоними, в вічност и спокойное владіние его милости пну Алексію Есимонтовскому, знатному товаришу войсковому и обьівателеві мглинскому, самому ему, пней малжонце его и потомству за готовую и рукоданную сполно до рук продавческих отобранную сумму грошевую, то есть за двадцат восім коп осовито. На що задля ліпшой вірьі и певности сие наше писание купчопродажное вічистое мы, помянутые продавци, ему ж пну Есимонтовскому при бытности людей зацних и віри годных року и дня звыш описаннаго в селі Есимонтовці подали.

Устне и очевисто прошоный от Юря и Василия и Стефана Глупченков я, Афанасий, священник дроковский, рукою своею власною для потомного свідителства подписался.

Ту теж я, Петро Иванович з Филипом Марковичом, тож жители дроковские, козаки сотни Мглинской, яко прошониї будучи, сеей справи велилисмо своему духовному себе подписать.

Тако и мы, жители села Костенич, Иван Грибенок, казак, и Яков Лагутенок во свідителство велілисмо подписат, на тот час будучиї.

Сие писание по повелінию обох сторон я, Отрохим, дяк цркви есимонтовской, рукою своею власною писалем".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52500. Тогочасна копія).

№ 10

1718, жовтня 19 (8). - с. Симонтівка. - Купча.

"Року 1718 октоврия дня осмаго.

Я, Мина Семенович, прозиваемый Глупченок, житель мглинский, чиню видомо тим моим доброволним писанием, иж продалем свою власную отцевскую поженку никому ні в чем не пенную ані заведенную, лежачую бліз річки Біловодки у рову за ліском и помежи пожні брата моего зложоных Степана Глупченка и дядков моих Юрия и Василия, тож Глупченков, его млсти пану Алексію Есимонтовскому, товаришу знатному войсковому полку Стародубовского, обывателю мглинскому, за готовую и рукоданную сумму грошовую и хлібную, то есть за пят золотих, за полусмак жита и за полусмак ячменю вічними часи и спокойное владіние. На що для ліпшой віри и певности сие мое рукоданное купчо породажное (!) писмо его млсти пану Алексію Есимонтовскому при людех зацных и віри годных на тот час будучих року и дня звыш описаннаго в селі Есимон[товки] подалем.

Сие писание по очевистом прошению Мины Семеновича Глупченка я, Герасим, презвитер храму Рождества Хва села Есимонтовки, сие писание писал рукою своею власною.

При Никиті Степанович Беззубенку, Левку Гуляченку и Исаку Титовичу, жителей села Есимонтовки и козаков сотні Мглинской.

Кузма Игнатович, Иван Яковлевич, села Шеверд, на т[от] час будучиї".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52500. Тогочасна копія).

№ 11

1719, липня 4 (червня 23). - с. Курінь. - Скарга бахмацького сотника Семена Боровського гетьману Івану Скоропадському.

"Ясневелможний мсці пне гетмане, мой премилостивійший пне, пне патроне и великий добродію.

Непоединокротне перед сим и сего прошлозимного времени нарочно за тим будучи в Глухові чрез жалосную свою ясневелможности вашой пжкой ускаржалемся суппліку на подданих ясневелможности вашой пжкой обивателей Малого Самбора. Которие, за бивших антецессоров ясневелможности вашой пжкой от килкадесят літ, еще за Самойловича, гетмана, от чигиринского року, до самой руїни шведской, в сіножат нашу, лежачую помеж степу сінокосного ясневелможности вашой пнской самъборского недалеко за Тиницею близко вершин над річкою Самборцем у Золотаришиной могили, куплею набутую, не впиралися и не чинили в держанню оной жадного пренагабання и витиску, а тепер за щасливого и дай Бже долголітнего ясневелможности вашей пжваня от руїни, когда мне чрез неприятеля ограбленни зостали зо всего иміния и бидла в нас не стало, же ні для чого било, не стала матка наша косити, за п. старости бившого самборского Федора малосамборяне поза копці наши впираючис, стали цілину от віка неораную орати и из сіножати нашой витиск чинити и прошлого літа на траву барзо скудного, когда я по указу ясневелможности вашой бил на службі монаршой под Царицином, в небитности моей, где било на сіножати той становится скирт десят, ледво там вкосили били мої косарі возов шестдесят и чрез тих же малосамборян пн Ястрембский, староста бивший самборский, все тое сіно забрал на власной сіножати нашой до двору ясневелможности вашой пнской през що я укривжоний будучи, в той кривді своей просилем ясневелможности вашой пнской себі млсти даби повині повеліли висоцеповажним пжким своим указом учинити о том степку розиск, а поневаж и тепер мало не всю сіножат п. староста самборский п[...]тицал так в той обиді своей всепокорній падши лицем до землі смію ясневелможности вашой пнской в том чрез сию мою негодную літеру наражатися [про]сячи о выданне превисоце поважного ясневелможности вашей пнского універсалу, о яком бы степку яко поблизу мешкаючие пн Семен Чуйкевич з пном сотником батуринским учинили розиск и опреділили границу як старинние люди тиницкие признают по яком би я уже болш відал, посмію той степок по млсти ясневелможности вашой пнской влачіти, [.] пред себі трудностей от тих малосамборян не міти. Кгдиж еще и в Самборі міют бити тие старики, которие добре свідоми, же за бившого антецессора ясневелможности вашой Самойловича, гетмана, под час битности тог[ди] гетманской в поході матка моя правовалася з Мазепихою тогда асаулкою енералною будучою, пред бунчучним енералним пном Костантием Голубом о тую сіножат же стадом було мазепинским вибито и по наказ правном Мазепиха на своих сіножатех в заміну трави косити давала. В якой крайней обиді нашей и долегливости и по стокротне млсти пнской просячи до стопи ног ясневелможности вашой пнской чрез супліку сию себе повергаю млстивому пНскому одатся призрінию.

Ясневелможности вашей, всемилостивійшего моему пна патрона и великого добродія, найпокорнійший слуга и подъножок Семен Боровский, сотник бахмацкий, m[anul p[roprial.

В Курені року 1719 июня 23".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 54247. Оригінал (?)).

№ 12

1726, травня 19 (8). - Чернігів. - Випис з міських чернігівських книг, який містить у собі купчу.

"Року тисяча сшъсот двадцять шестого мсця мая осмого дня.

Ясневелможний мсці пне гетмане, мні всемилостивійший пне пне и добродію.

На уряді ея императорского величества самодержици всероссийской полковом черніговском пред нами, нижей менованними, ставши очевисто бунчуковий пан Иван Загоровский з братом своїм родним иеромонахом Германом, епспиї Черніговской катедралним шафарем, явне, ясне и доброволно до книг черніговских полковой канцеляриї признали, иж они, иміючи во владіниї греблю опустілую по духовной отца своего Евхима Носенка, жителя березовского, в року тисяча шестъсот вусемдесять пятого мсця септеврия двадцять третого дня сочиненой, обявлено: под городом Березною найдуючуюс свою власную отеческую, никому ни в чем не пенную и не заведенную, им сукцессиве належачую, во вічное владіние до ратуши березинской войтові тогорочне будущему Карпу Максимову со всіми того ж города Березного мещанами за тридцять рублей продали. И по одобраню тіх денег, во всем уконтентовани зоставши, тут же на уряді полковом квитовали и вічне зреклись, даючи зуполную моць и власть тою проданою греблею ему, вишеписанному войту, и по нем будучим, з тамошними березинскими мещанами яко своею властностю владіти и от себе дати, продати, даровати яко хотячи к найліпшому своему пожитку гражданскому обернути. А помененние продавци пан Иван Загоровский з братом своїм иеромонахом Германом яко доброволне з посессиї той отеческой греблі самих себе и всіх кревних, близких и далеких, правним поступком видідичили и цале отдалили, не иміючи жадного одозву до той продажи чинити под заложеним вини такої же сумми як оная гребля продана. И сверх того вишеписанного войта березинского и по нем будущих, з мещанами тамошними, от всякого турбатора в спокойном владіниї оной греблі своїм коштом и накладами у каждого суду и права боронити и заступати облікгуются субмітуются и записуются. Якое их доброволное сознате на потомность в той черніговской полковой канцеляриї принято и записано. З которих и сей випись потребуючой стороні за подписом рук урядових особ и их самих продавцов с притисненем печатей видан року и дня вишеписаних.

В подленном тако:

Иеромонах Герман, шафар кафедри епспиї Черніговской.

Иван Загоровский, товариш бунчуковий.

Василий Томара, судия полковий черніговский.

Иван Силич, атаман городовий черніговский.

Котриговал с книгами черніговскими полковой канцеляриї канцелярист Василей Ленніцкий.

Писарь міский березовский Иван Кам(...)*(?)".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 55518. Копія сер. ХУШ ст.).

№ 13

1728, вересня 30 (19). - с. Яцківка. - Лист Опанаса Покорського до мглинського сотника Олексія Єсимонтовського.

"Мсці пне сотнику мглинский, мой велце мсці пне брате, древний друже и блгодітелю.

[...Иг]нат пн Дублянский, торгуючися о Писаровці, не сказал в. м., м. м. пну, правды, что он у мене словесно и писменно торговал толко (?) пелионских кгрунтов. Да я ему не продал, о чом до днес его лист у мене просителный есть, уже гаразд позно послі завладіния моіми пелионскими кгрутами ко мні писанный, не з примусу якого, но по доброй его, пна Дублянского, волі. И оного список сей час послал бы я в. м., м. м. пну, толко ж сегодня рано сын мой уехал к пану Рославцу, а в его скринці замкнено. А еще товаришами якимис грозите и тых я не боюсь, бо тые товарищи всі такие, что у мене кгрунта купленые пооднимали, другие отчины моі позакрадали, третіе на моїх кгрунтах поселилися, намените ж, чтоб я тых пелионских чили писаровских кгрунтов одступився, а я еще за оные не приймовався без відома и волі звірхнійшой власти и писаровци мні з моіх кгрунтов скопщины не дали. Написано ж и моему ручителству (?) ніякого Радзівила в листі вашом, а в малых (?) по милости императорского влчства всероссийского самодержца небомем (?) ніяких Радзівилов веми вір[...] слуга свободен есть, яко и я своім добрим и власним владіл (?). Доброе а не чужое вызволит лист пна Дублянского, которому торговат у мене долігало не з примусу, толко напрасное завладіне моіх кгрунтов. О чом словесно дай Бг пространніе з вами разговорит, абы вже сим літом хотіл якимколвек образом з ким належит о писаровские кгрунта в медиаторство прийти, толко ж на чом медиаторство оных кгрунтов утверждат. Всі тые крепости білогощанские з Данилом на Москві. Любви затым братерской полецаюся.

З Яцкович септев[рия] 19 дня 1728 года.

В. мс., м. мс. пану, всего добра зычливий и всегда поволний слуга Афанасий Покорский".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52520. Тогочасна копія).

№ 14

1729, березня 7 (лютого 24). - Стародуб. - Лист Лавріна Лук'янова (?) до мглинського сотника Олексія Єсимонтовського.

"Мсцівий пне сотнику мглинский Алексій Есимонтовский, мой добродію.

Закороми (?) долгами вашими пнский лист посланий ми для зиску, которие в разних містах брали козаки денги в вашой пнской млсти една, иже тилко случился козак з сотни Новгородской. Токмо послан указ к одному в Богдановку, а по иних не дано, велено самим зисковат нам Андриевки и Солова или з найму. Токмо ж можим: сами чим ся мусим харчеватися и про мед сокредно (?) спомінали его млсти пну полковникові не пренимат. А про писма около урак и прочиїх ділах жадной отправки еще не получено.

О чом вашой пнской млсти о всем извістивши, зостаю до услуг поволним вашой пнской млсти нижайший слуга и подножок Лаврин Лукянов (?).

З Стародуба 1729 февраля 24".

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52521. Оригінал. На маргінесах запис: "Велено посилати").

№ 15

1729, вересня 10 (серпня 29). - Вороніж. - Купча.

"Року 1729, мсця августа 29 дня.

Пред нами, старшиною вороніжскою, на сей карті подписаною ставши Григорий Пішовец, знатний козак сотні Вороніжской, обявил, что сего ж 1729 году мсця июня 4 д. купил в Варвари Ковалювсковни Иосифовой Романовичовой, перед сим вороніжской, а тепер обивателки олшанской, гай еї власний по ле§ациї покойному мужові еї от свекра, пна Романа Лазаревича, доставшийся на урочищи, прозиваемом Полевичах, за селом Локотками з двох сторон поміж войсковими сіножатми полевицкими, с третей сторони от чернецкого через шлях, а з четвертой от жителя локотковского, прозиваемого Колодки, ровом оточений, купно з плецем, в селі Локотках лежачим, з едной сторони пней гетмановой бившой, а з другой сторони шляху у коло ворот, идучи на Пробитой улици недалеко от церкви за готовую и певную сумму грошей рублей за сорок сім. А тепер тот гай со всіми прописаними локотковскими плецем и хатами продалем в совокуплениї до тих же войскових полевицких сіножатей за такую ж сумму готових грошей, якби я далем и во вічное владіние войсковой енералной артилериї, сеею моею купчою ствержаю. Що и ми, старшина вороніжская, от его, Григория Пішовця, вислухавши, яко ему, Григорию, данную купчую от помянутой Варвари велможному его милости пну Якову Лизогубу, обозному войсковому енералному, отдавали. Так и сим листом доброволную продажу и куплю ствержаем.

Року и дня вишеписанного.

В подлинном подпис таков: Кирило Слабій, атаман городовий вороніжский.

Григорий Яковлевич, войт вороніжский.

Гаврило Финицкий, бурмистр вороніжский.

Вороніжский писар Иван Никитов".

(БПАН. Спр. 261. Ч. 2. С. 143 зв. Тогочасна копія. У документі намальовано три кола, всередині яких написано відповідно: "Місто печати міской вороніжской", "Місто печати атамана вороніжского", "Місто печати войта вороніжского").

№ 16

1729, вересня 10 (серпня 29). - "Відомость" старшини сотенного міста Вороніжа про військовий двір.

"Року 1729 мсця августа 29 д.

По указу ясневелможного, его млсти пна Даниша Апстла, Войск Запорожских обоїх сторон Дніпра гетмана, за прибитием в Вороніж его милости пна Семена Карпіки, асаули артилерийского, ми, нижей писанние, урядовие вороніжские по требованию его, пна асаули, о дворі войсковом відомо чиним. Двор войсковий в городі Вороніжу на предмістю есть, на улиці лежачой, едучи к Ямполю, а куплен за скарбовие войсковие денги без будовлі, толко за якую цену за давностю літ ніхто не знает. А тепер в себі будовлі иміет деревяной хат дві з сінцами рублених з доброго дерева, стайня рубленая на семи шулах з двома воротами, а двор огорожен у вусім стін з едной сторони от Карпа Кравця ділованем, а з другой огорожен малим и дробним тином от Степанихи Білозурки, а с третей сторони от тої ж прозиваемой Білозурки и сяя будовля вся куплена з войскових денег. Сию відомость ми, старшина вороніжская, для видения велможному его милости пну Якову Лизогубу, обозному войсковому енералному, руками нашими подписавши, подаем.

В подлинном подпис таков:

Кирило Слабій, атаман городовий вороніжский.

Григорий Яковлев, войт вороніжский.

Гаврило Финицкий, бурмистр вороніжский.

Вомісто Афанасия Деречи, Андрія Бардина, Стефана Борзенця и Ивана Вернигори, я Стефан Хмелник, жител вороніжский подписался".

(БПАН. Спр. 261. Ч. 2. С. 139-140. Тогочасна копія).

№ 17

1729, вересня 10 (серпня 29). - Глухів. - Купча.

"Року 1729 мсця августа 29 дня.

Пред нами, старшиною вороніжскою, на сей карті подписанною, ставши Григорий Пішовец, знатний козак сотні Вороніжской, обявил, что сего ж 1729 году мсця июня 4 д. купил от Варвари

Ковалювской Иосифой Романовичовой, перед сим вороніжской, а тепер обивателки олшанской, гай еї власний по ле§ациї покойному мужові еї в свекра пна Романа Лазаревича доставшийся, на урочищи, прозиваемом Полевичах, за селом Локотками, з двох сторон помеж войсковими сіножатми полевицкими, с третей сторони от чернецкого через шлях, а з четвертой от жителя локотковского, прозиваемого Колодки, ровом оточений, купно з плецем в селі Локотках лежачим, з едной сторони пней гетмановой бившой, а з другой сторони шлях у коловорот идучи на пробитой улицы недалеко от церкви, за готовую и певную сумму грошей рублей за сорок сім. А тепер тот гай со всіми прописанними локотковскими плецем и хатками продалем в совокуплениї до тих же войскових полевицких сіножатей за такую ж сумму готових грошей, як и я далем, и во вічное владіние войсковой енералной артилериї сеею моею купчою ствержаю. Що и ми, старшина вороніжская, от его, Григория Пішовця, вислухавши, яко ему, Григорию, данную купчую от помянутой Варвари вельможному его милости пну Якову Лизогубу, обозному войсковому енералному, отдали, так и сим листом доброволную продажу и куплю ствержаем року и дня вишеписанного.

В подлинном подпис таков:

Кирило Слабій, атаман городовий вороніжский.

Григорий Яковлев, войт вороніжский.

Гаврило Финицкий, бурмистр вороніжский.

Вороніжский писар Иван Никитов.

(БПАН. № 261. Т. 2. Арк. 141. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано три кола, всередині яких написано відповідно: "Місто печати міской вороніжской", "Місто печати атамана вороніжского", "Місто печати войта вороніжского").

№ 18

1729, до жовтня 23 (12). - Рапорт сотенного писаря Івана Вдановського (?) графу П.О. Рум'янцеву.

"Сиятельнійшому графу (далі йде повний титул П.В. Рум'янцева - Ю.М., І.Т.) нижайший репорт

...