Антирелігійна пропаганда на сторінках місцевої преси в першій половині 20-х років минулого століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антирелігійна пропаганда на сторінках місцевої преси в першій половині 20-х років минулого століття

Петро Горохівський

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань Україна,

Анотація

У першій половині двадцятих років минулого століття більшовицька партія намагалася продовжити активну боротьбу проти релігії і служителів релігійних культів. Серед населення Христинівщини Уманського округу проводилася антирелігійна пропаганда, спрямована на утвердження матеріалістичного світогляду і витіснення з свідомості людей релігійних уявлень.

Важливу роль у цьому відіграла офіційна преса, зокрема газетна періодика різного рівня - від всеукраїнських до регіональних. У газетах публікувалися матеріали, які висвітлювали курс партійного і державного керівництва СРСР у галузі релігійної політики, публікувалися матеріали з різкою критикою церкви і священнослужителів. Об'єктом переслідувань стала діяльність церкви, проведення богослужінь, різноманітних релігійних обрядів і таїнств, відзначення релігійних свят. У газетах активно пропагувалася атеїстична робота місцевих органів влади та громадських організацій.

Метою даної статті є на основі аналізу публікацій 1923-1925 рр. у газеті «Робітниче-селянська правда» - органу Уманського окружного комітету КП(б)У і окрвиконкому Уманщини, з'ясувати напрямки, види і форми антирелігійної роботи на теренах Христинівщини.

Досліджуваний період життя суспільства характеризувався певним відходом партії більшовиків від реалізації планів повної і остаточної ліквідації релігії, церкви і навіть всіх релігійних пережитків у свідомості людей. Це було пов'язано з запровадженням НЕП'у та політики коренізації. Проте це означало лише тимчасову зміну більшовицької тактики. І партійні та радянські органи влади й управління у цей час продовжували антирелігійну пропаганду, використовуючи різні методи і прийоми.

Аналіз антирелігійних матеріалів у статтях місцевої преси дають підстави стверджувати наступне:

1. У цей період на Христинівщині існувало загалом негативне ставлення партійних, державних установ та підпорядкованих їм громадських структур до релігійного життя району.

2. У матеріалах місцевої преси відображувалися основні напрямки атеїстичної роботи серед населення. Зокрема, у газетах всіляко висміювалися релігійні догми і обряди, гострій критиці піддавалися релігійні свята. Об'єктом висміювання були свята Різдва, Пасхи, Трійці та інші. Всіляко заохочувалася діяльність комсомольських ячейок, неспілкової молоді, які підтримували політику партії або проявляли неповагу до релігії та давніх звичаїв своїх батьків.

3. Практикувалися заклики залучати населення до виконання трудової діяльності у дні свят, проводити різноманітні антирелігійні кампанії з метою формування у населення негативного ставлення до церкви та релігійних свят. На противагу релігійній пропонувалися «наукова пропаганда», альтернативні форми радянської святкової обрядовості.

4. Важливим напрямком атеїстичної пропаганди був карикатурний показ протистоянь служителів автокефальної та російської («слов'янської») церков щоб висміяти їх і викликати до них неприязнь населення.

Загалом можна констатувати, що потуги партійно-радянської влади викорчувати із свідомості населення країни релігійні почуття виявилися провальними. У значній своїй частині населення Христинівщини залишилося прихильним до віри батьків і православних традицій.

Ключові слова:релігія, церква, релігійні свята, антирелігійна пропаганда, лекторії, релігійні переконання.

Petro Horokhivskyi

PhD in Pedagogical Sciences, of the World History and Methodology Department, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University.

Uman, Ukraine, церква релігійні свята селянська правда

ANTI-RELIGIOUS PROPAGANDA ON THE PAGES OF THE LOCAL PRESS IN THE FIRST HALF OF THE 1920S OF THE

Постановка проблеми

Більшовицька партія з перших років утвердження радянської влади в Україні розгорнула активну боротьбу проти релігії і церкви з метою утвердження марксистської ідеології. Як у центрі так і на місцях вона у першій половині 20-х рр. не полишала безкомпромісної боротьби з релігійними віруваннями і проводила активну антирелігійну пропаганду, яка ставила за мету боротьбу з церковними обрядами, таїнствами, богослужіннями, святами, намагаючись викорінити будь-які прояви релігійності у житті суспільства [8].

Велике завдання вона покладала на газетну періодику, особливо місцеву, у якій висвітлювався курс радянської держави в галузі релігійної політики, публікувалися матеріали з різкою критикою церкви і священнослужителів, а також рекомендації з проведення атеїстичної роботи серед населення.

Дослідження реалізації антирелігійної діяльності на території Христинівського району Уманського округу у зазначений період є актуальним і визначає тему даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Релігійній ситуації в УСРР і краї у 1920-х роках і проведення антирелігійної пропаганди у всіх її проявах присвячені публікації сучасних вітчизняних дослідників. Зокрема, це дослідження Л. Бабенко [2], Вітринської [6], В. Грінченка [8], А. Киридон [14] та ін. У монографіях, дисертаційних дослідженнях, статтях названих авторів розкрито становищецерквита церковнослужителів, особливості антирелігійної пропаганди, її місце в ідейно-політичній роботі партійних і радянських органів у центрі і на місцях, її вплив на формування комуністичного світогляду населення тощо.

Прекрасним джерелом інформації про духовну сторону життя краю, які суттєво доповнюють архівні і документальні матеріали, є матеріали місцевої газети «Робітниче-селянська правда» - органу Уманського окружного комітету КП(б)У і окрвиконкому Уманщини.

Проте існуючі публікації не розкривають всіх сторін антирелігійної політики більшовицької партії і радянської влади в регіональному контексті.

Мета статті

Метою даної статті є на основі аналізу публікацій 1923-1925 рр. у газеті «Робітниче-селянська правда» з'ясувати напрямки, види і форми антирелігійної роботи на території Христинівщини у першій половині 1920-х рр.

Виклад основного матеріалу

Після запровадження політики коренізації і майже до кінця 20-х рр., у радянській державі наступив період «...декларативної лібералізації державно-церковних відносин, формально відображених у партійних документах» [2, с. 224].

Лібералізація проявилася у тому, що на відміну від «червоногвардійської атаки» на релігію, у газетних матеріалах почали переважати критичні статті про релігійні вірування, різноманітні обряди, зображення у карикатурному вигляді діяльності церковнослужителів. Частина статей була присвячена критиці релігійних свят, доведення з наукових позицій неспроможності відображеного в них змісту, популяризації «червоних» і «комуністичних» свят і ритуалів [8].

Газета «Робітниче-селянська правда» помістила 11 січня 1924 р. статтю «Найближчі завдання по протирелігійній пропаганді», у якій накреслила завдання партійним і громадським організаціям та активістам щодо боротьби з релігійними обрядами, святами, пропагуючи «веселі радянські свята», а також організувати «наукову пропаганду шляхом проведення низки лекцій та бесід» [18].

Марксистська ідеологія нав'язувалася через культосвітні заклади у населених пунктах: сельбудах, хатах-читальнях, первинних ячейках ЛКСМУ, спеціально створеній організації «Безвірник».

Так газета ставить у приклад роботу хати-читальні с. Ягубця: « . цікавий в цьому відношенню випадок трапився в с. Ягубці з приводу роковин смерти Т. Шевченка. Це свято розбило представників місцевої культурно-освітньої організації на дві половини. Одна святкувала в церкві, друга в хаті-читальні. Остання група мала більше успіху. Співи, читання лекцій привабили більше народу, ніж панахида...» [16].

Проте не скрізь члени КНС підтримували лінію партії в боротьбі з релігією, за що зазнавали осуду від партійної газети. Наприклад, у КНС с. Сичівки організатор комнезаму А. Брицький відмовився керувати хором в сельбудинку, а «.коли до нього звернувся піп, то він йому зорганізував гарний хор, котрим і зараз керує. Треба цього прихильника попа, вкупі з його спільниками по цій справі А. Степовиком, М. Козаченком, А. Гуцем викинути з організації, щоб вони не плямували її» [15].

Із публікацій у газеті видно, що подібні явища мали місце і у інших селах району і всього округу. Зокрема, «...член комнезаму с. Кузьминої Греблі Явдоким Телятник, бувши зразковим досі членом організації, цими днями, в піст, коли почув дзвони, не утримався, пішов у церкву, почав бити поклони, читати апостола й инше... Цей приклад свідчить, яка повинна бути уперта боротьба з релігійним дурманом, щоб його вирвати з корінем» [19].

Але з яким задоволенням окружна партійна газета вміщувала дописи про перемогу над релігією. Зокрема, у дописі «Рабочие депо сняли иконы в мастерских» газета писала: «.Скрізь і повсюди робітники виносять постанови про винесення ікон з цехів і майстерень, а також про перенесення вихідного дня з неділі на понеділок чи середу». І таким чином із вагонної майстерні ст. Христинівки було винесено ікону св. Миколая, яка там висіла 15 років і тут же вона опинилася у церкві поселку». Газета з досадою дивується, що вона була «.прийнята з великим пієтетом за участю аж 11 церковних ієрархів і при великому скупченню народу» [10].

4 березня 1923 року у газету був уміщений допис «Піп села Ліщинівки зрікся попівства». Газета захоплено писала: «Ми спостерігаємо зараз цікаве явище: та твердиня, яка стояла непохитно на протязі багатьох віків непорушно - церква, зараз тріщить. Вир життя, зносячи все непотрібне, відживше - не щадить і її. Але що особливо важним являється в справі руйнації останнього забобону, останньої перешкоди до вільного життя - релігії - це те, що в руйнації релігійного дурману беруть участь самі представники релігійного культу - попи. Так піп с. Ліщинівки Бінецький заявив, що його попередня діяльність була оманою народу, а тому, щоб запобігти цього, він зрікається свого звання. «.Цей факт наочно свідчить нам, що життя переконує попів у хибности їх світогляду.. Релігійний забобон тріщить, як потрощилось і поламалось усе инше непотрібне в житті під натиском нових подувів сучасного життя» [4].

Так же з захопленням газета писала, як на зборах с. Сичівка було піднесено питання про відношення до релігії і зокрема до попа: «Визнаючи попа болячкою на тілі селян, а діяльність його шкідливою для народу, збори ухвалили вислати попа з села, а церкву повернути в школу для дорослих» [17].

Ще один допис про перемогу в боротьбі з релігією у с. Чайківці: «.Хоч і маленьке село Чайківка, але зате дружне. Є тут і комнезам, і безбожники, і женвідділ, і другі культурні установи. Більшість населення не вірить в бога і записались в безбожники. Ой і в'їлися оці «безбожники» Чайківському попові, до самих живих печінок! Оце вмерла в кого-небудь із селян дитина. Не йде до попа, як то було колись, а просто до безбожників. Й ховають безбожники по- своєму, без попа. Чудно було зразу селянам, але потім привикли. Таки краще без попа ховати, - балакають селяне, - і грошей нікому не даєш, і поховаєш гарно, і співають гарні пісні, як ховають. Дивився наш піп та скреготав зубами, а далі як чкурнув із села то й досі немає. Осталась Чайківка без попа, якийсь із другого села ходить правити службу в неділю, для віруючих» [28].

Газета спеціально ввела окрему рубрику «Биймо бога!». У дописах, статтях, карикатурах всіляко висміювали попів і дяків, зображуючи їх вічно п'яними, злобними, жадними, скупими, брехливими, вороже налаштованими до влади, нової культури і освіти.

Фейлетони їдко висміювали попів і самі свята. Прикладом може бути фейлетон «Є чому повчитися». Серед осіб, які піддавалися критиці, був піп з с. Кузьмина Гребля, який був безмежно жадібний і всіх перемудрив. «...Подвійні хрестини завів у себе. Народилася в жінки дитина. Попа на було дома. Вона й понесла хрестити до другого села. Почув це місцевий піп і обурився. Мусила та жінка другий раз хрестити у свого. Ну да! З якої ж речі буде пропадати заробіток? Принесіть йому карбованця і скажіть щоб ваше порося піп охрестив, то він і порося охрестить. Всім же відомо, що бога немає, то чого ж там церемонитись?» [3].

Влада ненавиділа церкву також за те, що вона начебто сприяла поширенню п'янства. Адже будь-яке свято супроводжувалося розпиванням самогону з усіма вкрай негативними наслідками - бійками за столом, на вулицях.

Однією з улюблених антирелігійних тем було висміювання негідної поведінки священників і зображення їх як несусвітніх п'яниць.

Священники теж пробували боротися за віруючих. Окружна газета писала, що у с. Осітній «...недавно рознеслася попівсько-куркулька брехня ніби у Єрусалимі було чути голос Христа, аби населення молилося: «Отче наш» і «Помилуй'мя, Боже». Цим дурницям населення не вірило, бо знало, що це попівська стара брехня. По наказу попа деякі неосвічені селяне переписували ці молитви. Дуже дивно, що вчителька Чекан Аглаїда переписувала селянам такі дурниці...» [20].

Релігія також, на думку влади, тримала у своїх тенетах молодь. Зокрема окружна партійна газета прямо волала: «Село Велика-Севастьяновка має коло 2000 молоді, цих квіток нашого часу, наших замісників, майбутніх будівничих комуністичного устрою. Надзвичайно широке і вдячне поле для праці. Але невідомо по чиїй вині вона молодь залишена на поталу попам та дякам. Сум огортає, коли бачиш, що Севастьянівська молодь гріє поклони в церкві, аж синяки набиває. Окр- та Райполітосвіта, ваш обов'язок своєчасно звернути увагу на Севастьянівку» [12].

Важливим напрямком роботи з старою ідеологією було впровадження нових революційних свят, які мали витіснити релігійні. Вони були приурочені до роковин революцій і окремих найяскравіших їх подій, роковинам створення Червоної армії, до 1 Травня, Великого Жовтня, день народження вождів революції тощо. Про організацію цих свят, досить детально писала окружна партійна газета «Робітниче-селянська правда».

Серед важливих свят були роковини створення Червоної Армії. Ініціаторами-організаторами їх відзначення були місцеві КНС. 22-23 лютого 1923 р. в селах району пройшли святкування п'ятих роковин Червоної Армії. Зокрема, в с. Росішки члени КНС, сільради, допризовники і селяни зібралися біля будинку сільради і о 16 годині з прапорами і музикою рушили по головних вулицях і буля школи влаштували мітинг. Виступили голова КНС т. Соболєв, член сільради т. Штола і колишні червоноармійці. Присутні співали пісню «Смело товарищи в ногу» і на завершення мітингу - «Интернационал» [23].

Подібні заходи відбулися і в інших селах району, серед особового складу бронепоїзда N, який у ті часи дислокувався на ст. Христинівка для боротьби з бандитизмом, у локомотивному депо, на цукровому заводі в с. Верхнячка та ін.

Дуже мальовничо зображувала газета святкування 1 Травня у Христинівщині. Цей опис подавався як зразок для наслідування: «... Насамперед було прикрашено станцію: на всіх будівлях розвішено червоні прапори, транспаранти, на верхівку будівлі депо почепили зірку. На 10 год. ранку біля будівлі райпарткому зібралися учасники маніфестації. Поруч біля школи вчителі вишиковували колони учнів. Дівчатка у світлих платтячках з червоними прапорцями в руках, організовано, ряд за рядом стоять в колоні.

З музикою, співами маніфестація групується навколо братської могили. Велика площа поселку заповнена народом. Вийшли всі робітники з жінками і дітьми... Розпочався мітинг. Виступаючі у своїх промовах підкреслювали гігантську роботу комуністичної партії у перемозі над старим світом, підкреслювали значення міцного союзу (спайки) робітників і селян.».

Газета детально розповіла про відвідування станцій Липовець і Оратів частиною маніфестантів і залучення до святкування місцевих робітників і завершення свята, що завершилося спектаклем і концертом у клубі Жовтневої Революції [26].

Також детально описано святкування у деяких селах. Зокрема у с. Кузьмина Гребля: «.свято першого травня притягло в с. К.-Греблю не лише велику кількість селянства, а розворушило й місцевих вчителів, які, до слова сказати, раніш тримались осторонь. 3 самого ранку в селі почувався святочний настрій... В 10 годині ранку коло сельради зібрались всі місцеві організації. Сюди ж прибула й маніфестація з с. Синиці. Після коротких привітань комнезаму с. К.-Греблі і школярів Синиці з школярами с. К. Греблі, вся маніфестація пішла до Хати Дитини. Малі діти з червоними прапорами приєднались до маніфестації й всі вкупі пішли по селу. Чудову картину репрезентувала маса селянства, гарно, святочно одягнена, з співами йдучи по селу. Маніфестація закінчилась мітінгом, на якому виступали з докладами про значіння першого травня представники від селькомнезаму, Райвиконкому, відділу робітниць селянок. Ввечері була вистава в театрі, яка теж притягла багато людей...» [1].

Проте не скрізь і не так активно організували святкування місцеві органи КНС. Так у с. Свинарки свято для селян села, а також Талалаївки і Вільшанки організував курсант Окрсовпартшколи Лигун [15].

А у Росішках участь в святі прийняли не всі. «.Святкували лише незаможники. Хто не празнував у селі? Куркульня села Росішок використала свято 1 травня для виявлення свого ворожого відношення до Радвлади, Тоді як незначні празники «Миколая» й инш. куркульня нічого не робить, йде до церкви, першого травня всі куркулі робили в полі» [21].

Запроваджувалася і використовувалася нова атрибутика свят: замість ікон і релігійних хоругв використовувалися червоні прапори, транспаранти з різноманітними закликами до нового життя. Скрізь домінував червоний колір, який, на думку партійних функціонерів, мав символізувати боротьбу, нав'язувати в головах людей асоціації з революційною боротьбою проти старого ладу тощо.

Ще одним атрибутом нової ідеології були революційні пісні: «Марсельєза», «Варшавянка», «Інтернаціонал». «Сміло ми в бій підем», «Ви жертвою впали. » та інші. Їх мали розучувати і співати члени співочих гуртків при всіх хатах-читальнях чи сельклубах у кожному селі і місті.

Радянська влада намагалася впровадити у побут нові обряди, щоб витіснити старі, релігійні. Це зокрема, червоні хрестини, червоні похорони, червоні весілля тощо. Газета «Селянська правда» у 1924 році помістила замітку про проведення на станції Христинівка у робітничому клубі «червоних хрестин» в одного з своїх товаришів. Дитину назвали Саксонією на пошану революційного саксонського пролетаріату [24].

Одним з напрямків українізації було створення і діяльність Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом Липківським, уродженцем м. Монастирище.

На території Христинівщини впровадження УАПЦ просувалося з великими труднощами. Насамперед противилася російська православна церква (РПЦ), яка через своїх прихильників у селах вчиняла жорсткий спротив, що нерідко супроводжувався бійками у церквах; а з іншого боку - противилася компартійна влада, яка відказувала на право існування будь-якій церкві взагалі. Про розвиток подій з українізацією церкви дають уявлення деякі дописи у окружній партійній газеті «Робітниче-селянська правда».

Так у дописі «Бійка у церкві» з певним смакуванням описувався процес бійки під час проведення українізації в церкві одного з сіл округу : «.З початку балакали промовці. Один хотів попа українського, інший - слов'янського. Далі почали балакати всі разом, а нарешті, коли не стало слів і почали говорити кулаками. Почали битись. В церкві зчинився такий галас, що і святі би повтікали, якби не були прибиті гвіздками. Почули люде з села, прибігли, бо думали, що пожежа. Бій закінчився якось сам по собі. Було кілька «легко поранених», які ще здужали самі піти додому. Який бог кращий: український чи слов'янський, так і не вирішили» [25].

Прикладом може стати інший допис - «Попи Шукайводи»: «Справа з церквою розв'язується досить бурхливим чином. Не лише все громадянство Шукайводи ділиться на кілька ворожих груп, що сваряться між собою, а й в окремих родинах йде боротьба. Так, батько за українського попа - жінка за слов'янського. А син зовсім не хоче церкви. Ось і сваряться. Ну, а як же почувають себе винуватці цієї боротьби - попи? Ворогуючі селяне стараються задовольнити своїх попів калачами, салом і инттт. Так що вони нічого від цього не теряють. Саме ж цікаве, і що більше всього доказує ловку політику попів це те, що на такому вигодному ділі, як паска, вони помирились самі і примирили ворогуючих. Заробіток поділили між собою на таких умовах: пасхальну утреню служить український, а обідню - слов'янський. Паски святять «українцям» український піп, а «слов'янам» - слов'янський. Ось як уміють вести свою працю попи! Ось як дурманять вони нарід» [9].

Очевидно, в інших селах справа встановлення української автокефальної церкви або була безпроблемною, або влада робила все, щоб зірвати цей процес. Проте с Шукайвода притягнуло увагу органів радянської і партійної влади на Христинівщині, бо газета вмістила цілий ряд статей про події у цьому селі. Зокрема, про своє відношення до цього газета показала у статті «Церква - засіб ворожнечі між незаможниками в с. Шукайводі»: «В с. Шукайводі йде зараз боротьба за церкву між автокефалістами й слав'янофілами. Незаможникам треба трезво поставитись до цієї боротьби і пам'ятати, що куркульня, втягуючи незаможників до боротьби, переслідує свої цілі: куркульня, захищаючи українську церкву, хоче привити незаможникам шовіністичні почуття й симпатії до тих, хто захищав інтереси куркулів - до Петлюри й инш. Далі, натравлюючи одну частину населення на другу, цим куркульня хоче відвернути незаможників від їх головного завдання - боротьби ва свої інтереси. Незаможникам треба об'єднуватись для досягнення стоящих перед ними завдань, а комнезамові пора вжити заходів до припинення боротьби між незаможниками й не допускати куркулів вливати отруту ворожнечі між них» [13].

Партія спонукає незаможників покінчити з церквою у селі, бо та нав'язує ворожі владі і трудовому селянству ідеї і є ворогом всього нового. Для цього в газеті поміщено допис про спробу попа с. Шукайводи забратися до хати-читальні, користуючись розгортанням ворожнечі селян за релігійними симпатіями. Автор допису з жалем констатує, що «нарешті прихильники українського бога перемогли. Привезли українського попа. Те, що піп править по вкраїнському й бере по пуду зерна з кожного віруючого - це нас не обходить. Але, коли підкормившись шукайводським хлібом, піп думає в купі зі своїми прихильниками Герасимовичем та Тарасовичем взятись і до хати- читальні і там завести свої «щирі молитви», то тут ми йому радимо залишити цю мрію, бо це справа не зовсім безпечна. Хата-читальня знайде у собі сили показати населенню, хто такий піп і чий він приятель» [7].

A. 1.1 І таки добралися до способу боротьби з релігією в селі. Дуже вже по-радянському вийшло. У статті «Релігійна перемога в с. Шукайводі». 1 квітня 1923 р. написано: «...Факти все більш і більш пересвідчують нас, що релігію переможено. Село, що ще вчора міцно трималось за свої святощі, сьогодня вже їх руйнує Ми наочно спостерігаємо, як село поступово звільняється від релігійного дурману. Разючий факт в цьому відношенню відбувся в с Шукайводі. Комнезам цього села в свойому засіданні від 17 березня ухвалив постанову про перетворення церкви в культурно-освітню установу й про виселення в кінець села попа Каліновського» [22].

Висновки

Таким чином, аналіз матеріалів газети «Робітниче-селянська правда», розміщених у першій половині 20-х років ХХ ст., показав, що партійні, радянські органи і громадські організації попри відносно толерантне офіційне ставлення до релігії, проводили широку антирелігійну пропаганду і намагалися вплинути на формування матеріалістичного світогляду населення.

Зокрема, мали місце критика релігійних догм, суті богослужіння, свят, обрядів і діяльність церковнослужителів, проведення антирелігійних кампаній, спрямованих на формування у свідомості різних соціальних верств негативного ставлення до релігії і церкви, поширення атеїстичної літератури, організація «наукової пропаганди» і популяризація проведення нових форм святкової обрядовості.

Не зважаючи на різні форми роботи, всі ці заходи не приносили очікуваних результатів. У значній своїй частині населення Христинівщини залишилося прихильним до віри батьків і православних традицій.

Література:

1. Авдієва. 1 травня на селі. Робітниче-селянська правда. 1923. 10 травня.

2. Бабенко Л. Л. Особливості антирелігійної пропаганди 1920-х років та її альтернативи. Філософські обрії. 2010. № 24. С. 222 -235.

3. Бух Т. Є чому повчитися. Робітниче-селянська правда. 1925. 31 січня.

4. Вартовий Піп села Ліщинівки зрікся попівства. Робітниче-селянська правда. 1923. 4 березня.

5. Видючий Члени комнезаму с. Сичівки співають в церкві. Робітниче-селянська правда. 1923. 11 квітня.

6. Вітринська О. В. Радянська преса та література 1920-30-х рр. як інструмент впливу на релігійну свідомість євреїв України. URL: http://www.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_ періодика/vestnik/Актуальні%20проблеми%20історії'%20України/2014/25/РАДЯНСЬКА% 20ПРЕСА%20ТА%20ЛІТЕРАТУРА^

7. Г.К і І.Н. Піп с. Шукайводи пробує забратися до хати-читальні. Робітниче- селянська правда. 1923. 23 березня.

8. Грінченко В. Неприйняття релігійних свят в ранній радянський період у відображенні місцевої преси Уманської округи. Уманська старовина. 2021. Вип. 8. С. 105-117. URL: http://dspace.cuspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/4190

9. Добра Воля Попи с. Шукайводи. Робітниче-селянська правда. 1923. 18 квітня.

10. Добровольська Отримав підвищення. Робітниче-селянська правда. 1923. 21 березня.

11. Добровольськая Празднование 1 мая в Христиновке. Робітниче-селянська правда. 1923. 9 мая.

12. Задорожній О. Севастьянівська молодь потребує порятунку. Робітниче-селянська правда. 1924. 18 травня.

13. І-К Церква - засіб ворожнечі між незаможниками в с. Шукайводі. Робітниче- селянська правда 1923. 12 травня.

14. Киридон А. М. Індоктринація радянськості: обрядово-святковий канон як маркер формування атеїзованого суспільства (1920-1930-і рр.). Уманська старовина. 2017. Випуск 3. С. 5-20. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN= LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=& S21REF= 10&S21CNR=20& S21STN= 1&S21 FMT=ASP_ meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=umanst_2017_3_3

15. Лигун 1 травня в с. Свинарці. Робітниче-селянська правда. 1923. 10 травня.

16. Мандзюк Боротьба двох світоглядів в с. Ягубці. Робітниче-селянська правда. 1923. 28 березня.

17. Маркіш Селяне с. Заячківки гонять попа. Робітниче-селянська правда. 1923. 11 травня.

18. Найближчі завдання районних комісій по протирелігійній пропаганді. Робітниче-селянська правда. 1924. 11 січня. № 7. С. 3.

19. Незаможник Член комнезаму с. Кузьминої Греблі прихильник попа. Робітниче- селянська правда. 1923. 4 березня.

20. Переконаний Не слід би й писати дурниці. Робітниче-селянська правда. 1924. 23 березня.

21. 1 травня в Росішках. Робітниче-селянська правда. 1923. 10 травня.

22. Релігійна перемога в с. Шукайводі. Робітниче-селянська правда. 1923. 1 квітня.

23. Холявка Свято п'ятиріччя Червоної Армії в с. Росішках. Робітниче-селянська правда. 1923. 28 лютого.

24. Червоні хрестини. Робітниче-селянська правда. 1924. 4 січня.

25. Шевчук М. Бійка в церкві. Робітниче-селянська правда. 1924. 8 жовтня.

26. Штангей І. Дещо про село Чайківку. Робітниче-селянська правда. 1924. 10 серпня.

References:

1. Avdiieva (1923). 1 travnia na seli [May the first in the village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 10 travnia [in Ukrainian].

2. Babenko L. (2010). Osoblyvosti antyrelihiinoi propahandy 1920-kh rokiv ta yii alternatyvy [Features of antireligious propaganda of the 1920s and its alternatives]. Filosofski obrii - Philosophical horizons, 24, 222-235. Retrieved from http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/ 123456789/25951/18-Babenko.pdf?sequence=1 [in Ukrainian].

3. Bukh T. (1925). Ye chomu povchytysia [There is something to learn], Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 31 sichnia [in Ukrainian].

4. Vartovyi (1923). Pip sela Lishchynivky zriksia popivstva. [A parish priest of Lishchynivka village renounced his church service]. Robitnyche-selianska pravda - Worker- peasant truth, 4 bereznia [in Ukrainian].

5. Vydiuchyi (1923). Chleny komnezamu s. Sychivky spivaiut v tserkvi [Members of the Komnezam («Committee of poor peasants») of Sychivka village sing in the church]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 11 kvitnia [in Ukrainian].

6. Vitrynska O.V. (2014). Radianska presa ta literatura 1920-30-kh rr. yak instrument vplyvu na relihiinu svidomist yevreiv Ukrainy [The Soviet press and literature of the 1920s-1930s as a tool for influencing the religious consciousness of Ukrainian Jews]. Retrieved from

http://www.kpi.kharkov.ua/archive/Naukova_periodyka/vestnik/Aktualni%20problemy% 20istorii%20Ukrainy/2014/25/RADIaNSKA%20PRESA%20TA%20LITERATURA.pdf [in Ukrainian].

7. H.K i I.N. (1923). Pip s. Shukaivody probuie zabratysia do khaty-chytalni [A parish priest of Shukaivoda village tries to get into a khata-chytalnia («reading house»)]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 23 bereznia [in Ukrainian].

8. Hrinchenko V. (2021). Nepryiniattia relihiinykh sviat v rannii radianskyi period u vidobrazhenni mistsevoi presy Umanskoi okruhy [Rejection of religious holidays in the early Soviet period in the reflection of the local press of Uman district]. Umanska starovyna - Uman antiquity, 8, 105-117. Retrieved from http://dspace.cuspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/4190 [in Ukrainian].

9. Dobra Volia (1923). Popy s. Shukaivody [Parish priests of Shukaivoda village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 18 kvitnia [in Ukrainian].

10. Dobrovolska (1923). Otrymav pidvyshchennia [Got a promotion]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 21 bereznia [in Ukrainian].

11. Zadorozhnii O. (1924). Sevastianivska molod potrebuie poriatunku [The youth of Sevastianivka village need saving]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 18 travnia [in Ukrainian].

12. I-K. (1923). Tserkva - zasib vorozhnechi mizh nezamozhnykamy v s. Shukaivodi [The church is a means of enmity between the poor in Shukaivoda village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 12 travnia [in Ukrainian].

13. Kyrydon A.M. (2017). Indoktrynatsiia radianskosti: obriadovo-sviatkovyi kanon yak

marker formuvannia ateizovanoho suspilstva (1920-1930-i rr.) [The indoctrination of Sovietness: a ceremonial-festive canon as a marker of the formation of an atheistic society (1920s-1930s)]. Umanska starovyna - Uman antiquity, 3,5-20. Retrieved from http://www.irbis-

nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S2 1 REF=10& S21 CNR=20& S21 STN= 1 &S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA= &2_S21STR=umanst_2017_3_3 [in Ukrainian].

14. Lyhun (1923). 1 travnia v s. Svynartsi [May the first in Svynarka village]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 10 travnia [in Ukrainian].

15. Mandziuk (1923). Borotba dvokh svitohliadiv v s. Yahubtsi [The struggle of two worldviews in Yahubets village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 28 bereznia [in Ukrainian].

16. Markish (1923). Seliane s. Zaiachkivky honiat popa [Peasants of Zaiachkivka village kicked a parish priest out]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 11 travnia [in Ukrainian].

17. Naiblyzhchi zavdannia (1924). Naiblyzhchi zavdannia raionnykh komisii po protyrelihiinii propahandi [Immediate tasks of district commissions for anti-religious propaganda]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 11 sichnia, 7, 3 [in Ukrainian].

19. Nezamozhnyk (1924). Chlen komnezamu s. Kuzmynoi Hrebli prykhylnyk popa [A member of the Komnezam («Committee of poor peasants») of Kuzmyna Hreblia village is a parish priest sympathizer]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 4 bereznia [in Ukrainian].

20. Perekonanyi (1924). Ne slid by y pysaty durnytsi [You shouldn't write nonsense]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 23 bereznia [in Ukrainian].

21. 1 travnia v Rosishkakh (1923). [May the first in Rosishky village]. Robitnyche- selianska pravda - Worker-peasant truth, 10 travnia [in Ukrainian].

22. Relihiina peremoha v s. Shukaivodi (1923). [Religious victory in Shukaivoda village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 1 kvitnia [in Ukrainian].

23. Kholiavka (1923). Sviato p'iatyrichchia Chervonoi Armii v s. Rosishkakh [Holiday of the Red Army's fifth anniversary in the village of Rozsishky], Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 28 liutoho [in Ukrainian].

24. Chervoni khrestyny (1924). [«Red» christening]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 4 sichnia.

25. Shevchuk M. (1924). Biika v tserkvi [A fight in the church]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 8 zhovtnia [in Ukrainian].

26. Shtanhei I. (1924). Deshcho pro selo Chaikivku [Something about Chaikivka village]. Robitnyche-selianska pravda - Worker-peasant truth, 10 serpnia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru